Феномен літописної Пересопниці в культурно-історичному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен літописної Пересопниці в культурно-історичному дискурсі

М. Федоришин

Актуальність проблеми. Шлях, який сьогодні обрали українці - це пакет реформ з далекосяжними цілями. Стратегія сталого розвитку «Україна 2020» передбачає кардинальні зміни в усіх сферах суспільного життя. Сьогодні українська влада оголосила курс на децентралізацію - передачу функцій центру селам, містам, районам, областям. Максимальна передача повноважень з Києва на місця .- це питання виживання нової України. Наша держава іде до нової моделі управління країною, творення нового обличчя українця [1]. На нашу думку така політика співзвучна з політикою княжої Руської держави з другої половини ХІІ - до монгольської навали. Децентралізація влади київського Великого князя, самостійність та самодостатність удільних князівств (регіонів), утвердження етноспільноти зрештою призвело до сталого соціально-економічного розвитоку регіонів.

Постановка проблеми та мета дослідження. Мета роботи зумовлена актуальністю вибраної теми і полягає у комплексному історичному аналізі подій у Руській державі та Пересопницькому князівстві¹ зокрема, на літописних та археологічних джерелах.

Рівень розробки проблеми. Як об'єкт столітнього дослідження археологічних пам'яток на терені літописної Пересопниці про історію і культури цього поселення складають звіти археологічних експедицій (К. Мельник-Антонович, 1898 р., О. Цинкаловський, 1934 р., П. Раппопорт, 1963 р., В. Ауліх, 1967 р., В. Шеломенцев-Терський, 1975-1993 рр., С. Терський, 19881996 рр., Б. Прищепа 1999-2014 р.), монографія археолога С. Терського «Пересопниця» [27], наукові статті археологів К. Мельник-Антонович [16], О. Цинкаловського [35], П. Раппорта [25], В. Ауліха [3], В. Шеломенцев-Терського [33], Б. Прищепи [20], та дослідників Пересопницького Євангелія (дисертація наукового співробітника Інституту рукопису Національної бібліотеки ім. В. Вернадського І. Чепіги [18] тощо. Однак, як предмет дослідження літописне село Пересопниця не було в центрі вітчизняних наукових розвідок з культурології, історії та пам'яткознавства. У вітчизняній науковій літературі відсутні спеціальні праці, присвячені комплексному дослідженню цього історичного поселення у культурно-історичному вимірі. А воно варте цього.

Руська держава у ІІ половині ХІІ ст. як федеральна монархія територіально була поділена на князівства-вітчини або землі, які в свою чергу. були поділені на менші князівства-уділи або волості.

Основна частина. Давньоруська держава ІХ-ХІІІ ст. має декілька найменувань: Киїська Русь, Руська земля, Русь, Галицько-Волинська держава. Називали її так різні дослідники - історики: російські, радянські, українські тощо. Написано багато монографій з історії Руської держави радянськими істориками (Г. Вернадский [5], Греков [8], Б. Рибаков[26], Д. Буланін [4] тощо. Цікаве дослідження англійців С. Франкліна і Дж. Шепарда [31]). Розуміємо, що їхні чудові історичні праці були по суті політичним замовленням противниками української державності. З появою на карті Європи держави під назвою Україна відчизняні історики (М. Толочко [30], М. Котляр [10], В. Войтович [7], О. Моця [17], Л. Залізняк [9], М. Відейко [6]), М. Кучінко [12] тощо), цілий ряд культурологів (Шейко [32], Матвєєва [15]) підтвердили і науково довели витоки давньоукраїнської державності в часи існування величезної імперії ІХ-ХІІІ ст. під назвою Русь. Назвемо її Руська держава. Петро Толочко пише про величезну кількість різноманітних досліджень в даний час на тему історії давньоруської державності, що не спеціалісту годі розібратися. Усі дослідники користуються вже відомими широкому загалу літописними списками і по своєму їх трактують. Однак, крім літописів, ми ще маємо у нашому арсеналі археологічні джерела. Спробуємо їх об' єднати і на історії окремого взятого князівства Руської держави розглянути наші сьогоденні проблеми в питанні державотворчості.

