Соціальний, економічний та політичний аспект діяльності громадських організацій польського села у 1920-30 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Соціальний, економічний та політичний аспект діяльності громадських організацій польського села у 1920-30 рр.

В.В. Гайдай

У статті висвітлюється діяльність аграрних громадських організацій та рухів міжвоєнної Польщі (1920-30 рр.). Розглядається їх вплив на суспільно-політичне, економічне життя країни. На основі публікацій польських та українських істориків досліджено головні етапи становлення суспільно-політичного руху польського села починаючи з кінця ХІХ ст. В ході дослідження проаналізовано програми польських селянських рухів, ідеологію, мету та методи їх діяльності.

Ключові слова:селянство, аграрії, суспільство, громадські організації, сільське господарство.

міжвоєнний польський село

Після визнання як повноправної незалежної держави світовим співтовариством, визнання кордонів та умовного чи фактичного порозуміння з сусідами, Польща отримала майже 20 років хиткої стабільності. В період з 1921 по 1939 рр. налагоджувалось й розбудовувалось господарство країни, розвивалася її економіка, промисловість; було створено сприятливі умови для громадської та політичної діяльності, що в свою чергу призвело до появи великої кількості громадських організацій, спілок, професійних спілок тощо. Суспільно-політичну активність виявили всі без винятку соціальні верстви міжвоєнної Польщі. Характеризуючи безпосередньо верстви польського суспільства міжвоєнної доби, слід зазначити, що найбільшою з них було селянство, адже Друга Річ Посполита була аграрною країною. Дані свідчать, що протягом 1921-31 рр. сільське населення зменшилось всього на 3% - з 75% до 72%, а на кінець 1930-х воно не знизилось до позначки в 70% [1, с. 11].

Одним з найстаріших та унікальних суспільних селянських рухів на польських землях було т. зв. земянство - під такою назвою увійшов в історію значний прошарок старої аристократії та найзаможнішого селянства, що утворився на польських землях ще за доби її розділу. Якщо до 1918 р. земянство було фактично поза політичними та громадськими процесами, то починаючи з відродження польської незалежності, а особливо з настанням стабільного періоду від початку 1920-х рр. воно починає долучатися до суспільно-політичних процесів в польській державі загалом та на польському селі зокрема, проте, все ж лишаючись в переважній більшості соціальним рухом з економічними та господарськими пріоритетами діяльності [1, с. 12]

Також не лишнім буде зауважити, що вважати земянський рух суто селянським було б помилкою, адже, як вже зазначалося, він являв собою рух великих землевласників, поміщиків, а також заможних селян нерідко шляхетського походження, на противагу загальнопольському селянському руху, де переважали бідніші прошарки селянства. Відтак, правильніше буде вважати земянський рух аграрним.

Від середини ХІХ ст. вважалося, що землянином може називатися власник землі, площа якої перевищує 50 гектарів, відтак, цей фільтр майже повністю відсіяв зі стану землян селянство та середніх землевласників. Попри конституційну норму від 1921 р. яка ліквідовувала стани та урівнювала в правах всіх громадян нової Польщі, земянство, особливо на східних територіях, зберігало в своєму побуті архаїчні традиції та феодальні пережитки [6, с. 310]. Суспільна діяльність землян представлена в основ-ному створенням кредитних спілок з орендування або викупу землі, як державної, так і безпосередньо у землян. Протягом 1920-30-х рр. на всіх теренах Польщі було створено мережу таких спілок, які позичали грошові суми потребуючим селянам для викупу чи орендування землі або для інших потреб.

Найбільшою такою спілкою було створене ще за часів Царства Польського Кредитне земське товариство Царства Польського, яке зі здобуттям Польщею незалежності зберегло в своїй назві перших три слова. Метою створення цього товариства було надання довгострокових кредитів, а також економічна та господарська допомога землевласникам. КЗТ мала відділи в багатьох районах Польщі, особливо з найбільшим відсотком населення зайнятого в сільському господарстві - Радомі, Каліші, Любліні, Сувалках; головний відділ товариства містився у Варшаві [7, с. 150].

Умовою вступу до КЗТ було сплата щомісячних податків на суму не менше 100 злотих - суттєвої за тогочасними мірками цифри. Відтак членами КЗТ практично не могли стати представники дрібної шляхти та селянства. Таким чином, лишаючись по суті елітарною аграрною організацією, КЗТ посіло вагоме місце в громадському житті польського села, особливо в його господарському, соціальному та економічному аспектах.

