Кожна галузь знань неминуче набуває своїх стереотипів. Полегшуючи справу колективного обмірковування провідних проблем, стереотипи, разом із тим, здатні також гальмувати думку, закриваючи інші можливі напрями пошуку.

У проблематиці трагічних подій і процесів доби сталінської "реконструкції" одним із стійких стереотипів є занадто чіткий поділ суспільства на дві частини: керівну верхівку й "народну масу", вождів і народ, "командирів великого голоду" і "піддослідних" великого соціального експерименту, тих, які "переламували", і тих, кого "ламали". Після навального очищення історичної думки пострадянського простору від прокомуністичних стереотипів, які освячували сталінську індустріалізацію й колективізацію та фактично виправдовували масові репресії й волюнтаристські експерименти, - усезагальним і належним стало констатування злочинної місії компартійного керівництва, з одного боку, і показ нескінченних страждань рядових громадян від жорстокого режиму. Таке бачення, будучи, безумовно, природним і справедливим, тим не менше є по-соціологічному знівельованим і заважає побачити, що насправді трагедія була жорстокішою, "ламання" суспільства було страшнішим, а "вся правда" є просто моторошною. Насправді тиск правлячої верхівки на суспільство був настільки безжальним і несамовитим, що його тягаря не уникли й самі члени керівної політичної сили. І сказати про режим, що він був жорстоким, - значить сказати дуже мало. Бо насправді він був нелюдським і біснуватим.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Відколи пострадянська історіографія остаточно засвоїла той факт, що сталінська колективізація, як і вся політика "соціалістичного будівництва", носила штучний і волюнтаристський характер, постало питання про персональну відповідальність за історичного масштабу злочини перед народами колишнього СРСР Поступово в науці сформувався концепт керівної номенклатури, або "політичної еліти", 1920-30-х років. Системно й докладно вивчалася технологія владарювання компартійної верхівки [1-4]. Набутий фактографічний матеріал дозволив від загального інституційного аналізу перейти до з'ясування складніших аспектів, таких як ментальність і соціальна психологія, а то й антропологія керівної політичної сили і її головних дійових осіб [5-8]. Від аналізу об'єктивних структур (таких як апарат управління, законодавство, політичні кампанії) дослідники переходять до виявлення ретельно приховуваних у свій час особистісних моментів, таких як кар'єризм, інтриги, страх, азарт. Зрозуміло, що для розробки таких особливих питань необхідна робота перш за все з джерелами, які здебільшого досі не публікувалися, - щоденниковими записами, особистим листуванням, випадковими свідченнями.

Робота щодо відтворення морального обличчя політичного керівництва розглядуваної доби лише починає розгортатися, і в цих умовах цінними будуть будь - які деталі. Однією з них уважаємо внутрішній психологічний стан безпосередніх виконавців вищої політичної волі вождів "великого перелому".

Метою роботи є привернути увагу до аномальних явищ у середовищі компартійної верхівки доби показного тріумфу "будівників соціалізму в одній окремо взятій країні", зокрема, констатувати масове поширення зневіри й перетворення самогубств на системне явище.

Виклад основного матеріалу. Самогубства стали невід'ємною частиною партійного побуту вже в роки боротьби за встановлення компартійної влади. Тоді руйнування здоров'я партійців значною мірою було пов'язане з характером завдань, які їм доводилося виконувати. Часто вони полягали у веденні допитів, проведенні реквізицій, здійсненні різного роду репресій. Вразливих це мучило й виснажувало, а примітивних провокувало на втрату самоконтролю й рецидиви сваволі, здирництва, патологічної жорстокості. Уповноважений співробітник Донецької губНК, здійснивши в травні 1920 р. інспекцію Алчевського, Єнакіївського і Юзівського повітів, писав своєму шефу: "Милиция в уездах представляет из себя какой-то сброд. Назначенные начальники чувствуют себя царьками, которых нужно почаще подталкивать, чтобы была работа, или же переводить из уезда в уезд, ибо некоторые из них успели обжиться и обзавестись знакомствами" [10]. Бюлетень новин для членів ЦК і губкомів від 19 липня 1920 р. повідомляв про обстановку в Гадяцькому повіті Полтавської губернії: "В милиции злоупотребления и пьянство. Упродколлегия, присланная из Центра, заняла к местным работникам вызывающее положение, и дело кончилось конфликтом.". У Зіньківському повіті: "Ряд ответственных работников устраивает попойки" [11].

