Податкова система наркомату продовольства в Українській Радянській Соціалістичній Республіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477)336.226.331"1921/23”

ПОДАТКОВА СИСТЕМА НАРКОМАТУ ПРОДОВОЛЬСТВА В УСРР: ІЛЮЗІЯ НЕПУ (ПОЧАТОК 1920-х рр.)

С.В. ДАНИЛЕНКО

м. Київ

Тактика і стратегія непу, форми і методи впровадження, періодизація його функціонування в різних галузях суспільного життя - становлять пріоритетний напрям науково- історичних студій. Колосальна кількість монографічних праць, дисертаційних досліджень, теоретичних і фактологічних статей, документальних видань. Феномен непу, особливо після кривавих революційних подій 1917-1921 рр., дивним чином приваблює істориків та економістів кількох поколінь. Вони системно і майже вичерпно висвітлили кооперативний рух, діяльність окремих видів кооперації, активно розробляють соціально- економічний інститут приватного підприємництва, вивчають теоретично-методологічні аспекти проголошення, функціонування та обставини згортання більшовицького нового економічного курсу. Чимало суперечливих проблем вдалося з'ясувати, але залишається багато питань без належного наукового вирішення.

В історіографії непу утверджувалися дуже стійкі догматичні схеми та ідеологеми, запозичені дослідниками з партійних документів, які набували сталих теоретичних установок. Політику, яка претендувала на статус системної економічної реформи, почали ототожнювати з історичним хронографом, відтак виникли часові критерії: «період непу», «доба непу», «в умовах непу». Історики надавали непу невластивих рис та ознак, зосереджуючись на конкретних соціально-економічних формах повсякденного життя суспільства (кооперативна, приватна і державна торгівля, кустарно-ремісничі промисли, концесії, повернення товарно-грошових та ринкових відносин), ставлячи знак рівності між нормативно- правовими актами проголошення непу та організаційно-господарською діяльністю різних професійних груп. Однак перелічені форми виникли задовго до непу, частково діяли в умовах політики «воєнного комунізму», відроджувалися за інших обставин у 1920-х рр. Виникає питання про новизну більшовицького економічного курсу, тактика і стратегія якого частково висвітлені сучасною історичною наукою [8; 12; 14]. Зазвичай новизну пояснюють скасуванням продрозверстки і переходом до натурального податку - продовольчого і сировинного. Дуже сумнівне обґрунтування новизни непу, а ще суперечливіше - його ідеалізація та системність.

Дослідники непу намагалися затиснути динамічні економічні процеси, активовані відносно ліберальним курсом більшовицького уряду на початку 1920-х рр., в умоглядні схеми, хронологічні рамки. Відомий учений В. П. Дмитренко зазначав, що «нова економічна політика в основному склалася уже і як нова цілісна система» на початку 1922 р. Він запропонував власну періодизацію непу, виокремивши початковий етап: весна 1921 - весна 1922 рр., за яким настав черговий етап 1922-1923 рр. [3, 25]. Завершальним етапом непу виявилися 1929-1932 рр. Схематизм його періодизації очевидний, теоретичною основою його була ідеологема про перехідний період від капіталізму до соціалізму, про тимчасовий тактичний задум Леніна (так зване «ленінське танго» - крок вперед, два назад), про форму секторальної взаємодії (державного, кооперативного і приватного секторів). Однак найпомітнішим в концепції

В. П. Дмитренка є висновок про системну цілісність непу, особливо на початку його просування в різних галузях економічного життя суспільства. Радянська історіографія, яскравим представником якої він був, не запропонувала системного сприйняття і тлумачення непу, взявши на озброєння тактико- стратегічний маневр Леніна, але між проголошенням і впровадженням була історична реальність. А вона була очевидною і для згаданого історика - впровадження нового курсу мало конкретні терміни і часові рамки.

Сучасна історіографія непу подолала формальний і схематичний підхід, але окремі «пережитки минулого» збереглися (використання вербального хронографа - «доба непу»). Неоднозначною залишається теоретична формула про заміну продрозверс- тки продподатком, ніби разом з нею перестала існувати податкова система Наркомпроду, яка інституційно і функціонально представляла «добу воєнного комунізму». Здійснення продрозверстки достатньо висвітлено істориками, а стягнення продподатку розглядалося в контексті причини голодомору 19211922 рр., тобто кожне явище має власний предмет вивчення. Для нас важливо показати податкову систему Наркомпроду в якості функціонального критерію фактичної наявності воєннокомуністичних форм, які стримували появу нових («непівських методів» за В. П. Дмитренком). Зазначу, що дехто з прискіпливих радянських дослідників наважився показати «діалектику продподатку як перехідного заходу», а не базового економічного принципу непу. Зокрема, Є. В. Олексеюк, демонструючи теоретичний аналіз «конкретно- історичних умов весни - літа 1921 р.», показав наявність сумніву самого Леніна стосовно концептуальної новизни «продподатку», у якому вождь вбачав «рештки колишньої розверстки» і навіть «елементи того порядку», який забезпечував пряме втручання держави в так званий продуктообмін [13, 60-61]. На перший погляд малопомітний факт, але суттєвий. Для Леніна продподаток «одна із форм переходу від своєрідного «воєнного комунізму» до соціалістичного продуктообміну [9, 219], тобто «опосередкований шлях».