Переходячи до характеристики безпосередньо селянських громадських об'єднань не можна не закцентувати увагу на одній з найбільших селянських органі-зацій міжвоєнної Польщі - Центральному землеробському товаристві (польською мовою - CentralneTowarzystwoRolnicze), яке діяло на польських теренах ще з 1907 р., а після 1918 - розповсюдило свою діяльність на 9 воєводств Польщі, в тому числі й східних. ЦЗТ було добре розгалуженою структурою, що поділялося на різновекторні відділи та місцеві організації, кількість яких на 1939 р. налічувала понад 500. Серед відділів ЦЗТ були: аграрний, тваринницький, молочно-промисловий, лісовий, рибальський, суспільно-економічний, дослідно-науковий і т. д. Як бачимо, така розгалуженість свідчила про вагомий вплив ЦЗТ в суспільному та господарському житті країни [2, с. 89].

Слід наголосити й на суспільно-політичній складовій, адже Центральне землеробське товариство на відміну від переважної більшості інших селянських та аграрних громадських організацій не стояло осторонь політики. ЦЗТ було пов'язане з націонал-демократичним рухом, а його діячі - С. Хельховський, С. Четвертиньський, А. Дзєдзинський були активними діячами ендеції й нерідко брали участь в різного роду її заходах. Окрім того, ЦЗТ відзначилось кампанією за проведення аграрної реформи, ліквідації старих пережитків, наданні ширших прав сільським громадам. З цією метою членами ЦЗТ у 1923-24 рр. було організовано практично на всіх теренах Польщі збори громадян та ініціативних груп з підготовки та проведення реформи. На них поряд з політичними вимогами висувалися й економічні - модернізація аграрної галузі, збільшення державних закупівель сільськогосподарської продукції тощо [6 с. 184, 187]. Як вважає більшість дослідників селянського руху міжвоєнної Польщі, саме потугами ЦЗТ та меншою мірою інших селянських громадських рухів у 1925 р. було проведено аграрну реформу, й хоча вона була не ідеальною й багато в чому лишала старі феодальні пережитки й стосунки між багатими землевласниками (землянами) й менш заможними селянами, втім, вона стала значним ривком, що зробило польське селянство до прогресу в аграрній сфері та в господарському, суспільному й економічному житті села загалом.

Близькими до діяльності з ЦЗТ були й інші організації польських селян, передусім це були локальні організації, що діли на певних теренах Польщі - Товариство аграрне в Грубешові та Малопольське аграрне товариство. Ці дві організації були закладені ще в роки російського та австрійського панування на польських теренах як кооперативні об'єднання селян, проте в умовах відродженої польської незалежності вони перейшли також з суто господарської діяльності на суспільну. Керували цими організаціями господарські ради до числа яких входило в різні роки від 6 до 10 чоловік. У власності цих товариств перебували земельні наділи, часто викуплені у великих землевласників, млини, вітряки, ставки тощо. Так, наприклад у власності грубешівського аграрного товариства перебувало в різні роки до 6000 гектарів, 3 млини у селах Дзеканів, Бусенці та Побережани [5].

Важливим вектором діяльності даних громадських організацій була діяльність в царині освіти серед сільського населення. Так, потугами аграрних товариств Грубешова та Малопольщі було зорганізовано курси арифметики та письма серед неграмотного населення, відкриття додаткових класів у школах та розширення книжкового фонду гмінних бібліотек. Зазначимо, що ця акція пройшла не без участі інших громадських організацій, зокрема культурного спрямування, а також молодіжних об'єднань, волонтери яких активно долучилися до просвітницької кампанії на польському селі.

Звісно, головну діяльність ці організації акцентували на підйомі сільського господарства, його модернізації та поліпшення умов селян, особливо незаможних, яким нерідко з загального фонду видавалися невеликі ділянки землі щоправда з викупом до 29 років [1, с. 88].

Першочергово ці та ряд інших селянських організацій перебували в орбіті земянства, проте частково після аграрної реформи та розвитком аграрного та селянського руху, вони доучилися до діяльності ПСЛ Пяст, а по 1927 р. підтримували санаційні уряди [7, с. 228].

У 1929 р. відбулося об'єднання Малопольского аграрного товариства з Селянською господарською організацією Східної Малопольщі з центром у Львові. Проте згодом нова організація була поділена на 2 відділи - краківський та львівський, які з 1937 року враховуючи специфіку цих регіонів діяли фактично автономно [4].

