Історична топографія Дубна у другій половині ХІІІ-XV ст. (за матеріалами археологічних досліджень)

Юрій Пшеничний

Historical topography of Dubno in second part of ХІІІ--XV ss. (based on the archeological researches)

Key words: Dubno, town, settlement, area, cultural layer, object, archeological materials, topography, Ostrozky.

Дослідження історії розвитку волинських міст в післямонгольський період пов'язані з труднощами, які передусім обумовлені лаконічністю писемних джерел. При цьому потенціал археологічних джерел залишається слабо задіяним. Все ж у даному напрямку за останній час зроблено суттєві кроки, які дозволили значно поглибити вивчення просторових структур міст. Викладені в запропонованій статті підсумки систематичних археологічних досліджень, що присвячені історичній топографії Дубна мають важливе значення для деталізації розробки історико-архітектурного опорного плану міста, вивчення розвитку його просторово-планувальної структури, використання в наукових студіях з історії розвитку міських поселень в період приналежності Волині до Великого князівства Литовського.

Джерельну базу дослідження складають викладені у наукових звітах документальні відомості про археологічні дослідження, які були проведенні у Дубні за останні два десятиліття під керівництвом Б. А. Прищепи, В. В. Ткача, А. Б. Бардецького [5; 14; 15; 16; 17; 18; 19]. З писемних джерел використано повідомлення Галицько-Волинського літопису [6], акти та документи ХТТТ- XIV ст. [3; 8], відомості мандрівника Ульріха фон Вердума [2], розвідки О. А. Фотинського [30].

Історіографія вивчення даної теми представлена передусім науковим доробком Б. А. Прищепи [19; 20; 21; 22] та В. В. Ткача [25; 26], які у своїх працях зверталися до історії реконструкцій розвитку Дубна в різні періоди, що базувалися на результатах археологічних досліджень.

Новизна даного дослідження полягає у спробі провести узагальнюючу роботу з вивчення післямонгольського періоду в історії Дубна, з залученням усієї сукупності археологічних джерел при можливості підкріплюючи висновки писемними джерелами.

Головна мета дослідження полягає у здійсненні реконструкції особливостей топографічної структури м. Дубно в зазначений період, базуючись на археологічних матеріалах.

Монгольська навала та наступне панування Золотої Орди призвели до тривалого занепаду Дубна. Місто зазнало спустошення в ході обох нищівних походів монголів на Волинь в 1241/1242 та 1259/1260 роках, про що свідчать дані літописів [6, с. 486, 846-850; 4, с. 88-90] та результати археологічних досліджень. Після останнього походу Бурундая військовий та політичний тиск монголів на волинських князів почав зменшуватися, хоча формально вони продовжували вважатися монгольськими васалами. Переведення уваги ханів на боротьбу за зверхність всередині Монгольської держави сприяло відновленню занепалих міст Волині. В цей період під 1288 р. зафіксована літописна згадка про Дубен у власності луцького князя Мстислава Даниловича. «Мьстиславъ же пребывъ неколько днии оу Володимире, іха во свои городы, в Лоуческъ и в Доубенъ...» [6, с. 905]. Під 1289 р. йдеться про те, що Мстислав після вступу у права волинського князя «нача росылати засадоу по всимъ городомъ» [6, с. 928].

Дві наведені цитати з літопису важливі нам тим, що в першій з них Дубен названо «городом», а отже вона дає підстави вважати, що на вказаний рік укріплення городища були відбудовані. Друга говорить про надсилання залог у волинські міста, що свідчить про прагнення князя Мстислава Даниловича зміцнити їх у військовому відношенні. В прямій залежності від цього лежав початок відновлення демографічних та господарських показників як міста, так і прилеглих до нього поселень. Поряд з тим археологічні джерела засвідчують, що ці показники були відчутно нижчими від рівня першої половини ХНІ ст. Попри це, Дубно набрало в 80-х рр.

XIII ст. помітного політичного значення, що проявилось в титулуванні Мстислава Даниловича себе князем луцьким і дубенським [8, c. 295, 297, 299, 300].

