Україна і Французька Республіка: історія співробітництва в галузі культури за радянських часів

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 327.7:304.4](44:477)

УКРАЇНА І ФРАНЦУЗЬКА РЕСПУБЛІКА: ІСТОРІЯ СПІВРОБІТНИЦТВА В ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ

Г.О. Дутчак, кандидат історичних наук, докторант кафедри державного менеджменту, Національна академія державного управління при Президентові України

У статті розглядається ефективність роботи Асоціації “Франція - СРСР” у культурній сфері, а саме йдеться про розвиток українсько-французьких культурних зв'язків: обмін делегаціями, групами спеціалістів, колективами самодіяльності, спортсменами, туристами. Акцентується увага на ролі української громади у Французькій Республіці. Аналізується державне співробітництво столиці України - Київ із порідненим містом Тулуза; особлива увага приділяється гуманітарній сфері. Вивчається досвід помилок, яких припустилася радянська влада Української РСР у просуванні української продукції у Французькій Республіці а також позитивний досвід творення іміджу України. Запропоновано рекомендації щодо поліпшення культурного співробітництва між двома державами на сучасному етапі, у тому числі й рекомендації щодо покращення діяльності культурно-інформаційного центру при Посольстві України у Франції.

Ключові слова: Україна, Французька Республіка, державне співробітництво, культура.

український французький делегація культурний

О. Dutchak,

Ph.D in History, Doctoral Student of Public Management Department, National Academy for Public Administration under the President of Ukraine

UKRAINE AND THE FRENCH REPUBLIC: HISTORY OF COOPERATION IN THE FIELD OF CULTURE IN SOVIET TIMES

The article studies the effectiveness of the Society “France - the USSR” activity in the field of culture, namely the development of Ukrainian-French cultural relations: exchange of delegations, groups of specialists, groups of amateur performances, athletes and tourists. Attention is focused on the role of the Ukrainian community in the French Republic. Public cooperation of the capital of Ukraine - Kyiv with sister-city Toulouse is analysed, special attention is emphasised on humanitarian issues. The experience of mistakes of the Soviet authorities of the Ukrainian SSR in promotion of Ukrainian products to the French Republic is researched, as well as the positive experience in image making of Ukraine. Specific suggestions for improvement of modern cultural cooperation between the two countries are given, including concrete proposals for cultural and information centre at the Embassy of Ukraine in France.

Key words: Ukraine, the French Republic, public cooperation, culture.

Г. О. Дутчак,

кандидат исторических наук, докторант кафедры государственного менеджмента, Национальная академия государственного управления при Президенте Украины

УКРАИНА И ФРАНЦУЗСКАЯ РЕСПУБЛИКА: ИСТОРИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА В ОБЛАСТИ КУЛЬТУРЫ В СОВЕТСКИЕ ВРЕМЕНА

В статье рассматривается эффективность работы Ассоциации “Франция - СРСР” в культурной сфере, а именно идется о развитии украинско-французских культурных связей: обмен делегациями, группами специалистов, коллективами самодеятельности, спортсменами, туристами. Акцентируется внимание на роли украинской общины во Французской Республике. Анализируется государственное сотрудничество столицы Украины - Киева с родственным городом Тулуза; особое внимание уделяется гуманитарной сфере. Изучается опыт ошибок, допущенных советской властью Украинской ССР в продвижении украинской продукции во Французской Республике, а также положительный опыт создания имиджа Украины. Предложены рекомендации по улучшению культурного сотрудничества между двумя государствами на современном этапе, в том числе и конкретные предложения для улучшения деятельности культурно-информационного центра при Посольстве Украины во Франции.

Ключевые слова: Украина, Французская Республика, государственное сотрудничество, культура.

Постановка проблеми. Кожна національна культура, у тому числі й українська, творить свій неповторний світ. Актуальним сьогодні для України в галузі культури є підготовка та забезпечення широкого громадського обговорення проекту Закону України “Про національний культурний продукт” та внесення його на розгляд Кабінету Міністрів України.

Унікальна українська культура, прагнучи зберегти свою самобутність, водночас є частиною світової культури і вбирає в себе кращі досягнення європейської культури.

