Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України в 1941-1944 роках

До вересня 1945 р. органи держбезпеки в Україні оголосили у всесоюзний розшук за звинуваченням у колабораціонізмі 13 167 осіб, у місцевий оперативний розшук - 1881 аґента гітлерівських спецслужб та 3281 пособника окупантів. На той час було заарештовано 1541 аґента й 3148 пособників. Зазначимо, що на восьми відкритих судових процесах у СРСР над німецькими військовими злочинцями (грудень 1945 - січень 1946 рр.) засудили 85 осіб (із них 18 ґенералів), 66 пішли на шибеницю. Зокрема, у Києві група з 15 злочинців дала розгорнуті свідчення про масове винищення радянських людей, насильницьке вигнання мирних громадян на каторжні роботи до Німеччини, про руйнування промислових об'єктів, культурних закладів, пам'яток старовини. Усіх їх засудили й публічно стратили через повішення у столиці УРСР (у тому числі начальника охоронної поліції й жандармерії Києва та області ґенерал-лейтенант П.Шеєра, командира 213-ї охоронної дивізії ґенерал-майора Е.Г. фон Чамер унд Остена, коменданта тилового району 6-ї армії ґенерал-лейтенанта К.Буркгардта)ГДА МВСУ. - Ф.3. - Оп.1. - Спр.52. - Арк.5-6..

Поступове вигнання нацистських окупантів з території України, збільшення кількості полонених, а згодом - розгортання процесів репатріації військовополонених і громадян, вивезених на примусові роботи до Німеччини, інших категорій осіб, які поверталися до СРСР, викликали необхідність у контрроз- відувальному та оперативно-розшуковому супроводі, так званій «фільтрації», спрямованій передовсім на виявлення кадрових співробітників та аґентури спецслужб противника, осіб, які співпрацювали з карально-репресивними органами аґресорів, скоїли військові злочини, інших правопорушників, зрадників Батьківщини тощо.

31 серпня 1943 р. НКВС СРСР затвердив «Інструкцію про порядок і завдання аґентурно-оперативного обслуговування особового складу й цивільного персоналу таборів НКВС СРСР для військовополонених та інтернованих». У цих таборах запроваджувалися оперативні відділення, які мали створювати зі співробітників таборів резидентури по 8--12 інформаторів для розробки табірників і недопущення зловживань адміністрації. Наказ НКВС СРСР №001063 від 28 серпня 1944 р., зокрема, установив штатний розпис приймально-фільтраційних пунктів НКВС, що запроваджувалися при спецтаборах на 2--3 тис. людей. У кожному пункті формувалося оперативно-облікове відділення (7 оперативних співробітників). На ділянці кордону УРСР із Польщею для прийому, перевірки та фільтрації колишніх військовослужбовців і цивільних осіб створювалося 11 таких пунктів. На їх укомплектування органи «Смерш» виділили 200, НКВС СРСР - 60, НКДБ СРСР - 700 оперативних працівників. Інструкція з роботи фільтраційних пунктів визначала, що ті, хто не викликає підозри та не підлягає призову на військову службу, мають направлятися до постійного місця проживання, а військовозобов'язані відряджалися до місцевих військкоматів. Підозрілі особи, що поверталися з полону, спрямовувалися для подальшої перевірки у спец- табори НКВС, а ті, на кого було здобуто достатньо компрометуючих матеріалів, передавалися в розпорядження контррозвідувальних органівТам само. - Ф.45. - Оп.1. - Спр.122. - Арк.30-33; Оп.5. - Спр.35. - Арк.43-45..

Наказом НКВС СРСР №001464 від 1 грудня 1944 р. було затверджено інструкцію з аґентурно-оперативного обліку військовополонених, чим опікувався оперативно-чекістський відділ управління НКВС СРСР у справах військовополонених та інтернованихТам само. - Оп.5. - Спр.39. - Арк.98.. До 10 грудня 1945 р. лише в УРСР у ході фільтраційних перевірок було виявлено й заарештовано 3143 особи, щодо яких здобули компрометуючі матеріалиГДА СБУ. - Ф.9. - Спр.80. - Арк.167..

