Радянський варіант сатири як засіб боротьби з внутрішніми та зовнішніми ворогами тоталітарного режиму середини XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Радянський варіант сатири як засіб боротьби з внутрішніми та зовнішніми ворогами тоталітарного режиму середини XX ст.

Сучасні реалії дають змогу поглянути на деякі проблеми суспільства зо - всім з іншого ракурсу. Так, численні питання пропаганди, що особливо виділяються у тоталітарних державах, сьогодні постають у більш детальному розгляді, чому можна завдячити зміні політичної кон'юнктури та відкриттям доступів до нових джерел інформації. Передусім звертає увагу дослідників різноманітний спектр методів, що використовували державні інституції пропаганди. Зокрема, радянський відділ агітації та пропаганди, а точніше прийоми його діяльності, актуалізуються через події сьогоденної гібридної війни, де інформаційний простір стає найголовнішою та загрозливою зброєю в руках агресора. Практики радянських пропагандистів охоплювали всі сфери людського життя, тому не дивно, що ідеї комуністичної партії розповсюджувалися також через побут і культуру. Офіційна сміхова культура була перетворена на засіб владного механізму, що виконувала завдання режиму. Невід'ємною частиною регламенто - ваного державою гумору є сатира, яка в СРСР була спрямована на численних ідеологічних ворогів. Виходячи з цього, дослідження сатири -зброї не втрачає своєї значущості й сьогодні.

В умовах сучасності докорінно змінився підхід до вивчення історії та літератури радянської епохи. Дослідження сатири з нових позицій мають ще більшу значимість. У рамках нашого дослідження можна виділити два спектри об'єкта вивчення: сатири як частини сміхової культури та сатири, що діє в контексті пропаганди. До першого блоку можна віднести праці М. Столяр, де сатира виступає як філософська категорія, Е. Айвазової, яка наводить декілька визначень поняття та дає стислий аналіз розвитку сатири як «низки конкретно-історичних реалізацій сатиричного пафосу» [14; 1]. Не можна оминути увагою дослідження О. Кірєєвої, присвяченого сутності сатири як естетичної та літературної категорії [7]. О. Фокін доводить, що сміхова культура поділяється на сатиру та гумор, де перша викриває суспільні вади, а другий піднімає настрій людині [18]. Другий блок охоплює робота Н. Зазаєвої, в якій авторка вивчає політичну сатиру у сучасній культурі інформаційного простору [5]. Про поняття «комічне» та його засіб - сатиру - протягом ХХ ст. розглядають В. Кос - тюк, І. Занога [9].

Аналіз теоретичних публікацій показав, що в культурно -філософському руслі сатира як поняття знайшла належне висвітлення, водночас її функціонування в пропагандистському полі СРСР характеризується нечисленним рівнем робіт. Зокрема, виділимо питання, що пов'язані з роллю сатири у боротьбі з «образом ворога» як у самій державі, так і поза її межами. Виходячи з цього, мета дослідження - визначення ролі політичної сатири як елемента радянської сміхової культури у боротьбі з внутрішнім і зовнішнім ворогами часів пізнього сталінізму, періоду, який характеризується кардинальними змінами у житті радянської країни та охоплює час від закінчення Другої світової війни до смерті Й. Сталіна.

Одне з найвлучніших визначень поняття «сатира» дав письменник, доктор філологічних наук Ю. Борєв. За його словами, «.. .сатира - крайня та найвища форма критики та заперечення. Вона загострює, а часом й утрирує і навіть деформує вигляд явища, яке висміюється» [3, 81]. Зацікавленість радянської влади в сатирі пов'язується з її властивостями критикувати та викривати соціальні негаразди. Так, порубіжний період 1920-1930 рр. в СРСР характеризується низкою конференцій та заходів, на яких велися жваві дискусії стосовно ролі сатири, її значущості і, взагалі, необхідності в житті пересічних громадян. Низка літературних критиків, таких як О. Богданов, І. Нусінов, М. Кринецький, ставили під сумнів розвиток сатири та її жанрів у державі. Зокрема, В. Блюм (Садко) у своїй статті «Чи відродиться сатира?» доводив, що сатиричні жанри у радянській Росії не мають належного розвитку. Критик запевняв, що сенс жанру потребував «критичності» щодо державного ладу. Через це, мішенню сатири виступали, в першу чергу, держава та суспільство. «Соціалізм та сатира, - заявляв В. Блюм, - не можуть співіснувати разом», а саме поняття «радянський сатирик» звучало абсурдно на кшталт «радянський банкір» або «радянський поміщик» [16].

Концепція В. Блюма не знайшла підтримки у літературних і наукових колах. Своє бачення проблеми висловив також нарком просвіти А. Луначарський, підкресливши, що комічне і, безумовно, сатира являє собою універсальну зброю класів. Подальший розвиток жанру передбачав трансформації до того часу, допоки існують явища, з якими треба боротись [12, 267-268]. Початок 30-х рр. ХХ ст. характеризується втручанням політики у діяльність сатириків, занепадом гостроти сатиричної творчості. Епоха «великого терору» змушувала авторів відвертатися від сатиричних творів [6, 389]. Апарат цензури піддавав жорсткому контролю твори сатириків, через що виникає офіційна (така, що схвалена партією та покликана викривати події внутрішнього та міжнародного життя) та неофіційна сатира.