Пересопницьке удільне князівство. Перша літописна згадка від 1149 року [14, с. 225]. Удільний князь у Пересопниці Вячеслав Володимирович, син Великого Київського князя Володимира Мономаха. Цей період історики називають початком феодальної роздробленості Русі, яка на думку деяких дослідників принесла багато лиха нашим краянам, а окремі навіть заявили про подальший занепад і руйнацію. На думку М.Н. Тихомирова, Б.А. Рибакова, Л.В. Черепніна, В.Т. Пашуто та ін.. роздрібленість була наслідком виникнення і розвитку феодальних відносин в Руській державі. Вона зріла у суспільстві не один десяток років дякуючи соціально- економічному прогресу на всіх землях Русі. Така концепція переважає у працях більшості українських та російських дослідників [11].

Отже, Руська держава в добу феодальної роздрібленості отримала сталий розвиток. Свідченням цього є археологічні матеріали, які підтверджують розвиток виробництва, земельних відносин, будівництва, культури і мистецтва. У даному дослідженні ми зупинимось на вищезазначених приорітетах на основі археологічних артефактів віднайдених на території Пересопницького удільного князівства у різні часи. Однак, на нашу думку, термін «феодальна роздробленість» (а ми його розглядаємо як позитив) сьогодні можна замінити на термін «децентралізація». Нині це актуально. Уряд України розпочав реформи спрямовані на децентралізацію держави. Одна з перших - територіальна реформа, завдання якої утворити фінансово самодостатні умови для адміністративних одиниць.

До кінця дванадцятого століття остаточно оформилися десять земель: Київська, Новгородська, Суздальська, Рязанська, Переяславська, Чернігівська, Смоленська, Полоцька, Волинська та Галицька. У кожній з них зміцнилася окрема гілка будинку Рюрика, за винятком Новгорода, де князь вільно обирався з членів, князівської родини. Князівства-землі почали ділитися на менші уділи - князівства, столиці яких розташовані, за нашими спостереженнями, один від одного на відтинку 50-60 км. Це досить добре простежується у Пересопниці і в Луцьку (Лучеську). Удільні князівства, столичні міста яких розташовані від Пересопниці на північ - Спепань (60 км), на південь - Дубно (Дубен) (50), на схід - Дорогобуж (50 км.). Подібна територіальна ситуація і в Луцькому князівстві. Луцьк - Пересопниця (50 км), Чорторийськ (50 км), Перемиль (50км), Володимир (80 км). Очевидно, саме в такому радіусі, уділи були самодостатніми у матеріально-фінансовому та податковому вимірі.

Найбільш масштабні розкопки у Володимирі, Луцьку, Пересопниці проводив львівський археолог Святослав Терський [27, 29]. За його висновками, походження виробничих споруд та виробів (залізоробне, гончарне, гутне, металопластика) походить з ІІ половини ХІІ - початку ХІІІ ст. Цим же періодом датовані віднайдені місця локалізації культових споруд: чотири церкви та монастир у Володимирі, шість церков та монастир у Луцьку, три церкви та монастир у Пересопниці [Терський] .У Пересопниці, княжому столичному місті (городі) у цьому періоді, сформувалася певна поселенська система, структура якої змінювалася відповідно до історичної ситуації. Власне місто було розташоване у західній частині поселення на плоскому мисовому останці правого берега р. Стубли, глибоко висунутому у заплаву. З напільної сторини було перекопане глибоким ровом, землею підсипані оборонні вали. Від слова «пересип» і походить назва поселення - Пересопниця. На думку дослідника А. Насонова, процес укріплення міст Волинської землі завершився наприкінці ХІ століття [27, с. 93].

За ровом, з північно-східного боку був розташований за науковою назвою археологів так званий «окольний город», який мав три в'їзди (брами) за спостереженнями ареолога К. Мельник-Антонович Мельник [14, с. 515]. Дві в'їздні брами зі сторонни києво- володимирського великого шляху та східного посаду, третя, власне, проїзд у місто («город», арх. термін ). Б. Прищепа виявив на окольному городі дисить щільну забудову цього часу. Про це свідчать численні знахідки уламків гончарного глиняного посуду, виробів із заліза та кольорових металів,каменю, скла. В колекції є свинцева князівська печатка, бронзові натільні хрестики, уламки скляних браслетів, залізне писало [20, с. 233].

