Повстання Спартака

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Ужгородський національний університет»

Історичний факультет

Реферат

На тему: «Повстання Спартака»

Автор: студент ІІ курсу

Ігнатолі Мирослав Мирославович

Ужгород, 2014 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Рабство у Римі

1.1 Життя рабів

1.2 Життя гладіаторів

Розділ 2. Повстання рабів під проводом Спартака

2.1 Спартак

2.2 Повстання Спартака

2.3 Остання битва

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Спартак - це велика особистість, гладіатор, вождь та лідер рабів під час великого повстання рабів проти Римської республіки. Мало що відомо про Спартака за подіями війни, так як історичні відомості, що збереглися, бувають суперечливими за своєю структурою і не завжди надійні. Але з впевненістю можна сказати, що Спартак був справді досвідченим воєначальником: його армія складалася лише з утікачів-гладіаторів та рабів, і розбила в ряді битв кілька досвідчених римських легіонів.

Загальна історична ситуація в Римі останнього століття до нашої ери виявилася досить напруженою, коли склалися умови для потужного революційного вибуху, такого як повстання італійських рабів 74-71 рр.. до н.е. на чолі яких був видатний вождь. Щоб зрозуміти феномен Спартака, особливості його непересічної особистості, велич його діянь та їх історичне значення, необхідне знання історичних особливостей того часу, на якому розгорталася героїчна діяльність цього чудового історичного діяча.

Повстання Спартака можна вважати по істинні грандіозним, оскільки такого відчутного удару Римській республіці не завдавало ще жодне повстання

Актуальність даної теми «Повстання рабів під проводом Спартака» полягає в тому, що це було найбільше повстання рабів Стародавнього світу. Воно залишило выдбиток на соціальному і політичному розвитку Римської республіки. Сама тема повстання Спартака цікавила багатьох дослідників, особливо істориків.

У виконанні даного наукового дослідження були використані праці таких науковців як Шалагінова О.І., Турченко Ю.Я., Шалагінов Б.Б., Губарев В.К., Коровкін Ф.П., Воронянський О.В. та інші.

Розділ 1. Рабство у Римі

1.1 Життя рабів

Рабство -- це насильницьке підпорядкування однієї людини іншою або однієї групи людей іншою групою людей. Слово походить від старослов'янського слова «раб» або «роб», яким у слов'ян називали робітника - людину, яка виконує ту, чи іншу господарську роботу. [1,c.286]

Рабство виникло в доісторичні часи з переходом до відтворюючого господарства. Передумовами його виникнення стали надлишок виробництва -- раб повинен виробити продукції більше, ніж спожити, і досить висока густота населення, при якій стає можливий організований примус до праці.

При розширенні територій, окупованих Стародавнім Римом, рабами ставали цілі народи. Раби використовувалися не тільки для роботи, а й для розваг: як гладіатори чи для сексуальних послуг. В римській історії чимало повстань рабів, серед яких найбільшим було повстання Спартака. Рабство стало опорою Римської імперії. Тільки в Римі в часи імперії проживало біля 400.000 рабів. [5,с.205]

Майже всі громадяни Рима, навіть найбідніші, мали рабів. Вони виконували найрізноманітнішу роботу в будинку господаря.

У стародавньому світі кожну людину могла спіткати доля раба. Постійно йшли війни, і жителів завойованих міст і сіл переможці вбивали, але частіше продавали в рабство. Було кілька великих ринків рабів. Найбільший знаходився на острові Делосі в Середземному морі. Відомо, що якось там за один день було продано 10 тисяч рабів. [6,c.168]

