Участь греко-католицького духовенства у роботі товариства "Просвіта" 1868-1914 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь греко-католицького духовенства у роботі товариства «Просвіта» 1868-1914 рр.

І. Рудянин

Діяльність товариства «Просвіта» стала надзвичайно важливим етапом в історії України. Створена завдяки спільним старанням духовної та світської інтелігенції вона змогла значно пожвавити як суспільно-політичне, так і культурно-освітнє життя українців Австро-Угорської імперії. Дослідженню діяльності товариства «Просвіта» у другій половині ХІХ-початку ХХ ст. присвятили свої роботи чимало науковців (Л. Березівська, Л. Вовк, Р. Гарат, О. Герман, Л. Євселевський, С. Зворський, Р. Іваничук, Ж. Ковба, О. Коновець, Т. Комаринець, А. Коцур, В. Коцур, О. Лисенко, Б. Савчук, Т. Сладковська, С. Фарина, І. Чорновол, О. Аркуша, М. Мудрий, Н. Кісь, Н. Колб, М. Коробка та ін.)

Одним із найбільш активних товариств, що створилися та діяли при активній підтримці галицького греко-католицького духовенства стало товариство «Просвіта». Ідея його створення належить священику із с. Шельпаків на Тернопільщині о. С. Качалі, який у січні 1868 р. на сторінках газети «Слово» виступив із пропозицією заснувати товариство, метою діяльності якого було б «спомагати народню освіту в напрямах моральнім, матеріальнім та політичнім через видавання практичних книжок і брошур..., на тій мові, якою наш нарід говорить» [4, с. 18]. Ця ідея швидко поширилася серед студентської молоді, і невдовзі було скликано збори для створення комітету з питань заснування товариства. У березні того ж року було складено статут, однак його не затвердило Галицьке намісництво. Не полишаючи надії, комітет звернувся з проханням до Міністерства освіти у Відні. Міністерство розглянуло статут й дозволило заснувати товариство «Просвіта» розпорядженням від 2 вересня 1868 р. Після узгодження всіх формальностей товариство розпочало свою діяльність з виборів керівного складу. Головою «Просвіти» було обрано професора Анатоля Вахнянина. До складу правління товариства також увійшли: о. Омелян Патрицький, о. Корнило Сушкевич, Юліан Романчук, Олександр Борковський та інші. Для вироблення програми дій було вирішено скликати загальний збір «Просвіти» і створено комітет для організації цього збору. Днем проведення збору комітет обрав 8 грудня - свято Непорочного Зачаття.

Перші збори товариства відбулися у залі польської міщанської «Стрільниці». На них були присутні лише 64 члени- засновники, переважно зі Львова. Митрополитчу капітулу представляв о. Іван Ступницький, що невдовзі став єпископом Перемишльським та увійшов в історію як перший єпископ - член товариства «Просвіта».

З провінції прибув тільки один представник духовенства о. Йосиф Заячківський - парох із с. Лоп'янки Долинської округи. Взявши слово для виступу, він підкреслив, що представляє не лише духовенство, до якого належить, а й сільський люд, наголосив на потребі посилення зв'язку духовної інтелігенції з народом, консолідації всіх зусиль заради його добра. Зокрема, він зазначив, що коли «засияв славний 1848 рік і воскрес руський нарід, а на чолі народу поставив себе духовний стан. Нарід узнав його за свого поводиря й заступника, узнали його й чужі. Не диво ж, що на нас піднялася вража сила, а ми, священики не до боротьби поставлені, але радше апостоли мира, злякалися тої бурі, зачали оглядатися поза себе, щоби плечі собі забезпечити і - відступили ми так далеко, що стратили нарід з очей, а нарід нас. ... Ділайте ж щиро, кожний у своїм званню! Бідна Україна-мати, бідні і ви, сини її. Праця - це ваш капітал, з котрого маєте платити довг народові. Так, ви знаєте, що нарід наш того свідомий, що ваша нинішня наука оплачується по найменшій части тим мізерним грошем, на которий наш нарід кроваво працює. А як доробитеся того куска хліба, щоби вас Бог охороняв від той сьогочасної чуми, від огидного космополітизму, котрий є погибеллю всякій народности - то держіться свойого народу» [4, с. 20-22].

Показовим є те, що серед засновників товариства «Просвіта» дослідники називають 46 прізвищ священиків. Вони активно працювали і в центральних установах товариства, і в місцевих управах. Для прикладу о. Т. Лежогубський був членом управи товариства й обіймав посаду голови просвітницько-організаційної комісії, у цій же комісії працював о. А. Глодзінський, о. Й. Жук був членом господарсько-промислової комісії [1, с. 56].

Про значний внесок духовенства в діяльність «Просвіти» може свідчити той факт, що із 44 почесних членів товариства (станом на 1908 р.) 11, або 25 % загальної кількості, представляли духовенство. Почесним членом «Просвіти» міг стати той, кого обирали загальні збори за особливі заслуги перед товариством або перед українським народом. Серед духовенства такої високої почесті удостоїлися Й. Вітошинський, Й. Заячківський, С. Качала, А. Качала, Д. Танячкевич та ряд інших [5, с. 37-38].