Ініціатива українського уряду щодо реформування державного управління, надання органам місцевого самоврядування реальних важелів для виконання їх повноважень знайшла широку підтримку міжнародної спільноти. Говорячи про співробітництво України з Французькою Республікою в галузі культури, зауважимо, що саме на рівні мерій Франції і місцевих органів влади України необхідно вирішувати такі питання, як проведення виставок місцевих художників, обмін творчими колективами, організація спільних ярмарок тощо. Адже Європейський Союз розгортає велику програму, спрямовану на підтримку місцевого самоврядування і децентралізації. Для цього створюються спеціальні центри в 24 регіонах України. Упродовж наступних трьох-чотирьох років ЄС забезпечуватиме фінансову підтримку співробітників цих регіональних центрів чисельністю від 10 до 12 осіб. У полі зору таких центрів, серед іншого, має бути розроблення стратегії і програми культурно співробітництва між регіонами Французької Республіки та України.

Французька Республіка є членом дуже обмеженого кола держав, які здатні приймати рішення світового масштабу і, згодом, може стати центральною державою Європи. І в контексті сучасних глобалізаційних процесів і реального блокування України іншими державами Французька Республіка, вважаємо, й надалі буде підтримувати Україну в європейських організаціях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукової літератури дає підстави зробити висновок, що проблема державного співробітництва в галузі культури за радянських часів України і Французької Республіки належно не відображена в наукових працях. Ступінь дослідження зазначеної проблеми ставить перед нами завдання: на основі всіх наявних опублікованих і архівних документів представити достовірну картину про зацікавленість Французькою Республікою українською народною культурою. Заходи, що були проведені Українською РСР і Французькою Республікою у культурній сфері, не були об'єктом самостійного теоретичного аналізу. Значна кількість використаних джерел уперше вводиться до наукового обігу. Інформаційну базу статті складають архівні матеріали, що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО України).

У Французькій Республіці Україну досліджує відома у світі науки Анн де Тенгі - професор Національного інституту мов і східних цивілізацій (INALCO), провідний науковий співробітник Французького центру міжнародних досліджень (CERI) та Інституту політичних наук (Sciences- Po) в Парижі, а також Віце-президент Французької асоціації російських і українських досліджень. Її праці не мають собі рівних за широтою і актуальністю залучених джерел: “La grande migration. La Russie et les Russes depuis l'ouverture du rideau de fer” (Paris, Plon, 2004. 662 p.); “Contribution а l'Otude de la puissance dans le monde de l'apros- guerre froide. Le cas de la Russie” (Paris, Institut d'Etudes Politiques, 2003. 235 p.); “L'Ukraine, nouvel acteur du jeu international” (ed.) (Bruxelles, Bruylant, 2001. 322 p.).

Невирішені раніше частини загальної проблеми. Питання історії співробітництва в галузі культури між Україною і Французькою Республікою за радянських часів залишаються не дослідженими, хоч ця тема є особливо актуальною в контексті розроблення концепції державної культурної політики України.

Мета статті полягає у вивченні досвіду культурного співробітництва Української РСР і Франції.

Виклад основного матеріалу. Виходячи з аналізу архівних документів можна скласти уявлення про напрями співробітництва Української РСР з Французькою Республікою в галузях культури й освіти. Насамперед мова йде про співробітництво між порідненими містами України і Франції. Для прикладу спинимося на окремих фактах.

Відомо, що у багатьох університетах та ліцеях Франції на філологічних факультетах вивчалася російська мова. Зокрема, у Тулузькому університеті лекції з російської мови читала викладач Ленінградського університету, яку в Тулузі вважали дуже кваліфікованим викладачем, але, крім загальних даних, вона не могла нічого розповісти про Україну та її столицю Київ - місто, що поріднене з Тулузою. Таке ж саме становище було і в інших містах. З огляду на це висловлювалося побажання: чи не можна було б в такому разі надсилати до цих університетів викладачів російської мови з навчальних закладів відповідних поріднених міст.

На нашу думку, на особливу увагу заслуговує питання поріднення Києва з Тулузою та Одеси з Марселем, оскільки це важливі робітничі і політичні центри Франції. Заступник мера Тулузи, пан Сімон висловив упевненість у тому, що прагнення населення цих міст до налагодження дружніх відносин буде підкріплено конкретними справами. Він, зокрема, сподівався, що будуть вирішені всі питання, які обговорювалися під час його перебування в Києві та візиту голови виконкому Київської міськради М.Бурки до м. Тулузи, і найближчим часом від Київської міськради будуть одержані кінофільми та експонати для проведення виставки народної творчості, яка складатиметься з вишивок, різьби по дереву, кераміки і майоліки, живопису та графіки тощо.

Зважаючи на те, що і в співробітництві між іншими порідненими містами існують серйозні недоліки, французькі колеги просили б ЦК КП України доручити Раді Міністрів Української РСР спеціально заслухати це питання на одному із своїх засідань, запросивши на нього керівників міністерств та відомств, голів виконкомів обласних і міських Рад депутатів трудящих, поріднених із містами зарубіжних країн, і надати їм необхідну допомогу у виділенні коштів для організації виставок, створення кінофільмів, підготовки та направлення пропагандистських матеріалів іноземними мовами про міста України.

