Соціальна конфліктність в англійських містах XIV-XV століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна конфліктність в англійських містах XIV-XV століття

Анотація

У даній статті розглядаються причини та перебіг соціальних конфліктів в англійському пізньосередньовічному місті. Автор аналізує комплекс наративних і актових джерел, що містять свідчення про ступінь соціальної напруги в тогочасних містах. Як окремий вид інспірованого соціальними причинами протистояння потрактовано кримінальну злочинність. У результаті автор доходить висновку про наявність істотної соціальної напруги в англійських містах XIV-XV ст., викликану передусім соціальною нерівністю та ксенофобією. З іншого боку, в окремих поліетнічних містах вдавалося зберігати відносний мир.

Ключові слова: Англія, середні віки, міська історія, соціальна напруженість, конфлікт.

Аннотация

В статье рассматриваются причины и ход социальных конфликтов в английских позднесредневековых городах. Автор анализирует комплекс нарративных и актовых источников, свидетельствующих о степени социального напряжения в городах того времени. Как отдельный вид социально инспирированного противостояния рассматривается уголовная преступность. В итоге автор приходит к выводу о наличии существенной социальной напряженности в английских городах XIV-XV вв., вызванной, прежде всего, социальным неравенством и ксенофобией. С другой стороны, в отдельных полиэтнических городах удавалось сохранять относительный мир.

Ключевые слова: Англия, средние века, городская история, социальная напряженность, конфликт.

Annotation

This article deals with the reasons and the course of social unrest in late medieval English towns and cities. To this end the author analyzes narrative sources, pieces of royal legislation and the materials of coroners' inquisitions touching upon the question of social tensions. The criminal activities are viewed as a special kind of socially instigated havoc. The researcher concludes that there existed some significant social tension in English cities of 14-15th c., caused primarily by social inequality and xenophobia. On the other hand, some polyethnic cities managed to preserve a relative state of peace.

Keywords: England, Middle Ages, urban history, social unrest, conflict.

Фрагментарність і неповнота джерельної бази, а головне характер переломлення в ній навколишньої дійсності роблять будь-яку спробу об'єктивної оцінки міжстанових стосунків і рівня соціальної гармонії в англійському місті XIV-XV ст. ризикованою. Тому в історіографії існують різні позиції стосовно рівня соціальної конфліктності в англійському пізньосередньовічному місті. Р Брітнелл стверджує, що якщо взяти до уваги той, без перебільшення, грандіозний масштаб викликів, з якими довелося зустрітися англійському суспільству XIV-XV ст. (війни, епідемії, голод тощо), то на цьому тлі оцінки стосунків між різними стратами як «зазвичай мирних»¹ будуть справедливими. Навпаки, С. Кон наголошує на ендемічному, часом ірраціональному рівні насильства в містах пізньосередньовічної Англії². Природно, судові акти та міські хроніки зосереджували свою увагу саме на тих моментах, коли ця гармонія порушувалася, тож сліпе слідування історика текстам наративних джерел призведе до спотворення реальної картини, сприйняття виняткового за типове, а малозначущого за вагоме. Тож завдання цієї статті подати авторове тлумачення причин і перебігу соціальних конфліктів в англійському місті XIV-XV ст. соціальний конфлікт англійський напруга

Найбільшим нещастям для міщан були негаразди всередині самого міста. «Найбільш небезпечним простолюдом у світі» називав Фруассар англійців, а з усіх простолюдинів в Англії заводилами вважав лондонців «дуже потужних людьми та ресурсами³. Гострими могли бути й суперечки між цехами. Так, у Бристолі суперечності між цехами були настільки серйозними, що постановою міської влади від 1451 року їм було заборонено разом святкувати головні міські свята дні покровителів міста Іоанна та Петра⁴. Соціальна напруженість часто вихлюпувалася назовні, хоча б і суто вербально, в періоди гострих криз і конфліктів. Особливо нестриманими в цьому сенсі були маргінальні прошарки населення, яким нічого було втрачати: так, у розпал повстання Вота Тайлера жебрак Джон Ширл прилюдно заявив у кембріджському шинку, що королівські чиновники більше заслуговують на страту, ніж лолард Джон Болл. Він відмовився дезавуювати свою заяву, навіть будучи схопленим і допитаним, за що й був повішений⁵.