У ІІ половині ХІІ століття межі міста суттєво розширюються. На річкових острівних заплавах розбудовуються приміські посади. З північного боку (суч. урочище Пастівник) виник православний монастир во ім'я Різва Богородиці, Б. Прищепа виявив тут наявність дворів, де спостерігається концентрація знахідок, ототожнюваних з елементами феодального побуту (деталі озброєння, коштовні місцеві й привізні речі, а також предмети, що вказують на відносно високий рівень грамотності тощо) [24, с. 164]. На основі розкопок такий двір реконструйовано у 2011 році. Нині він є одним із об'єктів музею історичної реконструкції «Княже місто ХІІ-ХШ ст» культурно-археологічного центру «Пересопниця». З східного боку, за брамою окольного городу через міст річки Омелянки (суч. урочище Мигор) розбудовується ще один посад. За наявністю тут знахідок сільського господарського призначення (серпи, коси, наральники, окуття лопат) можна судити про профіль зайнятості посадських мешканців.

Між посадами Пастівник та Мигор на острові Баранівка О. Войтюк під час археологічних розкопок у 2013 році виявив чинбарню. Подібні «смердючі» виробництва були розташовані на околицях. На основі знахідок у археологічному музеї О. Жарська створила експозицію «Чинбарня ХІІ-ХІІІ ст..».

Далі за Пастівником, понад києво-володирським шляхом виявлено багато битої кераміки. За словами Г. Охріменка багато фрагментів датуються саме ХІІ ст. Цілком очевидно, що тут були розташовані пришляхові «бутіки» та приміський ярмарок. Подібний ярмарок дослідив С. Терський на околицях Лучеська і датував його діяльність саме у ХІІ-ХШ ст.[29, с. 84]. Адже торгівля була чи не головним джерелом прибутку міських мешканців.

У центральному городі (суч. урочище Шпихлір або городище) було дві брами. Одна, як ми уже згадували, виходила на окольний город, а з другої , південної сторони, через міст р. Стубли - на літописний город Зарєчеськ (суч. село Заріцьк). За мостом, зліва понад річкою Стублою був ще один приміський посад (суч. урочище Замостя). За площею, він був найбільшим посадським районом у Пересопниці. За С. Терським, з півночі, по лівому берегу р. Стубли до Замостя прилягав ланцюг поселень Х - ХІІІ ст., що не мав чітких топографічних меж і на якомусь етапі групувався навколо новозбудованого городища.

Про духовно-світоглядний характер мешканців Пересопниці часів Русі повідомляють кургани-могильники (з 180 на сьогодні їх залишилося 2). Протягом IX--X ст. з'являються значні варіації у поховальній обрядності, які пов'язані з процесом формування давньоруської народності та феодальної держави. Це великі "князівські" кургани з багатим інвентарем та жертвами, трупоспалення на місці захоронення, тілопокладання тощо. Вони відбивають ускладення міфологічної структури язичництва у періоди його найвищого розквіту напередодні прийняття Руссю християнства. Розкопували кургани Я. Волошинський, К. Мельник-Антонович, Ф. Щтейнгель, Р. Якимович [28, с. 7-8]

Релігія завжди взаємопов'язана з етнічною спільністю і становила невід'ємну частину її культури. Наприкінці X ст. східнослов'янське суспільство досягло високого рівня розвитку і було готовим для сприйняття нової ідеологічної системи. У 988 р. відбулося державне запровадження православ'я на Русі як офіційної релігії. Це була визначна подія, яка принципово змінила напрямок розвитку суспільства. Вона стала головним фундаментом, на який спирається весь наступний розвиток східнослов'янських народів, їхня культура, традиції, самоусвідомлення. Звідси йде глибоке переплетіння язичницьких та християнських рис у світогляді і широких народних мас, і верхівки суспільства набуло назви "двовір'я". Релігійний синкретизм знайшов відображення у культурі. Це -- змійовики, різні амулети із зображенням і язичницьких, і християнських символів або написів, круглі та місяцеподібні підвіски-лунниці -- символи небесних світил, сокирки і крем'яні вироби -- символи Перуна, шумлячі підвіски, звуки яких повинні були відігнати злих духів, ключики -- символи багатства і його збереження, ложки --символи ситості, ікла, що символізували очисні відроджувальні сили. Вищеперераховані артефакти, виявлені археологами у Пересопниці, можна оглянути у археологічному музеї КАЦ «Пересопниця» [2].