Тлумачення продподатку двозначне: для одних дослідників він є символом переходу до непу, для інших «перехідним шляхом», елементом системної політики будівництва соціалізму. Частина істориків, сприйнявши ленінську концепцію тотожності «натурального податку» з рухливою формою державного капіталізму, легковажно сприймала його. Перелічені оцінки продподатку зустрічаються в українській сучасній історіографії, але загалом критично. На переконання В. В. Калініче- нка, перехід «до непу розпочався заміною продрозкладки продподатком», але «класова лінія в оподаткуванні» нівелювала його економічно-мотиваційну складову [6, 35]. Історик також зазначив, що «неп не супроводжувався демократизацією суспільно- політичного життя в країні», а влада не цуралася політичних репресій. Дослідники податкової політики «періоду непу» і «доби непу» С. В. Корновенко та В. М. Лазуренко також пов'язують перехід до непу із скасуванням прод- розверстки та впровадженням продподатку [7, 152]. Повільний перехід від продрозвер- стки до продподатку з елементами принципу розверстки підкреслює український історик П. П. Брицький, наголошуючи на стриманому ставленні ЦК КП(б)У до його використання в Україні [1, 20-21]. Українська дослідниця голоду 1921-1923 рр. О. М. Мовчан, упорядкувавши тематичний збірник документів у 1993 р. [2] фактично розкрила репресивно-примусову сутність продподатку, його функціональну тотожність з продрозверсткою, хоча теоретично не виокремлювала цієї специфіки.

Системний аналіз впровадження продподатку та його воєннокомуністичний принцип функціонування показав відомий український історик С. В. Кульчицький. Учений використовує визначення «продподаткова кампанія», «центральний наркомпродівський апарат», протиставляючи його податковому апарату в Україні. Він доводить особисту причетність Леніна до застосування регулярної армії, карально-репресивних загонів і надзвичайних заходів з метою оперативного вилучення продподатку. Проголошення непу, на його глибоке переконання, не усунуло остаточно продрозкладку, а лише пролонгувало її дію до нового урожаю 1921 р. «Незважаючи на формальне проголошення продподатку, - наголошує Станіслав Владиславович, - формування державного хлібного фонду фактично здійснювалося шляхом позаекономічного примусу» [8, 195]. Нереальність хлібозаготівельних завдань центру, а також недорід і назріваючий голод у південних губерніях України, «призвели до збереження розкладкового методу заготівель». Подібна оцінка ролі і місця продподатку зафіксована також у колективній монографії «Історія українського селянства» [5, 21].

Отже, підсумовуючи короткий історіографічний огляд проблеми переходу від продроз- верстки до продподатку, зазначу загальний висновок, притаманний для монографічних праць: їх автори пов'язують цю суперечливу трансформацію з проголошенням непу. Дехто навіть ототожнює неп з механічною і справді формальною заміною розверстки натуральним податком на продовольчі культури і сільськогосподарську сировину. Ідеалізація прод- податку відсутня в працях О. М. Мовчан, С. В. Кульчицького, В. В. Калініченка, П. П. Брицького. Однак лишаються недостатньо висвітленими репресивна природа податкової системи Наркомпроду, ставлення до неї селян, хронологічні рамки її функціонування. Продподаток висвітлюється в контексті з'ясування причини голоду та повстанського руху селян, але не розглядається в якості функціонального символу двох взаємопов'язаних, хоч у суперечливих, організаційних форм управління економікою - воєннокомуністичної і так званої непівської. До якої з них належала податкова система Наркомпроду в Україні? Маємо дослідити цю дивну структурно- функціональну колізію, яка стосується теорії і практики непу. Наркомпродівський апарат діяв до кінця 1923 р., відтак охопив початкову «добу непу», хронологічно визнану істориками. Важливо виявити факти, події, явища і тенденції у його роботі, які б давали відповідь на принципове питання: носієм якої управлінської моделі була система продподатку?

Організаційно-технічні відмінності між продрозверсткою і продподатком підкреслювали упорядники звіту Української економічної ради при Раді Праці та Оборони про наслідки господарського 1921 р. «Продроз- кладка, як система, - наголошувалося у звіті, - будувала свій апарат не на конкретному обстеженні окремих господарств, а на основі узагальнюючих статистичних даних; при проведенні ж продподатку апарату необхідно було бути більш точним, мати справу з індивідуальними господарствами, виявляти їх потужність і покладати відповідальність на кожного платника зокрема» [11, 13]. Відповідальність за виконання продрозверстки також лягала на конкретний двір, а за її невиконання Ревтрибунали судили індивідуально, оголошували вироки для групи осіб. Продпо- даток також не звільняв від адміністративної та кримінальної відповідальності «саботажників», тому відмінності у формах і методах стягнення натуральної повинності, а продроз- верстка і продподаток її повноцінно представляли, мали технічні ознаки. Якщо застосувати діалектичний підхід, то натуральна повинність (данина) уособлювала «загальне», принцип подвірної розкладки «особливе», а продподаток - «одиничне».

