Діяльність прокомуністичної УСДП на Західній Україні (1923-1924 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Помітне місце в європейському політичному процесі кінця ХІХ ст.-1939 р. займав соціал-демократичний рух, до якого належала Українська соціал-демократична партія (далі - УСДП). Вона виникла в 1899 р. на початку оформлення партійної структури українського політичного руху в Галичині й протягом сорока років активно відстоювала національні та соціальні права українських робітничих мас.

Обрана тема привертала увагу деяких дослідників [3; 4; 43], у тому числі автора цієї публікації [37-42], і досі викликає науковий інтерес.

Мета дослідження - розкриття діяльності УСДП на Західній Україні від березня 1923 р., коли партійний з'їзд відкрито проголосив перехід соціал-демократів на комуністичні позиції, до заборони партії польською владою в 1924 р.

УСДП взяла активну участь в українській революції 1917-1920 рр. [38], до Акту злуки в січні 1919 р. підтримувала уряд ЗУНР, а пізніше - діяльність соціалістичних урядів Директорії УНР, до їх складу в 1919-1920 рр. входили галицькі соціал-демократи В. Темницький, О. Безпалко, В. Старосольський, С. Вітик. Підтримавши курс на польсько-українське зближення, УСДП засудила Варшавський договір 1920 р. Поразка національно-визвольних змагань спричинила зневіру соціал-демократів у політичних концепціях С. Петлюри та Є. Петрушевича, партія пішла шляхом пошуку нової орієнтації з метою здобуття національної державності. УСДП підтримала платформу негації щодо польської влади, бойкотувала перепис населення 1921 р. і парламентські вибори 1922 р. у Східній Галичині. Водночас формальне існування української державності - Української Соціалістичної Радянської Республіки (далі - УСРР), особливо політика «українізації», що стала привабливим контрастом до нищення українства в Польщі, поширювали серед населення радянофільські настрої. Симпатики радянської України масово вступали до УСДП (бо інші українські партії підтримували до 1923 р. еміграційний уряд ЗУНР) і, як зауважив радикал М. Стахів, «здобули в ній більшість» [44, с. 121].

Під тиском знизу УСДП стала на пробільшовицькі позиції, орієнтуючись на радянську Україну, у якій бачила основу для будівництва соборної Української соціалістичної держави. Витоки пробільшовицької орієнтації А. Чернецький слушно вбачав у тому, що галицькі соціал-демократи, які «вивчали соціялізм зі західньоєвропейських джерел» і «зростали в масових демократичних соціялістичних партіях Заходу, ... не знали психіки («імперіалістичної». - І. Р.) московських большевиків» [56, с. 63]. Орієнтацією УСДП на соборність навколо УСРР скористалася Комуністична партія Східної Галичини (далі - КПСГ). Комуністи-«васильківці», утілюючи в життя проголошену Комінтерном тактику «єдиного робітничого фронту», із 1921 р. проникали в соціал-демократичні організації. Після розколу в травні 1922 р. у Головній управі УСДП, із якої вийшли лідери Л. Ганкевич, П. Буняк та І. Квасниця, комуністи розгорнули акцію щодо відкритого опанування партії. Ідейно-політичні розходження в проводі УСДП, особисті амбіції керівників дезорієнтували діяльність партійних організацій на місцях. Перехід УСДП у комуністичний табір на VI з'їзді став серйозним успіхом КПСГ (із жовтня 1923 р. - Компартія Західної України, КПЗУ). У промові на IV конференції Компартії Польщі в грудні 1925 р. секретар ЦК КПЗУ Й. Крілик сказав: «...У 1923 р. провели ми свої резолюції і опанували партію... Не знаю, чи в історії робітничого руху останніх часів має місце подібний випадок» [59, с. 149].

