Епоха верхнього палеоліту на території Білорусі в контексті початкового етапу етногенезу місцевих етнокультурних спільнот

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТАТТЯ З ТЕМИ:

ЕПОХА ВЕРХНЬОГО ПАЛЕОЛІТУ НА ТЕРИТОРІЇ БІЛОРУСІ В КОНТЕКСТІ ПОЧАТКОВОГО ЕТАПУ ЕТНОГЕНЕЗУ МІСЦЕВИХ ЕТНОКУЛЬТУРНИХ СПІЛЬНОТ

А.В. Телегуз



У статті розглядаються проблеми формування первинних племен з ознаками етнічних спільнот в епоху верхнього палеоліту на території сучасної Білорусі. Наголошується на автохтонному походженні місцевого населення, що були нащадками палеолітичних мисливців-мігрантів тогочасної прильодовикової зони. Підкреслюється роль у ранніх етногенетичних процесах гренської, свідерської та інших археологічних культур. Процес складання первісних племен та початок формування єдиного культурного простору співвідноситься зі змінами, що відбувалися на всьому європейському континенті.

Ключові слова: Білорусь, примордіалізм, археологічна культура, етногенез, верхній палеоліт.



Актуальність даної статті визначається тим, що етнічні проблеми - одні з найскладніших у сучасних дослідженнях. Народи формуються протягом тривалого часу, і життя не тільки одного, але й десятків поколінь недостатньо, щоб безпосередньо спостерігати процес народження нового етносу. За даними сучасних етногенетичних досліджень для формування народу потрібно кілька сотень років. Кожен етнос - живий організм, що розвивається. Протягом років оформлюються і закріплюються нові етнічні риси: етнонім, територія, мова, культура, етнічна самосвідомість, що дозволяє говорити про виникнення особливої спільноти. Тому мета дослідження довести, що початковий етап етногенезу білорусів датується епохою верхнього палеоліту.

Відповідно до примордіалістського підходу етнічність людини - це вроджена властивість особи ідентифікувати себе. Тобто, в людській свідомості закорінені почуття пов'язані з місцем народження, кровними зв'язками, мовою, формою та стилем міжособистісних і суспільних взаємин тощо. На думку К. Ґірца, одного з прибічників примордіалістської концепції етносів, усвідомлення групової ідентичності (або/та компліментарності за М. Гумільовим) закорінене в генетичному коді і є продуктом ранньої людської еволюції, коли людина, щоб вижити, мусила пізнавати членів спорідненої групи [1, с. 115-140]. На думку П. ван ден Берга під етносами потрібно розуміти розширені родинні групи, тобто, у стародавні часи люди жили невеликими ендогамними та екзогамними колективами близьких і віддалених родичів. Саме такі групи родичів стали основою етнічних груп (етносів) [2, с. 35-36]. Як вважає видатний український етнолог М. Тиводар: “Етнічні спільноти виникли разом з виділенням людей сучасного біологічного виду. Це означає, що роди і племена були переважно етнічними колективами: мали своє ім'я (самосвідомість), мову (діалект), культурно-побутові особливості (вірування, обряди, стереотипи поведінки тощо)” [3, с. 100].

Історіографія походження білорусів нараховує значну кількість наукової літератури. В етнологічній та історичній науках превалюють такі концепції етногенезу: великопольська, великоруська, племінна, давньоруської народності, балтська, фінська. Але кожна з них має мало спільного з сучасним станом вивчення етнотворення європейських народів в зарубіжній етнології.

Як стверджує сучасна етнологічна наука - еволюція людини (homo sapiens) ніколи не припинялась, але вона зі сфери філогенезу перейшла в етногенез. На початковому етапі людської історії расогенез і етногенез були нерозривно пов'язані з антропогенезом і проходили паралельно. У результаті в генофонд більшості сучасних людей входять ознаки різних антропологічних груп і рас. Ця генетична складність етносів засвідчується навіть окремими расовими одиницями, які взяли участь в їх етногенезі. На ранніх етапах етногенезу життєдіяльність людей повністю ґрунтувалася на нерозривних зв'язках з навколишнім середовищем. Найповніше це проявляється у господарстві, побуті, культурі та етнічній свідомості. Тому етногенез - це сукупність господарських, культурних, історичних та природних процесів. Під час етногенезу та етнічної історії постійно міняється культурно-побутова специфіка етнічних спільнот та їх внутрішня мозаїчність, розвивається соціальна структура, змінюються їх мовно-культурні цінності, етнокультурна та етнополітична орієнтація і т.п.