Одним із головних напрямів роботи радянських спецслужб став контррозвідувальний захист діючої армії та її тилу. 17 липня 1941 р. 3-тє управління (військова контррозвідка) наркомату оборони СРСР перетворили на особливий відділ (управління особливих відділів) НКВС. Особливі відділи запровадили при штабах фронтів, об'єднань і з'єднань збройних сил. Розгорнулося переведення роботи органів військової контррозвідки на воєнні рейки. Зокрема, було налагоджено ретельну перевірку особового складу штабів, запасних частин, фронтових збірно-пересильних пунктів, фільтраційних таборів для оточенців.

Водночас, на думку дослідників, і органи військової контррозвідки на початковому етапі війни не уникнули серйозних прорахунків. Зокрема, після низки передвоєнних реорганізацій (їх передачі в лютому 1941 р. безпосередньо до складу військового відомства) основний акцент у діяльності робився на боротьбі з «контрреволюційними проявами», «антирадянськими елементами». Навіть на нараді керівників 3-х підрозділів (військова контррозвідка) народного комісаріату оборони у червні 1941 р. (!) не обговорювалися питання дій контррозвідників у бойових умовах, не було достатньо відомостей про форми й методи роботи гітлерівських спецслужб тощоНаціональна академія СБ України. -- Фонд відомчих видань. -- Од.зб.4781. -- С.35..

Уявлення про організаційно-функціональну структуру органів військової контррозвідки в діючій армії дає особливий відділ Південно-Західного фронту, що дислокувався у Броварах під Києвом (його начальник Михєєв загинув при виході з оточення у вересні 1941 р.). До складу відділу входили секретаріат, слідча частина, комендатура, інформаційне та шифрувальне відділення, польова в'язниця, батальйон охорони й оперативні відділення: контррозвідувального обслуговування штабу фронту; захисту штабу командуючого авіацією фронту та авіаційних частин; контррозвідувальної роботи по бронетанкових, артилерійських, інженерних і хімічних частинах; контррозвідувального обслуговування тилової системи та медичних закладів; зафронтової роботи; боротьби з дезертирством (за 40 днів оборони Києва було затримано та передано для формування військ до 80 тис. осіб, які самовільно залишили розташування своїх підрозділів). Оперативна робота спиралася на агентуру у військах. Як правило, в оперуповноваженого особливого відділу в полку на зв'язку перебувало 2--3 аґенти, до 10 резидентів (старшини рот, помічники командирів взводів, санінструктори тощо), кожен з яких керував 3--5 інформаторамиТам само. -- С.40, 61, 67..

В екстремальних умовах стратегічних поразок Червоної армії, стрімкого наступу вермахту, величезних втрат, падіння бойового духу серед військовослужбовців, поширення дезертирства, кримінальних проявів довелося вживати радикальних заходів у вигляді загороджувальних загонів. До них входили представники особливих відділів та підрозділи їх охорони, роти охорони військових комендатур, війська НКВС з охорони тилу. Лише загороджувальні сили Південно-західного фронту в листопаді - грудні 1941 р. затримали 7168 осіб, серед яких виявилося 212 дезертирів та 14 німецьких аґентів, а всього з початку війни до

20 грудня 1941 р. вони затримали 243 німецьких шпигунів і диверсантівТам само. -- С.79..

У спеціальній доповіді нарком внутрішніх справ СРСР Л.Берія повідомляв, що до кінця 1941 р. на фронті й у тилових районах було затримано 638 112 осіб, запідозрених у дезертирстві, із них 82 865 заарештували, 555 247 передали військовим частинам, а понад 10 000 стратили перед строєм через розстріл або повішенняГриневич В.А. Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни (1941--1945 рр.). -- К., 2007. -- С.294..

Відповідно до постанови уряду СРСР №415-138-сс від 19 квітня 1943 р. зі структури НКВС вилучалися управління особливих відділів (включаючи його морський відділ), а на їх базі утворювалося Головне управління контррозвідки (ГУКР) народного комісаріату оборони (НКО) «Смерш» («Смерть шпигунам»).