Раби жили в маєтках своїх господарів. Вони мусили працювати з самого ранку до пізнього вечора. Рабовласники говорили: «Є знаряддя праці німі (плуги та вози), є такі, що ревуть (воли), і є такі, що розмовляють (раби)». Були раби домашні і сільські. З першими променями сонця сільські раби йшли на поле працювати і поверталися додому пізно увечері. Вранці на сніданок їм давали трохи хліба, солоних оливок, часнику та цибулі, щоб раби не хворіли. Гарячу страву раби їли лише раз на день, коли поверталися з роботи. Їм давали горохову чи зернову кашу з оливковою олією, хліб, овочі та виноградне вино, розведене водою. М'ясо рабам діставалося лише на великі свята. [6,c.169] рим рабство повстання спартак

Жили раби всі разом у невеликих комірчинах. Дружин і дітей у них не було. Жінки-рабині жили окремо. Раз на рік рабові видавали грубий одяг. Коли він рвався, з нього шили ковдри. В кожному маєтку була в'язниця для рабів у підвалі будинку. Туди кидали непокірних, неслухняних рабів. Рабів жорстоко карали навіть за невеликі провини. Їх били або розпинали на хрестах уздовж великих доріг. Хворих і виснажених рабів відвозили помирати на острів посередині Тибру.

Раб втрачав своє ім'я. Його називали Галл, Перс, Скіф, Афр - за назвою країни, звідки він був родом.

Імператор Октавіан Август відновив старовинний закон, за яким, коли хтось із рабів убивав свого господаря, карали на смерть усіх рабів - чоловіків і жінок, хто в цей час перебував у будинку. [6,c.169]

1.2 Життя гладіаторів

Гладіаторські бої представляли собою захоплююче видовище стародавнього Риму. Відомі бої, в які брали участь 300 пар бійців, Колізей міг вмістити 200 000 чоловік, глядачі готові були дивитися на взаємне вбивство людей по кілька днів поспіль. У чому привабливість подібного видовища, розмова окрема. Враховуючи наявність в сучасному суспільстві охочих подивитися на кориду чи розпилювання сусіда в черговому фільмі жахів, привабливість кривавих сцен нікуди не поділася, але це питання для психологів та соціологів. А ось звідки взялася сама ідея і що вона означала, цілком під силу розібрати на основі багатого історичного та етнографічного матеріалу, накопиченого сучасною наукою. [5,с.206]

Отже, найпростіше, що відомо вірогідно: спочатку люди билися один з одним у пам'ять про загиблого одноплемінники. Майбутні бої гладіаторів були просто поминальним обрядом. Ще на зорі Риму відбувалися подібні бої, в яких брали участь усі чоловіки, які знали покійного і здатні тримати в руках зброю. Про смертовбивства мови не йшло, просто була бійка до крові на згадку про загиблого.

Раби працювали з ранку до ночі. За найменшу провину їх жорстоко карали. Особливо тяжкою була доля гладіаторів - рабів, яких використовували в різних видовищах для розваг та задоволення. [2,c.53]

Найсильніших рабів віддавали у спеціальні гладіаторські школи, де вони вчилися володіти зброєю та битися один з одним. Від назви короткого меча - гладіуса, чким був озброєний такий раб, і походить слово «гладіатор». Гладіатори жили в казармах. Вони не мали сім'ї. На ніч їх замикали у камери, так що школа нагадувала в'язницю. Навчених гладіаторів у дні змагань випускали на арену цирку битися один з одним для розваги римлян. [6,c.169]

Гладіатори билися до смерті. Поранений гладіатор звертався до глядачів із проханням подарувати йому життя. Якщо глядачі опускали донизу великий палець, пораненого добивали. А якщо підіймали вгору руки - він залишався жити.

Убитих гладіаторів служителі (такі самі раби) гачками витягували зі сцени. Кров на землі засипали піском, тому слово «арена» означає «пісок».

Переможець повертався знову у свою школу-тюрму до наступного бою, і якому він теж міг загинути. Часом влаштовувалипоєдинки гладіаторів з дикими звірями - левами, тиграми, биками. [6,c.170]

Отже, життя рабів було справді важке і нестерпне. Вижити в такому становищі було майже неможливо.

