Християнсько-суспільний союз та міжнаціональні взаємини в Галичині

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХРИСТИЯНСЬКО-СУСПІЛЬНИЙ СОЮЗ ТА МІЖНАЦІОНАЛЬНІ ВЗАЄМИНИ В ГАЛИЧИНІ

А.Б. Кліш

У статті проаналізовано складні взаємини між різними народами у Галичині на початку ХХ століття, зокрема суперечності між українцями, поляками та євреями. Показано ставлення представників Християнсько-суспільного союзу щодо національного питання упродовж 1911-1914 рр. Досліджено методи розв'язання міжнаціональних протиріч партійними діячами, їх ставлення щодо польського та єврейського питань. З'ясовано, що позиція партії була толерантною та поміркованою щодо ставлення до поляків та євреїв.

Ключові слова: Християнсько-суспільний союз, Галичина, польсько-українські взаємини, єврейське питання.

Klish A.B. Christian-public union and ethnic relations in Halychyna

The article analyzes the complex relationships between different people in Halychyna in the early 20th century, including the conflict between Ukrainian, Polish and Jewish. Displaying attitude of Christian social union on the national question during the 1911-1914. Methods of resolving international conflicts party leaders, their attitude to the Polish and Jewish issues. It was found that the position of the party was a moderate and tolerant attitude on the Poles and Jews.

Key words: Christian social union, Halychyna, the Polish-Ukrainian relations, the Jewish question.

Кпиш А.Б. Христианско-общественный союз и межнациональные отношения в Галичине

В статье проанализированы сложные взаимоотношения между различными народами в Галичине в начале ХХ века, в частности противоречия между украинцами, поляками и евреями. Показано отношение представителей Христианско-общественного союза к национальному вопросу в течение 1911-1914 гг. Исследованы методы решения межнациональных противоречий партийными деятелями, их отношение к польского и еврейского вопросов. Выяснено, что позиция партии была толерантной и умеренной по отношению к полякам и евреям.

Ключевые слова: Христианско-общественный союз, Галичина, польско-украинские отношения, еврейский вопрос.

Міжнаціональні відносини у Галичині на початку ХХ ст. мали важливі наслідки для українського, польського та єврейського народів, носили суперечливий, а часом і драматичний характер. Важливим чинником тогочасних міжнаціональних взаємин виступали політичні процеси і явища, які втілювалися в тому числі через діяльність політичних партій, в тому числі й Християнсько-суспільного союзу (далі - ХСС).

Метою цієї статті є спроба проаналізувати ставлення представників ХСС до вирішення міжнаціональних взаємин у Галичині на початку ХХ ст.

Науковий доробок дослідників із задекларованої проблематики обмежується публікаціями Т. Антошевського [1], Н. Васьківа [2], А. Кліша [3-4], І. Монолатія [5], М. Мудрого [6] та інших дослідників.

Зазначені автори в основному узагальнено аналізують суспільно-християнську течію, зокрема ХСС. Проте окреслена нами проблема не знайшла ґрунтовного висвітлення у наукових публікаціях, тому аналіз історіографії дає змогу зробити висновок про те, що на сьогодні у науковій літературі відсутні праці, що ґрунтуються на дослідженні зазначеної проблеми, у яких було б з'ясовано роль ХСС у розв'язанні міжнаціональних взаємин у Галичині на початку ХХ ст.

Основою джерельної бази слугують матеріали періодики, зокрема часопису “Руслан”, а також архівні фонди Центрального державного історичного архіву України у Львові та відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки імені В.Стефаника.

Напередодні парламентських виборів 1911 р. О. Барвінський вирішив реанімувати політичну організацію суспільно-християнського скерування, яка отримала назву “Християнсько-суспільний союз”.

Новоутворена партія була поміркованою у методах та поглядах, проповідувала вірнопідданість австрійській короні та розглядала Відень як гаранта поступу галицьких українців. На відміну від попередника, Католицького русько-народного союзу, ХСС мала більше ознак, характерних для політичної партії. Структура партії булла централізованою та гнучкою, що дозволяло здійснювати ефективне управління [1, с. 27-28]. ХСС мав чіткішу організаційну структуру та фіксоване членство, місцеві організації, арбітражний суд, секції за професійним, становим і іншим чинниками. На 1911 р. керівництво ХСС обчислювало чисельність своєї партії 300-500 членами, яка поступово зростала [7, с. 2].