В офіційних нормативно-правових актах радянського уряду України, які стосувалися скасування продрозверстки, поняття «продподаток» відсутнє. 27 березня 1921 р. ВУЦВК ухвалив постанову «Про заміну продовольчої розверстки податком», зазначивши, що «...розверстка, як спосіб державної заготівлі продовольства, сировини, фуражу, замінюється натуральним податком» [10, 5]. У спільному зверненні ВУЦВК та РНК УСРР від 27 березня також згадується «натуральний податок», що замінив «розверстку», зменшену з 160 млн до 115 млн пудів, а фактично до 50 млн, позаяк 65 млн тоді встигли стягнути [11, 7]. Дивно, але проголошений натуральний податок уряд зобов'язав «зібрати у формі розверстки», тому що виникла «нагальна державна необхідність». А далі влада роздавала оптимістичні обіцянки: податок буде постійно зменшуватися, його обсяг встановлюється з розрахунку забезпечення потреб армії, міста, робітників промисловості і транспорту. Вражає економічне обґрунтування тенденції зменшення натурального податку - доки за пуд хліба селянин отримуватиме рівнозначну вартість асортименту товарів.

Уряд УСРР, дбаючи про «інтереси розвитку селянського господарства», продовжив дію розверстки, тобто репресивних методів вилучення їхньої продукції (конфіскація, реквізиція тощо), а натуральний податок визнав «більш вільним розпорядженням результатами власної праці». Адміністративно- економічна формула «більш вільне розпорядження» означало надання селянам права «вільного використання лишків» зернової продукції, але «після виконання розверстки». Положення про так звані «лишки» мало з'явитися 15 квітня, але в умовах пролонгації політики воєнного комунізму на селі. Загрозлива економічна ситуація в суспільстві змушувала радянське керівництво маневрувати, вдаючись до маніпуляції свідомістю «трудящих мас», обіцяючи ліберальний «місцевий господарський оборот», торгівлю лишками, навіть захист інтересів селян.

Суперечливість законодавчої бази більшовицького реформування податкової системи, яка полягала у свідомому збереженні продрозверстки до нового врожаю 1921 р. включно, свідчила про пріоритет командно- адміністративних принципів над ліберально- економічними. Синдром революційного романтизму виявився набагато консервативні- шим. Сподівання на одноразовість революційних перетворень та їх повсюдне впровадження протягом кількох років політичних експериментів - не здійснилися, відтак назріла об'єктивна необхідність системного реформування (повернення до кооперації, грошової системи, приватного підприємництва).

Натуральний податок мав стати реформаційним сигналом суспільству, особливо селянам, про послідовну відмову влади від позаекономічного тиску. Однак «рудименти та атавізми» наркомпродівської системи оподаткування, а головне принципи, форми і способи її функціонування, адаптувалися в умовах проголошення нового курсу. Його тимчасовість, фабула «перехідного періоду», функціональний дуалізм більшовицького реформування доводили наявність оманливих і підступних намірів, викривали недолугість тактики, але далекоглядність стратегічного задуму. Документом 27 березня 1921 р. передбачалося стягнення відсоткового або дольового відрахувань з виробленої селянськими господарствами продукції, а його нарахуванням та збиранням «полюддя» займався незмінний Наркомат продовольства. Він встановлював правила і норми вилучення сільськогосподарської продукції, враховуючи загальну посівну площу, майновий стан, кількість худоби. Дозвіл товарообміну в межах «господарського обороту» відбувався за умови «добровільного здавання лишків». Виконання розверстки унеможливлювало «добровільність». І хоча після завершення податкової кампанії не кожен двір мав «лишки», держава сподівалася на їх «добровільний» вивіз на базар.

Наркомпрод, спираючись на постанови і декрети уряду, активно прилаштовував власний фіскальний апарат для оперативного стягнення натурального податку. За дуже стислий термін «апарат старої продовольчої агентури» розробив нормативні акти для кожного виду натурального податку, зразки приймальних квитанцій, облікових списків, тексти інструкцій.

