Дмитро Донцов як теоретик українського націоналізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дмитро Донцов як теоретик українського націоналізму

1. Перший період життя і громадської діяльності Дмитра Донцова

донцов націоналізм політичний

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

Здібний з народження, юний Дмитро цікавиться історією рідного краю, з захопленням слухає розповіді дідів про героїчні часи козаччини. Вступивши до Петербурзького університету, навчається до 1907 року на правничому факультеті.

Після двох арештів за революційну діяльність емігрує за кордон, закінчує у Відні студії і одержує ступінь доктора права. І за кордоном Донцов не полишає політичної діяльності. Талановитий публіцист, він друкується в часописах “Украинская жизнь” (виходив у Москві під редакцією Симона Петлюри), «Дзвін», «Слово», «Діло» та ін.

Влітку 1913 передвоєнного року на II Всеукраїнському Конгресі студентів у Львові Донцов виступив із знаменитою промовою-рефератом «Сучасне політичне положення нації і наші завдання», в якій писав, що в наступній війні Україна, щоб стати вільною, повинна виступити проти Росії, але ніколи - з нею! Українці зі зброєю в руках мусять здобути Українську Державу. Ця програмова доповідь, цей маніфест був повністю підтриманий делегатами Конгресу.

Стоячи, з захопленням аплодував Донцову делегат Конгресу юний Євген Коновалець - майбутній творець і Провідник ОУН.

Промова викликала панічний страх і шалену лють у ворогів України. Не обійшли її своєю увагою і член Державної Думи в Росії П. Мілюков, і «вождь світового пролетаріату» Ленін. Саме тоді в Києві вийшла друком книга Донцова «Модерне москвофільство», в якій він різко викриває писак-підлабузників,котрі орієнтувалися на «демоліберальну» Росію. Під час першої світової війни Донцов пише низку праць, як-от: «Мазепа і мазепинство», «Історія розвитку української державної ідеї», «Похід Карла XII на Україну». «Українська державна думка і Европа» та ін.

2. Діяльність Д.Донцова у післяреволюційній Україні

Повернувшись із Швейцарії в пробуджену Україну в 1918 році, Д.Донцов продовжує бурхливу революційно-націоналістичну діяльність. Він пише публіцистичні твори, виступає з політичними доповідями на актуальні теми на численних зібраннях української молоді, працює в уряді гетьмана Павла Скоропадського на посаді директора Українського Телеграфного Агентства.

У 1921 р. виходить друком праця «Підстави нашої політики», в якій Донцов протиставляє російський світ європейському, Азію -- Окцидентові, докладно обґрунтувавши причини цього антагонізму. Твір був на часі і викликав широкий резонанс, знайшовши як палких прихильників, так і відвертих противників.

1922 року виходить в світ літературна розвідка «Поетка українського ресорджименту» (про Лесю Українку, творчістю якої захоплювався).

Розуміючи крайню необхідність вироблення нової української ідеології - Великої Української Ідеї, «яскравої, виключної, всеобіймаючої», д-р Донцов повністю присвячує себе нелегкій справі, засновує газету «Заграва», а з 1922 р. у Львові під редакцією Д.Донцова виходить «Літературно-Науковий Вісник» («ЛНВ»), з 1933р. «Вістник», навколо якого згуртовуються молоді націоналістичні сили. Поетів, письменників та науковців, які були постійними дописувачами та авторами часопису, назвали «вістниківцями». До них відносимо Євгена Маланюка, Олену Телігу, Юрія Липу, Олега Ольжича, Юрія Клена та багатьох інших.

«Націоналізм» (1926 р.) Д.Донцова - фундаментальна праця, яка стала в певній мірі євангелієм для молодого покоління українських патріотів. Саме з ідей «Націоналізму» зродились легендарні чини членів УВО, ОУН, УПА. В цій ґрунтовній роботі Донцов рішуче засуджує гнилий демосоціялізм «драгоманівців», «провансальців». Аналізуючи причини поразки наших визвольних змагань, викриває демобілізуюче, роззброюючебазікання «друзів народу» про «любов до братів-слов'ян», про «всепланетний рай», «демократію-соціялізм», піддає їх нищівній аргументованій критиці. Донцов апелює до Шевченка, до Лесі Українки,до М. Міхновського. В часах князівської доби, в славній козаччині шукає той тип борця-лицаря, тип володаря-провідника, якого так не вистачало тоді і ще більше не вистачає зараз.

