Протоколи візитацій перемишльських унійних єпископів як джерело до вивчення історії церков с. Трускавець (друга половина XVIII - перша половина XIX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

В наш час, коли спостерігається активний процес розбудови духовних святинь Самбірсько-Дрогобицької єпархії, постає необхідність у вивченні давніх сакральних пам'яток, одних із провідних центрів сучасного релігійного життя Галицького Підгір'я.

В даній статті ставимо собі за мету на основі віднайдених та опрацьованих нами архівних матеріалів реконструювати процес становлення та розвитку парафіяльного життя, на прикладі однієї із місцевостей Перемишльської єпархії.

Об'єктом дослідження обрано парафіяльні церкви святої (далі св.) Трійці та св. Миколая, які було побудовано на території Нижнього та Верхнього Трускавця. Хронологічні рамки дослідження охоплюють XVI першу половину XIX ст. Нижня межа обумовлена найдавнішою документальною згадкою (1507 р.) про існування церкви у с. Трускавець. Верхня межа окреслюється періодом змін правового статусу храму св. Миколая, який реформовано із парафіяльної інституції у «капеланію» дрогобицьких церков.

Аналіз останніх досліджень. Розглядувана нами тема у краєзнавчій літературі подана досить побіжно, в основному із наведенням загальновідомих фактів, без докладного аналізу документальної інформації. Зокрема, церква св. Миколая стала об'єктом спеціального вивчення, однак дослідник О. Рега подає докладну інформацію тільки про другу половину XIX початок XXI ст. В той час, як білою лакуною залишається ранній період в історії церкви св. Миколая, а тим більше постає невідомістю для сучасників історія храму св. Трійці, який не зберігся до нашого часу.

Огляд джерел. Для вивчення історії парафіяльних храмів с. Трускавець залучено цілий корпус спеціальних джерел: привілей польського короля Яна Казимира (1660 р.), акти канонічних візитацій (1743, 1764, 1780, 1843 рр.), фінансово-майнова документація польської та австрійської адміністрацій. На жаль, до нашого часу не збереглася фундаційна документація храмів, яка б дозволила нам встановити точну дату їх побудови. За умов відсутності відповідної документації, дослідники змушені вдаватися до вивчення джерел пізнішого часу, які дозволяють здійснити ретроспективне бачення подій минулого.

Зупинимося передусім на аналізі перших відомостей про церкви та визначенні їх правового статусу. Першою достовірною писемною згадкою про трускавецьку парафію є джерело, датоване 1507 р. Йдеться про реєстр, опублікований З. Будзінським, у якому вперше згадуються парафії Перемишльщини у зв'язку зі сплатою податку, церкви ж, зрозуміло, існували задовго до того. Насправді ж, церква в Трускавці існувала ще в XIV ст. Цікаво, що у візитаційному протоколі церкви св. Миколая 1743 р. говориться про те, що храм був зведений 300 р. тому, тобто, в 1443 р. Звичайно, йдеться про досить довільну фіксацію початкової історії місцевої церкви, яка закарбувалася в людській пам'яті. Але, беручи до уваги перші писемні згадки про Трускавець, які фіксують існування села саме в період 20-40-х рр. XIV ст., 300-річний «ювілей» церкви, зафіксований у джерелі 1743 р., не виглядає занадто гіпотетичним.

За візитацією 1780 р., церква св. Миколая та св. Трійці знаходилися під патронатом дрогобицьких староств. В перших десятилітях австрійського панування Трускавець ще мав дві церкви. Верхня церква поступово зникла. Можливо, це сталося в контексті загального врегулювання парафіяльної мережі, яке проводила австрійська влада наприкінці XVIII ст. Так, що вже у 1843 р. Трускавецька церква св. Миколая втратила статус парафії, ставши «капеланією» (невеличкою капличкою) Дрогобицьких церков. Така ситуація тривала до 1901 р., коли повернуто церкві статус окремої парафії.

Впродовж розглядуваного періоду церкви Трускавця входили до Дрогобицького деканату Перемишльської православної, а після 1691 р. унійної єпархій.

