Діяльність постійного представництва Ради Міністрів УРСР у Москві у 1950-1954 рр. і процес інтеграції Криму з Україною

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність постійного представництва Ради Міністрів УРСР у Москві у 1950-1954 рр. і процес інтеграції Криму з Україною

Командно-адміністративна система управління в СРСР у період після Другої світової війни демонструвала здатність мобілізувати значні трудові та матеріальні ресурси для реалізації масштабних проектів. Система централізації управління економікою та соціальними процесами в СРСР цього періоду була успадкованою від часів війни, коли мобілізація ресурсів була необхідною для забезпечення військових потреб країни. За аналогічними принципами піс ля завершення війни відбувається мобілізація трудових і матеріальних ресурсів на відбудову господарства СРСР і на реалізацію інших масштабних проектів. Одним із таких проектів, який отримав статус «будівництва комунізму», було будівництво Каховської ГЕС, Південно -Українського і Північно-Кримського каналів, яке мало бути реалізованим на території УРСР (до 1954 р.) та Криму і розпочалося на підставі постанови Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) від 20 ве - ресня 1950 р. На забезпечення цього будівництва на території УРСР і Криму відбувалося спорудження інших об'єктів. Радянська командно -адміністративна система, не зважаючи на чіткий механізм централізації, давала регулярні збої, передумовою яких часто були труднощі в отриманні оперативної інфор - мації. Часто таку інформацію доводилося доносити за ініціативою знизу, тобто, від нижчих інституцій до вищих. Нижчі інституції, зокрема республіканські як Рада Міністрів УРСР, мали надавати оперативно інформацію про ситуацію в республіці вищим, зокрема Раді Міністрів СРСР чи Держплану СРСР. Функцію оперативного зв'язку між Радою Міністрів СРСР і УРСР виконувало Постійне Представництво Ради Міністрів УРСР у Москві. Проте, Постпредство Ради Міністрів УРСР фактично виконувало функцію лобіювання інтересів республіки у вищих органах управління Радянського Союзу. Зокрема, Постпредство Ради Міністрів УРСР в Москві виконувало важливу роль з лобіювання вищими органами влади СРСР забезпечення потреб будівництва Південно - Українського та Північно-Кримського каналів, а також потреби на відбудову економіки Криму.

Питанням методики й організації системи державного управління у період пізньої сталінщини і у перший рік після смерті Й. Сталіна в історичній науці новітнього періоду присвячено мало уваги. У радянський період ця проб - лематика також досліджувалась лише оглядово і в критичному сенсі як фон для нібито більш досконалої організації системи державного управління у післясталінський період. Зокрема, відзначалося, що надмірна централізація управління галузями економіки в СРСР до реформи 1957 р. за галузевим принципом мала наслідком звуження можливостей для використання у реалізованих проектах і програмах повною мірою регіональних можливостей. Тобто, центральні органи управління використовували, здебільшого, для реалізації проектів ресурси, які перебували в їхньому галузевому розпорядженні, а то му виникали проблеми неефективного і нераціонального їх використання [10, 112]. Слід відзначити, що ці проблеми добре ілюструють нормативні документи, якими регламентувалися, зокрема, проекти з відродження економіки Криму, коли на рівні Ради Міністрів СРСР на окремі міністерства покладалися обов'язки з реалізації окремих програм. Отже, питання щодо забезпечення можливостей раціонально використовувати можливості й ресурси, які було зосереджено в управлінні різних міністерств, на регіональному рівні вирішувалося у Союзному Уряді. Тому проблеми методики й організації державного управління, його децентралізації у післясталінський період в контексті процесу соціально-економічної інтеграції Криму із УРСР стають на нинішній час дуже актуальними.

Діяльність Постійного Представництва Ради Міністрів УРСР при Раді Міністрів СРСР висвітлювалась дослідниками у галузі права і державного управління [1; 16]. Проте, ці дослідження висвітлюють лише технічну сторону діяльності цієї інституції, розкриваючи функції Постійного Представництва і статистичні результати його діяльності. Але потребує дослідження робота По - стійного Представництва Ради Міністрів УРСР при Раді Міністрів СРСР, спря - мована на забезпечення реалізації конкретних проектів, які здійснювались в УРСР, а також підходів і механізмів проведення такої роботи.

