Лонгин Цегельський на еміграції (за матеріалами фондів Центрального державного історичного архіву)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

УДК 342.1:32.01(477)(092)

Лонгин Цегельський на еміграції (за матеріалами фондів Центрального державного історичного архіву)

Іваницький І.В.,

аспірант кафедри історії для гуманітарних факультетів,

історичний факультет, zapadenezj@ukr.net

Україна, Київ

Здійснено джерелознавчий аналіз та розкрито інформаційний потенціал особових фондів ЦДІАЛ (зокрема, фонду 789 отця Олекси Пристая) для вивчення емігрантського періоду життя та діяльності доктора Лонгина Цегельського.

Ключові слова: Лонгин Цегельський, ЗУНР, еміграція, спогади.

Abstract

Ivanitskyy I. V, post-graduate student, History for faculties of Humanities, Taras Shevchenko National University of Kyiv (Ukraine, Kyiv), zapadenezj@ukr.net

Longinus Tsehelskyi in exile (based on assets TsDIAL)

In the article author provides source study analysis and points out information potential of TsDIAL funds (including fund 789 Father Oleksa Prystaj) for researching the emigre period of life and work of Dr. Longinus Tsehelskyi.

Keywords: Longinus Tsehelskyi, The West Ukrainian People's Republic, emigration, memories.

Аннотация

Иваницкий И. В., аспирант кафедры истории для гуманитарных факультетов, исторический факультет, Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко (Украина, Киев), zapadenezj@ukr.net

Лонгин Цегельский в эмиграции (по материалам фондов ЦГИАЛ).

Осуществлен анализ источников и раскрыто информационный потенциал личных фондов ЦГИАЛ (в частности, фонда 789 отца Алексея Пристая) для изучения эмигрантского периода жизни и деятельности доктора Лонгина Цегельского.

Ключевые слова: Лонгин Цегельский, ЗУНР, эмиграция, воспоминания.

У фондах Центрального державного історичного архіву у Львові (далі - ЦДІАЛ) зберігається чимало матеріалів, які прямо чи опосередковано висвітлюють життя та діяльність Лонгина Цегельського. При чому джерела є досить різноманітними та репрезентативними - представлені матеріали діловодства (документи політичних партій, громадських організацій та наукових установ), актові документи, джерела особового походження (мемуари, листування, праці власне Лонгина Цегельського, а також твори громадсько-політичних діячів та безпосередніх учасників тогочасних подій). Ряд документів, які стосуються вже еміграційного періоду життя Лонгина Цегельського (листування, спогади), є практично єдиним джерелом на території України, за яким можна досліджувати зазначену проблему.

Статті Лонгина Цегельського зберігаються у фонді Загальної української національної ради (ф.440). Також кілька статей (хоч і опублікованих) містяться у ф.401 (Редакція журналу «Літературно-науковий вісник») та у ф.407 (Редакція тижневика «Свобода», в якому Л. Цегельський працював редактором).

Листування являє собою окрему групу у комплексі джерел особового походження. Неопубліковані листи містяться у фондах Центрального державного історичного архіву у Львові. Це фонд 372 (Володимир Охримович), 682 (о. мітрат Тит Войнаровський), 789 (о. Олексій Пристай) [1, спр. 200]. У листах вимальовується коло спілкування Л. Цегельського та його інтереси як суспільного діяча, епістолярна спадщина у даному випадку набагато більше може сказати про особистість Лонгина Цегельського, аніж мемуари. Крім того, в листах трапляються цікаві факти, оцінки та судження з приводу поточного політичного моменту. У фонді 11 (Барвінських) зберігається 31 лист о. Михайла Цегельського до Барвінського Олександра Григоровича за період 1892-1912 рр., що проливають світло на донині невідомі факти з біографії Лонгина Цегельського та дозволяють висвітлити його сімейний бекграунд.

