Від соляного промислу до цілющої нафтусі (історичний огляд вивчення мінеральних вод курорту Трускавець та околиць)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Історія досліджень мінеральних вод (МВ) курорту Трускавець вивчалася переважно за матеріалами оцінки їх хімічного складу та лікувальних властивостей, і це закономірно, адже в першу чергу досліджувалися саме ці їхні складові. Геологічні та екологічні аспекти цього питання висвітлювалися розрізнено, переважно в спеціалізованій літературі.

В процесі розвитку людина використовувала природні ресурси території для своїх потреб, зокрема певні види гірських порід для виготовлення знарядь праці, а розвиток цивілізації та зростаючі потреби в цих знаряддях спонукали до розшукових робіт на нові породи або мінерали. Таким шляхом наші пращури почали використовувати солі на Прикарпатті, які застосовувалися не тільки для покращення смаку їжі, але й для збереження продуктів, їх переробки тощо. Попит на цей продукт змушував розширювати способи його добування, з'явилися соляні промисли, які з часом, в силу тих чи інших причин, закривалися, але на їх основі виростали інші, пов'язані переважно з гірництвом, а загалом з використанням природних ресурсів території.

Прикарпаття відоме своїми гідромінеральними ресурсами (ГМР) здавна, але наукові дослідження їх почалися з кінця XVIII ст., а систематичні з початку XIX ст. Розвиток курортів у Карпатах неможливий без надійного забезпечення їх ГМР, тому історія використання, вивчення та стану основних родовищ МВ є актуальною і потребує широкого висвітлення. Охорона джерел МВ у процесі становлення та розвитку курортів є чи не найактуальнішою сьогодні та, без сумніву, має як наукове, так і практичне значення. Зрештою, історія цих досліджень має певний інтерес у фахівців туристичної галузі для розширення напрямків своїх послуг, зокрема геотуристам.

Аналіз досліджень. Історія досліджень мінеральних ресурсів України, й зокрема Прикарпаття, в останні роки почала широко висвітлюватися в періодичних та наукових публікаціях. В першу чергу варто виділити спільну польсько-українську працю «Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі», в якій наведена коротка характеристика солепромислів Прикарпаття.

Історії освоєння мінеральних ресурсів Львівщини присвячено декілька публікацій Є. Іванова, в яких розглянуто природно-географічні особливості формування гірничопромислових районів, частково характеризується питання вивчення ГМР Трускавця. Бальнеологічні ресурси Прикарпаття вивчала О. Федунь [35], а Поділля М. Сивий.

Ряд праць опубліковано В. Клапчуком, в яких переважає детальна характеристика виробництва та економічні показники з видобування розсолів (сировиці), нафти та озокериту. В 2013 р. це узагальнено в монографії «Корисні копалини Галичини: видобування та переробка». Також кілька публікацій цього автора здійснено про туристичне та курортне господарство Галичини початку минулого століття. Ця тематика висвітлювалася польськими колегами з Національного геологічного інституту, зокрема історія становлення курортів Східної Галичини за 1900-1930 рр., в т. ч. й Трускавця, геологічного вивчення цієї території та дослідників.

Про розвиток лабораторних досліджень МВ курорту, становлення лабораторії Трускавецької гідрогеологічної режимно-експлуатаційної станції (ГГРЕС) розповідається в статті А. Бубняка та О. Дацька.

Мета статті. Розглянути історію гідрогеологічного вивчення ГМР курорту Трускавця та околиць, які пройшли етапи від використання до цілеспрямованого вивчення для забезпечення лікувального процесу.