Зважаючи на такі підходи, що превалюють у вітчизняній та зарубіжній (європейській і американській) етнології, можемо зробити висновок, що білоруський етнос є автохтонною спільнотою, корінним населенням сучасної території Білорусі. Етнічна історія Білорусі, як і України, бере свій початок у добу верхнього палеоліту [4, с. 10-11; 5, с. 18; 6, с. 14 - 27; 7, с. 141-146; 8, с. 193-200].

Комплекс палеогеографічних даних доводить, що клімат останньої льодовикової епохи (Вюрмської або Валдайської), що почалася близько 115 - 110 тис. років тому, був холоднішим в порівнянні з попередніми льодовиковими епохами четвертинного періоду. Однак екстремально суворим він став лише починаючи з 24 - 23 тис. років тому. У цей час в умовах широкого розповсюдження багаторічної мерзлоти на рівнинах Європи інтенсивно накопичувалися леси (культурні шари у відкладах льодовикового пилу), а переважаючими ландшафтами стали гігантські простори тундри і перигляціальних, тобто утворених за межами льодовика, степів і лісостепів під час широкого розповсюдженні потужної багаторічної мерзлоти [9, с. 52 - 60; 10, с. 160 - 168].

Для середнього періоду валдайської льодовикової епохи, починаючи з 45 тис. років тому, характерна фаза відносного потепління. Цей час носить назву середньовалдайського інтерстадіалу, і в першій його половині (близько 40 - 35 тис. років тому) навіть у високих широтах зросла роль деревної рослинності. Саме в це вузьке “вікно” пом'якшення клімату пізньопалеолітична людина - кроманьйонець - прямує на північ [11, 12, с. 154-160; 13, с. 410-411; 14, с. 562-577; 15].

При дуже низькому рівні соціальної організації тогочасної людини існування його у краю льодовика, в умовах вічної мерзлоти, майже повного безлісся малоймовірно, тим більше що еволюція і розселення на північ палеоантропів (неандертальців і подібних видів) у всій Східній Європі відноситься тільки до кінця середнього - початку верхнього плейстоцену (40 - 35 тис. років тому). Так у деяких місцях білоруського Подніпров'я знайдені лише поодинокі тогочасні архаїчні знаряддя - вістря, скребла, різаки з товстих відщепів. Вони належали стародавнім людям так званого неандертальського типу, які 100-40 тис. років тому заселяли Європу [16, с. 16-17].

Переважним фактором адаптації на ранніх етапах історії людини був міграційний. Мисливці приходили в необжиті місця і йшли з них, лише зрідка осідаючи на нових територіях. Міграційний фактор залишався одним з найважливіших способів виживання на етапі верхнього палеоліту, з яким пов'язують початок “освоєння” людьми нових територій і поступовий перехід до нового типу адаптації - автохтонного. Такий перехід вимагав пошуку і впровадження нових адаптаційних механізмів (освоєння нових ландшафтів, вирішення проблеми добування їжі, будівництво жител, наявність і виявлення сировинних ресурсів для виготовлення знарядь праці і зброї тощо).

Загалом неоантропи - це яскраві носії “сапієнтних” рис, про що свідчать високе склепіння черепа, дуже висока його місткість, прямий лоб, відсутність надбрівного валика і наявність чітко окресленого підборідного виступу. Ще однією особливістю неоантропів є дуже високий зріст. На кістках рук та ніг сильно розвинутий м'язовий рельєф, що свідчить про неабияку фізичну силу [17, с. 164; 18, с. 104-105].

Етап заселення людиною території Білорусі, незважаючи на багаторічні зусилля археологів, обмежений відомостями про два пізньопалеолітичні поселення. Приблизно 27 - 23 тис. років тому, біля льодовикової зони, в умовах тундри і холодних степів, на цій території поселились перші люди (мисливці-мігранти). Зокрема, це поселення сучасної Гомельської області біля с. Юровичі поблизу р. Прип'ять та біля с. Бердиж поблизу р. Сож, у яких проживало приблизно 50 людей. Все тогочасне населення існувало “в умовах дискретного антропологічного покриття”, тобто відрізнялося наявністю окремих осередків життя [19, с. 68]. Адже на відстані до 500 км від південної межі льодовика існували природні умови крижаної зони. Багаті на тваринну їжу, холодні прильодовикові степи сприяли виникненню поселень зі стабільно організованим господарством і побутом.