Випадок, який стався не де-небудь, а в самому Лондоні, 19 жовтня 1321 р., доводить, що насильство в місті мало ендемічний характер. У цей день, як описано в звітах коронерів, зброєносець Томас Черч збив на коні жінку з дитиною на руках. Носильник попросив Черча їхати обережніше; тоді ображений зброєносець завдав йому смертельного удару мечем та втік. Кілька тижнів потому крамар, якого вночі розбудив якийсь гуляка, ударив його ціпком по голові та залишив помирати на вулиці. Вуличний торговець морськими вуграми, який викинув шкірку на дорозі напроти будинків двох купців, був забитий до смерті, коли впав у дворі церкви, де спробував сховатися від переслідувачів⁶. Не церемонилися навіть зі старими: старого та немічного Томаса з Мальмсбері якийсь Джон, за описами свідків, повалив на землю та вдарив ножем у горло, а потім завдав поранення в груди, яке дійшло до самого серця. Прискіпливі слідчі подавали детальний опис ран, вимірювали їхню глибину та довжину. Показовими є запитання коронерів на попередньому дізнанні, які натякають на типовий мотив убивств у тогочасній Англії: вони, вочевидь, здебільшого були пов'язані з матеріальною вигодою: «[свідки] були запитані, чи добре майно [вбитий] мав, чи тримав землю» («Johannis dictum Thomam, quia senex et debilis erat, ad terram prostravit, et eundem Thomam cum quodam cultello in gutture percussit... et aliam plagam cum eodem cultello sub sinistra mamilla longitudinis ij. pollic[um], et profunditatis usque ad cor. [Jurati] Requisiti si [Thomas] habuit bona seu catalla, terra seu tenementa»), і це було чи не єдине запитання стосовно особи жертви⁷. Звіти коронерів, як і матеріали будь-якої сучасної кримінальної справи, вражають сухістю та казенністю висловів, проте, безперечно, наближають нас до буднів пізньосередньовічного англійського міста.

В провінції справи виглядали нічим не кращими, радше навпаки. Достатньо простого переліку злочинів, які, за твердженням центральної влади, коїлися у віддалених від Лондона місцях, аби скласти про це уявлення: тут фігурують бійки, важкі тілесні ушкодження аж до ампутації окремих частин тіл, вбивства, розбійні напади, причому невловимі банди злочинців не лише «ховалися по лісах», а часто «вбивали, калічили члени, грабували» навіть на ярмарках («passus in boscis et aliis locis publicis et privatis... ipsos verberantes, vulnerantes et malo tractantes et quosdam ex illis nequiter interficientes et quosdam membris mutilantes et quosdam de bonis et rebus suis depredantes... in feriis et mercatis et alibi»)⁸. Ноттінгемом у 1395-1396 роках прокотилася ціла хвиля збройних нападів мешканців один на одного з застосуванням кулаків, дубчаків, ножів, луків, сокир⁹. Для здійснення карального правосуддя Едуард III змушений був відрядити в усі графства своїх емісарів, які відповідали жорстокістю на жорстокість. Як повідомляло венеційське посольство, «у жодній країні світу немає стількох злодіїв і грабіжників, як в Англії; мало людей наважуються поодинці мандрувати сільською місцевістю, а містами ще менше, особливо вночі; найменше ж у Лондоні», але «найлегша річ у світі потрапити в цій країні до в'язниці»¹⁰.

Загалом кількість судових справ щодо порушень громадського порядку та суспільної моралі з кінця XIV ст. невпинно зростала. Особливо потужний сплеск припав на другу половину XV ст., що, очевидно, віддзеркалює зміну поведінкових практик міщан внаслідок руйнування через Війну Троянд місцевих систем контролю над доброчесністю¹¹. Насильство призводило до іншування та дегуманізації: хроніст Джон Бенет назвав учасників заворушень в Оксфорді 1441 р. «собаками»¹².