Одним з ефективних засобів пропаганди радянської дійсності, як відомо, була участь у виставках, конкурсах, фестивалях, ярмарках та інших заходах міжнародного характеру. Проте, на погляд французької сторони, деякі радянські організації не завжди повною мірою використовували цю можливість.

Так, наприклад, у Тулузі щороку провадиться ярмарок-виставка, у якій брали участь багато європейських країн, зокрема: Італія, Болгарія, Бельгія, Голландія, Англія, Польща, Чехословаччина та ін. Як заявив директор ярмарку Лакассань, вони неодноразово надсилали запрошення взяти участь у ярмарку представникам із СРСР, у тому числі й з України, проте це питання не було вирішено. У зв'язку з тим, що Тулуза поріднена з Києвом, члени Тулузького комітету Асоціації “Франція - СРСР” вирішили власними силами організувати на ярмарку стенд продаж українських товарів. Тут були товари, які вони змогли дістати в магазині Асоціації “Франція - СРСР” у Парижі і які, на жаль, нічого спільного з українськими виробами не мали: матрьошки, ваньки-встаньки, французькі ляльки, що пропонувалися покупцям як українські. В архівних документах нами знайдено матеріали, що свідчать про те, як одна з активісток вирішила хоч що-небудь представити українське і принесла 35-річної давнини вишиту блузу. Цей єдиний український експонат користувався величезним успіхом, за нього пропонувалися великі суми грошей.

Більшість країн світу (Англія, Данія, Голландія, Італія, Індія, США, Канада та інші) мають у Парижі та великих містах Франції свої магазини, у яких торгують кращими зразками національних виробів. Ці крамниці за своїм оформленням, вибором і якістю товарів не поступаються кращим французьким магазинам, що свідчить про високий рівень, культуру і якість виробів. Єдиний невеличкий магазин Асоціації “Франція - СРСР”, розміщений у вузькому провулку, має кілька десятків найменувань непрезентабельних, погано оформлених товарів, які не дають ніякого уявлення про рівень радянського промислового виробництва, і навіть навпаки - створюють спотворене враження про досягнення радянського народу і радянську дійсність. Серед товарів, які є в цьому магазині, сувеніри - “рязанські баби”, одягнені у вицвілі сукні, кілька назв книжок французькою мовою, у тому числі “Історія КПРС” видання 1963 р., проте відсутні твори російських та українських класиків у перекладі французькою мовою, сучасні сувеніри, високоякісні вироби народної творчості, які із задоволенням купували б французи.

Одним із напрямів співробітництва є проведення комунікативних заходів, зокрема зустрічі молоді. Так, згідно з планом культурного співробітництва між Товариством “СРСР - Франція” в 1971 р. проводилися дві зустрічі молоді СРСР та Франції. Перша - “Відповідальність молодого покоління за майбутнє людства” - відбулася в Шуазіле Руа (передмістя Парижа) в травні 1971 р., друга - “Молодь в боротьбі за зміцнення миру і суспільний прогрес” та “Співробітництво між молоддю і Асоціацією “Франція - СРСР”, товариства “СРСР - Франція” відбулися в Києві з 06 по 10 вересня 1971 р. Для участі в зустрічі до Франції виїжджала делегація радянської молоді у складі 20 осіб, у тому числі два представники від України.

На зустрічі в Києві планувалося прибуття групи французької молоді у складі 70 осіб: представників різних політичних партій та молодіжних рухів, студентів, робітників та інтелігенції.

Під час зустрічі в Києві французькі колеги пропонували по чотири виступи з доповідями від кожної сторони на дві теми, які були розбиті на такі питання [1].

Перша тема: мирне співіснування країн із різним соціально-політичним ладом; роззброєння і європейська безпека; співробітництво з країнами Третього світу СРСР.

Друга тема: роль молоді Асоціації “Франція - СРСР та Товариства “Франція - СРСР” у зміцненні дружби та розвитку співробітництва між нашими країнами; участь молоді в міжнародному молодіжному русі.

Керівництво Асоціації “Франція - СРСР звернулося до Українського товариства дружби з проханням організувати змістовну програму перебування в Києві для членів французької групи учасників, познайомити їх із різними аспектами життя української молоді.