Напередодні з'їзду Рада послів країн Антанти 14 березня 1923 р. відкрито санкціонувала анексію Східної Галичини Польщею, що спричинило ідейну кризу серед українських партій національно-державницької орієнтації. VI з'їзд УСДП відбувся у Львові 18 березня 1923 р. за участю 52 делегатів і 18 гостей [14, с. 15, 18]. На початку засідання з ініціативи А.Чернецького прийнято «Декларацію з'їзду УСДП про Східну Галичину», у якій УСДП різко засудила рішення Ради послів: «Незважаючи на всі ухвали капіталістичного імперіалізму, український пролетаріат нашої країни вважає себе одним цілим пролетаріатом нашої матері Радянської Соціалістичної України і Союзу Радянських Соціалістичних Республік» [54, с. 6]. У першій доповіді «Звіт діяльності» А. Чернецький наголосив, що в рядах УСДП перебувало 4200 осіб, із них 3500 - у краї і 700 - за кордоном. Доповідач застерігав, щоб «не ставати в різний час по-різному до національного питання, а підходити до всього з марксистською класовою точкою погляду» [14, с. 17, 18]. У виступі «Міжнародне політичне становище і УСДП» М. Парфанович підкреслив, що партія «мусить стати на шлях чисто класових інтересів і всі питання розв'язувати тільки з цієї точки зору» [53, с. 13].

З'їзд прийняв «Резолюцію в справі сучасного політичного становища», у якій УСДП проголосила, що «визволення пролетаріату як із соціальної, так і національної неволі є немислимим в рамках капіталістичного устрою і ... об'єднання всіх українських земель в одну соціалістичну радянську республіку в союзі з існуючими вже соціалістичними радянськими республіками може наступити тільки після побіди пролетаріату над буржуазією» [50, с. 51]. На з'їзді відбулися вибори Головної управи. Головою УСДП обрано О. Панаса [55, с. 1], а до складу нової управи, крім соціал-демократів (А. Чернецького, М. Парфановича та ін.), увійшли комуністи В. Попель і Б. Кузьма. Організаційне повідомлення А. Чернецького містило заяву, що перед УСДП «відкриваються світлі горизонти для роботи на селі», серед сільськогосподарського пролетаріату [14, с. 21]. З'їзд затвердив новий Статут УСДП, у якому партія виступила захисником інтересів українського робітництва не лише Галичини, а й Волині, Холмщини, Полісся й Підляшшя, поширювала свою діяльність на українські землі під Польщею, щоб «дорогою класової боротьби ... построїти соціалістичний суспільний лад» [16, с. 3].

Спеціальна комісія УСДП розробила новий проект програми партії, яку не було прийнято «за браком часу» [15, с. 81]. УСДП поставила за мету «усунення капіталістичного ладу на сих (західноукраїнських. - І. Р.) землях, ... заведення пролетарської влади»: націоналізації промислу, банків, усуспільнення землі, оподаткування багатих верств населення, уведення суспільного розподілу виробленої продукції тощо, а також возз'єднання західноукраїнських земель з УСРР у складі «федеративної Спілки зі всіма східними радянськими республиками». Програма-мінімум УСДП у рамках буржуазної держави передбачала встановлення демократичних свобод, 8-годинного робочого дня для фізичних і 6-годинного - для розумових працівників, заборони роботи дітей віком до 14 років тощо [48, с. 42, 43]. Учасники з'їзду прийняли низку спеціальних резолюцій, засідання завершилося співом «Інтернаціоналу» [14, с. 23, 25]. Прокомуністичні рішення VI з'їзду підтримало 50 делегатів проти двох [10, с. 3], що засвідчило одностайність з'їзду.

Головна управа УСДП на засіданні 20 березня 1923 р. ухвалила відозву «До українських працюючих мас Східної Галичини, Волині, Холмщини, Підляшшя й Полісся», у якій зазначено, що з'їзд надав партії «пролетарське класове обличчя» [13, с. 18]. За свідченням поліції, «УСДП як цілість прийняла комуністичну платформу», а «колишню легальну назву залишила тільки з тактичних причин, щоб працювати більш ефективно і без перешкод з боку влади» [12, с. 70]. Водночас нова управа виступила проти підпорядкування УСДП керівним органам КПСГ. Комуніст М. Теслюк згадував, що «голова управи УСДП О. Панас і його заступники та інші її члени фактично були проти того, щоб компартія здійснювала контроль ... за діями УСДП. На комуністів В. Попеля і Б. Кузьму, обраних з'їздом до Головної управи, а тим більше на мене, низового співробітника «Землі і волі», вони дивилися як на чужих» [46, с. 98]. М. Стахів, висловив думку, що лідери УСДП «були противні комуністам», але «все-таки дали себе вибрати до нового ЦК партії» [45, с. 42]. Ухвали VI з'їзду УСДП викликали резонанс у політичному житті краю. Українські партії національно-державницького табору різко засудили УСДП за руйнування єдиного національного фронту. Газета УНТП «Громадський вістник» указала на помилковість тези «про розв'язку національного питання в соціяльній революції, про створення одноцільного світового пролєтарського фронту і др. ...Ухвали останнього з'їзду УСДП ... є грубо реакційні...» [8].