Чорна смерть покращила не лише матеріальне становище робітників, але й змінила їх оцінку свого становища в суспільстві. Відтепер вони вважали себе гідними кращої долі, ніж та, на яку вони були приречені мізерними заробітками та соціальним безправ'ям. Як писав рочестерський чернець Вільям Дін, «робітники та вправні працівники були просякнуті духом бунтарства, так що ні король, ні закон, ні правосуддя не могли приборкати їх»¹³. Сумнозвісне робітниче законодавство Едуарда Третього, очевидно, було покликане розв'язати проблему конфлікту цього нового світосприйняття з консерватизмом вищих прошарків населення не меншою мірою, ніж вирішити суто економічне питання забезпечення відновлення зруйнованого епідемією господарства. Однак на заваді вирішенню цього завдання ставала безкомпромісність законодавців, яка виявлялася в переважно насильницьких заходах, спрямованих на упокорення робітників: штрафи, примусові клятви, створення спеціального робітничого правосуддя тощо¹⁴. Такий підхід, укупі з обмеженістю реальних важелів впливу на свідомість населення такий, прирікав на невдачу домагання можновладців. Основним об'єктом робітничого законодавства, безумовно були робітники на селі, де попит на працю був у цілому вищим, ніж у місті; але й в останньому відзначено випадки непокори робітників навіть на королівських майстернях. Так, у 1356 р. невдоволені зменшенням заробітку робітники майстерні з виробництва пергаменту для королівських документів самовільно залишили роботу, але були заарештовані та силоміць повернуті на робоче місце¹⁵.

Робітниче законодавство, втім, мало несподівані наслідки: спільні кривди, що їх внаслідок надміру рестриктивних положень королівських ордонансів зазнавали робітники всіх спеціальностей і класів (laborers, servants, artificers ішли пліч-о-пліч у всіх робітничих постановах), стали тим поживним ґрунтом, на якому почала зароджуватись окремішня робітнича свідомість, а прирівнювання неслухняних робітників до небезпечних кримінальних злочинців не могло викликати нічого, крім обурення. Саме Пізнє Середньовіччя є часом генези робітничого класу, хоч, зрозуміло, ані самі його представники, ані сторонні спостерігачі не могли мислити його в модерних соціологічних категоріях. Формування цієї свідомості лише зміцнювалося прикріпленням робітників до своїх ремесел: заборона робітникам (крім жінок) займатися більш як одним ремеслом і обов'язок дотримуватися раз обраного роду занять були основним змістом ордонансу Едуарда III від 1352 року¹⁶.

Міжусобні бійки могли бути настільки згубними, що й проповідники були вимушені звертатися до цієї теми: так, у церковно-дидактичному «Каятті совісті» (бл. 1340) автор писав: «Коли трапляється війна між двома чоловіками, часто трапляється, що гине багато безвинних людей, церкви руйнуються, міста спалюються, абатства, пріорства, сараї знищуються, чоловіків, жінок і дітей позбавляють спадку та виганяють, землі спустошують і надто багато іншого лиха завдають...»¹⁷. У 1311 році в Лондоні фіксується наявність фехтувальної школи для всіх бажаючих. Показовою є реакція влади: незважаючи на те, що серед учнів було чимало молодиків з поважних родин, було заявлено, що відвідування школи робить з них «поганих людей». Тож ставлення навіть до відносно контрольованих «місць насильства» було різко негативним, що, очевидно, слід віднести на краб загальної криміногенної ситуації в містах¹⁸.

Розширення комунікаційних каналів внаслідок поширення грамотності означало, що аудиторія, на яку були розраховані літературні твори, відтепер була значно строкатішою в соціальному й матеріальному вимірах, ніж раніше. Відбувається зближення інтелектуальної культури з загальнонародною. Бідний городянин, що ледве зводив кінці з кінцями, міг активно включитися в інформаційний потік міста головною умовою було вміння читати, і то необов'язково латиною. Саме ці неофіти від культури мали жадібно вловлювати слова проповідника: «Через шість вад ліні лінивий не може мати ні доброго початку, ні виправлення [свого становища]. Це погані якості злого слуги, через що жоден гідний чоловік не прийме його на свою службу.»¹⁹. Закликаючи до працелюбності та, кількома абзацами нижче, покори господареві, автор нібито виступає за консервацію існуючого соціального ладу, піклуючись лише про спасіння душ (простолюду!); але в цих-таки словах можна вбачати й натяк на можливість матеріальної, а то й соціальної мобільності «виправлення свого становища» в мирському, матеріальному сенсі явища доволі дражливого для заможних верств пізньосередньовічного суспільства.

