Поховальний текст в гуманітарному та природничо-науковому осмисленні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОХОВАЛЬНИЙ ТЕКСТ В ГУМАНІТАРНОМУ ТА ПРИРОДНИЧО-НАУКОВОМУ ОСМИСЛЕННІ

Міленіна М.М. аспірант Київського національного

університету ім. Т. Шевченка, науковий співробітник

Інституту обдарованої дитини НАПН України.

Науковий керівник -- д. іст. наук, професор Сегеда С. П.

Дослідження смерті в історико-антропологічній парадигмі засвідчує, що основні категорії і концепції етнічного світорозуміння закодовані в похоронно-поминальній обрядності, тому поховальний текст є одним із найбільш насичених та інформативних джерел з вивчення традиційного світогляду. Структурно-змістова композиція дослідження поховань фіксує логіку відносин всередині ритуального (похоронно-поминального) культурного комплексу, які будуються за принципом: уявлення про смерть -- стереотипи поведінкових реакції при зустрічі з нею -- прояв скорботи близькими та іншими членами соціуму. Сам же поховальний обряд включає дві компоненти: моросфери -- сфери смерті і тафосфери -- сфери поховання. Така сегрегація дозволяє виявити сутність поховального тексту як суми традиційних знань про форми і способи поводження з померлим, а відтак потребує особливих форм експлікації змісту тексту поховальної культури.

Різноплановість підходів до вивчення знакової природи тексту як єдиної універсальної системи, яка передбачає наявність структури як типів відносин, на основі якої поєднуються один з одним одиниці певного рівня [10; 24], дозволяє найбільш об'єктивно і вичерпно виявити включені в нього семіотичні системи. Перший підхід акцентує на аналізі плану змісту через герменевтичне (Г. Г. Гадамер), семантичне (О. Постнов), психоаналітичне (З. Фрейд, І. Єрмаков), психологічне (Д. Овсяннико-Куликовський), міфологічне (Є. Мелетинський) дослідження. Аналіз плану вираження спирається на методи формалізму (В. Шкловський), функціоналізму (Р. Барт) і структуралізму (Ю. Лотман). Нарешті, третій аспект поєднує в собі аналіз плану змісту і плану вираження у системному підході дослідження тексту (Д. Ліхачов, Р. Якобсон). За системного підходу текст розглядається як сукупність рівнів, нашарування смислів, поєднання кодів з притаманними рисами цілісності, структурності, взаємообумовленості, ієрархічності, множинності [26].

Поховальний текст як сукупність кодування плану змісту і плану вираження -- вербального, ментального, акціонального, предметного, темпорального та ін. кодів -- потребує міждисциплінарного аналізу, який вже давно став основною рисою сучасної науки. Дослідники-танатологи з царин інших гуманітарних наук -- філософи (В. Янкелевич, А. Демичев, В. Рабінович), історики (Ф. Арьес, М. Вовель), релігієзнавці (А. Лаврін, Ф. Хуземан) дедалі частіше звертаються у своїх наукових пошуках то вербальних текстів. Не дивлячись на те, що кожна царина науки по-своєму розуміє сутність, механізми і ознаки смерті, має свої методи і категоріальний критерій, огляд історіографії танатології ілюструє, що природничо-науковий і гуманітарний напрям ніколи не протиставлялись один одному: лікарі і психологи зверталися до етнографічного, релігійного, філософського досвіду розуміння і опису смерті; філософи, етнографи, релігієзнавці послуговувалися здобутками психології і медицини.

Власне визначення танатології і погляди на розуміння смерті і всіх аспектів, які продукують погляди і уявлення про її настання і посмертне буття, пов'язані, окрім гуманітарних наук, передусім з медициною. Простежується цікавий процес переходу понять з однієї царини в іншу з певним семіозисом смислів. У поле зору танатології у медичному переосмисленні не потрапляють питання посмертного існування, і за межі біологічного життя виходять лише три напрями: реаніматологія, патологічна анатомія, палеонтологія и палеоантропологія.

З початку ХХ ст. як пріоритетний виокремився медичний погляд. Термін «танатологія» був введений в царину біологічної і медичної науки І Мечниковим; у витоків танатологічної теорії стояли вчені М. Ф. Л. Биша, К. Бернар, Р. Вирхов [40; 11]. У 1925 р. професор Г. Шор опубліковує працю «Про смерть людини (Вступ до танатології)», в якій були визначені критерії, фундаментальні для розвитку танатології в цілому, а саме була спроба здійснити типологізацію смерті (випадкова, насильницька, передчасна, звичайна), сформовано базовий тезаурус нової дисципліни («танатолог», «танатологічне мислення», «танатогенез», «танатологічні задачі»). Однак включення проблематики смерті в активний дискурс на наших теренах відбулося лише після Другої світової війни, у той час як на заході ще з початку століття танатологія розглядалась як пріоритетний напрям у психології і медицині.