Визначення невирішених сторін проблеми. Незважаючи на значну кількість публікацій про МВ Трускавця, особливо про їх цілющі властивості, історія гідрогеологічних та екологічних (санітарно-гігієнічних) досліджень висвітлена не повністю і розкидана по різних матеріалах, а сучасні дослідження залишаються в спеціальній літературі. На таку однобокість вивчення МВ ще в свій час звертав увагу В. Шайноха. В останні десятиріччя природа краю, і ГМР зокрема, зазнають суттєвого антропогенного навантаження (активізація забудови, посилення засміченості тощо), що потребує висвітлення етапів розвитку та використання курортних територій для обґрунтування необхідності комплексного аналізу сучасного стану родовищ МВ.

Матеріал структуровано в такій послідовності: короткі відомості про корисні копалини території як чинники формування оздоровниці; дослідження МВ від часу становлення курорту (поч. XIX ст.) до ІІ Світової війни; і від кінця 40-х років XX ст. до сучасності.

Корисні копалини Дрогобиччини.

Курорт Трускавець лежить на теренах Прикарпаття, надра яких багаті на різні корисні копалини, але найпоширенішими тут є кам'яні солі, з яких виготовляють всім відому кухонну сіль. Солі належало важливе місце в життєдіяльності людини з давніх часів, а пізніше, особливо для нашої території, її видобування мало стратегічне значення і відіграло головну роль у економічному розвитку краю. Про це наголошувалося багатьма дослідниками і підтвердилося подальшим економічним розвитком Дрогобиччини. Завдяки збільшенню попиту на сіль проводили своєрідні розвідувальні роботи (поглиблення криниць і шахт), під час яких виявили промислові поклади нафти й озокериту, а непридатну для випаровування сировицю почали використовувати з бальнеологічною метою. Так було відкрите багате родовище нафти в Слободі Рунгурській під час поглиблення шахти на сіль у 1771 р., яке служило людям упродовж 100 років, та першу згадку про використання нафти «за Дрогобичем» для лікування зустрічаємо в книзі доктора медицини та філософії Еразма Сикста, виданій у 1617 р. польською мовою.

Для виробництва солі на Прикарпатті використовували солоні води і розсоли, які утворювали в надрах водоносні горизонти різної товщини. В геологічній термінології розсоли це солоні води з мінералізацією (сумарний вміст солей) більше 35 г/дм3, в польських джерелах і деяких наших авторів це солянки. Сировиця, іноді суровиця (місцева назва дуже солоних вод) це міцні розсоли з мінералізацією більше 150 г/дм3, придатні для виварювання солі. Саме сировицю використовували на Прикарпатті здавен для виготовлення кухонної солі шляхом виварювання (випаровування) на черенах. На ці пласти сировиці копалися криниці, пізніше шахти, й до сьогодні в кількох селах рідко купують сіль в магазинах, а беруть сировицю з криниці (Молодьків біля Надвірної, Петранка південніше Калуша).

Найбільшим солепромислом нашого району був Дрогобич, який розвивався як промислово-торговий центр з кінця XIV початку XV ст. Крім того, практично в кожному селі мешканці виварювали сіль: у XVIІІ ст. на Прикарпатті існувало понад 500 різних пунктів видобутку розсолів, які систематично експлуатувалися.

Таким місцем виварювання солі був і Трускавець, солеварня (жупа) фіксується тут в джерелах середини XVI ст. Містилася жупа в лісі, який називають «урочище Баньки», за аналогією до слова баня солеварня. Ці дані підтверджувалися деякими архівними матеріалами польських геологів стебницького рудника, що вказували на кілька шахтних колодязів поблизу сучасного автовокзалу міста, також про джерело «Сировиця» поблизу Бабиної гори (південніше ур. Баньки) згадує В. Шайноха.

У XVIII ст. після Дрогобича за обсягами виробництва солі був Трускавецький промисел, потім Модрицький і Стебницький. В кінці XVIII, на початку XIX ст. через запровадження дозвільної системи в державі, ситуація докорінно змінилася. Нерентабельні та невеликі солепромисли були закриті, залишили тільки жупи з якісними сировицями в Модричах і Дрогобичі. В Стебнику, завдяки великим і однорідним пластам кам'яної солі на родовищі з 40-х років перейшли на промисловий видобуток солей шляхом вилуговування (розчинення) їх прісними водами в спеціальних підземних камерах, т. зв. луговнях, які збереглися до сьогодні.