До нашого часу дійшли візитаційні описи не існуючих храмів за різні роки, які дозволяють простежити зміни в їх архітектурі та оздоблені. Тож розглянемо описи кожної церкви у хронологічній послідовності.

Церква св. Миколая. Знаходилася на території Нижнього Трускавця. Перебувала під королівським патронатом. На 1743 р. за церквою було закріплено 30 будинків парафіян, а парох отримував дохід у 24 флорини.

Візитатор у 1764 р. подав більш докладнішу інформацію, зауваживши, що храм св. Миколая, зведений і освячений із державного дозволу. Церква всередині оздоблена великим вівтарем та іконостасом з намісними образами. Другий вівтар святого пророка Іллі необлаштований, потребує державної опіки і посвячення. В церкві зберігалися необхідні книги для богослужінь. Біля храму була споруджена дерев'яна дзвіниця із трьома дзвонами.

Значно розлогіший опис храму св. Миколая подано в акті візитації за 1843 р. Візитатор зауважив, що церква побудована із дерева на дубових підвалинах та покрита гонтою. Знаходиться в задовільному стані. Всередині храму розміщувався великий вівтар на дерев'яній основі, ковчег на вівтарі, позолочена пушка, жертовник в захристії. Збоку великого вівтаря були розміщені образи Ісуса Христа та Матері Божої, але відсутні царські ворота. Два бічні вівтарі перебували у задовільному стані. Загалом всі три вівтарі мали антимінси. Хорів для співу не було. В церкві знаходилася окремо сповідальниця. Візитатор зауважив, що Святі Дари щотижня поновлювалися, просфори та вино свіжі, а освячена олія зберігається належним чином.

До церкви добудовано захристя. Тут не було шафи, але знаходився комод та скрині для зберігання одягу, білизни та свічок. Не створено парафіяльної бібліотеки. В захристії зберігалися тільки церковні метрики та австрійський урядовий патент про затвердження правового становища церкви. Серед парафіяльних актів не збереглося давніх документів.

Дзвіницю було розширено до шести малих дзвонів, які перебували у задовільному стані. Біля церкви знаходився цвинтар, однак не було трупарні та шпиталю. Наявна мала капличка була добре оздоблена. Регулярно при храмі організовувалася нічна варта.

Церква св. Трійці. Розміщувалася на території Верхнього Трускавця. Перебувала під королівським патронатом. На 1743 р. за церквою було закріплено 24 будинки парафіян, а парох отримував дохід у 8 флоринів.

Під час проведення чергового інспектування храму у 1764 р. візитатор зауважив, що церква св. Трійці має великий вівтар, але не «пропорційний». Іконостас з намісними образами ще не облаштований. Книги для богослужіння є всі, крім Ірмолоя. Дзвонів на дзвіниці було три. Цей храм перебував вже кілька років у розпорядженні монахів. Саме цей факт став підставою для дослідників, щоб сформувати припущення про те, що в Трускавці функціонував василіянський монастир. Однак, ми не поділяємо цієї думки, оскільки до нашого часу не збереглося документації цієї монастирської канцелярії. Із наведеного факту можемо тільки зробити висновок про те, що деякий час настоятелями церкви св. Трійці були отці-василіяни, які активно провадили душпастирську та місійну діяльність по селах Дрогобицького староства. Таким чином, це не був повноцінний монастир, а тільки невелика парафіяльна станиця, яку обслуговувало не світське, а чорне духовенство. Та й загалом, у візитаційних описах церков Дрогобицького деканату за 1843 р. вже не згадується дерев'яного храму св. Трійці, який припинив своє існування.

Розглянемо матеріальні засади функціонування храмів. Церкви посідали попівства, які надані їм ерекційним привілеєм Яна Казимира від 6.10.1660 р. у розмірі % лану ґрунту (вочевидь, для кожної), звільненого від податків. Попівства мали право вільного варіння пива та горілки для «своїх домашніх» потреб.