Нового переосмислення дисципліна набула з вибухом технічних досягнень у клінічній сфері, що спонукало до нового переосмислення визначення біологічної смерті і її етико-філософських феноменів, спровокувавши суперечки довкола проблем евтаназії і статусу помираючого у сучасному суспільстві. Як результат, розвиток танатологічних досліджень в 1950--1960-х рр. призвів до появи цілої плеяди наукових товариств із вчених різних дисциплін -- медиків, психологів, філософів та ін., почали організовувались танатологічні гуртки і товариства, проводитись наукові конференції.

Важливою подією стало видання в 1959 р. збірки «Значення смерті» під редакцією Германа Фейфеля [2], куди увійшли розвідки таких авторитетних вчених, як К. Г. Юнг, П. Тілліх, Г. Маркузе, В. Кауфман, Р. Кастенбаум та ін.

З кінця 1960-х рр. відбувається важливий процес -- танатологія входить у коло гуманітарних наук, передусім, філософії та історії. Виникає інтерес до осмислення проблеми смерті в різних культурах (Ф Ар'єс «Людина перед обличчям смерті», 1977 [1], В. Янкелевич «Смерть», М. Вовель «Смерть і Захід: з 1300 р. до наших днів», 1983 [4]).

Поняття танатології як виключно клінічної дисципліни 1970--1980-х рр. розповсюджується на різноманітні концепції природничого і гуманітарного характеру з початком 1990-х рр. Сплеск уваги до гуманітарного осмислення проблематики призвів до появи низки фундаментальних напрацювань й інноваційних підходів. Організовується Асоціація танатологів Санкт-Петербурга, видається альманах «Фігури Танатоса» (1991, 1992, 1993, 1995, 1998, 2001, 2006), виходять праці А. Лавріна («Хроніки Харона. Енциклопедія смерті», 1993 [45]). А. Демічева («Дискурси смерті: Вступ до філософської танатології», 1997 [23]), І. Паперно («Самогубство як культурний інститут», 1999 [59]), Г. Чхартишвілі («Письменник і самогубство», 2000 [75]), збірки статей («Смерть як феномен культури», 1994 [68], «Ідея смерті в російському менталітеті», 1999 [27], «Проблематика смерті в природничих і гуманітарних науках», 2000 [61]); перекладаються праці Ф. Ар'єса, В. Янкелевича, Ф. Хуземана [73], Ж. Бодрійяра [12] та інших зарубіжних дослідників.

Якщо 1970--1980 рр. змінили уявлення про танатологію як виключно клінічну дисципліну, то 1990 рр. характеризуються сплеском призвичаювання до феномена смерті всіх концепцій природничо-наукового і гуманітарного напряму. Проблеми смерті починають активно вивчатися не лише медиками і біологами, а й етнографами. Поховальні обряди і пов'язані з ними символіка, фольклор і міфологія починають використовуватися як важливий інструментарій для розуміння народних звичаїв і традицій. Здійснюються спроби осмислення смерті і поховальної культури в історичній ретроспективі, звертається увага на поховальний обряд в архаїчній культурі, виокремлюючи етапи: магічного періоду поховальної культури, язичницького і періоду дуалістичного світобачення. Спробу осмислення поховального обряду в локально-історичному висвітленні язичництва було представлено у збірці «Дослідження в області балто-слов'янської культури. Поховальний обряд» (!!!), ґрунтованій на міждисциплінарному дослідженні шляхом співставлення археологічних і лінгвістичних даних.

Згодом виокремлюється ще один підхід -- танатологічний аналіз без безпосереднього вивчення поховального обряду. Теоретичною основою для інтерпретації поховальної культури слугує дослідження ставлення до смерті, способів та характеру взаємодії з нею. Локально-історична поліваріантність ставлення до смерті була продемонстрована у працях польського дослідника А. Токарчика [71], акцентованих, зокрема, на диференціації релігійно-танатологічних підходів. Хронологічну варіативність сприйняття смерті у рамках західної культури з часів середньовіччя до нашого часу представив французький історик Ф. Ар'єс [1]

Дослідники українського фольклору не раз зверталися до дослідження поховального обряду шляхом аналізу вербального та ментального рівнів, серед яких праці З. Кузелі [41], С. Брайловського [13], І. Беньковського [11], В. Милорадовича [49, 50], Х. Ящуржинського [78], М. Пачковського [60], Г. Булашева [14], В. Камінського [31], К. Грушевської [19], В. Конобродської [36, 37, 38, 39], І. Курочкіна [43], Ф. Колеси [34, 35], К. Черв'яка [74]. Нагромадження ж польового матеріалу, який у подальшому став основною базою для аналітичних студій, припадає на другу половину ХІХ ст. -- першу третину ХХ ст., представленого у народознавчих працях П. Чубинського, В. Милорадовича, В. Шухевича, А. Онищука, О. Кальберга та ін., фольклорно-етнографічних збірках М. Драгоманова, І. Франка, В. Гнатюка, Б. Грінченка та ін. смерть історичний текст антропологічний

Виокремлюється у цій групі досліджень і порівняльний аспект. У порівняльному висвітленні з індоєвропейськими народами старослов'янські похоронні обряди та пов'язані з ними вірування розглядаються у працях Д. Зелєніна [25], Д. Анучіна [6], О. Шрaдера [76], Ю. Ліпперта [47] та ін.

