О.І. Георгієвський та дослідження питань історичного розвитку Галлії

Україна, Одеса

Аналіз історичної літератури, у якій згадується наукова спадщина О.І. Георгіївського, надає можливості зазначити той факт, що існуючи дослідження з цієї проблеми вкрай нечисленні і фрагментарні.У дореволюційній російській історіографії основна частина досліджень згадує про державну службу О. І. Георгієвського у міністерстві народної просвіти. Так, у “Історичному огляді діяльності міністерства народної просвіти” що склав С. В. Рождественський,висвітлено діяльність О.І. Георгієвського в якості голови Вченого комітету МНП, участь у роботі різних комісій, особливо підкреслена його роль у розробці та становленні системи класичної і реальної освіти. Питання про роль О.І. Георгієвського у справі реформування середньої освіти та впровадження в її основу класичних наук у контексті вивчення реформ 60-х - поч. 70-х рр. XIX ст. досліджено у І. О. Алешинцева в книзі “Історія гімназійної освіти в Росії (XVIII-XIX ст.)” [1], а також в узагальнюючій роботі Є. К. Шмідта під назвою “Історія середніх навчальних закладів у Росії” [13, с. 546].

У радянській історіографії також найбільш численними є дослідження, котрі розглядали діяльність О. І. Георгієвського в контексті історії розвитку народної освіти в Російській імперії в другій половині XIX ст. Такими є робота Ш. І. Ганеліна “Нариси з історії середньої школи в Росії” [3, с. 10], монографія В. З. Смирнова під назвою “Реформа початкової і середньої школи в 60-ті рр. XIX століття” [9], робота Е. Д. Дніпрова під назвою “Самодержавство і народна освіта в пореформеній Росії” [5, с. 83]. Разом з тим, вкрай рідко в радянській історіографії можна зустріти характеристику творчої роботи О. І. Георгієвського як історика. Одним з перших відзначив цю сторону його діяльності дослідник В. Бузескул. У своїй праці під назвою “Загальна історія та її представники в Росії в кінці XIX - початку XX ст.” він позитивно оцінив книгу О.І. Георгієвського “Галли у епоху Кайя Ю. Цезаря”. З жалем автор констатував той факт, що О. І. Георгієвський “залишив наукові заняття” для державної служби. При цьому В. Бузескул відзначив швидкий кар'єрний зріст О.І. Георгієвського, називаючи його “дуже впливовою постаттю в міністерстві народної просвіти 70-х - перш. пол. 80-х рр. XIX ст.” [2, с. 195]. У монографії М. Широкової “Давні кельти” також розглядалося наукове значення книги О.І. Георгієвського “Галли в епоху Кайя Ю. Цезаря”. Автор, віддаючи належне цій праці з точки зору історії вивчення кельтської проблематики, тим не менш піддала критиці працю О. І. Георгієвського за надмірну довіру до письмових джерел і ігнорування археологічних матеріалів [11, с. 27].

В останні часи вітчизняна історична наука звернулася до інтелектуальної спадщини О.І. Георгієвського. Г.М. Казакевич, автор першої української монографії, присвяченої вивченню кельтів, під назвою “Кельти: традиційна культура та соціальні інститути”, неодноразово посилається на книгу О. І. Георгієвського “Галли у епоху Кайя Ю. Цезаря”. При цьому Г. М. Казакевич вважає багато які з тверджень О. І. Георгієвського науково вагомими і сьогодні [7].

Отже, метою статті є аналіз основних положень монографії О. І. Георгієвського “Галли в епоху Кайя Ю. Цезаря”, дослідження його поглядів на проблему розвитку галльської цивілізації. Також, стаття має на меті визначення впливу історичного дослідження О.І. Георгіївського на подальшу наукову розробку цієї теми.

О.І. Георгієвський починає серйозно працювати над проблемами історії Галії, які складають тему його дисертації з 1860 р. Необхідно підкреслити, що вже в цей період історичні погляди, активна громадянська позиція О. І. Георгієвського, а головне, вміння глибоко і ґрунтовно аналізувати складні і багатогранні історичні та соціально-економічні проблеми, дозволили колегам оцінити його високий професійний рівень. 22 лютого 1858 р. О.І. Георгієвський був обраний почесним членом Одеського товариства історії та старожитностей [8, с. 393].

У цей період дирекція Рішельєвського ліцею прийняла рішення про “видачу ад'юнкту ліцею О. І. Георгієвському грошової допомоги (400 рублів) на поїздку до Москви для складання в тамтешньому університеті іспиту на ступінь Магістра, а також для надрукування і захищення дисертації” [10, арк. 4]. Однак дисертація була захищена їм тільки в 1865 р., коли О. І. Георгієвський назавжди покинув Одесу и вже майже 3 роки співпрацював з “Московскими відомостями” Ф. І. Тютчев 5 листопада 1865 р. привітав О. І. Георгієвського з захистом [6, с. 154].

