Вивчення шкіряного кустарного промислу українців Середньої Наддніпрянщини кінця ХІХ – першої половини XX століття дослідниками радянського та сучасного періодів

Шкіряний кустарний промисел мав важливе значення в житті українців, оскільки забезпечував їх верхнім хутряним та шкіряним одягом, взуттям, іншими виробами господарського призначення. Характерною особливістю промислу було його паралельне функціонування разом із сільськогосподарськими роботами, а в північних малородючих губерніях (наприклад, Чернігівській) заняття цим видом промислу часто становило єдине джерело доходів малоземельних та безземельних селян. З часом промислове виробництво шкіри поступово витіснило дрібне домашнє виробництво, однак і досі (приміром, у м. Василькові Київської області) окремі кустарі-одинаки продовжують виробляти шкіри кустарним способом.

Літературу про кустарну обробку шкіри та хутра і виготовлення з них одягу та взуття можна умовно поділити на три періоди: дорадянський (1850-1917 рр.), радянський (1917-1991 рр.), сучасний (з 1991 р.).

У даній статті автор ставить за мету розглянути питання вивчення шкіряного кустарного промислу українців Середньої Наддніпрянщини кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. дослідниками радянського та сучасного періодів.

Нами було з'ясовано, що вивченням шкіряного кустарного промислу в до - радянський період займалися статисти, службовці міністерств та відомств, економісти, члени наукових товариств, любителі української старовини, представники сільської інтелігенції (вчителі, священики та ін.). Зібраний у цей період матеріал містить обширні фактичні і статистичні, а також описові відомості з географії (територія розповсюдження, найбільші осередки) промислу, загальну характеристику промислу (технологія вироблення шкір та овчин, пошиття хутряного і шкіряного одягу та взуття, асортимент виробів, знаряддя праці), розкриття економічного підґрунтя промислу (тривалість робочого дня, оплата праці, поєднання з сільськогосподарськими роботами), опис умов праці кустарів (санітарно-гігієнічні умови, культура повсякдення) тощо. В другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. питання дослідження розвитку промислу та його підтримки розглядалося на державному рівні. Це обумовило появу великої кількості як фахових, так і непрофесійних досліджень різних видів шкіряного кустарного промислу (чинбарства, кушнірства, лимарства, шевства) [43].

Встановлення радянської влади в українському селі призвело до насильницької зміни традиційного побуту і життя селянства. Заперечуючи приватну власність, одноосібне володіння та майнове розшарування, уряд прагнув перетворити осередки кустарного шкіряного промислу на центри фабрично-заводської промисловості. Обробка шкір і виготовлення з неї виробів господарського та побутового призначення, що впродовж віків існували у формі дрібного домашнього виробництва, поступово переходили під контроль державної влади. Короткочасне піднесення кустарних промислів спостерігається в період непу, коли зруйноване після Першої світової та громадянської воєн народне господарство країни не могло забезпечити потреби армії та населення у теплому одязі, взутті, кінській збруї, і уряд змушений був піти на поступки дрібним товаровиробникам шляхом зменшення податків, вигідних умов кредитування тощо. В цей час з'являються праці, спрямовані на з'ясування стану розвитку кустарних промислів та їх значення в системі народного господарства. Так, О. Рибніков у своїх дослідженнях подає узагальнені статистичні відомості про дрібну промисловість Російської імперії до Першої світової війни [41, 42]. У низці видань розглядаються питання кооперування та кредитування кустарів, їх професійної освіти, географічного розподілу, кількісного складу. Такі дослідження присвячені як тенденціям розвитку в 20-х - 30-х роках XX ст. кустарної промисловості загалом [4, 5, 21, 36, 48], так і кустарної шкіряної промисловості зокрема. Серед дослідників шкіряного виробництва слід відзначити Г. Поварніна, який представив загальну характеристику кустарної шкіряної промисловості до початку XX ст., зокрема технологію виробництва, інструменти, особливості вироблення різних видів шкір, стан розвитку дрібних шкіряних підприємств, залучення до виробництва жінок та дітей [38], а також був автором вузькога - лузевих публікацій [39].