Обґрунтовуючи свої тези, він наводить незаперечні факти, цитує філософські та літературні твори, наводить приклади з вітчизняної та світової історії.

«Націоналізм» пробудив і кинув до святого бою за Україну легіони незламних лицарів, які рясно скропили кров'ю українську землю, «опаливши вогнем фанатичного прив'язання до неї». «Тільки плекання цілком нового духу порятує нас», - не стомлювався повторювати автор. Дoнцовський чинний націоналізм захопив гарячі серця галицької молоді, підпорядкував її Ідеї Нації. Донцов став для неї незаперечним авторитетом, хоч як не намагалися демосоціалісти та комуністи його спаплюжити, применшити його значення, просто замовчати, заховати - нічого в них не вийшло і до цього часу.

«України ще немає, але ми можемо створити її в нашій душі», - писав він, і ця Україна поставала в душах молодих українських борців. Україна героїчна, Україна, яка творить себе і світ, а не є продуктом творення «сильних світу сього». «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї» - ось кредо послідовників Донцова, зміст їх життя.

Майстер слова, блискучий публіцист, Д.Донцов дав нам твір, значення якого переоцінити неможливо. Його слово гостре, мова лаконічна, означення влучні й чіткі. І цим він страшний для ворогів України. «Націоналізм» перевидавався декілька разів на чужині, а нещодавно перевиданий видавництвом “Кальварія” в Україні. Актуальність твору і на сьогодні величезна, він кличе до боротьби.

У наступних працях на сторінках «ЛНВ» і «Вістника» Донцов продовжує розробляти ідеологію українського націоналізму, друкує численні гострі статті.

У 1939 р. Д.Донцова заарештовують і відправляють до польської тюрми в Березі Картузькій «за протипольську діяльність». Там він і перебуває до початку II світової війни, про неминучість якої попереджав, наближення якої відчував.

З початком німецької агресії Донцов переїздить до Бухареста, де редагує журнал «Батава» (1940-1941). Переслідуваний гестапо, змушений часто міняти місце проживання: Берлін, Краків, Прага . Саме в Празі він пише «Дух нашої давнини» (1944).

«Звертаюся не до безсоромних і розбійників, а до шляхетних, не до сліпих і дурних, а до мудрих і зрячих, не до слабих і трусів, а до мужніх. До тих, які покликані створити нову касту «луччих людей» - єдиний маяк у божевільному хаосі нинішнього дня». Цими словами закінчується авторська передмова до книги, яка продовжує і поширює ідеї «Націоналізму».

По закінченні війни з великими труднощами дістається Д.Донцов до Парижа, але й там було небезпечно. В 1946 році від'їздить до Лондона, редагує там газету «Український клич». Потім переїздить до США, Канади, де й залишається.

Помер д-р Донцов 30 березня 1973 року в Канаді. Похований в Америці на українському кладовищі в Бавнд-Брук. До кінця життя свого свято вірив у день постання Самостійної Соборної Української Держави.

3. Праця “Націоналізм” - як основна праця у творчості Д.Донцова

Говорячи про творче надбання Дмитра Донцова, слід наголосити, що одне з найсильніших місць у його концепції українського націоналізму посідає ідея провідної верстви. Цю ідею зустрічаємо у його знаменитому “Націоналізмові”, але повніше вона розкрита у іншій, не менш важливій праці. У 1944 р. у Празі опубліковано “Дух нашої давнини”.

Що спонукало автора до написання цього твору? Донцов глибоко переймався сучасним становищем України, яка фактично перебувала в руїні і рухалася хибним шляхом слідом за різними поневолювачами. Донцов прагнув свою ідею ієрархізованого суспільства протиставити класократії, інтернаціоналізмові, соціалізмові, існуючій демократії та іншим суспільно-політичним ідеям, що на думку Донцова, здатні завести в прірву Україну. Базою творення провідної верстви Донцов проголошує не “демос”, не масу, не клас, ані партійно-політичну програму, лише певна каста “луччих людей”, що оперта на засаду суворого добору й чистки та персональних моральних якостей.

До питання про касту Донцов вже звертався у публікаціях “Модерне москвофільство”, “Партія чи Орден”, “Козак із мільйона свинопасів”. У 1938 р. Д. Донцов писав: “Об'єднати розпорошені енергії нашого загалу в однодумну й карну цілість зможе тільки нова каста нових людей, з новою думкою, з новими організаційними ідеалами. Створити цю нову касту - завдання нашого часу”.