У Галичині на початку ХХ ст. надзвичайної ваги набули міжнаціональні взаємини українців, насамперед, з поляками та євреями. Свій погляд на це питання мали і представники ХСС.

Оскільки очільник ХСС, О. Барвінський, був одним із ідейних натхненників політики українсько- польського примирення, т.зв. “нової ери”, у 90-х рр. ХІХ ст., політичні опоненти новоутвореної партії дуже часто звинувачували її у “зраді національних інтересів”, “запроданстві”, “угодовстві” тощо.

Найчастіше їх звинувачували в угодовстві до польської крайової влади. Я. Гординський, доповідаючи про суспільно-політичну ситуацію в Галичині на загальних зборах ХСС, відповів на такі звинувачення: “Миж угодовці, хиба о стілько, що стремимо так само як і тамті до винайденя способу спільного пожитя між обома народами, що замешкують Галичину, на основі: рівний з рівним, а де дїє ся кривда нашому народови, там ми упоминаємо ся о неї” [8, с. 1].

Ставлення ХСС до поляків було достатньо обережним. З одного боку, на зборах ХСС 26 грудня 1911 р. зазначалося, що "... по містах і місточках населене руске в порівнанно з польським становить навіть більшість, а члени громадських рад звичайно майоризовані більшистию польсько-жидівською, або є польсько-жидівські...” [9, с. 30]. Таке трактування, на думку І. Монолатія, додатково підсилював непривітний для українців силует “чужого” - двоякого польсько-єврейського фігуранта міжетнічної взаємодії в Галичині [5, с. 252].

А з іншого - ХСС намагався пом'якшити українсько-польські взаємини в Галичині: “На справу нашого відношеня до Поляків дивимо ся не лише з нашого національного, але християньского і державного становища. Уважаємо себе народом рівноправним і ніякої висшости та опікуньства над собою не признаємо. Сьвідомі того, що для осягненя всяких старань, розуміємо ще наше відношенє до Поляків так, що і християньска справедливість і державна конечність вимагає передовсім від Поляків, як від сильнійших, щоби они шукали способів, як полагодити наші міжнародні спірні справи” [7, с. 2].

У політичній сфері ХСС вважав корисним підтримувати нормальні взаємини з поміркованими польськими політиками та добиватися рівноправності з іншими українськими політичними партіями, щоб спільно активізувати суспільну діяльність та боротися за належні права для українців.

ХСС виступив проти спроб польсько-русофільського зближення. На думку прихильників О. Барвінського, цим порозумінням з русофілами поляки хотіли “виторгувати” собі прихильне ставлення Росії [10, с. 2].

Назагал позицію прихильників О. Барвінського щодо поляків можна простежити у “Шостому листі до людей доброї волі”, де зазначається: наше відношень до Поляків основує ся на бажаню рівноправности

обох народів і звертає ся остро проти тих польских ґруп, які раді би насильством, чи асиміляцийною тактикою здержати наш нарід на дорозі його змагань до красшої долі” [11, с. 2].

Представники ХСС намагалися “українізувати” тих українців, найчастіше міщан, які в силу історичних обставин полонізувалися. Зокрема, М. Галан у доповіді “Наше, а однак не наше міщаньство” [І2, с. 41-62] зазначав, що це є одним із першочергових завдань. Насамперед, це стосувалося тих міщан, котрі залишилися греко-католиками, проте спілкувалися польською мовою.

Попри те, підтримуючи українців, представники ХСС виступали проти шовіністичних та націоналістичних закликів деяких політичних сил: “Берегти і боронити свою народність се обовязок кождого Русина, але буває часто, що в тім доводить ся до загорілости і заслїпленя, а крім того нинї, в часах ворожих Церкві, де проти неї треба двигнути як найбільшу силу, зворушити і запалити цїлий нарід - надуживають яко оружя - националїзм” [13, с. 1].

У часописі “Руслан” наголошувалося на взаємній національній нетерпимості українців та поляків у Галичині, яка негативно впливала на культурно-освітній та соціально-економічний поступ краю. Автор замітки не бачить шляхів подолання такої ситуації: “І годї якогось навіть проміня надії діждати ся, щоби ося национальна нетерпимість злагідніла і оба зі собою сплетені народи успокоїла” [14, с. 1].