Головна управа УСДП посилила боротьбу з національно-демократичними партіями. На мітингу 1 травня 1923 р. у Львові А. Чернецький закликав до «класової боротьби, спрямованої на знесення кордонів і побудову всесвітньої соціалістичної республіки» [15, с. 36]. Засідання управи УСДП 21 травня 1923 р. гостро засудило діяльність УНТП [23]. Преса УСДП назвала трудовиків «політичним трупом, якого розпад наближається великими кроками» [9, с. 90], а УРП - партією, що «дала з своїх рядів найбільше число народних зрадників» [6]. Критично оцінювалася політика Польської партії соціалістичної (ППС), яка через підтримку «буржуазної держави ... забула про клясові інтереси працюючої кляси...» [28]. Редактором тижневика УСДП «Земля і воля» з березня 1923 р. став прихильник комуністичної ідеології І. Калятинський. У травні 1923 р. почав виходити журнал «Нова культура» під редакцією С. Рудика. Центральний орган УСДП газета «Вперед», закрита поліцією в 1922 р., відновлена 1 січня 1924 р. (редактор - І. Калятинський). Уже в першому її номері обґрунтовано «новий, виключно пролетарський шлях» УСДП [5]. «Земля і воля» писала, що «українські робітники мусять боротися проти української буржуазії так само, як і проти польської» [26]. «Робітничо-селянську владу» в СРСР у журналі «Нова культура» названо «рідною для робітника й селянина кожної нації...» [36, с. 5]. Під впливом УСДП на Волині в кінці 1923 р. з'явився тижневик «Селянська доля» тиражем 800 примірників [49, с. 10].

Після VI з'їзду УСДП фактично перетворилася в легальну прибудову КПСГ-КПЗУ. Так, за інформацією поліції, у святкуванні 1 травня 1923 р. у Стрию під прапором УСДП узяли участь відомі комуністи [11, с. 15]. Від імені УСДП комуніст М. Теслюк у квітні 1923 р. був учасником наради соціалістичних партій у Варшаві. Він згадував, що після цієї наради «основні напрями роботи УСДП визначав ЦК КПСГ» [46, с. 99, 100]. Поряд з УСДП діяла ще одна легальна прокомуністична організація - «Союз пролетаріату міст і сіл» (далі - СПМіС), а відмінність між ними з'ясував окружний секретар КПСГ: до складу СПМіС, утвореного КПСГ-офіційною, входили комуністи різних національностей, тоді як УСДП стала аналогом СПМіС для «української вулиці», була опанована КПСГ і включала лише українців. Не всі з них були членами КПСГ, але «вершину» УСДП комуністи цілком опанували [9, с. 105]. Об'єднані дії УСДП і СПМіС у Станиславові забезпечили проведення в Міжнародний день молоді 2 вересня 1923 р. масового мітингу робітничої молоді з вимогами встановлення 6-годинного робочого дня, загального безкоштовного навчання рідною мовою, рішучої боротьби проти «націоналізму, фашизму і мілітаризму» [10, с. 4, 15].

В умовах кризи українського суспільно-політичного руху почалося зростання чисельності місцевих організацій УСДП. Нові робітничі ради УСДП виникли в Золочеві, Тисмениці, Судовій Вишні, Надвірній, Любомлі, Яворові, селянські ради - у Лопатині Радехівського повіту, Лаврові Старосамбірського повіту, Чистилові Тернопільського повіту, Трійцях, Ілинцях, Хлібичині Пільнім Снятинського повіту, Григорові Рогатинського повіту та ін. [37, с. 173]. Партійні гуртки, до яких вступало не більше 20 членів, існували в десятках сіл. Організаційна діяльність УСДП у Станиславівському воєводстві, за даними поліції, охопила територію Коломийського, Снятинського, Станиславівського, Рогатинського, Калуського, Долинського й Жидачівського повітів [2, с. 30]. Найбільш активно УСДП діяла в Коломийському та Снятинському повітах під керівництвом комуніста В. Корбутяка [54, с. 15]. Він став ініціатором утворення дев'яти селянських рад УСДП [10, с. 102]. Посилення суспільного впливу УСДП засвідчили скликання окружного партійного з'їзду на Покутті 3 червня 1923 р. у Коломиї [24] й Дрогобицької повітової партконференції 24 червня 1923 р. [25].