Спочатку товариство було нечисленним і його діяльність зосереджувалася переважно у Львові. Задля об'єктивності слід зауважити, що на час заснування «Просвіти» митрополитча капітула не виявила інтересу до товариства і це, можливо, зумовило невисоку активність духовенства у співпраці з ним. Проте через кілька років, коли виявилося, що в товариства, як і в них, спільні завдання: утвердження рідної мови, піднесення національної культури і господарства, уніатські священики активно долучилися до роботи «Просвіти».

З початку 1870-х рр. товариство починає створювати мережу філій у повітових центрах, а згодом і в окремих селах. Греко-католицьке духовенство відіграло головну роль у формуванні низових осередків, філій та читалень «Просвіти», у більшості випадків узявши на себе керівництво ними. Просвітянський рух поширився на Станіславівщину, Тернопільщину та інші регіони. Перша філія була заснована в с. Бортники біля Ходорова в 1875 р., в 1876-1877 рр. - в Тернополі та Коломиї. Читальні почали виникати раніше і спочатку вони не були підпорядковані філіям. Так, перша читальня товариства «Просвіта» на Тернопільщині постала в с. Денисові в 1870 р. Серед її засновників варто відзначити о. Йосипа Вітошинського, завдяки якому читальня перетворилася на активний осередок національно-культурного та господарського життя. На самому початку свого існування вона розміщувалася у приміщенні для дяків. Через деякий час при читальні було створено бібліотеку. Основу її книжкового фонду становили часописи «Ластівка», «Батьківщина», «Зоря» та інші періодичні видання, різні за тематикою змістом.

Для допомоги селянству у веденні господарства до читальні запрошували спеціалістів із рільництва, садівництва, тваринництва. У 1881 р. при активній підтримці філії «Просвіти» громада с. Денисова змогла збудувати приміщення для двокласної школи, а пізніше - великий мурований храм. Для того, аби його розмалювати, був запрошений відомий галицький художник Корнило Устиянович [7, с. 15-18].

Одним із напрямів роботи нової читальні «Просвіти» стала організація художньої самодіяльності. При філії товариства був заснований драматичний гурток. Першою виставою була драма «За сиротою Бог з калитою». Ця подія дала початок активній діяльності гуртка, який очолив Й. Вітошинський. Він став одним із найактивніших на той час громадських та культурних діячів краю. Про його багатогранну діяльність переконливо засвідчили матеріали виставки, організованої влітку 2008 р. в Тернопільському обласному державному архіві з нагоди 170-річчя від дня його народження [7, с. 19].

З ініціативи греко-католицького духовенства було створено філію «Просвіти» у містечку Борщеві на Тернопільщині. Там її організатором був парох місцевого храму о. Олександр Левицький. Він виявився шваґром дружини видатного українського історика та громадського діяча М.С. Грушевського. Будучи пов' язані родинними зв' язками та спільними інтересами, вони часто зустрічалися. Грушевський неодноразово приїздив у Борщів, допомагаючи у роботі філії. Він подарував читальні невелику бібліотеку та перші два томи своєї «Історії України-Руси». Активними просвітянами на Борщівщині були отці І. Ганкевич, І. Волошин, А. Мордовський, Й. Малицький, Д. Курдидик та інші. Варто також відзначити багатьох дяків, які займалися організацією хорових колективів при просвітянських читальнях, створювали театральні гуртки та оркестри і керували ними. Найактивнішими з них були Н. Маркевич, В. Трач, С. Врублевський та інші [3, с. 5-7].

Греко-католицьке духовенство причетне і до заснування Теребовлянської філії товариства «Просвіта». У документах Головного виділу товариства у Львові знайдено копію листа канцелярії «Просвіти» від 1898 року до о. Теодора Цегельського - пароха с.

Струсова, у якому голова товариства радить заснувати нову філію або замінити наявне товариство на філію «Просвіти». Серед 24 засновників філії було вісім священиків [2, арк. 5].

Тривалий час головою Тернопільської філії був парох с. Настасова Є. Цурковський, завдяки особистим зусиллям якого на Тернопільщині засновано близько тридцяти читалень. На Теребовлянщині духовенство взяло на себе й організаційні та управлінські функції. Місцеву філію тривалий час очолювали о. Т. Цегельський та о. С. Мохнацький. У Збаразькому повіті першим головою місцевої філії став парох с. Зарубинці О. Заячківський, у селах цього ж повіту Добромірці, Добриводах, Стриївці та інших - філії також засновували представники духовенства [1, с. 60].

Важливим напрямом роботи філій було відкриття читалень по селах, адже сільська читальня була головним осередком духовного та культурного життя сільської громади. На кінець ХІХ ст. в Східній Галичині функціонувало 816 читалень «Просвіти», а до 1914 р. їхня кількість зросла до 2944 [6, с. 213]. У галицьких селах вони працювали переважно під опікою місцевого духовенства.