На зміну виробництву солі на початку XIX ст. в Трускавці й околицях прийшла озокеритова «лихоманка», а із збільшенням використання нафти та озокериту, почалися пошукові та розвідувальні роботи цих корисних копалин. Тим більше, що в криницях та шахтах на сировицю, часто зустрічалися одне й друге, яке збільшувало собівартість солі або спонукало до закриття жупи через некондиційність сировини. Невеликі прошарки озокериту були виявлені в шахтах свинцево-цинкового родовища на Липках, де першу виробку Святої Анни заклали в 1814 р. Після закриття свинцево-цинкового рудника, в якому зустрічалися вкраплення сірки, його шахти почали використовувати для подачі сірководневих розсолів на курорт.

Загалом шахти для видобування озокериту були розкидані по всій теперішній території курорту й пройдені на різні глибини, а найбільше їх було в на Помірках (Барбара, Катерина, Ян Собеський, Алфера, Гелена та ін.) [43]. В. Шайноха в записці до Атласу відзначає, що Помірки набули розголосу в геологічній літературі не тільки покладами озокериту, а й знахідками «бардзо ладних і правильних» кристалів сірки та мірабіліту.

Попит на озокерит і нафту спонукав Й. Геккера саме в Трускавці створити в 1810 р. гірниче товариство «Добра Надія» для гірничих і розвідувальних робіт корисних копалин. З численних публікацій відомо, що в 1820 р. одна з розвідувальних свердловин нафти розкрила воду зі значним вмістом сірководню, правда розташування цієї виробки ніде не наводиться. В ілюстрованому путівнику по курорту Трускавець за 1933 р. наводиться інша історія про початки лікування в Трускавці. Виявлення джерела приписують тому ж Й. Геккеру, мешканцю Стебника, який працюючи помічником управляючого шахт (podzupnikom) на Липках, у пошуках свинцевих і олов'яно-срібних руд, випадково натрапив на сильне сульфідне джерело. Місцеві мешканці почали використовувати цю воду для лікування різних хвороб, переважно шкірних, а з часом стало зрозуміло, що вона дуже помічна й слава про її цілющі властивості розійшлася по всьому краю. До Трускавця почали з'їжджатися хворі звідусіль й звичайне село поступово почало перетворюватися на відомий курорт, чому, крім багатств надр та природи, сприяв політико-економічний устрій держави.

Офіційний статус курорту Трускавець набув у 1827 р., коли розпорядженням директора австрійських державних підприємств п. Ляшевського, дозволили п. Ю. Міцевському до місцевої корчми добудувати стаціонарне приміщення для ванн на 4 кабінки. Пізніше цей же П.Ю. Міцевський розпитав у місцевих жителів, знайшов і впорядкував солоно-гірке джерело, яке назвали «Софія», в долині р. Воротище, а також сприяв публікаціям результатів аналізів, виконаних Т. Торосевичем.

Дослідження джерел МВ в період становлення та розквіту курорту.

Вивченням геології та гідрогеології Дрогобиччини, а також дослідженням лікувальних властивостей поширених тут мінеральних вод у різний час займались польські, австрійські, радянські та українські дослідники. Загальновідомо, що в 1578 р. придворний лікар Войцех Очко, якого вважають засновником бальнеології в Польщі, писав про використання селянами масляної води соляних джерел з лікувальною метою в районі Трускавця. Подібні відомості про рекреаційні ресурси Дрогобиччини є в трактаті Е. Сикста (Львів'янина) 1617 р. «Про теплиці в Шклі», хоча вони стосувалися переважно нафти ропи по місцевому. За цінністю природних лікувальних ресурсів Е. Сикст вважав Дрогобицький осередок другим на Львівщині після Шкла, як і було тривалий час.

