Нижнє Побужжя як етнокультурна контактова зона між слов'янами та кочовиками (VІ-VІІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(367)

нижнє побужжя, як етнокультурна контактова зона між слов'янами та кочовиками (Vі-Vіі ст.)

М.Ю. Ласінська

У статті подано стислу характеристику етнокультурних відносин між слов'янами та кочовим світом в регіоні Нижнього Побужжя у VI-VII ст. на підставі аналізу історіографічної та джерельної бази.

В умовах безпосереднього сусідства з кочовим степом відбувалося історичне формування слов'янства. Вплив номадів стає особливо відчутним на початку раннього середньовіччя. Вихід слов'ян на історичну арену, позначений їх розселенням та потужною військовою експансією, співпав у часі з масштабними міграціями кочовиків та створенням ними могутніх політичних об'єднань. У сучасній номадознавчій літературі все більше застосовується комплексний підхід вивчення проблеми, коли археологи використовують дані письмових джерел, епіграфіки, ономастики, лінгвістики, а історики не мислять вивчення ранньосередньовічної історії без знання археологічного матеріалу. Крім того, останнім часом у слов'янознавстві та номадознавстві потужного розвитку набула регіональна проблематика, пов'язана з вивченням окремих груп населення або окремих територій, що входили до складу поліетнічного населення Кочових імперій доби середньовіччя. Не виключенням в даному контексті є регіон Нижнього Побужжя.

Перш за все, спроба розв'язання вузлових проблем у вивченні взаємовідносин слов'ян та кочовиків, пов'язана з діяльністю таких учених як М. І. Артамонов, І. І. Ляпушкін, В. Д. Белецький, Г. Т. Ковпаненко, С. О. Плетньова, В. К. Міхєєв, К. І. Красильников, Г. Є. Афанасьєв, В. С. Фльоров, в останнє десятиріччя - В. В. Колода, А. В. Криганов, В. С. Аксьонов, Е. Є. Кравченко, Н. С. Абашина, Д. Н. Козак, Є. В. Синиця, Р. В. Терпиловський, П. П. Толочко, О. В. Комар та ін.

Метою даної статті є висвітлення історії не лише відносин між слов'янами та кочовиками над чорноморських степів у VІ-VІІ ст., а й визначення їхнього місця у військово- адміністративній і соціально-економічній системах ранньосередньовічних етнополітичних об'єднань.

Вивченню проблеми етнокультурних відносин між слов'янами та кочовиками доби середньовіччя в науковій літературі приділено багато уваги. При цьому, основною проблемою, з якою ми зіткнулися при обробці історіографічних джерел під час роботи над статтею стала відсутність застосування історичних паралелей та використання теоретичних розробок з номадистики і проблем взаємовідносин кочових й осілих етносів. В археологічній літературі окреслена низка питань, що відбивають різні аспекти взаємовідносин кочовиків і слов'ян. Це культурні контакти, інфільтрація кочівницької людності в слов'янське середовище, питання сусідства обох етнічних груп. Проте ці проблеми розглядались лише в контексті вивчення тих чи інших категорій археологічного матеріалу і ще не стали предметом спеціального дослідження. Найбільша увага приділялася вивченню об'єктів, пов'язаних з присутністю кочівницької людності в ареалі пеньківської культури, пам'ятки якої зустрічаються на території Нижнього Побужжя. Також, міститься інформація про взаєморозміщення етнічних ареалів слов'ян і кочовиків. На сьогодні відсутнє комплексне дослідження контактів слов'ян та кочових племен, яке б включало детальний аналіз усіх основних складових міжетнічних взаємин на підставі вивчення різних видів джерел. Окрім окремих аспектів міжетнічних контактів актуальним є вивчення цих відносин як цілісної системи, де було б окреслене місце кожної їх складової. Потребують ретельного вивчення взаємовідносини кочовиків та слов'ян: культурні і економічні; особливості сусідських взаємин обох етнічних спільнот в межах регіону Нижнього Побужжя, а також впливу на характер міжетнічних взаємин загальних історичних процесів; характер інтеграції некочового осілого населення степів у соціально-політичні структури суспільства номадів.

Одним із головних питань, що постають при історичних реконструкціях археологічних реалій, пов'язаних зі слов'янами раннього середньовіччя, є ототожнення археологічних культур VI-VII ст. з відомими за візантійськими джерелами союзами слов'янських племен венедами, антами та склавинами. Для нашого дослідження, цікавість становлять останні два, адже саме вони згадуються в писемних повідомленнях, де йдеться про відносини слов'ян з кочовими племенами.