Наступним селянським громадським об'єднанням на якому варто закцентувати увагу була Спілка селянських господарок (Koіogospodyсwiejskich) - численний громадський рух, що поєднав в своїх рядах працівниць сільського господарства міжвоєнної Польщі. ССГ діяла по суті як жіноча селянська профспілка, оскільки головним її завданням був законодавчий та соціальний захист прав працівниць у сільському господарстві. Проте після 1926 р. зі зміною керівництва ССГ, коли її очолили О. Гузик та Г. Нєдузяк, організація набирала рис культурно-просвітницької та гуманітарної. Ця діяльність проявлялася в організації їдалень або харчування при школах та предшколлях (дитячих садках) для дітей з бідних родин, також в організації гуртків кухарства, шиття, господарських робіт, садівництва тощо. ССГ було також ініційовано створення мережі гуртків зі співу та спеціальних співочих клубів, які були покликані розвивати артистичну творчість серед сільського населення й організовувати співочі групи або цілі народні хори [9, с. 49, 51].

Спільно зі Стрілецькою спілкою та Добровільною пожежною командою, ССГ організувало майже на всіх теренах Польщі мережу народного театру, показавши першу виставу наприкінці 1933 р. під назвою «Листопадова ніч», режисером якої був відомий театральний діяч А. Трускавецький. Згодом, зусиллями цих громадських організацій було поставлено вистави за назвами «Домашній барабан» та «Пожежник». Варто зазначити, що організація таких театрів переслідувала дві мети - по-перше, підвищити культурне життя на селі та зробити значний внесок в розвиток польської народної культури та мистецтва, по-друге, шляхом таких вистав, сценарії яких писали активісти ССГ та інших громадських організацій, було на меті показати становище, в якому перебувало польське селянство - кредитна залежність від великих землевлас-ників або землян, неналежна увага влади до проблем селянства тощо [1, с. 106-107].

Характеризуючи інші віхи культурної діяльності ССГ, варто зазначити, що також вона організовувала низку танцювальних вечорів, концертів та конкурсів, зокрема конкурси «На найкращий сад». При відсутності на той час телебачення та браку радіо на селі, такі заходи ССГ та інших селянських організацій мали значний вплив на культурне життя в польському селі та дозвілля польських селян [4].

Згодом гуртки ССГ розширили вектори своєї діяльності й почали проводити курси для всіх охочих з таких галузей, як птахівництво, овочівництво, гігієна раціонального харчування і т. д. Також Спілка селянських господинь акцентувала увагу на значенні жінки в громадському житті, підвищенні її ролі в громадсько-політичних, культурних, господарських процесах в країні [6, с. 150].

Схожою з ССГ була діяльність найбільшого громадського руху польського села міжвоєнної доби під загальною назвою - Землеробські об'єднання (Kуіkarolnicze).

Землеробські об'єднання своєю появою не лише як суто кооперативного, госпо-дарського, а й повноцінного громадсько-політичного, зобов'язані тогочасній польській еліті, яка після тривалої політичної полеміки дійшла висновку, що без політично та суспільно організованого селянства повноцінний національний польський рух, покли-каний виборювати незалежність Польщі, буде являти собою вкрай примарну перспек-тиву. Відтак, зусиллями земян, старої шляхти, громадських діячів та католицької церкви - найавторитетнішої серед селянства інституції, в 1860-х рр. було закладено перші суспільно-політичні організації польських селян. Спочатку вони виникли у 1862 р. на Помор'ї в с. Пясечнє - Селянське товариство, а у 1866 р. - в с. Дольськ - Товариство селян-землеробів. Чільником першої був Ю. Кразєвич. Ідея суспільної організації серед селян швидко знайшла прихильників й набула інтенсивного поширення. Вже в 1866-1870 рр. ЗО почали свою діяльність в Пєньонджкові, Пепліні, Бобові, Лубіхові, Коморську й ряді інших сіл Поморського регіону. За Поморським регіоном ЗО почали виникати на Великопольщі (70-80 рр. ХІХ ст.) [9, с. 176-177].

На теренах Австро-Угорщини подібні ЗО виникали на рубежі ХІХ й ХХ ст. Першим громадським рухом на польських землях під владою Австро-Угорщини було Товариство освіти та праці, яке згодом, об'єднавши кілька селянських спілок локального характеру, дістало назву Товариства землеробських гуртків на Галичині. Щодо російських терен, то до 1905 р. через заборону царського уряду тут був відсутній будь-який громадсько-політичний рух в легальній формі [8, с. 111].