Під насипними курганами (яскравим прикладом язичницької обрядності) траплялися християнські поховання [34, с. 17]. Руські князі практично до середини ХІІІ ст. мали два імені: традиційне родове світське та християнське, яке практично не з'являлось у літописі. Але на князівських актових печатках, печатках-пломбах, якими скріплювалися офіційні документи та транзитні товари, вміщувалися християнські написи та святі. Подібні печатки були зібрані працівниками КАЦ «Пересопниця » на огородах мешканців села практично на всіх ділянках колишнього княжого міста, але найбільше на посаді Мигор [Баланович]. На печатці-пломбі із зображенням на аверсі тризуба князя Володимира, на реверсному зображенні - хрест [2]. На багатьох печатках пломбах зображені гербові знаки, зображення князів та Святих апостолів з різних земель Руської держави. Це є свідченням широких торгових зв'язків усієї Русі. Десятки, хрестів-енколпіонів, натільних хрестиків та три іконки зберегла для нащадків пересопницька земля. Вони також є свідками християнської культури наших предків русів-пересопнян.

Офіційне хрещення Русі стало найважливішим актом державницького та культурного розвитку країни. Русь увійшла як рівноправний партнер у світ європейських розвинутих держав. Відбувся могутній поштовх усіх аспектів цивілізаційного розвитку всього суспільства. Новий надійний ґрунт отримали розвиток торгівлі, культури, писемності, літератури, архітектури, мистецтва, науки, моралі й етики, юридичної справи тощо. Християнство суттєво підняло на принципово вищий рівень морально-етичні вимоги давньоруського суспільства, що сприяло вдосконаленню та подальшому розвитку майбутньої української етномережі під назвами «русичі», «русини», «руси».

Прямі свідчення про шкільництво та писемність у Пересопниці віднайдені десятки писал (інша назва - стилоси), які належали різним верствам населення (залізні, бронзові, бронзові з декором, тощо) [2]. За три з половиною роки, працівниками КАЦ «Пересопниця» було знайдено аж сім пар книжних застібок, інша книжкова металева фарнітура (шпиньки, жуковини, кутники). Всі вони датовані ХІІ-ХШ століттями. Цілком очевидно, що книжність була невід'ємним атрибутом міської культури, під впливом якої формувалася народність.

Окремим рядком слід пригадати діяльність православного княжого монастиря у Пересопниці. Вже наприкінці ХІІ ст. монастир став найавторитетнішою та найбагатшою чернецькою громадою князівства, визначним культурним центром. Тут створювалися книги Святого Письма, ікони, витвори прикладного мистецтва [Федоришин]. І культурні традиції у цій обителі не перервалися навіть після монгольського спустошення міста. Через 400 років від створення монастиря, тут у 1561 році, народилася визначна пам'ятка національної культури, яка увійшла в історію під назвою Пересопницьке Євангеліє [18]. Ще через 450 років, на цьому сакральному місці архієпископ Рівненський та Острозький Іларіон освятив великий дубовий хрест та відправив чин освячення будівництва нової православної обителі. В цьому культурному акті вбачаємо споконвічний нерозривний місток поколінь.

Крім загальних тенденцій суспільно-економічного розвитку, спостереження за топонімікою околишніх історичних сіл навколо столичного міста Пересопниці дозволяють простежити їхнє виробництво цільової продукції чи їхнє функціональне призначення для потреб княжої столиці. Зокрема, це можна простежити у назвах сіл Бронники (виробництво зброї та військових обладунків), Макотерти (звирощування та заготівля маку), Гуменники (заготівля та зберігання зерна.), Жорнів (наявність вапнякового кар'єру для виговлення жорен) тощо.