Найбільш раннє верхньопалеолітичне поселенням біля с. Юровичі на території Білорусі було відкрито ще у 1929 р. К. Полікарповичем, під час дослідження середньої течії р. Прип'ять. Однак існує інформація про те, що роком раніше її відкрив місцевий краєзнавець Ю. Попель [20, с. 75-87; 21, с. 166-170]. Під час досліджень в культурному шарі верхнього горизонту виявлено кісткові рештки мамонта, первісного бика і песця. Крем'яний інвентар представлений скребками, пластинками, бічними різцями. Знайдено також два вістря типу гравет. Деякі знахідки заслуговують особливої уваги, вони пов'язані з художньою творчістю верхньопалеолітичної людини. Це, насамперед пластинка з бивня мамонта, на якій різцем зроблено орнамент у вигляді луски риби.

Такий самий орнамент міститься на пластинках, що знайдені в розкопках верхньопалеолітичної стоянки Єлисеєвичі, що знаходиться в Брянській області Росії, неподалеку від кордонів Білорусі [22, с. 63; 23, с. 3132]. Ця обставина вказує на культурно-історичну та хронологічну близькість даної стоянки з Єлисеєвичі.

Бердижське поселення верхнього палеоліту було відкрите К. Полікарповичем у 1926 р. У його вивченні надалі брали участь провідні фахівці в області археології, а також палеонтологи, геологи і палеогеографи. Розкопки проводилися в 1926 р. К. Полікарповичем (розкрито 10 кв. м.), у 1927 році С. М. Замятніним (20 кв. м.), у 1928 - 1929 рр., 1938 - 1939 рр. К. Полікарповичем, П. Єфименком, Г. Бонч-Осмоловським, В. Громовим, Г. Мірчинком (240 кв. м.), у 1959 р., 1968 - 1970 рр. В. Будько, Л. Вазнечуком, М. Ципенком, В. Щегловою, М. Мотуз (130 кв. м.), у 1971 та 2006 рр. А. Колечиц (156 кв. м.). Загальна площа розкопок склала близько 536 кв. м. [24, с. 103-106].

Загальна кількість знахідок, отриманих за роки розкопок, перевищує 3 тис. одиниць. Чудовим відкриттям було виявлення тут верхньопалеолітичних жител. Одне житло мало овальну форму і розміри 4,5 х 3,4 м. Основу його складали черепа мамонтів, тазові, трубчасті і інші великі кістки. У середині цього великого скупчення кісток виявлені лінзи зольної і вуглистої маси і обпалені кістки, мабуть, від вогнища. Друге житло являло собою напівземлянку, заглиблену в землю на 0,5 м, сильно подовженої овальної форми розміром 11 х 5,2 м. У її основі також виявлені черепи мамонта, вертикально стояли тазові кістки, лопатки і великі трубчасті кістки. Тазові кістки в деяких випадках мали підпірки з інших кісток. У південній частині житла виявлені залишки дещо деформованого вогнища розміром 2 х 1,5 м. Недалеко від житла були відкриті ями-сховища. Одна мала розміри 3 х 1,8 м і глибину 0,5 м [25, с. 4].

Серед знарядь найбільш характерні наконечники з бічною виїмкою, які могли служити як наконечники копій або дротиків, що використовувалися для загінного полювання на великих звірів. Бердижські наконечники мають схожість з наконечниками костенківсько-вілендорфської культури, відрізняючись від них тільки трохи більш грубою обробкою, що, втім, можна пояснити гіршою якістю бердижського кременю.

Вчені вважають, що дані поселення належать до костенківсько-вілендорфської культури, яка типізується зі Східним Граветом, як її відгалуження, або і є Східним Граветом [26, с. 20-21; 27, с. 18-26; 28, с. 110-117; 29, с. 67-72; 30, с. 53-74; 31, с. 69]. Представники цієї культури прийшли на територію Білорусі з територій сучасних Австрії та Чехії, слідом за мігруючими тваринами. Відповідно до генетичних досліджень населення культури належало до мітохондріальної гаплогрупи U2, яка сьогодні частково зустрічається по всій Європі і на Близькому Сході [32, с. 10].