21 квітня 1943 р. було затверджено відповідне положення, яким, зокрема, установлювалася вертикаль органів військової контррозвідки: управління «Смерш» на фронтах, відділи -- в арміях, корпусах, дивізіях, бриґадах, ґарнізонах, укріпрайонах, установах НКО тощоХристофоров В.С. История страны в документах архивов ФСБ России. -- С.428--429; Дягтерев К., Колпакиди А. Непобедимый СМЕРШ и его «волкодавы». -- Москва, 2012. -- С.143.. На «Смерш» покладалися функції:

— боротьба зі шпигунською, диверсійною, терористичною й підривною діяльністю іноземних розвідок у частинах і з'єднаннях Червоної армії;

— виявлення «антирадянських елементів» в армійських частинах і установах;

— боротьба зі зрадництвом і зрадою Батьківщині у частинах та установах армії (перехід на бік противника, приховування шпигунів, сприяння їх роботі);

— викриття дезертирства і самокалічення;

— фільтрація й перевірка військовослужбовців та інших осіб, які перебували в полоні, оточенніДив. докл.: Божко О. Особливі відділи в системі органів державної безпеки (1918--1946 рр.). -- С.281--315..

Типова структура управління «Смерш» фронту від квітня 1943 р. (338 штатних одиниць) включала:

— 1-й відділ -- аґентурно-оперативна робота по штабу та управлінським органам фронту;

— 2-й відділ - зафронтова робота, боротьба з аґентами-парашутистами противника, військовополонені, фільтрація;

— 3-й відділ -- керівництво роботою інших органів «Смерш» на фронті, протидія розвідці противника, дезертирству;

— 4-й відділ -- слідчий, а також відділи кадрів, оперативного обліку тощоСоветская военная контрразведка: Сб. док. -- Ч.3. -- Москва, 1984. -- С.35--37..

Розбудовувалася мережа оперативних апаратів військової контррозвідки.

Так, управління ГУКР «Смерш» 4-го Українського фронту на 1943 р. включало оперативні апарати: армій -- 7, корпусів -- 21, дивізій -- 68, бриґад -- 28, усього -- 144 контррозвідувальних підрозділи.

Військові контррозвідники 1-го, 2-го, 3-го Українських фронтів лише з травня 1943 до червня 1944 рр. виявили та знешкодили 622 співробітника й аґента ворожих спецслужб, перевербували 52 аґентів, які прямували в тилові райони країни, і самі запровадили у середовище противника 289 оперативних джерел. Армійській спецслужбі вдалося ввести своїх людей до спецшколи німецького розвідоргану «Оріон», яка дислокувалася у Харкові та інших містах України. Зокрема, негласний помічник «Гальченко» займався там оформленням документації на аґентуру, яку мали виводити в радянський тил. Завдяки саме його інформації органи «Смерш» здобули дані на 24 офіцерів-розвідників, 100 підготовлених і закинутих у радянський тил аґентів (23 з них було заарештовано, а кількох схилили до негласного співробітництва)Там же. -- С.308--311; Петренко П.Е. Борьба органов госбезопасности с агентурной разведкой спецслужб фашистской Германии... -- С.61..