29 березня 1921 р. Раднарком УСРР зобов'язав керівництво Наркомпроду розробити правила про «розпорядження селянами своїми лишками», а також розгорнути мережу «товарообмінних пунктів у тих губерніях, де селяни звільнені від розверстки» [11, 10-11]. Саме Наркомпрод мав займатися урегулювання ринків, базарів, ярмарок та організувати боротьбу із «перекупниками і спекулянтами». Надзвичайно комічне рішення, яке відповідає канонам класичної байки: « і щуку кинули у річку». 2 квітня РНК УСРР встановив порядок використання селянами лишків їхньої продукції, але не після формування внутрішнього хлібофуражного балансу, а по завершенню натуральної повинності - продрозверстки. Дивно, але Наркомпрод встановлював порядок використання лишків, а не селяни. Він організовував «широку громадськість села» (КНС, сільради, Каси взаємодопомоги) на боротьбу із «спекулянтами та перекупниками». Товарообмін в межах повіту дозволявся після остаточного виконання розверстки селянами тієї чи іншої губернії, крім звільнених від розверстки (Волинської, Катеринославської, Харківської, Чернігівської). Отже «свобода обороту» не лише обмежувалася, але і заборонялася під загрозою «суворого покарання».

19 квітня уряд зайвий раз підтвердив право «свободного обороту» шляхом «добровільного» обміну лишків на промислові товари, але «деклароване право» виявилося надто обмеженим.

Проаналізувавши зміст урядових постанов, нормативних актів радянського уряду, звітів господарських органів першої половини 1921 р., вдалося виявити наступне тлумачення розверстки: «форма» і «спосіб державної заготівлі продовольства», «продроз- верстка, як система». Натуральний податок, що мав її замінити, залишили «натуралізованою» продрозверсткою (законодавчо до початку нових жнив), тобто адаптованим методом заготівлі хліба, сільськогосподарської сировини, фуражу. За таких умов проголошення непу було ілюзорним для селянських господарств. Він не діяв, а виробники зерна, городини, продукції тваринництва не відчули переваг чергової більшовицької реформи, особливо в умовах назріваючої примари голоду.

Термін «натуральний податок» використовували законодавчі органи, а виконавчі вживали визначення «продподаток», звітую- чись про його стягнення у 1921 р. Продпода- ток, як явище податкової теорії і практики, не обмежувався продовольчими культурами, а поширювався на сировину, фураж. 14 червня 1921 р. з'явилося «Положення про податкову інспекцію», відповідно до якого в Управлінні заготівель Наркомпроду почав діяти інспекторський відділ з відповідними підвідділами на місцях [11, 13]. Вони представляли організаційну структуру для стягнення продподат- ку, яка наповнювалася фахівцями «податкової справи». Виникли штатні посади податкових інспекторів. Одночасно формувалися місцеві податкові комісії при районних і повітових продовольчих комітетах, а в селах - при сільрадах. Апарат постав доволі швидко, поспішаючи встигнути до початку чергових жнив, які у відповідності з урядовими постановами завершували дію розверстки. Однак між декларацією і реальними подіями виникли суперечливі колізії.

Документи партійно-радянських органів влади, опубліковані істориками та невідомі дослідникам, свідчать про наявність карально -репресивних форм і методів стягнення прод- податку, які нівелюють його декларативну реформаторську сутність, спростовують функціональну ознаку символу реалізації непівського курсу в сільському господарстві у 1921 - 1923 рр. Влітку 1921 р., коли жнива розпочиналися на півдні України, політбюро ЦК КП(б) У висловилося за внесення «радикальних змін» до ставок продподатку, інакше «не отримаємо цифри 117 млн» [2, 30]. Ставки податку на одну десятину враховували пересічний врожай, починаючи з першого розряду (до 25 пудів з десятини) і завершуючи сьомим розрядом від 70 пудів і більше.

Оподаткування десятини здійснювалося з розрахунку землі на душу в селянському господарстві, але у натуральних одиницях - фунтах. Якщо врожайність становила 30-35 пудів, а на одну особу припадало 2 десятини, то господар вносив 130 фунтів з кожного пуда [10, 17]. Знаючи про ці умовні ставки оподаткування землі, яка припадала на душу населення, але в натуральному розрахунку, політбюро запропонувало пересунути платників на 1-2 розряди за урожайністю, а також три нових розряди - від 85 до 100 пудів. Селяни почали приховувати інформацію про реальність земельного наділу, а земельні та податкові органи її виявляли, карали власників від ухилення продрозкладки та продподатку. 21 серпня політбюро ЦК КП(б)У запропонувало «принцип колективної відповідальності за приховування землі», тобто карали земельну громаду, впроваджуючи елементи інституту заручників. податковий радянський воєнний комунізм