Товариству «Просвіта» належить також провідна роль у боротьбі з неграмотністю. Загальновідомо, що майже до кінця ХІХ ст. у селах Східної Галичини більшість населення було неписьменним. Невміння ані читати, ані писати не раз ставало причиною того, що селяни підписували документи, у яких нібито відмовлялися від своєї земельної власності, що переходила за умовами до поміщика. Досить реалістично ці події відображено в десятисерійному фільмі режисера В. Андрощука «Час збирати каміння», знятому у 1992-1996 рр. Для боротьби з неграмотністю Головний виділ товариства організовує курси для населення. До підготовки та проведення цих курсів товариство вирішило залучити професійних педагогів, які б розробили навчальні програми та підготували відповідні підручники. Головна управа «Просвіти» розіслала відповідні запрошення педагогам у Бузьк, Гребенів, Коломию та ін. із пропозицією взяти участь у складанні букварів для навчання неписьменних, а також подати власні пропозиції щодо організації навчального процесу [9, арк. 1].

На курсах також використовувалися книги релігійного змісту, авторами яких були уніатські священики. Ці посібники проходили відповідне рецензування. Так, до шкільної крайової ради було передано рукопис підручника «Літургіка греко-католицької церкви» авторства о. Олексія Торонського - професора реальної школи в Дрогобичі. Митрополитчий ординаріат, який, очевидно, і віддав підручник на рецензування, просив шкільну раду схвалити його, «написавши на зворотній стороні апробаційну клявзулу». Прохання підписав С. Сембратович. Ординаріат вважав, що книга може бути допущеною до навчального процесу, оскільки відповідає вченню церкви [8, арк. 119]. У рецензії на підручник було сказано, що «вона [книжка] написана ясно і понятно, текст збагачений молитвами, а в передньому слові автор наводить цілі псалми». Однак, незважаючи на усі схвальні відгуки, комісія написала щодо підручника деякі зауваження та 89 пропозицій. Її висновком було скоротити рукопис [8, арк. 123-129].

Греко-католицьке духовенство активно вело боротьбу за впровадження української мови в навчальних закладах Східної Галичини. Його починання підтримало товариство «Просвіта», яке в 1871 р. вирішило подати до Краєвого виділу петицію про введення у вищих класах Львівської академічної гімназії української мови. Петицію склав о. Василь Ільницький - директор Львівської гімназії. Ця спроба дала позитивний результат, і в 1874 р. польську мову викладання замінили українською. Головний виділ та філії «Просвіти» намагалися також поширити українську мову в середовищі службовців. Для цього в 1871 р. було запроваджено спеціальні курси. Вони мали на меті дати елементарні знання, тобто навчити читати й писати українською мовою листонош, чиновників та службовців державних установ.

Отже, можна констатувати, що основні напрями українського національно-культурного життя Східної Галичини другої половини ХІХ-початку ХХ ст. перебували під впливом духовної інтелігенції. Активна культурно-просвітницька діяльність «Просвіти» сприяла пробудженню національної самосвідомості галицьких українців, прискорила процес їхньої етнічної та політичної консолідації. Діяльність товариства також дала поштовх до активізації економічного життя східногалицького регіону, що може стати предметом окремих досліджень.

Джерела та література

католицький духовенство просвіта

1. Вітвицький В. Участь Греко-католицького духовенства в роботі українських громадських організацій Східної Галичини на початку XX ст. / В. Вітвицький // Визвольний шлях. - 2002. - Кн. 12 (657). - С. 55-62.

2. Держархів Тернопільської обл., Ф. 294 Філія українського товариства «Просвіта» в Тернополі, оп. 1 Спр. 377. Устав, протоколы и сведения о проведенных собраниях и состоянии читальни «Просвита» в Острове Тернопольского повета.

3. Довгошия П. Борщівська «Просвіта»: минуле і сучасне / П. Довгошия. - Т.: Джура, 2003. - 100 с.

4. Історія Товариства «Просвіта». - Л.: [б. в.], 1932.

5. Лозинський М. Сорок літ діяльности «Просвіти» (в 40-літній ювілей товариства) / М. Лозинський. - Л.: Друк. НТШ, 1908. - 72 с.

6. Нарис історії «Просвіти» / Р. Іваничук [та ін.]. - Л.; Краків; Париж: Просвіта, 1993. - 232 с.

7. Савак Б. Сторінки «Просвіти» в Денисові (минуле) / Б. Савак // Матеріали виступів на святковій академії, присвяченій 120-річчю реєстрації читальні на Тернопільщині. - Тернопіль; Козова; Денисів, 1995. - 51 с.

8. Центральний державний історичний архів України, м. Львів, Ф. 178. Крайова шкільна рада м. Львів оп. 1. Спр. 865. Рецензії на шкільні підручники. 1886 р.

9. Центральний державний історичний архів України, м. Львів Ф. 348. Товариство «Просвіта», м. Львів оп. 1 Спр. 347. Запрошення художнику Холодному Петру у м. Львові прибути в канцелярію товариства для замовлення малярських робіт. 1925 р.

Размещено на Allbest.ru