Організаційне оформлення німецького колоніального руху (кінець 80-х років XIX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організаційне оформлення німецького колоніального руху (кінець 80-х років XIX ст.)

Колоніальна політика Німеччини у своєму розвитку пройшла шлях від протекціонізму кінця 70-х рр. до встановлення системи колоніального панування 90-х рр. XIX ст. Важливе місце у реалізації експансіоністських прагнень Німецької імперії належить колоніальним товариствам і союзам, діяльність яких активізується особливо з переходом Німеччини до політики активних колоніальних загарбань.

У різні періоди історики - представники різних напрямів і шкіл - звертались до вивчення діяльності окремих німецьких колоніальних об'єднань. Йдеться про праці німецьких дослідників К. Клауса [13], Л. Вакербека [14]; російських істориків - В. Возняка [6], О. Пуховської [10], вітчизняних науковців - К. Петряєва [19], С. Трояна [12]. Водночас у зазначених працях колоніальні товариства і союзи та їх діяльність згадуються здебільшого опосередковано, зокрема в контексті економічних або політичних процесів. Одним із перших у вітчизняній історіографії цю проблему доволі рельєфно окреслив історик-германіст С. Троян.

Метою пропонованого дослідження є аналіз колоніально-товариського руху кінця 80-х рр. XIX ст., завершення його організаційного оформлення та визначення ролі Німецького колоніального товариства у переході Німеччини до активної колоніальної політики.

Розглядаючи німецький колоніальний рух через призму діяльності колоніальних товариств і союзів, виокремлюємо такі етапи його становлення:

- перший - зародження руху на підтримку заокеанської експансії (1840-і - сер. 70-х рр. ХІХ ст.);

- другий - підготовка підґрунтя переходу до активних колоніальних загарбань (кін. 70-х. - поч. 80-х. рр. ХІХ ст.);

- третій - організаційне оформлення колоніального руху, завершення процесу консолідації прихильників активної колоніальної політики (80-ті рр. ХІХ ст.);

- четвертий - об'єднання німецького колоніально-товариського руху та перехід до рішучих колоніальних загарбань (90-ті рр. ХІХ ст.).

У межах дослідження зупинимось детальніше лише на третьому етапі становлення німецького колоніального руху та його характеристиці. Оскільки саме в цей період прихильники активної колоніальної політики змогли об'єднатись і спрямувати свої зусилля на реалізацію власних амбіційних проектів.

Організаційне оформлення колоніального руху в Німеччині закладено діяльністю Німецького колоніального союзу (1882 р.), який став організаційним та ідеологічним центром цілеспрямованого впливу на суспільну свідомість [4, с. 296] та Товариства німецької колонізації (1883 р.), що проголосило своїм завданням необхідність реалізації «найрішучішим і найрадикальнішим способом ретельно зваженого проекту колонізації» [2, s. 85-86]. Завершує цей процес Німецьке колоніальне товариство (1887 р.).

Ідея створення Німецького колоніального товариства на базі злиття всіх колоніальних союзів і організацій, як кінцевої мети колоніального руху, була сформульована ще 1885 р. під час переговорів К. Петерса, Р. Яннаша і Ф. Ратцеля. Проте без підтримки представників великого промислового і банківського капіталу, без компромісу і порозуміння між представниками провідних колоніальних організацій ця ідея була приречена на невдачу. Лише у травні 1887 р. усі зазначені вище обставини складуться позитивно, і представники двох основних колоніальних організацій розпочнуть перемовини про злиття [15, s. 50-51]. Результатом переговорів стало створення у грудні 1887 р. Німецького колоніального товариства внаслідок об'єднання Німецького колоніального союзу та Товариства німецької колонізації. Першим президентом нового товариства став князь Г. Гогенлое - Лангенбург, в подальшому його змінив К. Петерс. До президії товариства увійшли граф Ф. Бер-Банделін, депутат рейхстагу Ф. Гаммахер, віце-адмірал Г. Лівоніус, урядовий радник К. Сімон. Правління складалося з 25 осіб. Німецьке колоніальне товариство було створене винятково в інтересах представників великого капіталу і земельної аристократії. Свідченням цього є перший склад правління, до якого увійшли представники промислового і банківського капіталу Г.А. Бюк, Г. Мартіус, Г. Ріттер, Л. Колін і К. Хейдт; представники дворянської еліти Ф. Франкенберг-Тілловіц, К. Фугер-Бабенхаузен, Хацфельд-Трахенберг і Ф. Геєреман-Цуйдвік. До складу правління входили також депутати рейхстагу К. Беннігсен, А. Вьорман, Л.Діффенс, Г. Зігле, Л. Кун,

І. Мікель, державні діячі вищого рангу - Д. Грімм, Ю. Йоллі, К. Фріденталь, а також вчені О. Керстен, А.Кірхгофф, К. Крюгер, К. Кон і Е. Хассе.