Після Великої Вітчизняної війни дрібне домашнє виробництво, в тому числі шкіряне, розглядалося у виданнях з історії економіки та промисловості УРСР [29, 30] та СРСР [22, 23], зокрема, питання функціонування дрібних шкіряних підприємств на території України: їх кількість, місця найбільшої концентрації, об'єм виробленої продукції, використання найманої праці, заробіток кустарів від початку XVIII ст. до початку XX ст., тобто періоду одержавлення дрібних домашніх виробництв. Деякі питання розвитку державної шкіряної промисловості на Україні висвітлювалися як в окремих публікаціях [40], так і в спеціалізованих дослідженнях, наприклад, В. Волков [7] розглядає створення державних шкіряних фабрик та заводів шляхом націоналізації середніх та крупних виробництв, аналізує темпи розвитку шкіряної промисловості з 1917 р., вдосконалення технології виробництва, створення бази екстрактної сировини, підвищення продуктивності праці тощо.

Шкіряна кустарна промисловість та її вироби становили науковий інтерес не лише для вчених-істориків, статистів, економістів, але й для етнологів. Визначні етнологи кінця XIX - початку XX ст. Д. Зеленін та X в. Вовк у своїх дослідженнях розглядали побутування різних народних ремесел та промислів (у тому числі домашнього шкіряного виробництва) на території України від найдавніших часів. В. Зеленін у порівняльному аспекті розкриває особливості вироблення шкіри та овчин, пояснює етимологію слів, пов'язаних з чинбарським та шевським промислом у різних східнослов'янських народів, здійснює порівняльний аналіз регіональних особливостей найменувань та крою чоловічих хутряних верхніх головних уборів, шкіряного взуття, верхнього хутряного одягу [14]. X в. Вовк подає лише фрагментарні відомості про верхній хутряний одяг та чоловічі головні убори [6].

Велике значення для комплексного дослідження шкіряного кустарного виробництва має вивчення його асортименту, зокрема хутряного (кожухів, чоловічих шапок, рукавиць) та шкіряного (взуття, ременів) одягу. Варто зазначити, що Середня Наддніпрянщина становила ядро формування української нації, а отже, народне вбрання Київської, Чернігівської та Полтавської губерній кінця XIX ст. лягло в основу національного традиційного українського одягу. Описи народного вбрання українців можемо знайти у ґрунтовному виданні «Восточнославянский этнографический сборник» [8], де автор розділу «Народная одежда русских, украинцев и белорусов в XIX - начале XX вв.» Г. Маслова подає загальну характеристику одягу українців, росіян та білорусів, у порівняльному аспекті аналізує чоловічий та жіночий хутряний та шкіряний одяг, взуття, шкіряні аксесуари тощо.

Детальні дослідження українського традиційного вбрання, в тому числі хутряного та шкіряного одягу та взуття, шкіряних аксесуарів, зробили такі дослідники радянського періоду, як Г. Маслова [25], К. Стамеров [44], К. Ма - тейко [26, 27] Т. Ніколаєва [31 - 34], О. Косміна [17], Г. Стельмащук [45]. Так, Г. Маслова описує український одяг у порівнянні з російським та білоруським національним вбранням, підкреслюючи його самобутність та оригінальність. К. Матейко аналізує історію вивчення українського народного одягу, розглядає комплекти одягу різних етнографічних регіонів України, досліджує функцію одягу з хутра у весільній обрядовості. Т. Ніколаєва подає детальний опис деяких елементів народного одягу Київщини, акцентуючи увагу на їх локальних особливостях. Дослідниця розглядає регіональні комплекси традиційного українського одягу, в тому числі Середньої Наддніпрянщини, характеризує особливості їх крою, декорування, принципи художнього оформлення. Зустрічаються і поодинокі публікації, присвячені хутряному одягу, зокрема, в статті Ф. Пармона [37] розглядаються особливості крою та побутування різних видів верхнього одягу з нагольної овчини у східних, західних, південних слов'ян та 'їх сусідів: естонців, угорців, румун, молдаван.

Окремо відзначимо ґрунтовне етнографічне довідкове видання «Українська минувшина», в якому автори розділу «Ремесла й промисли» В. Горленко та О. Боряк, а також розділу «Національне вбрання» Т. Ніколаєва та Г. Щербій розглядають різновиди шкіряного кустарного виробництва, описують технологію вироблення шкір та овчин, інструменти, зазначають асортимент виробів зі шкіри та хутра, особливості їх крою та шиття, декорування в зазначений період [46]. У двотомній монографії «Українці. Історико-етнографічна монографія» В. Горленко подає короткі відомості про чинбарський та кушнірський промисел на території України, а В. Борисенко звертає увагу на використання виробів зі шкіри та хутра у весільній обрядовості українців [47].