Панівною галуззю на Русі було землеробство. Але використання чорноземних ґрунтів та суглинку лісостепової смуги, вихід на вододіли, введення в культурний обіг значних земельних ділянок був неможливий за умов існування лише старої системи землеобробки з розпушувальною технікою -- вона виступала вже стримуючим фактором зростання продуктивності землеробства [6]. Конче необхідним стало впровадження плужної оранки, під час якої шар ґрунту не розпушується й залишається на місці, а відрізається у вертикальній площині череслом та підрізається горизонтально лемешом, піднімається ним, зсувається в бік, а тому більшою частиною або повністю перевертається за допомогою відвалу. Позитивні якості плуга відкривали можливість введення в орний фонд нових земель -- вкритих травою з переплутаним корінням важких чорноземів. Отже, археологічні знахідки фрагменти лемешів та чересел -- робочих частин плуга -- віднайдених на сільськогосподарському пасаді Мигор у Пересопниці свідчать про еволюційний розвиток землеробства . У рільництві застосовувалися і допоміжні ручні -- мотики і заступи. Вони на деяких ділянках виконували роль основних (зокрема в городництві та садівництві). Мотики були двох типів -- втульчасті із загнутими бортиками і з горизонтальним вушком. Заступи також двох типів -- залізні й, частіше, дерев'яні із залізним окуттям. Одне окуття лопати виявив С. Терський на дитинці, ще два - працівники музею на урочищі Мигор. Віднайдені та реставровані окуття лопати з Пересопниці датуються ХІІ-ХІУ ст. Збирання врожаю, як і в попередні часи, здійснювалось серпами. Вони були двох типів, пристосовані до найбільш ефективного збирання пшениці, жита та інших культур. Зберігання зернових відбувалося у спеціальних ямах або сховищах, де частину приміщення відгороджували дошками для засипання у ній зерна. В багатьох садибах зерно зберігалось у підклітах житлових будинків в дерев'яній чи керамічній тарі. Городище у Пересопниці, на якому стояв княжий город, називають шпихліром. Відомо, що щпихлір - це приміщення для зберігання збіжжя. Отже, якщо зернові культури заготовляли та звозили у Гуменники за 6 км від Пересопниці, то готове збіжжя знаходилося у шпихлірі біля княжого палацу.

Околиці Пересопниці мають широкі луки для випасання худоби та заготовки сіна. Із накопиченням археологічних матеріалів створена база для вивчення тваринництва: знайдені знаряддя праці, предмети побутового вжитку, що були використані у тваринництві, а також кістки, залишки продуктів у льохах, господарських ямах, житлах та культурному шарі. За даними археологічних та палеонтологічних досліджень галузей тваринництва переважає розведення великої рогатої худоби (до 35--37 відсотків загальної кількості стада). Вона належала до породи великих грубокістних тварин (корови, бугаї, воли). Друге місце належало свинарству. Третє-четверте місця поділяли конярство та розведення овець. Вирощували також різноманітні породи домашньої птиці. Серед знарядь праці, що використовувалися у тваринництві, найбільш значну групу знахідок становлять коси, форма яких була пристосована до ботанічного складу трав. Як допоміжні знаряддя відомі граблі та вила. З іншого інвентаря, необхідного у тваринництві, представлені цвяхи для підковки коня, самі підкови, пута із замками, пружні ножиці для стрижки овець. Останніх віднайдено багато, як археологами, так і випадковими знахідками на поверхні огородів мешканцями Пересопниці. До того ж діяльність ремісника також була частково пов'язана із розвитком тваринництва, як джерела різноманітної сировини для обробки кістки, ткацтва, виготовлення одягу та взуття із шкіри тварин, вичинки хутра й інших видів обробки продуктів скотарства. Археолог О. Войтюк у 2013 році під час розкопок в урочищі Баранівка виявив чинбарню [2].

Поруч із сільськогосподарським виробництвом існували і різні промисли, в першу чергу -- переробка зерна на борошно. Для розмелювання зерна на дрібну крупу й більш якісне борошно використовувались жорна. Фрагмант (половина колеса) такого жорна представлено у експозиції археологічного музею КАЦ «Пересопниця».

Досить розвинутим було у Пересопниці металоробне виробництво. С. Терський розкопав плавильну піч та ями для зберігання залізної руди [27, с. 66]. Працівниками музею зібрано велику кількість шлаків на дитинці та окольному городі, у місцях, де, очевидно були споруджені горни-печі для плавки заліза. У Пересопниці зібрано археологами та працівниками музею досить багато залізних знарядь праці, інструменти коваля, замки та ключі. Це є ознакою розвинутого металургійного виробництва у цьому місті.

Гончарне виробництво представлене знахідками різної посуди, на денцях якої є різні знаки: солярні, букви, геометричні фігури.

С. Терський виявив косторізну майстерню на дитинці, яка припинила свою діяльність під час пожежі або збройного нападу. Серед попелу багато заготовок з кістки, рогу рукоятки ножів, ґудзики, гребінці для розчісування волосся [27, с. 69].

Під час розкопок на посаді Пастівник Б. Прищепа виявмв залишки відходів та керамічну трубку від гутні. Ця знахідка свідчить про наявність у Пересопниці склодувного виробництва. Серед скляних знахідок браслети, намисто, уламки віконного скла [2].