Звертаються до цієї теми і археологи, які на основі матеріальних фактів певних епох намагаються реконструювати характер поховань і особливості ранніх уявлень про смерть і потойбіччя.

Опису й інтерпретації тафологічної практики на матеріалі археологічних розкопок присвячено дослідження російського вченого Ю. О. Смирнова, у роботі якого систематизовано та класифіковано широкий тафологічний матеріал від первісних часів до сьогодення [69], С. П. Вельміна [16], В. Р. Кабо [29], М. Б. Меднікової [48], В. І. Равдонікаса [62], П. П. Єфименка [24], Б. О. Рибакова [63], Є. В. Синиці [65, 66, 67] та ін., у чиїх працях міститься опис та аналіз археологічних розкопок тафологічних пам'яток східної Європи.

Третю групу складають роботи, присвячені локальному варіанту поховальної культури, або ж певному його аспекту. Переважно це дослідження археологічного і етнографічного характеру. Слов'янський поховальний обряд розглядався в етнографічному ракурсі в працях І. Вагилевича, І. Свенціцького, З. Кузелі, Ф. Колесси, П. Богатирьова, К. Кутельмана, М. Паньківа, Є. В. Барсова, Н. М. Велецької, Л. М. Виноградової, Д. К. Зеленіна, М. І. Костомарова, К. К. Логинова, І. П. Сахарова, А. Л. Топоркова, В. М. Топорова, К. В. Чистова та ін. Із погляду археології поховальна культура досліджувалася в працях В. А. Городцова, І. Ф. Ковальової, Д. О. Крайнова, І. П. Русанової, Б. О. Рибакова, В. В. Седова, Ю. О. Шилова та ін. Рідше зустрічається концептуальне осмислення рис чи аспектів поховального ритуалу, переважно у рамках індивідуальних і колективних монографій, культурологічно-етнографічних статей.

Зарубіжний досвід у питаннях осмислення проблематики смерті пішов ще далі -- танатологія набула статусу освітньої дисципліни. Функціонує Асоціація освіти і консультування з питань смерті (Association for Death Education and Counseling), в одному з американських коледжів можна здобути ступінь магістра з танатології (full Masters degree in Thanatology) [40; 22]. У вересні 1990 р. у Нью-Йорку відбувся перший Національний конгрес з танатології (National Congress of Thanatology), одним із рішень якого була «необхідність міждисциплінарних досліджень» [3; 2].

Значне місце в сучасній літературі приділяється практичним питанням біоетики, психології смерті і вмирання, механізмам психології старіння, соціології смертності населення [53, 64, 70, 77]. Така увага є досить симптоматичною, оскільки геронтофобія стає однією з основних сучасних суспільних психопатологій. Необхідно відзначити і те, що інтенсивність біоетичної проблематики знаходиться в прямій залежності від інтенсивності забуття традиційних цінностей.

Останнім часом інтенсифікуються дослідження імортологічного характеру, засновані на ідеях М. Федорова, І. І. Мечникова, Ф. Купревіча [17, 46, 51]. У цих роботах зроблено акцент на сцієнтичних параметрах проблеми, містяться деякі цікаві спостереження, що дозволяють судити про сьогоднішні можливості раціоналістичного вивчення смерті. «Найбільші труднощі сьогодні, -- зазначають дослідники, -- відсутність теоретично витриманого поняття смерті людини <...> Найважливішим недоліком сучасного стану розробки проблеми смерті й безсмертя є відсутність єдиної концепції» [52]. Однак це «сьогодні» носить «вічний» характер. Досвід філософської рефлексії свідчить про те, що не лише «сьогодні», але й ніколи не можна дати «теоретично витриману» відповідь, визначення, концепцію. Такою є фундаментальна незбагненність смерті, яку наукова свідомість констатує, але часто утопічно намагається розкрити емпірично.

На сьогодні в культурологічній спільноті кістяк танатологічного дискурсу формує дихотомія понять колективного і особистісного досвіду смерті, осторонь якого не стоять і фольклористи, етнографи, етнологи. З'являються цікаві розвідки про поховальний обряд сучасного міста, який ілюструє не колективне ставлення до смерті, а набуває дедалі індивідуалізованішого характеру, до кола зацікавлень науковців потрапляють жанри, які можна об'єднати у дві групи саме за критерієм, обумовленим цією дихотомією -- ті, які уособлюють колективне ставлення до смерті як онтологічної категорії (голосіння, приказки, прислів'я, демонологічні перекази), і особистісне (епітафії, заборони і прескрипції та ін.).