Слід наголосити на важливості особистого фонду отця Олекси Пристая (ф.789). Особистий фонд отця Олекси Пристая містить 71 справу, охоплюючи період 1863-1944 рр. і складається з його спогадів, друкованих на машинці, особистих документів, матеріалів про діяльність українських організацій на еміграції, становище української Церкви у США і Польщі, матеріали про перебування українських делегацій УНР і ЗУНР в Америці у 1920-30-х рр. Спогади з рукописними правками, перемежовуються різноманітними документами - листами, обіжниками, квитанціями тощо.

Отець Пристай - греко-католицький священик, місіонер у США, церковний та громадський діяч, родом із Трускавця. Отець О. Пристай та доктор Л. Цегельський були друзями. О. Пристай з неприхованою симпатією та навіть захопленням описує постать Лонгина Цегельського. Тому його спогади, хоч і є вельми цінним джерелом, не можуть бути об'єктивними. Наприклад, так отець Пристай описує один з документів авторства Лонгина Цегельського: «Тут подаю перші відозви до священиків та народостилізовані писані та розсилані самим доктором Л. Цегельським, з котрих, мов зі сонця, ясними, але і гарячими лучами, бив розум, ученого чоловіка, любов доброго сина своїй вітчини, та щира охота послужити тій вітчині на далекій від неї заморській чужині, призбирати для неї зубожілої грошей троха, голодних накормити, нагих приодіти, борцям помочи та підбадьорити, та так, як колись, в передвоєнних часах на свій вітчизні послужити їй своїм розумом, енергією, працьовитістю, та вивести її під ясне сонце гаразду і волі» [2, арк. 36]. Більш того, отець Пристай також долучався до справи збирання коштів на користь уряду Євгена Петрушевича у Відні, відтак його надзвичайна повага та прихильність до Лонгина Цегельського є зрозумілою.

Попри певну заангажованість Олекси Пристая, його фонд містить надзвичайно цінні документи, зокрема, листування з Лонгином Цегельським. Присвячені листи в основному приватним справам (отець Пристай позичав Лонгину Цегельському кошти на початку його емігрантського періоду життя, потім, вже в 1930-х рр. вони обмінювались картками, листівками тощо).

Власне, цей фонд (особливо спогади отця Олекси Пристая) можна вважати найбільш інформативним для вивчення життя та діяльності Лонгина Цегельського в якості дипломатичного представника ЗУНР в Америці [3; 4].

Після відставки з посади міністра закордонних справ ЗУНР Л. Цегельський влітку 1919 р. виїхав за кордон. Спочатку він нетривалий час жив у Відні, але вже невдовзі отримав від Є. Петрушевича пропозицію очолити посольство ЗУНР у США. Посольство мало б на меті організувати надання матеріальної допомоги уряду ЗУНР. На фінансову позику американської діаспори президент Євген Петрушевич покладав великі надії. Попри скандальний фінал фінансової діяльності Лонгина Цегельського, саме його напрацювання у цій сфері дозволили продовжити діяльність уряду ЗУНР до 1923 р.

4 січня 1920 р. Є. Петрушевич видав у Відні декрет від про створення місії до США і Канади. Метою місії було одержання при співучасті українських організацій США і Канади фондів на підтримку ЗУНР (Галичини та Буковини), зокрема на допомогу жертвам українсько- польської війни, розвиток українських організацій та утримання уряду. Метою дипломатичної місії була агітація в середовищі української еміграції, схилення суспільної думки на користь уряду ЗУНР та збір на його користь пожертвувань. Місія мала суто фінансові завдання і ні про які дипломатичні доручення мови не велося.

Л. Цегельський виїхав до США 23 березня 1920 р. У Парижі 12 березня 1920 р. Л. Цегельському було видано вірчі грамоти і він отримав від Є. Петрушевича усні вказівки навести зв'язки з урядовими колами США.