Розділ 2. Повстання рабів під проводом Спартака

2.1 Спартак

Спартак (р.н. невід. - 71 рр. до н. е.) - вождь найбільшого повстання рабів 73 (або 74) - 71 рр. до н.е. в Італії. Уродженець Фракії. Втік з товаришами зі школи гладіаторів у Капуї (їх було 78). Повстання охопило спочатку Південну Італію, потім фактично всю Італію; армія повсталих нараховувала бл. 70 тис. чоловік. Пройшовши узбережжям Адріатики на північ, у провінцію Цизальпінська Галлія, Спартак у битві біля Мутіни розбив військо проконсула Кассія. Після цієї перемоги він повернув на південь, прагнучи переправитися з усім військом у Сицилію, але був заблокований військом Марка Ліцинія Красса. Прорвавши блокаду, Спартак повернув на схід до портового міста Брундізій, сподіваючись переправитися в Грецію, однак у 71 р. до н.е. на кордоні Апудії та Луканії він був розбитий римською армією під командуванням Красса і загинув у бою. Близько 6 тис. рабів було взято в полон і розіп'ято на хрестах. [4,с.68]

Мало що відомо про Спартака за подіями війни, історичні відомості, що збереглися, іноді суперечливі за своєю структурою і не завжди можуть бути надійними. Спартак був досвідченим воєначальником: його армія складалася лише з утікачів-гладіаторів і рабів, і розбила в ряді битв кілька досвідчених римських легіонів.

Повстання Спартака часто розглядається як боротьба пригнобленого народу за свою свободу проти рабовласницької знаті, що знайшло новий сенс для сучасних письменників починаючи з 19-го століття. Вона служила натхненням для багатьох сучасних літературних і політичних письменників, зробивши Спартака народним героєм як давньої, так і сучасної культури. [4,с.207]

2.2 Повстання Спартака

У І ст. до н.е. почалося найбільше за всю історію Риму повстання рабів. Очолив його, як вже вище згадувалось, хоробрий та рішучий гладіатор Спартак.

За походженням Спартак - фракієць. Під час війни з римлянами він потрапив у полон, був проданий у рабство і став гладіатором у місті Капуї. Гладіатори готували повстання, але зрадниу видав римлянам їхні плани. Із двохсот чоловік втекти змогли лише сімдесят вісім.

Втікачі заховалися на горі Везувій (знаменитий вулкан). З кожним днем до них приєднувалися все нові й нові сили. Незабаром військо рабів перетворилося на серйозну загрозу для римлян.

Сенат послав проти повсталих велике військо. Римські воїни зайняли єдину стежку, яка вела з гори вниз. Римляни думали. Що голод примусить повсталих здатися. Але Спартак звелів сплести драбини з лоз дикого винограду, і гладіатори вночі спустилися з крутого обриву там, де римляни їх не чекали. Повстанці вдарили в тил римського загону і розгромили його. Після цього Спартак повів своє військо на північ. Він хотів перейти через гори Альпи і вивести рабів і гладіаторів на батьківщину. Але у війську Спартака почалися незгоди. Частина рабів захотіла залишитися в Італії. Вони відкололися від армії Спартака, і їх тут же знищили загони римської армії, яка назирці рухалася за Спартаком. [6,c.170]

Війна розгорталась. Уже вся Італія була охоплена полум'ям повстання. Через три роки після початку війни римське військо очолив полководець Марк Красс. Невідомо, з яких причин Спартак повернув назад на південь. Він знову пройшов весь Апеннінський півострів і підійшов до морської протоки, яка відділяє Італію від Сицилії. Тут Спартак домовився з піратами, що вони на своїх кораблях перевезуть його товаришів на острів. Та пірати зрадили повсталих. Вони взяли гроші, а перевозити рабів на Сицилію відмовилися.

Спартак хотів повернути назад, але шлях йому відрізав Марк Красс. Римляни під його керівництвом викопали глибокий рів на перешийку і насипали високий вал.