Масові рухи в Середньовіччі, яку б соціальну базу вони не мали, рідко обстоювали докорінні зміни в політичній системі країни, обмежуючись певними соціально-економічними вимогами. Так, загальновідомо, що учасники наймасовішого та найрадикальнішого пізньосередньовічного англійського повстання 1381 р. були здебільшого налаштовані промонархічно. Проте враховуючи майже повну персоніфікованість політичного життя, вибухи народного невдоволення, концентруючись переважно на локальному рівні, стосувалися передусім людей, що уособлювали владу на місцях. Цим останнім часто доводилося відбувати фактично подвійний тягар відповідальності за вчинки як місцевої, так і центральної влади, що загрожувало їм втратою не лише посади, а подеколи й власного життя. Так, 28 грудня 1461 р., під час виборів нового шерифа графства Норфолк та його заступника (підшерифа) натовп розлючених мешканців Норіджа (адміністративного центру Норфолку) зібрався біля будинку діючого під шерифа та вимагав його страти через повішення («Kill him! Head him!»). Лише з великими труднощами одіозного чиновника вдалося евакуювати з власного будинку та доправити в безпечне місце²⁰.

«When Adam delved and Eve span, Who was then the gentleman?» («Коли Адам орав, а Єва пряла, хто був джентльменом?») цей концентрований згусток народних почуттів, що його традиційно асоціюють з проповідницькою діяльністю Джона Болла, не міг не залишити слід і в середовищі міських бідняків. Зубожілий городянин міг би підписатися під словами Болла, який говорив: «Вони одягнені в оксамит і зігріваються в шубах, облямованих білками та горностаями, а ми вкриті лахміттям. У них є вино, прянощі й чудовий хліб, у нас вівсяний коржик, солома і вода для пиття. У них дозвілля та прекрасні будинки; у нас лихо та праця... І однак ці люди користуються своїм становищем, завдяки нам і нашій праці»²¹. Навряд чи протиставлення маноріальних лордів і міських олігархів мало б сенс для цільової аудиторії подібних викривальних послань. І справді, Фруассар недвозначно свідчить, що простолюд багатьох міст узяв участь у повстанні, а тисячі лондонців, «що заздрили аристократам і багатіям», зустріли звістку про наближення повстанців словами: «Чому б не дозволити цим добрим людям зайти в місто? Вони ж наші люди і роблять усе це, щоб допомогти нам»²². Рухаючись звичним для сучасного історика маршрутом дослідження становлення національної єдності, не можемо забувати про наявність і багатьох інших лояльностей, що не завжди корелювали, а часто й конфліктували з почуттям національної солідарності.

В жодному разі міста не можна вважати «плавильними каганами», що стирали відмінності між корінними та новоприбулими мешканцями; існували вулиці та цілі квартали, населені винятково вихідцями з одного міста та регіону. Практика обмеженого дарування громадянства новим мешканцям не лише убезпечувала існуючих громадян від економічної та політичної конкуренції: вона відбивала звичні для Пізнього Середньовіччя уявлення про зв'язок людини та місця її народження, про ієрархічність, бодай гнучку, соціальної структури, де критерієм виступало, серед іншого, і місце походження. Співжиття великих груп представників різних регіонів країни, не кажучи вже про носіїв різної етнічної свідомості, могло ставати причиною серйозних конфліктів, коли звичні для «своїх» механізми соціальної регуляції були незрозумілими та неприйнятними для іншої сторони. Особливо це стосується міст, які за самою своєю природою мали носити поліетнічний характер, наприклад, міст університетських. Так, у хроніці Адама з Уска за 1388-1389 рр. зустрічаємо звістку про криваву ворожнечу в Оксфорді між «північанами» («northerners») та вихідцями з півдня Англії, що виступали спільно з валлійцями («men of the south and the men of Wales»). Показово, що причину суперечки жоден з авторів не вказує, зате Найтон передає слова пісеньки, яка закликала до масового вбивства валлійців («War, war, war, sle, sle, sle the Welsh doggys and her whelpys, and ho so loketh out of his howse, he shall in good southe be dead»)²³.

Як видно з попереднього абзацу, університетські міста вирізнялися особливою конфліктогенністю. Причому лише меншість заворушень серед або проти студентів справді були пов'язані з більш-менш раціональними мотивами (правовою неврегульованістю статусу студентів і конфліктом юрисдикцій), природу ж решти не можуть пояснити раціонально навіть фахівці з історії протестних рухів у Пізньому Середньовіччі²⁴. Очевидно, маємо справу з тією самою схильністю до беззастережного самоствердження.