Радянська контррозвідка вела успішні оперативні ігри з німецькими розвідорганами. їх суть полягала у використанні захоплених ворожих аґентів і радистів для дезінформації противника, виведення в радянський тил і захоплення нових розвідгруп. Навесні 1943 р. майже всі оперативні ігри перейшли до компетенції 3-го відділу ГУКР «Смерш» (в окремі періоди війни територіальні органи та військова контррозвідка вели одночасно до 70 оперативних ігор для просування німецькій стороні стратегічної дезінформації). Так, у ході підготовки наступу в районі Корсуня (січень -- лютий 1944 р.) через захоплені радіостанції вдалося дезінформувати противника щодо планів 1-го та 2-го Українських фронтів, що допомогло провести операцію з оточення угруповання вермахту. Під час Яссько-Кишинівської наступальної операції органам держбезпеки і «Смерш» вдалося не тільки здобути важливі дані про сили і плани ворога, але й просунути йому дезінформацію, нібито фланґові удари -- відволікаючі, а основний наступ відбуватиметься «в лоб» на столицю Молдавії. Результатом операції стало оточення притиснутих до Чорного моря 24 дивізій, розгром 18 з них, вихід із гітлерівської коаліції Румунії та оголошення цією країною війни Німеччині. Відчутну роль подібні заходи відіграли й у період Львівсько-Сандомирської наступальної операції. У грудні 1944 р. контррозвідники Львівського військового округу захопили німецьких шпигунів-парашутистів. Повівши гру від імені цієї розвідгрупи, радянська сторона до квітня 1945 р. включно просувала німцям дезінформацію. Кваліфіковано вводили абвер в оману підставні («аґентурні») радіостанції «Тризуб» (Житомир), «Антена» (Львів), львівська леґендована група «Шапка-невидимка» (її роботу німецька військова розвідка оцінювала надзвичайно позитивно, так нічого й не запідозривши)Національна академія СБ України. -- Фонд відомчих видань. -- Од.зб.2274. -- С.69--73; Коровин В.В. Органы государственной безопасности в годы Великой Отечественной войны 1941-- 1945 гг. - Москва, 1980. - С.40..

У ході боїв у Центрально-Східній Європі контррозвідники доклали чимало зусиль до знешкодження аґентури противника. Цьому, зокрема, сприяло захоплення співробітниками «Смерш» 3-го Українського фронту у Відні архіву німецького розвідоргану зі списками кадрових службовців та аґентів, що вівся з 1938 р. Лише у вересні -- листопаді 1944 р. органи «Смерш» Українських фронтів знешкодили на території Румунії, Угорщини, Болгарії та Чехословаччини понад 1100 шпигунів, диверсантів і терористів, підготовлених спецслужбами противникаДушин Н. Советская военная контрразведка в годы Великой Отечественной войны // Сборник КГБ СССР. - 1985. - №106. - С.13-15.. До 11 травня 1945 р. у Відні було захоплено 858 співробітників та аґентів німецьких спецорганів, списки агентури, звіти ґестапо та іншу цінну документаціюСоветская военная контрразведка. - Ч.3. - С.511..

Робота органів військової контррозвідки не була позбавлена численних прорахунків та серйозних правових відхилень, породжених як екстремальними умовами воєнного часу (включаючи масовий прихід некваліфікованих оперативних співробітників), так і традиційним для сталінської доби нехтуванням нормами законності. Про це, зокрема, красномовно свідчать результати перевірки управлінням особливих відділів НКВС СРСР роботи органів військової контррозвідки народного комісаріату військово-морського флоту та Чорноморського флоту (наказ НКВС СРСР №001271 від 18 червня 1942 р.). Оперативній діяльності цих структур, визнавалося в документі, властиві «занехаяність і серйозні вади в постановці аґентурної та слідчої роботи, в окремих випадках злочинно-недбале ставлення до справи». Застосовувалися незаконні методи професійної діяльності, співробітники припускалися аморальних учинків. Практикувалися безпідставні арешти, незаконні методи ведення слідства, унаслідок застосування яких оперпрацівники «отримували вигадані свідчення» про нібито належність громадян до «контрреволюційних організацій і груп»ГДА МВСУ. - Ф.45. - Оп.1. - Спр.101..

Доцільно торкнутися проблеми фільтраційної роботи контррозвідки, адже у сучасних популярних працях незрідка стверджується про ледве чи не суцільне репресування тих, хто побував у полоні. Між тим, у ході війни (станом на 1 березня 1944 р.) з 312,5 тис. військовослужбовців-полонених, які пройшли перевірку в контррозвідувальних підрозділах, було заарештовано за підсумками фільтрації лише 3,6% (11 283 осіб), 2,6% відправлено до штрафних підрозділів, натомість 71,4% передано військкоматам для призову в армію, решту спрямували на промисловість, у шпиталі тощоКокурин А., Петров Н. НКВД--НКГБ--Смерш: структура, функции, кадры: Статья четвёртая (1944-1945) // Свободная мысль. - 1997. - №9. - С.96..

