Воєнно-політична ситуація у Підкарпатській Русі влітку-восени 1944 р. та проголошення возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною

Размещено на http://www.allbest.ru/

Воєнно-політична ситуація у Підкарпатській Русі влітку-восени 1944 р. та проголошення возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною

ДОКАШ О.Ю.

У статті характеризується воєнно-політична ситуація напередодні вступу частин Червоної Армії на територію Підкарпатської Русі в контексті реалізації стратегічних планів керівництва СРСР в Центрально-Східній Європі на завершальному етапі Другої світової війни загалом та радянсько-чехословацьких відносин зокрема. Окрема увага звертається на аналіз бойових дій між частинами Червоної та угорської армій у вересні--жовтні 1944 р., що призвели до звільнення краю від багаторічної окупації сателітом нацистської Німеччини гортістською Угорщиною.

Ключові слова: Друга світова війна, Підкарпатська Русь, Закарпатська Україна, воєнно-політична ситуація, возз'єднання.

угорський армія підкарпатський окупація

Актуальність та постановка проблеми. Пропоноване дослідження має історико-політологічний характер, є актуальним в науково-теоретичному та практичному вимірах та може розглядатися як вагома передумова об'єктивного висвітлення подій завершального етапу Другої світової війни в Закарпатській Україні, викриття міфів та стереотипів того часу з метою недопущення їх реанімації в умовах ведення Російською Федерацією «гібридної війни» проти України, зокрема, у відродженні т.зв. «русинського» сепаратизму. Матеріали роботи можуть бути використані при викладанні історичних та політологічних спецкурсів та продовженні дослідження політичних процесів в Закарпатській Україні на нових теоретико-методологічних засадах.

Аналіз попередніх досліджень. Стан наукової розробки даної проблеми включає як дослідження окремих істориків М. Болдижара [1-3], О. Довганича [8], І. Рєпіна [19], юриста Д. Пеци [16], так й матеріали кількох наукових конференцій, присвячених звільненню Закарпатської України від угорської окупації восени 1944 р. [4--5;12], та монографії історико-політологічного та політико-правого характеру закарпатських та буковинських авторів [11; 13], які демонструють новітні підходи до інтерпретації цієї сторінки історії краю, на противагу заідеологізованим публікаціям радянського періоду [14; 17-18], які критично розглядаються у даній статті. Одночасно запропонована стаття покликана розв'язати актуальні питання політичної історії Закарпатської України періоду Другої світової війни, які висвітлені в останніх публікаціях автора [9-10].

Мета та завдання дослідження. Метою даної статті є історико-політологічна характеристика підготовки звільнення Підкарпатської Русі від угорської окупації на завершальному етапі Другої світової війни в контексті возз'єднання більшості українських етнічних територій у складі єдиної держави.

Відповідно до поставленої мети необхідно вирішити низку дослідницьких завдань:

охарактеризувати передумови зміни воєнно-політичної ситуації в краї наприкінці літа-восени 1944 р.;

розкрити специфіку бойових дій у процесі звільнення Підкарпатської Русі від угорської окупації;

вказати на механізми впливу радянських та чехословацьких військових структур на воєнно-політичні орієнтації населення краю;

охарактеризувати інституційно-процедурні механізми возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною.

Виклад основного матеріалу. Реалізацію військово-політичних завдань у роки Другої світової війни Угорщина здійснювала насамперед на етнічних землях українського народу. Сама присутність і сусідство угорського і українського етносів у Карпатах сприймалися як ворожі державницьким інтересам обох народів. За умов успішного просування Червоної Армії вглиб території України, захист передгір'я Карпат (Івано-Франківської, Львівської та Закарпатської областей) 320-тисячною 1-ою угорською армією відігравав важливу роль у реалізації військово-політичної стратегії Угорщини [20, 172-173].

Однак, вже на серпень 1944 р. Червона Армія зайняла вигідне стратегічне положення, що дозволяло завдати удару по флангах основних угруповань гітлерівських військ та їх союзників. На південно-західному оперативному напрямку німецько-радянського фронту в ході Львівсько-Сандомирської операції війська 1-го Українського фронту діяли на двох напрямках: основні сили, що захопили важливий плацдарм на Віслі, націлювалися на берлінський стратегічний напрям: армії лівого крила розгорнули бої в передгір'ях Карпат, на підступах до східних кордонів колишньої Чехословаччини. До 5 серпня був створений самостійний -- 4-й Український фронт [19, 7].