Що ж об'єднувало цілу низку громадських організацій польських селян окрім спільної назви? По-перше, як відзначають дослідники, ЗО переслідували спільну мету, що полягала в боротьбі за права польського селянства, звільнення його від утисків великих землевласників та неефективної податкової системи, підвищення ролі сільсь-ких громад в суспільному житті тощо. Саме тому загальним головним гаслом ЗО було: «Земля і освіта польському народу!». Окрім цих завдань, ЗО вбачали свою діяльність у роботі зі збільшення та вдосконалення сільгосппродукції, збільшенні експорту продукції на ринок, підвищення освітньо-культурного рівня серед селян і т. д. [9, с. 187].

Підсумовуючи період формування ЗО перед відновленням незалежності Польщі у 1918 р. слід констатувати, що вони відіграли важливу роль в підтримці та формуванні національної свідомості серед мешканців села, у прогресі в польському землеробстві початку XX ст. У незалежній Польщі ЗО продовжували свою господарську, суспільну і освітньо-культурну діяльність. В умовах Другої Речі Посполитої ЗО разом з відродженою польською державою переживали значні труднощі: знищення господарства та інфраструктури в період Першої світової війни та військових конфліктів 1918-21 рр., як наслідок - падіння популяції худоби, надзвичайно гостра інфляція, ускладнені національні проблеми - передусім на переважно аграрній Галичині тощо. Політичні партії, в тому числі й селянські, як не раз зазначалося в ході даного дослідження, ставили інтереси селянства та проблеми села на другорядний план, так само, як й громадські організації за винятком деяких молодіжних та культурно-просвітницьких, які проводили кампанії щодо подолання неграмотності серед селянства, організовували загони допомоги й інші заходи гуманітарного характеру [5].

Особливістю діяльності Землеробських об'єднань в міжвоєнну добу було те, що їхні діячі не дійшли до уніфікації свого руху, тобто до виникнення однієї загальнопольської землеробської організації. Проте, варто зазначити, що в окремих повітах ЗО організовувались в професійні спілки або ж в кооперативи. Загальна ж кількість ЗО на початок Другої світової війни налічувала близько 11.000 з 30.5000 членів, що в аграрній Польщі було не занадто великою цифрою, втім, аналізуючи діяльність ЗО в міжвоєнний період, варто зазначити на їх важливій ролі в господарському, культурному та суспільному житті польського селянства [7, с. 116].

Отже, селянські громадські організації Другої Речі Посполитої являли в більшості соціальну, господарську та частково культурну діяльність і лише на другорядному плані певного відсотку цих організацій була політична складова. Попри соціальну та гуманітарну направленість цих організацій, різного роду політичні партії та рухи прагнули заволодіти підтримкою та симпатіями їх членства, а самі громадські організації польського села часто намагалися заручитися егідою владних або опозиційних політичних структур.

Література

Гросфельд Леон. Экономический кризис 1929-1933 гг. в Польше. Пер. с польск. Г.И. Залуцкого. М., Изд. иностр. лит., 1954. 304 с.

Польская деревня во время кризиса. Сборник. Влодавский С., Пазурек А., Спектатор М. ... /и др. / Под общ. ред. В. Коларова. - М.: Международный аграрный ин-т., 1935. - 221 с.

Политические партии в Польше, Западной Белоруссии и Западной Украине. Под. ред. С. Скульского. - Минск, 1935. - 335 с.

Archiwum Akt Nowych w Warszawie (AAN). Zespуі 215 (Zwi№zek Rewizyjny Spуіdzielni Rolniczych), sygn. 155.

AAN. Z. 215, sygn. 156.

Benyskiewicz J. Spoіeczeсstwo, wіadza, paсstwo w latach 1918-1939. Zielona Gуra, 1991. - 580 s.

Kaczmarek Ryszard. Historia Polski 1914-1989. Wydawnictwo naukowe PWN. Warszawa, 2010. - 992 s.

Mackiewicz S. HistoriaPolskiod 11.XI.1918 do 17.IX.1939. Warszawa, 1989. - 495 s.

Podgajna E. Stronnictwo Chіopskie (1926-1931). Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skіodowskiej. Lublin, 2011. - 276 s.

Размещено на Allbest.ru