Після літописної згадки 1288 р. Дубно протягом двох наступних століть практично зникає в тіні історії Волині. Поселення лише побіжно згадане в грамоті князя Любарта за 1322 р. (чи 1324 р.), в якій визначаються володіння, що належать луцькій церкві Іоанна Богослова: «...зъ лесами подъ Дубно на две мили и ку Дерманю...» [3, с. 20-21]. На жаль, в ній не акцентовано уваги на те чи мало поселення сільський чи міський статус. Пізніше в угоді 1366 р. про розподіл земель між Королівством Польським та Великим князівством Литовським Дубно вже не згадується серед міст Луцького князівства.

Традиційно вважається, що Дубно, як село, потрапило у володіння князя Федора Острозького в 1386 р., хоча в самій королівській грамоті воно й не називається [32, s. 6-7; 31, s. 104]. Не згадується воно і у відомому «Списку русских городов дальних и ближних», який було складено в кінці XIV ст. З цього слідує, що в XIV-XV ст. Дубно не мало міського характеру, а отже не могло бути адміністративним центром в середній течії басейну Ікви. В значній мірі така ситуація була пов'язана із зростанням в XIV ст. політично-адміністративної ролі Кременця, через що його вплив розширився далеко вниз по течії Ікви. Сліди цього зберігалися ще в першій половині VII ст., коли Кременецький повіт, глибоко проникаючи у Дубенську волость по Ікві, включав в себе села Носовиця, Загорці, Заболоття.

Протягом цього «темного періоду» історії міста відбулася зміна звучання його назви. Відходить в забуття давньоруське «Дубен» і в 1498 р. ми знаходимо поселення вже під назвою Дубно. В цей рік грамотою литовського князя Олександра князю Костянтину Івановичу Острозькому дозволялося перетворити село (villa Dubno) на місто (oppidum) [32, s. 114]. Даний документ відображає поворотний момент в історії поселення. З цього часу воно починає активно розвиватися та набуває функцій, які характерні пізньосередньовічним містам.

Малочисельні повідомлення письмових джерел про стан Дубна в литовський період доповнюються археологічними дослідженнями. Вони зокрема дозволяють встановити особливості просторового розвитку поселення в період до отримання ним міських прав.

Отож спробуємо розглянути розміри Дубна на основі тих ділянок в місті, де було виявлено культурний шар періоду другої половини ХШ-XV ст. Але спочатку декілька слів про характер матеріальних джерел. Характерною ознакою керамічних виробів, які з'являються в другій половині ХШ-

XIV ст. є погіршення їх якості в порівнянні з посудом давньоруського часу. При цьому форма цих виробів часто нагадує давньоруську кераміку. Виготовлений на ручному гончарному крузі, такий посуд має нерівну поверхню, а глиняне тісто містить грубі домішки шамоту, жорстви та крупного піску. В археологічній літературі його звичайно позначають як посуд «архаїчної» групи [9, с. 70-74].

Поява таких виробів була характерним проявом занепаду гончарного виробництва, спричиненого монгольськими спустошеннями. Поряд з цією керамікою у XIV-XV ст. в побут входить якісний посуд, що виготовлений на швидкообертовому гончарному крузі, з добре відмуленої глини з міцним випалом, який поширюється переважно у містах [10, с. 91-96]. Ці дві групи керамічних виробів складають основу джерельної бази по локалізації і датуванню заселених у литовський період ділянок.

Розкопки, проведені на ділянках центральної частини міста, практично одностайно стверджують наявність стабільного й суцільного культурного шару починаючи лише з XVI ст. Для більш ранніх культурних шарів відзначається слабкість та розкиданість. Ось яку картину дає фіксація культурного шару періоду другої половини XIII-XV ст. Встановлено, що найбільш ранні відклади на ділянці по вул. Кирила і Мефодія, 10 почали формуватися в XV-XVI ст. [14, с. 18]. Підйом життя на ділянці Майдан Незалежності, 3 та по вул. Кирила і Мефодія, 18а відноситься до XVI ст. [5, с. 10]. Матеріали, знайдені на ділянці на розі вул. Д. Галицького та Кирила і Мефодія, представленні знахідками XV-XVI ст., тут також було досліджено рештки будівлі (яма № 5), датованої XVI ст. [15, с. 11-13]. Фрагменти горщиків, виявлені на ділянці по вул. Замкова, 10, датуються XV ст. [16, с. 19]. По вул. князя Острозького, 22 було досліджено об'єкт, датований першою половиною XIV ст. [25, с. 234]. На подвір'ї кам'яного замку в розкопах виявлено найкраще збережений культурний шар другої половини ХІІІ-XV ст. Тут було також досліджено господарську яму, яку автори розкопок датували другою половиною ХІІІ ст. - початком XIV ст. [23, с. 15].