Історикам давно відома постанова РПО РСФРР від 12 серпня 1921 р., яку особисто підписав Ленін. Вона надзвичайно красномовна і зайвий раз засвідчує формальність заміни розверстки натуральним податком, оскільки за будь-яку спробу ухилення селян від продподатку більшовицький диктатор пропонував «... застосовувати найрішучіші заходи примусового характеру, заводячи у непокірливі волості і села військові частини, негайно направляючи туди виїзні сесії ревтрибуналів і найсуворіше караючи непокірливих» [2, 33]. Директива вождя негайно впроваджувалася в Україні: в села виїхали спеціальні уповноважені для «посилення продкампанії» та застосування «спеціальних заходів покарання». Селяни почали скаржитись на «неправильне оподаткування», надсилаючи листи до різних органів влади, за що підлягали «арештам і неприпустимим репресіям». Подібні факти обговорювали учасники засідання Української економічної ради, яка відбулася 30 вересня 1921 р. [2, 33]. Рятуючись від свавілля продорганів та голоду, селяни масово покидали голодні села у пошуку хліба, продуктів харчування. А податкові інспектори намагалися максимально стягнути податок, навіть в умовах реального голоду селян. 21 жовтня 1921 р. Катеринославська губернська комісія Комітету незаможних селян, переповідаючи настрої населення, доповідала про заяви селян: «прод- розкладка була значно легшою, ніж продпо- даток, позаяк тоді хоч була встановлена норма споживання і брали лишки, а тепер примушують купувати» [2, 38]. Не маючи жодного зайвого пуда «лишків», селяни купували хліб у сусідніх повітах, щоб виконати продподаток.

Для локалізації міграційних процесів, боротьби з «мішечниками», тобто ходаками за хлібом, яких вважали «спекулянтами» і «перекупниками», влада застосували загороджувальні загони з числа військових, чекістів, комнезамів. Вони вчиняли облави на базарах, перевіряли вантаж, квитанції сільрад про право вивезення селянами власного хліба на базар.

В архівах збереглися політичні зведення Управління заготівель Наркомпроду УСРР про політичний стан в губерніях, районах, повітах, про виконання селянами продподатку. Невластива Наркомпроду функція політичного інформатора свідчила про складну ситуацію в українських селах. Визначення «ревтрибунали приговорюють до конфіскації», «застосування збройної сили», «допомога трійок», «притягнення винних до суду ревтрибуналу», «ув'язнення до концентраційного табору на два роки з виплатою півтори норми податку», «закриття базарів», які зустрічаються у доповідних записках Наркомпроду, зайвий доказ карально-репресивної системи стягнення продподатку. У доповідній записці інформаційно-інструкторського підвідділу установи відтворено повсякденну роботу продорга- нів: «Настрій продміліції хороший; арешти, обшуки, конфіскація самостійно не здійснюються, а виконуються за постановами ревтрибуналів» [2, 42-43]. Ленінську вказівку про діяльність ревтрибуналів взяли на озброєння податківці і карально-репресивні органи.

Матеріали касаційних справ, які збереглися в архівному фонді Верховного суду (Ревтрибуналу) УСРР, засвідчують факти персонального судового покарання за невиконання продподатку та ухилення від нього. Так, 4 листопада 1921 р. вдову з с. Драбів Золотоніського повіту Кременчуцької губернії засудили до 3-х місяців примусових робіт з вимогою про виконання 110% «розверстки» продподатку. Селянина К. І. Пуха тієї ж губернії зобов'язали здати 160% норми продподатку, а за невиконання посадили на два роки до в'язниці [20, арк. 3; 21, арк. 6]. Жителя Гуляйпольсь- кого повіту селянина С. А. Потоцького ув'язнили на 5 років за «приховування хліба в ямах» [18, арк. 6-8]. Селянина с. Редчиця Глад- ківської волості Овруцького району С. А. Нев- мержицького покарали примусовими роботами на термін до двох років за «злочинне невиконання продподатку» [19, арк. 3-4]. Селян с. Великі Єрчики Сквирського повіту судили за «агітацію проти продподатку» [17, арк. 4]. Дивним виявися вирок Запорізького губревт- рибуналу стосовно Г.Ангелова, який сплатив 13 пудів податку, але був покараний за те, що «непродуктивно тратив зерно на власні потреби» [16, арк. 3-4]. Активність губревтрибуна- лів припадала на осінні місяці 1921 р., коли в містах почала функціонувати мережа приватної торгівлі, поступово відроджувалася кооперація, здійснювалася денаціоналізація дрібних промислових підприємств, тобто неп торував реформаційний шлях. Село перебувало в полоні податкової системи Наркомпроду.

Селяни засипали скаргами місцеві і центральні органи влади, особливо підкреслюючи невідповідність фактичного урожаю з відповідними ставками оподаткування. В інформаційних зведеннях Наркомпроду УСРР про виконання податку селянами Донецької губернії зазначалося, що високі ставки урожайності, тобто оподаткування за відповідними розрядами, руйнують селянські господарства. Однак продоргани діяли за власними інструкціями, співпрацювали з судовими структурами, звітуючи про те, що «продсесії ревт- рибов організовані в усій губернії, крім них функціонують продсесії, особсесії нарсудів» [2, 48]. Дивно лінгвістичне сполучення «продсесії ревтрибов», яке означало спеціальні засідання сесій ревтрибуналів, які розглядали справи неплатників продподатку. Відповідні сесії діяли при так званих народних судах. А загалом судова система виконувала карально-репресивну функцію стосовно селян, яких звинувачували у невиконанні продподатку. Останній, хоч і виконувався значною частиною селян, однак не сприймався ними в якості полегшення, конструктивної податкової реформи. Їх засуджували до розстрілу, особливо за активний опір продподатку.