Мета статті передбачає дослідження діяльності Постпредства Ради Міністрів УРСР у період 1950-1954 рр. і його роль у розширенні компетенцій урядових і партійних структур УРСР та забезпеченні соціально -економічного розвитку Криму.

Основу джерельної бази дослідження становлять матеріали архівів - Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України й Центрального державного архіву громадських об'єднань України. Ці матеріали складає переписка між вищими посадовими особами ЦК КПРС і ЦК КПУ та органами виконавчої влади СРСР і УРСР, а також доповідні, які надсилалися Постійним Представництвом Ради Міністрів УРСР при Раді Міністрів СРСР.

Лобістський характер відносин між керівництвом УРСР і СРСР у сфері оперативного вирішення господарських питань на території УРСР висвітлює діяльність Постійного Представництва УРСР в Москві, до функцій якого належало оперативне узгодження рішень республіканського керівництва із союзним, а також оперативний інформаційний обмін. Це Постпредство було доволі чисельним, і кількісний склад його постійно зростав. Вже у 1952 р. постає питання про розширення житлової площі для його працівників та осіб, які відправлялися у відрядження до Москви. У своєму зверненні до Голови Ради Міністрів УРСР Д. Коротченка Постпред Ради Міністрів УРСР при Раді Міністрів СРСР Г. Онищенко вказує, що більшість співробітників Постпредства на 21 квітня 1951 р. не забезпечені житловою площею, а також відправлені у відрядження працівники республіканських міністерств і організацій, які відряджаються до Москви, відчувають труднощі із розміщенням [12, 1]. Отже, Постпред звернувся з проханням дозволити здійснити надбудову двох поверхів на існуючому будинку з фонду Московської міської Ради площею 1 500 м² для квартир працівників Постпредства і організації гуртожитку на 30-40 осіб для тих, хто приїжджає у відрядження. Дозвіл передбачалось оформити постановою Ради Міністрів УРСР і проект цієї постанови було розроблено Постпред - ством і додано до листа його керівника на адресу Голови Ради Міністрів УРСР Д. Коротченка [12, 1]. Держпланом УРСР було підтримано пропозицію постпредства щодо побудови житлової площі для його співробітників та гуртожитку для прибулих у відрядження до Москви співробітників республіканських ор - ганів влади та управління й запропоновано включити у замовлення на 1952 р. виконання проектно-пошукових робіт з цього будівництва організаціями Міністерства шляхів сполучення за замовленням Міністерства комунального гос - подарства УРСР [2, 4-5]. Проте, питання розширення житлової площі для Постпредства УРСР у Москві вирішувалося доволі тривалий період, оскільки Держплан УРСР рішення з цього питання надає лише 30 квітня 1953 р., підтримавши це будівництво за рахунок коштів Ради Міністрів УРСР на правах пайової участі (у розмірі 3,5-4 млн руб.) у одній із новобудов Москви, яка будувалась Міськвиконкомом Московської Ради депутатів трудящих у 1953 р. [3, 14]. І лише листом від 20 травня 1953 р. Голова Ради Міністрів УРСР Д. Ко- ротченко повідомляє Голові Виконкому Московської міської Ради депутатів трудящих про готовність Ради Міністрів УРСР передати необхідні для будівництва матеріали будівельній організації, яку буде призначено Виконкомом Москви [11, 15]. Тривала процедура проходження цього рішення могла бути пов'язаною із проблемою вибору об'єкта для будівництва й узгодження процедури співдіяльності між Радою Міністрів УРСР і Виконкомом Москви, організаціями, котрі між собою адміністративно не перетиналися за вертикальним принципом радянської командно-адміністративної системи в СРСР. Проте, важливим є факт, що розширення житлової площі Постпредства УРСР у Москві було активно підтримано Держпланом республіки, отже, це говорить про вагому роль цього лобістського органу в столиці Радянського Союзу.