У тексті ерекційної грамоти згадується ціла династія трускавецьких священиків: Павло і Андрій та Василь і Степан, за якими затверджувалося місцеве попівство церкви святого Миколая. До попівства входили: різноманітні «пожитки», чверть поля, «інші» ролі, грунти, пасовища, сіножаті, обшари, ліси, вільний вируб в королівських лісах, вільне варіння пива і горілки для власних потреб. Важливо, що в документі закріплювалися маєткові права парафії, які вже існували, причому, з досить давніх часів. Підтверджувалися права на них не тільки сучасних священиків, а й їх попередників, а також наступників. При цьому в акті не забули підкреслити, що парафія повинна ретельно сплачувати податки («провент», «економічні повинності», затверджені королівською ревізією).

Окремої уваги заслуговує характеристика парафіяльних житлових та господарських будинків, згадки про які подано тільки у візитації 1843 р. Зокрема, станом на 1843 р., будинок пароха був мурованим та знаходився ще в доброму стані, оскільки його побудову завершено щойно у 1840 р. Однак не вистачає тільки цегли для встановлення даху. Цей будинок зведено громадським коштом без допомоги домініального уряду, який не цікавиться потребами парохії. Господарських будинків не було, тільки одна шопа, яка обгороджена плотом. Цей факт свідчить про те, що священик, очевидно, не займався веденням господарства. У справах розбудови парафіяльних будинків зверталася громада Трускавця до циркулярного уряду в м. Самборі, однак не отримала жодної резолюції. Тому на ремонт резиденції парох виділяв кошти із власних доходів, щоб утримати її в доброму стані.

Парафіяльна школа в Нижньому Трускавці, яка діяла при Миколаївській церкві, фіксується дослідниками із 1764 р. Однак, станом на 1843 р. на парафії ще не споруджено шкільного будинку. Два рази парафія подавала через деканальний уряд до дрогобицького домініального управління клопотання про виділення коштів на побудову школи. Однак не отримала жодної резолюції. В той час, як візитатор на 1843 р. нараховує 100 дітей, які підлягають обов'язковій катехизації, однак із них тільки 45 ходило на катехизацію. Подібною була ситуація також із дітьми шкільного віку, яких нараховувалося 145 осіб, а із них відвідувало парафіяльну школу тільки 18 осіб.

Відповідно місцевий парох скаржився візитатору на те, що поступ у вивченні катехизму був досить незначним: «.. .адже із великими труднощами, за допомогою домашніх покарань, у 1842 р. почала молодь в неділі та свята ходити на вечірні богослужіння і то нерегулярно. Раз приходять одні, а другий раз інші. Тому важко є навчити їх основним положенням катехитичної науки. Також і в читанні є малий поступ через нерегулярне ходіння до школи та через відсутність шкільного будинку. А ще менший поступ у церковному співі».

Зупинимося докладніше на характеристиці парафіяльного духовенства. Зокрема, фрагментарні відомості про їх родину та душпастирську діяльність подають парафіяльні візитації. У 1764 р. священиком при церкві св. Миколая був отець Павло Яворський, який умів читати добре грецькі тексти. Він мав четверо синів: «Максим 25 р., читає по-руськи, латиною початково, навчався у школах; Іван навчений по Ірмолою; Семен вчиться; старший син Ігнатій за паламаря, тепер за дяка».

В той час церква св. Трійці мала свого окремого парафіяльного отця Василя Пелешкевича, який служив задовільно, оскільки погано обізнаний в священичих справах. Мав трьох синів: «.Івана 14 р., навчався по ірмолою; Стефана 7 р.; Григорія 2 р. Частину земель попівства посідав попович, син попереднього священика, Василь Тиманов, який був калікою. Візитатор, зауважив, що ця парафія станом на 1764 р. не мала ні дяка, ні паламаря».

Метричні книги дають можливість реконструювати реєстр парохів, які служили в трускавецькій церкві св. Миколая після візитації 1780 р. Отже, у 1800 р. ще служив Павло Яворський, відомий з візитації 1764 р. За Йосифінською метрикою, засвідченою у Трускавці 1787 р., отець Павло Яворський був досить багатою людиною: його сумарний наділ становив 1 морг 1295 сажнів, угіддя були розкидані в різних частинах села. Грунти попівства були ще більшими: вони становили 30 моргів 1004 сажнів.