Слід зазначити, що на момент приїзду Лонгина Цегельського в США справа допомоги визвольним змаганням українців була у досить розхристаному стані. Особливо скрутним було фінансове становище, не вистачало кваліфікованих кадрів [4, арк. 3, 7]. Крім того, доволі напруженими були його відносини з представниками місцевого українського руху. Як він писав в одному зі своїх звітів в жовтні 1921 р. місцева громада ставилася з великим упередженням до галицького уряду як «сепаратистичного, реакційного, габсбурзького і денікінського» [5, арк. 5]. Як згадує отець О. Пристай, допомогових організацій було вельми багато, всі вони мали різні політичні вподобання, відповідно підтримували різні політичні сили в Україні [4, арк. 12-13]. Незважаючи на це, Л. Цегельський акумулював свої сили на виконанні поставлених завдань.

Але на що слід звернути увагу, так це на те, що американська діаспора могла акумулювати досить значні суми. Так, в деяких документах мова йшла про 120 тисяч доларів [4, арк. 12-13]. Інша справа, що до рук власне українського уряду доходила не вся сума. Гроші витрачались на забезпечення організаційної діяльності самих допомогових товариств. Але їх ефективність залишалась невисокою як через роз'єднаність та зволікання із вирішенням важливих питань (як-то вибір українського представника на Паризьку мирну конференцію), так і через об'єктивні фактори (принципова незацікавленість переможців у вирішенні українського питання).

Наскільки зібрані кошти були б ефективніші в руках власне українського уряду свідчать умови, в яких готувалась поїздка представника ЗУНР до США. Знов звернемось до спогадів отця О. Пристая. Так, він наголошує на бідності ЗУНР, порівнюючи її матеріальні можливості із можливостями уряду УНР. Останній виділив на дорогу делегатів до Америки понад 122 тисячі доларів. Уряд ЗУНР не мав «при душі ані навіть на корабельну карту». Відтак, у Відні знайшли «грошовитого угорського русина» (чи словака) доктора Березовського. Той погодився спонсорувати місію 15 тисячами доларів, але на умовах отримання впливової посади у майбутній державі. Закономірно, що таких гарантій на той час ніхто дати не міг. Відтак, доктор Березовський став членом делегації, ба більше, директором місії, аби вже самостійно лобіювати власні інтереси від імені ЗУНР. Третім членом і секретарем місії став доктор Лука Мишуга.

До Америки він прибув 11 квітня 1920 р., осів у Нью- Йорку, де його прийняли досить прохолодно [5, арк. 4]. Доктор Цегельський прибув не з Відня, як решта членів місії, а з Канади. Там він упродовж кількох місяців в якості делегата ЗУНР займався пропагандою справи визвольних змагань та збирав кошти. Канадська місія Лонгина Цегельського була не надто успішною. Точної суми зібраних для ЗУНР коштів ніхто не знає, але не більше 10.000 доларів.

Власне, канадська місія Л. Цегельського породила підозри у його фінансовій нечистоплотності. Його приїзд до США випередила інформація про фінансові зловживання під іменем ЗУНР у кооперації з підприємцем Боєром. Останній (і це підтверджується матеріалами слідчої справи проти Лонгина Цегельського, яка зберігається у ЦДАВО України [5, арк. 4]) розраховував на монопольні нафтові та лісові концесії в Галичині. Чутки також твердили, що Цегельський отримав від Боєра 40.000 на справу ЗУНР, але до уряду ці гроші так і не дійшли [2, арк. 22-25].

Не так важливо, чи правдивими були ці чутки, переказані отцем Пристаєм. Показовою є сама атмосфера довкола закордонної місії ЗУНР. Взаємна недовіра, атмосфера боротьби за лідерство, плітки, та навіть бажання заробити на пожертвах на справу боротьби за незалежність, роз'єднаність та невизначеність цілей та шляхів їх досягнення - характерні риси емігрантського середовища на початку 1920-х рр. В таких умовах про успішність просування справи підтримки українських національно-визвольних змагань не могло бути мови. Натомість, українська справа видавалась привабливою для фінансових маніпуляцій, якщо не самих представників ЗУНР чи УНР, то тих, чиїх послуг ці представники звертались.

Присутність у місії вже згаданого доктора Березовського («угро-руського», чи-то пак словацького капіталіста), а також чутки про махінації із Боєром, створили для неї (і для Л. Цегельського особисто) не дуже привабливий імідж.