Чисельність Колоніального товариства на час заснування становила 14 838 осіб, 1892 р. - зросла до 18 250 [15, s. 50-51], 1900 р. товариство нараховувало 36 тисяч членів [1, с. 29], а до Першої світової його чисельність зросла вже до 45 тисяч [7, с. 7].

Значно відрізнялася від попередніх організацій структура Колоніального товариства та його соціальний склад. Станом на 1893 р. частка представників промислового і банківського капіталу складала 40,5%, чисельність вищих державних службовців - 13,1% від загальної кількості членів товариства. Як і раніше, важлива роль відводилась інтелігенції, чисельність якої була 18 541 [8, s. 305]. Проте питома вага представників дрібнобуржуазних прошарків була набагато меншою, ніж у раніше створених колоніальних організаціях і становила 14,3% від загальної кількості членів [8, s. 305].

Найбільші відділення Колоніального товариства було відкрито у Берліні, чисельністю 870 осіб, Дрездені - 607, Кельні - 434, Мюнхені - 300. Новим у внутрішній структурі Колоніального товариства було те, що місцеві відділення, чисельність яких перевищувало 50 осіб, повинні були делегувати свого представника до центрального берлінського відділення, що сприяло зміцненню централізму і зв'язків між центром і периферією.

У прийнятій програмі Колоніального товариства було визначено його основні завдання та цілі. Зокрема, серед пріоритетних завдань визначалася національна робота з розповсюдження й популяризації колоніальної ідеї серед мас, роз'яснення її необхідності та практична діяльність. Наголошувалося на необхідності продовжувати співпрацю з урядом, спонукати його до розширення колоніальної діяльності та активізації колоніальних ініціатив. Основну увагу передбачалося зосередити на «практичному вирішенні колоніальних завдань» і особливо у «вирішенні питань німецької еміграції» та «зміцненні господарських і духовних зв'язків німецької еміграції з батьківщиною» [5, s. 704]. Як бачимо, основні положення програми Товариства були свого роду компромісом між теоретичними цілями і завданнями, які визначив свого часу Німецький колоніальний союз, і практичними, на яких наполягало Товариство німецької колонізації.

Уже на першому засіданні Колоніального товариства було затверджено Статут, визначено основні програмні завдання та прийнято рішення про випуск власного щотижневого друкованого видання газети «Deutsche Kolonialzeitung». Слід додати, що для ведення колоніальної пропаганди товариство видавало різноманітні брошури, а також широко використовувало пресу провідних буржуазних партій, в тому числі і націонал-ліберальну «Kolnische Zeitung». Агресивна пропаганда цієї організації фінансувалася головою банку «Discontogeselschaft» А. Ганземанном і промисловцем А. Кірдорфом.

Від початку своєї діяльності Товариство стало на шлях реалізації практичних колоніальних проектів [3, с. 174]. Перший - надання, спільно з відомством закордонних справ, політичної підтримки Е. Шнітцеру (Еміну-паші), та сприяння підготовки експедиції щодо його порятунку; другий - участь у реалізації проекту з організації німецької торгівлі в районі Нігер-Бенус - Хандельгезельшафт.

Протягом 1890-1894 рр. діяльність Колоніального товариства активізувалася, коло проблем та інтересів його значно розширилося. «Новий курс» рейхсканцлера Л. Капріві у колоніальній політиці спонукав до пошуку нових форм співпраці з урядом. У 1890 р. Товариство висловило надію, що уряд буде зміцнювати позиції Німеччини в Африці. Особливе його занепокоєння викликала Південно-Західна Африка, тому керівництво Колоніального товариства намагалося довести, що ця колонія має економічну цінність, знаходиться у сприятливих природно-кліматичних умовах, які вигідно відрізнялися від тропічних колоній Німеччини. У 1891 р. товариство надало 10 тис. марок для підтримки колоністів у Південно-Західній Африці. Незважаючи на невелику суму там розпочалася планомірна діяльність з організації фермерських господарств. У тому ж році член Колоніального товариства барон К. Юхтріц був направлений у колонію з метою вивчення її «поселенської» цінності, щоб розробити детальний план заселення. Із цим проектом керівництво товариства передбачало звернутися до уряду. Аналогічна робота з організації переселення німців у колонії проводилась і в Східній Африці. 1892 р. Колоніальне товариство внесло на обговорення бундестагу проект «Закону про переселення» і перейшло до практичної колонізації. 22 тис. марок було надано для організації німецьких ферм у Південно-Західній Африці [11, с. 191].

