Дослідження питань суспільного розвитку м. Маріуполя та Приазов'я доби демократичної революції 1917 р. становить безумовну наукову актуальність та інтерес для маріупольської спільноти, яка зацікавлена у вивченні історії рідного краю. Означена наукова проблема до нашого часу залишається недостатньо дослідженою. За радянських часів історики з ідеологічних міркувань або взагалі не розглядали проблеми суспільних демократичних перетворень у країні загалом та Приазовському краї зокрема, або ж висвітлювали їх необ'єктивно, з позицій комуністичної ідеології, яка не сприймала демократичних цінностей. У зв'язку із цим є необхідність розширити джерельну базу дослідження та переосмислити питання суспільного розвитку Маріупольського повіту в умовах демократичних перетворень навесні 1917 р.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Досліджувану проблему певною мірою висвітлювали сучасні історики, краєзнавці. Л. Якубова розглянула деякі аспекти означеної теми стосовно греків Приазов'я. В окремих працях незначною мірою отримали висвітлення питання сприйняття подій демократичної революції в деяких грецьких селах Маріупольського повіту. Найбільш значний матеріал із теми дослідження подано в узагальнюючій праці співробітників Маріупольського краєзнавчого музею. Але загалом проблема суспільного розвитку Маріупольського повіту на початку демократичної революції 1917 р. не висвітлена повно та системно.

Мета роботи полягає в здійсненні історичного аналізу суспільних процесів у Маріупольському повіті на початку демократичної революції 1917 р.

Виклад основного матеріалу. Невдала для Росії участь у Першій світовій війні вкрай загострила в країні суспільну кризу, що обумовило революційний вибух. 27 лютого 1917 р. у Російській імперії стався державний переворот, який призвів до падіння самодержавства в одній із найбільш деспотичних монархій світу та обумовив початок демократичних перетворень на всій величезній імперській території. 2 березня 1917 р. було створено Тимчасовий уряд на чолі з князем В. Львовим, який узяв на себе відповідальність за подальші реформи в країні [3, с.218].

Революція, яка розпочалася в Росії наприкінці лютого 1917 р., швидко охопила українські землі, пробудила до громадської активності різні суспільні верстви населення та етнічні спільноти. Розгорілася Українська революція, яка поставила на порядок денний питання економічного, соціального, політичного оновлення суспільства, відродження національної державності. Ініціатором цих перетворень виступила Українська Центральна Рада, створена 3-4 березня 1917 р. Протягом 3-5 березня в українських губерніях Російської імперії були ліквідовані органи влади царату [3, с.219].

Демократичний початок революції давав людям надію на успішне здійснення суспільних реформ. Були сподівання на те, що нова влада вирішить назрілі гострі економічні, соціальні та політичні проблеми.

В українському Приазов'ї з його строкатою етнічною та соціальною структурою населення на українсько-російському прикордонні революція мала суттєві особливості. Тут своєрідно перепліталися національні, соціальні та політичні суперечності. Революційний процес у Маріуполі ускладнювала протидія старої влади. Маріупольська поліція кілька днів намагалася приховати факт зречення царя [20].

Але чутки про цю подію (хоч і з запізненням) усе ж надійшли до Маріупольщини. Повідомлення про падіння російського самодержавства було позитивно сприйнято в Маріупольському повіті, породило надії на успішне вирішення багатьох давніх болючих соціальних та економічних проблем.

2 березня 1917 р. у Маріуполі різні політичні партії провели мітинги, на яких захоплено вітали революцію та очікувану свободу [2, с.132-133]. Автори книги про історію Малоянисоля зазначали: "Февральскую революцию 1917 г, которая свергла царизм, сельчане встретили в основном благожелательно, о чем свидетельствовал большой митинг на сельской площади перед церковью" [1, с.109].