У цьому ж році дисертація була видана окремою книгою під назвою “Галли у епоху Кайя Юлія Цезаря” [4]. У роботі О.І. Георгієвським була поставлена мета зібрати воєдино і узагальнити всі матеріали, що характеризують історичне минуле цього народу. Автор спирався на широкий спектр історичних джерел, що вийшли з-під пера античних авторів. Серед них можна виділити праці Цицерона, Страбона. Проте найбільш цінним джерелом сам автор вважав “Записки про галльську війну” Ю. Цезаря, які називав “одним з найбільших історичних творів давнини” [4, с. X]. Крім того, він зазначав, що на самого Ю. Цезаря “Франція має повне право дивитися як на першого свого історика”[4, с. 501].

О.І. Георгієвський представив аналіз всіх наявних на той період праць, які розглядали історію Галлії. Серед французьких авторів їм були виділені роботи Ф. Гізо і А. де Токвілля [4, с. I]. Необхідно відзначити, що дисертація відрізнялася продуманою і чіткою структурою.

У своєму дослідженні автор проаналізував три найбільш поширені версії походження галлів. При цьому він зазначав, що найбільше підтримує теорію, за якою племена белгів “були зарейнськими кельтами, одноплемінниками галлів”[4, с. 36]. У праці О.І. Георгієвського містився серйозний, хоч і спірний аналіз етнічного походження і зв'язку між белгами, галлами, германцями і кельтами. На його думку, племена кельтів і германців представляли собою споріднені народи, хоча за часів Ю. Цезаря вони істотно відрізнялися один від одного своїм суспільним і політичним побутом. Необхідно відзначити, що в його роботі, окрім власне історичних досліджень, велику увагу приділено і філологічним проблемам, зокрема фонетиці галльської мови, а також її впливу на формування французької мови. Докладним чином був вивчений автором і пантеон галльських богів. Причому їм були досліджені не тільки обряди їх вшанування, а й проводилися паралелі з аналогічними культами в інших народів. О. І. Георгієвський відзначав, що вивчення вірувань стародавніх галлів у зв'язку з мізерністю письмових свідоцтв могло бути зроблено тільки у порівнянні з німецькою міфологією. Нерідко богів галльського пантеону він порівнював з богами Стародавньої Греції або Риму. На підставі свідчень древніх авторів, народних повір'їв, записаних єпископом Агобардом в IX ст., а також валлійських та ірландських міфів, О. І. Георгієвський реконструював уявлення стародавніх галлів про переселення душ.

Згідно з їхніми віруваннями, душі померлих потрапляли в інший захмарний світ, який носив ім'я Магонім, продовжували там жити колишнім земним життям. Вони могли проникати на землю у вигляді різних явищ природи, могли знову відроджуватися, вселяючись в новонароджених [4, с. 507]. Необхідно відзначити, що вивчення питань, пов'язаних з релігією стародавніх галлів, і у сучасних істориків пов'язане з рядом складних проблем [12, с. 207]. Тим не менш, в роботі О.І. Георгієвського не тільки був відтворений пантеон кельтських богів, але і вивчено питання про їх уявлення про потойбічний світ. Крім того, відзначимо, що трактування цих питань автором дуже близьке до трактування сучасних істориків.

У своїй праці автор приділяв серйозну увагу вивченню інституту друїдізма і його впливу на подальший історичний розвиток Галлії. На його думку, друїди не були чернечим орденом, тому що могли мати сім' ю. Не можна було вважати їх і кастою, тому що доступ в їх середовище був відкритий для всіх вільних, з-поміж яких ними набиралися учні. Ці учні підлягали контролю не тільки з боку своїх вчителів, але і зборів друїдів. Спільноти друїдів ділилися на кілька ступенів і визнавали вищу владу одного старшого друїда. О.І. Георгієвський, спираючись на нечисленні писемні джерела, передбачав також, що барди входили до складу класу друїдів, будучи одним з нижчих його ступенів. Барди дуже часто жили в знатних будинках, займали посади радників або наставників дітей [4, с. 508]. У роботі О.І. Георгієвського докладно був описаний процес навчання бардів та їх обряди. Необхідно відзначити, що сучасна історична наука визнає той факт, що барди і друїди складали єдиний соціальний шар у древніх кельтів [7, с. 177]. Таким чином, систему жрецької організації кельтів, наведену в роботі О. І. Георгієвського, можна вважати цілком сучасною.

