Політичний міф й історична пам'ять

ПОЛІТИЧНИЙ МІФ Й ІСТОРИЧНА ПАМ'ЯТЬ

Р.В. ГУЛА

Полтавський національний технічний університет ім. Ю. Кондратюка

Історична пам'ять, яка заснована на політичному міфі за допомогою історичної політики, є засобом забезпечення політичної, культурної чи інших форм лояльності соціуму діючої влади та інструментом утримання ідеологічного та політичного контролю над суспільством у вигляді ідеологічної та політичної інструменталізації історії шляхом створення стійких імперативно визначених догм з метою маніпуляції суспільною та індивідуальною свідомістю. Загострення “війн історичної пам'яті” відбувається й унаслідок завищеного градусу стану міфологізації суспільної свідомості. Виходячи з цього, світ усе частіше стає заручником ситуації, коли гуманітарні за своєю сутністю проблеми є основою серйозних політичних і локальних військових конфліктів сучасності.

Розглянуто співвідношення концептуальних понять “політичний міф” та “історична пам'ять”. Проаналізовано формування міфологічної свідомості особистості за допомогою інструментарію політичної міфологізації, на основі якого створюються політичні архетипи та стереотипи. Крізь призму різних наукових підходів розкрито зміст поняття “історична пам'ять” для визначення пріоритетних напрямів формування “історичної політики” держави.

Відсутність світоглядного консенсусу в українському суспільстві на регіональному рівні та суб'єктивно-особистісному сприйнятті різних моделей історичної пам'яті значно активізує процеси політичної міфологізації історичного минулого, що загострюється, й об'єктивними умовами поліетнічного, поліконфесійного та білінгвістичного стану суспільства й різними історичними умовами формування національно-регіональних ідентичностей. Це спричинює виникнення проблеми істотних розбіжностей у процесі усвідомлення аксіологічних основ державного будівництва, прикладом якого є гібридний конфлікт на Сході країни. Сторони та учасники локального протистояння знаходяться під впливом системної взаємодії міфологічного світогляду та колективної свідомості, що формує новий продукт -- політичний міф на основі інтерпретації власного бачення історичної пам'яті.

В останні десятиліття особлива увага вітчизняної та зарубіжної історіографії звернена на дослідження особливостей функціонування та розвитку патріотичної ідеології як структурного елементу духовного єднання нації та армії на основі створення національної моделі історичної пам'яті. У цьому контексті слід вказати на величезний науковий внесок в розроблення концептуальних понять політичного міфу та історичної пам'яті таких сучасних українських дослідників як Г. Касьянов, Л. Зашкільняк, О. Висоцька, П. Тронько, В. Масненко, В. Артюх, В. Солдатенко. Активізація зусиль щодо створення моделі історичної пам'яті притаманна співробітникам Інституту національної пам'яті, особливо його керівнику В. В'ятровичу.

Висвітлимо особливості співвідношення понять історичної пам'яті та політичного міфу у формуванні парадигми історичної політики на сучасному етапі розвитку держави.

Політичний міф -- це специфічний спосіб пояснення об'єктивної дійсності в формах організованої комунікації колективного знання у вигляді імперативно визначених догм і застосування інструментарію маніпуляції суспільною та індивідуальною свідомістю за допомогою детермінації спеціально відібраних фактів, концепцій, теорій.

Характерними особливостями політичного міфу є:

• інтерпретація реалій об'єктивної дійсності виключно в догматизованих міфологічних формах;

• тісний зв'язок з історичним міфом, що стосується насамперед ранніх періодів історії, адже недавнє минуле навіває неприємні спогади про “колоніальне рабство”, “іноземну окупацію”, участь в акціях, які порушують норми міжнародного гуманітарного права та ін.;

• контрфактичність -- свідомий добір системи доказів, що визначає міфологеми та ігнорування фактів, які руйнують смислозначення міфу; еклектичне узагальнення одиничних, суперечливих фактів для обґрунтування власної міфологічної конструкції;

• інструменталізація сучасних політичних задач (“повернення “споконвічних” земель) на основі ірраціонально-містичного сприйняття історії;

• стереотипізація минулого (“золоте століття”) й сучасного (“славетні нащадки”, “одвічні лицарі”) в міфологічних формах історичної пам'яті;

• фальсифікація історичних аргументів. Моделям історичної пам'яті гостро не вистачає корпусу нових історичних джерел, який вже достатньо вивчений, тому для зміни суспільної свідомості часто використовують спеціально підроблені історичні документи;

• структурність. Міф -- цілісна структура, яка сприймається лише у своїй сукупності. “Руйнування” хоча б одного елементу міфу виводить носія міфологічного світогляду за його межі [1, 65-67].