Сфера гуманітарного знання включає додаткові аспекти, пов'язані з ідеографічними, індивідуалізуючими методами та підходами (емпатією, інтроспекцією, герменевтичним колом, системним підходом, мотивним і наративним аналізом, бінарними опозиціями та ін.).

Однак визначившись із предметом дослідження, не так просто визначитись із підходами, адже, як влучно сформулював К. Ісупов «…Танатологія -- це наука без об'єкта і без спеціальної мови опису; її термінологічний антураж позбавлений спрямованої специфікації: слово про смерть є слово про життя, висновки будуються поза початковим логосом проблеми, -- у плані віталістичного умовиводу, в контексті життєвості. Смерть не має власного буттєвого змісту. Вона живе в історії думки як квазіоб'єктний фантом, істотний в бутті, але буттєвою сутністю не володіючий. Танатологія мовчазно розділила долю математики або утопії, “об'єкти” яких -- суть реальність їх опису, а не описувана реальність» [28; 106].

Звичайно, досвід філософського та психоаналітичного досвіду опису феномена смерті -- роздуми Сократа, Епікура, стоїків, Г. Гегеля, С. К'єркегора, М. Хайдеггера, Л. Шестова, М. Федорова -- одна з найглибших традицій в танатологічному гуманітарному знанні. Однак міфологія, релігія, мистецтво та дисципліни, що їх вивчають, пропонують свої форми і підходи до осмислення феномена смерті, що відіграє не меншу роль у сучасному висвітленні гуманітарного знання. Таким чином доцільніше говорити про загальнокультурний досвід опису смерті.

Актуальними для дослідження поховального тексту є і методи оксфордської лінгвістичної школи, зокрема теорія мовленнєвих актів (Остін, Серль). На формування положень цієї школи вплинули ідеї Людвіга Віттенштейна, опубліковані в «Філософських дослідженнях». Підхід передбачає виокремлення двох типів мовлення: повсякденне мовлення та моральне судження. Повсякденне мовлення визначає, передусім, соціальну функцію мовлення, включаючи в себе змістове ядро (пропозицію), умови, ситуацію комунікації і її ціль. Соціальна функція мовлення для теорії мовленнєвих актів представляє найбільший інтерес і формує ті правила і постулати, за допомогою яких ми освоюємо мовлення. Ці правила реалізуються в момент комунікації.

Ідея конвенції негласних правил є ядром вчення лінгвістичної школи. В обряді, не знаючи конвенцій, за якими складався фольклорний текст, неможливо ним користуватися. А відтак необхідним є відтворення комунікативної ситуації. Створення тексту, кількість і якість інформації, весь зміст тексту залежить від конкретної комунікативної ситуації, в якій він використовується. До неї входять: кількість учасників комунікації, їхні соціальні і комунікативні характеристики, стосунки між ними, простір, розташування предметів і їх статус та значення в процесі комунікації та ін. Цей фрагмент реальної дійсності називається комунікативною ситуацією і разом зі структуралізмом і наратологією складають прийоми інтердисциплінарного аналізу танатологічного тексту. Такий підхід близький до трактування традиційного обряду як культурного тексту, який включає в себе елементи, що належать до різних кодів: акціонального (обряд -- послідовність певних ритуальних дій), реального, або предметного (в обряді проводяться акції з певними повсякденними предметами чи зі спеціально виготовленими ритуальними предметами), вербального (обряд містить словесні формули, сюди ж відносяться імена та термінологія), персонального (ритуальні дії здійснюються певними виконавцями і можуть бути адресовані певним особам або персонажам), локутивного (дії приурочені до ритуально значимих елементів зовнішнього або внутрішнього простору або взагалі просторово орієнтовані -- вверх, вниз, вглиб тощо), темпорального (закріпленість події за певною порою року, доби, до чи після певної події родинного чи календарного циклу тощо), музичного (у поєднанні з музикою чи без її супроводу), образотворчому (візуальному) (символи ритуальних предметів, їжі, одягу тощо) [Толстой, 1982; 27-40].

Ще один напрям інтерпретації поховальної культури -- вияв і реконструкція соціальної структури суспільства, якому була притаманна та чи інша культура поховань. Саме цей напрям інтерпретації джерел набув в ареології великої популярності [5, 15 та ін.]. Підвищений інтерес археологів до інтерпретації поховальної культури був стимульований в 1970-80 рр. дослідженнями в галузі семіотики, семантики, порівняльної культурології, мовознавства і релігієзнавства, появою низки фундаментальних робіт у цій царині, а головне -- можливістю співставити їх з археологічними матеріалами.