Носії костенківсько-вілендорфської культури - це матріархальна родова екзогамна община, що включала в себе групу людей, пов'язаних між собою кровними зв'язками. Екзогамний шлюб у стародавні часи мав нерідко груповий характер, коли всі жінки одного роду могли брати шлюб з усіма чоловіками іншого роду. Підтвердженням цього є дані археологічних досліджень, тобто, існування поселень з міцною осілістю і великих общинних жител, а також знахідки реалістичних статуеток жінок - з бивня мамонта і каменю, власна традиція обробки каменя і виготовлення різних знарядь. Кілька парних сімей, спочатку, напевно, ще нестійких, об'єднувалися в общину або рід. Основою общини була група родичів по матері, тому що при груповому шлюбі часто була відома лише мати дитини. Важлива роль жінки у верхньопалеолітичному суспільстві вказують статуетки жінок, які характеризуються підкресленими ознаками статі. Такі статуетки - це узагальнений образ матері-прародительки, берегині роду. Звідси - материнський рід, тобто, матріархат. На думку знаного українського вченого Л. Залізняка в умовах суворого клімату прильодовикової зони чоловік був єдиним здобувачем їжі, тому жінка повністю залежала від нього. Чоловік був і головою сім'ї, і ватажком общини [33, с. 136-137].

Саме завдяки екзогамії виникли первинні племена, що являли собою групи сусідніх (кровноспоріднених) общин. Такі общини, поєднані екзогамією та родинними зв'язками, влаштовували спільні свята та інші заходи різного характеру. Як результат у межах племені/племен формуються ознаки спільної матеріальної і духовної культури та мови/діалекту. Такі первинні племена, з ознаками етнічних спільнот, називаються археологічними культурами.

Слабка заселеність, ізольованість і замкнутий спосіб життя верхньопалеолітичних общин були причиною виникнення місцевих культурних особливостей. Такі общини з подібними матеріальними рештками, в сучасній етнологічній науці називаються первинними етнічними утвореннями. Тобто, потрібно наголосити, це вже етнічна історія Білорусі.

На період часу 22-17 тис. років тому припав максимум нововалдайського похолодання (неовюрм). Льодовик зі Скандинавії досяг півночі Білорусі і зупинився на місці сучасних озер Вітебщини. Сильне похолодання змусило людей відійти на південь, зокрема, на територію сучасної України. У басейні Десни збереглися стоянки того періоду: Єлисеєвичі, Юдіново [34, с. 160-168].

Відхід останнього льодовика (раунівське потепління) з території Білорусі почався приблизно 15 тис. років тому і тривав 5 тисяч років, після чого почався голоцен, який триває останні 12 тисяч років аж до сучасності. Припиняється накопичення лесу, і на його поверхні розпочинається ґрунтотворний процес і формування сучасної гідрографічної сітки, поширюються голоценові флора і фауна [35, с. 150-157; 36, с. 23-38]. У зв'язку з глобальним потеплінням, що являло собою справжню катастрофу, як для людини, так і для флори і фауни, поступово зникло багато тварин льодовикової епохи (в тому числі мамонти і волохаті носороги). Остаточно зникли тундрові ландшафти і поширилися ліси [37, с. 7-21]. Почалося нове заселення території сучасної Республіки Білорусь.

У період відступу останнього льодовика, який традиційно називають фінальним палеолітом, на/через територію Білорусі з півдня, південного заходу і заходу мігрувало, можливо повторно, багато груп мисливців [38, с. 222-232; 39, с. 110-121]. У більшості випадків, вони були представниками епіграветської або мікрограветської культурної традиції, що простяглася від Атлантики на заході до Дону на сході. Наприклад, на території Білорусі носії епіграветської традиції оселилися у верхів'ях річок Прип'ять, Сож і Німан (стоянки Берестеневе, Бобровичі, Гожа, Гренськ, Збляни, Моталь, Нобель, Орехово, Світязь та інші).

Загальні тенденції, які склалися у прильодовиковій Європі доби фінального палеоліту, характеризуються виразним культурним поділом, а отже виникає різноманіття етнокультурних спільнот - археологічних культур. Вони нагадують культурні спільноти пізніших часів, тобто, є окремими стародавніми етносами [40, с. 70]. Зокрема, у басейн верхів'їв Дніпра просувалися групи населення гренської культури (її раннього етапу), що у своєму розвитку пройшла 2 етапи: фінальнопалеолітичний і мезолітичний, яку виокремив білоруський археолог В. Будько [41, с. 35-46; 42, с. 16-17].