Для вирішення завдання визначення контактової зони між кочовиками та слов'янами необхідно окреслити межу слов'янського етнічного ареалу в регіоні Нижнього Побужжя, адже саме вона дає можливість визначити зону сусідства слов'ян та кочових племен. Дозволяють це зробити археологічні джерела. В регіоні Нижнього Побужжя у VI-VII ст. такими є пам'ятки пеньківської культури, слов'янська належність якої на сьогодні вважається беззаперечною. До таких пам'яток належать: поселення Біляївка, Семенівка та Іванівка, розташовані в Дніпро-Бузькому межиріччі.

При вивченні питання локалізації тих чи інших кочових племен, на нашу думку, потрібно враховувати також й можливі зміни в території їх розселення, а, відтак, зважати на конкретний час повідомлень, що містяться в писемних джерелах. Загалом же, повідомлення давніх авторів дозволяють зробити висновок про те, що в VI ст. регіон Нижнього Побужжя потрапляв в межі контактової зони між слов'янами та кочовим світом, яка тягнулася від Дунаю до Сіверського Дінця.

Для вказаних хронологічних меж, одне з провідних місць займають етнокультурні відносини між слов'янами та кочовими племенами булгар. В радянській історичній науці варіант їх локалізації був обґрунтований М. I. Артамоновим. На думку вченого, територію Великої Булгарії складали землі від Кубані на сході до Дніпра та Південного Бугу на заході. Головними аргументами, які використовував вчений, стала присутність у складі конфедерації хана Кубрата кутригурів, що кочували в причорноморських степах на захід від Дону, а також ототожнення назв Кочо або Кучі з Дніпровським лиманом, а гідроніму Куфіс Феофана - не лише з Кубанню, але й з Південним Бугом. Похідним же від Кучі (Кочо) М. I. Артамонов, як і Ф. Вестберг, вважав етнонім Дучі-Булкар [9, 166-168]. Посилаючись на входження до склад у Великої Булгарії кутригурів, підвладними їй причорноморські степи вважав й Л. М. Гумільов. Таким чином, на думку вченого, Велика Булгарія займала степи Приазов'я та Північного Причорномор'я до Карпат [21, 39, 226-227].

О. М. Приходнюк, аналізуючи географічні орієнтири території Великої Булгарії, що містяться в творах Феофана і Никифора, а також у «Вірменській географії», поділяє точку зору про їх зв'язок з Східним Приазов'ям, Подонням та Таманським півостровом. Автор піддає критиці інтерпретацію даних цих джерел М. І. Артамоновим, вважаючи зроблені ним ототожнення етнонімів з назвами рік, а останніх з їх сучасними аналогами непереконливим [28, 15; 127]. Заперечуючи ототожнення згаданих в джерелах при описі Великої Булгарії гідронімів з ріками Північного Причорномор'я, О. М. Приходнюк, разом з тим, не відкидає можливості присутності в Північному Приазов'ї, а також у степовому Придніпров'ї та Побужжі булгарського населення. Аргументуючи висловлену думку, вчений посилається на відомі в цьому регіоні впускні кочівницькі поховання, датовані 7 ст. [28, 128].

Таким чином, враховуючи дані писемних джерел та закономірності, пов'язані з чисельністю й територією кочових об'єднань, можна зробити висновок, що географія контактової зони між слов'янами та булгарськими племенами в період існування Великої Булгарії (30-60 рр. VII ст.) простягалась вздовж степового порубіжжя від басейну Сіверського Донця на сході до Дніпро-Бузького межиріччя на заході й в цілому збігалася з територією сусідства між цими етнічними групами в період першої половини - середини VI ст.

Кочівницькі старожитності другої половини VI-VII ст. на території над чорноморських степів представленні пам'ятками сивашівського та перещепинського типів. Зараз на території північного узбережжя Чорного та Азовського морів, в Придніпров'ї та в Криму відомо близько 50 кочівницьких пам'яток того часу [28, 25-35, 39-40, 159-160]. На теренах Північного Приазов'я та Причорномор'я найбільша концентрація поховань сивашівського типу спостерігається в пониззі лівого берега Дніпра та степовому Криму. Низка кочівницьких поховань цього типу відома на території Дніпровського Правобережжя, в нижній течії Дніпра та Південного Бугу. В Дніпровському пониззі (Келегеї, Суханово, Василівка, Новогригорівка) відомі багаті комплекси перещепинського типу, що належали вищій степовій знаті.