Наприкінці XX в. археологи звернулися до теоретичних питань, намагаючись знайти ресурси в самій науці, розглядаючи природу археологічного джерела і достовірність археологічних реконструкцій [33; 36]. В 1980-1990-і рр. археологи обговорювали питання, пов'язані з уточненням термінології та розробкою структури похоронної обрядовості [Ольховський, 54, 55, 56, 57, 58; Гуляєв, 20, 21, 22; Смирнов, 69; Генінг, 18; Байбурін, 9; Толстой; Кизласов, 44; Кислий, 32].

У 1986 р. В. С. Ольховський почав дискусію щодо змісту і структури поховального обряду. Він запропонував уточнити терміни «похоронний пам'ятник» і «похоронний обряд». Структура поховально-поминального обряду розглядалася В. С. Ольховським з погляду її співвідношення з ідеологічною сферою, притаманною будь-якому людському співтовариству. У рамках ідеології він виділяв релігійно-міфологічну систему, в якій помістив поховально-поминальну обрядовість. Поховально-поминальна обрядовість включає в себе семантичний, процесуальний, практичний рівні, які відображені в поховальному пам'ятнику [58].

Таким чином, за В. С. Ольховським, поховально-поминальний обряд -- це сукупність символічних і реальних дій, здійснюваних у відповідності з певними нормами, що мають релігійно-ідеологічне навантаження в процесі підготовки, здійснення поховання померлого і протягом певного часу після поховання з меморіальною метою [58; 68-69].

Формальний підхід до вивчення поховальних обрядів пропонував різноманітні дефініції поховального обряду:

· «Поховальний обряд відноситься до категорії обрядів, за допомогою яких суспільство санкціонує перехід людини з одного якісного стану в інший». «З одного боку, поховальний обряд складався з ухвалених традицій ритуальних дій, що відбувались до похорон, в момент похорон і після них…». «З іншого боку, він включав матеріальні елементи, які характеризують суспільне становище померлого: поховальну споруду, набір поховального інвентарю, сюди входить і поза померлого…». «Сукупність ритуальних дій і матеріальних елементів являє собою традиційний поховальний обряд будь-якої археологічної культури» (Алекшин В. А. Социальная структура и погребальный обряд древнеземледельческих обществ. -- Л., 1986. -- С. 6.)

· «В археології під поховальним обрядом розуміють кінцеві результати із захоронення померлого і звершення різних ритуальних дій, тобто та частина діяльності, яка лишилася опредметненою в залишках зведень, речах, положенні скелета та ін. Таким чином, хоча поховальний обряд фіксується значною мірою урізаним, але по залишкам явищ, що повторюються з різним ступенем одноманіття на багатьох об'єктах. Це дозволяє формалізувати окремі частини залишок і здійснити їх статистичний облік і аналіз». (Генинг В. Ф. К вопросу об изучении преемственности археологических культур эпохи бронзы степной полосы Восточной Европы (по данным формализовано-статистического анализа погребального обряда) //Методологические и методические вопросы археологии. -- К., 1982. -- С 143.)

· «Поховальний обряд в археологічному значенні терміна можна розглядати як ситему взаємопов'язних ознак, які характеризують: 1) спосіб поховання (кремація, інгумація); 2) тип захоронення, поміщення останків (в урні, ямі, гробу, на костищі та ін.); 3) конструкцію поховального зведення (насип, ґрунтова могила, циста та ін., а також їх параметри); 4) склад і розміщення жертвопринесень, поховального інвентарю (речі на покійному, речі біля нього, залишки тварин)…» (Лебедев Г. С. Погребальный обряд как источник социологической реконструкции. По материалам Скандинавии эпохи викингов. -- КСИА, 1977, Вып. 148, 1997, -- С. 24.)

· «Поховальний обряд розглядається як комплекс, що поєднує в собі три основні категорії ознак: 1) конструкцію поховального зведення; 2) стан і положення решток похованого; 3) характер і розміщення поховального інвентарю. Враховуються і такі особливості обряду, як залишки тризн або жертвопринесень. Стійке поєднання цих основних категорій і є поховальним обрядом». (Назаренко В. А. Классификация погребальных памятников Южного Приладожья // Статистико-комбинаторные методы в археологии. Л., 1970. -- С. 191.)

· «У соціологічному аспекті поховання розглядається як явище, процес, який можна розкладати на фази і щаблі, що являють собою комплекс ціленаправлених дій. В археологічному аспекті поховання є кінцевим результатом цього комплексу дій, фіксованого в матеріальних рештках в момент розкопок. Тому поховальний обряд в археологічному змісті можна розглядати як систему взаємопов'язаних ознак, де кожна ознака відповідає конкретному виду окремої дії і виступає нижчою ланкою в ієрархічній системі при формалізації поховального обряду. Ознаки об'єднуються в сукупності, які представляють собою залишки окремої дії, яка фіксується в матеріальних предметах, а сукупності -- в категорії сукупностей, які виділяються як залишки окремого комплексу дій, пов'язаних одним явищем». (Пустовалов С. Ж. Черных Л. А. Формализовано-статистические методы в археологии / Под ред. Генинг В.Ф. Буянтян Е.П. др. -- К., 1990, -- С. 107.)