Під час Другої світової війни та в наступні роки радянська влада повністю підпорядкувала собі діяльність сатириків і фахівців-науковців, що займаються вивченням цього жанру. Відомий карикатурист Б. Єфімов зазначав, що сатира є засобом, «... який по-бойовому нещадно разить та викриває все те, що вороже та небезпечне для інтересів радянського народу...» [4, 5-6]. Статті та замітки про сатиричні жанри обов'язково містили фрази про войовничий характер сміху в СРСР. Численні рішення з питань друку містили заклики про регулярні опублікування в центральних та місцевих газетах та журналах тво - рів сатири: памфлетів, фельєтонів, карикатур (згадаємо постанови ЦК ВКП(б) про журнал «Крокодил» від 1948 та 1951 рр., де прямо зазначалося, що завдання радянської сатири полягає у боротьбі з капіталістичним світом, культурою тощо) [8, 10]. З цього приводу редакція збірника «Українська народна сатира і гумор», у передмові до «народних фольклорних» творів розмістила інформацію, де вказувалося, що сатира - «разюча народна зброя і ліки; це засіб разити ворога і одночасно лікувати моральні хвороби.» [15, 3].

Радянський Союз чітко розмежовував власні сатиричні продукти від західних. Знаходимо таку інформацію стосовно зарубіжного жанру: «Сатиру використовують й реакційні класи для боротьби з прогресивними силами. Але... вона перетворюється або в брудне пасквілянство, або в опорочування всього передового, революційного. Звісно, у капіталістичній пресі США, Англії, ФРН та інших країн з'являються сатиричні твори, у яких висміюються окремі темні боки буржуазного суспільства. Але, по -перше, фельєтоністи та карикатуристи, що співпрацюють у буржуазних органах друку, не обрушуються на першооснови власницького ладу (за правилом, вони далекі від розуміння його приреченості), а по-друге, у світі капіталізму свобода творчості суворо обмежена навіть для талановитих сатириків» [2, 9-11]. Владою робився акцент на тому, що радянська сатира є справжнім вільним жанром, який поставлений на службу народом та для народу.

Саме сатира в СРСР могла «змалювати» образ ворога таким, щоб викли - кати у мас позитивне задоволення, відчуття гордості та переваги від його зни - щення; могла показати «нікчемність» ворога задля прославляння характерів позитивних персонажів (контраст світла і темряви, добра і зла, правильного і неправильного тощо).

Одним з найважливіших механізмів формування образу ворога є пропаганда, у завдання якої входить вплив на світогляд суспільства і спрямування його до потрібного державі русла. Основним прийомом пропаганди у створенні образу ворога є чітке розмежування поняття «ворога», яке являє собою утілення зла, та «своїх» - утілення героїзму, відваги, мужності, доброти та інших позитивних рис [17]. Радянська пропаганда спиралася, перш за все, на систему «свій-чужий»: СРСР в оточенні капіталістичних країн - «ворогів», з якими не може бути жодного примирення. Така ідеологічна настанова була сформульо - вана ще в 1917 р. В. Леніним та існувала увесь час існування СРСР. Пропаганда країни «обробляла» населення через механізми візуального, мовного маніпулювання свідомістю громадян, даючи різноманітні настанови на боротьбу з внутрішнім та зовнішнім ворогами, прищеплюючи страх життя у фортеці, яку знищують супротивники з середини та зовні. Таке психологічне напруження тримало суспільство в постійній готовності до боротьби з ворогом і мобілізації всіх сил для виживання [10, 123-124].

Необхідно зазначити, що ще до початку Другої світової війни всі події суспільного життя радянських людей підпорядковувалися принципам бороть - би всередині партії і «боротьби класів». Після встановлення миру структура протистояння виглядала наступним чином: з одного боку СРСР (лідер комуністичного світу, оплот пригноблених народів в їхній боротьбі з капіталістами, «здорова єдність радянського народу» і т. д.), з іншого - США («розсадник» всього чужого і негативного: расова нерівність, експлуатація, багатство тощо). Щоб допомогти простим людям у розумінні цієї проблеми, радянські пропагандисти використовували візуально-слухові пояснювальні схеми (інформація доносилася за допомогою ілюстрацій, всіляких текстових повідомлень). Створюючи ворожі образи, ідеологи виділяли два плани: «внутрішній ворог» (знаходиться безпосередньо в самому середовищі радянських громадян, близький, прихований; може проявлятися в двох формах: як переконаний противник усього радянського і людина, що помиляється, яку використовують представники першої форми) та «зовнішній ворог» (знаходиться поза державою, далекий; його образ незмінний протягом певного періоду) [11, 56-57].

