"Велике шевоше" 1355 року Чорного Принца: гасконський аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Велике шевоше» 1355 року Чорного Принца: гасконський аспект

Всесвітня історія і міжнародні відносини

О. Озимчук

Анотації

Проаналізовано особливості міждержавної конфліктології Англійського і Французького королівств на початку 50-х років XIV століття та вплив франко-гасконських протирічь на розгортання нової війни. На основі середньовічних англійських і французьких джерел розглядається маловідомий похід англійського принца Уельського Едуарда у 1355 році на Південь Франції.

Ключові слова: шевоше, Гієнь, Едуард Чорний Принц, Жан д'Арманьяк, заморські території Англії, капталь де Бюш, граф де Фуа, англо-гасконська армія, коннетабль, Тулуза, Каркасон, Нарбонн.

The article focuses on the analysis of the peculiareties of the interstate conflict management between English and French kingdoms in early 50th in the XIV century and the influence of Franco-Gascon contradictions on the development of a new war. On the basis of medieval English andFrench sources, little-known campaing of Edward, Prince of Wales in 1355 to the South of France was analysed.

Key word: chevauchee, Guienne, Edward the Black Prince, Jean Armagnac, oversea territories of England, captal de Buch, earl de Foix, Anglo-Gascon army, constable, Toulouse, Carcassonne, Narbonne.

Столітня війна 1337-1453 років між Англією і Францією була серією конфліктів із їх радикальним військовим вирішенням. Перший етап бойових дій у 1337-1347 роках закінчився успіхом англійської зброї та поразкою французів. Перемога біля Слейсе (1340) надала англійському королю Едуарду ІІІ (1327-1377) перевагу на морі [8,517], розгром французького феодального ополчення біля Кресі (1346) дав упевненість суходольним силам Англії [9,164-172], оволодіння англійцями портовим містом Кале (1347) створило надійний плацдарм для постійної загрози Парижу з півночі [172-182]. Однак розвинути успіх Едуард ІІІ не зміг через епідемію чуми в Європі, неможливість англійської скарбниці постійно утримувати збройні сили, тиск з боку папського престолу, який намагався примирити обидві країни. У вересні 1347 року Англія і Франція погодились на перемир'я. Але укладання мирної угоди постійно зривалось не дивлячись на дипломатичні потуги папи Климента VI (1342-1352) та папи Інокентія VI (1352-1362), через небезпідставні сумніви англійців у неупередженості понтифіків-французів (у миру П'єр Роже і Етьєн Обер).