Мисливство забезпечувало сільське, а часом і міське, населення значною часткою м'яса, шкірою та хутром диких тварин. Порівняно незначна кількість мисливської зброї на досліджених пам'ятках може пояснюватися використанням інших, більш ефективних способів полювання без примінення зброї чи таких, де вона відігравала другорядну роль.

Рибальство репрезентоване знахідками знарядь лову (гачки, блешні, гарпуни, ості, грузила від сіток) та остеологічними матеріалами.

Археологічні джерела дозволяють зробити висновок, що у Пересопниці досить рано почало розвиватися своє ювелірне виробництво. У 1897-1898 рр. К.М. Мельник дослідила 93 кургани на давньоруських могильниках біля сіл Пересопниця, Білів і Старожуків [16]. Знайдені під час цих робіт речі, в тому числі ювелірні вироби, зберігаються у Національному музеї історії України в Києві. Привертає увагу унікальний комплекс речей із поховання ювеліра. Серед прикрас є бронзові та срібні скроневі кільця («волинського типу», дротяні на один і півтора оберти, s-конечні); намистини металічні (лопатеві, сферичні і бочкоподібні вкриті зерню). Поряд із скелетом лежала невелика скринька, в яку було покладено інструменти майстра (коваделко, молоток), розкладну вагу, а у шкіряній торбинці лежали бронзові матриці для штампування прикрас.

Р. Якимович у 1929 р. викопав із кургану ювелірні вироби: бронзові та срібні дротяні скроневі кільця з кінцями, що заходять один на один; ромбощиткове скроневе кільце: бронзовий перстень, скручений із трьох дротин; натільний хрестик [24, с. 159].

У 2002-2005 рр. експедиція Рівненського обласного краєзнавчого музею під керівництвом Б. Прищепи проводила розкопки в Пересопниці на посаді Пастівник. Було досліджено близько 600 кв. м площі, виявлено середньовічні об'єкти та знахідки. У сформованій колекції археологічних знахідок вагоме місце займають ювелірні вироби, більшість з них виявлено у об'єктах і культурному шарі ХП-ХШ ст. [24, с. 160]. Під час розкопок на урочищі Пастівник Б. Прищепа відкриті залишки садиби ХІІ - першої половини ХІІІ ст., мешканці якої займалися ювелірним ремеслом [24]. Серед знахідок - пристрій для виготовлення об'ємних виробів з кольорових металів технікою виколотки, залізна гиря, обтягнута міддю, тиглі, в яких плавили метали, виплески металів, різноманітні інструменти. На площі розкопів та в підйомному матеріалі на прилеглих ділянках зібрано зливки свинцю, бронзи, обрізки кольорових металів, пластини. На місцеве ювелірне виробництво вказують також вироби, обробка яких не була завершена. Ливарні шви збереглися на мідному натільному хрестику і на пряжці. Іконку-напівфабрикат було знайдено С.В. Терським [27, с. 91].

Колекція ювелірних виробів включає прикраси, деталі одягу, предмети християнського культу, ремінні набірні прикраси, підвіски для голови та шиї, позолочене очілля. Десятки різноманітних ґудзиків, накладок на одежу та шкіру, фібули. Більшість щиткових перснів збереглися фрагментарно. Викликає інтерес цілий масивний срібний перстень з овальним щитком із жіночого поховання на ґрунтовому могильнику кінця ХІІ-ХІІІ ст. на Пастівнику. Він має округлі розширення на дужці, а на щитку вигравіруване зображення чотирьохкінцевого хреста.

Аналізуючи етновизначальні знахідки, такі як скроневі кільця, за словами Б. Прищепи, що серед жителів Пересопниці поряд із волинянами та представниками інших південно-західних груп (поляни, древляни, дреговичі), були також вихідці із Лівобережжя Дніпра - радимичі (ромбощиткове кільце) та групи західних слов'ян (s-подібні кільця із курганних захоронень). Ювелірні знахідки ХІ-ХІІІ ст. дозволяють простежити культурні зв'язки не тільки із Середнім Подніпров'ям, але також із Прибалтійським регіоном та землями між Волгою і Окою [24, с. 165].