До першого плану ворогів описуваного нами періоду (1945-1953 рр.) віднесемо наступні типи: шкідники - принципові супротивники радянського ладу, основні зусилля докладають на підрив народного господарства; посібники (підголоски, наклепники, панікери) - противники політичної лінії партії, вороже налаштовані до будівництва соціалізму; асоціальні громадяни - усі, хто не підходив під кліше «радянського будівника світлого майбутнього» (бюрократи, «дворушники», дармоїди, п'яниці, хапуги, недбайливі керівники, хулігани, стиляги тощо). Другий план ворогів представляли імперіалісти - світова буржуазія, Захід, США, НАТО (будь-які агресори, загарбники, шпигуни, таємні агенти інших держав); білоемігранти - представники колишніх привілейованих класів, що живуть за межами СРСР. У цей час сформувався оновлений об - раз зовнішнього ворога, який проіснував аж до закінчення «холодної війни» і розпаду СРСР [13, 206-207]. Усе це свідчить про те, що радянська влада повернулася до пропагандистських образів зовнішнього ворога довоєнного періоду: на зміну абсолютному злу у вигляді нацистського солдата повертається дрібніший «шкідник» - британський чи американський капіталіст-пригнічувач робочого класу, для якого СРСР був взірцем ворожої йому справедливості. А щоб всі ці образи були легкими для запам'ятовування, на допомогу відділу агітації та пропаганди ЦК ВКП(б) (з 1952 р. - ЦК КПРС) прийшла радянська сатира. Через гумористичні жанри проблема або будь-який ворожий образ не тільки краще засвоювався громадянами, але й через свою нескладність швидко поширювався у суспільстві. Карикатури, сатиричні замальовки, памфлети, фельєтони перетворилися з вільного мистецтва на керований засіб та інструмент тоталітарної пропаганди.

Отже, головне завдання сатири - викривати і критикувати різноманітні вади та недоліки соціуму, показувати суспільству злободенні проблеми, які вимагають негайного вирішення і жодною мірою не терплять будь -якого зволікання. Саме цим і скористався радянській апарат пропаганди - сатира стала тією зброєю, яка не щадила ворогів суспільства і держави. Щоб привернути увагу більшої частини народу, умілі фахівці у сфері пропаганди використовували талант радянських художників і письменників-сатириків, що створювали відповідно карикатури, фейлетони та памфлети, гумористичні вірші, які своєю простотою, тямущістю і залучали простих радянських громадян до будівництва «світлого майбутнього». У подальшому передбачено вивчення та аналіз різноманітних методик формування та впровадження в інформаційний простір апаратом агітації та пропаганди СРСР ідеологеми «образ ворога» за допомогою сміхової культури в період пізнього сталінізму.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Алексеев В. А. Оружием политической сатиры / В. А. Алексеев. - М.: Мысль, 1979. - 244 с.

2. Борев Ю. Комическое или о том, как смех казнит несовершенство мира, очищает и обновляет человека и утверждает радость бытия / Ю. Борев. - М., 1970. - 269 с.

3. Ефимов Б. Основы понимания карикатуры / Б. Ефимов. - М., 1961. - 72 с.

4. Зазаева Н. Б. Пропаганда как явление политической культуры в инфор - мационном обществе / Н. Б. Зазаева // Вестник Поволжского института управ - ления. - 2015. - № 5. - С. 95-101.

5. Зикун Н. І. Сатирична публіцистика Наддніпрянщини в інформаційному просторі України: становлення, розвиток, жанрово -тематичні форми: дис. ... д-ра наук із соціальних комунікацій: 27.00.04 / Н. І. Зикун. - Львів, 2016. - 482 с.

6. Коржева П. Б. Язык юмора и сатиры / П. Б. Коржева. - Алма-Ата: Мектеп, 1979. - 120 с.

7. Магомедов Р. Р. Историко-психологические основания становления образа внешнего врага СССР в первой половине 1930-х годов / Р. Р. Магомедов, М. Г. Чогандарян // Вестник ОГУ. - 2013. - № 3 (152). - С. 121-126.

8. Образ врага / сост. Л. Гудков. - М.: ОГИ, 2005. - 334 с.

9. Покотыло М. В. Сатира в контексте русской литературы ХХ в.: онтологический статус и функции / М. В. Покотыло // Вестник Челябинского государственного педагогического университета. - 2014. - № 8. - С. 262-271.

10. Сенявская Е. С. Противники России в войнах ХХ века: Эволюция «образа врага» в сознании армии и общества / Е. С. Сенявская. - М.: «Российская политическая энциклопедия», 2006. - 288 с.

11. Столяр М. Советская смеховая культура / М. Столяр. - К.: Стилос, 2011. - 304 с.

12. Українська народна сатира і гумор: збірка / упоряд., вступ. ст. Г. А. Нудьга. - Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1957. - 288 с.

13. Фокин А. Советская смеховая культура в эпоху «развернутого строительства коммунизма» / А. Фокин // Вестник Челябинского государственного университета. - 2007. - № 13. - С. 125-130.

Размещено на Allbest.ru