Подекуди представники ХСС, аналізуючи політичну боротьбу галицьких українців, в приклад ставили поляків, у котрих “єсть ще гірша плутанина, бо там колідують з собою інтереси великої і малої власности, більшого і дрібного капіталу, фабричного і домашнього промислу, колідують інтереси верств посідаючих з трьох держав, котрі той стан посідання раді б задержати, а прецінь боротьба внутрішня є у них, коли не слабша - то спокійніша і більш культурна” [15, арк. 57].

Цікавим, на нашу думку, є ставлення християнських суспільників до вирішення єврейського питання у Галичині.

Б. Лепкий у листі до О. Барвінського аргументував доцільність створення ХСС таким чином: “Думаю, що у нас мають бути такі партії, які є в державі, до котрої ми належимо. А що в державі є Християнсько- Суспільна партія, то і в нашім народі вона мусіла повстати. Се повинні би провідники иньших таборів зрозуміти і гамувати ся в борбі...” [15, с. 60].

Тут мова йде про австрійську Християнсько-соціальну партію під керівництвом К. Люгера. Згідно із саркастичним зауваженням ліберальної газети “Neue Freie Presse”, ця партія представляла собою суміш “святої води з бензином”. Для ідеології християнських соціалістів були характерні антиліберальні та релігійно-християнські засади. З моменту виникнення партія виступала за демократизацію виборчого права. Значну увагу вона приділяла соціальній проблематиці, робітничому питанню, проблемам селянства. Партія виступала за проведення широких соціальних реформ, домагалася обмеження влади великого капіталу, відстоювала інтереси дрібного і середнього власника. Підтримку виборців знаходили антисемітські гасла християнських соціалістів. Соціальний популізм та яскраво виражений антисемітизм забезпечували їм масову підтримку дрібнобуржуазних, міських верств населення, особливо у Відні [16, с. 81].

Проте, на відміну від аналогічних рухів Австро-Угорської монархії, зокрема польського, чеського, хорватського, словенського, прихильникам О. Барвінського не був притаманний яскраво виражений антисемітизм.

Християнські суспільники чітко розмежовували два поняття “жиди” (євреї як народ) та “жидівство” (світогляд, заснований єврейськими вченими, філософами та вплив євреїв на європейську політику, культуру, соціально-економічне життя) [17, с. 1].

Представники ХСС відкидали звинувачення опонентів у антисемітизмі: “Ми, що правда, ставили ся завсїгди критично до жидів між нашим народом в Галичинї, але се не був якийсь принципіяльний витисемітизм - війна зі всїми жидами за те лише, що они жиди, - се були оправдані і на гіркім досьвідї оперті жалї, що жиди, хоч з нашого народу жиють, в полїтицї наступають ворожо против него і шкодять єму” [18, с. 1].

Причини антисемітизму християнські суспільники бачили у економічній площині: “Сей рух дістав ся також до нашої Галичини тай найшов для себе в деяких кругах суспільности податний ґрунт. Причина сего протижидівского руху лежить в тім, що християньскі народи, видячи зростаючу силу жидів на всїх царинах

економічного житя, побоюють ся, щоби сї володїтелї гроша не загорнули у свої руки панованя над сьвітом. З тих то причин повстав антисемітизм по всїх майже краях Европи” [19, с. 2].

Основною причиною єврейських погромів вони вважали “[...] безвихідне, сумне і дуже сумне економічне положенє стану селянського в цілім краю” [17, с. 1]. На їх думку, говорити про антисемітизм недоречно, оскільки єврейські погроми забезпечив семітизм у Галичині.

Слід зазначити, що представники ХСС подекуди ставили євреїв в приклад для українців: “Найкрасший примір маємо на жидах, що жиють між нами. Они не мають свого краю, своєї держави, розсіялись по цілім світї, а що кріпко держать ся своєї віри, жиють з собою в згодї, тож запанували всюди. Сталась кривда жидам в Росиї, то за ними упімнуть ся жиди поселенї по всіх державах, та шлють їм поміч. Видадуть їх провідники приказ, то певно всї виповнять сей приказ. Жид з жидом посварить ся, але не хай католик зачіпить жида, то ті, що посварили ся, і другі сейчас повстануть проти католика і добре дадуть ся йому в знаки” [20].