Встановлено вірогідність заселення у XV ст. й більш віддалених ділянок. Так, під час розкопок на північній окраїні Дубна поблизу «Автосервісу» (вул. Комунальна) досліджено об'єкт XV-XVI ст. [17, с. 11-12]. Кераміку, яка датується XIV-XV ст. виявлено в ході розкопок на території монастиря кармеліток [18, с. 29]. В західній частині мису в розкопі на ділянці по вул. Стара, 67 виявлено кераміку XV-XVI ст. [17, с. 14].

Відмітимо й такі ділянки, на яких матеріали XIV-XV ст. виявлені в ході археологічних шурфувань, спостережень та розвідок. Під час шурфувань на східному краю мису, де знаходився дитинець давньоруського городища, поблизу будівель трикотажної фабрики були знайдені фрагменти посуду та кахель XIV-XV ст. На цій ділянці мису, згідно свідчень У фон Вердума та наукових розвідок ХІХ ст., знаходився старий дерев'яний замок князів Острозьких [2, с. 98-99; 30, с. 198-199]. До інших ділянок з таким датуванням належить ділянка поблизу замку по вул. Замковій, 17 [19, с. 316], ділянка на передмісті Забрама - по вул. Городня [27, с. 17], острів з півночі від замку - урочище Острівок [26, с. 123-124], острівець на схід від замку - Сурмичі [20, с. 134-135], поселення на передмісті Сурмичі - Сурмичі [25, с. 233-238] і пов'язана з ним ділянка по вул. Затонського, 4 [18, с. 7], поселення в східній околиці Дубна - Сурмичі [28, с. 7], ділянка в східній частині мису - пров. Купальний [22, с. 125], острів в південній околиці - нині зайнятий звірогосподарством [28, с. 11-12], острів Кемпа в південно-західній околиці - місцерозташування Спасо-Преображенсько- го монастиря [22, с. 127]. Культурний шар XIV-XV ст. виявлено на мису в заплаві лівого берега р. Іква на північ від села Вигнанка (в наш час мікрорайон), яке відоме в письмових джерелах з XVI ст.

Серед досліджених ділянок, поселень та об'єктів, існування яких вписується у хронологічний проміжок другої половини ХІІІ-XV ст., деякі варті окремої уваги. Викликає інтерес об'єкт по вул. князя Острозького, 22, досліджений В. Ткачем в 1999 р. Керамічний комплекс з нього практично повністю представлений уламками виробів, що були виготовлені з глини поганої якості з великою кількістю грубих домішок. Вінця за профілем нагадують давньоруські, сформовані у вигляді манжета. Разом з ними до поодиноких знахідок належать фрагменти морених горщиків, характерною рисою, яких є увігнутість вінця та наявність коліноподібного виступу з внутрішньої сторони посудини. На підставі знахідок переважаючої кількості фрагментів архаїчної кераміки існування об'єкту було віднесено автором розкопок до першої половини XIV ст. [25, с. 234]. Проте така кераміка перебуває у широкому вжитку і в XV ст., тому хронологічні межі існування об'єкту слід, на нашу думку, розширити до XIV-XV ст. Поряд з господарською ямою розкопаною на замковому подвір'ї, об'єкт по вул. Острозького, 22 може бути зарахований до одного з найдавніших об'єктів литовського періоду з досліджених на території міста.