Газета «Kurjer lwowski» повідомляла, що позиції УСДП на селі, «особливо серед безземельних і малоземельних, зростають з дня на день, усуваючи звідти впливи українських трудовиків і радикалів. У багатьох округах її впливи є виключні» [58]. Прокомуністичні діячі УСДП здобули переважаючий вплив у деяких читальнях «Просвіти» [29].

Заходи щодо утворення місцевих осередків УСДП здійснювала Головна управа, члени якої, зокрема комуністи В. Попель і Б. Кузьма, виїжджали для популяризації комуністичних ідей на провінцію [27]. Інформуючи про заснування управою селянських рад УСДП у Добрівлянах і Болехівцях Дрогобицького повіту, поліція була стурбована, що «центр УСДП у Львові хоче прищепити комуністичні ідеї на селі» [15, с. 117]. За свідченням поліції, М. Теслюк був «кур'єром між централею у Львові і місцевими організаціями» [11, с. 26]. «Під виглядом співробітника органу УСДП «Земля і воля» він взяв на себе «фактичне керівництво секретаріатом УСДП», організовував «відрядження членів Головної управи УСДП і комуністів ... для вирішення легальних справ КПСГ. Так почала зростати УСДП, а використовуючи її легальні форми, збільшувала свої ряди і КПСГ...» [46, с. 97, 100, 101].

Політика УСДП вплинула на еволюцію української парламентської репрезентації (далі - УПР) у польському сеймі, заснованої після листопадових 1922 р. виборів на північно-західних землях, над якими закріплено суверенітет Польської держави (у Галичині, з огляду на невизначеність її міжнародно-правового становища, українське населення бойкотувало вибори). Головна управа УСДП на засіданні 26 березня 1923 р. прийняла ухвалу про доцільність утворення в сеймі соціалістичної групи [15, с. 95]. Автономна соціалістична фракція в Українському сеймовому клубі виникла 23 травня 1923 р. у складі дев'яти осіб: Я. Войтюк, А. Пащук, Х. Приступа, Й. Скрипа, П. Васинчук, М. Чумай, дещо пізніше до неї вступили С. Маківка, В. Мохнюк і А. Братунь [1, с. 74]. Вони здійснювали підготовку до Соціалістичного конгресу Волині, Полісся, Підляшшя й Холмщини, проведення якого заборонила поліція [57, k. 1]. 17 листопада 1923 р. у Луцьку відбулася тільки нарада дев'яти послів соцфракції і 60 делегатів від соціалістичних груп [10, с. 4, 5]. На засідання прибули делегати Головної управи УСДП А. Чернецький, Б. Кузьма і В. Попель. Нарада прийняла резолюцію про вихід «з дотеперішніх соціялістичних партій» і визнання програми УСДП. На нараді прийнято ухвалу про створення обласної організації УСДП Волині, Холмщини, Полісся й Підляшшя з центром у Луцьку. Учасники наради делегували шість членів до управи УСДП [48, с. 51].

УСДП поширювала свою діяльність на всю Західну Україну. «Об'єднання усього українського соціялістичного руху на українських землях під Польщею ... в одну партію - УСДП, ... яка заступає й боронить інтереси селянських і робітничих мас, є новою побідою ... на шляху їх соціяльного й національного визволення», - відзначалось у зверненні соцфракції УПР 5 грудня 1923 р. [10, с. 19, 52]. На розширеному засіданні Головної управи УСДП у Львові 9 грудня 1923 р. чотири депутати соцфракції (Я. Войтюк, А. Пащук, Х. Приступа та М. Чучмай) стали членами управи, а один (С. Маківка) - заступником члена управи. Засідання ухвалило резолюцію, у якій управа «рішила вести і надалі якнайбільш рішучу клясову боротьбу як в краю, так і на парляментарній арені, та поручила це соціялістичній фракції...» [31]. По суті, соцфракція УПР стала парламентським представництвом УСДП. Ширша управа УСДП на засіданні 27 січня 1924 р. постановила «захопити під свій політичний вплив маси, стративші довір'я до націоналістичних керуючих центрів» [49, с. 56].