З наукової точки зору мають інтерес і дослідження О. І. Георгієвського, присвячені існуючому в галлів класу друїдесс. Автор відзначав, що “галли допускали діяльну участь жінок у своїх священнодійствах...” [4, с. 193]. Як правило, ними ставали дружини і дочки друїдів, а в епоху Ю. Цезаря друїдесси були переважно гадалками [4, с. 194].

Говорячи про значення друїдізма, О.І. Георгієвський відзначав, що друїди були не тільки охоронцями і тлумачами релігійних вірувань народу. Вони розвинули своє віровчення, де велику роль грали знання астрономічні, медичні, якими володіли виключно друїди. Ці знання у віршованій формі вони передавали своїм послідовникам. О. І. Георгієвський відзначав: “У цьому відношенні галли нагадують собою цивілізовані народи Сходу, і навряд чи стояли на нижчому порівняно з ними рівні” [4, с. 195].

Серйозну роль грали друїди і в політиці. Вони були привілейованим класом і мали великий вплив на общинні справи і судову владу. Особливо це стосувалося кримінальних справ, тому що кара злочинців була релігійним актом [4, с. 289]. Крім того, авторитет друїдів підтримувався правом відлучати від священнодійств як окремих осіб, так і цілих колін Галлії. О. І. Георгієвський вважав, що саме їхня влада була вирішальним фактором, який об' єднував Галлію. Автор підкреслював і ще одну позитивну сторону розвитку друїдізма у галлів. На його думку, саме завдяки схильності до розумової праці, сильно розвиненої під впливом друїдізма, галли легко і швидко засвоїли норми греко-римської цивілізації.

Безперечний внесок О. І. Георгієвського і у вивчення питань, пов' язаних з культурою стародавніх галлів. Дуже близькими до сучасних можуть вважатися його судження про календар цього народу [7, с. 146]. Автор приділяв особливу увагу питанню про розвиток міст в Галлії, спростовуючи думку дослідників, які вважали, що місцеві жителі ховалися в містах тільки у разі військової небезпеки. О.І. Георгієвський підкреслював, що в “містах Галлії за часів Цезаря було вже більш-менш значне постійне населення, яке у випадку воєнних небезпек надзвичайно збільшувалося” [4, с. 244]. При цьому він зазначав, що вище галльське суспільство замість життя в містах віддавало перевагу сільським поселенням [4, с. 508-509]. Таке судження повністю узгоджується з сучасними дослідженнями в області урбанізації Галлії до римського завоювання [11, с. 145147]. О.І. Георгієвський на підставі вивчення історичних джерел висунув припущення, що населення Галлії становило близько 2 мільйонів чоловік. “В усякому разі, Галлія належала до числа добре населених країн стародавнього світу, незважаючи на безперервні війни”, - писав він [4, с. 227].

Вивчаючи економічний розвиток Галлії, О.І. Георгієвський відзначав успішний розвиток сільського господарства, підкреслюючи, що до римського завоювання сільськогосподарські роботи в галлів виконувалися переважно жінками. Автор відзначав факт успішного розвитку в галлів скотарства, а на галльському узбережжі Середземного моря - виноградарства і виноробства, досвід якого був перейнятий у греків. Підкреслював дисертант і успіхи галлів в області гірських промислів і в металургійному виробництві. Крім того, він зазначав, що “в кораблебудуванні і в мореплаванні вони були найближчими попередниками нових європейських народів” [4, с. 508].

Вивчаючи політичний лад древніх галлів у епоху Ю. Цезаря, автор прийшов до висновку, що їхнє суспільство бурхливо розвивалось. Про це свідчили, на його думку, панування світської і духовної аристократії, а також той факт, що “політичною одиницею було не місто, а ціла область, яка з' єднувала міські та сільські класи” [4, с. 510-511]. Не оминув дисертант увагою питання про соціальну диференціацію галльського суспільства, зосередившись переважно на структурі державної влади. Підводячи підсумок і оцінюючи успіхи галлів в галузі політичного устрою, О. І. Георгієвський тим не менш зазначав, що галлам не вдалося створити міцні форми державного побуту [4, с. 305-306].