У частині першій “Духа нашої давнини” - “Із яких причин і через що спустошена земля наша” Донцов наголошує, що “Суть нашої проблеми лежить у питанні формотворчої, будівничої правлячої касти”. Доки була в Україні сильна й мужня провідна верства, то й країна розвивалася. Без такої касти не було б і сильної Русі, і козаччини. “За моральним упадком еліти, слідує, як його тінь, заслужена кара нації”. Злети й падіння провідних каст - вічний закон. Коли провідна верства занехаює властиві їй інтереси (політичні, релігійні та воєнні), а лишень переймається матеріальним добробутом - “не слава, а страва”, то приходить занепад. Занепад козаччини Донцов пояснює не географічним розташуванням України, не недемократичністю козацької держави, а “змужиченням” цієї касти через великі втрати її ліпших елементів на війні і через занечещування касти гіршим елементом . через втрату й заник козацького духа .”.

Національне відродження першої половини ХХ століття мало б принести позитивні зміни у питанні державотворення. Російська імперія конала. Завданням тодішніх вождів було на її руїнах збудувати нову сильну державу. Занепад національної провідної верстви зумовлений втратою тих якостей, яким вона мусила відповідати. Замість релігійності - атеїзм і байдужість, замість відданості батьківщині - інтернаціоналізм і космополітизм, замість вояцького духу - пацифізм, замість гордості - покірливість і крутійство, запопадливість щодо сильніших.

Провина за поразки, як вважає Донцов, лежить не на народові, а на провідній верстві, що виявилася “щепкою на поверхні розбурханого моря”. Отже, бачимо наскільки важливою у житті нації Д. Донцов вважав роль провідної верстви, на неї він покладає всю моральну відповідальність за піднесення чи занепад. Завдання провідної верстви: здійснювати організаторську функцію, боронити землю, мобілізувати цілий народ, організувати культурне життя, оберігати від зовнішнього чи внутрішнього лиха. Ідею провідної верстви Донцов протиставляє ідеям юрби, плебсу, “хліборобам”, покликання яких бути виконавцем волі сильніших. Селянську культуру хліборобського субстрату Донцов протиставляє ”номадам” (за Щербаківським). Різниця між ними “є різниця ментальності не двох націй, а двох рас, каст, внутрі одної і тої самої нації”. Коли провідна каста має ознаки тієї другої касти, то годі сподіватися якогось добробуту нації. Кожен народжується до свого. “Як орел створений до лету, а гадюка - плазувати, так і люди: одні до одного діла, другі - до другого. Це Богом заложене в їх природі. Цю правду треба вміти розпізнавати”. (“Дороговказ Григорія Сковороди нашій сучасності”).

Аналізуючи філософське надбання Г. Сковороди, Дмитро Донцов наголошує, що, на думку цього філософа, головна мораль еліти в тім, щоб тримати суспільність - на її провідній верстві і високій якості. “Серце і розум правителів повинні бути вільні від турбот про буденні справи, вільні від дрібних “печалей житейських”. Для суспільства наступає катастрофа, коли ті, що мають вести його, - “думками і серцем приліпляються до своєї - не Божої” - а “скотської натури”, до “видимого і тлінного”, прагнучи вислуговуватися чужим панам “за ласки многі і немногі”, вдаватися в “чужі правди” з корисливих міркувань чи замість “вибраних”, “ліпших”, людей, - спиратися на “зграю лстивих фаворитів”, а людей “цнотливих” і “луччих” відкидаючи від суспільства у своїй “гонитьбі” за “ілюзорною фортуною чи власною “славою”.

Провідна верства мусить у суспільстві творити окрему від загалу касту. Вона має піклуватися про загальне добро, а не про те, що їй приємне й корисне. “Майстри” в громадськім житті - це члени провідної верхівки” (“Дух нашої давнини”).

Донцов відрізняє своє розуміння провідної верстви від індійських каст чи спадкової аристократії. Еліта залишається елітою поки вона здатна працювати задля загальної справи, виконувати своє покликання. Донцов визнає, що на певному історичному етапі націю завжди очолює певний клас. Донцов цьому чинникові не надає суттєвого значення. Нація сама обирає у свій провід той клас, який може якнайкраще задовольнити життєві потреби нації, його заступає інша верства, що спроможна очолити націю і виконати покладені на неї завдання: “ .не може утриматись при житті і пануванні кляса, що перестає бути суспільно корисною .” (“Націоналізм”). У здатності національного організму знову й знову висувати зі своїх лав групу людей, що спроможна очолити її, не звертаючись по чужу допомогу, слід вбачати один з проявів самодостатності нації. Який саме клас перебуває при владі, не впливає на її інтереси й пріоритети. Суб'єктом міжнародної політики проголошується нація, а не її частина - клас, що веде націю за собою.