До кінця серпня 1944 року 1-й та 4-й Українські фронти звільнили усі західні землі сучасної України, за винятком Закарпаття. У сусідній Словаччині наростав про- радянський рух опору. Уряд Й. Тісо 12 серпня запровадив надзвичайний стан, а 23 серпня звернувся до Адольфа Гітлера по військову допомогу. У країну ввели німецькі поліцейські підрозділи, піхотну дивізію та окремі частини з групи армій «Північна Україна» чисельністю близько 20 тисяч осіб. Вони доволі легко нейтралізували словацьких партизанів, а 2 вересня роззброїли майже 24-тисячний Східнословацький корпус (район Пряшева, Свидника і Меджилабірців), що перейшов на бік повсталих [13, 246].

Політичне керівництво СРСР, не володіючи оперативною інформацією про обстановку, яка склалася у Словаччині на кінець серпня 1944 р., ігноруючи думку керівництва Генерального штабу Червоної Армії про доцільність наступу через гори, намагалося якомога швидше оволодіти Угорською рівниною з метою подальшого впливу на долю народів Центрально-Східної Європи та виведення з війни Словаччини та Угорщини [19, 8].

Політичне керівництво СРСР прагнуло швидко вивести з війни німецьких сателітів, Словаччину та Угорщину. Оволодіти містом Пряшів планували на середину вересня 1944 р., а вдалося тільки в січні 1945 р. До відповідної операції з завданням головного удару на Пряшів залучили 38-у армію (генерал-полковник К. Москаленко) 1-го Українського фронту та 1-у гвардійську армію (генерал-полковник А. Гречко) 4-го Українського фронту. До складу 38-ї армії входив і 1-й чехословацький армійський корпус -- чисельність становила 17 тисяч бійців, серед них -- 7,1 тисячі закарпатців під командуванням спочатку генерала Я. Кра- тохвіла, а з 10 вересня 1944 року - генерала Л. Свободи [13, 246].

Подолання природного рубежу, яким є Східні Карпати, ускладнювалося створеною німецько-угорськими військами могутньою обороною з системою оборонних укріплень «Лінії Арпад». Німецьке керівництво прагнуло за будь-яку ціну утримати Словаччину, розглядаючи її як бар'єр на шляху Червоної Армії до промислових районів Чехії, Моравії, Угорщини і Польщі [19, 8].

Оборонялося угорсько-німецьке угруповання (армійська група) під командуванням генерал-полковника Г. Гайнріці. Воно складалося з двох армій. 1-а німецька танкова (власне, нею безпосередньо й командував Г. Гайнріці) дислокувалася, головним чином, у Східній Словаччині. Підпорядкована їй 1-а угорська (командувач -- генерал-полковник Б. Міклош) розташовувалася приблизно в межах сучасного Закарпаття, а штаб знаходився в Хусті. В межах сучасної Закарпатської області воювала головним чином 1-а угорська армія. Три її піхотні дивізії розташувалися безпосередньо на «Лінії Арпад», тобто були висунуті практично на лінію колишнього державного кордону. Нині це адміністративна межа між Закарпатською, Львівською та Івано-Франківською областями України [13, 248].

Наступом 8 вересня 1944 р. 38-ї армії 1-го Українського фронту та 1-ї гвардійської армії 4-го Українського фронту (Карпатсько-Дуклінська операція) почалися дії Червоної Армії в Карпатах. Дещо пізніше частина сил 4-го Українського фронту розгорнула бойові дії на мукачівському та ужгородському напрямках (Карпатсько-Ужгородська операція). У сукупності ж всі ці дії в Карпатах склали своєрідну операцію двох фронтів (Східно-Карпатську) [19, 9]. Можемо підтримати І. Рєпіна, що виконання неймовірно важкого завдання з подолання Східних Карпат стало результатом героїзму і військової майстерності воїнів Червоної Армії і 1-го Чехословацького армійського корпусу [19, 12].