Продовження війни визрівало на південному заході Франції - у Гасконі (англ. Гієнь), регіоні який був у постійній опозиції Парижу протягом багатьох сотень років. Із середини ХІІ століття Гасконь стала вотчиною англійських монархів династії Плантагенетів (1154-1399). Як король Англії Едуард ІІІ був рівним французькому королю, але як герцог Аквітанії та Гієні був васалом монарха Франції[10,135]. На початку 50-х років XIV століття англійський король погоджувався відмовитись від претензій на французький трон у обмін на формальне визнання незалежності Гасконі від Французького королівства. Едуарда ІІІ підтримували більшість гасконських феодалів, які мали комерційну зацікавленість у тісних зв'язках з Англійським королівством (торгівля вином). У квітні 1354 року в м.Гін обидві повноважні делегації склали чорновий варіант англо-французької мирної угоди. Затвердити його мали восени того ж року, але делегація французького короля Жана ІІ Доброго (1350-1364) у Авіньйоні відмовилась від попередніх домовленостей, і тільки продовжила перемир'я до середини літа 1355 року. Тим часом, через судові позови землі Гасконі поступово, невеликими частинами, переходили під владу французького короля [10,136]. Намісник французького короля у Південній Франції Жан д'Арманьяк (?-1384) розпочав спустошувати володіння гасконських феодалів, прихильників Англії. У відповідь, делегація із Гасконі в Лондоні поскаржилась Едуарду ІІІ на сваволю графа д'Арманьяка і просила військової допомоги. Під приводом порушення перемир'я та завдання збитків заморським територіям, Англія на початку квітня 1355 року відмовилась пролонгувати перемир'я, що ознаменувало початок нових військових дій у Франції. Грабунки учинені загонами Жана д'Арманьяка посилили вороже ставлення гасконців до французів. Едуард ІІІ слушно розраховував на підтримку гасконських васалів і міг розраховувати на поповнення ними своєї армії. Підтримуючи прохання гасконців висловлене Жаном ІІІ де Грільї, капталем де Бюшем (капталь рідкісний титул значного феодала Південної Франції) (1331-1376)[4,148], англійський король оголосив, що сам поведе армію проти ворогів своїх васалів. Однак, певні обставини політичного характеру (існувала інформація про намагання французів знищити англійський флот і висадитись у Південній Англії) не дозволили Едуарду ІІІ покинути свої британські володіння. Королівська рада призначила командуючим експедиційною армією старшого сина короля і спадкоємця престолу Едуарда Чорного Принца (1330-1376). У липні 1355 року королівська канцелярія склала ряд документів, які визначали повноваження принца. Як намісник короля Англії у Гасконі, Чорний Принц повинен був повернути конфісковані французами землі, мав право захоплювати ворожі міста і замки, встановлювати та збирати мито, карати та нагороджувати васалів. Гасконська делегація надала список зрадників-перебіжчиків на бік Франції. Принц отримав інструкції про, за обставинами, толерантне ставлення до таких осіб на разі їх зворотнього переходу на бік Англії. Також король планував поповнити лави своїх прибічників за рахунок південно-французьких феодалів, невдоволених політикою французького короля Жана ІІ. Особливо Едуард ІІІ розраховував на підтримку Гастона ІІІ Феба, графа де Фуа (1331-1391). Талановитий французький полководець із 1345 року воював проти англійців на кордонах з Гасконью, брав участь у невдалій деблокаді Кале, був призначений у 1347 році лейтенант-генералом Південної Франції [6,464-465]. Необачна політика короля Жана ІІ, прихильного до графа Жана д'Арманьяка спадкового ворога графів де Фуа, призвела до відмови Гастона де Фуа приносити оммаж (васальну присягу) французькому монарху за графство Беарн. Один із наймогутніших володарів Південної Франції потрапив у немилість Жана ІІ, його позбавили всіх військових посад. Таким чином, Едуард ІІІ міг розраховувати на можливу підтримку англійської військової експедиції у південнофранцузькі землі з боку впливового графа де Фуа. В умовах вірогідного зіткнення з французькими силами під командуванням графа д'Арманьяка, англійський король надіявся на принцип «ворог мого ворога - мій друг». англійський французький королівство

З 28 липня 1355 року принц Едуард перемістив свою штаб-квартиру у портове місто Плімут (графство Девоншир, Англія), де розпочав комплектацію армії та організацію кораблів для морського транспортування в Гасконь. До початку вересня під орудою принца перебувало 433 важкоозброєних вершників і 700 лучників (400 кінних і 300 піхотинців). Лучників набирали в англійському графстві Чешир та Уельсі [11,32-33], і щоб англійці не ідентифікували валлійців, які розмовляли на чужій мові, за ворогів, Чорний Принц запровадив військовий однострій (вперше у Європі). До загону принца (воїнам платили з королівської скарбниці) у Плімуті долучились загони англійських феодалів: Томас Бошам граф Уорвік, Джон де Вер граф Оксфорд, Роберт де Аффорд граф Саффолк, Вільям Монтакьют граф Солсбері, сер Реджинальд Кобем, сер Джон Лайл. Своїх людей, кораблі та припаси для армії принца прислали Генрі Гросмонт герцог Ланкастер, Річард Фітцалан граф Ерандел, Вільям Бохан граф Нортхемптон, Ральф Стаффорд граф Стаффорд, Роджер Мортімер граф Марч [6,527].