На основі політичного міфу формується інструментарій політичної мі- фологізації як “спосіб підпорядкування реальності визначеному смисловому порядку, що наділяє її структурою, організацією, принципами функціонування” [2, 615]. Формами міфологізації є легітимізація влади, сакралізація національної держави та її історії та харізматизація національних і політичних лідерів.

За допомогою політичної міфологізації державними інституціями формується політична міфологія -- сукупність поглядів, уявлень та почуттів при специфічній інтерпретації історичних подій, політичних процесів, особистостей національних і політичних лідерів, ключових характеристик нації та держави, які мають пріоритетне значення в його суспільній та індивідуальній свідомості.

На основі політичної міфології формуються архетипи та стереотипи.

Політичний архетип можна визначити як систему світовідчуттів чуттєвих образів на рівні інстинктів і світосприйняття уявлень про власну світоглядну парадигму ролі та місця держави і нації в об'єктивній реальності. На побутовому рівні політичний архетип є неусвідомленим елементом образу держави, його політичної системи, нації, які швидше виступають у формі асоціативних кліше для спрощеного сприйняття власної держави та нації й одночасно слугують перепоною для об'єктивного сприйняття інших політичних систем [3, 44].

Політичні стереотипи -- це сукупність схематизованих й узагальнених уявлень у колективній та індивідуальній свідомості (підсвідомості) про найхарактерніші риси політичної системи держави та соціальної структури суспільства [4].

При побудові структури політичного міфу активно використовується категорія “історична пам'ять”, яка виконує функції об'єднання різних поколінь держави, забезпечення спадкоємності морально-духовних цінностей та збереження духовно-ментального коду нації. Одночасно історична пам'ять є результатом формування моделі стандартизованих уявлень в колективної психології та суспільної свідомості про історичне минуле на основі інженерії політичного міфу в визначеному символічному полі. У цьому випадку історична пам'ять -- це результат духовно-культурного, соціального, політичного конструювання та комплексний інструментарій формування нових культурних, соціальних, політичних, релігійних ідентичностей.

За визначенням Г. Касьянова, “історична пам'ять -- це цілеспрямовано сконструйований засобами історичної політики стійкий набір взаємопов'язаних колективних уявлень про минуле групи, кодифікований та стандартизований в громадських, культурних, політичних дискурсах, міфах, символах, мнемонічних і комеморативних практиках” [5].

Історична пам'ять в онтологічному вимірі виступає як сфокусована свідомість, що відображає особливе значення й актуальність інформації про минуле у тісному зв'язку із сучасним і майбутнім [6; 7]. Виходячи з цього, історична пам'ять відіграє особливу роль у формуванні національної самосвідомості та національної самоідентифікації індивіда та групи в процесі створення політичної нації. Вона фіксує величезну кількість подій та внаслідок відбору і синтезу формує константи національної історії на основі пріоритетних принципів політичної і національної аксіології. Таким чином, відбувається поділ історичного досвіду на позитивний, що належить засвоювати та примножувати, і негативний, який слугує застереженням [8]. На думку Л. Зашкільняка, “історична пам'ять -- це здатність людського розуму зберігати індивідуальний та колективний досвід міжлюдських взаємин і формувати на підставі цього досвіду уявлення про історію як таку та своє місце в ній. Фактично історична пам'ять -- це наявна інформація для соціальної ідентифікації особистості і спільноти” [9].

