Становище православної церкви у північно-східних комітатах Угорського королівства в період правління Матяша Корвіна та династії Ягеллонів (друга пол. XV - поч. XVI ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становище православної церкви у північно-східних комітатах Угорського королівства в період правління Матяша Корвіна та династії Ягеллонів (друга пол. XV - поч. XVI ст.)

Слов'янське православне населення північно-східної Угорщини проживало у чотирьох комітатах (жупах): Ужанській, Угочанській, Березькій і Марамороській. У другій половині XV ст. вищевказані території знаходилися у складі Угорського королівства. Король Матяш Корвін підтримував православ'я, що підтверджують видані ним грамоти у 1458, 1479 та 1488 рр. У середині XV ст. на територію Верхньої Угорщини проникає гусизм. Саме православних розглядали, як допомогу у боротьбі проти гуситів. У 1490 р. до влади в Угорщині приходить династія Ягеллонів. Король Владислав ІІ Ягеллон теж підтримував православ'я, видавши декілька грамот та декретів у 1491, 1494 та 1498 рр., що підтверджували права православного духовенства та монастирів (Мукачівського і Грушівського). Династія Ягелоннів вбачала у православних підтримку у боротьбі як проти поширення ідей реформації, так і проти турецької небезпеки. Після поразки під Могачем у 1526 р. територія Мукачівської єпархії була розділена на дві частини і потрапила під владу Габсбургів та Трансільванії. Почався процес латинізації, окатоличення, наступу на права та свободи православного населення і духовенства.

Ключові слова: північно-східна Угорщина, Верхня Угорщина, комітати, Ужанський комітат, Угочанський комітат, Березький комітат, Марамороський комітат, Мукачівська єпархія, Грушівський монастир, Белградська митрополія, пресвітер, гуситський рух, “Община братів чеських”, династія Ягеллонів, династія Корвінів, Матяш Корвін, Владислав ІІ Ягеллон.

В історіографії окреслена проблема розглядається в контексті висвітлення діяльності православної церкви на Закарпатті. Історію православної церкви на Закарпатті досліджували А.Петров [1], В.Пронін (Пронин) [2], Д.Папп (Papp) [3], А.Годінка (Hodinka) [4] та інші. Окремі аспекти питань висвітленні у працях: В.Гаджеги [5], І.Дулішковіча (Дулишкович) [6], Є.Поповіча (Попович) [7], В.Фенича [8; 9; 10], О.Монича [11]. Джерельною основою для написання нашої наукової студії послужили документи із Державного архіву Закарпатської області та “Munkacs gor. szert. PQspokseg okmanytara. I. kot. 1458 - 1715” (Документи Мукачівського єпископства грецького обряду).

Актуальними залишаються питання щодо виникнення й утворення Мукачівські' єпархії, впливу на православ'я реформаційних рухів, ставлення до православних короля Матяша Корвіна та династії Ягеллонів, їх вплив і значення. Автор даного дослідження поставив за мету подати об'єктивну оцінку становища православної церкви у північно-східних комітатах Угорського королівства в період правління Матяша Корвіна та династії Ягелонів (1458 - 1526 рр.)

Слов'янське православне населення північно-східної так званої Верхньої Угорщини проживало у чотирьох комітатах (жупах): Ужанському (угор. Ung varmegye, лат. comitatus Unghensis), Угочанському (угор.

Ugocsa varmegye), Березькому (угор. Bereg varmegye, лат. comitatus Bereghiensis) і Марамороському (угор. Maramaros, рум. Maramure§) [12].

У другій пол. XV ст. в Угорському королівстві почала правити династія Гуняді або Корвінів (угор. Hunyadi). Походження роду достовірно невідоме. Існують версії про трансільванське або слов'янське (сербське чи навіть біло-хорватське) походження [13, с.523]. Рід Корвінів був досить толерантним у релігійному відношенні. Він мав авторитет серед православних народів (волохів, сербів, українців (русинів)) [2, с. 143-144]. На думку автора, це може бути підтвердженням сербського походження роду Корвінів.