Досягнення економічної та політичної рівноправності українців з іншими народами Галичини представники ХСС бачили у підвищення їх освіченості. Тому освітньому питанню приділялася значна увага. На всіх зборах партії, їх резолюціях ми можемо спостерігати як християнські суспільники намагалися підняти це питання. Зокрема, управитель школи М. Галан зазначив, що у школах галицьких міст та містечок процвітала польська нетерпимість. У сокальському та жовківському повітах, де українці подекуди становили більшість та мали отримати школи з українською мовою викладання. Його підтримав о. Коцюба, який на прикладі Тисмениці показав, що там усе у єврейських руках, а школа польська, хоча більшість становлять українці [21, арк. 14].

Таким чином, ХСС, будучи малочисельною організацією, не відігравав значної ролі в політичному житті Галичини. Він виступав за українсько-польське порозуміння, як рівноправних народів. Християнські суспільники розуміли вагу єврейського питання в Галичині та відкидали будь-які спроби його насильницького вирішення. Натомість закликали українців спільним зусиллями протидіяти економічній перевазі євреїв. Такі помірковані погляди, а також постать його очільника, О. Барвінського, зробили партію малопопулярною серед широкого загалу.

Джерела та література

християнський суспільний союз галичина

1. Антошевський Т. До історії християнсько-суспільного руху в Галичині (80-ті рр. ХІХ ст. - 1914 р.) / Тарас Антошевський. - Львів, 1997. - 36 с.

2. Васьків Н. А. Українсько-єврейські відносини у політиці християнських суспільників наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. (за матеріалами часопису “Руслан”) / Васьків Н. А. // Гілея : науковий вісник : збірник наукових праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К.: “Видавництво “Гілея”, 2014. - Вип. 91 (12). - С. 40-47.

3. Кліш А. Християнсько-суспільний союз: інституалізація та діяльність / Андрій Кліш // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. Випуск 47. - К., 2015. - С. 55-62.

4. Кліш А. Часопис “Руслан” як джерело до вивчення Християнсько-суспільного союзу (1911-1914 рр.) / Андрій Кліш // Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини / Гол. ред. Л. М. Алексієвець. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2015. - Вип. 16. У 2 ч. - Ч. 2 .- С. 176-182.

5. Монолатій І. Разом, але майже окремо. Взаємодія етнополітичних акторів на західноукраїнських землях у 1867-1914 рр. Монографія / І. Монолатій. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2010. - 736 с.

6. Мудрий М. Рукописні джерела до історії Християнсько-суспільного союзу в Галичині / Мар'ян Мудрий // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. - Київ; Львів, 2004. - С. 421-440.

7. Перші загальні збори “Християнсько-суспільного Союза” // Руслан. - 2 липня (19 червня) 1911. - С. 2.

8. Загальні збори Христ.-сусп. Союза (дальше) // Руслан. - 6 лютня (24 сїчня) 1914. - Ч. 27. - С. 1-2.

9. Християнсько-суспільний Союз. Довірочні збори членів “Християнсько-суспільного союзу” у Львові 26 грудня 1911 р. - Львів, 1912.

10. Наше становище супроти польского кола // Руслан. - Ч. 250. - 5 листопада (23 жовтня) 1912. - С. 1-2.

11. Шестий лист до людий доброї волї // Руслан. - Ч. 279. - 16 (3) грудня 1913. - С. 1-2.

12. Християньско-суспільний союз. 5 лист. - Львів, 1914. - 62 с.

13. Дурделла Г. Ще кілька заміток про националїзм і Церкву / о. Гр. Дурделла // Руслан. - Ч. 57. - 14 (1) марця 1913. - С. 1¬2.

14. Национальна нетерпимість // Руслан. - 24 (11) жовтня 1913. - С. 1 - 2.

15. Львівська національна наукова бібліотека імені В.Стефаника. Відділ рукописів. - Ф. 11. - Од. зб. 1659. - Арк. 57-60.

16. Булахтин М. А. Австрийский парламентаризм и “краковские консерваторы” накануне Первой мировой войны / М. А. Булахтин // Вестн. Перм. ун-та. - 2009. - Вып. 1 (8). История. - С. 80-85.

17. Одинайцятий лист до людий доброї волі // Руслан. - Ч. 284. - 24 (11) грудня 1913. - С. 1.

18. З повиборчих мірковань // Руслан. - 29 липця 1913. - С. 1.

19. Антисемітизм в Арабії // Руслан. - 28 серпня 1913. - С. 2.

20. Лист до руского народа [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zbruc.eu/node/11502

21. ЦДІАЛ України. - Ф. 408. - Оп. 1. - Спр. 319. - 62 арк.

Размещено на Allbest.ru