15 листопада 1921 р. Вознесенський продовольчий комітет, тобто місцевий орган Наркомпроду УСРР, видав наказ, зміст і суть якого яскраво демонструють репресивність податкової системи. «Взяти з кожної волості від 15 до 25 осіб заручників з куркульського і середняцького населення. У випадку, якщо яке-небудь село відмовиться дати підписку про кругову відповідальність або ж, склавши підписку про виконання продподатку у 48-годинний термін, і після плину часу прод- податок не буде виконаний, такі села будуть оголошені ворогами Радянської влади. Половина заручників буде засуджена, геть до застосування вищої міри покарання - розстрілу, після чого буде взята нова група» [2, 51], - наголошувалося в наказі. 27 листопада Возне- сенський повітовий продкомітет пропонував розселяти «на постой» військові частини, пос- тачаючи їх за «фронтовими нормами», заборонивши «будь-який в'їзд і виїзд з цих сіл» [2, 52]. Застосування масових репресій, які торкалися «колективної відповідальності» селян за виконання продподатку, свідчили про безвідповідальність і злочинність радянських органів влади. Відбулася структурна зміна податкової системи, але не її принципи, форми і методи функціонування. Репресивний тиск лише посилився, судячи з викладених подій і фактів.

Продподаток, як система виконання натуральної повинності селян, термінологічно змінив продрозверстку у перші місяці жнив 1921 р. Однак за формами і методами його стягнення він не вирізнявся від розверстки. 31 січня 1922 р. Миколаївське податкове відділення Наркомпроду УСРР повідомило про діяльність судових органів щодо винесення вироків за невиконання продподатку: стягнення податку у півтори норми, у два рази, часткова і повна конфіскація майна, худоби, позбавлення земельного наділу, ув'язнення від трьох місяців до 5 років, розстріл [2, 86].

Селяни чинили опір діяльності продзаго- нів, але не завжди збройний. Ревтрибунали засуджували до страти тих, хто вдавався до замаху на членів «продзагонів», голів сільрад, податкових комісій. 16 березня 1922 р., тобто на роковини проголошення непу, у Літинсь- кому районі на Поділлі взяли у заручники 8 «заможних господарів, а оскільки «винних не знайшли, то заручники були всі за вироком ревтрибуналу розстріляні» [2, 105]. 19 березня М. В. Фрунзе повідомляв з Балтського повіту про наслідки продкампанії: «Продподаток збирається відвертою силою. Війська оточують села і обходять кожну хату» [2, 106]. Десятки тисяч судових та адміністративних стягнень, винесених ревтрибуналами, народними судами, сільськими радами і всілякими «надзвичайними п'ятірками», загрожували «зриву» весняних сільськогосподарських робіт. Будинки попереднього ув'язнення (Бупри) були переповнені «ухильниками» від сплати продподатку. 5 квітня 1922 р. ВУЦВК, виходячи з таких деструктивних обставин, видав постанову «Про звільнення засуджених за невиконання продподатку» [4]. Дія постанови не поширювалася на осіб, які вчинили «...податкові злочини з явно злісною та контрреволюційною метою (агітація проти виконання продподатку та інш.)» [2, 107]. Постанова не звільняла селян від внесення про- дподатку, встановленого відповідними податковими комісіями.

Амністія, яку юридично проголосив ВУЦВК у квітні 1922 р., не означала скасування репресивних форм стягнення продподат- ку, а тим паче вимог його першочергового виконання. Продоргани спільно з судовими продовжували застосовувати адміністративно-примусові методи. Від них не відмовилися навіть в умовах масового голоду, який охопив п'ять південних губерній УСРР та частково вразив інші регіони. Продоргани залучалися до роботи різних комісій, які займалися організацією допомоги голодуючим, але не забували про фіскальні функції. Протоколи засідань Податкового управління Наркомпроду весною 1922 р. свідчать про початок внутрівідомчої дискусії стосовно стягнення натуральної і грошової частин продподатку. Суттєвих змін системи податку на тоді не відбулося. Голод і його трагічні наслідки позначилися на додаткових видах оподаткування сільського та міського населення (одноразовий податок, загальногромадянський, двофунтовий збір, позики тощо). Фактично збільшувався податковий та фіскальний тягар. 15 березня 1922 р. Податкове управління Наркомпроду УСРР, заслухавши звіти начальників профільних відділів, встановило терміни стягнення єдиного натурального податку та грошового податку: до 20 серпня нарахувати, не пізніше 25 серпня вручити селянам їхні зобов'язання [25, арк. 6-7].