Ураховуючи рекомендації Посольства СРСР у Франції та на прохання Французької комуністичної партії і Асоціації “Франція - СРСР”, Українське товариство дружби розробило проект плану проведення зустрічі, який передбачав активну участь у ній Українського товариства дружби, ЦК ЛКСМ України, Комітету молодіжних організацій України, Київських міського та обласного комітетів ЛКСМУ, Укрпрофради та ВАТ “Інтурист” по Київській області.

Оскільки зустріч мала важливе значення для подальшого розвитку дружніх відносин, а також ураховуючи те, що такі зустрічі являють собою важливі канали пропаганди радянської дійсності серед зарубіжної громадськості, Українське товариство дружби просило розглянути проект плану та підготувати відповідні рекомендації щодо проведення згаданої зустрічі [2].

Під час перебування в Києві в лютому 1972 р. генеральний секретар Асоціації “Франція - СРСР” Раймон Русса повідомив, що Асоціація планує восени 1972 р. протягом місяця провести широкі заходи, присвячені 50-річчю створення СРСР і, посилаючись на досвід 1966 р., коли у Франції проходили Дні України за участю народного ансамблю “Ятрань” із Кіровограда, передав прохання керівництва Асоціації направити для участі в цих заходах український колектив художньої самодіяльності у складі 40 учасників терміном на один місяць на безвалютній основі.

Раймон Русса підкреслив, що виступи ансамблю “Ятрань” у 1966 р. мали величезне значення для діяльності Асоціації щодо пропаганди радянської дійсності, сприяли підвищенню політичного авторитету організації й посиленню її впливу на широкі кола французької громадськості, а також поглибленню взаєморозуміння і зміцненню дружби між французькими і радянськими державами, - зазначав у своєму звіті Голова Президії Українського товариства дружби В.Дмитрук 25 квітня 1972 р. [3].

У наступному документі від 11 липня 1972 р. [4], що був адресований до ЦК КП України, про роботу з порідненими містами, йшлося про розвиток радянсько-французьких культурних та інших зв'язків, і що останнім часом стала помітна участь у цьому м. Києва і Марселя. На той час 25 міст і районів з кожної сторони встановили дружні контакти і здійснюють їх шляхом обміну делегаціями, групами спеціалістів, колективами самодіяльності, спортсменами, туристами.

Французька сторона розглядала зв'язки між містами обох держав як допомогу в їхній роботі й у діяльності товариства “Франція - СРСР” зі зміцнення дружби між народами Франції і Радянського Союзу.

“Союзом радянських товариств дружби, Асоціацією по зв'язках радянських і зарубіжних міст і товариства “СРСР - Франція” отримані від французьких друзів і товариства “Франція - СРСР” конкретні прохання на цей рахунок підтримуються Радянським посольством у Парижі. ЦК КПРС доручив Союзу радянських товариств дружби відповідно до пропозицій муніципалітетів низки французьких міст про встановлення дружніх зв'язків із радянськими містами провести за згодою з місцевими партійними і радянськими органами відповідну роботу з оформлення цих зв'язків” [5].

З огляду на це Президія ССОД звернулася до ЦК КП України з проханням розглянути питання про можливість установлення зв'язків між містами Української РСР і французькими містами Авон, Салломін, Ла Сейн-сюр-Мер, Сент-Кантен і Кассис.

Голова президії Союзу радянських товариств дружби і культурного зв'язку із зарубіжними країнами Н.Попова 14 серпня 1972 р. звернулася до ЦК КП України з листом, у якому просила розглянути питання про можливість установлення додаткових постійних дружніх зв'язків по лінії міських Рад депутатів трудящих і муніципалітетів між низкою міст Франції та Української РСР [6].

Н.Попова, позитивно оцінюючи вже існуючі зв'язки 25 міст і районів СРСР, у тому числі 11 міст і районів УРСР, із містами і районами Франції, повідомляла, що ці зв'язки активізувалися після візиту Генерального секретаря ЦК КПРС Л.Брежнєва до Франції восени 1971 р. Керівництво Французької компартії і Товариства “Франція - СРСР” розглядають ці зв'язки як допомогу в їх діяльності зі зміцнення дружби між народами Франції і Радянського Союзу. Н.Попова просила поряд з підвищенням ефективності вже існуючих контактів радянських міст із французькими сприяти встановленню нових зв'язків між низкою міст обох країн. Зокрема, вносилася пропозиція про встановлення постійних дружніх зв'язків між містами Авйон і Салломін, де народився і починав свою партійну і революційну діяльність Морис Торез, та м. Торезом Донецької обл. Була внесена пропозиція для поріднення з м. Сент-Кантен запропонувати м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області.