Слід зазначити, що попри не зовсім прозору репутацію, декому фігура Лонгина Цегельського видавалась компромісною та навіть такою, яка позитивно впливає на українську справу. Отець О. Пристай наводить лист Лева Левицького, голови Закордонної Групи Народної Трудової Партії та Національної Ради у Відні від 30 квітня 1922 року. В листі - невдоволення авторитарним стилем управління Є. Петрушевича та вимога «парляментарної форми ведення народно-державних справ». В тому ж листі зазначається, що пропаганда доктора Цегельського витворила єдність українського табору в Америці, хоч він і переслідує особисті інтереси поруч із загальнодержавними, втім якомога краще подбав про матеріальне благополуччя власне та інших учасників місії. Також у листі містяться звинувачення на адресу Костя Левицького та Євгена Петрушевича у фінансових махінаціях із матеріальною допомогою. Мовляв, вони банківські платежі проводили через особисті рахунки, отримуючи при цьому комісію. Костя Левицького також звинувачували в упередженості та інтриганстві проти Лонгина Цегельського. Вочевидь, тут мова йде про дисциплінарне слідство проти нього, за результатами якого Л. Цегельского було виправдано. Так, автори листа наголошують, що через невдачу Цегельського з Боєром в Америці, усі його попередні заслуги його були забуті та знехтувані. Між тим, сам Боєр, канадський партнер Цегельського засвідчив, що дав йому не 10000 доларів, а кількадесят тисяч. Таким чином,

Л. Цегельский знов опинився під загрозою звинувачень у розтраті. Втім, Боєрові ніхто не повірив, а представники партії неодноразово наголошували у листі, що проти Цегельського зводиться наклеп і що він натомість є дуже достойною людиною [2, арк. 26-27].

Цей лист є зайвим підтвердженням атмосфери недовіри, інтриганства та безперервної підкилимної боротьби між різними угрупуваннями всередині політичного крила української еміграції у повоєнній Європі.

Попри захисну по відношенню до Лонгина Цегельського тональність листа, важко не погодитись із тим, що ідея включити капіталіста (чи фінансиста) Березовського до складу делегації була не вельми вдалою. Лонгин Цегельський вже мав «підмочену» репутацію, а третій член делегації - доктор Лука Мишуга був ще молодим та недосвідченим. Та й загалом час для місії був не найкращим, адже, як вже зазначалось вище, українська громада була роз'єднана між різними комітетами та допомоговими організаціями, пригнічена безперспективністю українських визвольних змагань. Зібрані гроші витрачались не за призначенням. Звісно, що в таких умовах чергова делегація, досить сумнівного складу, яка просила грошей на українську справу, сприймалась не вельми прихильно [2, арк. 28-29].

До всього, поміж трьома членами місії почалась боротьба за лідерство. Попри свою недосвідченість, Лука Мишуга також долучився до цієї боротьби.

Попри це, агітаційна кампанія була досить успішною і окремі впливові кола почали підтримувати позицію уряду ЗУНР. З метою підсилення позицій Л. Цегельського 24 вересня 1920 р. Є. Петрушевича призначив його «політичним агентом для заступництва інтересів ЗУНР перед американським урядом» [2, арк. 28-29]. Також йому було доручено відвідати Вашингтон та спробувати переконати урядові кола підтримати домагання українського державницького руху. Л. Цегельський почав заводити широке коло знайомств та укладати різноманітні угоди з представниками американського бізнесу.

31 травня 1921 р. було сформовано Надзвичайну дипломатичну місію на чолі з Р. Березовським та секретарем Л. Мишугою. Одразу після її утворення виникли непорозуміння з Л. Цегельським стосовно розподілу повноважень. Вирішити конфлікт мало об'єднання двох місій. Об'єднане дипломатичне мало складатися з двох відділів - дипломатичного і фінансово- торгівельного. Головою місії залишався Л. Цегельський, проте фінансовими питаннями мав завідувати Р. Березовський.