В. Душка в книзі про історію с. Стара Ласпа писав: "Весть о свержении царя подавляющее большинство жителей села. встретило с радостью и надеждой на справедливое решение самых наболевших жизненных вопросов" [7, с.91].

Характеризуючи становище, яке склалося в селі Комар після повалення в Росії монархії Романових, І. Стріонов писав: "В первые дни после Февральской революции местные органы власти были парализованы и не знали, что делать. Солдаты, пришедшие с фронтов, ходили по улицам села группами и разглагольствовали про всякие небылицы: война прекращена с Германией, Россия больше воевать не будет, помещичьи земли раздадут бедным крестьянам и т д." [19, с.75].

Протягом першого, демократичного, періоду революції в постімперській Україні паралельно діяли дуже відмінні за своєю спрямованістю суспільно-політичні сили - українські національно-демократичні партії, представлені в Центральній Раді, російські прихильники Тимчасового уряду есери, помірковані меншовики, радикально налаштовані більшовики, політичні партії національних меншин, зокрема єврейські та інші. Їхні осередки в цей час з'явилися також у Маріуполі.

У суспільному житті Маріуполя того часу де важливу роль відігравали робітники металургійних підприємств, помітне місце посіла рада робітничих депутатів. В існуючій історичній літературі містяться різні тлумачення щодо питання її створення. За радянського часу з певних ідеологічних міркувань ця проблема висвітлювалася побіжно. Більшовицька газета "Наша правда" в листопаді 1927 р. зазначала, що 2 березня 1917 р. в Маріуполі, у приміщенні земства, було створено робітничий комітет, який провів вибори до ради робітничих депутатів. При цьому в газеті висловлювався жаль із приводу того, що до виконкому ради потрапили "всі стародумці-юристи" [20].

У статті про місто Жданов, опублікованій в "Історії міст і сіл України" (Донецька область), констатувалося, що 2 березня в місті було обрано раду робітничих депутатів, проте "більшість у ній захопили меншовики та есери", які "сприяли створенню. т зв. громадського комітету який очолив комісар Тимчасового уряду" [8, с.396]. Нападаючи на "меншовицько-есерівську більшість" Маріупольської робітничої ради, радянські історики не намагалися пояснити сутність питання, обмежуючись традиційними ідеологічними кліше. Сучасні маріупольські краєзнавці, уникаючи ідеологічних штампів, констатують, що рада робітничих депутатів була створена на заводах Нікополь-Маріупольського товариства та "Російський Провіданс" [2, с.133].

Факти свідчили про те, що маріупольські робітники - металурги на початку демократичної революції були політично активні, але не захоплені ліворадикальними настроями й перебували під впливом реформістських політичних сил - есерів та меншовицького крила російських соціал-демократів. Радикально налаштовані маріупольські більшовики на цей час ще не повернулися з ув'язнення. Та й загалом у місті та повіті ще панували ліберальні, помірковані настрої. До процесу суспільного оновлення в Маріуполі включалися громадські кола різної політичної спрямованості, але значною мірою орієнтовані на демократичні цінності.

6 березня відбулися об'єднані збори маріупольських громадських організацій, на яких було створено Маріупольський міський громадський виконавчий комітет, очолений представником партії кадетів, колишнім депутатом І російської Державної думи М. Земцовим [4, с.78]. В "Історії міст і сіл Донецької області" було зазначено, що це був комісар Тимчасового уряду м. Маріуполя [8, с.396]. Маріупольським повітовим комісаром Тимчасового уряду був призначений відомий купець І. Пічахчі - присяжний адвокат у Маріуполі [16].

До виконавчого комітету увійшли представники кооперативних, торговельно-промислових організацій та члени ради робітничих депутатів [2, с.132-133]. Члени комітету були обрані одностайно. Передбачалося, що він візьме на себе управління містом. Першим комітет розглянув питання про роззброєння дискредитованої в суспільстві колишньої царської поліції та створення народної міліції, для керівництва якою було запроваджено посаду головного комісара [9]. У зв'язку з ускладненням питання щодо забезпечення населення м. Маріуполя продовольством було створено продовольчий комітет. Одночасно було висловлено прагнення створити народний музей революційного руху в Росії [11].