У ХІІ ст. разом із формуванням «дружинної культури» складається типовий міський набір прикрас, до складу якого входили сережки з трьома намистинами «київського типу», колти, підвіски, браслети. Взірцями для них служили високохудожні вироби київських майстрів. В той же час зберігалась традиція використання місцевих племінних прикрас - дротяних скроневих кілець. З'являються нові варіанти таких прикрас - на півтора оберти та зворотновідігнуті із спірально закрученими кінцями. Вони маркують територію Галицько-Волинського князівства, на якій у ХІІ-ХІП ст. на базі старих племінних груп активно проходили процеси формування єдиної етнічної спільноти [24, с.166].

Висновки. Історія Пересопницького удільного князівства - невелика частинка історії становлення державності давньої України, яку на той час називали Руссю. До Руської держави належали землі сучасної України, північні та центральні області Росії, Польщі, Білорусії, України які в силу історичних обставин в подальшому трансформувалися і утворили свої власні держави (Білорусь, Російська Федерація) або були приєднані до сусідньої країни (Польща). Центром, столицею Руської держави було місто Київ, нині столиця нашої держави - України.

Пересопниця постає перед сучасними дослідниками типовим українським княжим містом, яке за своїми розмірами та значенням мало чим поступалося таким волинським містам як Луцьк та Володимир.

Місто Пересопниця у ІІ половині ХІІ століття та першій половині ХІІІ століття було визначним торгівельно-ремісничим центром Східної Волині. Про це свідчить високий мистецький рівень виробів місцевих золотарів, косторізів та інших ремісників, виявлених археологічними розкопками.

Однак, ми маємо показати позитивні моменти у розвитку міста, на які вплинули процеси децентралізації Руської держави. Сьогоднішня Україна лише задекларувала такий процес, але справа рухається повільно, Що чекає українців коли децентралізація набере обертів?

На прикладі удільного Пересопницького князівства бачимо лише позитивні зміни:

розширення території міста з 10 га до 50 га (територіальна реформа 2015 року теж передбачає збільшення територій поселень);

була сформована єдина етнічна спільнота за своїм духовно-світоглядним обличчям, єдиним духовним центром;

суттєво зросло будівництво культових споруд;

артефакти з різних земель Русі та сусідніх держав зібрані у Пересопниці свідчать про широкі торгівельні зв'язки;

застосування плуга у сільському господарстві свідчить про еволюційний розвиток землеробства;

збільшилось кількість осередків різного роду ремесел, а якість виготовлення ювелірних виробів не поступається сьогоднішнім зразкам;

політична участь князя (на прикладі пересопницького князя Мстислава Ярославовича Німого (1180-1220 рр.) у залагодженні внутрішніх конфліктів серед правлячої династії та у спільних походах проти зовнішніх ворогів (половці, угорці).

Отже, навіть за таким коротким оглядом археологічних джерел з княжої Пересопниці видно досить позивний територіальний сталий розвиток окремо взятого удільного князівства Волинської землі (вітчини).

Джерела та література

давньоруський держава феодальний роздрібленість

1. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 р. № 591-р "Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні".

2. Фонди комунального закладу «Культурно-археологічний центр «Пересопниця».

3. Ауліх В.В. До питання про місцезнаходження літописної Пересопниці/ В.В. Ауліх.- Вежа, 2002. - 304 с.

4. Вернадский Г. История России. Киевская Русь / Г. Вернадский М.: Аграф,1999. -- 448 с.

5. Відейко М. Економічна основа давньоруського феодалізму / М. Відейко // Україна: хронологія розвитку. - інтернет-ресурс: litopys.com.ua|encyclopedia|organ-zats-ya-derzhavnogo-mekhan-zmu\kultura-ki-vsko-rus.

6. Войтович Л.В. Волинська земля - князівських часів (Х-ХІ ст.) / Проблеми історичної географії України // Л.В. Войтович. - К.: Наукова думка, 1991. - С. 10-23.

7. Греков Б.Д. Киевская Русь / Б.Д. Греков.- М., 1949. С. 451.

8. Котляр МФ Волинська земля: З історії складання державної території Київської Русі / Історія та історіографія України // М.Ф. Котляр. - К., 1985. - С. 19-32.

9. Котляр Н. Наступление удельной раздроблености на Руси (князья-изгои)/Н. Котляр.- інтернет-ресурс: [котляр роздробл^ІТ].

10. Кучінко М.М. Волинська земля X-середини XIV ст.: археологія та історія / Середні віки на Україні // М.М. Кучінко. - К.: Наукова думка, 1971. - С. 168-176.