Слід підкреслити, що крім протидії розвідувально-підривним акціям спецслужб противника органи «Смерш» удавалися до активних контррозвідувальних заходів, зокрема самі розгортали розвідувальну діяльність за лінією фронту. Лише контррозвідники 4-го Українського фронту в 1943--1944 рр. вивели в тил противника 100 аґентів. Як наслідок, із червня 1943 до червня 1944 рр. було виявлено 81 аґента спецслужб ворога, закинутих в радянський тил чи підготовлених для цього, 67 кадрових співробітників, 34 аґентів контррозвідувальних органів, 138 активних колабораціоністів. Деякі з аґентів «Смерш» узяли участь у диверсійній роботі, виступили ініціаторами створення партизанських загонів. Поряд із цим було виявлено суттєві прорахунки у зафронтовій роботі по лінії «Смерш»: відсутність належної координації зусиль з органами контррозвідки НКДБ, недостатня підготовленість аґентури до тривалого перебування в тилу ворога, незадовільне використання баз партизанського рухуСоветские органы государственной безопасности в Великой Отечественной войне. - T.V. - С.547-549..

Співробітники військової контррозвідки нерідко самі брали участь у бойових діях. Із початку війни й до березня 1944 р. загинуло 3725, зникло безвісти 3092 та було поранено 3520 службовців особливих відділів НКВС та «Смерш»Устинов И.Л. Из истории борьбы советской военной контрразведки с немецко-фашистской разведкой во время войны. - С.62..

У роки війни значно зросло значення радіоконтррозвідки та криптографічної служби. У середині 1941 р. в УРСР діяло чотири радіостанції спеціальної служби (при УНКДБ у Київській, Одеській, Харківській і Львівській областях), котрі вели розвідку ефіру з метою пеленґування радіообмінів розвідцентрів противника з аґентурою, виявлення дислокації військ потенційного супротивника. Окремі радіопеленґаторні пункти працювали при органах НКДБ у Черкасах, Дніпропетровську, Шепетівці. У перший рік війни на базі цих радіопідрозділів було створено оперативні радіостанції №153 та №97 (при розвідвідділах штабів Південно-Західного й Південного фронтів відповідно). Центральна радіостанція особливого призначення передислокувалася з Києва до Сталінґрада, згодом Уфи. Підрозділи радіоконтррозвідки відіграли помітну роль при виявленні місць розташування та пересувань німецьких військ під час оборони Севастополя, Сталінґрада, у битві за КавказИстория войсковых частей специальной службы. - Москва, 1967. - С.102-103..

Радіоконтррозвідкою займалося 5-те управління НКВС СРСР, штат відповідного підрозділу котрого на 1943 р. збільшився у 4 рази. Наказом НКВС СРСР №002532 від 17 листопада 1942 р. було затверджено «Положення про периферійні органи 5-го управління НКВС СРСР». Відповідно до документа, на 5-ті спецвідділи НКВС союзних республік та УНКВС покладалися функції:

— розвідка ефіру та радіоперехоплення зашифрованих матеріалів військ і спецслужб противника, зарубіжних дипломатичних та інших закладів;

— аналітичне розкриття кодів та шифрів, дешифрування «внутрішнього антирадянського листування»;

— забезпечення шифрувального зв'язку органів НКВС;

— контррозвідувальний захист власних шифрувальних та режимно-таємних органів, аґентурне спостереження за збереженням державної таємниці, таємного діловодства в державних установах.

Типова структура 5-х відділів охоплювала відділення (групи): дешифрувальної роботи; шифрувальної справи; охорони державної таємниці; оформлення допуску до держтаємниці. На фронтах мали діяти польові відділи радіоконтррозвідки, 1-ші відділення яких займалися радіоперехопленнями по військах противника, 2-гі вели аналогічну роботу щодо спецслужб ворога, а також стосовно зарубіжних представництв у СРСР. Затверджувалося й положення про окремі радіодивізіони та радіостанції внутрішніх військ НКВС, які мали включати стаціонарний радіоцентр, радіовузол, три пересувних радіоцентриГДА МВСУ. -- Ф.45. -- Оп.1. -- Спр.101..