Лист Постпредства Ради Міністрів УРСР у Москві від 21 квітня 1951 р. до Голови Ради Міністрів Д. Коротченка доволі багатогранно ілюструє нам характер відносин між загальносоюзними та республіканськими органами влади та управління у період пізньої сталінщини в СРСР. Зокрема, такою є інсти - туція щодо того, як Постпредство функціонувало в ролі представництва уряду УРСР при уряді СРСР, проте, здійснювало також функції посередника і у відносинах ЦК КП(б)У (КПУ) із загальносоюзними урядовими органами. Зокрема, у питанні інформування як Ради Міністрів, так і ЦК КП(б)У про ситуацію з вирішенням питань, поставлених керівництвом УРСР перед загальносоюзними владними інституціями. Так, у Інформації від 4 серпня 1951 р. Г. Онищенко повідомляв Першому Секретарю ЦК КП(б)У Л. Мельникову і Голові Ради Міністрів УРСР Д. Коротченку про надання розпорядження Першим Заступником Голови Ради Міністрів СРСР В. Молотовим Міністру шляхів сполучення СРСР Б. Бещеву до 1 вересня доповісти про комплекс заходів щодо забезпечення зростаючих обсягів перевезень на ділянці Запоріжжя-Ново-Олексіївка-Джанкой, а Держплану і Міністерству фінансів СРСР - розглянути питання про посилення пропускної здатності цієї ділянки залізниці у 1952 р. [4, 87]. Потреба у розширенні пропускної здатності залізниці Запоріжжя-Джанкой була пов'язаною зі зростанням обсягів перевезень на будівництво Південно-Українського та Північно-Кримського каналів. Проте, Постпредство Ради Міністрів УРСР у Москві в період керування Радою Міністрів СРСР Й. Сталіним здійснювало інформування, здебільшого, вищого урядового органу УРСР. Інформування ЦК КП(б)У здійснювалося по каналах партійного справообігу. Обсяги інформування КПУ Постпредством Ради Міністрів УРСР у Москві зростають у період після смерті Й. Сталіна, причому, інформування здійснювалося доволі оперативно з усіх питань, які партійним і урядовим керівництвом підіймалися перед Радою Міністрів СРСР. Логіка створення такого республіканського представницького органу при Раді Міністрів СРСР, як Постпредство, була зрозумілою, виходячи із того, що за Конституцією СРСР і УРСР вертикального підпорядкування республіканського уряду загальносоюзному не було передбачено, і механізми контролю республіканських урядових структур загальносоюзними по вертикалі були відсутні. Проте, очевидною була потреба в оперативному узгодженні заходів, які здійснювалися республіканськими і загальносоюзними структурами, зокрема під час будівництва Каховської ГЕС і Південно-Українського і Північно-Кримського каналів.

Принципове питання діяльності Постпредства Ради Міністрів УРСР при Раді Міністрів СРСР вирішувалося за узгодженням на найвищому рівні і на найвищому рівні вирішувалося питання кардинальної зміни якості й компетенцій цієї інституції у 1952 р. Протягом початкового періоду будівництва Ка - ховської ГЕС і Південно-Українського й Північно-Кримського каналів Постпредство УРСР у Москві займалося, здебільшого, окремими питаннями щодо лобіювання проектів, які сприяли реалізації плану будівництва як у ситуації із покращенням пропускної здатності відрізку залізниці Запоріжжя-Джанкой. На початку 1952 р. ситуація стає загрозливою для цього масштабного «сталінського будівництва» як такого, оскільки процес проектного забезпечення будівництва Південно-Українського каналу загальмувався, а в лютому 1952 р. на рівні загальносоюзного уряду розгортається суперечка щодо варіанта подачі води у систему зрошення і Північно-Кримський канал (машинного чи самотічного, машинний не передбачав потребу будівництва Південно -Українського каналу). До дискусії долучилися представники Міністерства бавовництва СРСР, зокрема академік А. Аскоченський, який був Заступником міністра бавовництва СРСР, відстоював самотічний варіант із будівництвом Південно-Українського каналу, а представники проектного Українського відділення інституту «Гідропроект» Міністерства електростанцій СРСР С. Жук і Д. Кузнецов відстоювали машинний варіант, лобіюючи його прийняття союзним урядом, зок - рема, через Секретаря ЦК КПРС М. Хрущова [13, 70, 71].