У період правління короля Матяша Корвіна (1458 - 1490) вперше (14 серпня 1458 р.) була видана грамота Мукачівській єпархії. Згідно з нею ігумен Лука - настоятель Мукачівського монастиря - отримав села Бобовище і Лавки (стали частиною Мукачівської парафії). Відзначимо, що в джерелі Луку титулують, як пресвітера. Одні історики вважають, що цей титул ідентичний сану єпископа, інші відстоюють протилежну позицію [14, с.491; 3, с.24; 10, с.179]. Вдруге у 1488 р. королем була видана грамота Василеві із Рашки (Blasiode Raska) з метою провести розслідування щодо скарги пресвітера Луки на римо-католицького плебана Бенедикта, який напав на православних монахів [14, с.492-493; 4, с.1-2]. Матяш Корвін задовольнив скаргу, змусивши Бенедикта відшкодувати збитки [2, с.144]. Слід також відзначити, що у 1458 р. Грушівський монастир домігся від Матяша Корвіна повернення своїх володінь, раніше відібраних католиками. Це свідчить, що король підтримував православне населення [6, с.66-67].

На основі грамоти, виданої Матяшем Корвіном 20 березня 1479 р., можна висвітлити становище православної церкви на Мараморощині. На прохання Белградського митрополита Іоанікія православних священиків було звільнено від податків. Згідно з цим рішенням церкви Мараморощини потрапляли під юрисдикцію Сербського Белградського митрополита (з 1427 по 1521 рр. Белград перебував під владою Угорщини) [6, с.21; 15, арк.1; 16]. Відповідно під владу Сербської митрополії потрапляла і православна церква північно-східної Угорщини (історичне Закарпаття). Наскільки сильним був вплив Сербської митрополії і до якого часу - не відомо [2, с.148].

Зауважимо, що у середині XV ст. на територію Верхньої Угорщини проникає гусизм. Гуситський рух в Угорщині був представлений “Общиною братів Чеських”. Матяш Корвін виступив проти братчиків, виганяв представників братства з маєтків і відбив бажання у населення вступати в їх лави. Після того, як у 1480 р. в Угорщині і Трансільванії починаються гоніння на братчиків, останні емігрували через Молдавію на Поділля. Велика громада “Общини чеських братів” у 1490 - 1500-х рр. осіла в м. Смотричі за 30 км від Кам'янця- Подільського [17].

Оскільки Мукачівська єпархія знаходилася на межі православного світу, то вона не тільки мала контакти з реформаційним рухом, але й була в якійсь мірі під їх впливом. Як не парадоксально, але саме православних розглядали, як допомогу у боротьбі проти гуситів. Зауважимо, що після падіння Константинополя (1453 р.) існувала загроза і з боку ісламського світу. [2, с.149-150]. На думку автора, висвітлені вище факти пояснюють підтримку православ'я католицьким королем Матяшем Корвіном (можливо, мав православні корені), якому була потрібна допомога у боротьбі проти гуситів і турецької агресії.

У 1490 р. до влади в Угорщині приходить династія Ягеллонів (пол. Jagiellonowie). Ягеллони - династія польських королів (1386 - 1572) і великих князів литовських (1377 - 1572), що правила в країнах Центральної Європи у XlV - XVI ст. (королівство Польське, Чеське (1471 - 1526), Угорське (1440 - 1444, 1490 - 1526) і Велике князівство Литовське). Представниками угорсько-чеської лінії були Владислав II Ягеллон (король Чехії у 1471 - 1516 та Угорщини у 1490 - 1516), а також Людовик II Ягеллон (король Угорщини та Чехії у 1516-1526) [18, с.122].

З приходом до влади Владислав ІІ Ягеллон 31 липня 1491 р. видав два документи у Секешфегерварі. Як стверджує дослідник О.Монич, спочатку була видана королівська грамота, а потім декрет [11, с.46-47]. У документах згадується єпископ Іоанн. Оскільки у них нічого не зазначається про утворення єпархії, то, на думку архімандрита В.Проніна, ймовірно, вона існувала вже раніше. У грамоті зазначалося, що резиденцією єпископа мав стати Грушівський монастир [19]. Однак більшість дослідників вважають цей факт недостовірним. Єпископ із 1491 по 1498 рр. знаходився при Мукачівськму монастирі. Зауважимо, що в цей період між монастирями відбувалися суперечки. [1, с.134; 2, с.151; 6, с.68].

Згідно з декретом Владислава ІІ Ягеллона, Мукачівській єпархії дозволили збирати десятину, а Іоанну повинні були підкорятися всі православні священики Мараморощини. [20]. Це рішення суперечило інтересам Грушівської ставропігії, що викликало між монастирями непорозуміння, чвари і протистояння [1, с.135; 2, с.152; 14, с.494-495].