Отже, друга половина XX ст. відзначається появою значної кількості етнографічних досліджень українського народного одягу, які містять детальні описи крою, орнаментування, побутування одягу з овчин, шкіряного взуття та шкіряних аксесуарів різних етнографічних регіонів України.

З набуттям Україною незалежності значно зріс інтерес до вивчення української минувшини, зокрема народних традицій та матеріальної культури українців. Вчені-етнологи сучасного періоду М. Білан, Г. Стельмащук [1], Н. Каменська та С. Нікуленко [15] в своїх дослідженнях характеризують розвиток українського вбрання від найдавніших часів до сьогодення, акцентуючи увагу на регіональних особливостях його крою, техніки декорування, побутування в повсякденному житті та семантичному значенні в народній обрядовості. Зокрема, М. Білан та Г. Стельмащук дослідили основні чоловічі та жіночі комплекси одягу різних етнографічних регіонів України, в тому числі Середньої Наддніпрянщини, проаналізували вбрання молодих та його функції у весільній обрядовості. У дослідженнях В. Борисенко [2, 3] йдеться про використання таких виробів зі шкіри та хутра, як шапка, чоботи, кожух у весільній обрядовості українців.

До найостанніших досліджень кустарного шкіряного промислу на території Середньої Наддніпрянщини можна віднести публікації Т. Грудевич [12], Л. Костенко [18, 19], М. Маслова [24], в яких розглянуто технологію вироблення шкір та овчин, знаряддя праці кустарів-шкіряників, обладнання чинбарень, асортимент виробів шкіряного кустарного промислу, умови праці кустарів, їх економічне становище та соціальний статус тощо. Важливе значення має представлений у дослідженнях Л. Костенко польовий матеріал - записи зі слів очевидців (кустарів-шкіряників, шевців, їхніх родичів, односельчан) про чинбарський та шевський промисел на території Чернігівщини.

Варто зазначити, що єдиним на сьогодні ґрунтовним дослідженням шкіряного кустарного промислу є монографічне видання Г. Горинь «Шкіряні промисли західних областей України (друга половина XIX - початок XX ст.)» [9], проте територіально воно охоплює лише західні області України. В ній охарактеризовано основні історичні етапи розвитку шкіряного промислу, описано технологію вироблення сировини, представлено асортимент народних виробів зі шкіри та хутра. Г. Горинь також є автором публікацій, присвячених дослідженню шевського промислу та художньому оформленню виробів зі шкіри [10, 11]. Можемо стверджувати, що, крім згаданої вище праці, в радянський та сучасний періоди вивчення домашньої форми шкіряного виробництва не було представлене у вигляді монографічних видань або дисертаційних досліджень, а лише у вигляді окремих публікацій.

Отже, проаналізувавши стан дослідження шкіряного кустарного промислу українців Середньої Наддніпрянщини кінця XIX - першої половини XX ст. в радянський та сучасний періоди, можна зробити такі висновки: із встановленням радянської влади державна політика, спрямована на пріоритет кооперативної форми господарювання, спричинила відхід кустарів-одинаків у тіньове виробництво; одноосібне домашнє виробництво (в тому числі шкіряне), що суперечило принципам соціалістичної та державної власності, було заборонене, а отже, його дослідження на державному рівні не проводилися; на початку XX ст. існували поодинокі дослідження шкіряного кустарного промислу з метою з'ясування його місця в системі народного господарства країни та злиття з державними шкіряними фабриками і заводами, а також вузько - спеціалізовані публікації довідкового характеру, пов'язані з технологічними процесами шкіряного виробництва; наукові видання середини XX ст. з історії промисловості та народного господарства України розглядають шкіряну кустарну промисловість як складову комплексного дослідження історії розвитку шкіряної промисловості України; в цей період відсутні публікації, що висвітлюють шкіряне домашнє виробництво; з середини XX ст. з'являються праці з дослідження українського народного одягу, зокрема його хутряних (кожух, шапка та рукавиці) та шкіряних (взуття, ремені) елементів, де подається характеристика їх регіональних відмінностей, особливостей крою, декорування, семантичного значення тощо; в сучасний період спостерігається відродження інтересу до матеріальної спадщини українців, зокрема до дрібних домашніх виробництв, у тому числі шкіряного. Праці сучасних істориків, етнологів свідчать про актуальність вивчення різних аспектів побутування шкіряних промислів Середньої Наддніпрянщини, проте такі поодинокі публікації мають епізодичний характер і друкуються переважно у фахових періодичних виданнях, збірниках наукових праць та матеріалах конференцій.