Переваги у Раді Міністрів СРСР здобував машинний варіант, але, не зважаючи на це, у листі на адресу Й. Сталіна, датованому груднем 1952 р., Перший Секретар ЦК КП(б)У Л. Мельников і Голова Ради Міністрів УРСР Д. Ко- ротченко звертаються із проханням надати сприяння у будівництві Південно - Українського, Північно-Кримського каналів і системи обводнення у південних районах України й північних районах Криму [15, 233]. У цьому листі Л. Мель - ников і Д. Коротченко апелюють до виконання ними вказівок Й. Сталіна щодо повномасштабного розгортання будівництва Південно -Українського каналу, вказуючи на створення будівельної організації «Укрводбуд», яка мала 9 будівельно-монтажних управлінь і до 12 тис. робітників та інженерно -технічних працівників. Перераховуються результати проведених за 1951 і 1952 рр. робіт, будівництво житлових поселень уздовж майбутньої траси каналу, культурно - побутових об'єктів, ліній електропередач і зв'язку, а також початок основних робіт з будівництва Верхньо-Інгулецького і Кам'яно-Подського зрошувальних масивів й закладання Сімферопольського водосховища. І водночас вказується, що Міністерством бавовництва СРСР, у підпорядкуванні якого знаходилось Головне управління «Укрводбуд», не надавалися асигнування у достатньому обсязі. На підтвердження було наведено цифри, що вартість всього будівниц - тва за даними Міністерства бавовництва СРСР склала 12 млрд руб., а на 1951ир. було асигновано 100 млн руб., на 1952 р. - 220 млн руб. і на 1953 р. передбачалось асигнувати 300 млн руб. І наголошувалося, що Рада Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У неодноразово ставили перед урядом СРСР питання про збільшення асигнувань, але їхні пропозиції прийнято не було. Негативно, як зазначалося в листі, на хід будівництва впливав також повільний розгляд про - ектного завдання Південно-Українського каналу [15, 232]. Отже, на грудень 1951 р., не зважаючи на фактичне замороження основних будівельних робіт із будівництва Південо-Українського каналу, сама ідея його зведення іще існувала й відстоювалась керівництвом УРСР. При цьому Г. Мельниковим і Д. Коротченком явно демонструвалась не просто небайдужість до процесу будівництва не лише у межах УРСР, а й у Криму, а навіть зацікавленість. Щодо пожвавлення будівництва Південно-Українського і Північно-Кримського каналів до Й. Сталіна керівники УРСР звернулися із рядом пропозицій, які було оформлено у проект постанови Ради Міністрів СРСР. Серед цих пропозицій було, зокрема, запропоновано дозволити «Укрводбуду» за рахунок своїх штатів створити в Москві при Постпредстві УРСР оперативну групу в складі 5 осіб [5, 244]. У цьому листі ключове місце посідає яскраве висвітлення господарської ефективності й результатів діяльності «Укрводбуду» і критика роботи Міністерства бавовництва СРСР, котрому «Укрводбуд» підпорядковувався. Слід відзначити, що компетенція «Укрводбуду» поширювалась за межі УРСР, на територію Криму. Причому, від роботи «Укрводбуду» на території Криму залежав подальший соціально-економічний розвиток півострова, зокрема, від будівництва Сімферопольського водосховища, житлових будинків та об'єктів соціально-культурної сфери в Джанкої тощо. Будівництво курувалося протягом усього його початкового періоду Міністерством бавовництва СРСР і Радою Міністрів УРСР, Міністерством сільського господарства СРСР і Міністерством радгоспів СРСР [9, 76]. Південним кордоном зони будівництва в УРСР було встановлено Чорне і Азовське моря і Сивашську затоку, ця межа була одночасно північною межею зони будівництва в Криму. В Криму південна межа зони будівництва проходила по 80-й паралелі [9, 78]. Тобто, намагаючись інтегрувати до складу Постпредства УРСР у Москві оперативну группу «Укрводбуду», Рада Міністрів УРСР прагнула взяти у межі своєї компетенції лобіювання питань в урядових структурах загальносоюзного рівня, які стосувалися будівництва Південно-Українського і Північно-Кримського каналів.