Аби місія мала успіх, Лонгин Цегельський вирішив організувати у Нью-Йорку легальний комітет. Для цього йому конче була потрібна допомога місцевих емігрантських організацій. На думку вже згадуваного отця Пристая, Лонгин Цегельський звернувся по неї не до найприязніше налаштованих до нього діячів. За словами отця Пристая, Український народний союз, до якого звернувся Л. Цегельський, був упереджений проти нього. Тож його хоч і прийняли, але дуже прохолодно [2, арк. 32].

Слід зазначити, що попри холодний прийом, перші публічні виступи Лонгина Цегельського мали успіх. Навіть частина пробільшовицьки налаштованої української громади підтримала справу українських національно- визвольних змагань. Одразу після успішного виступу на

Лонгина Цегельського було здійснено напад в м. Клівленд, штат Огайо, де мав відбутись великий мітинг. Отець Пристай висловлює думку, що напад був організований більшовиками, які не бажали втрачати джерело фінансової підтримки в Америці [2, арк. 33]. На нашу думку, не варто звинувачувати в усьому більшовиків. Репутація Лонгина Цегельського могла спровокувати багатьох на організацію нападу.

Після лікування від наслідків нападу, Лонгин Цегельський трохи згорнув свою діяльність. Український Національний Союз без прихильності зустрічав ініціативи представників дипломатичної місії ЗУНР А без його підтримки будь-які ініціативи провадити було важко.

До негативного ставлення місцевих допорогових організацій додався як би ми сьогодні сказали «чорний піар». На сторінках соціалістичної україномовної газети, друкованого органу «Українського Робітничого Союзу Народної Волі» в Скрентоні була опублікована стаття. В ній оприлюднювались дані щодо орендної плати та матеріальних статків членів делегації ЗУНР, висвітлювались в усіх деталях внутрішні протиріччя та боротьба за лідерство всередині делегації. Матеріали статті були передруковані й іншими виданнями. Відтак, по репутації місії загалом та Лонгина Цегельського зокрема було нанесено відчутного удару.

В результаті, діаспорною спільнотою почали ширитись чутки (судячи з усього, небезпідставні), що місія марнує гроші, що між її членами постійні суперечки і через це вони не можуть діяти узгоджено, що відсутнє розуміння спільної мети. Звинувачення висувались і на адресу персонально Лонгина Цегельського - що він не хоче взяти на себе відповідальність за діяльність місії, і що коли так, то краще йому скласти з себе повноваження і таким чином рятувати свою політичну репутацію.

Взаємний обмін звинуваченнями та виправданнями між газетним редакціями та вашингтонською місією тривав іще довго. Лонгину Цегельському діставалось більше за всіх. Його звинувачували у тому, що він американізувався, що він веде легковажний образ життя («потрафить видавати по сотці на дівчата» [2, арк. 42]), що він переймається особистими фінансовими справами («Поробив контракта з жидками на користь свою і жидків вмішав ся в якийсь «бізнес», що коли б о тім довідав сі світ, то був би страшний шкандаль!!» [2, арк. 42]). Лука Мишуга «говорив дуже обережно, можна було пізнати, що робота доктора Цегельського не зовсім була коректна» [2, арк. 42]. Звісно, такі справи намагались не виносити на люди, справедливо вважаючи, що репутаційні втрати окремих членів місії зашкодять українській справі та діаспорі загалом.

Хоча, як свідчать листи Луки Мишуги до отця Пристая, діяльність місії не була такою вже й безуспішною. Так, доктор Мишуга у листі від 7 вересня 1921 року зазначає, що із 12000 доларів зібраних пожертв вони вислали уряду Петрушевича 9250 доларів. І готувались до випуску облігацій іще на суму 20000 доларів [2, арк. 66].

Зрозуміло, що доктор Цегельський відкидав усі звинувачення. Він наголошував на тому, що все то є чутки і що навіть уряд Петрушевича керується чутками, надсилаючи директиви [2, арк. 43].