Гренське населення, на думку В. Копитіна, було прямим генетичним нащадком представників мізинських культурних традицій пізнього палеоліту, перші знахідки якої було відкрито в Україні біля с. Мізин на Чернігівщині. Висновки В. Копитіна ґрунтувалися на аналізі всіх типів форм крем'яного інвентарю пам'яток гренської культури, в результаті чого вдалося виявити “разючу подібність” мізинських і гренських традицій в обробці кременю [43, с. 39-55; 44, с. 10-27; 45, с. 257 - 261; 46, с. 5 - 15]. Погляди В. Копитіна на ґенезу гренської культури поділяють О. Калечиц [47, с. 44-72] і А. Чубур [48, с. 43-50]. Зокрема, поява гренської культури розглядається як результат розвитку обробки кременя, в рамках виділеної А. Чубуром “гмелинсько-мізинської еволюційної гілки”, де особливу роль при цьому зіграли пам'ятники одного з варіантів мізинської археологічної культури - дніпровської [49, с. 46-49] (середньодніпровської культурно- історичної спільноти епігравету Східної Європи). У свою чергу, О. Калечиц вважає за необхідне звернути увагу на можливий зв'язок гренців з традиціями Бердижу, що підкріплюється більш пізньою датою для цієї пізньопалеолітичної традиції Білорусі [50, с. 54]. Іншими словами, дослідниця вважає, що пізньопалеолітичні мешканці Бердижа, як представники костенківсько-вілендорфської культури, у зв'язку з нововалдайським похолоданням переселилися на південь на територію сучасної України, а після раунівського потепління повернулися на родові/общинні землі, але вже з набутими знаннями і досвідом мізинської культури.

Ідеї автохтонного походження і розвитку гренських традицій сьогодні дотримується і Г. Синіцина. Гренська культура, на думку дослідниці, є яскравим прикладом розвитку місцевих традицій єдиного культурного простору, який склався на території Верхнього Подніпров'я на рубежі плейстоцену - голоцену. Цей факт підкріплюється уявленнями про специфіку крем'яного інвентарю гренської культури [51, с. 168170].

На Німані і Верхній Прип'яті відзначені стоянки красносільської (волкушанської) культури, носії якої прийшли з заходу приблизно 13 - 11 тис. років тому і походять від культури Лінгбі. Вони використовували великі наконечники типу Лінгбі. Також існують гіпотези про спорідненість її з гренською культурою або, що це одна культура [52, с. 44-51; 53, с. 7-11; 54, с. 229-239; 55, с. 16-39].

Південний захід і захід Білорусі заселяли також носії свідерської культури (її раннього етапу). Елементи їх культурної традиції були поширені на території Польщі, Литви та Північно-Західної України. Носії свідерської культури першими заселили територію від Східної Балтії до Північного Уралу. На думку Л. Залізняка нащадки свідерського і красносільського населення були однією зі складових формування фіно-угорських племен північно-східної Європи. Існує гіпотеза, що носії свідерської культури мали гаплогрупу I1 і складали т.зв. догерманский субстрат або доіндоєвропейське населення Європи, яке ідентифікується як предки фіно-угорців [56, с. 182; 57, с. 632; 58, с. 23; 59, с. 20; 60, с. 52]. З іншого боку, серед нинішніх представників германських мов відзначений виключно високий, порівняно з іншими народами, відсоток гаплогрупп I1, але низький відсоток серед населення північно-східної Європи [61, с. 191196]. На думку М. Воеводського та А. Формозова вплив свідерської культури простежується на Півдні аж до Румунії, звідки їх нащадки вирушили до Малої Азії [62, с. 230-245; 63, с. 36]. Відомі також поселення інших археологічних культур, в тому числі Лінгбі (аренсбурзької), тарденуазької. Басейн Західної Двіни залишався незаселеним до кінця палеоліту.

Доба фінального палеоліту пов'язана з складанням ранніх спільнот на території сучасної Білорусі. Цей процес співвідноситься зі змінами, що відбувалися на європейському континенті, де суттєві зрушення зональної структури рослинності та зміна фауністичного комплексу потребували перебудови культури. В умовах екологічної кризи в деяких випадках це приводило до господарських перетворень та викликало трансформацію локальних культурних традицій місцевого населення, а в інших - різко підсилювало міграційні процеси, наприклад, культура Лінгбі.

Так, у загальних рисах реконструюється історія Білорусі, яка у добу верхнього палеоліту була заселена мігрантами-мисливцями. Зрозуміло, що багато викладених положень проблематичні, потребують додаткової аргументації, що можливо лише за умов суттєвого поповнення джерелознавчої бази і застосування нових методик наукових досліджень.



Джерела та література

етнічний спільнота білорусь культура

1. Гирц К. Влияние концепции культуры на концепцию человека / К. Гирц // Гирц К., Уайт Л., Боас Ф. Антология исследований культуры. Интерпретации культуры. - СПб., 1997. - 728 с.