Перехід УСДП у ліворадикальний табір викликав занепокоєння влади. Широкий наступ розгорнувся на партійну пресу. Так, із 52 номерів газети УСДП «Земля і воля» за 1923 р. лише 11 залишилися без конфіскатів. У ніч із 14 на 15 жовтня 1923 р. поліція провела ревізії в партійному секретаріаті, редакціях пресових органів УСДП у Львові, на квартирах лідерів партії [30]. А. Чернецький, С. Рудик, І. Калятинський і С. Волинець зазнали півмісячного арешту [14, с. 29]. Під час розширеного засідання Головної управи УСДП 9 грудня 1923 р. за участю чотирьох депутатів сейму поліція вчинила обшук. На протест посла Х. Приступи щодо порушення конституційного права поліцай брутально відповів: «Сховай, пане, собі конституцію до кишені» [17, с. 40; 31]. Переконавшись, що поодинокі репресії не дають бажаних результатів, а розширення впливу прокомуністичної УСДП може стати небезпечним для держави, Міністерство внутрішніх справ Польщі 19 грудня 1923 р. постановило «ліквідувати УСДП на території всієї держави у зв'язку з виразно комуністичним напрямком діяльності як самої партії, так і організацій і товариств ... під її впливом» [16, с. 6].

Ліквідаційна акція відбулася 30 січня 1924 р. Поліція провела понад 10 тис. обшуків і 2 тис. арештів, заборонила видавництво партійної преси (у Львові - газет «Вперед», «Земля і воля» та журналу «Нова культура», у Луцьку - газети «Селянська доля») [20; 21]. Було арештовано найбільш активних діячів УСДП А. Чернецького, І. Калятинського, С. Рудика й редактора «Селянської долі»

Л. Степанюка [51, с. 4, 5]. Ліквідуючи УСДП, польська влада завдала удару по українству взагалі. У газеті «Діло» зазначалося, що «поза тюремними гратами опинилися вже не тільки члени і симпатики УСДП, а й громадські діячі з українського національного табору, що нічого спільного не мають з соціялізмом» [19]. «Труси і арешти серед українського громадянства 30 і 31 січня, - заявив депутат польського сейму С. Маківка, - можна рахувати за найбільші репресії, які практикувалися польським урядом до сього часу» [20]. Під час ліквідації УСДП до кримінальної відповідальності за злочин «державної зради» притягнено 60 осіб, сотні членів партії отримали різноманітні покарання [33, с. 72, 73].

Незважаючи на заборону, УСДП деякий час продовжувала існувати. Протягом лютого - травня 1924 р. вийшли друком партійні одноднівки «Наша мета», «Наш шлях», «Робітнича думка», «Робітниче слово» й «1-ший Май». Заборона УСДП «зміцнила фанатичні і радикальніші елєменти» в УСДП та «прискорила процес злиття її» з компартією [35]. Радикальне крило після розпуску УСДП перейшло до нелегальної КПЗУ. Близько третини з 34 делегатів ІІ з'їзду КПЗУ (жовтень 1925 р.) становили колишні соціал-демократи [52, с. 1, 3, 6, 8, 14, 16, 21, 23, 26, 27, 28, 32, 33]. Комуніст М. Теслюк зазначав, що до складу КПЗУ вступило понад 600 соціал-демократів [46, с. 155]. Діяльність у КПЗУ продовжили члени Головної управи УСДП І. Калятинський (Гаузнер) і С. Рудик (під редакцією останнього з листопада 1924 р. у Львові виходив комуністичний журнал «Культура») [46, с. 141, 160]. демократичний політичний партія український

Після підпорядкування УСДП усередині соцфракції загострилась ідейна боротьба. Засідання обласної ради УСДП Волині, Холмщини, Полісся й Підляшшя 26 січня 1924 р. у Луцьку закликало до виходу соцфракції з УПР. Я. Войтюк стверджував, що фракція «стала ідейно на тім ґрунті, на якому стоять комуністи. Але тактично деякі члени ... бажають приєднати трудовиків - це тактика одтяжки, надії марні, з ними треба скінчити» [49, с. 8]. Ширша управа УСДП на засіданні 27 січня 1924 р. підтримала рішення обласної партійної ради [7]. Відповідно до ухвали УСДП, 22 лютого 1924 р. п'ять із дев'яти членів фракції (Я. Войтюк, А. Пащук, Х. Приступа, Й. Скрипа й В. Мохнюк) вийшли з УПР і створили окремий клуб УСДП у сеймі. У декларації підкреслювалося, що «со- ціялістична фракція вважає неможливою дальшу співпрацю з Українським соймовим клюбом як некласовим представником бідного селянства та робітництва» [33, с. 74, 75]. У відозві «Українському робітництву і селянству» в березні 1924 р. депутати клубу УСДП бачили «тільки одного союзника» - «революційний табор робітників і селян без ріжниці національностей» [47, с. 16]. Решта членів соцфракції виступили проти директив УСДП, стали ініціаторами створення в листопаді 1924 р. Українського соціалістичного об'єднання - «Селянського союзу» [22, с.74].