У 1494 р. ігумен Грушівського монастиря Іларіон зустрівся з королем Владиславом ІІ і представив йому грамоту, видану у 1391 р. Константинопольським патріархом Антонієм (представлено і переклад латиною) та просив підтвердити документ. Мова йшла про право ставропігії. У відповідь Мукачівський монастир представив грамоту, видану князем Коріатовичем (з перекладом 1360 р.). Відмітимо, що Владислав ІІ підтвердив права Грушівського монастиря і прохання Іларіона [21; 22]. Однак Іоанн, незважаючи на рішення короля, продовжував наступ на права Грушівського монастиря. Владислав ІІ намагався захистити Грушівський екзархат. Доказом стала грамота, видана королем у 1494 р. Згідно з нею Владислав ІІ перевів Грушівський монастир під управління Трансільванського єпископа [15, арк.1]. Цей факт викликає дискусії серед істориків, які вважають, що у цей період єпископа у Трансільванії не було. Однак дослідження Є.Поповіча вказують саме на це [7, с.17].

Таким чином, Владислав ІІ порушив права патріаршої ставропігії. Фактично це право було ліквідоване. Історик А.Петров вважає цей факт пізнішою інтерпретацією XVIII ст. Боротьба між Мукачівським і Грушівським монастирями за церковно-адміністративні і політичні інтереси продовжилася. (Монич, 2008, 50) У 1498 р. вона завершилася на користь Грушівського монастиря, якому 28 листопада 1498 р. Владислав ІІ підтвердив привілеї XIV ст. і звільнив від сплати податків Мукачівському єпископу. [23; 24; 25]. Автор підтримує думку В.Проніна, що у зв'язку із турецькою небезпекою, падінням Константинополя і перебуванням Константинопольського патріарха під владою султана Владислав ІІ намагався звільнити Грушівський монастир із-під юрисдикції патріарха. Відмітимо, що Угорське королівство перебувало у стані війни з Турецькою імперією, це пояснює дії угорської влади. Саме тому були спроби і на Мараморощині перевести православне духовенство під владу Сербського Белградського митрополита [2, с.152-153].

Зауважимо, що дуже мало відомостей про стан православ'я першої чверті XVI ст. Відомо, що нелегкими були часи православних після повстання у 1514 р. Дьордя Дожі. Міста Ужгород, Мукачеве, Хуст та інші повинні були сплачувати спеціальну данину родині Запольських (Запольяї) та Вербовці (угорські магнатські католицькі родини) [2, с.155].

Після поразки і смерті короля Людовіка ІІ Ягеллона під Могачем у 1526 р. територія Мукачівської єпархії була розділена на дві частини і потрапила під владу Габсбургів та Трансільванії. Таке становище проіснувало аж до повстання у 1711 р. під проводом Ференца ІІ Ракоція. З приходом до влади династії Габсбургів розпочинається окатоличення, латинізація і т. п. [14, с.500-501]. У Трансільванії ситуація для православних була сприятливішою. Трансільванські князі, які були під впливом реформації, підтримували православних, вбачаючи в них протидію католицизму і Габсбургам [2, с.156-157].

Кінець XV - поч. XVI ст. був періодом переходу від Середньовіччя до Нового часу. Становище православного населення у північно-східних комітатах Угорського королівства було складним. Однак, аналізуючи висвітлені вище факти, можна стверджувати, що тут формується Мукачівське єпископство. Значення діяльності короля Матяша Корвіна і династії Ягеллонів для православ'я було велике, оскільки їх підтримка дала можливість відстояти свої права і свободи віросповідання та надалі боротися за них.

єпархія православ'я король матяш

Джерела та література

1. Петров А. Древнейшие грамоты по истории Карпато-Русской церкви и иерархии 1391 - 1498 г. С 12 фотографическими факсимиле / А.Петров. - Прага: Государственное издательство в Праге, 1932. - 229 с.

2. Пронин В. История Православной Церкви на Закарпатье / В. Пронин. - Свято-Николаевский Мукачевский монастырь, 2005. - 524 с.

3. Papp Gy. A Munkacsi puspokseg eredete / Gy.Papp. - Miskolc: SZEMISZ, 1940. - 146 old.

4. Munkacs gor. szert. Puspokseg okmanytara. I. kot. 1458 - 1715 / A. Hodinka. - Ungvar: Szerzo kiadasa, 1911. - Old. 1-2.