Керівництво товариства проводило серед мас велику роботу з пропаганди важливості для Німеччини вторгнення у внутрішні райони Камеруну, зверталося з відповідними запитами й рекомендаціями до уряду, вивчало можливості судноплавства річками Камеруну і вимагало прискорення вирішення питання щодо врегулювання його кордонів. У 1893-1894 рр. Німецьке колоніальне товариство організувало експедицію до Камеруну, в ході якої наукові дослідження поєднувалися з каральними акціями проти аборигенів. У зв'язку з цим, у німецькому суспільстві формували уявлення про африканське населення як абсолютно «дике», яке залучати до європейської цивілізації можливо лише силою.

Не залишалися поза увагою товариства і події в Того. Занепокоєння його керівництва викликало посилення французьких позицій у внутрішніх районах цієї країни. Тому заснування там форту Бісмарксбург - опорного пункту німецького колоніального панування - віталося. За ініціативою та на кошти Колоніального товариства був створений «Deutsche Togo-Komitee» для подальшої колонізації країни, а також організована дослідницька експедиція. Слід зазначити, що на Східну Африку Колоніальне товариство звертало менше уваги не тому, що ігнорувало її, а тому, що справедливо вважало, що її статус головної колонії, в очах уряду і так забезпечить їй достатні можливості для колоніального розвитку. У той же час керівництво товариства звернулося до уряду з проханням сприяти у реалізації колоніальних проектів Еміна-паші і надати кошти для створення німецької адміністрації в областях, які планувалося ще завоювати.

Колоніальне товариство внесло декілька пропозицій щодо організації та вдосконалення управління на захоплених територіях. Відділення товариства у Ганновері неодноразово зверталося до центрального керівництва з пропозицією внести до уряду проект створення спеціального колоніального управління, запланувавши його фінансування у бюджеті на 1894-1895 рр., а також розпочати підготовку кадрів професійної колоніальної бюрократії. «Культурна робота» товариства включала в себе відкриття шкіл для німецьких і туземних учнів, з метою підготовки кадрів для проведення наукових досліджень в колоніях. А для популяризації колоніальних ідей, у 1890 р. було закладено колекцію Німецького Колоніального музею, експозицію якого поповнювали і змінювали.

Після заснування станції в Кіліманджаро члени Колоніального товариства рекомендували німецьким поселенцям поєднувати наукову роботу з вирішенням практичних колоніальних завдань. Однією з пріоритетних галузей досліджень була «тропічна медицина», необхідна для забезпечення умов переселення німців у колонії. На зборах біологів і лікарів у Бремені у 1890 р. серед питань, що розглядалися, було і питання про «тропічну гігієну», тобто про медичне забезпечення колонізації в умовах тропіків [11, с. 193].

До «культурної» і цивілізаторської діяльності входила і боротьба з рабством та работоргівлею. Саме з цією метою у 1890 р. Німецьке колоніальне товариство створило у своїх структурах спеціальну комісію, вклавши в її організацію 3 тис. марок, і звернулося до уряду з проханням сприяти фінансуванню та практичній діяльності з «цивілізації туземців». Досить ілюзорні уявлення членів і керівників товариства відносно того, як необхідно боротися з рабством, поєднувалися з загальною утопічністю проекту, тим більше, що уряд, підтримавши саму ідею, не надав фінансової допомоги для її практичної реалізації.

Проте, не лише утопічні ідеї виходили від Німецького колоніального товариства. Вже 1893 р. воно вперше виступило з агітацією за створення сильного німецького флоту, посилаючись на необхідність захисту постійно зростаючої зовнішньої і колоніальної торгівлі, власності німців у колоніях. Члени Колоніального товариства вважали, що саме слабкість військово-морського забезпечення не дозволила Німеччині відстояти свої торгові і політичні інтереси на Гавайських островах, які анексували Сполучені Штати Америки. Ідеологи Колоніального товариства песимістично прогнозували аналогічний розвиток подій на островах Самоа, котрі також потребували, з їхньої точки зору, військово-морського забезпечення. 17 березня 1894 р. питання про колоніальну політику на о. Самоа було одним із головних на засіданні Німецького колоніального товариства. Предметом обговорення стала необхідність забезпечення захисту німецьких підприємств, плантацій, торгівлі.

Протягом 1895-1896 рр. у Колоніальне товариство, за сприяння уряду, продовжило роботу за раніше визначеними напрямками «Deutsche Togo-Komitee», включаючи будівництво причалу в Того, сприяння переселенню німців у Східну і, особливо, у Південно-Західну Африку, організацію експедиції на Нову Гвінею та ін. У 1896 р. при Колоніальному товаристві було створено Колоніально-економічний комітет, якому належала роль генератора колоніально-економічних ідей та ініціатив, організатора побудови економічних основ колоніального фатерленда. Комітет забезпечував контакт з урядом у вирішенні нагальних потреб колоніальної економіки.