О.І. Георгієвським були ґрунтовно вивчені причини та процес завоювання Галлії військами Ю. Цезаря. У його роботі наведена періодизація, в якій він виділив три етапи завоювання цих територій. Автор докладно вивчив структуру галльського війська і тактику ведення ним бойових дій. Серед причин поразки, яку завдав галлам Ю. Цезар, О.І. Георгієвський головною причиною вважав відсутність досвіду ведення великих і тривалих військових кампаній [4, с. 478]. У той же час автор підкреслював особливу роль політики, що проводилася Ю. Цезарем стосовно галльського суспільства, яка приводила до розбрату всередині численних галльських племен [4, с. 260]. Вміло було використано і прагнення галльської аристократії придбати римське громадянство. Цей факт, на думку автора, також сприяв швидкому засвоєнню в Галлії римських звичаїв, мови та освіти. Римляни охоче використовували військову силу галльських племен проти германців. Це, у свою чергу, забезпечило Галлії більш почесне і впливове становище порівняно з іншими римськими провінціями [4, с. 521].

Серйозну увагу в роботі було приділено наслідкам завоювання. Досліджуючи історію поширення в середовищі галлів християнського віровчення, О.І. Георгієвський зазначив цілий ряд цікавих особливостей. Перш за все він стверджував, що поширення християнства в Галлії йшло більш повільними темпами, ніж в інших провінціях, через численність прихильників друїдізму.

Проте, коли ця релігія вже набула деякого поширення серед галлів, звичаї шанування друїдів в суспільстві призвели до особливо сильного впливу християнського духовенства [4, с. 522]. О.І. Георгієвський відзначав, що незважаючи на величезний вплив римського панування в Галлії, в ній збереглися не тільки відмітні риси національного характеру галлів, а й суттєві особливості побуту [4, с. 522]. О.І. Георгієвський був переконаний, що ні римське, ні франкське завоювання, ні навіть саме християнство не зруйнували особливостей галльського етнічного характеру. У своїй роботі він зазначав: “Якщо питання про походження феодалізму і лицарства переважно з галльських елементів може вважатись ще спірним питанням... то сама франкська національність, безсумнівно, виробилася майже виключно з галльської" [4, с. 501]. Зазначимо, що думка про значний вплив галльської спадщини на сучасний європейський культурний простір є визнаною в історичній науці. При цьому підкреслимо той факт, що праця О.І. Георгієвського що розглядається була одним з перших фундаментальних досліджень історії галльської цивілізації в російській історичній науці [2, с. 195-196]. публіцист політичний галльський георгієвський

Однак слід зазначити і деякі недоліки даного дослідження. Посилання автора на античні письмові джерела і недостатньо критичний підхід до них часто ставиться в докір авторові сучасними дослідниками, піддається критиці неувага автора до археологічних джерел [11, с. 27-28]. Ці зауваження цілком виправдані. У той же час підкреслимо, що О. І. Георгієвський неодноразово зіставляв факти, події та описи соціально-політичного та культурно-побутового характеру життя галлів, що зустрічалися у стародавніх авторів, прагнучи вибрати, на його думку, найбільш достовірні. Із доступних йому матеріальних джерел О.І. Георгієвський використовував монети, опис яких має місце в його роботі.

Спірним є висновок О.І. Георгієвського про початкове розселення галлів на території між течіями річок Марни і Сени [4, с. 355]. Автор дійсно згадував про територію Франції, проте підкреслював, що “яким шляхом проникли кельти в ці свої межі, це питання абсолютно нерозв'язне” [4, с. 356]. Таким чином, не претендуючи на остаточну істину, він надавав можливість подальшого дослідження цього питання історикам майбутнього. Більшість сучасних авторів прабатьківщиною кельтів вважає територію Німеччини [11, с. 46].

Отже, значення однієї з головних історичних праць О. І. Георгієвського під назвою “Галли у епоху Кайя Юлія Цезаря” полягає в тому, що ця робота є першим серйозним дослідженням галльської цивілізації в історичній науці часів Російської імперії. Варто відзначити, що ця робота, виконана в руслі історичного позитивізму, являє собою зразок прискіпливого вивчення конкретного історичного матеріалу. Вона наочно демонструє рівень наукових досягнень свого часу і напрямки розвитку історичної науки в другій половині XIX ст. Звичайно, з точки зору сучасної науки далеко не всі висновки і підходи О.І. Георгієвського рівноцінні і витримали перевірку часом. Але, варто підкреслити, що багато положень його наукових поглядів вплинули на проблематику та зміст праць майбутніх поколінь дослідників. Вони отримали подальший розвиток, стали, згодом, темами окремих наукових досліджень. Слід відзначити, що основні твердження автора про особливості суспільно-політичного і культурного розвитку Галії і досі не втратили наукової цінності. З цієї точки зору праця О.І. Георгієвського “Галли у епоху Кайя Юлія Цезаря” представляє інтерес для формування нової теоретико-методологічної бази української історичної науки.