Особливості фемінізму як суспільно-політичного руху в російській імперії у ХІХ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості фемінізму як суспільно-політичного руху в російській імперії у ХІХ столітті

Поява нового ставлення до жінки в західному суспільстві, зародження феміністської свідомості, поява жінок незвичайного типу - всі ці ознаки нового часу вже на початку XIX ст. стали відомі і в Росії, ще й тому, що тут поволі починався подібний процес - процес пробудження в жінці особистісного розвитку, а разом з тим - рефлексії на цю тему.

Російський фемінізм можна поділити на два етапи. Перший датується 1861-1905 рр. - це так званий ліберальний фемінізм. Другий - 1905-1917 рр., значно радикальніший етап, радикальний фемінізм [5, с. 221].

Фемінізм досить швидко й легко поширювався на території Російської держави із середини XIX ст. і в основному проявлявся в гуманістичній формі і ніколи не впадав у крайності начебто оголошення «війни статей». Уже на межі 50-60-х рр. передове російське суспільство, що на той час стало визначати смаки, переваги, навіть виробляти норми соціального життя, повністю стояло на стороні жіночої емансипації, жіночого руху. Автором першого маніфесту російського фемінізму став літературний критик М. Михайлов, першим гарячим проповідником, який наголошував на тому, що російським жінкам необхідно здобувати вищу освіту, був відомий хірург М. Пирогов, його підтримували такі великі вчені, як І. Сєченов, М. Костомаров.

Ретельно ознайомившись з мемуарною літературою діячок російського фемінізму першої хвилі, можна впевнено стверджувати, що жіночий суспільний рух середини ХІХ ст. встановлювався як критична теорія в рамках ліберальної ідеології. На думку ідеологів руху, основний конфлікт суспільства лежить у сфері тендерної стратифікації; патріархат - ось основна причина й система гноблення жінки. Тому висувалася ідея юридичної й фактичної рівноправності статей як шлях реального виходу суспільства із кризи і його подальшої еволюції. Третьою складовою ідеології ліберального фемінізму є віра в можливість реформування патріархальної моделі суспільства через різного роду легальну соціальну активність - зміна законодавства в сфері освіти, праці, сімейно-шлюбних відносин, виборчих прав [2, с. 159].

Варто зазначити, як би це не здавалося дивним, що до сьогоднішнього дня питання про російську версію фемінізму є досить політично заангажоване. Мова йде не про сучасників, що ретельно і правдиво висвітлюють тодішні реалії суспільного життя Російської держави, а про тих науковців, у роботах яких стверджується, що російський жіночий рух (фемінізм) не був важливим суспільним явищем оскільки була відсутня його ідеологія, філософія руху, що мета його не прописана, не ясна, швидше за все, відсутня, як і, стратегія. Організаційно цей рух розмитий, аморфний. Доповнюються ці міркування риторикою, що фемінізм не є явищем російським й далекий російській жінці [5, с. 143].

Складається дивна ситуація - жіночі рухи Європи й Росії, що збігаються за часом, причинами та передумовами виникнення, головною метою, соціальним складом учасниць, формами активності й, що вкрай важливо, з однаковим ідеологічним обґрунтуванням, позначаються у російській історіографії як, відповідно, фемінізм і жіночий рух. Що стосується співвідношення цих понять, то думка, висловлена С. Айвазовою - кандидатом історичних наук, працівником Інституту соціальних та політичних рухів при АН СРСР (займалася порівняльним аналізом західного та російського фемінізму), що жіноча емансипація, жіноче питання, жіноча справа, жіночий рух, фемінізм в історичній ретроспективі - синоніми, є цілком справедливою.

Перший етап ліберального фемінізму завершується на початку ХХ ст., а саме в 1905 р., коли Виборчий закон 1905 р. провів демаркаційну лінію між жіночим і чоловічим співтовариством, порушивши баланс загальної цивільної нерівності. Жінкам було відмовлено у виборчому праві, й тепер їхні вимоги рівних прав із чоловіками в праці і в освіті поповнилися ще однією - вимогою права голосу, що є загальновизнаною визначальною ознакою фемінізму й суфражизму. Ці вимоги, як і формування протестної ідеології, дозволяють розмежувати поняття «жіночий рух» і «фемінізм». З'являється можливість виділити в палітрі жіночого руху феміністські, антифеміністські, благодійні жіночі організації. Самі ж активістки руху використовували ці поняття як синоніми [4, с. 175].

Проте, влада не довіряла цим жінкам, як не довіряла всім мислячим, освіченим людям, що відверто і наполегливо доносили до всіх прошарків тодішнього суспільства разючу нагальність вирішення суспільних проблем. І жінки теж входили в категорію «неблагонадійних», до якої потрапляли всі, хто дозволяв собі відкрито заявляти про потреби народу, країни, критикувати уряд.