Е. Сикста можна вважати першим українським бальнеологом і курортологом, адже він створив свою працю для того, «щоб кожен міг почерпнути для себе розуміння щодо користування нашими Руськими курортами». Крім рекомендацій до застосування МВ Шкла, які є універсальними для всіх лікувальних вод (показання і протипоказання до застосування), Е. Сикст наводить правила утримання й догляду джерел, журиться за недбайливе ставлення до їх охорони, тобто вже в той час звертав увагу на санітарію курортних місцевостей, яку тепер звели до екології: «... не поважаємо своїх ресурсів, хоч почасти вони й кращі, ніж в інших країнах, і відтак теж та вода є в великому занедбанні, що навіть самого джерела пристойно не обмуровано, ні також жодного навісу над собою не має».

Як відмічають дослідники, його праця «вражає не тільки глибиною знань автора у царині наукових досягнень стародавнього світу, а й обізнаністю з науковими працями Середньовіччя», тому була затребувана й перевидана в 1780 році латиною.

В наступному XVIII ст. проводяться окремі локальні геологічні дослідження і описи земель з точки зору поширення мінеральних багатств, які охоплювали й терени Дрогобиччини. Г Жончинський (1721 р.) у праці «Історія натуральна ...» (латинською мовою) підтверджує слова В. Очко та Е. Сикста про використання селянами в Трускавці та інших селах Дрогобиччини води, яка супроводжує нафту, для лікування багатьох хвороб. Пізніше виходять праці німецьких геологів П.Е. Фіхтеля (1780 р.) про розсоли та Б. Хаккета (1794 р.) про соленосні породи, С. Сташіца (1805 р.) про результати геологорозвідувальних робіт на нафту, а в 1806 р. ним же видано першу геологічну карту регіону. Стратиграфію та геологію поліметалевого родовища на Липках вивчав К. Шіндлер в 1814 1820 рр., а також ректор Львівської політехніки Р. Медведський (1892 р.).

Однак це були поодинокі розрізнені матеріали по водо та рудопроявах на землях Трускавця. Систематичні, і що важливо, цілеспрямовані дослідження мінеральних вод курорту розпочалися в 30-х роках XIX ст. львівським хіміком-аптекарем Т Торосевичем. Перші аналізи ним були виконані з джерела «Софія» (№2) і «Нафтуся» в 1935 р., «Марія» (№1) та «Броніслава» (№3) в 1836 р., а Едвард і Фердинанд в 1849 р. Географія його досліджень МВ простягалася від Щавниці й Івоніци в польських Бещадах до Буковини й Поділля, а результати були узагальнені в монографії «Мінеральні води в Галичині і Буковині», виданій у 1849 році в Львові. В цій праці Т. Торосевич виступає не тільки хіміком, але як бальнеолог і гідрогеолог надає порівняння хімічного складу МВ з деякими відомими на той час водами Європи, висловлює думку, що лікувальні властивості «Нафтусі» пов'язані з нафтою, яка зустрічається в надрах території. Таким чином, було започатковано систематичне вивчення хімічного складу МВ курорту, яке продовжувалося такими дослідниками як Б. Радзішевський, Л. Мархлевський, З. Орловський та інші. З того часу крок за кроком, по мірі розвитку фундаментальних та прикладних досліджень, зростають наші знання про МВ та зокрема про лікувальну воду «Нафтуся», що очолює цілий клас природних мінеральних вод з підвищеним вмістом органічних речовин.