Таким чином, Рада Міністрів УРСР намагалась, куруючи представницьку діяльність «Укрводбуду» у Москві, розширити свої представницькі комтенції також на Крим. При цьому слід відзначити, що «Укрводбуд» на момент підготовки листа Л. Мельникова і Д. Коротченка до Й. Сталіна із проектом постанови Ради Міністрів СРСР перебував у підпорядкуванні Міністерства бавовництва СРСР і оперативну групу при цьому союзному міністерстві спроб створити не здійснювалося. Міністерства сільського господарства і радгоспів СРСР виконували у процесі масштабного будівництва лише допоміжні функції. Отже, котристуючись ослабленням лобістських можливостей Міністерства бавовництва СРСР у процесі забезпечення урядової підтримки на союзному рівні будівництва Південно-Українського каналу, Рада Міністрів УРСР здійснює спробу зміцнити свій вплив на масштабний проект у зоні будівництва каналів. Власне, Міністерство бавовництва СРСР послабило свій вплив у проекті будівництва каналів, поступившись позиції Міністерства електростацій СРСР, представники проектних організацій якого відстоювали машинний варіант подачі води із Каховського водосховища у систему зрошення на півдні України і на півночі Криму [7, 75]. Будівництво Каховського водосховища здійснювалося в рамках будівництва Каховської ГЕС організацією «Дніпробуд», котра перебувала у підпорядкуванні Міністерства електростацій СРСР. Відповідно, вибір на користь машинного варіанта подачі води у систему зрошення півдня України і півночі Криму був явним посиленням адміністративних позицій Міністерства електростацій СРСР. Проте, остаточний розгляд питання про вибір варіанта подачі води у систему зрошування тривав у лютому 1953 р., напередодні смерті Й. Сталіна, котра внесла суттєві корективи в адміністративно-політичну систему СРСР.

Позиція керівництва УРСР у питанні лобіювання варіанта зі збереженням привілейованих позицій «Укрводбуду» як організації, котра здійснювала «будівництво комунізму», але під власним куруванням його представництва перед загальносоюзними урядовими структурами, залишалась стійкою. Найвище керівництво УРСР також висловило власну позицію щодо вибору варіанта подачі води у систему зрошення і обводнення, обстоюючи самотічний варіант, і лист Й. Сталіну від Г. Мельникова і Д. Коротченка свідчить про прагнення добитися продовження будівництва Південно -Українського каналу [8, 145]. Відкрито позицію із забезпечення подачі води в систему зрошення самотічним способом на рівні ЦК КП(б)У відстоювали Зав. відділом ЦК КП(б)У будівництва і будматеріалів П. Мацуй і Завідуючий сектором відділу будівництва і будматеріалів Бібіков, які не пізніше 21 лютого 1952 р. подали на ім'я Першого Секретаря ЦК КП(б)У Л. Мельникова доповідну записку із обґрунтуванням переваг самотічного варіанта подачі води, який передбачав будівництво Південно-Українського каналу, над машинним [14, 37-49]. Ця доповідна записка, очевидно, мала бути матеріалом для обґрунтування позиції ЦК КПУ у особі Мельникова Л. щодо саме самотічного варіанта подачі води. Причому, в ній наголошується саме на тому, що рішення про вибір способу подачі води у систему зрошення було прийнято Урядом СРСР. Відповідно, від Л. Мельникова вимагалось відстоювати самотічний варіант по партійній лінії. На цьому прикладі ми бачимо активність суперництва між групами впливу в радянських органах виконавчої влади і між урядовими та партійними структурами й у період пізньої сталінщини. У принципових суперечках щодо вибору варіанта подачі води і необхідності будівництва Південно-Українського каналу домінує лобіювання позиції керівництва України по партійній лінії. Отже, Постпредство УРСР в Москві відігравало, здебільшого, роль технічного супроводу процедури вирішення питань.