З початком XIX ст. потреба звільнення особистості від залежності владних структур стає головною проблемою для мислячої російської людини, представники обох статей з рівним розумінням сприймали ідеї фемінізму, звільнення жінки, жіночого руху. Фемінізм розглядався в Росії в першу чергу як рух за звільнення людської особистості - кожної, незалежно від того жінка це чи чоловік. На цю сторону фемінізму, зокрема, звертав особливу увагу М. Бердяєв, у працях якого наголошувалося на тому, що «нова людина є, насамперед, людина перетвореної статі, що відновлює в собі андрогонічний образ і подобу Божу» [5, с. 57].

Російський фемінізм, російський жіночий рух розвивався не в лоні буржуазної революції, а тільки на її початковому етапі, і завдяки цій особливості ця суспільна боротьба розтягнулася ще на півстоліття. Заважав, нарешті, самий статус фемінізму у визвольному русі країни. Жіночий рух входив в нього складовою частиною, але аж ніяк не найважливішою і питання вирішував, як вважали на той час, не найважливіші. Найважливішим вважалося звільнення Росії від феодально-абсолютистського ладу. Звільнення як можна більш швидке, повне, радикальне, а замість нього - побудова нового суспільства, суспільства справжньої рівноправності й волі, якогось «Граду Прийдешнього» [1, с. 79].

Зміни у вдачах, у нормах поводження - процес довгий і складний. Російські феміністки зуміли впливати на нього вже в перший період розвитку жіночого руху - від реформи 1861 р. до революції 1905 р. Це були часи, коли жіночий рух вставав на ноги, пристосовував загальні установки й завдання фемінізму до конкретної ситуації в Росії, коли вирішувалися болючі питання жіночої праці, її оплати, освіти; коли жінки вчилися підтримувати одна одну в колективних діях - в асоціаціях, артілях, групах, комунах.

Варто зазначити, що питання про цивільні й політичні права жінок у цей період не піднімалось - не піднімалось вже тому, що цих прав у Росії не мав ніхто. Революція 1905 р. докорінно змінила ситуацію в країні. Чоловіча половина населення після публікації Маніфесту від 17 жовтня одержала певні цивільні й політичні права й свободи. Жінки цивільного визнання не одержали і відразу ж почали вимагати, домагатися його. До цих вимог вони були підготовлені своїм попереднім досвідом. Цей момент став вирішальним і дав поштовх до розвитку другого, значно радикальнішого періоду у розвитку російського жіночого руху [5, с. 132].

З 1905 по 1917 р. жіночий рух міцніє за рахунок розширення й відновлення соціальної бази. У Росії набирає чинність промислова революція, з'являється дійсний жіночий пролетаріат, що також, як колись «дворянський» і «різночинний» освоює ідеї фемінізму. Жіночий рух стає різноманітним, багатоскладним, ускладнюються його ідейні форми. Однак мета у всіх його потоків одна - зрівняння жінок у цивільних і політичних правах із чоловіками перед законом.

Кульмінаційним моментом розвитку жіночого руху в ці роки став 1-й Всеросійський жіночий з'їзд - подія унікальна в загальній історії жіночого руху Росії. На з'їзді вони говорили про загальні цінності демократії загальноприйнятою мовою й наполягали на визнанні жінки в якості такого ж повноправного суб'єкта, яким до того моменту вважався чоловік. Спільні інтереси демократичного руху Росії вони ототожнювали з інтересами жіночого руху, більше того вважали завдання становлення загальнодемократичного руху більше значимими для життя Росії, аніж завдання жіночого руху. Їм здавалося, що специфіка російського життя - потреба боротьби із самодержавством і монархією - основою російського традиціоналізму, виправдають їхні позиції. У цьому сходилися й «буржуазні» феміністки й пролетарки [4, с. 175].

Отже, можна впевнено стверджувати, що в переддень революції 1917 року жіночий рух було визнаною суспільно-політичною силою в Росії. Його досягнення забезпечили таке підґрунтя ідеям тендерної рівності, що змусили нову владу, яка виникла в ході революції, зважати на ці ідеї й навіть включити їх у програму побудови нового суспільства.

Джерела та література

фемінізм ліберальний соціалістичний демократичний

1. Айвазова С. К истории феминизма / С. Айвазова // Общественные науки и современность. - 1992. - №6. - С. 153-168.

2. Женская судьба в России: Документы и воспоминания / Сост.: Т.М. Горлова и др.; Под ред. Б.С. Илизарова; Предисл. Т.М. Горяевой. - М.: Россия молодая, 1994. - 176 с.

3. Щепкина Е. Женское движение в России. / Сост. Е. Щепкина. - СПб., 1905. -286 с.

4. Юкина И. История женщин России: женское движении и феминизм (1850-е - 1920-е годы). - СПб., 2003. - [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://yuk2club@mail.wplus.net

Размещено на Allbest.ru