Література

1. Білан М.С., Стельмащук Г.Г. Український стрій. - Л.: Фенікс, 2000. - 326 с.

2. Борисенко В. Традиції і життєдіяльність етносу: на матеріалах святково-обрядової культури українців: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. Борисенко. - К.: Унісерв, 2000. - 191 с.: іл.

3. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні: Історико-етнографічне дослідження / В.К. Борисенко / АН УРСР, Ін.-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського. - [відп. ред. М.М. Па - зяк]. - К.: Наук. думка, 1988. - 192 с.: іл.

4. Бударев А. Мелкая промышленность на путях социалистического переустройства. - М.: Советское законодательство, 1931. - 45 с.

5. Василевский П., Шлифштейн Е. Очерки кустарной промышленности СССР / Под ред. А. Рыбникова и С. Середы. - Москва - Ленинград: Государственное издательство «Красный пролетарий», 1930. - 294 с.

6. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. - К.: Мистецтво, 1995. - 335 с.

7. Волков В.А., Лыткин Н.К. Кожевенная промышленность за годы советской власти. - Л.: Тип. №7 УПП Ленсовнархоза, 1957. - 69 с.

8. Восточнославянский этнографический сборник. Очерки народной материальной культуры русских, украинцев и белорусов в XIX - начале XX в. [отв. ред. С.А. Токарев]. - М.: Издательство Академии наук СССР, 1956. - 805 с.

9. Горинь Г. І. Шкіряні промисли західних областей України (друга половина ХІХ - початок XX ст.). - К.: Наукова думка, 1986. - 92 с.

10. Горинь Г. Традиції та перспективи розвитку художньої обробки шкіри на Україні // Народні художні промисли України: збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1979. - 98 с.

11. Горинь Г. З історії шевства на Україні // Народна творчість та етнографія. - 1981. - №6. - С. 54 - 58.

12. Грудевич Т.В. Знаряддя обробітку шкіри (за матеріалами фондової колекції Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини) // Український технічний музей: історія, досвід, перспективи: матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції, 16 - 19 травня 2007 р. - Коростень, 2007. - С. 172 - 176.

13. Заглада Н. Відділ монографічного дослідження села (село Старосілля): [провідник по музею антропології та етнології ім. Ф. Вовка]. - К., 1930. - 78 с.

14. Зеленин Д. Восточнославянская этнография: пер. с нем. К.Д. Цивиной. При - меч. Т.А. Бернштам, Т.В. Станюкович и К.В. Чистова. - М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. - 511 c.: іл. - С. 216 - 220.

15. Камінська Н.М., Нікуленко С. І. Костюм в Україні від епохи Київської Русі до ХХІ століття. - Х.: Золоті сторінки, 2004. - 208 с.

16. Кожевенная промышленность России в картограммах и диаграммах [Карти] / Гл. Ком. по кожев. делам. Стат. отд.; ред.: Е.Э. Голицинская, И.Н. Туркестанов; Б. м-ба. - М.: Гл. ком. по кожевенным делам [1918]. - 1 атл. (45 л.): цв., текст, печати, штемпель; 24х35 см. - (Статистика коже - венн. промышл.; вып. 4).

17. Косміна О.Ю. Українське традиційне жіноче вбрання Київщини. Кінець ХІХ - поч. ХХ ст. - К.: Хрещатик, 1994. - 15 с.

18. Костенко Л. Кожум'яцьке і шевське ремесло у містечку Седневі на Чернігівщині // Сіверянський літопис. - 2007. - №4. - С. 77 - 83.

19. Костенко Л. Шевський кустарний промисел на Лівобережному Поліссі (друга половина ХІХ - 60-ті роки ХХ століття) // Сіверянський літопис. - 2001. - №1. - С. 20 - 31.

20. Кримський А.Ю. Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного: відтворення з авторського макета 1930 р. / Авт. Передмови А.Ю. Чабан. - Черкаси: «Вертикаль», видавець ПП Кандич С.Г., 2009. - XVI + 438 + 10*с., іл.