Командувач 1-ої угорської армії генерал-полковник Бейла Міклош (1890-1948) раніше командував 1-м Мобільним корпусом -- найбільш боєздатним військовим з'єднанням Угорщини. У липні -- листопаді 1941 р. корпус тоді ще генерал-майора Б. Міклоша воював у складі німецької групи армій «Південь» у центральній та східній Україні. 16 жовтня 1944 р. генерал-полковник Бейла Міклош разом зі своїм начальником штабу, багатьма офіцерами і солдатами (до 10 тисяч осіб) перейшов на радянський бік. Проте генерал-полковник Г. Гайнріці зумів миттєво здійснити заміну командного складу і відновити боєздатність 1-ї угорської армії. Командувача 2-ї угорської армії Л. Вереша німці арештували [13, 248].

Під ударами військ 4-го Українського фронту та під впливом агітаційно-пропагандистської роботи з розкладання 1-а угорська армія фактично розпалась та перестала існувати як серйозна воєнна сила. Так, за 10 днів, з 20 по 30 жовтня 1944 р., вона втратила вбитими та пораненими близько 14,4 тис. вояків, полоненими -- майже 20 тис.[18, 467].

Певну, далеко не таку гіперболізовану радянською історіографією, роль у звільненні Закарпаття відіграло те, що впродовж липня--жовтня 1944 р. по лінії Українського штабу партизанського руху десантували 8 загонів загальною чисельністю 158 диверсантів, які зуміли організувати під своє командування до 2,7 тисячі партизанів, яким допомагала майже тисяча підпільників із партизанського резерву, провівши близько 130 операцій та диверсій, знищивши до 3,6 тис. осіб ворога й майже 2 тис. осіб захопили в полон. Хоча якого-небудь істотного впливу на військово-стратегічний сценарій вони не справили, проте увесь їх особовий склад, особливо керівний, знадобився для виконання низки радяні-заційних завдань у розрізі кожного населеного пункту Закарпатської України. Крім того, конкретні прізвища закарпатських партизанів гарно вписалися у наступні десятиліття в панівну комуністичну ідеологію. Зокрема, їх широко використали для міфологічного творення світлого образу «братів зі сходу» -- героїчних визволителів трудового Закарпаття від іноземного поневолення і рабства [13, 251].

Невдовзі після капітуляції сусідньої Румунії (12 вересня 1944 р.) регент Угорщини М. Горті 28 вересня 1944 р. таємно відправив делегацію на чолі з начальником жандармерії генерал-лейтенантом Т. Фараго у Москву на переговори про капітуляцію [13, 248]. 11 жовтня 1944 р. угорська делегація підписала попередню угоду про перемир'я, перший пункт якої передбачав, що Угорщина повинна евакуювати всі свої війська та цивільну адміністрацію з території Словаччини, Румунії та Югославії в межі кордонів Угорщини, що існували на 31 грудня 1937 р. Угорщина залишалася самостійною, незалежною державою, інші держави мали не втручатися у внутрішні справи цієї країни; угорська армія мала повернути свою зброю проти німецьких військ. Проте підписана угода так й не набула чинності, оскільки гітлерівська Німеччина 15 жовтня 1944 р. домоглась від Хорті зречення на користь лідера профашистської партії «Схрещені стріли» Ф. Салаші, і наступного першого було вивезено до Німеччини [14, 120]. Тим часом Салаші, проголосивши себе главою держави та «вождем нації», створив уряд «концентрації правил сил» Угорщини, перетворивши своє нетривале правління на період фашистської диктатури в найогиднішій формі [18, 454-455].

У цих умовах 4-й Український фронт негайно перейшов у рішучий наступ проти деморалізованого у цій атмосфері противника -- 1-ї угорської армії -- та протягом наступних дванадцяти днів Закарпаття було звільнено від угорських і німецьких військ [13, 248].