У випадках, коли конфлікт ставався на грунті ксенофобії, настрої погромників часто коливалися разом з кривулями англійської зовнішньої політики, проте каталізатором часто ставали економічні проблеми, що викликали заздрість до іноземних купців і цілком прагматичне бажання знищити конкурентів. Недарма жертвами цих конфліктів частіше за інших ставали фламандські купці²⁵. Аналогічна ситуація виникла в 1456 р., коли слуги лондонських купців побили ломбардців, які займалися імпортом шовкової тканини. Навряд чи випадає сумніватися в тому, що мотиви нападу були економічними за своєю природою (причому інтереси купців у даному разі цілком збігалися з інтересами ткачів), проте вони, вочевидь, наклалися на загальні ксенофобські настрої суспільства, адже незабаром цілі натовпи лондонців намагалися чинити антиломбардські насильства і грабувати їхні оселі. Не зупинило їх і видання королівського наказу про обмеження ввозу шовку ломбардцями, хоча воно, судячи з усього, задовольнило вимоги купецької верхівки, тим самим розколовши табір протестувальників (принаймні гільдійні збройні загони за наказом мера брали участь у придушенні заворушень²⁶. А проте «чужинцем» могла вважатися будь-яка особа, що не мала громадянських прав у цьому місті. У м. Веллс в XIV ст. вважалося порушенням надавати будь-яку допомогу «чужинцеві» (=негромадянину міста) в судовому процесі проти мешканця міста, незалежно від обставин справи²⁷. У 1482 р. у Лондоні слухалася судова справа про самовільне допущення чужинців до цехового ремесла²⁸.

Особливим, однак, було становище міст на околицях Англії. У цих містах етнічні меншини були постійно присутніми як у свідомості міщанина (зокрема, на рівні ментального картографування), так і в його повсякденній дійсності в особах шотландських, валійських, ірландських, менських, корнвольських іммігрантів, деякі з яких посідали вагоме місце в соціальній ієрархії міста. При цьому іншування не було абсолютним: хоча, приміром, у Честері більшість іммігрантів намагалися селитися компактно вони активно взаємодіяли з «тубільними» мешканцями як у побуті, так і під час публічних церемоній²⁹, а у валлійській поезії Честер доволі часто фігурує як «своє» місто³⁰ (у той історичний період, коли (востаннє в 1447 р.³¹) були можливі такі королівські накази, як арешт усіх без винятку валлійців, що мешкали в Англії).

Можна погодитися з Річардом Кейпером, що така агресивна поведінка, що мала місце навіть усередині вищих станів суспільства, має коріння в концепції честі. Остання ж, у свою чергу, випливала з тривалої військово-рицарської традиції, що характеризувалася наголосом на змагальності та самоствердженні. Корпус рицарської літератури, популярний також і серед міщан, підносив насильство як засіб розв'язання проблем навіть тоді, коли свідомі загрози «війни всіх проти всіх» автори рицарських романів намагалися спрямувати його подалі від соціально небезпечних форм вияву³².

Отже, соціально-психологічна атмосфера всередині англійських міст відзначалася високою напруженістю як у міжстановому, так і у внутрішньостановому розрізах. Каталізатором суперечностей часто ставали елементи ксенофобії або ж типової для середньовічної доби змагальності. До відкритих конфліктів справа доходила порівняно нечасто, здебільшого захлинаючись на рівні вербальної агресії, що, однак, радше заважало рівномірному виплескуванню негативних сантиментів, які через це виявлялися на повну силу і часом у потворних формах під час великих заворушень. Інгібіторами ж протистоянь слугували ритуали, спрямовані на досягнення символічної єдності як світські, так і церковні.

Література

1 Britnell, Richard. Town Life // A Social History of England, 1200-1500. Ed. by Rosemary Horrox and Mark Ormrod. Cambridge: CUP, 2006. P. 173.

2 Samuel K. Cohn, Jr. Popular Protest in Late Medieval English Towns. Cambridge: CUP, 2013. P. 1-5.

3 Jean Froissart. Chronicles. Ed. by Geoffrey Brereton. Book Four (1389-1400). London: Penguin Books, 1978. P. 455.

4 Festivities of the crafts at Bristol // Towns in Medieval England. Selected Sources. Translated and annotated by Gervase Rosser. (Manchester Medieval Sources Series.) Manchester: Manchester University Press, 2016. P. 250-251.

5 Trial and Execution of John Shirle, July, 1381// The Later Middle Ages: A Sourcebook. Ed. by Carolyn P. Collette and Harold Garrett-Goodyear. Basingstoke: Palgrave MacMillan, 2011. P. 243-244.