Слід також зазначити, що в цей час у Франції були національно сильні українські громади, до яких прислухалися французькі органи влади, що ідеологічно хотіли використовувати у своїх цілях і українсько-радянська влада. Так, зокрема, у “Плані заходів Міністерства закордонних справ УРСР з питань зовнішньої пропаганди у зв'язку з постановою ЦК КПРС та ЦК КП України “Про підготовку до 50-річчя утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік” [7] по лінії Представництва УРСР при ЮНЕСКО було заплановано: активізувати культурну та інформаційно-пропагандистську діяльність серед українських емігрантів через Асоціацію “Франція - СРСР”; проводити відповідну роботу з організаційного оформлення групи патріотично налаштованої частини української еміграції у Франції; вносити відповідні пропозиції з метою запобігання ворожій діяльності та антирадянським акціям націоналістичних організацій у Франції, стежити за виданням націоналістичної літератури, а також матеріалів та ін. [8]. Крім того, як свідчать архівні документи, планувалося: регулярно надсилати інформацію із цих питань до відповідних республіканських організацій; протидіяти спробам націоналістів використовувати ЮНЕСКО у ворожих цілях; докладати зусиль до організаційного оформлення групи патріотично налаштованої частини української еміграції у Франції [9].

Нині доцільним було б у культурно-інформаційному центрі при Посольстві України у Франції провести низку круглих столів за такою тематикою:

“Україна очима журналістів: реалії і перспективи”;

“Глобальна політика щодо збереження та відродження матеріальної і нематеріальної культурної спадщини”;

“Міжнародна співпраця щодо повернення культурних цінностей країнам їхнього походження”;

“Застосування сучасних управлінських технологій щодо розвитку культурного плюралізму та міжнародного діалогу”;

“Розробка політики в галузі культури”;

“Розвиток української культури у взаємодії з європейською і російською культурами”;

“Формування підґрунтя для повноцінної інтеграції України в європейський культурний простір”.

Також, на наш погляд, слід запропонувати Центру провести: “Салон української книжки”, у якому б взяли участь як українські, так і французькі автори, а також представники провідних видавництв; майстер-класи художників: “Техніка творчості”; “Українське мистецтво і молодість”; презентації українських регіонів; музикальні фестивалі; художні та фотовиставки тощо.

Висновки

Товариства “СРСР - Франція” із розвалом Радянського Союзу більше не існує. Нащадки української еміграції, які представляли Україну, немолоді й кількість їх зменшується; деякі організації, що ними створені, перестали діяти. Однак у Франції засновуються нові українські громади, діяльність яких з огляду на підвищення їх ефективності потребує, на нашу думку, координації.

Вважаємо також, що Міністерству культури України (із залученням обласних управлінь культури) необхідно розробити програму заохочення людей до національної творчості, з урахуванням таких практик, як проведення фестивалів традиційної культури, майстер-класів з народних промислів тощо. Для цього потрібно вивчити кращі французькі практики та поширювати французький досвід в Україні.

З погляду сьогодення все ж можна визнати, що за радянських часів були проведені цікаві культурні заходи у сфері культурного співробітництва між Україною і Французькою Республікою, особливо якщо зняти з них політичні нашарування. Крім того, потрібно визнати, що механізми управління культурною галуззю в 1960-1970-х рр. були ефективними.

Перспективи подальших досліджень, з нашої точки зору, насамперед мають бути сфокусовані на французькій моделі інтеграції і збереженні національних культур.

Список використаних джерел

1. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 25, д. 580, арк. 67.

2. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 25, д. 580, арк. 68.

3. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 25, спр. 725, арк. 78.

4. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 725, д. 580, арк. 30.

5. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 25, д. 725, арк. 31.

6. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 25, д. 725, арк. 23-24.

7. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 25, д. 727, лист 40.

8. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 25, д. 727, лист 40.

9. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 25, д. 728, лист 29.

References

1. TsDAHO Ukrainy, f. 1, op. 25, d. 580, ark. 67.

2. TsDAHO Ukrainy, f. 1, op. 25, d. 580, ark. 68.

3. TsDAHO Ukrainy, f. 1, op. 25, spr. 725, ark. 78.

4. TsDAHO Ukrainy, f. 1, op. 725, d. 580, ark. 30.

5. TsDAHO Ukrainy, f. 1, op. 25, d. 725, ark. 31.

6. TsDAHO Ukrainy, f. 1, op. 25, d. 725, ark. 23-24.

7. TsDAHO Ukrainy, f. 1, op. 25, d. 727, lyst 40.

8. TsDAHO Ukrainy, f. 1, op. 25, d. 727, lyst 40.

9. TsDAHO Ukrainy, f. 1, op. 25, d. 728, lyst 29.

Размещено на Allbest.ru