У період збройного впровадження компартійної влади в Україні (1920 - початок 1921 рр.) партійці діяли в умовах постійних мобілізацій, ризику для життя, хаотичного накопичення обов'язків. Атмосферу перших місяців становлення системи в Олександрівській губернії передає бюлетень новин для членів ЦК і губкомів від 8 грудня 1920 р.: "Отсутствие работников заставляет одного товарища совмещать целый ряд обязанностей, в результате все выполняются плохо и вся деятельность советская и партийная принимает хаотический характер" [12].

Не соромлячись і не приховуючи, персонально й колективно партійці волають про виснаженість і хвороби. Секретар Донецького губкому Е. Квірінг у листі до ЦК КП (б) У від 20 травня 1920 р. повідомляв, що доводиться давати відпустки на лікування з огляду на масові захворювання партійних "працівників" на туберкульоз [13]. З Одеської губернії влітку 1922 р. повідомляли, що через голод і виснаження подають заяви про звільнення співробітники ГПУ [14]. У лютому 1922 р. у Донецький губком надійшла заява про переведення із ЧК на іншу роботу: "Проработав почти 4 года в органах ЧК в той обстановке, где ежедневно была самая напряженная работа, революционная борьба с классовым врагом пролетариата, не раз принимая активное участие в подавлении восстаний и бандитизма, я устал и стал больным и слишком изнервничался в условиях обстановки сильным нервным расстройством. Вследствие чего подвержен вспыльчивости и подчас неуместному обращению. Почему нуждаюсь до крайности в отдыхе или по крайней мере умеренной работе." [15] Секретар Генічеського повітового партійного комітету в 1922 р. пише заяву до Запорізького губкому:". В Ге - ническе условия больше, где бы то ни было, требуют напряжения энергии и сил. Я же имею продолжительную болезнь вследствие контузии - невралгию, сразу почувствовал, когда был перегружен работой. В последнее время моя работа сопровождается систематическими перерывами, что вызывается нервными осложнениями." [16].

Зміст персональних заяв підтверджується висновками й зауваженнями місцевих керівних органів. На всеукраїнській нараді завідуючих "госпколективів" губкомів партії влітку 1922 р. представник Одеської губернії змальовував важке становище комуністів: "Общее положение членов партии тяжелое, на почве голода стали наблюдаться заболевания тифом и другими болезнями. На этой же почве при усиленно-напряженной работе смертность членов партии достигла высокой цифры и зарегистрирован случай самоубийства" [17].

У "політдоповіді" секретаря Запорізького окружкому партії С. Козлова за вересень - жовтень 1923 р. відзначався факт самогубства комуніста: заступник начальника Василівської районної міліції застрелився з нагана, перед цим випивши дозу "іспанських мушок" [18].

Якщо фізичне й моральне виснаження перших по - революційних років накопичувалося в ході "класових боїв" із зовнішнім ворогом, то нервові зриви періоду "чрезвычайщины" і колективізації були проявами внутрішньої кризи системи.

Масові свідчення щодо поведінки провінційних, місцевих функціонерів під час так званих хлібозаготівель 1929-1933 років не залишають ніяких сумнівів щодо того, що прорахунок вищого керівництва був очевидним й абсолютним. І це дозволяє ставити питання про те, чи була суцільна колективізація результатом якогось свідомо укладеного плану і чи випадково директиви по першій п'ятирічці не передбачали суцільної колективізації. Не можна виключати того, що початок суцільної колективізації був (як і завжди) актом імпровізації, конвульсивною дією керівництва, яке відчуло нагальну потребу "прориватися" з небезпечної ситуації.

Наростання апаратних проблем на периферії в 1930-1932 рр. відзначає у своїй монографії М. Дорошко. Дослідник визначає ситуацію як "фактичний саботаж надзвичайних хлібозаготівель. з боку багатьох партійних працівників на місцях". Наслідки ж нервових адміністративно-територіальних реформувань, проведених у 1930 р. щодо України, називає "паралічем управління" [2, с.303-304].