Впускні кочівницькі поховання, що супроводжувались геральдичними гарнітурами, були об'єднані А. К. Амброзом в групу кочівницьких старожитностей, що належали рядовому населенню та були синхронними багатим комплексам типу Малої Перещепини. Зараховані до цієї групи поховання вчений датував другою половиною VI-VII ст. Характерною рисою цих поховань була орієнтація небіжчиків, що знаходились у могилі випростаними на спині, головою на схід або північний схід. Поховальні ями зазвичай підпрямокутної або овальної форми, інколи мали підбої.

О. М. Приходнюк до ареалу пам'яток сивашівського типу включає впускні поховання розташовані, в тому числі на теренах Нижнього Побужжя. О. М. Приходнюк заперечує думку А. К. Амброза про приналежність поховань сивашівського типу рядовому кочівницькому населенню. Автор зауважує значне соціальне розшарування похованих за супроводжуючим їх інвентарем: від безінвентарних дитячих поховань (пох. № 7 кург. № 8 з Богачівки) та поховань, в яких містилось по одному ліпному горщику, (Волосське, Олександрівка) до досить багатих комплексів зі срібними поясними та уздечними наборами, зброєю, що супроводжувалися захороненням коня (Виноградне) [28, 39-40]. Період, до якого належали поховання сивашівського типу, О. М. Приходнюк визначає в межах середини - другої половини VII ст. [28, 39].

Картографування пам'яток сивашівського та перещепинського типів дозволяє не лише більш чітко окреслити територію, яку займали племена степів в Нижньому Побужжі, але й реконструювати основні маршрути їх сезонних перекочівок. В свою чергу, це дасть можливість відтворити картину сусідства слов'янського і кочового населення.

Концентрація в Пониззі Бугу кочівницьких пам'яток свідчить про розміщення в цих районах зимників. Клімат та географія саме цих районів відповідають усім необхідним для зимових кочовищ умовам.

Розміщення літників на лісостеповому покордонні є типовим для відгінного кочового скотарства й підтверджується історичними і етнографічними даними. Локалізація кочівницьких пам'яток Бузького Пониззя в одному просторі відносно головної водної артерії регіону вказує на те, що вони, найбільш імовірно, належали одній групі степового населення і відбивають циклічність сезонних перекочівок.

Присутність в межах дніпровського степового порубіжжя кочівницького могильника (Рябівка) свідчить, що ці райони входили до основного ареалу кочової людності, яка залишила на території Нижнього Побужжя сивашівські та перещепинські пам'ятки. Саме ж існування могильників фіксує сталість маршрутів сезонних перекочівок та етнокультурну спадковість в освоєнні кочовим населенням степів регіону. Датування перелічених пам'яток та етно-політична ситуація в регіоні дозволяють з великою долею імовірності співвіднести населення, що їх залишило, з одним із племінних угруповань ранніх булгар.

Слов'янські старожитності VI-VII ст. прикордонних зі степом та степових районів представлені пам'ятками пеньківської культури, абсолютну більшість яких становлять неукріплені поселення. Картографування цих пам'яток дозволяє окреслити межі слов'янського розселення в південному та південно- східному напрямках, визначити інтенсивність колонізації слов'янами степового по- кордоння, а також виділити райони слов'янської колонізації в Нижньому Побужжі.

У межах степової зони та території степового покордоння слов'янами заселені басейн Інгульця та течія Південного Бугу, нижче м. Первомайськ. При цьому, вододіли великих та середніх річок (другого та третього порядків), на що звертали увагу дослідники [27, 21], лишались не заселеними. Загалом, на межі зі степом та в степовій зоні у межиріччі Дністра і Сіверського Дінця відомо близько 76 слов'янських поселень [27, 145-160]. Знахідки датуючих речей дозволяють визначити хронологічні орієнтири заселення слов'янами смуги, що межує зі степом. Для абсолютного датування можуть використовуватися речі, що мають відносно вузьку та добре розроблену хронологію. Такими предметами є фібули, поясні набори, деякі деталі оформлення керамічного посуду. Подібні матеріали є свідченням присутності у VII ст. слов'янського населення на теренах Нижнього Побужжя. Разом з тим, початок заселення слов'янами цих територій слід, імовірно, відносити до більш раннього часу - V-VI ст.