У кінці вересня 1355 року принц Уельський прибув з військами у гасконський порт Бордо. Для гасконських дворян, які зібрались зустрічати англійців, принц був не тільки старшим сином їх сюзерена, але й головнокомандуючим армією союзників, що прибули для допомоги у скрутний момент. Англійським командирам влаштували пишний прийом у кафедральному соборі Бордо. В присутності вищих станів гасконського суспільства та міщан, принц пообіцяв поважати права та вольності міста і всього графства. Біля алтаря гасконські сеньйори присягнули на вірність Чорному Принцу. Особисті присяги виголосили найвпливовиші феодали Гасконі: Жан ІІІ де Грільї капталь де Бюш, Бернар сір д'Альбере, Оже де Монто сір де Мюссідон, Аморі де Бірон сір де Монферран, Гійом де Пом'є, Гійом Аманьє сір де Розон, Гійом Санс сір де Леспар [11,75]. Вони привели свої загони в армію принца Едуарда. Хоча достовірно невідома кількість гасконців в армії спадкоємця англійського престолу, більшу її частину складали саме гасконські воїни. Тому цей похід слід вірно називати англо-гасконською військовою експедицією. Похід був складовою частиною масштабної операції англійських збройних сил на території Французького королівства. Едуард ІІІ атакував північ Франції, Генрі Гросмонт герцог Ланкастер мав підтримати заколот короля Наварри Карла ІІ Злого (1332-1387) в Нормандії, а принц Уельський здійснити руйнівний рейд Південно-Західною Францією. Хоча до військової акції Чорного Принца вірніше вживати інший термін. Слово «рейд» шотландського походження і у середньовіччі мало те ж значення, що і в англійській мові слово «роуд» - дорога. У часи Столітньої війни до стрімкого, мобільного військового походу тилами ворога використовували термін «шевоше» (фр. la chevauchee - «кавалерійський наскок»). В Бордо Чорний Принц чітко оголосив план майбутньої спільної англо-гасконської акції: за завдані збитки графом д' Арманьяком гасконським васалам англійського короля, спустошити його володіння - графство Арманьяк.

5 жовтня 1355 року англо-гасконська армія вирушила з Бордо. Едуард Чорний Принц призначив командувати авангардом армії графа Уорвіка і сера Кобема, ар'єгардом - графів Солсбері та Саффолка, а сам з графом Оксфордом та капталем де Бюшем командував основними силами. Для завдання найбільшої шкоди ворогу армія рухалась паралельно трьома ешелонами, збільшуючи зону ураження [3,412]. Переважна більшість гасконців рухалась з передовими частинами війська. Знання місцевості, домінуючих височин, зручних доріг та переправ вимагали присутності провідників-гасконців у авангардних частинах війська. Хоча головними силами армії керував Чорний Принц, більшу частину їх складали загони гасконських феодалів: капталя де Бюша, Жана де Гомона та Емері де Бірона. Досвід гасконців та їх прагнення до помсти визначали стрімкість і жорстокість бойових дій «великого шевоше» 1355 року.

13 жовтня 1355 року англо-гасконська армія захопила три арманьякських міста. Під час пожежі в одному з них, в Монкларі, принц Едуард чудом врятувався з полум'я, і до кінця військової кампанії не ночував в межах захопленої фортеці чи замка, перебираючись на ніч в найближчий монастир або намет на відкритій місцевості [11,86]. 17 жовтня англійці та гасконці зруйнували околиці м. Плезанс (всіх вельможних полонених передали гасконцям) і спалили замок Галіакс, 21-23 жовтня пограбували селища навколо міст Монтеск' ю і Міранда, після чого покинули межі графства Арманьяк. В листі до свого батька-монарха Чорний Принц не приховуючи хизувався: «Так ми зробили набіг на землю Жана д'Арманьяка, обтяжуючи і спустошуючи цю землю, так що образи васалів нашого вельми поважного володаря, які раніше здійснив їм граф, були неабияк відплачені» [7,180]. Армія принца на своєму шляху не зустріла належного опору з боку французів. Окремі, розрізнені гарнізони значних міст не змогли зупинити вторгнення. Єдина реальна сила, королівська армія під командуванням графа Жана д'Арманьяка, покинула свої позиції і відступила з м. Ажен на схід. Французький коннетабль вірогідно очікував, що кінцевою метою англо-гасконського війська стане Тулуза, і відвів армію на укріплення цього важливого міста. Успіх запланованої акції, легкість з якою вона була здійснена, підштовхнув принца Уельського до продовження походу.