2. Van den Berghe P. The Ethnic Phenomenon / P. Van den Berghe. - New York, 1981. - 301 p.

3. Тиводар М. Етнологія / М. Тиводар. - Ужгород, 1998. - 624 с.

4. Новик Е., Качалов И., Новик Н. История Беларуси. С древнейших времен до 2010 г. / Е. Новик, И. Качалов, Н. Новик. - 2-е изд., испр. - Минск, 2011. - 526 с.

5. Псторыя Беларусі: У 2 ч. / Пад рэд. Я.К. Новіка, Г.С. Марцуля. - Мінск: Унюерстэцкае, 1998. - Ч. 1. Ад старажытных часоу - па люты 1917 г. - 416 с.

6. Чернега П., Лущай В., Телегуз А. Концепція етногенезу українців: новітній етнологічний погляд на проблему / П. Чернега, В. Лущай, А. Телегуз // Україна в етнокультурному вимірі століть. Збірник наукових праць / Відп. ред. П.М. Чернега. - К., 2012. - С. 14 - 27.

7. Телегуз А., Юрченко В. Історіографічний огляд концепцій етногенезу українців в етнології / А. Телегуз, В. Юрченко // Українознавство. - К., 2012. - № 3. - С. 141-146.

8. Лущай В., Телегуз А. Етнологічна концепція етнотворення українців / В. Лущай, А. Телегуз // Українознавство. - К., 2012. - № 4. - С. 193-200.

9. Величко А., Грибченко Ю., Куренкова Е. Позднепалеолитический человек заселяет Русскую равнину / А. Величко, Ю. Г рибченко, Е. Куренкова // Природа. - 2003. - № 3. - С. 52-60.

10. Величко А., Грехова Л., Грибченко Ю., Куренкова Е. Первобытный человек в экстремальных условиях среды. Стоянка Елисеевичи / А. Величко, Л. Грехова, Ю. Грибченко, Е. Куренкова. - М., 1997. - 185 с.

11. Benazzi S. Early dispersal of modern humans in Europe and implications for Neanderthal behaviour / S. Benazzi // Nature. - 2011. - № 479. - Режим доступу: http://www.nature.com/nature/joumal/v479/n7374/full/nature 10617.html#auth-1.

12. Benazzi S., Gruppioni G., Strait D., Hublin J.-J. Technical Note: Virtual reconstruction of KNM-ER 1813 Homo habilis cranium / S. Benazzi, G. Gruppioni, D. Strait, J.-J. Hublin // American Journal of Physical Anthropology. - 2014. - Vol. 153. - Issue 1. - P. 154-160.

13. Mellars P. A new chronology for the French Mousterian period / P. Mellars // Nature. - 1986. - № 322. - P. 410-411.

14. Nowell A., Chang M. Science, the Media, and Interpretations of Upper Paleolithic Figurines / A. Nowell, M. Chang // American Anthropologist. - 2014. - Vol. 116. - Issue 3. - Р. 562-577.

15. Чарняускі М. Ілюстраваная гісторьія старажытнай Беларусі / М. Чарняускі. - Мінск: Народная аскета, 1997. - 223 с.

16. Сегеда С. Антропологія / С. Сегеда. - К.: Либідь, 2001. - 336 с.

17. Сегеда С., Станко В., Гладких М. Історія первісного суспільства / С. Сегеда, В. Станко, М. Гладких. - К.: Либідь, 1999. - 240 с.

18. Алексеев В. География человеческих рас / Алексеев. - М., 1974. - 352 с.

19. Поликарпович К. Палеолит и мезолит БССР и некоторых соседних территорий Верхнего Поднепровья / К. Поликарпович // Труды Ассоциации по изучению четвертичного периода Европы. - Москва - Ленинград - Новосибирск, 1934. - Вып. IV. - С. 75-87.

20. Исаенко В. К истории изучения Юровичской стоянки / В. Исаенко // Пстарычна-археалапчны зборнік. - Минск,1999. - № 14. - С. 166-170.

21. Береговая Н.А. Палеолитические местонахождения СССР / Н.А. Береговая // Материалы и исследования по археологии СССР. - № 81. - Москва - Ленинград: Издательство АН СССР, 1960. - С. 63.

22. Археологическая карта России: Брянская область / Автор-составитель А.В. Кашкин. - М., 1993. - 304 с.

23. Археалогія Беларусі. Энцыклапедыя. У 2 т. / Гал. рэд. Т. Бялова. - Мінск, 2009. - Том 1. - 496 с.

24. Загорульский Э. Археология Беларуси / Э. Загорульский. - Минск, 2001. - 86 с.