Найвищий рівень представлений контактами, що відбувались між значними масивами населення обох етнічних груп. Такими масивами були окремі племена, племінні об'єднання, населення таких регіону. До відносин цього рівня належать військово-політичні контакти, представлені відомими за письмовими джерелами спільними військовими походами, координацією дій по відношенню до третьої сторони, участю у спільних військових акціях на боці Візантії. Так, у творах Про- копія Кесарійського містяться згадки про спільні походи антів, склавинів та кутригурів у 540, 541, 542, та 559 рр. Окрім того, у 514-517, 527-533, 548-551 рр. спостерігається активізація самостійних, імовірно скоординованих, вторгнень в межі Візантійської імперії, як з одного, так і з іншого боку. Повідомлення, залишені візантійськими авторами, опосередковано вказують і на існування у певні періоди політичних союзів між антами та гунами, антами, Візантією та утігурами, а пізніше - Першим Тюркським каганатом і Великою Булгарією.

Таким чином, проаналізовані дані писемних та археологічних джерел дозволяють зробити висновок про тісну взаємодію слов'ян та кочовиків у військовій та політичній сферах, а також вказують на можливість входження окремих слов'янських племен та дружин до військово-політичних інституцій кочових об'єднань. Усі ці факти дозволяють говорити не лише про контакти у зоні безпосереднього сусідства обох етнічних груп, але про взаємодію на рівні таких етнополітичних об'єднань, якими були, з одного боку, кутри-гури, утігури, Велика Булгарія, та, можливо, Перший Тюркський каганат, а з іншого - антський союз. Дані про військово-політичні відносини між слов'янами та кочовиками надчорноморських степів, що відбувалися у VI-VII ст., засвідчують наступність у традиції контактів у цій сфері.

Серед контактів, що мали значення для значної частини слов'янської та кочової людності є також економічні, зокрема, торгівель- но-обмінні та данницькі стосунки. Ці контакти знаходять чисельні паралелі у відносинах кочового та землеробського населення інших регіонів, а також у слов'яно-хозарських стосунках VIII-IX ст.

Загальний характер взаємин східних слов'ян та тюркомовних номадів обумовлювався низкою чинників, найбільш вагомими з яких є географічні умови контактів обох етнічних спільнот, їх соціально-політичний розвиток, а також загальні етнополітичні процеси, якими позначався кожний з періодів.

Невисока щільність слов'янського населення, заселення слов'янами в межах степової зони лише окремих районів та сезонні перекочівки номадів невеликими підрозділами створювали можливість мирного співіснування обох етнічних груп в межах одного регіону. Ці ж чинники робили модель екологічного сусідства землеробського й кочового населення достатньо гнучкою завдяки можливості певного варіювання в обранні місць поселення або маршрутів руху для кочовиків.

Серед чинників соціально-політичної сфери, що позначалися на характері взаємовідносин між кочовиками та землеробами, слід зазначити розвиток політичних інститутів та економічне становище. Зміст першого полягав у близькому рівні соціально-політичного розвитку слов'ян та сусідніх кочових племен на початку раннього середньовіччя, що може бути охарактеризований як переддержавний етап або військова демократія. Близький рівень соціально-політичного розвитку сприяв гнучкості міжетнічних контактів.

Таким чином, археологічні матеріали VII ст. свідчать про те, що у цей період відносини між слов'янами та кочовиками Нижнього Побужжя сягають такого якісного рівня, який робив можливим залучення до сфери контактів, не лише військово-політичної, а й гуманітарної царини. Контакти у різних сферах та на різних етнокультурних рівнях дозволяють зробити висновок про системність взаємовідносин слов'ян та кочовиків у період VI-VII ст. Важливою складовою цієї системи взаємин був комплекс традицій міжетнічного спілкування, які вироблялися впродовж окресленого періоду та попередніх, гунського й післягунського, періодів і були обумовлені історичними, етно-географічними та соціокультурними обставинами.

Список використаних джерел

1. Агафий О царствовании Юстиниана / О. Агафий. -- М.--Л. : Изд-во АН СССР, 1954. -- 219 с.