23 жовтня 1355 року Чорний Принц спрямував армію в межі графства Астарак. Наказ принца на початку походу забороняв руйнувати, підпалювати і грабувати землі за межами володінь графа д'Арманьяка. Однак, і за цими кордонами англійці та гасконці продовжували спустошувати захоплені території. 23 жовтня вони захопили і спалили м.Сейсан, 26 жовтня - м. Саматан. Передові загони армії вогнем і мечем знищували володіння вірного васала французького короля - графа де Коменжа. Увечері того ж дня Чорний Принц оволодів містом Сен-Ліс. Найгірші прогнози французів і графа д'Арманьяка здійснювались - до Тулузи залишалось близько 20-и кілометрів. Жан д'Арманьяк розраховував, що англійці і гасконці не минуть Тулузу, і чекав нападу із заходу. Принц Едуард розумів, що французький коннетабль не погодиться на битву на відкритій місцевості із наперед відомим програшним результатом. Рейд далі на схід унеможливлював обхід Тулузи. Залишати в тилу потужний гарнізон французів, готовий у будь-який момент перерізати шляхи сполучення, загрожував англо-гасконським силам втратою мобільності. Облога могутніх фортифікацій Тулузи могла надовго затримати під її стінами армію принца. Застосування артилерії, штурми укріплень і наближення холодної пори року загрожували значними втратами. Але для подальшого руху на схід потрібна була переправа через бурхливу річку Гаронна, над якою домінували мури Тулузи. Більше того, виходячи із вище декларованої місії походу, принц повинен був покарати «гнобителя гасконців» графа д'Арманьяка, який комфортно засів у місті.

Едуард Чорний Принц продовжив шевоше, надто прибутковий з огляду на трофеї щоб його припинити. Південніше Тулузи англо-гасконські війська знайшли брід через Гаронну (всі мости в околицях міста знищили французи) і продовжили рух на схід. Граф д'Арманьяк не чекав такого повороту подій, але й не ризикнув переслідувати ворога, залишився за фортечними мурами Тулузи. Руйнування і грабунок околиць міста стали достатньою сатисфакцією для гасконських командирів. Після переправи армія знову розділилась на три частини, які діяли автономно, але зберігали єдиний напрямок. 29 жовтня 1355 року головні сили під командуванням принца Едуарда оволоділи містом Монжискар і спалили його. На слідуючий день авангард армії вийшов на стародавню Доміцієву дорогу, прокладену ще римлянами. Чудова, широка і рівна дорога дала можливість командирам згрупувати більшість війська в одну маршову колону. 31 жовтня армія спалила м. Ма-Сент-Пюель разом із августинським аббатством. Перед початком походу король Англії Едуард ІІІ звернувся з проханням підтримати його сина і військо молитвами до найвпливовіших чернецьких орденів: францисканців, домініканців, кармелітів, бенедиктинців, цистеріанців та августинців [2,165]. Всі перераховані ордени отримали розпорядження від свого керівництва молитись за успіхи принца Уельського в Лангедоці (тогочасна узагальнена назва півдня Французького королівства). Тепер принц розпочав «віддячувати» благочестивим ченцям. Сусіднє місто Кастельнодарі загони Чорного Принца взяли штурмом і вчинили справжню різанину серед мирних мешканців, вцілілих катували вимагаючи викуп. Місто і цитадель Кастельнодарі англійці та гасконці спалили, разом з ними знищили церкву, аббатства францисканців і кармелітів та лікарню Святого Антонія. На початку листопада війська підступили до великого південнофранцузького міста Каркасон.