11 березня 1917 р. був створений Маріупольський повітовий громадський виконавчий комітет. Протягом березня 1917 р. у селах повіту були створені волосні громадські комітети. У Сартані волосний комітет очолював заможний селянин С. Папуш. Він представляв сільську громаду також у повітовому комітеті [21, с.54].

Із початком демократичної революції в перебігу суспільних процесів у Маріуполі, як і в інших регіонах України, активізувалася роль солдатських мас. Із 1914 р. у Новоселівці знаходився стаціонарний літній табір та навчальний полігон 24-го Маріупольского запасного піхотного полку чисельність солдат у якому в літні періоди досягала 7 тис. осіб [18]. Слідом за відомим наказом № 1 Петроградської ради про демократизацію в Російській армії 7 березня наказом військового губернатора та начальника гарнізону м. Маріуполя було скасовано іменування солдатів "нижній ранг", офіцери були зобов'язані звертатися до солдатів на "Ви", знято було й статутні обмеження, встановлені для військових чинів [9]. Навесні 1917 р. у складі 24-го запасного піхотного полку виділилися національні військові формування, зокрема 5-а та 6-а українські роти, окремі грецькі сотні під керівництвом Балжі [2, с.133].

На початку революції більшість солдатів та офіцерів підтримувала нову владу. Наприкінці квітня в Маріуполі відбувся мітинг військовослужбовців місцевого гарнізону на знак єднання армії та Тимчасового уряду [12]. Від 24-го запасного полку на адресу Тимчасового уряду було відправлено телеграму із закликом до посилення його влади [13].

У квітні 1917 р. у результаті об'єднання ради робітничих та ради солдатських депутатів утворилася Маріупольська рада робітничих та солдатських депутатів. Від солдатів до неї увійшли переважно офіцери [20]. Маріупольська рада поширювала свій вплив на м. Маріуполь та Маріупольський повіт [5, с.81].

У квітні - травні 1917 р. до Маріуполя повернулися репресовані царською владою учасники антивоєнного страйку, який відбувався 16 травня - 4 червня 1916 р. на металургійному заводі "Нікополь" [4, с.77, 78]. Серед тих, хто повернувся до міста, був один з активних організаторів того страйку робітник броньового цеху металургійного заводу "Нікополь" В. Варганов. Він був обраний головою комітету тих, хто постраждав за страйк [6]. Цей комітет став основою формування в Маріуполі більшовицького осередку [8, с.396].

У цей час у Маріуполі були також створені різні громадські комітети - військово-промисловий, військово-спортивний, профспілки вчителів, фотографів та ін. "Союз солдаток та трудящих жінок", "Союз жінок", проводили доброчинну діяльність. З'явилися різні гуртки. Гурток "Відозва" на чолі з Д. Хараджаєвим допомагав російським військовополоненим [2, с.133].

Протягом березня 1917 р. у Маріуполі формувалися національні об'єднання українців, греків, вірмен. Вони проводили національно-культурні, благодійницькі заходи. Так, 21 березня 1917 р. у жіночій гімназії Н.С. Дарій відбувся вечір, присвячений творчості видатних українських письменників ХІХ ст. І. Котляревського та Т Шевченка. 7 квітня було оголошено про створення Маріупольського Українського товариства, яке ставило метою просвіту та формування політичної культури українців [4, с.78].11 березня на зборах Маріупольського вірменського комітету були зібрані пожертви на користь борців за свободу [11].12 березня товариство греків зібрало 1000 рублів в якості благодійних пожертв на допомогу революції [10]. Зазначені факти вказують на громадську активність демократичних кіл Маріуполя протягом березня - травня 1917 р.

маріупольський повіт революція

Висновки