Конфлікт усередині влади на персональному рівні вилився в особисті драми. Зокрема, ідеться про психічні розлади в безпосередніх виконавців волі вищого керівництва. На початку 1930-х років прокотилася хвиля дезертирства номенклатурний із фронту хлібозаготівель.

У листі В. Затонського в ЦК від січня 1932 р. говорилося: "Зарегистрировано довольно много случаев сдачи партбилетов отчаявшимися и колеблющимися; есть случаи бегства членов партии - председателей сельсовета и пред. колхозов. Выезжают без всякой регистрации неизвестно куда" [19].

Про результати спеціального розслідування одного окремого факту виходу з партії заступник голови ДПУ УСРР К. Карлсон 7 грудня 1932 р. особисто доповідав генеральному секретареві ЦК КП (б) У С. Косіору [20]. Виявилось, що завідувач оргвідділу Носівського райкому партії Чернігівської області, будучи прикріпленим до с. Лихачеве для проведення хлібозаготівель, "проявил полнейшую бездеятельность", а потім здав свій партквиток у райком, мотивуючи своє рішення незгодою з політикою партії. Побіжно він мав кілька приватних розмов із колегами, зміст яких ДПУ встановило й назавжди закріпило для історії у вигляді доносу:". Я убедился, что проводимая линия партии по крестьянскому вопросу неверна. Крестьянская масса настроена против нас. В ЦК сидят контрреволюционеры, которые ведут политику так, чтобы вызвать недовольство у крестьян. Хлебозаготовки настолько непосильны, что их никакими способами выполнить нельзя. У крестьянина требуешь хлеб, а сам знаешь, что хлеба у него нет. Все это к хорошему не приведет. Я не могу идти против масс. После сдачи партийного билета предполагаю уехать в Донбасс и быть простым рабочим. Наша руководящая партийная организация оторвана от масс, и они не знают истинного положения на селе. Проведение в жизнь директив партии по хлебозаготовкам вызовет всеобщее восстание населения против Со - ввласти. Я не хочу быть виновником народных страданий, и по этой причине вышел из партии." [Там само].

Але була ще одна зловісна грань: людська психіка не витримувала надлюдських перевантажень - і посипалися хвороби і самогубства. Свідчення про цю біду спочатку з'явилися в документах 1929 р. як курйози, факти такого роду включалися у всілякі "спецзведення" мало не як анекдоти, але потім стало зрозуміло, що це ціле явище - не занадто масове, але достатньо показове. Одне з перших повідомлень про зв'язок погрому села з психічними захворюваннями "активу" міститься у огляді інформаційного відділу ЦК КП (б) У "Про хід хлібозаготівель" від 15 червня 1929 р. Те, що трапилось із завідувачем райземуправління Старокерменчицького району Маріупольського округу автори кваліфікували як "цікавий випадок": бідолага відмовився виконувати рішення про мобілізацію його на заходи по хлібозаготівлях, мотивуючи свою відмову посиланням на постанову липневого пленуму ЦК про неприпустимість застосування надзвичайних заходів на хлібозаготівлях. Причому "цей товариш у зв'язку з хворістю відправлен в психіятричну лікарню" [21]. Нічого не стверджуючи експліцитно, автори огляду "тонко" натякали на те, що, мовляв, тільки психічно хворий може виступати проти лінії партії, яка всім "нормальним" здоровим людям здається єдино правильною в таких умовах. Хоч залишається місце й для зловісної здогадки-натяку: усі незгодні будуть оголошені божевільними. Нам же доводиться припускати, що людину завело до лікарні надзвичайне нервове напруження.

Самогубства партійних функціонерів як соціальне явище, а не як окремі загальнолюдські випадковості почали помічатися десь на початку 1931 р.