6 Брайант А. Эпоха рыцарства в истории Англии. Пер. с англ. Ковалева Т. В., Муравьева М.Г. СПб., 2001. C. 208.

7 Собрание неизданных актов и документов, служащих к характеристике полицейской администрации в английских графствах в XII, XIII, и XIV-м веках, предшествуемое монографией о полиции рабочих в Англии в XVI-м веке: Приложение к истории полицейской администрации в Англии с древнейших времен до смерти Эдуарда IM-го / Ковалевский М. Лондон: Тип. Гильберта и Ривингтона, 1876. С. 101-102.

8 Там само. С. 133.

9 Records of the Borough of Nottingham. Vol. 1. Edited by W. H. Stevenson. London: Quaritch, 1882. P. 293-307.

10 A Relation, or Rather a True Account, Of the Island of England. Translated from the Italian, with notes, by Charlotte Augusta Sneyd. London: Camden Society, 1847. P. 33-34.

11 Marjorie Keniston McIntosh. Controlling Misbehavior in England, 1370-1600. (Cambridge Studies in Population, Economy and Society in Past Time. Volume 34.). Cambridge: Cambridge University Press, 1998. P. 30-32.

12 John Benet's Chronicle for the years 1400 to 1462. Edited by G.L. Harriss, and M.A. Harriss. // Camden Miscellany. Vol. XXIV. (Camden Fourth Series. Volume 9.). London: Royal Historical Society, 1972. P. 187.

13 Цит. за: Брайант А. Вказ. праця. С. 345.

14 Собрание неизданных актов... С. 23-25.

15 Там само. С. 26-29.

16 Там само. С. 23-29.

17 The Ayenbite of Inwit. A Translation of Parts into modern English by A. J. Wyatt. London: W. B. Clive&Co, 1889. P. 25.

18 Memorials of London and London Life in the XIII, XIV and XV centuries A.D. 1275-1419. Ed. by Henry Thomas Riley. London: Longmans, Green and Co, 1868. P. 88.

19 The Ayenbite of Inwit. P. 26.

20 Richard Calle to John Paston I (1461,29 December)// The Paston Letters: A Selection in Modern Spelling. Ed. by Norman Davis. Oxford: OUP, 2008. P. 88.

21 Jean Froissart. Op. cit. P. 212.Chronicles. Ed. by Geoffrey Brereton. Book Four (1389-1400). London: Penguin Books, 1978. 496 c.

22 Там само. P. 213-221.

23 The Chronicle of Adam of Usk A.D. 1377-1421. Second Edition by Henry Frowde, 1904. Facsimile reprint of the English translation Lampeter: Llanerch Enterprises, 1990. P. 17-18.

24 Samuel K. Cohn, Jr. Op. cit. P. 262-271.

25 Там само. P. 283-292.

26 Ms. Rawlinson B. 355 // Six Town Chronicles of England. Ed. by Ralph Flenley. Oxford: Calrendon Press, 1911. P. 101-113.

27 R. H.Britnell. The Commercialisation of English Society. Second edition. (Manchester Medieval Studies.) Manchester: Manchester University Press, 1996. P. 236.

28 A series of precedents and proceedings in criminal causes extending from the year 1475 to 1640, extracted from act-books of ecclesiastical courts in the diosese of London, illustrative of the discipline of the Church of England. London: Francis&John Rivington, 1847. P. 9.

29 Jane Laughton. Mapping the Migrants: Welsh, Manx and Irish Settlers in Fifteenth-Century Chester // Mapping the Medieval City: Space, Place and Identity in Chester c. 1200-1600. Edited by Catherine A.M. Clarke. Cardiff: University of Wales Press, 2011. P. 178-179.

30 Helen Fulton. The Outside Within: Medieval Chester and North Wales as a Social Space // Mapping the Medieval City. P. 149-168.

31 John Benet's Chronicle for the years 1400 to 1462. Edited by G.L. Harriss, and M.A. Harriss. // Camden Miscellany. Vol. XXIV. (Camden Fourth Series. Volume 9.) London: Royal Historical Society, 1972. P. 151-233.

32 Richard F. Kaeuper. Chivalry and Violence in Medieval Europe. Oxford: OUP, 1999. P. 149-150, 159-160.

Размещено на Allbest.ru