11. Кучінко М.М. Стародавній Володимир-Волинський / М.М. Кучінко. - Луцьк, 1987. - 20 с.

12. Літопис Руський / Переклад за Іпатським списком Л. Махновця / Відп. ред. О. Мишанич. -- К.: Дніпро, 1989.-- 591 с.

13. Матвєєва Л.Л. Культурологія. Курс лекцій: Навч. Посібник / Л.Л. Матвєєва.- К., 2005.- 511 с.

14. Мельник Е.Н. Раскопки в земле лучан / Е.Н. Мельник // Труды ХІ Археологического съезда у Киеве. - М., 1901б. - Т. 1. - С. 514-576.

15. Моця О.П. Київська Русь: держава, культура, народність / О.П. Моця .- інтернет-ресурс:.http://shron.chtyvo.org.ua/Motsia_Oleksandr /Kyivska_Rus_derzhava_kultura_narodnist.pdf.

16. Пересопницьке Євангеліє 1556-1561. Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик/ Вид. підготувала І.П. Чепіга за участю Л.А. Гнатенко. Наук. редактор В.В. Німчук. Видання друге, доповнене. - К., 2011. - с. 699: іл.

17. Прищепа Б.А. Західнослов'янські елементи у культурі населення Волині ІХ-ХІІІ ст. / Б.А. Прищепа // Слов'янський вісник. Міжвід. наук. зб. - Рівне, 1998. - Вип. І. - С. 108-111.

18. Прищепа Б.А. Розкопки на посаді Пересопниці / Б.А. Прищепа // Археологічні відкриття в Україні 2001-2002 рр. - К., 2003 - С. 232-234.

19. Прищепа Б.А. Дослідження посаду літописної Пересопниці у 2002-2003 рр. / Б.А. Прищепа // Археологічні відкриття в Україні 2002-2003 рр. - К., 2004. - С. 267-270.

20. Прищепа Б.А. Дослідження Пересопниці / Б.А. Прищепа // Археологічні дослідження в Україні 2003-2004 рр. - Запоріжжя: «Дике Поле», 2005. - С. 259-262.

21. Прищепа Б.А. Археологічні дослідженні багатої садиби на посаді княжої Пересопниці / Б.А. Прищепа // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наук. записки РДГУ. - Вип. 8. - Рівне, 2006. - С. 65-75.

22. Прищепа Б. Ювелірні вироби з Пересопниці доби середньовіччя / Б. Прищепа // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. - Вип. ІУ. - Рівне, 2006. - С. 159-166.

23. Раппопорт П. Военное зодчество западнорусских земель Х-ХІV вв./П. Раппопорт.- Л: Наука,1967. - 241 с.

24. Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества XII--XIII вв / Б.А. Рыбаков. - М, 1982. - С. 288. 87.

25. Терський С.В. Пересопниця. Краєзнавчий нарис. Монографія / С.В. Терський. - Рівне, 2003. - 158 с.

26. Терський С. Топографія храмів Княжої Пересопниці / Княжа доба: історія і культура // С. Терський // Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича.-Львів, 2014.- Вип. 8.- С. 235-242.

27. Терський С.В. Лучеськ Х-ХV ст.: Монографія /С. Терський.- Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2006. - 252 с.

28. Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь / О.П. Толочко, П.П. Толочко.- К., 1998.- 349 с.

29. Франклин С., Шепард Д. Начало Руси. 750-1200 / Под ред. Д.М. Буланина // С. Франклин, Д. Шепард.- С.-Петербург, 2009. - 670 с.

30. Шейко В. “Культура України: в глобалізаційно-цивілізаційному вимірі (історико-методологічні аспекти” / В. Шейко.- К., 2011. - 624 с.

31. Шеломенцев-Терский В. Работы на городище летописной Пересопницы /АО // В. Шеломенцев-Терский. - М.: Наука, 1985. - С. 438-439.

32. Штейнгель Ф.Р. Раскопки курганов в Волынской губернии, произведенные в 1897-1900 гг. //Ф.Р. Штейнгель.- Киев.- № 4.- С. 145-148.

33. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся / Краєзнавчий словник -- від найдавніших часів до 1914 р. -- Вінніпег, 1984. -- Т. 1. -- 597 с.

Размещено на Allbest.ru