Різні касти лишень доповнюють одна одну: одна боронить другу, друга - виживлює першу”.

“Гієрархізація суспільности й на ній збудований державний лад з окремою, своїми здібностями, расою й положенням відгородженою від інших, з генієм командування і кастою, - є конечна передумова правильного діяння суспільного організму”.

Прикметами духа провідної верстви мають бути: шляхетність, мудрість, мужність, відвага.

Занепад провідної верстви в Україні Донцов порівнює із загальною кризою європейської культури. Донцов пише про те, що на зміну давньої шляхетської провідної касти, почала відігравати роль суспільної верхівки в європейських суспільностях - маса. Зло полягає в тому, що різна партійницька “еліта”, що вийшла з маси, з однієї сторони претендує правити країною, а з другої - “ні своїм політичним впливом, ні мудрістю, ні відвагою, ні шляхетністю думки від пересічного члена тої маси не відрізнялася”. Твердження Донцова збігається з ідеями Ортеґи-і-Ґассета та його “Бунтом мас”.

На думку Донцова, дух матеріалізму згубив верхівку у Європі й в Україні. Епохи хаотичні змінюють нормальні епохи. Хаотична епоха зупиниться, якщо нація поверне “до духа нашої давнини, до духа традиціоналізму” з її ієрархічним поділом та достойною провідною верствою

Висновки

Отже, підсумовуючи сказане, хотілося б наголосити на важливіших аспектах теорії еліти Дмитра Донцова.

Націю очолює каста кращих людей, провідна верства. Будь-яке суспільство має ієрархічну будову, тобто поділене на вищі й нижчі касти. Цей поділ має не соціальний, а “людський” характер, тобто люди поділяються на касти залежно від природних здібностей.

Ідея ієрархічності суспільства, за Донцовим, була непорушним правилом буття українців, принаймні, до ХІХ століття.

Людське суспільство аристократичне. В суспільному житті провідна каста виконує роль формотворця, тобто саме вона визначає місце, функції тощо частин в інтересах цілісності суспільного організму і несе відповідальність за цю цілісність. Саме вища каста своїми ідеями і духом тримає суспільність (націю), дає їй силу, надихає, охороняє від агресії і розкладу через егоїстичні відцентрові тенденції, що призводять до знищення форми і обернення націю на натовп, “аморфну масу”. Цієї мети (єдності) провідна верства досягає, керуючись не інтересами окремих частин, а інтересами охорони цілісності всієї спільноти. Провідна верства творить державу й за неї відповідає, маса воліє егалітарності, що є прямим шляхом до занепаду, якщо цю масу не організувати належним чином.

За кордоном перевидають його попередні праці, а також з'являється низка нових творів та збірок, як-от: «Хрестом і Мечем», «За який провід?», «Росія чи Европа», «Рік 1918. Київ», «Кардинал Мерсіє - слуга Бога і нації», «Незримі скрижалі «Кобзаря», «Клич доби», «Московська отрута», «Дві літератури нашої доби». «Правда прадідів великих», «Туга за героїчним», «За яку революцію», «Заповіт Шевченка» та багато інших. Також друкуються статті Донцова в популярних часописах «Шлях перемоги», «Гомін України», «Визвольний шлях», „Вісник ООЧСУ”, «Америка» тощо.

Помер д-р Донцов 30 березня 1973 року в Канаді. Похований в Америці на українському кладовищі в Бавнд-Брук. До кінця життя свого свято вірив у день постання Самостійної Соборної Української Держави.

Донцов повертається в Україну в своїх безсмертних творах: він, «невтомний сурмач волі» і сьогодні в боротьбі.

Список використаної літератури

1. Дмитро Донцов. Твори. Геополітичні та ідеологічні праці. - Львів: Кальварія. 2001. Т.1. 475 С.

2. Маланюк Є. Дмитро Донцов // Книга спостережень.- Торонто, 1966. - Т.2. - С. 375.

3. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. - К., 1998.

4. Стецько Я. Українська визвольна концепція. - Т. 2. - Львів, 1987.

5. Харахаш Б. Iдея нації у творчості Дмитра Донцова // Українські проблеми. - № 1. 1998. - С. 128-140.

Размещено на Allbest.ru