"Тягар білої людини" в ХХІ ст.: мазохізм чи спокутування вини

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Тягар білої людини» в ХХІ ст.: мазохізм чи спокутування вини

О. Полюхович

Анотація

У статті розкрито актуальність, постановку, зміст і еволюцію європейської думки стосовно провини за минулі «гріхи» імперіалістів в колоніальних володіннях.

Ключові слова: Європа, колоніалізм, тягар білої людини.

Annotation

In the article the relevance, formulation , contents and evolution of European thought regarding guilt for past "sins" in the colonial imperialists.

Key words: Europe, colonialism, the white man's burden.

В 1899 р охарактеризувати місію імперіалістів в колоніальних володіннях спромоглись двома словами, назвавши її «тягар білих». Джерелом цього вислову послугував один із найконтроверсійніших віршів Ред'ярда Кіплінґа який, на диво, завжди тлумачився дуже односторонньо. «Тягар білої людини» - ключовий аргумент тих, хто ладен затаврувати британського поета як імперіаліста й расиста [7].

Кіплінгу було пред'явлено звинувачення в зневажливому ставленні до неєвропейських народів, в зображенні їх як недорозвинених, небезпечних, таких, що вимагають постійного контролю та допомоги з боку «білих націй». У зв'язку з цим текст часто розглядався як расистський та проєвропейсько-шовіністський, як прикриття для проведення колонізаторської політики, в першу чергу Великобританією, виправдовуючи її завоювання в Азії та в Африці гуманістичними міркуваннями [1].

Ряд сучасників Кіплінга, наприклад Марк Твен, гостро критикували його позицію, позначену у вірші «Тягар Білих». З іншого боку, у своєму не менш відомому вірші «Балада про Схід та Захід» Кіплінг показує себе тонким психологом і знавцем особливостей та проблематики складних взаємин культур Європи та Сходу, побудованих на абсолютно різних ідеологічних та світоглядних фундаментах. У цьому аспекті «Тягар Білих» розглядається також як спроба автора пробити глуху стіну нерозуміння, знайти спільну мову між різними расами та культурами, нехай і з погляду європейця-колонізатора [6].

При оцінці особистої позиції Кіплінга не можна не враховувати і той факт, що сам поет народився, виріс та прожив значну частину свого життя в колоніях, прекрасно знав і любив Схід і його мешканців (особливо Індію). Жаль, що сам вірш мало хто знає, хоча українською є вже три різні переклади.

Про що ж писав поет, що він хотів сказати сучасникам, пишучи ці рядки?

Наприкінці ХІХ століття в результаті Іспансько-Американської війни Сполучені Штати встановили контроль над Філіпінами, по суті окупувавши новоутворену країну. Ця подія викликала чималий резонанс у тодішній пресі, не оминув її увагою і Кіплінґ. Як кожен переконаний імперіаліст поет визнавав цивілізаторську місію «більш розвинених» націй серед «менш розвинених». Звичайно, з позицій сучасної людини, такі уявлення можуть видатися мало не маячнею. Але у своєму вірші Кіплінґ звертається до Сполучених Штатів, застерігаючи їх від величезної відповідальності, яку вони на себе взяли, вказуючи, що захоплення Філіпінів - це не розвага і не фінал трудів, а лише їхній початок. Що країна, яку вони захопили, бідна, її люди нужденні та неосвічені, страждають від тропічних хвороб, природних лих і масово гинуть від голоду, на деяких островах існує канібалізм та людські жертвопринесення... «Отже, шановні - каже Кіплінґ - хотіли собі забрати цю територію, то будьте ласкаві давати з нею раду, дбати про цих людей» [7]. гріх імперіаліст колоніальний капіталізм