Зміст категорії “історична пам'ять”, на думку українських дослідників, розкривається як “фундамент національної ідентичності” [10], “своєрідний потенціал народу” [11, 227], “суспільно-психологічне оснащення спільноти” [12, 53]. Сутністю історичної пам'яті є “історичні зрізи практично всіх виявів суспільної свідомості” [13, 14]. Тобто актуалізація історичної пам'яті є фундаментом для конструювання історичної свідомості політичної національної спільноти. Це своєрідний індикатор процесу систематизації, збереження, відтворення та трансляція історичного минулого народу, країни, держави з метою його використання в організації діяльності людей чи для впливів у сфері соціальної свідомості [14, 72], оскільки історичну пам'ять традиційно пов'язують із комплексом знань про історичний розвиток суспільства та його політичної організації [15].

Водночас розкриття сутності поняття “історична пам'ять” у розвідках українських дослідників істотно різниться, тож можна нарахувати цілу низку наукових підходів до її трактування.

Так, представник конвенціонального підходу В. Артюх вважає, що “загальнонаціональна історична пам'ять -- це угода (культурна, ідеологічна) між різними варіантами локальних моделей пам'яті, що належать різним соціальним групам та політичним силам, що їх представляють” [16].

Група дослідників, яку умовно можна віднести до конструктивістського підходу, вважає, що історична пам'ять є інструментом конструкції феноменів людської свідомості. Наприклад, В. Карлова доводить, що історична пам'ять є елементом духовного життя суспільства, духовно-практичним феноменом, який формує історичну свідомість. Також історична пам'ять виступає соціо- культурним феноменом, який формує мову, культуру, духовність, національну свідомість [17].

Представники структурного підходу дотримуються думки, що історична пам'ять та національна мова -- це структурні константи національної ідеї [18, 3].

Деякі дослідники гносеологічного підходу, наприклад Г. Бондаренко, визначають історичну пам'ять як об'єкт дослідження, як “категорію історичного пізнання, що складається із сукупності матеріальних, духовних та генетичних джерел суспільства” [19, 133].

Апологети комплексного підходу трактують історичну пам'ять як спосіб збереження й трансляції минулого при загрозі втрати традицій; індивідуальну пам'ять про минуле; частину соціального запасу знань, що існувала вже в примітивних суспільствах; колективну пам'ять про минуле, певної групи; соціальну пам'ять суспільства; ідеологізовану історію держави-нації; синонім історичної свідомості (пізнання); визначальний чинник національної ідентичності; канал передачі досвіду та відомостей про минуле, важливу складову самоідентифікації людини та соціальних груп тощо [20, 113]. міфологізація політичний самосвідомість

Психологічний підхід визначає історичну пам'ять як соціально-психологічне явище та соціодуховний феномен, змістом яких є збереження та відтворення індивідом, соціальною групою, класом тощо поглядів, уявлень, емоцій, традицій, звичаїв, етичних норм, що були притаманні минулому. На основі історичної пам'яті історичне мислення формує національні ідеї, які консолідують націю, служать орієнтиром на шляху формування історичної свідомості [21, 298-299].

Формування історичної пам'яті відбувається за допомогою державних інститутів у інтересах політичних, культурних, етнічних та інших громадських груп у боротьбі за владу, її утримання або перерозподіл. У цьому випадку можна говорити про цілеспрямовану державну історичну політику.

На думку Г. Касьянова, -- “історична політика -- це різновид політики, метою і змістом якої є цілеспрямоване конструювання та утилітарне використання в політичних цілях “історичної пам'яті” та інших форм колективних уявлень про минуле і його репрезентацій -- у тому числі професійної історіографії” [22].

Таким чином, можна стверджувати, що історична пам'ять, яка заснована на політичному міфі за допомогою історичної політики, є засобом забезпечення політичної, культурної чи інших форм лояльності соціуму діючої влади та інструментом утримання ідеологічного та політичного контролю над суспільством у вигляді ідеологічної та політичної інструменталізації історії шляхом створення стійких імперативно визначених догм з метою маніпуляції суспільною та індивідуальною свідомістю. Загострення “війн історичної пам'яті” відбувається і внаслідок завищеного градусу стану міфологізації суспільної свідомості. Виходячи з цього, світ усе частіше стає заручником ситуації, коли гуманітарні за своєю сутністю проблеми є основою серйозних політичних і локальних військових конфліктів сучасності.

Джерела