З 1860 до 1900 роки вивченням району займались геологи Ф. Посенні, К. Пауль, Е. Тітце, Р. Зубер та інші. В цей період починається листова геологічна зйомка Галичини масштабу 1:75000, яка разом з іншими регіональними дослідженнями стала основою для розчленування соленосних утворень Передкарпатського прогину [46]. Гідрогеологічна інформація цього періоду про мінеральні води курорту Трускавця наводилася в роботі В. Скалковського (1857 р.) стосовно генезису мінеральних вод і в фундаментальній монографії польського геолога В. Шайнохи про мінеральні води Галичини (1891 р.). В. Шайноха узагальнив весь фактичний матеріал про мінеральні води південно-східної частини тогочасної Польщі, від Карпат до Поділля, з посиланнями на першоджерела. Як пише сам автор, в праці показаний не тільки хімічний склад, який вивчали й висвітлювали в літературі найповніше, але зібрані сучасні дані гідрогеологів і бальнеологів включно з власними матеріалами та погляди на розповсюдження і генезис МВ, яким до цього не приділялося належної уваги. Автор відзначає, що Галичина настільки багата солянками й сульфатними водами, що тільки невелика частина з них вивчена й використовується в лікувальних цілях, а переважна більшість ще чекає на своїх дослідників, тому ця монографія покликана стимулювати вивчення корисних і цінних мінеральних джерел.

З позицій гідрогеології, ґрунтуючись на умовах формування МВ, В. Шайноха виділяє різні їх типи: солянки, вуглекислі води (щави), термальні води (тепліце), сульфідні, залізисті, гідрокарбонатні (лужноземельні в трактуванні автора), в т. ч. й «Нафтусю». Походження мінеральної води «Нафтуся» він пояснює взаємодією інфільтраційних вод з породами ділянки («дуже розбавлені ґрунтовим водами солянки»), як і формування хімічного складу інших вод взаємодією їх з водовмісними породами.

В заключному розділі автор дає порівняльні таблиці хімічного складу найвідоміших джерел МВ, в т. ч. й трускавецьких, які мають бути використанні для вивчення хіміками, бальнеологами і геологами.

Деяка деталізація даних про мінеральні води Трускавця наведена В. Шайнохою в матеріалах до листа Дрогобич «Геологічного атласу Галичини», який був укладений в 1906 році. На час видання атласу в Трускавці використовували 4 джерела солянок (Марія, Софія, Броніслава і Суровиця), сульфідну воду з дж. Едвард (43, c.18--19) і дж. Нафтуся, яке можна «вважати сильно розбавленою сульфідною водою з запахом озокериту». Джерело Суровиця (чи Сировиця) згадується в багатьох публікаціях про Трускавець, однак достовірних даних про його розташування ніде не наведено, зокрема В. Шайноха, тільки порівнює його з водами шахти Фердинанд без ствердження, що це аналоги.

Праці В. Шайнохи можна вважати найповнішими гідрогеологічними дослідженнями мінеральних вод Трускавця та загалом Галичини кінця ХІХ початку ХХ ст., які не тільки популяризували відомості про курорти, але й підвели певну наукову базу для експлуатації МВ.

На початку минулого століття курорт Трускавець вже був знаним відпочинковим центром Польщі, в якому були всі можливості для оздоровлення та відпочинку. Згідно з Путівником по санаторіях та кліматичних курортах Галичини (1912 р.) на курорті Трускавець використовувалося 8 джерел [44]. Для питного використання 4, найперша Нафтуся з своїми унікальними лікувальними властивостями, Марія, Софія і Броніслава, а вода джерела Юзя мала підвищену радіоактивність. Для ванн використовувалися сірководневі солянки джерела Едвард і джерел «На Липках» (шахти Анна й Емануїл), а також дж. Суровиця (мінералізація 25 г/л) і дж. в Помірках (ймовірно ш. Катерина). А вже в 30-х роках, розширили комплекс лікувальних послуг з використанням боровини (торфові грязі або пелоїди), яку видобували в долині р. Воротище поблизу дж. Софія і мули або шлам за тогочасною назвою (по сучасному той же пелоїд). Мули добувалися як осади в шахтах: сірководневі з «шахт на Липках», а солоні з шахти в лісі «Баньки» [42, 48]. Пелоїди використовувалися як аплікації на різні частини тіла, як тепер застосовують озокерит.