Попри нечисленний склад дипломатичної місії (всього троє людей) між ними почались суперечки. Наприклад, Лонгин Цегельський був незадоволений тим, що його імені не було на відозві, яка закликала жертвувати на українську справу. Врешті, всі суперечності зводились до того, хто користується більшою довірою та повагою і може відтак отримати під своє ім'я більше коштів. Л. Цегельський зауважував, що оскільки не може контролювати усі справи дипломатичної місії, то відмовляється від головування. Відтак, він звертається до отця Пристая із проханням допомогти і посприяти справі відновлення єдності місії і поговорити з Лукою Мишугою [2, арк. 47-48].

Проте налагодити спільну роботу не вдалося. У такій обстановці Л. Цегельський 23 липня 1921 р. навіть подає до Відня прохання про відставку, мотивуючи його браком довір'я [5, арк. 13]. Але Є. Петрушевич відставку не прийняв, натомість 11 серпня 1921 р. доручив «усіма силами посилити справу політичну» в США. Після переїзду до столиці Л. Цегельський активізувався саме у цьому напрямі. З допомогою сенатора-республіканця від Нью-Джерсі Джо Фрелінгаузена, Цегельський пробував дістати аудієнцію у держсекретаря Чальза Гюза та президента Уорена Гардінга. Проте офіційна позиція американського уряду не передбачала будь-яких зносин з представниками невизнаних Вашингтоном держав. Врешті, в одному з листів (від 26 липня 1921 року) до отця Пристая Лонгин Цегельський зауважив, що його праця має вже конкретну перспективу, адже він залучився підтримкою сенатора Фрілінгайзена, який є другом президента Гардінга і обіцяв йому перепустку на Вашингтонську конференцію [2, арк. 46]. Також нібито він мав прихильність уряду Канади і просив свого адресата тримати це у таємниці.

В той же час в Європу повернувся Р. Березовський, який ініціював службове розслідування проти Л. Цегельського. За таких умов останній вирішає особисто зустрітися з урядом ЗУНР. І хоча Є. Петрушевич наказував залишатися на місці та продовжувати свою місію, Л. Цегельський самовільно 10 грудня 1921 р. виїжджає до Відня [5, арк. 18].

Після прибуття до Європи була створена спеціальна комісія, яка повинна була проаналізувати діяльність голови дипломатичного представництва в США. Вона постановила, що діяльність Л. Цегельського на цій посаді з 10 квітня 1920 р. до травня 1921 р. була «дуже видатною і корисною, чим причинився Цегельський до значної збірки підмог грошевих для Уряду та для потребуючих в краю і за кордоном українців, але коли Цегельський почав справу з позичкою для Уряду у різних американських фінансистів, почалися його промахи». Л. Цегельському закидалося перевищення владних повноважень, фінансові махінації, підрив престижу уряду через аморальну поведінку та розтрата державних коштів. Крім цього, він порушив наказ Є. Петрушевича та самовільно покинув місію [5, арк. 19].

Обурений такими звинуваченими Л. Цегельський приймає рішення полишити обійману посаду. Також таке рішення було обумовлено і невдоволенням із зміною Є. Петрушевичем зовнішньополітичних орієнтирів. Останній обрав прорадянський курс, вважаючи що у межах Української Радянської Соціалістичної Республіки можливо зберегти соборність українських земель, що було неприйнятним для Л. Цегельського. У зв'язку з вищезазначеним він полишає посаду голови дипломатичного представництва у США, яку замість нього зайняв Л. Мишуга.

14 березня на засіданні Ради послів Антанти були визнані фактичні кордони Польщі на Сході з умовою надання автономії для Східної Галичини. Висловивши рішучий протест та розуміючи безперспективність подальшої боротьби уряд ЗУНР в екзилі прийняв рішення про саморозпуск. Фактичне це рішення ознаменувало завершення дипломатичної боротьби за незалежність та державність на західноукраїнських землях.

Досить важко назвати дипломатичну діяльність Л. Цегельського дуже професійною чи успішною. Але вона є досить показовою, оскільки у практиці дипломатичної діяльності проявились характерні риси тогочасного політикуму. Маємо на увазі підкилимні ігри, взаємна недовіра, непрофесійність, неготовність адекватно оцінити власні можливості та перспективи тощо.