Йосифінська метрика фіксує в Трускавці ще одного священика отця Ігнатія Яворського, відомого з візитації 1764 р., коли він, як старший син пароха, був дяком і паламарем.

Парохом у 1801 1805 рр. був Петро Серцикевич. З серпня 1805 р. уряд пароха трускавецької церкви посів отець Михайло Волошанський, який водночас виконував обов'язки дрогобицького декана. Його урядування тривало до 1810 р., позаяк він перейшов до Стебника. У жовтні 1810 р. у Трускавці з'являється отець Яків Бориславський. Урядування отця Якова продовжувалось у Трускавці до 1841 р., коли він останній раз засвідчив місцеві метричні книги. 1821 р. під метричною книгою Трускавця стоїть підпис о. Іоанна Головчинського, за інформацією О. Реги, він урядував у 1815-1822 р. трускавецький парафіяльний будзінський

З 1840 р. парохію св. Миколая отримав Ігнатій Облочинський. Характеристику його діяльності подав у візитаційному описі за 1843 р. отець-декан Михайло Волошанський, який зазначив, що «...місцевий капелан о. Ігнатій ретельно доглядає за парафіяльними будинками. Парафіяльні обов'язки виконує сумлінно з метою зміцнення віри та катехизації молоді, а також піклується про поширення вміння читати книжки. Не маючи млина для помолу, втрачає частину врожаю. Оскільки в актових документах не надано йому цього права. Метричні книги та всі парафіяльні акти добре впорядковує. У церкві при виконанні своїх обов'язків, як і серед місцевої громади, поводиться пристойно, відповідно до свого стану. Сприяє поширенню миру між парафіянами та домінією. У візитаційних експедиціях не бере періодичної участі, однак підкоряється розпорядженням. Тим не менше його серед духовенства та людей знають з доброї сторони».

Матеріальне забезпечення пароха о. Ігнатія було пов'язане із ґрунтом, дохід із якого за інвентарним описом 1819 р. становив 87 злотих римських 26 корон. Парох мав сталий дохід на 6 злотих від посвячення хліба під час Пасхи. Не мав підданих селян та жодних капіталів відповідно до фундушу. Додатково отримував щорічно із релігійного фонду австрійського уряду по 6 злотих 34 корони. Володів правом брати 18 сажнів дерева із домінікальних лісів та користуватися пасовищем разом із громадою, однак не мав права вільного помолу. Щорічно парох сплачував комінярові 2 флорини та на навчання 1 флорин.

Для належного відправлення богослужінь місцевим парохам допомагала церковна прислуга. Зокрема, у візитації 1843 р. згадується про диригента хору, який був уважним у виконанні своїх обов'язків, однак мав не найкращий голос, але до навчання дітей був досить здібним. Дохід диригента за рік становить 18 гарнців вівса, але багато праці необхідно було прикласти для отримання цього прибутку. Парафія немала шкільного провіанту. При храмі були церковні провізори, які відповідно до розпоряджень пароха наполегливо старалися про покращення порядку в Божому Домі. При церкві було зорганізовано братство, яке діяло приватно, будучи не підпорядковане пароху. Паламар, наскільки у Трускавці можна було вимагати, був досить добрим, але не мав сталих прибутків.

У візитаціях також подано досить загальні характеристики парафіяльної людності. Зокрема, візитатор у 1843 р. відзначає, що «серед парафіян подолано погану звичку не святкувати свят. На відправлення богослужінь люди не зголошуються, оскільки в невеличкій церковці мало місця для гостей. Всі відбувають Великодню сповідь, однак мало парафіян приступало до Ювілейної (празничної) сповіді. Не спостерігалося погіршень серед парафіяльної громади, зокрема немає «диких» подружь, розлучень, однак у неділі та свята помпують воду, а інші мають роботу біля лежанок. Не спостерігалося вилучення парафіян із-під юрисдикції пароха. На парафії є тільки один урядник пристойний та зразковий. На парафії не має ні філіальних храмів, ні акатоликів (протестантів)».