Особлива роль в історії Дубна належить острові Кемпа, з яким пов'язане існування одного з найдавніших монастирів - Спасо-Преображенського. Острів розташований на південно-західній окраїні міста біля впадіння в Ікву її лівобережної притоки р. Знесенної та на сьогоднішній день становить невеликий пагорб площею 0,8 га, що піднімається над долиною на висоту 5 м. Як свідчать плани XVIII ст. та більш пізніші фотознімки початку ХХ ст., острів в давнину був повністю оточений водою, а з Дубном його з'єднував міст. Очевидно, ця природна ізольованість посприяла заснуванню тут чернечого осередку, який дослідники церковної історії відносили до XV ст. [29, с. 174; 1, с. 93]. Крім цього, острів мав необхідні топографічні особливості для ефективної оборони в разі військових нападів. Останнє, разом із наближеністю острова за морфологією до укріплених осередків Волині стіжкового типу, підводили дослідників до припущення про розташування тут в ХТТТ-XTV ст. городища [12, с. 209]. Під час археологічних досліджень на острові підтверджень цьому знайти не вдалося, хоча стверджено факти неодноразового підсипання його поверхні, а особливо схилів для того, щоб попередити можливе підмивання монастирських будівель.

У ході досліджень Час будівництва кам'яних келій та особливості давньої структури острова були встановлені в ході археологічних розкопок в 2014 р. На разі, автором готується звіт по результатах цих робіт. було встановлено, що кам'яні келії монастиря були збудовані у другій половині XVI ст. Під ними та по них виявлено підсипний ґрунт, який містив в собі зокрема і культурний шар острова. Також встановлено, що в ході будівництва кам'яних келій на південно-західний схил острова разом з насиченим вугіллям ґрунтом скинули значну частину старого посуду та кахель, які датуються XV - першою половиною XVI ст. Таке ж датування мають матеріали з підсипного ґрунту. Серед цих матеріалів присутні вироби гіршої якості з архаїчними ознаками та якісні сформовані на швидкісному гончарному крузі. До першої групи, зокрема, належить горщик з високим тулубом, слабовираженою шийкою та плавно відігнутими назовні вінцями. Він тонкостінний, але в глиняному тісті присутні грубі домішки шамоту та піску, на поверхні помітні вертикальні сліди від підправляння виробу в ході виробництва, а на денці відсутні ознаки зрізування ниткою (рис. 2; 30). Горщик є прикладом виготовлення на повільно обертовому крузі більш якісних виробів, про що свідчать його порівняно стрункіші пропорції та тонкі стінки. Друга група, домінуюча, включає горщики з валикоподібними вінцями (рис. 2; 6, 11-14, 18), горщики з потовщеними вінцями оформленні зовні одним чи декількома рядами пальцевих защипів (рис. 2; 23, 24), горщики з вінцями сформованими у вигляді манжету (рис. 2; 8-10, 19-22). В демонтажному шарі виявлено також горщиковидні кахлі, устя яких сформовані у вигляді квадрифолію (рис. 2; 1, 2) та мископодібні кахлі (рис. 2; 3). Всі ці вироби пов'язані з давнішими спорудами монастиря, які були розібрані перед спорудженням кам'яних келій і церкви. Вони вказують на існування тут монастирських будівель вже у XV ст. Таке твердження підкріплюється історичними відомостями. Так, князь В.-К. Острозький у своїх грамотах називає монастир «фундацією предків наших» [1, с. 93], а перший ярмарок, який призначався внаслідок надання місту міських прав у 1498 р., мав відбуватися на Спаса [32, s. 115].

До поселень, які відродилися у XIV ст. належать також Сурмичі. Тут, поблизу автобусної зупинки «Садова», в котловані на глибині нижче позначки 1,4 м встановлено залягання культурного шару XIV-XV ст. [19, с. 317]. Поширення знахідок цього періоду виявлено також на північно-західному схилі правобережної тераси, уздовж якої пролягає вул. Садова та на території, зайнятій будівлями ВТК [28, с. 7]. Культурний шар XV ст. було зафіксовано по вул. Затонського, 4, що приблизно розташована на відстані 0,1 км на південний захід від ділянки біля зупинки «Садова» [18, с. 7]. Ці знахідки дозволяють стверджувати, що історичне передмістя Сурмичі почало обживатися починаючи з XIV-XV ст.