Кілька підрозділів радіорозвідки на території України, котрі діяли у складі фронтів Червоної армії, виконували завдання 5-го управління НКВС СРСР. У квітні 1944 р. до Києва з евакуації повернулася й відновила систематичну роботу служба радіорозвідки та контррозвідки, основним завданням якої стало перехоплення каналів радіозв'язку спецслужб противника з аґентурою. У Києві та Львові запрацювали потужні радіоцентри з оновленим обладнаннямДив.: ГДА СБУ. -- Ф.60. -- Спр.86751. -- Т.46..

У роки війни помітно підвищився рівень аґентурно-оперативної роботи радянських спецслужб. Оперативні співробітники спиралися на інформатор- ський апарат, що охоплював такі категорії, як аґенти-вербувальники, аґен- ти-маршрутники, аґенти-розвідники, аґенти-упізнавачі, аґенти-бойовики, аґенти-зв'язники, резиденти, утримувачі конспіративних та явочних квартир, а також інформатори («осведомители», до 90% усіх негласних помічників). Відповідно до директиви НКДБ УРСР №672/6 від 23 листопада 1943 р. формувалася так звана «розшукова аґентура», яку вербували з захоплених або тих, хто здався добровільно, аґентів спецслужб противника, допоміжного персоналу розвідшкіл, гітлерівських органів розвідки та контррозвідки.

У 1941--1945 рр. через аґентурно-інформаторський апарат органів державної безпеки УРСР пройшло понад 100 тис. осіб. Станом на 1 травня 1945 р. в апараті негласного співробітництва республіканського НКДБ перебувало 100 234 особи, у тому числі 4079 аґентів-резидентів, 7798 аґентів (до цих категорій за тодішніми уявленнями відносилися особи, які брали безпосередню участь в оперативних розробках, операціях, комбінаціях, оперативних іграх та інших активних оперзаходах), 1223 утримувача конспіративних квартир, решту негласного апарату становили інформатори. За період війни органи держбезпеки в Україні завели 2432 аґентурно-оперативних справи, 14 133 справ-формулярів (для оперативної розробки окремих осіб), 3567 обліково-спостережних справ⁶².

Як визнавав на допиті 28 травня 1945 р. начальник відділу абвер-3 (контррозвідка) ґенерал-лейтенант Ф. фон Бентівеньї, «виходячи з досвіду війни, ми вважали радянську контррозвідку надзвичайно сильним і небезпечним противником. За даними, які є в розпорядженні абверу, майже жоден закинутий у тил Червоної армії німецький аґент не уникнув контролю з боку радянських органів і в основній своїй масі німецька аґентура [...] арештовувалася, а якщо й поверталася, то зазвичай з дезінформаційними матеріалами»⁶³.

У роки Великої Вітчизняної війни (як головної стратегічної складової Другої світової) контррозвідувальна робота виступала провідним за значенням напрямом оперативної діяльності радянських органів державної безпеки. Вона спрямовувалася на протидію розвідувальним, диверсійно-терористичним та іншим небезпечним діям спецслужб країн-аґресорів. Головними завданнями контррозвідувальної діяльності ставали захист від аґентурної розвідки, спеціальної підривної діяльності противника органів держуправління та вищого керівництва країни, збройних сил (передовсім діючої армії), тилу, партизанського руху, промисловості, транспорту, сфер державної та військової таємниць. Крім того, за умов активного використання противником ідейно-духовної сфери, його намагань дестабілізувати етноконфесійні відносини, використати у своїх інтересах національно-визвольні рухи та ідейно-політичну опозицію, а також з урахуванням особливостей внутрішньої політики сталінізму, контррозвідувальна діяльність поширювалася й на суспільне, культурне, релігійне життя, об'єктом пильної уваги виступали також окремі соціальні групи, насамперед інтеліґенція та носії національної самосвідомості. Контррозвідувальну діяльність забезпечували різні засоби й підрозділи органів держбезпеки: візуальне спостереження та оперативна установка, оперативно-технічні, радіо, криптографічні служби, експертні, обліково-інформаційні підрозділи, військова цензура тощо. Досвід зафронтової роботи воєнної доби заслуговує на вивчення в інтересах підготовки співробітників спецслужб сучасної України.

Размещено на Allbest.ru