Динаміка чисельності парафіяльної людності постійно зазнавала змін не тільки в сторону зростання, але й значного демографічного спаду, зумовленого у першій половині XIX ст. епідеміями холери. Найбільш відчутним був період між 1840 та 1859 рр., коли кількість парафіян греко-католицького віровизнання зменшилася із 993 до 852 осіб. І тільки після 1859 р. спостерігається поступовий природній приріст народонаселення с. Трускавець.

Підсумовуючи, зауважимо, що храми села Трускавець впродовж XVI першої половини XIX ст. зазнали поступового занепаду у своєму правовому статусі, регресувавши від парафії до капеланії. В період середньовіччя церкви були забезпечені земельними наділами («попівством») та привілейованими правами, які створювали матеріальне підґрунтя для функціонування церковних інституцій. Візитаційні описи храмів дозволяють сучаснику реконструювати в загальних рисах особливості побудови та оздоблення. Характеристика духовенства розкриває тогочасні напрями душпастирської праці серед парафіяльної людності.

Література

1. Літописець В'ячеслав. Трускавець володар «живої води» / В'ячеслав Цветков. Дрогобич: Сурма, 2008. 800 с.

2. Мацюк О. Короткий нарис історії Трускавця / Орест Мацюк, Іван Скибак. Трускавець: [б. в.], 2000. 64 с.

3. Пристай О. З Трускавця у світ хмародерів: спомини з минулого й сучасного: репринтне видання / Олекса Пристай. Дрогобич: Коло, 2010. 252 с.

4. Рега О. Духовна перлина Трускавця. Церква св. Миколая / Олег Рега. К.: Новий друк, 2006. 158 с.

5. Слободян В. Церкви України. Перемиська єпархія / Василь Слободян; Наук. ред. Володимир Вуйцик; Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Львів: [б. в.], 1998. 864 с.

6. Стецик Ю. Із життя чернецтва у монастирях Дрогобиччини / Юрій Стецик // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Дрогобич: Вимір, 2000. Вип. IV С. 128-133.

7. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі ЦДІАЛ). Ф. 19. Оп. XIV. Спр. 184. Арк. 2 зв., 3 зв., 115 зв.-116.

8. ЦДІАЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 5629. Арк. 22, 34

9. ЦДІАЛ. Ф. 201. Оп. 4а. Спр. 5630. Арк. 39-40, 49.

10. Archiwum Panstwowy w Przemyslu (dalej APP). Archiwum Biskupstwa Greckokatolickiego w Przemyslu (dalej ABGKP). Sygn. 22. Str. 11.

11. APP. ABGKP. Sygn. 23. Str. 17-18, 48.

12. APP ABGKP. Sygn. 405. Str. 321-325.

13. APP ABGKP. Sygn. 3546. Str. 316.

14. Blazejowskyj D. Historical Sematizm of the Eparchy of Peremysl including the Apostolic Administration of Lemkivscyna (1828 1939) / Dmytro Blazejowskyj. Lviv: Kamenyar, 1995. 1010 р.

15. Budzinski Z. Siec parafialna prawoslawnej diecezji przemyskiej na przelomie XV i XVI wieku / Zdislaw Budzinski // Polska Ukraina 1000 lat sqsiedztwa. Studia z dziejow chrzescijanstwa na pograniczu etnicznym. Т I. Przemysl, 1990. S. 135-156.

16. Makarski W. Nazwy miejscowosci dawnej ziemi przemyskiej / Wladislaw Makarski. Lublin: Ksiqzka wydawnictwa Towarzystwo Naukowe KUL, 1999. 426 s.

17. Pelczar R. Szkolnictwo parafialne w ziemi przemyskiej i sanockiej XIV-XVIII w. / Rоman Pelczar Warszawa: Oficyna ASPRA-JR, 1998. 224 s.

Размещено на Allbest.ru