Фракція УСДП обстоювала лінію КПЗУ на парламентській арені, видавала власні пресові органи - газети «Наш шлях», «Наш стяг», «Голос праці» та одноднівку «Праця» в Луцьку. Депутати клубу УСДП скликали масові віча на підтримку ідейної платформи партії. Так, у мітингу 29 червня 1924 р. у Володимирі-Волинському взяло участь 3 тис. осіб, а 12 липня в Межиріччі - понад 1,5 тис. [32]. Діяльність Секретаріату посольської фракції УСДП у Львові, забороненого поліцією наприкінці травня 1924 р., очолив комуніст В. Попель [18, с. 19]. За рішенням червневого 1924 р. пленуму ЦК КПЗУ 7 листопада 1924 р. чотири члени клубу УСДП (крім В. Мохнюка) об'єдналися з двома польськими комуністами в комуністичну посольську фракцію. Я. Войтюк став заступником голови фракції, а Й. Скрипа - її секретарем [1, с. 75]. У спеціальній декларації клуб УСДП постановив «відтепер неустрашимо боротися разом за перемогу спільної нам комуністичної ідеї...» [34, с. 97].

Отже, спричинена поразкою української революції 1917-1920 рр. ліворадикальна еволюція призвела УСДП до виходу з національно-державницького табору. На VI з'їзді 18 березня 1923 р. УСДП стала на комуністичні позиції, перетворилася в легальну прибудову КПСГ-КПЗУ. У січні 1924 р. поліція заборонила УСДП, яка посилювала свій вплив на маси, під виглядом ліквідації партії завдала удару по українству взагалі. П'ять депутатів соціалістичної фракції УПР визнали програму партії й у лютому 1924 р. заснували окремий клуб УСДП у сеймі, а четверо з них 7 листопада вступили в комуністичну фракцію. Перехід більшості УСДП на політичну платформу КПЗУ, Комінтерну із властивою їй вульгаризацією класового підходу та догматичними тенденціями послабив єдність національно-демократичних сил у боротьбі проти польської окупації Західної України.

Література

1. Бернацек Т.В. Парламентська діяльність КПЗУ. 1922-1927 / Т. В. Бернацек // Укр. іст. журн. - 1969. - № 1. - С.70-78.

2. Боротьба трудящих Прикарпаття за своє визволення і возз'єднання з Радянською Україною. Документи і матеріали. 1921-1939. - Станіслав, 1957. - 320 с.

3. Васюта І. Перегрупування в західноукраїнському національному русі в перші роки по анексії Східної Галичини (1923-1926) / Іван Васюта // Вісник Львівського університету. - Серія історична. - Львів, 1999. - Вип. 34. - С. 341-354.

4. Возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною / за ред. Ю. Ю. Сливки. - К., 1989. - 488 с.

5. Вперед. - Львів, 1924. - 1 січ.

6. Вперед. - 1924. - 6 січ.

7. Вперед. - 1924. - 30 січ.

8. Громадський вістник. - Львів, 1923. - 29 берез.

9. Державний архів Івано-Франківської області (далі - ДАІФО), ф. 2, оп. 1, спр. 143.

10. ДАІФО, ф. 2, оп. 1, спр. 174.

11. Державний архів Львівської області (далі - ДАЛО), ф. 1, оп. 52, спр. 180.

12. ДАЛО, ф. 1, оп. 56, спр. 196.

13. ДАЛО, ф. 1, оп. 57, спр. 516.

14. ДАЛО, ф. 121, оп. 2, спр. 187.

15. ДАЛО, ф. 256, оп. 1, спр. 40.

16. ДАЛО, ф. 271, оп. 1, спр. 291.

17. ДАЛО, ф. 271, оп. 1, спр. 292.