Податкова кампанія 1922/23 р., яка тривала півроку, не скасувала натурального податку, але його, крім надходження продовольчих культур та сировини, стягували ще й грошима. Збирати податки починали з 1 вересня, а до 1 листопада повинно було надійти 60%, решта 40% до 1 січня. Грошова частина натурального податку стягувалася протягом трьох періодів: до 1 січня - 50%, до 1 лютого - 25%, а ще 25% - на завершення податкового року - 1 квітня 1923 р. [25, арк. 7]. На податковому просторі з'явилися два суб'єкти - Нарко- мпрод і Наркомфін: перший стягував натуральний податок у пудах, інший - грішми через фінвідділи.

Функціональний дуалізм, тобто впровадження натуральної і грошової частин податку, започаткував системну реорганізацію історичної форми продподатку - символу переходу до непу. Поява грошової частини ще не означала абсолютного впровадження принципів нового економічного курсу, але наближала цей податок до прибутково- майнового, промислового (патентний та зрівняльний збори). Селянин міг сплатити частину продподатку грішми, а значить зберегти зернові культури, фуражно-сировинні резерви.

Принципи реформування єдиного натурального податку обговорювали учасники наради при Наркомфіні УСРР, яка відбулася

22 листопада 1922 р. Податкове управління Наркомпроду представляв В. М. Богуцький, На- ркомзем УСРР М. М. Вольф, Укрдержплан К. Г. Маньківський, В. М. Соловейчик, ЦСУ УСРР - завідувач відділу сільськогосподарської статистики М. Б. Гуревич [22, арк. 4]. Дискусія стосувалася проблем податкової практики, об'єктів оподаткування, досвіду роботи податківців, відмінності податкової техніки в УСРР та РСФРР. Представник Наркомпроду зазначив, що «з сумного досвіду продкампанії 1921/22 року ми по 13 податкам враховували не лише землю, але і худобу, курей, бджіл, все це враховували і нічого толком не врахували, позаяк лише стосовно землі можливий контроль у вигляді документальних даних» [22, арк. 7]. Дуже самокритичне зізнання начальника статистично-економічного відділу Г. Трем- ля, яке проливає світло на всеохоплююче прод- податкове поле, яким намагалися покрити селянські господарства.

Податкова система Наркмопроду УСРР, незважаючи на впровадження єдиного сільськогосподарського податку у травні 1923 р., продовжувала діяти, хоча були скасовані усі попередні форми натуральних податків. Станом на 13 липня 1923 р. Податкове управління Наркомпроду УСРР мало 24 штатних працівників: В. М. Богуцький (член колегії, заступник наркома), М. Зотов (начальний Податкового управління), І. І. Худокормов (секретар), О. О. Кушнір (начальник окладного відділу). Статистично-економічний відділ займався обліком об'єктів оподаткування, кошторисом, розробкою статистичних звітів, наглядом за «розкладкою податків», а окладний - встановленням ставок, норм оподаткування кожного двору[23, арк. 8]. Вся статутна діяльність управління була спрямована на стягнення продподатку, тобто система продовжувала функціонувати в умовах радикального переходу до єдиного сільгоспподатку. Тому збереглась інерція адміністративно-примусового тиску на платників податку.

23 квітня 1923 р. на засіданні Наркомпроду, у якому брали участь О. Кушнір, В. Соловейчик, обговорювали питання про форми стягнення суми незданого продподатку. Визнали цілком доцільним опис та арешт майна платників, його продаж з метою компенсації «недостачі» податку, накладання штрафу у розмірі 50% невнесеної суми [25, арк. 16]. Селяни продовжували скаржитися на свавілля місцевих податкових органів, преса висвітлювала факти неправильного оподаткування. Один з оглядачів часопису «Финансовый бюлетень» писав про податкову кампанію 1923/24 р., упродовж якої «...скарги на самочинні податки час від часу продовжують надходити» [15, 4-5]. Їх частково задовольняли, але здебільшого залишали без належного розгляду.

Остаточна реорганізація Наркомпроду УСРР та наркомпродівської системи оподаткування відбулася протягом грудня 1923 р. ВУЦВК та РНК УСРР вирішили ліквідувати апарат Наркомпроду, започаткувавши з 8 грудня його системну трансформацію, відтак податкові відділу губпродкомів передавалися з усім штатом до губфінвідділів Нарком- фіну УСРР [26, 7]. 10 грудня 1923 р. заступник наркома продовольства УСРР В.М.Богуцький обговорив у Москві з його номенклатурним колегою М. Брюхановим питання організаційно-функціонального підпорядкування Нарко- мфіну УСРР податкового апарату Наркомпроду. 11 грудня в одному з його останніх наказів наголошувалося: «Податковий відділ губпро- дкому повністю з начальником відділу і з усім штатом переходить до губфінвідділу, створюючи у його складі управління з єдиного сільськогосподарського податку» [24, арк. 4]. Реорганізація податкового апарату Наркомпроду розпочалася з 15 грудня у Волинській, Чернігівській, Подільській та Одеській губерніях, а в решті з 25 грудня 1923 р. Епоха продподатку завершилася. Грошова форма стягнення податку, яка запанувала з січня 1924 р., уніфікувала податкову систему в УСРР: непмани села і міста платили податки грішми.