Докорінна зміна у воєнно-політичному становищі Закарпаття поставила на порядок денний питання його терторіальної належності та організації системи політичного керівництва й державного управління Підкарпатської Русі як автономної частини довоєнної Чехословаччини. Зі вступом Червоної Армії у Закарпаття - на де-юре чехословацьку територію, СРСР порушив двосторонні угоди від 18 липня 1941 р. та 8 травня 1944 р., а також договір від 12 грудня 1943 р. За цими документами визнавалися довоєнні кордони Чехословацької Республіки. Вони передбачали невідкладну передачу визволеної території чехословацькій цивільній адміністрації [13, 280].

Разом з тим не можна не враховувати того, що завдяки Східно-Карпатській операції настала реальна можливість здійснення віковічної мрії закарпатців возз'єднатися з Україною, виходячи з того, що: українське населення краю остаточно визріло, щоб самому вирішувати свою долю і прагнуло добровільно влитися в єдину сім'ю українського народу; за шість років угорського панування закарпатці зазнали і відчули на собі усі жорстокості військової диктатури; армія Чехословаччини відмовилася захищати Карпатську Україну під час нападу Угорщини; у листопаді 1944 р. інструкцією-розпорядженням уповноваженого уряду Чехословаччини в еміграції Ф. Нємеца до фашистських організацій зараховано Карпатську Січ, яка на початку березня 1939 р. вступила в нерівний бій з угорським агресором; населення краю тоді ще не знало справжньої радянської дійсності, не знало про голодомор, про ГУЛАГи, до яких потрапляли закарпатці, рятуючись від угорських окупантів [19, 12-13].

Після здобуття на початку жовтня 1944 р. військами 4-го Українського фронту в кровопролитних боях Дуклянсь- кого перевалу та виходу на т.зв лінію оборони угорських військ «Арпад», що стояла на шляху зайняття Закарпаття, командувач 1-го Чехословацького армійського корпусу Л. Свобода разом із начальником контррозвідки корпусу Б. Райціним відібрали з числа прочеськи орієнтованих русинів групу офіцерів для перекидання до краю з метою допомоги Ф. Нємецу, зокрема в організації народних комітетів [6, 360].

20 жовтня 1944 р. чехословацький уряд прийняв рішення про від'їзд в Закарпатську Україну урядової делегації на чолі з міністром економіки та реконструкції Ф. Нємецом, до складу, якої, до речі, не входило жодного закарпатського українця та не було жодної особи, яка володіла русинською (українською) мовою [17, 143].

Майже відразу чехословацька урядова адміністрація в Закарпатській Україні вступила в гострий конфлікт із командуванням 4-го Українського фронту (особливо із членом військової ради -- одіозним навіть за сталінськими мірками політкомісаром Л. Мехлісом) у питаннях набору добровольців до Червоної Армії. Наприкінці грудня 1944 р. командування 4-го Українського фронту надало вказівку чехословацькому генералові А. Гасалу розпустити створені ним у Закарпатській Україні частини т.зв. тилової армії, а її вояків скерувати до 1-го Чехословацького армійського корпусу, розміщеного у Східній Словаччині [17, 148].

Створювалися народні комітети як тимчасові органи місцевого самоврядування. Проте їх формування лише частково було з народної ініціативи. Головну роль виконували представники військового командування Червоної Армії, котрі призначали керівництво населених пунктів [11, 59].

Вже 12 листопада 1944 р. за участі вищих політпрацівників Червоної Армії та 4-го Українського фронту Л. Мехліса та М. Проніна І. Туряниця провів збори комуністів Мукачевого та округу, де першим було визначено, що «найближчим та невідкладним завданням парторганізації та кожного комуніста є боротьба за здійснення прагнень трудящих Закарпаття возз'єднатися з Радянською Україною». 13 листопада в Мукачеві на нараді активістів міських та окружних партійних організацій Підкарпато-русинського крайкому Комуністичної партії Чехословаччини за участі вже вказаних вищих партійних керівників Червоної Армії та 4-го Українського фронту було прийнято рішення проведення 19 листопада там же установчої конференції Комуністичної партії ще не існуючої республіки Закарпатська Україна [6, 371-372].

Одночасно з цим було організовано масову кампанію звернень мешканців Закарпатської України з листами-проханнями на адресу керівників СРСР та УРСР Й. Сталіна та М. Хрущова про возз'єднання із Радянською Україною [22].