Натомість метою колонізаторів спочатку були лише східні предмети розкоші, прянощі, а потім і раби. І хоч вони за це платили, та все-таки чи можна визначити ціну за людську свободу?! Існує думка, що якою б жорстокістю не відзначались відносини між європейцями та Сходом в ХУІ ст. все одно по-факту це були торгівельні відносини. Срібло текло з Заходу на Схід. Тобто перед нами торгівля? Нерівноправна, нееквівалентна, яка супроводжувалася насильствами, жорстокістю, але все ж саме торгівля? Дійсно, до торгового обміну Схід звик. Звик він і до звірств завойовників. На Сході жорстокістю нікого не здивуєш. Інша справа - XIX століття - період колоніальної експансії промислового капіталізму. Тому саме з цього часу можна відраховувати колоніальний період Сходу. Потік фабричних товарів з метрополій став швидко перетворювати колонії й залежні країни Сходу в цінні ринки збуту і не менш цінні джерела сировини. Ринкові зв'язки тепер встановлювались набагато міцніше, а по їх каналах кошти (включаючи срібло) текли тепер до Європи. Разом з цим відбувалося розорення традиційного східного ремесла, занепад торгівлі, а також злам звичних норм життя. Ці процеси супроводжувалися політичними кризами, ослабленням державної влади тощо. Звичайно з усього попередньо переліченого позитиву мало, але мислячи глобальніше можна, наслідуючи Тойнбі, охарактеризувати ці всі процеси як звичайний ритм існування цивілізацій, тобто усі завойовні, асиміляційні процеси - це Виклик який європейці кинули менш розвиненим народам, на який з часом отримали Відповідь, і що в свою чергу не дало цивілізаціям загинути [3,с.252].

І якщо все було закономірно, і на кожен Виклик була своя Відповідь, то чому цей «тягар білої людини» не дає спокою Європі століттями?! І що від нього залишило свій відбиток і на сьогоденні?

Кращі уми Європи,і не тільки, розтратили на дослідження цієї теми чималу долю свого інтелекту, в результаті отримавши відповіді які їм самим не прийшлися до смаку.

Однією з причин є те, що Європа «насолодившись» бідами усвідомила роль країн третього світу, які стали віддушиною пристрастей котрі виплескувались в ході «ігор без правил» між нічим нестримуваними суперниками [2,c. 14].

Вся сучасна думка від екзістенціоналізму і до деконструктивізму без устанку мучить себе всеохоплюючим обвинуваченням Заходу,підкреслюючи його лицемірство, жорстокість і мерзенність. І ці докори сумління вже не пов'язані з конкретними історичними подіями, все пішло значно глибше. Західна Європа паралізована нечистим сумлінням, адже попередні «гріхи» не лишають їй ніякого права крім одного - права мовчати [2,с.12].

Справа в тому,що сучасні араби чи індійці, не говорячи вже про африканців, мають немалі рахунки саме до колоніалізму, з ненавистю говорять про його наслідки, гнівно сприймають прояви неоколоніалістичних тенденцій і в той же час, як правило, абсолютно спокійно відносяться до звірств Чингіс-хана чи Тамерлана, до нелюдяності африканських вождів, продавших за зброю і спирт в рабство своїх полонених чи навіть одноплемінників. Це все пояснюється дуже просто, європейці - чужі, які з' явилися з своїми законами на їх території і стали як нашестя, якому традиційна культура Сходу всеціло опиралась. І незгасна ненависть до колоніалізму непросто пройшла крізь час до цього часу але й набирає сил [ 3,с.250].

І це зрозуміло адже те, що довелося пережити цим народам важко навіть описати, та чи правильним є встановлення на історичні події подвійних стандартів? Чи досягли ми того етапу в історії де будь-якій жорстокості немає виправдання?

Насправді немає ні одної нації, будь то Схід чи Захід нашого континенту, яка була би вільна від докорів сумління, і мала б історію яку не переповнювали трупи, тортури і репресії.

І не варто забувати про значення колоніалізму для самої Європи, для розвитку в ній капіталізму. Колоніалізм став новим імпульсом, який був потрібен для її подальшого існування та розвитку, його не можна остаточно характеризувати як зло, адже він приніс в собі і немало корисного. Колоніалізм хай і не добровільно, але відкрив підкореним народам нові можливості, показав нові шляхи розвитку будь то економіка, освіта, чи навіть форми правління.

Європа без сумніву породила багато чудовиськ, але в той же час вона дала світу теорії дозволяючи цих чудовиськ осмислити і знищити. Вона прийняла з рук єгиптян і африканців батіг рабовласництва, переправляючий негрів через Атлантику - але вона ж відкрила шлях аболіціонізму, і перша з-поміж інших націй поклала рабству кінець. Європа скоїла найстрашніше, але знайшла в собі сили це викорінити [2,с.42].

І замість того щоб прийняти свою історію, пережити минуле, зробити правильні висновки Європа йде далі, порпаючись в своїх помилках і прививаючи собі патологічне відчуття вини та боргу, вона не в стані адекватно оцінювати нинішній стан речей. І це породжує ще гірші наслідки.