В Каркасоні, за традицією південнофранцузьких міст, укріплена цитадель розташовувалась окремо від житлових кварталів. Беззахисне місто на лівому березі р.Од з'єднував з фортифікаціями на протилежному березі кам'яний міст, який французи не встигли зруйнувати. Каркасон був переповнений біженцями з околишніх містечок та селищ, зруйнованих англо-гасконською армією. Лівобережним Каркасоном Чорний Принц оволодів майже без бою. Однак, залишалась фортеця, що здіймалась у висоту на 45 метрів над мостом через річку. Цитадель мала об'ємний, заповнений провіантом арсенал і могла витримати багатомісячну облогу. Як і у випадку з Тулузою, принц Едуард не планував штурм міста - тривала облога була несумісною із кінним набігом-шевоше. Міську аристократію теж не задовольняла блокада, і тому вони запропонували 250 тисяч золотих екю загарбникам за недоторканість житлових кварталів Каркасона. Протягом 4 і 5 листопада 1355 року точились переговори: принц вимагав впустити його війська у цитадель і капітулювати, каркасонці боячись помсти французького короля відмовлялись здавати фортецю. Принц Уельський вважав мешканців Каркасона підданими свого батька Едуарда ІІІ, а оскільки вони чинили англійцям опір - бунтівниками і ворогами англійського короля. Принц відмовився від грошової компенсації, наказав пограбувати і спалити місто [1,124]. 6 листопада англо-гасконська армія вирушила далі на схід лівим берегом р.Од, спалила м.Треб і спустошила місцевість навколо м.Рюстік. Оточене авангардними загонами Чорного Принца м.Капестан виграло час, запропонувавши викуп. За час переговорів у місто увійшло підкріплення під командуванням відомого ватажка найманців Арно де Серволя на прізвисько Протоїрей [7,180]. 8 листопада англо-гасконські сили двома колонами підступили до м.Нарбонн. Подібно Каркасону місто ділилось на дві частини. Англійці та гасконці увірвались в житлові квартали але отримали жорстокий опір гарнізону цитаделі. З фортечних мурів Нарбонна, домінуючих над містом, у бік нападників посипались снаряди із требюшетів і баштових баліст. Полководці принца не очікували такого опору і втратили багато людей. Однією із жертв обстрілу став командир одного із найбільших гасконських загонів - Гійом де Пом'є. 9 і 10 листопада розлючені союзники здійснили декілька невдалих штурмів фортеці Нарбонн. Увечері 10 листопада 1355 року, під тиском значних втрат, Чорний Принц наказав відступити від Нарбонна. Англійці і гасконці були настільки дезорганізованими відчайдушним опором міщан, що втратили під час відступу значну частину обозу. Єдиним здобутком принца Едуарда під стінами Нарбонна стали декілька десятків полонених міських аристократів. Всіх полонених, за виключенням тих хто зміг швидко заплатити викуп, роздратований принц наказав стратити.

Рейд Чорного Принца призвів до сум'ятиці у всій Південній Франції. Страх перед англо-гасконськими загонами примусив французів укріплювати великі міста такі, як Монпельє та Авіньйон, і вимагати захисту від королівської армії. Тим часом в табір принца прибули посланці римського папи із пропозицією посередництва у конфлікті і проханням встановлення перемир'я. Едуард Уельський мав повноваження від батька укладати перемир'я, але момент у який прибули папські посли був вибраний невдало. Розлючений нарбоннською невдачею командуючий англо-гасконською армією спочатку примусив два дні чекати перепусток, а потім відмовив без пояснень легатам римського папи [7,181].

Із Нарбонна війська принца повернули на шлях, що прямував до англійської бази в Гасконі. 11 листопада 1355 року англійці та гасконці спалили м. Кюксак-д'Одом і повністю зруйнували м.Увейян. Чорному Принцу на шляху повернення слідувало берегтись оточення. Французька королівська армія рухалась з м.Бокер переслідуючи обтяжене трофеями англо-гасконське військо, а загони графа д'Арманьяка отаборились в м.Ош і блокували шлях на захід. Принц Едуард повернув війська на захід, плануючи дати битву д'Арманьяку протягом трьох найближчих днів, щоб не дати можливості обом французьким арміям об'єднатись. Його план розгрому по черзі французьких підрозділів не здійснився тому, що граф д' Арманьяк вчергове не наважився вступити у відкритий бій з англо- гасконською армією. Відкритий шлях на захід дозволяв загонам Едуарда Уельського продовжити свій рейд-шевоше і під час повернення додому: були захоплені і зруйновані міста Пепйо і Редорт (11 листопада), Ліму, Ласер, Фанжо, Вілласаварі (15 листопада). 16 листопада 1355 року в м.Белпеш всі загони англо-гасконської армії об'єднались. Місту не завдали збитків тому, що воно належило графу де Фуа, який вільно пропускав через свої володіння принца Едуарда, хоча і відкрито не допомогав англійцям. На слідуючий день в аббатстві Бульбон Чорний Принц і Гастон ІІІ Феб де Фуа зустрілись для перемовин. Граф відмовився відкрито переходити на бік англійців, але підтвердив свій нейтралітет [11,104]. Англо-гасконська армія покинула графство Фуа і знову розпочала грабунки і підпали: 18 листопада зруйнували і спалили міста Ар'єж та Мірмон, 19 листопада - м.Карбон. Холодна погода і зливи загальмували втомлені війська принца Едуарда. Це мало дати шанс для французької королівської армії, що переслідувала англо-гасконські сили.