Діяльність Л. Цегельського в Канаді та США у період з 11 квітня 1920 р. до 10 грудня 1921 р. мала виразні риси фінансової афери, розтрати коштів та зловживання службовим становищем. 10 грудня 1921 р. Л. Цегельський поїхав з Америки до Відня, де власне і відбулось слідство над ним.

Виходячи за матеріалу справи, у цій історії Л. Цегельський виглядає у достатньо непривабливому світлі. Афера чи помилка чи злочин - цього зрозуміти із матеріалів справи не можна. Але сумніватися у правдивості наведених проти обвинувачуваного фактах не доводиться. Відтак, Л. Цегельський постає не просто публіцистом, видавцем, шанованою та заслуженою людиною, помітним діячем еміграції, а й таким, що не зупинявся перед певними порушенням норм права чи моралі на свою користь.

Дисциплінарне розслідування, яке, як керівник відділу закордонних справ, проводив К. Левицький. Проте серед віденської діаспори поширилися чутки, що К. Левицький хоче знищити Л. Цегельського як свого давнього політичного конкурента. Наголосимо, що сам Л. Цегельський поширював чутки про свою близькість до Є. Петрушевича та невразливість для розслідувань. Для об'єктивного розслідування справи було утворено комісію з трьох осіб: Дольницького, Керановича та Семаки. Ця комісія постановила, що діяльність Л. Цегельського у перший рік перебування в США з 10 квітня 1920 р. до травня 1921 р. була дуже видатною і корисною, чим причинився Цегельський до значної збірки підмог грошевих для Уряду та для потребуючих в краю і за кордоном українців, але коли з хвилею як Цегельський почав справу з позичкою для Уряду у різних американських фінансистів, почалися його промахи. Промахи, судячи з матеріалів розслідування, були дуже серйозними. Цегельського звинуватили у перевищенні владних повноважень, фінансових махінаціях, підриві престижу уряду через аморальну поведінку та у розтраті державних грошей. Крім цього, він порушив наказ Петрушевича та самовільно покинув місію [5, арк. 19].

Звертає на себе увагу, що в якості звинувачень були висунуті факти приватного життя Л. Цегельського в Америці. Лука Мишуга писав у приватному листі до Я. Селезінки в грудні 1921 р., що «після від'їзду Березовського до Відня щастя, що в короткім часі має їхати і Цегельський, бо лиш в сей спосіб вирветься він з рук жінок, котрі були причиною його славних контрактів, потрати стільки грошей і усего з тим зв'язаного. Його господиня, з котрою мешкав і в білий день ходив під руки по вулицях Вашінгтону або їздив автом, була занотована як кухарка, а він як жонатий чоловік держався її». Мишуга пише, що життя Цегельського було слідковане детективами і саме тому англійський посол відмовився надати йому аудієнцію. Ці ж факти підтверджує й о. Іван Ардан, священик, редактор «Народної Волі» та радник місій УНР і ЗУНР у США, який у своєму листі від 16 грудня 1921 р. до Петрушевича зазначає, що за приватним життям Цегельського слідкувала поліція, і що дівчина, з котрою зв'язався Цегельський є ключем зрозуміння його діяльності, бо лиш задля неї старався в розпучливий спосіб добути гроші, як тільки міг.

Якщо зв'язок з кухаркою і не варто було б вносити до переліку звинувачень, то наступні дії Цегельського були чисто кримінальні і не піддаються поясненню. У п. ІІ висновку дисциплінарного комісара судді Яворського у справі Цегельського вказано, що він знасилував якусь італійку і мусів заплатити їй 7500 доларів, а Надзвичайна дипломатична місія УНРади ЗУНР до США 121 детективам за полагодження справи 1500 доларів; в липні 1921 р., вже як дипломатичний представник ЗУНР, намагався перевезти з Канади до США 10 пляшок горілки, при чому був затриманий поліцією; попри застереження зв'язався 1921 р. в позичковій акції з людьми непевними і скомпромінтованими [5, арк. 20].