21. Кустарна промисловість та кустарно - промислова кооперація УСРР / За ред. С. За - рудного. - Харків: Літературна друкарня книгоспілки, 1927. - 225 с.

22. Маслов М.П. Кустарна шкіряно - взуттєва промисловість України у другій половині ХІХ - першій третині ХХ сторіччя // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, «Історія та географія». - 2013. - Вип. 48. - С. 48 - 53.

23. Маслова Г.С. Народная одежда в восточнославянских традиционных обычаях и обрядах ХІХ - начала ХХ в. - М.: Наука, 1984. - 213 с.

24. Матейко К.І. Український народний одяг. Етнографічний словник. - К.: Наукова думка, 1996. - 195 с.

25. Матейко К.І. Український народний одяг. - К.: Наук. думка, 1977. - 223 с.

26. Народні художні промисли УРСР: Довідник. - Наукова думка, 1986. - 143 с.

27. Нестеренко О. Розвиток капіталістичної промисловості і формування пролетаріату на Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. - К.: Держполітвидав УРСР, 1952. - 180 с.

28. Нестеренко О. Розвиток промисловості на Україні. - Ч. І. Ремесло і мануфактура. - К.: Видавництво АН УРСР, 1959. - 495 с.

29. Николаева Т.А. Художественные особенности народной украинской одежды конца ХІХ - начала ХХ в. как объект этнографического исследования // Советская этнография. - 1988. - №6. - С. 105 - 121.

30. Николаева Т.А. Украинская народная одежда. Среднее Поднепровье. - К.: Наукова думка, 1987. - 247 с.

31. Ніколаєва Т. Принципи художнього оформлення народного жіночого одягу Середньої Наддніпрянщини // Народна творчість та етнографія. - 1972. - №2. - С. 80 - 84.

32. Ніколаєва Т.О. Історія українського костюма. - К.: Либідь, 1996. - 173 с.

33. Овчинно-шубный промысел в промкооперации // Материалы 2-го Всероссийского совещания по овчинно-шубному промыслу (6 - 9 мая 1930 года). - М.: РИО Всекопромсоюза, 1930. - 95 с.

34. Павлов И., Соколов К. Коллективизация кустарных промыслов. - М.: Издание Книгосоюза, 1930. - 72 с.

35. Пармон М.В. Народная одежда из овчины у славян и их соседей и возможности использования некоторых ее элементов в современной одежде // Советская этнография. - 1971. - №2. - С. 99 - 113.

36. Поварнин Г. Очерки мелкого кожевенного производства в России. - СПб.: Типография В.О. Киршбаума, 1912. - Ч. 1: История и техника производства. - 1912. - 320 с.

37. Поварнин Г. Производство дубильных соков из местного сырья. - М., 1945. - 63 с.

38. Положение кожевенной промышленности в первую половину 1919 года // Народное хозяйство. - 1919. - №9 - 10. - С. 123 - 125.

39. Рыбников А. Мелкая промышленность и ее роль в восстановлении русского народного хозяйства. - М.: Типография Товарищества «Кооперативное издательство», 1922. - 52 с.: 2 л. ил., табл.

40. Рыбников А. Мелкая промышленность России. Сельские ремесленно-кустарные промыслы до войны. - М.: Издательство Наркомзема «Новая деревня», 1923. - 118 с.

41. Семенова О. Шкіряний кустарний промисел Середньої Наддніпрянщини у дослідженнях другої половини ХІХ - початку XX ст. // Українознавство. - 2013. - №3 - 4. - С. 136 - 142.

42. Стамеров К.К. Нариси з історії костюмів. - К.: Мистецтво, 1978. - Ч. 1. - 241 с.

43. Стельмащук Г.Г. Традиційні головні убори українців. - К.: Наукова думка, 1993. - 237 с.

44. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. - 2-е вид. / А.П. Пономарьов, Л.Ф. Артюх, Т.В. Косміна та ін. - К.: Либідь, 1994. - 256 с.; іл.

45. Українці: Історико-етнографічна монографія у двох книгах / За ред. Анатолія По-номарьова. - Книга 1. - Опішне: Українське Народознавство, 1999. - 528 с.: іл.

46. Фейгин В. Кустарно-ремесленная промышленность СССР. - М. - Л.: Московский рабочий, 1927. - 128 с.

Размещено на Allbest.ru