У спеціальній доповідній записці одного із секретарів ЦКК КП (б) У Іванова генеральному секретарю ЦК КП (б) У Косіору від 23 квітня 193і р. під грифом "Цілком таємно" повідомлялося про "низку самогубств" членів партії, які сталися за останні 6 місяців [22]. При цьому виділялося дві групи причин цього, безумовно, неприємного для керівництва партії явища. Перша: "Нечуткое и бездушное отношение к членам партии, отсутствие помощи в работе, травля и преследование их в отдельных парторганизациях, зажим критики.". Друга: "Бытовое загнивание, морально-политическое разложение отдельных членов партии, пасование перед трудностями работы и упадочнические настроения в связи с условиями личного характера.". Якщо ж перекласти апаратну казуїстику стилізовану під високопар - не академічне розмірковування, людською мовою, то стане зрозумілим, що керівництво СРСР кинуло країну в таку прірву божевілля, що нормальна людська психіка не витримувала. Звичні, "напрацьовані" за роки революції і громадянської війни засоби мобілізації своїх членів на здійснення диктатури (надання шансу реалізації свого честолюбства плюс матеріальна зацікавленість) виявилися недостатніми в момент "великого перелому", і периферійні функціонери цієї системи опинилися під таким небаченим пресом, відчули такі психічні тортури, а то й справжні репресії, що не завжди могли пристосуватися. З іншого боку спротив селянської маси був таким щільним і сповненим мученицьких страждань, що воля багатьох виконавців виявлялася паралізованою. Не будемо говорити про совість, але принаймні про сильну збентеженість говорити можна.

правляча політична еліта колективізація самогубство

"Самоубийства, вызванные моральным разложением и упадочническими настроениями" секретар ЦК КП (б) У ілюструє одним фактом: член Уманської районної партійної контрольної комісії (до таких комісій випадкових людей не включали, а намагалися направляти досвідчених і заслужених діячів), член партії з 1920 р., за походженням робітник, був відряджений на село уповноваженим по хлібозаготівлях, впав у гріх "правого опортунізму" (не зміг організувати "наступ на куркуля"), завалив доручену справу і як чесний боєць партії застрелився.

Державний терор у 1930-ті роки супроводжувався прикметною фразеологією, від якої віє істерією та знавіснілим безумством: "саботаж хлібозаготівель", "організований контрреволюційний саботаж", "агенти класового ворога", "вороги соціалістичного будівництва, куркульські агенти з партквитками", "ця контрреволюцій на зграя", "переродженці", "контрреволюційні шкідницькі дії", "куркульська агентура". На показових судових процесах виносилися й широко оголошувалися людожерські неадекватні вироки: розстріл, астрономічні строки утримання "в таборах окремого призначення у віддалених районах Союзу".

Може скластися враження, що як ініціатори, так і виконавці масових репресій перебували в стані сп'яніння від відчуття безмежності своєї влади (помноженої на нервове збудження від думки про вірогідність скорого провалу краху й неминучої розплати). Але насправді це була керована істерія, награна знавіснілість і свідома біснуватість.

Про те, хто саме практикував "нечуткое и бездушное отношение к членам партии, отсутствие помощи в работе, травлю и преследование их в отдельных парторганизациях", свідчать самі "командири Великого голоду" у власноручних записках.

Ті, хто був головним штовхачем погрому середньої та низової ланки влади в Україні, залишили власноручні записи, які проливають світло на мотиви й обставини таких акцій. Передісторія цього "самоаналізу в листах" така. 29 грудня 1931 р. пленум ЦК ВКП (б) оголосив січень 1932 р. бойовим ударним місяцем закінчення хлібозаготівельної кампанії 1931 року Згодом Й. Сталін і В. Молотов надіслали генеральному секретареві ЦК КП (б) У С. Косіору і членам політбюро ЦК КП (б) У телеграму відповідного бойового змісту: "Становище з хлібозаготівлями на Україні вважаємо тривожним. Вважаємо необхідним Ваш негайний приїзд до Харкова і пере - брання Вами у власні руки всієї справи хлібозаготівель. Рішення Пленуму ЦК ВКП (б) повинно бути виконане".3 січня 1932 р. телеграма Сталіна і Молотова була розглянута на засіданні політбюро ЦК КП (б) У та розіслана в усі райкоми партії. Після цього українські керівники на чолі із членами політбюро роз'їхались по республіці виконувати плани хлібозаготівель. У серпні - жовтні тиск на українське керівництво посилюється, і 13 жовтня С. Косіор і 15 українських керівних працівників виїхали на хлібозаготівлі [8, с.13, 34]. Українські "командири Великого голоду" в ході виконання своєї місії, перебуваючи у відрядженнях у різних регіонах України, писали в ЦК особисті листи-звіти.