З'їзд народних комітетів, який був проведений 26 листопада 1944 р. і який називають «першим», став єдиним. Делегатами з'їзду було обрано 663 особи, які представляли 268 населених пунктів краю, тобто значна частина мешканців, особливо віддалених сіл та присілків, не отримала свого представництва [1, 100], що, на нашу думку, дає підстави існування певних сумнів щодо політико-правової легітимності самого з'їзду, утворених ним органів та прийнятих рішень. Делегати Першого з'їзду Народних Комітетів Закарпатської України відображали передовсім національно-політичні інтереси переважаючого українського (русинського) населення, а значна частина чеських та угорських мешканців через ті чи інші форми опору позбавили себе самі права політичного представництва у новій політичній системі.

Також були присутні 116 «гостей», у тому числі начальник політичного управління 4-го Українського фронту генерал-лейтенант Л. Мехліс, начальник політвідділу 18-ї армії полковник Л. Брежнєв, начальник 7 відділу (робота серед населення) політвідділу 18-ї армії полковник С. Тюльпанов. Останній водночас виконував функції радника майбутнього голови Народної Ради І. Туряниці [13, 274-275].

На порядок денний Першого з'їзду Народних Комітетів було винесено наступні питання: 1. Визволення Закарпатської України від німецько-угорських окупантів. 2. Возз'єднання Закарпатської України з Україною. 3. Наділення селян, робітників і службовців землею та лісом. 4. Вибори Народної Ради Закарпатської України [15, 254].

З'їзд Народних Комітетів, який створив Народну Раду, не визначив її повноважень, а лише сформулював основну ціль її створення - «возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною» [16, 356]. 27 листопада 1944 р. вона сформувала свій уряд у складі Президії Народної Ради та її уповноважених з таких питань: внутрішніх справ і державної безпеки; комунального господарства; фінансів; землеробства; промисловості та торгівлі; юстиції; освіти; комунікації; охорони народного здоров'я; соціальної опіки. Головою Народної Ради обрали І. Туряницю, заступниками голови - П. Сову і П. Лінтуру [15, 255]. У цілому серед 17 членів Народної Ради тільки п'ятеро були комуністами, четверо - їхніми симпатиками, а позапартійними - восьмеро, котрі раніше входили до різних партій. За етнокультурною орієнтацією вони розподілилися наступним чином: 7 українців, 7 «русских» (русофілів), 1 «нейтральний», 2 євреї [13, 276].

На практиці все очевиднішим було прагнення радянського військового командування сконцентрувати максимальну повноту влади в своїх руках чи в межах підконтрольних структур. Вартими уваги є аргументовані зауваження О. Довганича щодо характеру та масштабів залучення до процесу формування тимчасових органів влади та управління командування частин Червоної Армії [8, 51-52].

Про характер взаємовідносин між Закарпатською Україною та СРСР на етапі акцентуалізації політичних намірів та конституювання правових механізмів їх реалізації, на нашу думку, більш ніж переконливо свідчать слова вдячності Першому з'їзду Народних Комітетів Закарпатської України «Верховному Головнокомандувачу Маршалу Радянського Союзу, нашому батькові Йосифу Віссаріоновичу Сталіну» [7, 1].

З перших днів свого функціонування державне утворення Закарпатська Україна, його владні органи ухвалювали й втілювали рішення в напрямі досягнення цілей СРСР на даній території. Зокрема, 26 листопада 1944 р. була прийнята Постанова Першого з'їзду Народних Комітетів Закарпатської України «Про наділ селян, робітників, службовців Закарпатської України землею і лісами», 28 листопада 1944 р. - Декрет Народної Ради Закарпатської України «Про припинення мобілізації в Чехословацьку армію та підтримку вербовки добровольців в Червону Армію», 5 грудня 1944 р. - Декрет Народної Ради Закарпатської України «Про введення попередньої цензури на періодичні і неперіодичні видання», 18 грудня 1944 р. - Декрет Народної Ради Закарпатської України «Про утворення Спеціального Суду при Народній Раді Закарпатської України» і т.д. [7, 2, 6-8].