Як свідчать ті ж публікації, сірководнева солянка джерела Фердинанд в 30-х роках була однією з найкращих солянок в Європі (зі стабільною мінералізацією 248,6 г/дм3), яка тепер, на жаль, не використовується. Велике значення для розвитку курорту мала гірко-солона сировиця з ш. Барбара на Помірках, яка почала використовуватися з 1936 р. після отримання дозволу.

На цьому етапі дослідження і особливо використання ГМР набули найбільшого розвитку на курорті, чому сприяв як розвиток курортного господарства Галичини в середині XIX ст., так і діяльність приватного підприємництва, громадських організацій і влади всіх рівнів. Як стверджує В. Клапчук: «... у Галичині було побудовано розвинуту туристичну та оздоровчу інфраструктуру, яка мала набагато більші масштаби, ніж на сучасному етапі становлення України та Польщі».

Гідрогеологічні дослідження в післявоєнний час.

В час ІІ світової війни заслуговують на увагу роботи М. Ладиженського, який узагальнив матеріали попередніх досліджень і склав геологічну карту району Трускавця в масштабі 1:25000, що тривалий час використовувалася геологами при дослідженнях на цій території. В кінці 40-х років проводилися регіональні геологічні та гідрогеологічні роботи в Карпатах і Передкарпатті масштабу 1:500 000, а в районі курортів та водозаборів підземних вод вони були деталізовані, в результаті чого встановлені загальні закономірності поширення основних типів мінеральних вод і висвітлені питання їх формування (А.М. Овчинніков, 1950).

З становленням мирного будівництва виникла потреба в розвитку курортної галузі, яка тоді відносилася до охорони здоров'я. В жовтні 1947 р. видана постанова РМ СРСР № 2589 про встановлення меж курортів республіканського та місцевого значення, розроблення проектів зон санітарної охорони (ЗСО) та планів санітарно-оздоровчих заходів і вивчення гідромінеральної бази для розширення послуг. На виконання цих завдань в 50-ті роки почалися роботи по пошуках та розвідці МВ, в процесі яких склалося кілька центрів вивчення ГМР курортів, що займалися різними напрямками досліджень.

Геологічні та гідрогеологічні розвідувальні і пошукові роботи проводилися експедиціями міністерства геології України та спеціально створеним Українським Республіканським гідрогеологічним управлінням «Укргеокаптажмінвод». Переважно бальнеологічні та медичні дослідження, а також курортологічне вивчення МВ виконували установи МОЗ, зокрема Одеський НДІ курортології (В.Ф. Бахмат, Н.Р. Богайчук, С.М. Глухівська, Н.А. Білик, К.А. Максимович, Л.І. Нестерова, П. Табакман, О. Некіпєлова, Л. Горбач) та Центральний НДІ курортології і фізіотерапії (Р.А. Невраєв, Т.Ю. Зеленіна), які з середини 50-х років співпрацюють з розвідниками та бальнеологами на курорті, а після створення в структурі станції повноцінної фізико-хімічної лабораторії ця співпраця набула наукового характеру. Крім того, окремі види досліджень виконували інститут ВСЕГІНГЕО (Е.Л. Бикова, Р.А. Голєва, А.А. Бродівська, І.Н. Воробйова та ін.), Львівський та Івано-Франківський медичні інститути (Д. Бобелюк, Д. Склярук, С. Шапіро) та інші геологічні організації.

Узагальненням наукових результатів виконаних робіт, вивчення формування МВ і їх хімічного складу переважно виконували інститути АН УРСР. Сектором гідрогеології Інституту геологічних наук НАН України, який тривалий час очолював А.Є. Бабинець, досліджувалися гідрогеологічні питання МВ. Трускавецьке родовище почали вивчати в 1948 р. з метою оцінки ресурсів та запасів МВ, а результати були використанні для обґрунтування зони санітарної охорони курорту при розробленні їх Київським інститутом «Київдіпроміст» в 1949 р.