Військо Спартака опинилося запертим на півострові без припасів. Однієї зимової буряної ночі Спартак скомандував засипати частину рову землею та завалити хмизом і гіллям. Через цей місток він перевів тритину свого війська. Спартак казав, що краще загинути від заліза, ніж від голоду. [6,c.171]

2.3 Остання битва

У 71 році до н.е. відбулася остання битва Спартака з римським військом. Переказують, що перед початком бою до нього підвели гарного коня. Спартак вихопив кинджал і заколов його, викинувши при цьому, що коли він переможе, то в нього буде багато гарних коней, а коли загине, то йому не буде потрібен жоден.

В бою Спартака поранили в стегно дротиком, і він відбився від римлян, поки не загинув. Його тіло так і не знайшли після бою.

Військо повсталих рабів було розгромлено. Тих, кого взяли в полон, римляни розіп'яли на хрестах вздовж дороги, що вела з Капуї в Рим. Шість тисяч хрестів з умираючими на них рабами стояли обабіч дороги, щоб кожний, хто їде, бачив і боявся. [6,c.171]

Висновки

З вище сказаного можна зробити ряд висновків, що рабство це фактор, який приводить не тільки до розвитку держави, а й до її упадку. Яскравий приклад цьому Римська рабовласницька республіка, яка від початку і до кінця носила рабовласницький характер.

Повстання Спартака можна вважати по істинні грандіозним, оскільки такого відчутного удару Римській республіці не завдавало ще жодне повстання, яке до того часу виникало в Римі Це повстання дещо похитнуло основи римської республіки, що в майбутньому відбилось на падінні республіканського ладу. Повстання рабів під керівництвом Спартака на мою думку є водночас позитивним і негативним фактором для Римської держави. Позитив полягає, як я вважаю в тому, що це повстання показало саме слабкі місця рабовласницького суспільства, ті прогалини, які потрібно закрити, щоб не допустити в майбутньому, минулих подій і помилок. Негатив потрібно розглядати з тих позицій, які показують завдану шкоду, а вона звичайно є. Це також і своєрідний "урок" для римської армії, який вчить, що організованість це перш за все, а поодинока битва нічого не варта, нехай це і битва з рабами.

Римська рабовласницька держава, лише напруживши всі сили, виконала своє основне завдання - придушила грандіозне повстання рабів. Спартака оцінювали як одного із найвидатніших героїв одного з найбільших повстань рабів. У всьому стародавньому світі точилася непримиренна боротьба між класами рабів і рабовласників. У Римі, де рабовласницький лад досягнув найбільшого розвитку, класова боротьба рабів була особливо запеклою.

Хоча повстання Спартака і було врешті придушене, пам'ять про нього продовжує жити, навіть дужче, ніж про римлян, які воювали проти нього. «Хто сьогодні пам'ятає Красса? Помпея? Навіть Цицерона не всі пам'ятають», -- пише Штраус. З іншого боку, -- «всі чули про Спартака».

Список використаної літератури

1. Большая советская энциклопедия/ под.ред. Прохорова А.М. - в 24 томах, - Т.1. - М.: Советская Энциклопедия, 1976. - С.286.

2. Воронянський О.В., Міщенко Н.Л. Всесвітня історія./ Довідник./ Давній Рим. - Харків: Ранок, 2010. - С.47 - 54.

3. Гісем О.В., Мартинюк О.О. Всесвітня історія. 10-11 класи: Наочний довідник / О.В. Гісем, О.О. Мартинюк. - К.; Х.: Веста, 2007. - 160 с.

4. Губарев В.К. Довідник школяра і студента/ Всесвітня історія. Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2006. - С.68.

5. Коровкін Ф.П. Історія стародавнього світу. - К.: Зодіак Еко. - 1989. - С.205 - 210.

6. Шалагінова О.І. Шалагінов Б.Б. Історія стародавнього світу. К.: Зодіак Еко. - 1994. - С.168 - 171.

Размещено на Allbest.ru