25. Громадова Б. Использование сырья из кости, бивня и рога на стоянках костенковско-авдеевской культуры (восточный граветт). Автореф.дис.на соиск.учен.степ.канд. ист.наук: 07.00.06 / Б. Громадова. - М., 2012. - 26 с.

26. Булочникова Е. Место костенковской культуры в восточном граветте. Автореф. дис.на соиск.учен.степ.канд. ист.наук: 07.00.06 / Е. Булочникова. - М., 1998. - 27 с.

27. Булочникова Е. Происхождение понятия “восточный граветьен” / Е. Булочникова // Краткие сообщения о научных работах научно-исследовательского института и музея антропологии им. Д.Н. Анучина за 1995-1996 гг. - Москва, 1997. С. 110-117.

28. Булочникова Е. Вчера и сегодня понятия “восточный граветьен” / Е. Булочникова // Восточный Граветт. - Москва, 1998. С. 67-72.

29. Goutas N. Exploitation des matieres dures animales au Gravettien / N. Goutas // Ramseyer D. (Dir.) Industrie de l'os prehistorique. Сahier XI: Matieres et techniques. Fiche 5. - Paris, 2005. S.P.F. - Р. 53-74.

30. Залізняк Л. Археологія України / Л. Залізняк. - К., 2005. - 504 c.

31. Гусар В.А. Оцінка різноманіття гаплотипів мітохондріальної ДНК населення України. Автореф. дис.на здоб.наук.ступ.канд. мед.наук: 03.00.15 / В.А. Гусар. - Харків, 2007. - 21 с.

32. Залізняк Л. Стародавня історія України / Л. Залізняк. - Київ, 2012. - 542 с.

33. Величко А., Грехова Л., Грибченко Ю., Куренкова Е. Первобытный человек в экстремальных условиях среды. Стоянка Елисеевичи / А. Величко, Л. Грехова, Ю. Грибченко, Е. Куренкова. - М., 1997. - 185 с.

34. Mithen S. After the Ice: A Global Human History 20,000-5000 BC / S. Mithen. - Harvard, 2006. - 664 p.

35. Chronology and Evolution within the Mesolithic of North-West Europe: Proceedings of an International Meeting, Brussels, May 30th-June 1st 2007. - Cambridge, 2009. - 480 p.

36. Дружинина О. Взаимодействие природы и общества в междуречье Немана и Вислы на рубеже плейстоцена и голоцена. Автореф. дис.на соиск.учен.степ.канд. географ.наук: 25.00.36 / О. Дружинина. - Калининград, 2005. - 22 с.

37. Проблемы заселения Северо-Запада Восточной Европы в верхнем и финальном палеолите (культурно-исторические процессы) / Под ред. Г. Синицыной. - СПб., 2013. - 262 с.

38. Mithen S. After the Ice: A Global Human History 20,000-5000 BC / S. Mithen. - Harvard, 2006. - 664 p.

39. Залізняк Л. Археологія України / Л. Залізняк. - К., 2005. - 504 c.

40. Будько В. Памятники свидерско-гренской культуры на территории Белоруссии / В. Будько // Материалы и исследования по археологии СССР. - 1966. - № 126. - С. 35-46.

41. Будько В. Палеолит Белоруссии. Автореф. дис. ... канд. ист. наук: 07.00.06 / В. Будько. - Ленинград: Ленинградское отделение Ин-та археологии АН СССР, 1962. - С. 16-17.

42. Археалопя Беларусь У 4 т. - Мінск, 1997-2000. - Т. 1. Каменны і бронзавы вякі / Пад рэд. Чарняускі М. - 424 с.

43. Копытин В. Памятники финального палеолита и мезолита Верхнего Поднепровья / В. Копытин. - Могилев, 1992. - 86 с.

44. Копытин В. Финальный палеолит и мезолит Верхнего Поднепровья / В. Копытин // Tanged points cultures in Europe. Read at the international archaeological symposium (Lublin, September, 13-16, 1993). - Lublin. 1999. - C. 257-261.

45. Копытин В. Финальный палеолит Верхнего Поднепровья как историческая эпоха / В. Копытин // Пстарычна- археалапчны зборнж / Ін-т гісторьіі Нац. акад. навук Беларусі. - Мінск, 2005. - № 20. - С. 5-15.

46. Калечиц Е. Человек и среда обитания. Восточная Беларусь. Каменный век. - Минск, 2003. - С. 44-72.