У схильності брати на себе відповідальність за всі злочини та нещастя, що відбуваються у світі, є приховане месіанство Європи, її зарозумілість та прагнення й надалі, попри протилежні декларації, бути центром світу. Водночас таке парадоксальне поєднання зарозумілості та самоненависті, властиве європейцям, призводить до закритості від решти світу, намагання залишитися стороннім спостерігачем історії. Відчуття провини дає європейцям надійне алібі, яке дозволяє триматися на відстані від усіх довколишніх проблем. «Страх повторити вчорашні помилки робить нас надто поблажливими до ганебних явищ сучасності», -- вважає П. Брюкнер. Але задовольнившись демократією в межах своїх кордонів й відмовляючись захищати її деінде, Європа, на думку мислителя, ризикує взагалі втратити цей цінний і крихкий здобуток. Найбільша небезпека полягає не в експансії Заходу, а в його байдужості до решти світу, вважає Паскаль Брюкнер [4].

В своєму прагненні до спокутування вини Європа дійшла до крайнього мазохізму, прояв якого можна показати на прикладі її сучасної політики. Притримуючись думки, що не завжди вбивати - це віднімати життя, інколи вбити - це залишити помирати, європейці перекладають на себе вину за вже не підвладні їм речі (тероризм, смертність дітей в Африці). В січні 2004 р. Едгар Морен для французького журналу «Монд» писав: «складається враження ніби європейське сприйняття Близького Сходу носить в собі не стільки політичний скільки психологічний характер» [5].

Середньостатистичний європеєць завжди готовий взяти на себе вину за бідність в Африці чи Азії і пасти перед нещастями світу, відчуваючи себе відповідальним за це, незмінно задаючи собі питання чим він може допомогти Півдню, замість того щоб подумати чим Південь зможе допомогти йому [2,с.19]!

Зате занадто багато країн в Африці на Близькому Сході та в Латинській Америці використовують цю самокритичність, перетворивши її в такого собі цапа-відбувайла всіх негараздів, тобто справа не в них самих, а в якомусь гіганті з боку (Захід,глобалізація,капіталізм) [ 2,с.56].

Проблема в тому, що ми надто часто забуваємо, що Європа не є втіленням гасла «нам все під силу», їй теж притаманні помилки, за які вона відплатила зповна. І щоб дійти до нинішнього стану знадобилася тотальна катастрофа ХХ ст., для того щоб Старий Світ почав також переживати. Без двох світових воєн з їх безкінечним чередуванням жорстокості та смертей, які Європа пережила, не народилося б це прагнення до миру! І не варто забувати якою ціною воно з'явилося [ 2,с.107].

Нагадаємо один простий факт: Європа більш менш успішно розправилась зі своїми демонами, рабство було відмінено, колоніалізм лишився в минулому, фашизм розгромлений і комунізм стоїть на колінах. Який інший континент може похвалитись тим же? В кінцевому результаті добро взяло верх над злом.

Так, «тягар білої людини» - це не просто вислів який пережив століття і є актуальним і по нині, це хрест який буде висіти над Європою завжди, але для того щоб рухатися далі потрібно пам'ятати, що пройдено вже не малий шлях для того щоб дійти до цього розуміння, і можливо йому не буде кінця, але займаючись мазохізмом, створюючи подвійні стандарти, та дозволяючи собі заангажовуватись подіями минулого проблему не вирішити.

Джерела та література

1. Білоусов Р.К. Біографія Редьярда Кіплінга / Під ред. Тимофеєвої і Парфунова - М.: Держлітвидавництво, 1964. - 356 с.

2. Брюкнер П.Тиранія каяття. Есе про західний мазохізм / Паскаль Брюкнер; [пер. П.Таращук]. - К.: «Темпора», 2013 . - 256 с.

3. Васильев В. История Востока / В.Васильев. - Т.2. - М. - 2003. - 304 с.

4. Гринівський Р. Чи стане Європа «ПонтіємПілатом»націй?.[Електроннийресурс].Режим доступу:

http://www.day.kiev.ua/uk/article/ ukrayinci-chitayte/chi-stane-ievropa-pontiiem-pilatom-naciy.

5. Морен Е. Размышление о Познании. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://magazines.russ.ru/vestnik/2012/33/m30-pr.html.

6. Стріха М. Кіплінг справжній і вигаданий [Електронний ресурс] Режим доступу:http://poetyka.uazone.net/default/pages.phtml?place= kipling&page=strikha&alist=skip.

7. Чернишенко С. Тягар білої людини [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/blog/suspilstvo/tyagar-biloyi- lyudmi.https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%8F%D0%B3%D0%B0%D1%80_%D0%B1%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%97_ %D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8.

Размещено на Allbest.ru