Подаючи себе як «єдиного представника закарпатсько-українського народу і виразника його бажань», Народна Рада Закарпатської України в листі на ім'я Голови Президії Верховної Ради УРСР М. Гречухи та Голови Ради Народних Комісарів УРСР М. Хрущова від 5 грудня 1944 р. в той же час просила допомоги «в справі вислання делегації до УРСР, щоби таким способом нам була можливість висловити нашу сердечну подяку за визволення нашої країни і виповнити наказ нашого народу про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною» [22, 154].

3 травня 1945 р. голова Народної Ради Закарпатської України та секретар Комуністичної партії Закарпатської України І. Туряниця в листі до фактичного керівника Радянської України М. Хрущова просив про звільнення 18 640 громадян Закарпатської України, які перебували в радянських таборах для військовополонених, одночасно вказуючи, що в лавах Червоної Армії служило 10 565 «закарпато-українських добровольців» [21, 16].

Висновки та перспективи подальших досліджень

На підставі проведеного дослідження можемо дійти наступних висновків. По-перше, використовуючи сприятливу воєнно-політичну ситуацію жовтня 1944 р., в умовах військово-політичної невизначеності та політичної нестабільності в Підкарпатській Русі, не без сприяння чи в багатьох випадках за активної допомоги партійних та військових структур СРСР, розгортається масовий рух за вихід краю з Чехословацької республіки та входження її до складу єдиної Української держави. По-друге, визнаючи те, що возз'єднання Закарпаття з основним масивом українських етнічних земель у складі Української РСР відповідало багатовіковим прагненням українського народу, вважаємо за доцільне вказати на помітний зовнішній вплив на цей процес партійних органів та військових структур СРСР. По-третє, визволивши до кінця жовтня 1944 р. Закарпатську Україну, радянські війська створили необхідні умови для інкорпорації краю до загальносоюзного політико-правового простору через проміжне державоподібне утворення - Закарпатську Україну. Перспективним напрямом подальших досліджень може стати компаративна політологічна розвідка масової політичної активності мешканців Західної України, Північної Буковини та Закарпатської України в процесі включення до складу Української РСР.

Література

Болдижар М.М. Закарпатська Україна: державно- правовий статус і діяльність (кінець 1944 р. -- початок 1946 р.) [Текст] / М.М. Болдижар, О.О. Грін. -- Ужгород: Поличка «Карпатського краю», 1999. -- 103 с.

Болдижар М. Про деякі аспекти возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною / М. Болдижар // Возз'єднання Закарпаття з Україною: матеріали наук. конф., присвяченої 60-річчю возз'єднання Закарпаття з Україною, Ужгород, 29 червня 2005 р. -- Ужгород, 2005. -- С. 103--1о4.

Болдижар М. Справжнє народне волевиявлення / М. Болдижар // 1945 рік. Закарпатська Україна: матеріали наук. конф., присвяченої 50-річчю Перемоги над фашизмом та 50-річчю возз'єднання Закарпаття з Україною, Ужгород, 26 травня 1995 р. -- Ужгород: Виробничо-видавничий комбінат «Патент», 1995. -- С. 73--78.

Возз'єднання Закарпаття з Україною: (матеріали наукової конференції, присвяченої 60-річчю возз'єднання

Закарпаття з Україною, Ужгород, 29 червня 2005 р.) / Гол. редкол. М.М. Вегеш. -- Ужгород: Говерла, 2006. - 198 с.

Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 65-й річниці возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною «Закарпатська Україна: перспективи та реалії розвитку» / Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 65-й річниці возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною (Ужгород, 24 червня 2010 року) / [редкол.: О. Ледида та ін.; Закарпатська державна обласна адміністрація, Закарпатська обласна рада, Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» та ін. -- Ужгород: TIMPANI, 2010. -- 166 с.

Гольдмаш П. Історія республіки Підкарпатська Русь / П. Гольдмаш, С. Годьмаш. -- Ужгород: ВАТ «Патент», 2008. -- 560 с.

Державний архів Закарпатської області (ДАЗО). -- Ф. Р-14 Президія Народної Ради Закарпатської України. -- Оп. 1. -- Спр. 11. -- 26 листопада 1944 р.