5. Гаджега В. Додатки к исторіи Русинов и руських церквей в бувший жупі Земплинской. - Студіи історично-архивні // Науковый Зборник товариства “Просвіта”. - Ужгород, 1934. - Рочник Х.

6. Дулишкович И. Исторические черты угро-русских / И.Дулишкович. - Унгвар: Печатня Карла Іегера и Альберта Ю. Рейпайя, 1875. - Т. 2. - 134 с.

7. Попович Е. Опча црквена историа. Кн. ІІ. (од 1054 до 1912 г.) / Е.Попович. - Срем. Карловци, 1912.

8. Фенич В. До питання про історію взаємовідносин між єпископами Мукачева і марамороськими православними центрами (1391 - 1733) // Румунсько-Українські відносини: історія і сучасність. - Satu Mare: Editura Muzeului Satmarean, 1999. - С. 23-29.

9. Фенич В. “Київська церква” і Мукачівська єпархія: відомі та невідомі сторінки “непрочитаної” історії XIV - XVII ст. // Науковий вісник. Серія: Історія. Випуск 21 / М.Вегеш та інші. - Ужгород, 2008. - С. 3-14.

10. Фенич В. “Монастырская церковь”: происхождение и ранняя история Мукачевского епископства века (историографический аспект) // Carpatica - Карпатика. - Ужгород, 2012. - Випуск 41. - С. 177-203.

11. Монич О. Мараморошська святиня: нариси з історії Грушівського монастиря / В.Бедь. - Ужгород: ВАТ “Патент”. - 246 с.

12. Мараморош // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона / И.Е. Андреевскаго, К.К. Арсеньева, О.О.Петрушевскаго. - СПб., 1890-1907. - В 86 томах. - Т. 28. - С. 588.

13. Семенюк С. Історія українського народу / С.Семенюк. - Львів: Апріорі, 2010. - 608 с.

14. Пап С. Історія Закарпаття / С.Пап. - Івано-Франківськ: “Нова зоря”, 2001. - 551 с.

15. Державний архів Закарпатської області (далі ДАЗО). - Ф. 151. - Оп. 25. - Спр. 12. Грамота короля Венрии Матяша об освобождении от налогов православных священников Марамороша (1479 - 1498 рр.). - Арк. 1

16. ДАЗО. - Ф. 151. - Оп. 25. - Спр. 11. Декреты венгерских королей Матяша и Владислава о выдаче привилегий Грушевскому монастырю (1479 - 1498 рр.)

17. Богемские братья // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона / И.Е. Андреевскаго, К.К. Арсеньева, О.О. Петрушевскаго. - СПб., 1890-1907: В 86 т. - Т. 4. - C. 165-166.

18. Duczmal M. Jagiellonowie: leksykon biograficzny / М.Duczmal. - Krakow: Literackie. - 1996. - 572 s.

19. ДАЗО. - 64. - Оп. - 5. - Спр. 4. Грамота венгерского короля Владислава о разрешении проживания православному епископу Иоанну в Грушевском монастыре и о пользовании доходами от монастырского имения (1491 р.)

20. ДАЗО. - Ф. 151. - Оп. 25. - Спр. 15. Декрет короля Венгрии Владислава о выдаче разрешения на сбор налогов мукачевскому епископу Иоанну с Мараморошского монастыря (1491 р.)

21. ДАЗО. - Ф. 151. - Оп. 25. - Спр. 17. Выписки из декрета короля Венгрии Владислава об утверждении аббатства св. Михаила в селе Грушеве Мараморошской жупы (1494 р.)

22. ДАЗО. - Ф. 151. - Оп. 25. - Спр. 18. Декрет короля Венгрии Владислава об утверждении аббатства в с. Грушево (1494 р.)

23. ДАЗО. - Ф. 151. - Оп. 25. - Спр. 19. Декрет Венгерского короля Владислава ІІ о предоставлении привилегий мараморошскому православному монастырю (1498 р.)

24. ДАЗО. - Ф. 151. - Оп. 25. - Спр. 20. Декрет короля Венгрии Владислава о запрещении сбора налогов с мараморошского монастыря Мукачевским епископом Иоанном (1498)

25. ДАЗО. - Ф. 151. - Оп. 25. - Спр. 21. Грамота короля Венгрии Владислава об основании монастыря в с. Грушево (1498)

Размещено на Allbest.ru