В. Затонський у доповідній записці секретареві ЦК КП (б) У С. Косіору [23] про хід свого рейду по районах України з метою активізації надзвичайних заходів щодо хлібозаготівель у січні 1932 р. з півоберту починає метати стріли "більшовицького гніву" на партійну братву: "Большинство организаций, несмотря на все указания ЦК., раскачиваются, а местами сельские коммунисты оказывают прямое сопротивление работе по хлебозаготовкам". Епіцентр саботажу - районний актив, наприклад: "Старо-Саранский РПК ничего не заготовляет, а занимается писанием докладных записок, доказывающих, что колхозники уже голодают".

Але й по селах не краще: "Менее активное, но в достаточной степени упорное сопротивление замечается в очень большом количестве сельских организаций. Районная головка в большинстве случаев не может справиться и на ходу перевоспитать свою периферию"; "сельские коммунисты не подготовлены политически, равно как и не умеют организовать свои силы. в состоянии растерянности, нытье о нереальности плана, а также перегибы вроде массовых обысков";". Сплошь и рядом даже хорошие преданные партийцы-низовики организационно невероятно беспомощны. Вообще же сельские организации не только недостаточно по - большевистски воспитаны, но и изрядно засорены всевозможными примазавшимися". На чолі колгоспів і районних служб - "чудаки и безнадежные оппортунисты, которые пытаются исходить в своих расчетах из колхозной бухгалтерии. при ближайшей проверке почти везде, как правило, удается вскрывать фальшь существующей бухгалтерии. Сплошь да рядом чувствуется хотя и не высказываемая надежда на то, что удастся отделаться от выполнения плана"; "Жалобы на трудности - весьма обычное явление".

Цікаво, за рахунок яких прийомів виконував свою місію Затонський. Він "підбадьорював" своїх одно - партійців воістину в дусі екзистенціалістських норм, тобто ставив їх на межу життя і нежиття. В одному місці, в артілі "Незаможник" Царе-Костянтинівського району, він закрутив "соціалістичне змагання" сільського активу винахідливим і одночасно нехитрим способом: "После того как секретарь РПК по моему предложению обработал председателя колхоза (кандидат партии), поставив ему ультиматум: или партбилет, или выступление с обещанием свезти 15 пудов хлеба - на этом собрании было собрано (как начало перелома) около 1200 пудов хлеба, вывезенного на следующий день красным обозом". В одному з "грецьких" районів Маріупольського округу "пока снял председателя КК. секретарю РПК и председателю РИКа объявил последнее предупреждение". І це тільки для початку, в умовах гострого браку часу ("приходится поэтому быть беспрерывно в разъездах"), а на майбутнє - ширші творчі плани: "Некоторые районные организации, где дело особенно плохо (Сартана, Старая Карань), придется подвергнуть освежению и применить снятие негодного руководства". Щільний графік, брак часу заважали реалізувати всі творчі потенції старого більшовика. Наприклад, щодо Старо-Сартанського району: "Я не снял руководство только потому что не мог до них добраться. Поручил тов. Петровскому проехать к ним из Мариуполя и навести порядок". Про одного з уповноважених від Нікопольського райвиконкому, який дозволив собі розмірковувати про можливість виконання плану хлібозаготівель: "Пришлось его самого немедля снять". І все це -". с тем, чтобы колхозники, а тем более интеллектуалы почувствовали, что мы не болтовней занимаемся, а требуем от них выполнения обязательств".

На новому оберті державного терору задушевно - епістолярний жанр серед верхівки української компартійної влади набув дальшого поширення й художнього вдосконалення. Перлинами цього жанру можна назвати листи В. Затонського до С. Косіора з передової лінії боротьби за влаштування Голодомору в українських селах у 1932 р. Якщо в січневому листі ще переважає стиль діловитості, хоч і пересипаний "перлами" цинічного гумору то в листі від 13 листопада І932 р. [24] пан Затонський просто танцює канкан. Про ділові якості районного начальства південних районів Київської області говориться так: "как малые дети. везде масса глупостей, а часто и прямого саботажа". Про свої власні дії: "Приходится возить районщиков по селам и тыкать носом. "; "Каждый день заготовляю 2-3 партбилета (у разных уполномоченных). ";". Стал мне развязно рассказывать (точно по инструкции) о том, что они якобы уже сделали. Врал вдохновенно, пока я озверев не выгнал его из комнаты и из партии";". Распорядился этого уполномоченного из партии исключить, арестовать, привезти в район и там судить"; "Секретаря РПК пришлось вообще убрать - совершенно безнадежный дурень". Про селянські скарги: "Мужик здорово играет на "перекручуванні".