Отже, функціонування системи продпода- тку за принципом розверстки затягнулося, охопивши кілька податкових кампаній поспіль - 1921/22, 1922/23 і кількох місяців 1923/24 р. Продподаток виявився системою, формою і способом заготівель продовольчих культур, сільськогосподарської сировини та фуражу, які спиралися не на економічні, а на карально-репресивні заходи податкових органів, військові частини, загони міліції, сільських активістів. Репресії, як метод стягнення продподатку, особисто проголосив Ленін, який вважав його явищем тимчасовим, перехідним, тактичним маневром. Система прод- податку майже не вирізнялася від продрозве- рстки за функціональним призначенням, формами і методами реалізації, тому є законні підстави говорити про тривалу пролонгацію початку реалізації непівського курсу в сільському господарстві. Він однозначно не досяг мети упродовж календарних 1921-1922 р., набираючи функціональних ознак наприкінці 1923 р. Продподаток не став системним символом впровадження непу, тому що не активував товарно-грошових відносин, особливо в умовах заборони жалюгідного «місцевого господарського обороту», закриття базарів, ізоляції ринків, оточення сіл загороджувальними загонами. Натуральна складова податку суперечила фінансовим установкам нового курсу, а вплив командно-адміністративних методів воєнного комунізму стримував системне впровадження непу в сільському господарстві. Продподаткова система не стимулювала економічного розвитку, була складовою частиною більшовицької пропаганди, спрямованої на зменшення соціальної напруги. Вона формувала ілюзію непу, а не його базові принципи.

Список використаних джерел

1. Брицький П. Голодомори в радянській Україні / П. П. Брицький. -- Чернівці, 2004.

2. Голод 1921-1923 років в Україні. Збірник документів і матеріалів / упоряд. : О. М. Мовчан, А.П. Огінська, Л. В. Яковлева ; [відп. ред. С. В. Куль- чицький]. -- К. : Наукова думка, 1993. -- 240 с.

3. Дмитренко В. П. Закономерности и особенности эволюции экономической политики переходного периода в СССР / В. П. Дмитренко // Экономическая политика советского государства в переходный период от капитализма к социализму. -- М., 1986.

4. Збірник постанов та розпоряджень робітничо- селянського уряду України. -- 1922. -- № 16. -- Арт. 264.

5. Історія українського селянства. Нариси в 2-х томах. -- Т. 2. -- К., 2006.

6. Калініченко В. В. Селянське господарство України в період непу. Історико-економічне дослідження / В. В. Калініченко. -- Х., 1997.

7. Корновенко С. В. Село. Хліб. Гроші. Податкова політика радянської влади в українському селі у період НЕПу / С. В. Корновенко, В. М. Лазуренко. -- Черкаси, 2004.

8. Кульчицький С. В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928) / С. В. Кульчицький. -- К. : Основи, 1996.

9. Ленін. ПЗТ. -- Т. 43.

10. Материалы по натуральному налогу. -- Вып. 1. -- Х., 1921.

11. Народное хозяйство Украины в 1921 г. Отчет Украинского экономического Совета СТО. -- Х., 1922.

12. НЭП: экономические, политические и социальные аспекты / [ред. кол. : А. С. Сенявский, В.Б. Жиромская, С. В. Журавлев и др.] -- М. : РОС- СПЭН, 2006.

13. Олесеюк Е. В. Взаимодействие теории и практики при переходе к нэпу (весна - лето 1921 г.) / Е. В. Олесеюк // Экономическая политика советского государства в переходный период от капитализма к социализму. -- М. : Наука, 1986.

14. Сушко О. О. Особливості становлення та функціонування приватного підприємництва в Україні Kyiv періоду НЕПу (1921-1928) : історико-теоре- тичний аспект / О. О. Сушко. -- К. : Преса України, 2003.

15. Тимченко Н. Недочеты в проведении местных налогов и сборов на местах // Финансовый бюллетень. -- 1924. -- № 44.

Анотація

Розкривається процес формування податкової системи Наркомпроду УСРР 1921-1923 рр., показано репресивні методи стягнення продподатку, які діяли в умовах політики воєнного комунізму, і внаслідок чого він не став функціональним символом впровадження непу.

Ключові слова: податок, продподаток, продрозверстка, натуральний податок, неп, Нарком- прод, Наркомфін.

The article discusses the establishment of People's Commissariat for Food of Ukrainian SSR tax system in 1921-1923. The paper discovers repressive methods of tax recovery, which were operating during War communism policy. Therefore the Tax in Kind did not become a symbol of the functional implementation of the NEP.

Keywords: tax, the Tax in Kind, Prodrazverstka, Prodnalog, NEP, People's Commissariat for Food, People's Commissariat for Finance. С.В. ДАНИЛЕНКО