Обидві французькі армії об'єднались на захід від Тулузи з метою дати відсіч армії Чорного Принца. У ніч з 19 на 20 листопада 1355 року розвідники повідомили англійському принцу про присутність неподалік від ар'єгарду війська французьких передових загонів. Коннетабль Франції Жан д'Арманьяк і маршал Франції Жан де Клермон розташували табір в тилу англійців та гасконців. Поки французи радились про подальші дії, англійці завдали випереджувальний удар. Вранці 20 листопада загін із 80 «списів» («спис» - загін з 12 кінних і піших воїнів) на чолі з Джеймсом Одлі та Джоном Чандосом здійснив раптову кавалерійську атаку на французький табір. У наслідок цієї атаки значна частина французької армії відступила, і в полон до англійців потрапили 200 полонених (з них 30 рицарів) [1,125]. 21 листопада французька армія відступила на північ але окремі її загони продовжили переслідування англо-гасконців. 22 листопада біля м.Жімон, використовуючи домінуючі висоти, французи змусили армію Чорного Принца звернути із найкоротшої дороги на Бордо. Цей шлях був необхідним для англійців та гасконців - погодні умови ускладнювались. На слідуючий ранок 23 листопада 1355 року принц Едуард вишикував свою армію для бою. Так вони простояли до опівдня, поки загін гасконських розвідників повідомив, що французьке військо відступило від Жімона. Короткий шлях повернення знову був вільним, проте продовжувала існувати небезпека атаки з боку французів. 28 листопада південніше м.Кондом армія Чорного Принца увійшла у гасконські ліси і французи припинили переслідування [11,109].

Військовий рейд-шевоше закінчився беззаперечним успіхом. В Бордо повернулась переобтяжена трофеями армія англійських і гасконських союзників. Як військова операція, похід був вдалим: армія пройшла 650 км по ворожій території, систематично винищуючи все на своєму шляху, всі відкриті сутички із ворогом закінчились перемогою. Політична мета теж була досягнута: Гасконь укріпила зв'язки із Англією, гасконські феодали після вдалого шевоше прагнули до війни з французами, кількість вірнопідданих васалів англійського короля збільшилась, кордони Гасконі повернулись у свої природні межі. Особистої військової слави принц Едуард не досягнув, але зміг принизити французького короля Жана ІІ і головного ворога гасконців - графа д'Арманьяка.

Джерела і література

1. Бёрн А. Битва при Креси. История Столетней войны с 1337 по 1360 год / Альфред Бёрн.- М.: ЗАО Центрполиграф, 2004.-348 с.

2. Калмыкова Е.В. Образы войны в исторических представлениях англичан позднего Средневековья / Елена Калмыкова.-М.: Квадрига, 2010.-664 с.

3. Макглинн Ш. Узаконеная жестокость: правда о средневековой войне / Шон Макглинн.-Смоленск: Русич, 2011.-448 с.

4. Перруа Э. Столетняя война / Эдуард Перруа.-СПб.: Издательская группа «Евразия», 2002.-480 с.

5. Поло де Болье М.-А. Средневековая Франция / Мари-Анн Поло де Болье.-М.: Вече, 2006.-384 с.

6. Устинов В. Столетняя война и Война Роз / Вадим Устинов.-М.: АСТ; Хранитель, 2007.-637 с.

7. Фавье Ж. Столетняя война / Жан Фавье.-СПб.: Евразия, 2009.-656 с.

8. Фруассар Ж. Хроники. 1325-1340 / Пер., сост., предисл., прим., указат. М.В.Аникиева; Под науч.ред. Ю.П.Малинина.-СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2009.-655 с.

9. Фруассар Ж. Хроники. 1340-1350 / Пер. и примеч. М.В.Аникиева.-Издательство РХГА; Ювента, 2012.-856 с.

10. Хроники и документы времён Столетней войны / Пер., сост., предисл., прим., указат., гениал.табл., карты М.В.Аникиева; Под ред. Ю.П. Малинина.-СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2005.-425 с.

11. Хьюит Г. Рождённый с мечём в руке. Военные походы Эдуарда Плантагенета. 1355-1357 / Герберт Хьюит.- М.: ЗАО Издательство Центрполиграф, 2010.-255 с.

Размещено на Allbest.ru