Результати досліджень в Трускавці та на інших курортах Західної України викладені в чисельних працях А. Бабинця, в яких коротко наводяться умови формування МВ, зокрема й трускавецького родовища. В 70-х роках створена під керівництвом вченого лабораторія мінеральних вод зосередилася на вивчені родовища «Нафтуся», для чого застосовувалися найсучасніші на цей час прилади та методи: ядерно-магнітного та електронного парамагнітного резонансу, інфрачервоної спектрометрії, радіоізотопних досліджень тощо. Це дозволило глибше вивчити та проаналізувати хімічний склад води, склад органічних і комплексних сполук, їх вплив на живі організми, а в підсумку різнобічно пізнавати складну природу МВ. Вивчення радіоізотопного складу підтвердило головну роль інфільтрації в формуванні МВ «Нафтуся», зокрема було встановлено високу швидкість водообміну на родовищі, яка становить від 6 до 12 місяців, що вимагає надзвичайно жорстких заходів до охорони місцевих областей живлення та загалом збереження природних умов. Ці питання відображені в колективній монографії «Лечебные минеральные воды типа «Нафтуся».

Дослідження мінеральних вод України, розпочаті вченим, і досі є основою їх вивчення у відділі гідрогеологічних проблем і продовжуються його послідовниками та учнями, про що свідчить обширна бібліографія їх роботи, а підсумком наукової діяльності за останні десятиліття стала колективна монографія під редакцією акад. В. Шестопалова.

Природу та фізіологічну дію «Нафтусі» на організм людини вивчали в інституті фізіології ім. О. Богомольця під керівництвом Б.Є. Єсипенка тощо. При цьому інституті була створена лабораторія мікробіології та фізіології, пізніше розширена до відділення експериментальної бальнеології, яке базувалося в Трускавці та досліджували МВ разом з лікарями та бальнеологами курорту. Результати багаторічних досліджень, переважно МВ «Нафтуся», узагальнені та викладені в ряді монографій, а найповніша бібліографія про досягнення центру бальнеології на курорті викладена в ювілейному «Трускавецькому бальнеологічному альманаху».

Для проведення всіх гідрогеологічних і бальнеотехнічних робіт на курортах на виконання згадуваної постанови в системі МОЗ було створене спеціалізоване гідрогеологічне управління (ГУ) «Укргеокаптажмінвод», а в Трускавці для спостережень за джерелами, їх вивчення та збереження в 1949 р. при Трускавецькій територіальній раді курорту організована контрольно-спостережна станція (КСС). З початку 50-х років минулого століття силами КСС та спеціальної партії «Укргеокаптажмінвод», що теж базувалася на курорті, проводяться гідрогеологічні роботи на Трускавецькому родовищі мінеральних вод і його флангах, які виконувалися в декілька етапів. На початках виконане детальне геолого-гідрогеологічне знімання Трускавецького родовища, уточнено геологічну будову Курортної балки і частково досліджено ділянку Липки. В 1954 р. укладений звіт про ці розвідувальні роботи, в якому підсумований весь наявний фактичний матеріал по Трускавецькому родовищу мінеральних вод і зроблено ряд висновків про формування, режим, приуроченість і геохімічну зональність підземних вод району (Г.А. Гонсовська, А.І. Дмитрієва, 1954).

В період з 1955 до 1959 роки дослідження проводились переважно в Курортній балці, де були виявлені аналоги вод без специфічних компонентів, які виводилися джерелами № 1 Марія, № 2 Софія і № 3 Броніслава. Це дозволило з часом перейти на експлуатацію цих свердловин, які розкрили води глибших горизонтів, отже більш захищені від впливу господарської діяльності. Результати робіт узагальнені в звітах КСС та «Укргеокаптажмінвод» (К.Г. Гаюн, М.А. Волкова, М.Л. Бронфман, Т.Ф. Левченко). Також вивчалися околиці курорту, ділянки сірководневих вод Липки та Помірки.