2. Айбабин А. И. О происхождении поясных наборов в раннесредневековом Херсонесе / А. И. Айбабин // Советская археология. -- 1983. -- № 3. -- С. 190--198.

3. Айбабин А. И. Погребения конца VII первой половины -- VIII вв. в Крыму / А. И. Айбабин // Древности эпохи великого переселения народов V-VIII вв. -- М. : Наука, 1982. -- С. 165--192.

4. Айбабин А. И. Погребение хазарского воина / А. И. Айбабин // Советская археология. -- 1985. -- № 3. -- С. 191--205.

5. Айбабин А. И. Этническая принадлежность могильников Крыма IV -- первой половины VII вв. / А. И. Айбабин // Материалы этнической истории Крыма. -- К. : Наукова думка, 1987. -- С. 26--45.

6. Айбабин А. И. Этническая история ранневизантийского Крыма / А. И.Айбабин. -- Симферополь : Дар, 1999. -- 352 с.

7. Аксьонов В. До вивчення етнокультурних зв'язків населення Дніпро-Донецького межиріччя у V-VII ст. н.е. (за матеріалами «антського» поховання біля с. Мохнач) / В. Аксьонов, Л. Бабенко // Наукові матеріали V Міжнародної археологічної конференції студентів та молодих вчених. -- К., 1997. -- С. 111--120.

8. Амброз А. К. Восточноевропейские и среднеазиатские степи V - первой половины VIII вв. / А. К. Амброз // Археология СССР. Степи Евразии в эпоху средневековья. -- М. : Наука, 1981. -- С. 10--23.

9. Артамонов М. И. История хазар / М. И. Артамонов. -- Л. : Изд-во Гос. Эрмитажа, 1962. -- 523 с.

10. Артамонов М. И. Болгарские культуры Северного и Западного Причерноморья / М. И. Артамонов // Доклады Географического общества СССР. Этнография. -- Вып. 15. -- 1970. -- С. 3--37.

11. Ауліх В. В. Зимнівське городище - слов'янська пам'ятка VI-VII ст. в Західній Волині / В. В. Ауліх. -- К. : Наукова думка, 1972. -- 123 с.

12. Баран В. Д. Давні слов'яни / В. Д. Баран. -- К. : Наукова думка, 1998. -- 336 с.

13. Баранов И. А. Таврика в эпоху раннего средневековья / И. А. Баранов. -- К. : Наукова думка, 1990. -- 168 с.

14. Брайчевський М. Ю. Походження Русі / М. Ю. Брайчевський. -- К. : Наукова думка, 1968. -- 168 с.

15. Брайчевский М. Ю. Славяне на Балканах и в Поду- навье в VI-VIII вв. (по данным письменных источников) / М. Ю. Брайчевський // Славяне на Днестре и Дунае. -- К. : Наукова думка, 1985. -- С. 220--248.

16. Брайчевський М. Ю. З історії слов'яно- візантійських війн VI ст. Війна 550-551 рр. / М. Ю. Брайчевський // Етнокультурні процеси в Південно-Східній Європі в І тис. н. е. -- К. -- Львів, 1999. -- С. 41--48.

17. Винокур І. С. Анти і склавіни у світлі нових археологічних досліджень / І. С. Винокур // Етнокультурні процеси в Південно-Східній Європі в І тис. н. е. -- К. -- Львів, 1999. -- С. 61--67.

18. Гаврилюк Н. А. История экономики Степной Скифии VII-III вв. до н. э. / Н. А. Гаврилюк. -- К. : Інст. археології НАН України, 1999. -- 420 с.

19. Крым, Северо-Восточное Причерноморье и Закавказье в эпоху средневековья. IV-XIII века. -- М. : Наука, 2003. -- 533 с.

20. Грушевський М. С. Історія України-Руси / М. С. Грушевський. -- К. : Наукова думка, 1994. -- Т. І. -- 736 с.

21. Гумилёв Л. Н. Древние тюрки / Л. Н. Гимилёв. -- Спб. -- М. : СЗКЭО, АСТ, 2002. -- 576 с.

22. Гумилёв Л. Н. Древняя Русь и Великая степь / Л. Н. Гимилёв. -- М. : АСТ, 2003. -- 781 с.

23. Засецкая И. П. Культура кочевников Южнорусских степей в гуннскую епоху (конец IV-V веков) / И. П. Засецкая. -- Спб. : Эллипс Лтд, 1994. -- 224 с.