Постпредство також забезпечувало оперативний зв'язок між органами влади і управління республіканськими і загальноурядовими, а також розміщення представників УРСР, які прибували до Москви у відрядження. Постпредство виконувало також функції зі сприяння налагодженню контактів між представниками владних та управлінських структур із представниками союзних структур. Так, у жовтні 1954 р. Постпред Ради Міністрів УРСР активно здійснював лобіювання в Держплані СРСР і Раді Міністрів СРСР питання прийняття постанови Ради Міністрів СРСР «Про завершення робіт з відбудови міста Севастополя». Цей проект постанови було представлено в Раду Міністрів СРСР ЦК КПУ [6, 170], відповідно, Постпред Ю. Дудін звітував перед Першим Секретарем ЦК КПУ. Постпред активно добивався позитивного висновку Держплану СРСР з питання прийняття цієї постанови Радою Міністрів СРСР, і надати такий висновок союзний Держплан не погоджувався. Постпредством було організовано нараду за участі його співробітників, Голови Севастопольського міськвиконкому Сосницького і Заступників Голови Держплану Опаріна і Дегтяря. Не зважаючи на ці наради, Голова Держплану СРСР М. Сабуров розпорядився підготувати негативний висновок щодо прийняття проекту цієї постанови Радою Міністрів СРСР. При цьому, у звіті Постпреда

УРСР наголошується, що цей висновок він розпорядився підготувати, не зважаючи на те, що постанова мала обговорюватися в ЦК КПРС. Держплан СРСР запропонував замість прийняття постанови включити до річного плану на 1955 р. незначний обсяг робіт з відновлення міського господарства Севастополя і передбачити певні обсяги відбудови на наступну п'ятирічку [6, 170]. У зв'язку з таким рішенням Голови Держплану СРСР Постпред Ю. Дудін добивається, аби Головою Держплану СРСР М. Сабуровим було прийнято із цього питання його, а також Голову Севастопольського міськвиконкому Сосницького [6, 171]. Тобто, очевидними є функції й повноваження Постпреда Ради Міністрів УРСР при Раді Міністрів СРСР, а саме: він мав забезпечувати інформування органів влади і управління загальносоюзного рівня щодо позиції республіканського керівництва УРСР, а також забезпечувати зустрічі й переговори посадових осіб органів влади і управління УРСР із посадовими особами органів влади СРСР. Про хід і характер цієї діяльності Постпред мав оперативно повідомляти зацікавлені інституції в УРСР.

На прикладах лобістської діяльності Постпредства як у випадку із забез - печенням збільшення пропускної здатності відрізку залізниці Запоріжжя- Джанкой у 1951 р., так і у випадку лобіювання прийняття Радою Міністрів УРСР постанови «Про завершення робіт з відбудови міста Севастополя» видно характерну особливість командно-адміністративної системи СРСР пізньо сталінського періоду і періоду післясталінського, а саме: ініціювання рішень загальносоюзного керівництва знизу, тобто органами влади і партійними органами республіки, у нашому випадку - УРСР. Для забезпечення процедури прийняття й оперативного контролю за її проходженням і була потреба в Постпредстві уряду УРСР в Москві. Це вказує на відсутність між загально - союзними і республіканськими органами влади та управління раціонального механізму координації заходів при надмірній централізації системи управління. Відповідно, чим більше активізувалися проекти з соціально-економічного розвитку УРСР, тим активнішою ставала діяльність Постпредства УРСР у Москві. Власне, цим обумовлювалося, що у 1951 р. постало питання про збільшення житлової площі для його співробітників. Завдяки діяльності Постпредства Ради Міністрів УРСР у Москві відбувалося розширення компетенції керівництва УРСР як галузевої, сприяючи діяльності та забезпеченню «Укрвод - буду», так і територіальної, оскільки сприяння діяльності «Укрводбуду» забезпечувалося керівництвом УРСР і на території Криму.

У подальшому потребує дослідження система адміністративних відносин керівних органів УРСР із керівними органами СРСР, що відкриває можливість для дослідження мотивацій у прийнятті рішення про інтеграцію Криму із Україною.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

крим інтеграція економічний

1. Василенко В. А. Постійне Представництво Ради Міністрів УРСР при Раді Міністрів Союзу РСР як орган зовнішніх зносин Української РСР / В. А. Василенко // Вісник Київського університету. Серія права. - 1965. - №. 6. - К.: Видавництво Київського університету, 1965. - С. 68-73.