В заключному періоді ІІ етапу детально досліджена ділянка поширення МВ «Нафтуся»: пройдено ряд свердловин, які розкрили аналогічні води й почали використовуватися на курорті, адже до середини 50-х років ця мінеральна вода видобувалася тільки з джерела «Нафтуся». Свердловини, як і джерело «Нафтуся», виводять води з відкладів воротищенської світи. Основною експлуатаційною свердловиною родовища з часу її вводу й до сьогодні, а також еталоном води «Нафтуся» для різноманітних досліджень є свердловина № 21-Н, яка пройдена в 1963 р. південніше джерела «Нафтуся» №1 на глибину 17,8 м.

За результатами всіх досліджень ІІ етапу, в 1963 р. вперше підраховані і Державною комісією по запасах корисних копалин (ДКЗ) в 1964 р. затверджені експлуатаційні запаси МВ по ділянках і, в т. ч., лікувальних вод «Нафтуся» (Койнов І.М., Гаюн К.Г., 1963).

Та темпи розвитку курорту привели до регулярного збільшення споживання мінеральної води, яке часто перевищувало затверджені сумарні запаси, особливо води «Нафтуся», яка стала основою гідромінеральної бази курорту. Тому, ГУ «Укргеокаптажмінвод» продовжені розвідувальні роботи та дослідження з метою переоцінки запасів мінеральної води «Нафтуся» і всебічного вивчення її лікувальних чинників. В нових дослідженнях акцент був зроблений на вивченні органічних речовин, які на той час вже були признані обов'язковим специфічним компонентом мінеральної води «Нафтуся». Вибрана методика дозволила досить детально встановити межі поширення мінеральних вод «Нафтуся», зокрема чітко встановлено їх поширення до глибини 60,0 м (св. 8-НО). Визначення меж поширення МВ «Нафтуся», які були прийнятті ДКЗ за межі родовища, було важливим досягненням гідрогеологів «Укргеокаптажмінвод» та КСС, яка на той час була реорганізована в гідрогеологічну режимну станцію.

Результати експлуатації родовища та цілеспрямованих досліджень дали підстави затвердити в 1973 році експлуатаційні запаси мінеральних лікувальних вод родовища «Нафтуся» в кількості 47,2 м3/добу в режимі відбору за 9 годин, а ділянка виділена ДКЗ в окреме родовище, як особливо цінної мінеральної води (Гончаров О.Д., Готра О.І., Койнов І.М., Соловьев А.М., 1972).

Загалом найбільше уваги на курорті приділялося МВ «Нафтуся», в якій, починаючи від Т. Торосевича і до сьогодні, відшукують загадку її лікувальної дії. Перелік специфічних компонентів, зумовлюючих лікувальну дію води на організм людини, займає до 2-х сторінок тексту, а кінцевої відповіді не знайдено.

На даний час вважається, що лікувальна дія мінеральної води «Нафтуся» зумовлена її органічною складовою, а єдиним кількісним показником кондиційності по відношенню до розчинених в ній органічних сполук, прийнятий сумарний (валовий) вміст органічних речовин у перерахунку на органічний вуглець Сорг., якого має бути не менше 8,0 мг/дм3. Для Трускавецького родовища «Нафтуся» затверджені межі коливань Соргвал в кількості від 10,0 до 45,0 мг/дм3. Відповідно до змін кондиційних вимог і уявлень про лікувальну дію проводився перерахунок експлуатаційних запасів МВ «Нафтуся», етапи яких показано в таблиці 1.

Таблиця 1. Етапи оцінки експлуатаційних запасів мінеральних вод «Нафтуся»