· «…поховання -- це навмисне ритуальне розміщення частини або цілого людського тіла». (Harrold F. B. Jr. A Survey and Formal Analysis of Middle and Upper Paleolithic Burials from Europe and Southwest Asia. -- p 5.)

· «Поховання -- місце, куди були покладені останки одного чи кількох покійників і де зберігається достатньо ознак для того, щоб археолог міг розпізнати в цьому трупопокладенні бажання здійснити акт поховання. У більш вузькому змісті -- структури, створені з нагоди цього поховального обряду». (Leroi-gourhan. Les religions de la Prйhistoire -- р. 963, 964.)

Звертаючись до сучасної літератури, слід відмітити відсутність уніфікованої «тафологічної» термінології: ні в «Своде этнографических понятий и терминов», ні в «Словаре археологических терминов», ні в фундаментальній праці І. С. Каменецького «Код для опису поховального обряду», ні в основоположній розвідці цілої плеяди київських археологів В. Ф. Генінга, К. П. Бунятян, С. Ж. Пустовалова «Формалізованно-статистичні методи в археології (Аналіз поховальних пам'ятників)» [72], оскільки дефініція поховального обряду, яка там міститься, зводиться до поняття тотожності поховання і захоронення: «…поховальний обряд -- це традиційні раціональні і ірраціональні дії, пов'язані із захороненням померлих».

У короткій замітці Т. М. Кузнецової («Про співвіднесення понять «поховання», «поховальний обряд», «похорони») [42; 227-228] звертається увага на те, що за терміном «поховання» «стоїть дія, пов'язана з обов'язковим зариванням/закладанням померлого» і що «поняття “похорони” має більшу ємність у порівнянні з поняттям “поховання”».

У залежності від контексту і беручи до уваги дефініції і погляди різних наук, виявляється доцільним розглядати поховальний обряд як комунікативну ситуацію, а поховальний текст -- як комплекс усіх елементів, які обумовлюють і складають дану ситуацію, ціллю якої є навмисне захоронення померлого з комплексом дій і уявлень, якими це супроводжується.

У ході цієї міждисциплінарної дискусії було виокремлено три етапи дослідження поховального тексту як археологічного і історико-культурного об'єкта:

1. Перший етап -- етнокультурний -- передбачає обов'язкову максимальну реконструкцію усього поховального комплексу і полягає у виокремленні «еталонного тексту» і відхилень від нього в межах певної етнокультурної групи і пов'язаного з ним хронологічного (виявлення динаміки «еталонного тексту» в часі), соціального і релігійно-магічного аспекту.

2. Другий етап передбачає реконструкцію самого обряду -- методами аналогії, екстраполяції, дедукції, індукції та ін., реконструюється послідовність фізичних акцій, результатом яких і є досліджуваний об'єкт.

3. Третій етап -- семантичний -- максимально повна реконструкція сфери поховальної обрядності, пізнання суті процесу, його релігійно-міфологічної складової, семантики. Цей завершальний етап може бути реалізованим лише за умови належної розробки перших етапів, яка передбачає: 1) об'єктивну реконструкцію поховального комплексу; 2) виявлення «ідеальної моделі» поховань і відхилень від неї, що може бути обумовлено низкою факторів: хронологічним, загальним релігійним фоном та ін. [58]; 3) реконструкцію практичної сфери поховального обряду з урахуванням факторів впливу на неї. Завершення цих щаблів дослідження дозволяє взятись за найбільш складну і суб'єктивну частину -- виявлення семантики, тобто релігійно-міфологічної значущості (суті) акцій поховальної обрядності, елементи яких закарбувались в різнокодових частинах поховального комплексу.

Ці дослідницькі стратегії розширили коло можливостей роботи з культурним текстом, зокрема поховальним, і дозволяють говорити про цілісність танатологічного аналізу -- як плану змісту, так і плану вираження. Мова йде про коректну методику комплексного міждисциплінарного аналізу різнохарактерних джерел з метою отримання якісно нових, а головне -- найбільш достовірних фактів.

Література

1. Ariиs P. Images of Man and Death. Cambridge, Mass., 1985.

2. The Meaning of Death. N.Y., 1959.

3. The Thanatology Community and the Needs of the Movement. N.Y.; L.; Norwood (Australia), 1992.

4. Vovelle M. La mort et l'Occident de 1300 а nos jours. P., 1983.

5. Алекшин В.А. Социальная структура и погребальный обряд древнеземледельческих обществ (По археологическим материалам Средней Азии и Ближнего Востока). Л.: Наука 1986.

6. Анучин Д.Н. Сани, ладья и кони как принадлежности похоронного обряда // Древности. Труды Императорского Московского археологического общества. М., 1890. Т. XIV.

7. Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. М., 1992.

8. Байбурин А.К. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян. СПб.: Наука, 1983.

9. Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре. Структурно-семантический анализ восточнославянский обрядов. СПб.: Наука, 1993.

10. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974.

11. Беньковскій И. Смерть, погребение и загробная жизнь по понятиям и верованию народа // Киевская старина. К.: Типография Императорскаго Университета Св. Владиміра. 1896. № 9. С. 229-261.

12. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. М., 2000.

13. Брайловскій С. Малорусская похоронная причеть и мифическое ея значение // Киевская Старина. К: Типография Императорскаго Университета Св. Владиміра, 1985. Т ХІІІ. С. 73-84.

14. Булашев Г.О. Украинский народ в своих легендах и религиозных воззрениях и верованиях. К., 1909. Вып. І: Космогонические украинские народные воззрения и верования. 515 с. №8.

15. Бунятян К.П. Давнє населення України. К.: Либыдь, 1999.

16. Вельмин С.П. Археологические изыскания Археологической комиссии в 1908 и 1909 гг. на территории древнего Киева // Военно-исторический вестник. К., 1910. С. 46-59.

17. Вишев И.В. Проблема личного бессмертия. Новосибирск, 1990.

18. Генинг В.Ф. Очерки по истории советской археологии. К., 1982.

19. Грушевська К. З примітивної культури: Розвідки і доповіді Катерини Грушевської з передмовою акад. М. Грушевського. К., 1924.

20. Гуляев В.И., 1990. Проблемы интерпретации погребального обряда в археологии // КСИА. Вып. 201.

21. Гуляев В.И., 1995. Погребальная обрядность, структура, семантика и социальная интерпретация (Введение в дискуссию) // РА. № 2.

22. Гуляев В. И., Каменецкий И. С., Ольховский В. С., 1999. Введение // Погребальный обряд: Реконструкция и интерпретация древних идеологических представлений: Сб. стетей. М.: "Восточная лит-ра" РАН, 1999.

23. Демичев А. В. Дискурсы смерти: Введение в философскую танатологию. СПб, 1997.

24. Ефименко П. П. Первобытное общество. Очерки по истории палеолитического времени. К.: Изд. Академии Наук Украины, 1953.

25. Зеленин Д. К. Народный обычай «греть покойников» // Зеленин Д.К. Избранные труды. Статьи по духовной культуре. 1901-1913. М.: Индрик, 1994. С. 164-178.

26. Зинченко В.Г., Зусман В.Г., Кирнозе З.И. Методы изучения литературы. Системный подход. М.: Флинта: Наука, 2002.

27. Идея смерти в российском менталитете. СПб., 1999. 149.

28. Исупов К.Г. Русская философская танатология // Вопросы философии, 1994. № 3.

29. Кабо В.Р. Круг и крест. Размышления этнолога о первобытной духовности. Канберра: Алчеринга, 2002 // http://www.aboriginals.narod.ru/cc.htm. №33.

30. Каменецкий И.О. Код для описания погребалього обряда // Древности Дона. М., 1983. С. 221-250.

31. Каминский В. Этнографическое изучение Волыни и важнейшие вопросы ее этнографии в настоящее время // Записки общества истории, филологии и права при Императорском Варшавском университете. Видання УАН. Варшава, 1912. Вып. 6. С. 79-135.

32. Кислый А.Е. Палеодемография и возможности моделирования структуры древнего населения // Российская археология. 1995. №2. С.112-122.

33. Клейн Л.С. Археологические источники. Л.: Издательство Ленинградского университета, 1978.

34. Колеса Ф. Вірування про душу й загробне життя в українській похоронній і поминальній обрядності // Записки НТШ. Л., 2001. Т. CCXLII. С. 8-82.

35. Колеса Ф. Українські народні думи по відношенню до пісень, віршів і похоронних голосінь // Записки НТШ. Л., 1920. Т. 130-132. С. 118-163.

36. Конобродська В. Номінація поліського поховального обряду // Український діалектологічний збірник. К.: Довіра, 1997. Кн. 3. С. 428-457.

37. Конобродська В. Семантика нічного пильнування біля померлого у тексті поліського поховального обряду // Волинь -- Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. Житомир, 2002. Вип. 8. С. 26-42.

38. Конобродська В. Східнослов'янський поховальний обряд як об'єкт етнолінгвістичного дослідження // Діалектологічні студії. 2: Мова і культура. Л., 2003. С. 43-52.

39. Конобродська В. Відбиття давніх міфологічних уявлень у деяких віщих снах і прикметах наближення смерті, поширених на Поліссі, та їх номінації // Волинь -- Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. Житомир, 2000. Вип. 5. С. 21-42.

40. Красильников Р. Л. Образ смерти в литературном произведении: модели и уровни анализа. Вологда: ГУК ИАЦК, 2007.