В XV ст. були заселені дві острівні ділянки з півночі та сходу від краю мису. Перша з них - це урочище Острівок, в південній половині якого зафіксовано сліди поселення XV-XVI ст. Окрім характерних типів кераміки на ньому виявлено фрагменти горщикоподібних та мископодібних кахель які датуються XIV-XVI ст. [26, с. 123]. Дані знахідки засвідчують існування в цей період на Острівку забудови.

Другий острів, відомий як археологічна пам'ятка Сурмичі п. 2, знаходився на схід від краю мису, в районі злиття річок Іква та Липка. В результаті проведених зборів матеріалів та шурфувань на ньому встановлено наявність поселення в період XIV-XVI ст. Зокрема виявлено фрагменти цегли-пальчатки та глиняний вальок, які можна розцінювати як свідчення існування тут будівель.

Обидва острови були заселені в період давньої Русі, тому в литовський час ми спостерігаємо відновлення проживання на них населення. Разом з островом Кемпа вони складали групу островів, розташованих безпосередньо поблизу міста, кожен з яких був по-своєму обжитим на рік надання Дубну міського статусу.

Картографування зазначених ділянок та поселень дає можливість скласти уявлення про просторові розміри Дубна в період другої половини ХІІІ-XV ст. (рис. 1). Зважаючи на втрату поселенням міського характеру та адміністративних функцій, можна припускати, що на деякий час прийшли в занепад оборонні укріплення городища, які були відбудовані в період правління Мстислава Даниловича. Разом з тим присутність на території древнього дитинця посуду та кахель, які датуються XIV-XV ст., дозволяє говорити про те, що у цей період ділянка була обжитою. Ймовірно ці матеріальні рештки пов'язані з існуванням дерев'яного замку князів Острозьких, будівництво якого приписують Василю Красному [34, s. 7; 33, s. 17; 7, s. 11; 11, с. 118; 35, s. 6]. Сліди проживання та господарської діяльності людей на сусідній до дитинця ділянці в XIV-XV ст., виявлені під час розкопок на подвір'ї кам'яного замку підтверджують цю думку. Зведення Острозькими дерев'яного замку було важливим кроком для розвитку Дубна. Він дав поштовх для подальшого просторового розростання поселення.

Картина, створена на основі спостережень за характером культурних нашаруваннями другої половини XIII-XV ст., показує, що вони слабкі та не мають рівномірного поширення на території східної частини мису, поступаючись за площею та потужністю нашаруванням ХІІ - першої половини ХІІІ ст. Характеризуючи тогочасне поселення, потрібно відзначити, що в досліджуваний період йому не була властива щільна забудова, а в певні хронологічні проміжки у просторовому відношенні воно набувало ознак роздроблення, за винятком хіба що крайньої частини мису. Про це свідчить незначна кількість досліджених об'єктів XIV-XV ст. в центральній частині міста та наявність незабудованих ділянок, які були обжиті в давньоруський час та у XVI-XVII ст. Як прояв просторової відірваності, слід розглядати і об'єкт по вул. князя Острозького, 22. Загалом відзначимо, що обжитість території Дубна була в цей період невисокою, населення - малочисельним, а забудова мала нерегульований характер. Таким чином в період XIV-XV ст. археологічні матеріали висвітлюють присутність регресивних тенденцій в історії Дубна. Для поселення це був час занепаду, коли його площа значно скоротилася, а на східній частині мису залишилися незабудовані ділянки.

Князі Острозькі зробили перші кроки для відродження Дубна та набуття ним міських функцій. Необхідним центром тяжіння для розгортання цієї політики був замок, який на фоні кризи поселенської структури Дубна відіграв важливу роль для збільшення його розмірів. Наявність оборонного осередку сприяла закладенню основ податкового округу завдяки приєднанню навколишніх маєтків місцевих бояр і дозволяла надалі перейти до оформлення нового адміністративно-територіального утворення в басейні середньої течії Ікви.

Подальші перспективи дослідження полягають в розширенні джерельної бази та уточненні викладеного в цій статті матеріалу, а в далекоглядній перспективі створення більш глибшої історичної реконструкції розвитку поселення.