Довганич О. Питання возз'єднання у доповіді політ- управління 4-го Українського фронту Головному політичному управлінню Червоної Армії / О. Довганич // 1945 рік. Закарпатська Україна: матеріали наук. конф., присвяченої 50-річчю Перемоги над фашизмом та 50-річчю возз'єднання Закарпаття з Україною. -- Ужгород, 26 травня 1995 р. -- Ужгород: Виробничо- видавничий комбінат «Патент», 1995. -- С. 50--59.

Докаш О. Політико-правові та інституційно-процедурні аспекти функціонування органів влади та управління Закарпатської України в контексті визначення характеру політичного режиму / О. Докаш // Політика і духовність в умовах глобальних викликів. Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін: науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 22. [Відп. ред. О.В. Бабкіна]. -- К.: Видавництво Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 2014. - Спецвипуск. С. 440-447.

Докаш О. Політико-правовий аналіз характеру й механізмів взаємодії органів влади й управління Закарпатської України з державними та партійними структурами Радянської України й Чехословацької республіки (1944--1945 рр.) / О. Докаш // Науковий вісник. Одеський національний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. 2014. № 6 (214).

Електоральні процеси України в регіональному вимірі: Буковина і Закарпаття: моногр. / Під ред.

Круглашова і М. Токаря; [Ред. колег.: М. Зан та ін.; Відп. за вип. М. Токар]; НДІ політичної регіоналістики (Ужгород), НДІ європейської інтеграції та регіональних досліджень (Чернівці). -- Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2014 р. - 552 с.

Закарпатська Україна. Осінь 1944 року: Матеріали наукової конференції, присвяченої 50-річчю визволення Закарпаття від фашизму та 50-річчю Першого з'їзду Народних Комітетів Закарпатської України (Ужгород, 18 листопада 1994 р.) / упор. В. Задорожний, Р. Офіцинський. -- Т. 1. -- Ужгород: Патент, 1995. -- 137 с.

Закарпаття 1919--2009 років: історія, політика, культура / україномовний варіант українсько-угорського видання / Під ред. М. Вегеша, Ч. Фединець; [Ред. колег.: Ю. Остапець, та ін.; відп. за вип. М. Токар]. -- Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2010. -- 720 с.

Исраэлян ВЛ. Новейшая история Венгрии (1918-1962 гг.) /

Л. Исраэлян, Л.Н. Нежинский. -- М.: Изд-во Института международных отношений, 1962. -- 267 с.

Кульчицький В.С. Історія держави і права України / В.С. Кульчицький, М.І. Настюк, Б.Й. Тищик. -- К.: Атіка, 2001. -- 320 с.

ПецаД.Д. Закарпатська Україна 1944--1945 років: історико-правова оцінка / Д.Д. Пеца // Форум права. -- 2010. -- № 2. -- С. 373--376.

ПопИ.И. Чехословакия -- Советский Союз. 1941-1947 гг. / И.И. Поп. - М.: Наука, 1990. -- 288 с.

Пушкаш А.И. Венгрия в годы Второй мировой войны / А.И. Пушкаш. -- М.: Изд-во «Наука», 1966. -- 527 с.

Рєпін І.В. Східно-Карпатська операція та приєднання Закарпаття до СРСР (вересень 1944 р. -- червень 1945 р.): автореф. дис... на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 20.02.22 «Військова історія» / І.В. Рєпін; Національний університет «Львівська політехніка». -- Львів, 2007. -- 20 с.

Українська державність у ХХ столітті. Історико- політологічний аналіз / Керівник авт. колективу О. Дергачов. -- К.: Політ. думка, 1996. -- 448 с.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). -- Ф. Р-2 Управління справами Ради Народних Комісарів Української РСР. -- Оп. 7, т. ІІІ. -- Спр. 1782. - 1 липня - 20 грудня 1945 р.

Центральний державний архів громадських об'єднань України (ТТДАГО України). -- Ф. П-1 Центральний комітет Комунісгичнної партії (більшовиків) України. - Оп. 23. - Спр. 786. - 15 листопада - 30 грудня 1944 р.

Размещено на Allbest.ru