2. (В - П. С.) Совет Министров Украинской ССР, товарищу Коротченко Д. С. (від - П. С.) Заместителя Председателя Госплана Совета Министров УССР И. Гладышева. 2.VI.1952 г. // ЦДАВО України. - Ф. Р-2. - Оп. 8. - Спр. 7547.

3. (В - П. С.) Совет Министров Украинской ССР, товарищу Коротченко Д. С. (від П. С.) Председателя Госплана Совета Министров УССР Селиванова А. 30.IV. 1953 г. // ЦДАВО України. - Ф. Р-2. - Оп. 8. - Спр. 7547.

4. В ЦК КП(б)У Мельникову Л. Г., Совет Министров УССР Коротченко Д. С. (Інформація за підписом Г. Онищенка - П. С.). 4 серпня 1951 р. // ЦДАВО України. - Ф. Р-2. - Оп. 8. - Спр. 3184.

5. 100(До листа Мельникова Л. і Коротченка Д. Сталіну Й. від грудня 1952 р. - П. С.) проект постановления Совета Министров СССР «О плане строительства Южно-Украинского и Северо-Крымського каналов, оросительных и обводни - тельных систем в южных областях Украины и северных районах Крыма на 1953 год и мерах по обеспечению его выполнения» // ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 1774.

6. Дудин Ю. в ЦК КП Украины тов. Кириченко А. И. Принято по ВЧ 28.Х. 1954 г. // ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 3725.

7. Заместителю Председателя Совета Министров СССР товарищу Сабурову М. З. (від - П. С.) С. Жука. 16 апреля 1952 г. // ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 2893.

8. Замечания к проекту записки по строительству Южно -Украинского канала, разработанной Госпланом СССР (За підписом Д. Коротченка і Л. Мель - никова - П. С.). Разослано членам Комиссии (котра мала визначити остаточно варіант зрошування півдня України - П. С.) по распоряжению М. Сабурова. 23 февраля 1953 // ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 2893.

9. О ходе строительства Южно-Украинского канала и мерах, обеспечивающих выполнение производственного плана в 1952 году. А. Бочкин. 12.11.52 г. // ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 1773.

10. Петров А. С. О сочетании отраслевого и территориального принципов в управлении промышленным производством / А. С. Петров // Правовые проблемы науки управления. - М.: Издательство «Юридическая литература», 1966. - С. 109-118.

11. Председателю Исполнительного Комитета Московского городского Совета депутатов трудящихся товарищу Яснову М. А. (від - П. С.) Председателя Совета Министров УССР Коротченко Д. 20.V.53 г. // ЦДАВО України. - Ф. Р-2. - Оп. 8. - Спр. 7547.

12. Председателю Совета Министров Украинской ССР товарищу Корот- ченко Д. С. (від - П. С.) Постпреда Совета Министров УССР при Совете Министров СССР Г. Онищенко. 21 апреля 1952 г. // ЦДАВО України. - Ф. Р-2. - Оп. 8. - Спр. 7547.

13. Секретарю ЦК КП(б) Украины тов. Мельникову Л. Г. По поручению тов. Хрущева Н. С. направляется Вам заявление тов. Константинова М. Н. (від - П. С.) Помощника Секретаря ЦК и МК ВКП(б) Шуйского. 29.І.52 г. // ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 2893.

Секретарю ЦК КП Украины товарищу Мельникову Л. Г. Докладная записка к вопросу о преимуществах принятой Правительством схемы орошения юга Украины (від - П. С.) зав. отделом ЦК КП Украины по строительствуи стройматериалам Мацуй, зав. сектором отдела ЦК КП Украины по строительству и стройматериалам Бибикова. Не пізніше 21.02.1953 р. // ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 2893.

14. Товарищу Сталину И. В. (від - П. С.) Председателя Совета Министров УССР Д. Коротченко, Секретаря ЦК КП(б)У Л. Мельникова. Декабрь 1952 г. // ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 1774.

15. Чехович В. А. Постійне Представництво Ради Міністрів Української РСР при Раді Міністрів Союзу РСР: історія і сучасність / В. А. Чехович // Правова держава. Республіканський міжвідомчий збірник наукових праць. Вип. 1. - К.: Наук. думка, 1992. - С. 127-131.

Размещено на Allbest.ru