Лист уповноваженого ЦК А. Хвилі генеральному секретареві ЦК КП (б) У С. Косіору від 10 листопада 1932 р. про хід свого рейду по районах Одеської області з метою активізації надзвичайних заходів щодо хлібозаготівель [25] переповнений істеричними звинуваченнями на адресу районного й сільського активу. Накрутивши себе до рівня необхідного тоді пафосу необільшовик Хвиля підносить напруження свого святого гніву до краю й кидає грізне звинувачення:". Більшість керівництва партійних осередків району розкладено. Бюро всіх осередків, як правило, не боролися за реалізацію пляна, а боролися проти пляна. Тут, очевидно, маємо справу з саботажем з боку багатьох секретарів партійних осередків рішень партії" [Там само].

Головний злочин районного керівництва й особливо сільського активу полягав у впертих спробах пояснити неможливість виконати спущені згори "плани" по "хлібозаготівлях" (а фактично - по вишкрібанню останніх запасів хліба з села): "Колгоспи, які закінчили молотить, як правило, припинили хлібозаготівлі, заявляючи, що хліба "немає", - продовжує А. Хвиля. - Зрозуміла річ, що розмови ці не мають нічого спільного з дійсністю. Бо хліб був і є. Справа тільки в тому, що районна партійна організація не вела й ще не веде відповідної боротьби за хліб.". Заповзятий інквізитор, яким став А. Хвиля, іде далі оцінки виконавчих якостей периферійного начальства, він знаходить глибинні корені зла: "Треба мати на увазі, що партійна організація на селі має певну кількість бувших активних петлюрівців, гри - гор'ївців, що забралися до нас у партію. Ці вороги ведуть свою роботу." [Там само].

Сам ревізор від ЦК, як міг, скільки встиг, попрацював над очищенням південноукраїнського села від скверни опортунізму У Великоолександрівському районі: "На низку таких фактів, що свідчать про виявлення опортунізму злочинного ставлення до хлібозаготівель, я поставив питання на бюро РПК. Дякова, секретаря Н.-Кам'янського осередку виключено з партії. Винних за відсутність охорони хліба на першій бригаді Новокам'янці віддано до суду Возенкова - з роботи знято, як опортуніста" [Там само].

Власна ж компетентність і виробнича винахідливість пана Хвилі є дріб'язковою й обмеженою: усі його поради й зауваження крутяться навколо сторожування: цілодобове чергування комуністів при молотарках тощо: "Головне - це зберегти хліб від крадіжки";". Факти злочинної організації обмолота. біля молотарок не було поставлено членів партії і комсомольців"; "Вжито заходів, щоб забезпечити обмолот і охорону зерна біля молотарок та своєчасний вивіз його на пункт"; "Покоси не було як слід заграблено".

При інтерпретації подібних писань мимоволі збиваєшся на публіцистичний стиль, на папір проситься емоційно забарвлена лексика. Але по-іншому й неможливо відреагувати. Адже в розібраному листі пана Хвилі зовсім немає фахового аналізу; його донесення - це суцільний потік істерії. Зі змістом цього тексту неможливо дискутувати, бо автор не пропонує ніяких раціональних суджень. Єдине, що можна винести з такого тексту це уявлення про психічне збочення уповноваженого ЦК.

На початку грудня 1932 р.С. Косіор повідомив Сталіну що за листопад і 5 днів грудня у зв'язку з хлібозаготівлями ДПУ УСРР заарештувало 1230 осіб, в тому числі 340 голів колгоспів, 750 членів правлінь, 140 рахівників, 140 бригадирів, 265 завгоспів і вагарів, 195 інших працівників колгоспів. До суду було притягнуто 327 комуністів за "саботаж" хлібозаготівель. На "чорну дошку" рішенням ЦК КП (б) У і РНК УСРР занесено шість сіл, а постановами облвиконкомів - до 400 колгоспів [9, c.283].

Лише так званою "трійкою" (спецкомісією ЦК КП (б) У, створеною 21 листопада) були засуджені до розстрілу 108 осіб, справи ще на 100 знаходились на розгляді [8, с.54].

Висновок