41. Кузеля З. Посижінє і забави при мерці в українськім похороннім обряді // Записки НТШ. Л., 1914. Т. СХХІ. С. 103-160.

42. Кузнецова М. О. О соотношении понятий «погребение», «погребальный обряд», «похороны» // Комплексные методы в исторических исследованиях: Тезисы докладов и сообщений научного совещания. Москва, 3-5 февраля, 1988.

43. Курочкін О. Маски тварин у поховальних іграх українців // Родовід. 1992. №4. С. 32-39. №49.

44. Кызласов И.Л. Мировоззренческая основа погребального обряда // РА. 1993. № 1.

45. Лаврин А. Хроники Харона. Энциклопедия смерти. М., 1993.

46. Линник Ю. Бессмертие. Новая иммортология. Петрозаводск, 1990.

47. Липперт Ю. История культуры. Ленинград: Прибой, 1923.

48. Медникова М. Б. Трепанации в древнем мире и культ головы. М.: Алетейя, 2004.

49. Милорадович В.П. Народные обряды и песни Лубенского уезда, Полтавской губернии: Записанные в 1888-1895 г. // Сборник Харьковского историко-филологического общества. Харьков, 1897. Т. 10. С. 119-128.

50. Милорадович В. П. Украинская ведьма // Киевская старина. К.: Типография Императорскаго Университета Св. Владиміра, 1901. № 72. С. 14-32.

51. Минеев В.В., Нефедов В. П. От смерти -- к жизни: Идеи русского космизма и проблема новогопонимания смерти и бессмертия. Красноярск, 1989.

52. Минеев В. В., Нефедов В. П. Человек и его смерть. Красноярск, 1989.

53. Налчаджян А. Загадка смерти: Очерки психологической танатологии. Ереван, 2000.

54. Ольховский B.C. К изучению скифской ритуалистики: посмертное путешествие // Погребальный обряд: реконструкция и интерпретация древних идеологических представлений. М, 1999. С. 114-136.

55. Ольховский B.C. Обычай и обряд как формы традиции // РА. 1997. №2. С. 159-167.

56. Ольховский B.C. Погребальная обрядность (содержание и структура). // РА. 1993. № 1. С. 78-94.

57. Ольховский B. C. Погребальная обрядность и социологические реконструкции // РА. 1995. №2. С. 85-98.

58. Ольховский B. C. Погребально поминальная обрядность в системе взаимосвязанных понятий // СА. 1986. №1. С. 55-76.

59. Паперно И. Самоубийство как культурный институт. М., 1999.

60. Пачковський М. Народний похоронний обряд на Руси // Справозданє гімназії академічної у Львові за 1902/3. Л., 1903.

61. Проблематика смерти в естественных и гуманитарных науках. Белгород, 2000.

62. Равдоникас В.И. История первобытного общества. Л.: Издательство Ленинградского государственного университета, 1939. Ч. 1.

63. Рыбаков Б.А. Язычество древней руси. М.: Наука, 1981. [Електронний реурс]: http://bibliotekar.ru/rusYazRusi/index.htm №76.

64. Силуянова И.В. Современная медицина и православие. М., 1998.

65. Синиця Є. В. До проблеми інтерпретації поховальних пам'яток в археології // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія”. Вип. 5. К., 2001. С. 335-343.

66. Синиця Є.В. Питання топографії поховальних пам'яток V-VII ст. у Верхньому Подніпров'ї // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія “Історія”. Вип.40. К., 1998. С. 16-18.

67. Синиця Є.В. Похоронний обряд слов'ян південно-східної Європи V-VII ст.: Дис…. канд. істор. наук. К., 2003.

68. Смерть как феномен культуры. Сыктывкар, 1994.

69. Смирнов Ю.А. Лабиринт: Морфология преднамеренного погребения. Исследования, тексты, словарь. М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 1997.

70. Тищенко П.Д. Био-власть в эпоху биотехнологий. М., 2001.

71. Токарчик А. Мифы о бессмертии. М.: Прогресс-академия, 1992.

72. Формализовано-статистические методы в археологии / Под ред. Генинг В. Ф. Буянтян Е. П. и др. К., 1990.

73. Хуземан Ф. Об образе и смысле смерти: История, физиология и психология проблемы смерти. М., 1997.

74. Черв'як К. Дослідження похоронного обряду // Етнографічний вісник. К., 1927. Кн. 5. С. 143-178.

75. Чхартишвили Г. Писатель и самоубийство. М., 2000.

76. Шрадер О. Индоевропейцы. Перевод с немецкого. Изд.2. М.: Едиториал УРСС, 2003.

77. Юдин Б.Г. Введение в биоэтику. М., 1998.

78. Ящуржинский Х.П. Остатки языческих обрядов, сохранившиеся в малорусском погребении // Киевская старина. К.: Типография Императорскаго Университета Св. Владиміра, 1890. Янв. Т. XXVIII. С. 130-132.

Размещено на Allbest.ru