18. Дало, ф. 271, оп. 1, спр. 304 а.

19. Діло. - Львів, 1924. - 15 лют.

20. Діло. - 1924. - 17 лют.

21. Діло. - 1924. - 27 лют.

22. Зайцев О.Ю. Представники українських політичних партій Західної України в парламенті Польщі (1922-1939 рр.) / О.Ю. Зайцев // Укр. іст. журн. - 1993. - № 1. - С. 72-84.

23. Земля і воля. - Львів, 1923. - 27 трав.

24. Земля і воля. - 1923. - 10 черв.

25. Земля і воля. - 1923. - 1 лип.

26. Земля і воля. - 1923. - 12 серп.

27. Земля і воля. - 1923. - 19 серп.

28. Земля і воля. - 1923. - 26 серп.

29. Земля і воля. - 1923. - 14 жовт.

30. Земля і воля. - 1923. - 24 жовт.

31. Земля і воля. - 1923. - 16 груд.

32. Наш стяг. - 1924. - 20 лип.

33. Наша правда. - Львів, 1924. - Ч. 2-3.

34. Наша правда. - 1924. - Ч. 9-12.

35. Наше життя. - Холм, 1924. - 30 листоп.

36. Нова культура. - Львів, 1923. - Ч. 4.

37. Райківський І. VI з'їзд - рубіжна подія в діяльності УСДП / І. Райківський // Політологічний вісник: матеріали Всеукр. наук.-метод. конф. «Політична думка в Україні: минуле і сучасність». Київ, 1-4 лютого 1993 р. - Ч. 2. - К., 1993. - С. 164-174.

38. Райківський І. Галицька соціал-демократія в Українській революції 1917-1920 років / І. Райківський // Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. - 1998. - № 2. - С. 42-55.

39. Райківський І. Ліворадикальна еволюція УСДП (1920-1924 рр.) // Вісник Прикарпатського університету. Історія / І. Райківський. - Івано-Франківськ, 1999. - Вип. ІІ. - С. 112-122.

40. Райківський І. Національна ідея в діяльності української соціал-демократії у Другій Речі Посполитій / І. Райківський // Людина і політика. - К., 2002. - № 5 (верес. - жовт.). - С. 74-83.

41. Райківський І., Жерноклеєв О. Лідери західноукраїнської соціал-демократії. Політичні біографії / Олег Жерноклеєв, Ігор Райківський. - К., 2004. - 283 с.

42. Райківський І.Я. Українська соціал-демократична партія (1918-1939 рр.).: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / І. Я. Райківський. - Львів, 1996. - 20 с.

43. Соляр І. Зовнішні орієнтації національно-державницьких партій Західної України (1923-1939) / Ігор Соляр. - Львів, 2011. - 356 с.

44. Стахів М. Проти хвиль. Історичний розвиток українського соціалістичного руху на західних українських землях / Матвій Стахів. - Львів, 1934. - 136 с.

45. Стахів М. Хто винен? З історії комуністичного руху та його помічників. - Львів, 1936. - 232 с.

46. Теслюк М. У боротьбі за возз'єднання. Сторінки спогадів / Михайло Теслюк. - Львів, 1988. - 244 с.

47. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГОУ), ф. 6, оп. 1, спр. 10.

48. ЦДАГОУ, ф. 6, оп. 1, спр. 30.

49. ЦДАГОУ, ф. 6, оп. 1, спр. 50.

50. ЦДАГОУ, ф. 6, оп. 1, спр. 76.

51. ЦДАГОУ, ф. 6, оп. 1, спр. 132.

52. ЦДАГОУ, ф. 6, оп. 1, спр. 219.

53. Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі - ЦДТАЛ України), ф. 205, оп. 1, спр. 427.

54. ЦДТАЛ України, ф. 205, оп. 1, спр. 539.

55. ЦДТАЛ України, ф. 309, оп. 2, спр. 168.

56. Чернецький А. Спомини з мого життя / Антін Чернецький. - Лондон, 1964. - 143 с.

57. Archiwum akt nowych w Warszawie, Ministerstwa Spraw Wewntrznych doplyw, sygn. 1062.

58. Kurjer lwowski. - Lwow, 1924. - 30 stycznia.

59. Protokoly IV Konferencij Komunistycznej Partii Polski (1925) // Z pola walki. - 1962. - № 3. - S. 100-150.

Размещено на Allbest.ru