47. Чубур А. От Хотылева до Гренска: взгляд на древнейшую историю центра Русской равнины / А. Чубур // Деснинские древности ІІІ: Сб. материалов межгос. науч. конференции, посвященной памяти Ф.М. Заверняева. - Брянск, 2004. - С. 43-50.

48. Чубур А. От Хотылева до Гренска: взгляд на древнейшую историю центра Русской равнины / А. Чубур // Деснинские древности ІІІ: Сб. материалов межгос. науч. конференции, посвященной памяти Ф.М. Заверняева. - Брянск, 2004. - С. 46-49.

49. Калечиц Е. Человек и среда обитания. Восточная Беларусь. Каменный век / Е. Калечиц. - Минск, 2003. - 223 с.

50. Синицына Г. Заселение Валдайской возвышенности на рубеже плейстоцена - голоцена / Г. Синицына // Путь на Север: окружающая среда и самые ранние обитатели Арктики и Субарктики: материалы международной конференции. - М., 2008. - С. 168-170.

51. Залізняк, Л. Фінальний палеоліт і мезоліт континентальної України. Культурний поділ та періодизація / Л. Залізняк // Кам'яна доба України. - К., 2005. - Вип. 8. - С. 44-51.

52. Ксензов В. Финальный палеолит и мезолит Поднепровья Беларуси / В. Ксензов // Российская археология. - 1997. - № 1. - С. 7-11.

53. Ксензов В. Новые памятники гренской культуры в Белорусском Поднепровье / В. Ксензов // Tanged Points Cultures in Europe. Read at the international archaeological symposium. Aprill 1993. - Lublin, 1999. - P. 229-239.

54. Ксензов В. Мезолит Северной и Центральной Беларуси / В. Ксензов // Матэрыялы па археалогіі Беларусі. - Мінск, 2006.

55. Mailhammer R. The Germanic Strong Verbs: Foundations and Development of a New System / R. Mailhammer. - Berlin, 2007. 262 s.

56. Philippa M. Etymologisch Woordenboek Van Het Nederlands: T/m Ke R Deel 3 / M. Philippa. - Amsterdam, 2007. - 696 p.

57. Voyles J.B. Early Germanic Grammar: Pre-, Proto-, and Post-Germanic Languages / J.B. Voyles. - Bingley, 1992. - 320 p.

58. Robinson О. Old English and Its Closest Relatives: A Survey of the Earliest Germanic Languages / О. Robinson. - Stanford, 1993. - 320 p.

59. Wiik К. Europieciu saknys / К. Wiik. - Vilnius, 2009. - 520 р.

60. Кузьменко Ю. Ранние германцы и их соседи: Лингвистика, археология, генетика / Ю. Кузьменко. - СПб., 2011. - 266 с.

61. Воеводский М. К вопросу о ранней (свидерской) стадии эпипалеолита на территории Восточной Европы / М. Воеводский // Труды II Международной Конференции Ассоциации по изучению четвертичного периода. Вып.5. - Москва-Ленинград-Новосибирск,1934. - С. 230-245.

62. Формозов А. Памятники первобытного искусства на территории СССР / А. Формозов. - М., 1980. - 136 с.



Телегуз А.В. Эпоха верхнего палеолита на территории Беларуси в контексте начального этапа этногенеза местных этнокультурных общностей

В статье рассматриваются проблемы формирования первичных племен с признаками этнических сообществ в эпоху верхнего палеолита на территории современной Беларуси. Отмечается автохтонное происхождение местного населения, которые были потомками палеолитических охотников-мигрантов тогдашней приледниковой зоны. Подчеркивается роль в ранних этногенетических процессах гренской, свидерской и других археологических культур. Процесс составления первобытных племен и начало формирования единого культурного пространства соотносится с изменениями, которые происходили на всем европейском континенте.

Ключевые слова: Беларусь, примордиализм, археологическая культура, этногенез, верхний палеолит.



Teleguz A. V. Upper Paleolithic on the territory of Belarus in the context of the initial phase of ethnogenesis of local ethnocultural community

The study examines the problem of formation of primary tribes, with signs of ethnic communities in the Upper Paleolithic on the territoty of modern Belarus. Autochthonous origin of the local population, which were descendants of Paleolithic hunter-migrants from periglacial zone, is noted. The role of Hrensko, Swiderian and other archaeological cultures in early ethnogenetic processes is emphasized. The process of primitive tribes and the beginning of the formation of a common cultural space is related to the changes that occured throughout the European continent.

Keywords: Belarus, primordialism, archaeological culture, ethnogenesis, Upper Paleolithic.

Размещено на Allbest.ru

...