Є геть некоректним оприлюднювати подробиці приватного життя політика, проте саме вони проливають світло на одну з причин невдачі місії. Окрім низки різних несприятливих чинників, перерахованих вище, знаючи американське суспільство з його строгими моральними засадами, важко було очікувати серйозного ставлення до Л. Цегельського. Окрім аморальної поведінки, Л. Цегельський прославився численними фінансовими аферами, насамперед, угодою з Боером (про започаткування в Канаді Державної позички, яка передбачала розпродаж облігацій уряду ЗУНР на суму 1 млн. дол. і 9 млн. дол. під заставу державного майна (землі, лісів, копалень тощо) майбутньої незалежної Західноукраїнської Республіки), угодою з Українською мореплавною спілкою (про позику на 1 млн. дол.) та ін.

Після неї Л. Цегельський повернувся до Вашингтона, але вже не мав відношення до зовнішньої політики ЗУНР. Посаду посла ЗУНР у США зайняв др. Лука Мишуга, який свого часу входив до складу делегації ЗУНР, яка робила спроби протидіяти укладенню Ризького мирного договору 1921 р. Ймовірно, Лонгин Цегельський не був згоден із прорадянським курсом, який зайняв Євген Петрушевич.

На початку еміграційного життя Лонгин Цегельський не мав постійного місця роботи. Після повернення до США з Відня «і оправданим і засудженим» зайняв кафедру в пресвітеріанській семінарії в Балтиморі штату НьюДжерсі і перебував на цій посаді до осені 1927 р. Тут він опублікував книгу Про історію протестантизму. Через відмову перейти у протестантизм і стати протестантським пастором він був змушений залишити роботу. В НьюЙорку деякий час редагував часопис Український Вістник, а згодом переїхав до Філадельфії, де працював редактором дієцезіального журналу Шлях.

В цей важкий час Лонгин Цегельський користувався прихильністю отця Пристая у практичній площині. Жалівся йому на брак коштів на прожиття, необхідність шукати фінанси на подорож до Європи (до Петрушевича), допомагати дружині і дітям «у краї». Згадував також і про потребу знайти роботу в США: «Де може яка редакція прийме мої кореспонденції. На «Свободу» мало надії. «Америка» також слабо. Кругом біда!» [2, арк. 50] Отець Пристай прислужився Лонгину Цегельському і в особистій справі, позичивши йому грошей у скрутний час [2, арк. 49, 53].

Власне, спогади отця Олекси Пристая щодо діяльності дипломатичної місії ЗУНР під головуванням Лонгина Цегельського завершуються листами доктора Луки Мишуги від середини 1920-х рр., коли він перейняв на себе керівництво, а Лонгин Цегельський не мав вже жодного відношення до цієї справи. Маємо зазначити, що спогади отця Пристая хоч і мають дещо суб'єктивний та заангажований характер (що в принципі характерно для такого виду джерел), але є незамінними при вивченні механізмів функціонування місії, атмосфери, яка панувала в середовищі української еміграції. Його оцінки допомагають зрозуміти глибинні причини та приводи, які безпосередньо призвели до формування негативного іміджу уряду ЗУНР та невдачі його фінансової місії.

емігрантський цегельський пристай дипломатичний

Список використаних джерел

1. ЦДІАЛ. - Ф.682. - Оп.1. - Спр.200; Ф.372. - Оп.1. - Спр.92.

2. Там само. - Ф.789. - Оп.1. - Спр.11.

3. Там само. - Ф.789. - Оп.1. - Спр.15; Спр.38.

4. Там само. - Ф.789. - Оп.1. - Спр.59.

5. ЦДАВО. - Ф.4460. - Оп.1. - Спр.2.

References

1. CDIAL. - F.682. - Op.1. - Spr.200; F.372. - Op.1. - Spr.92.

2. Tam samo. - F.789. - Op.1. - Spr.11.

3. Tam samo. - F.789. - Op.1. - Spr.15; Spr.38.

4. Tam samo. - F.789. - Op.1. - Spr.59.

5. CDAVO. - F.4460. - Op.1. - Spr.2.

Размещено на Allbest.ru