З 1 травня по 15 жовтня 1896 р. в Берліні проходила Колоніальна виставка, організована за ініціативи Німецького колоніального товариства, де було представлено типовий вигляд кожної колонії, включаючи відтворення туземного побуту та економічної діяльності. До Берліна спеціально привезли аборигенів і побудували копії їх поселень. У плануванні й споруджені експозиції особисто взяв участь голова Колоніального відділу П. Кайзер. Німці, які відвідували виставку, повинні були остаточно переконатися у відсталості «дикунів» і особистій «перевазі» носіїв «прогресу» та «цивілізації». Офіційна мета організаторів Колоніальної виставки полягала в тому, щоб «підтримувати і зміцнювати економічний зв'язок німців за кордоном із фатерлендом», а неофіційна - ширше впроваджувати колоніальну ідею в масову свідомість. Організатори виставки показали «картину життя» німецьких колоній за дванадцять років, досягнення «культурної роботи» з аборигенами і «стан розвитку». Звичайно, багато з представленого на виставці було розраховане на зовнішній ефект «екзотичного» і досить емоційно впливало на уяву пересічних громадян. Занадто скромні німецькі досягнення колоніальної економіки не зайняли на виставці багато місця, проте, прагнучи переконати громадян у прагматичній корисності колоніальної політики, керівництво Колоніального товариства все ж створило експозицію «Необхідність колоніальної політики з торгово-політичної точки зору» [11, с. 199].

У зазначений період розширюється регіон колоніальних інтересів товариства. Об'єктом уваги керівництва стає Океанія. Віддаленість тихоокеанських колоній від метрополії спонукала до пошуку нових форм співпраці з аборигенами в інтересах успішної колонізації. Колоніальне товариство прагнуло покращувати умови життя німецьких колоністів на далеких островах, надавало кошти для німецької школи на Самоа і вимагало від уряду забезпечення сприятливих умов для німецького підприємництва в Океанії.

Одним із пріоритетних напрямків діяльності товариства залишалося дослідження колоній. Так, вчений-географ К. Дове працював за завданням Колоніального товариства у Південно-Західній Африці, де, після проведених ним попередніх досліджень, планувалось відкрити опорні пункти. Матеріали, зібрані вченим, були оцінені як значний внесок у колоніальну політику. Слід зазначити, що протистояння корінного населення призводило до посилення військового потенціалу німецьких експедицій. У складі останніх, у Німецькій Східній Африці, за чисельністю переважали офіцери. Дослідницькі і наукові станції об'єктивно відігравали роль форпостів німецької колонізації. Керівництво Колоніального товариства виступало з ініціативою освоєння Адамауа шляхом насильницького придушення протистояння аборигенів і організувало декілька експедицій залучивши урядові ресурси (Адамауа підкориться німецьким і британським військам у 1903 р.).

Союз географічної науки і колоніальної політики мав забезпечити благополуччя пересічного німця і нації в цілому. Стосовно Африки їх дослідження набували все більше і більше політичного характеру. Поглиблення теоретичних досліджень сприяло розвитку колоніальної ідеї та активізації експансіоністських намірів.

Утворення Німецького колоніального товариства завершило процес організаційного оформлення колоніального руху. А оскільки метою діяльності Товариства була не лише пропаганда і агітація, а й організація практичної діяльності у справі колоніальних загарбань, воно сприяло остаточній консолідації сил пануючих кланів країни, прихильників активної колоніальної політики.

Джерела та література

колоніальний німецький товариство політика

1. Суворов Ю.В. Германская социал-демократия: Сб. документов / [Ю. Суворов, В. Двинская]; ред. Е. Нетылько. - Петрозаводск: ПетрГу, 2005. - 251 с.

2. Deutsche Kolonialpolitik in Dokumenten: Gedanken und Gestalten aus den Letzten funfzig Jahren / Hrsg. und eingeleitet von Dr. E. Jacob. Geleitwort von Dr. H. Schnee. - Lpz.: Dieterich, 1938. - 608 s.

3. Die Verhandlungen des Deutschen Kolonialkongresses 1905 zu Berlin am 5, 6. und 7. Oktober 1905. - B., 1906.

4. Bruhhen. Aufgaben den Kolonialgesellschaften / Bruhhen // Deutsche Kolonial Zeitung, Bd. 1, 1884, H.15, S. 296-298.

5. Programm der Kolonialgesellschaft // Deutsche Kolonial Zeitung, Bd.4, 1887, H.21. - S. 104.

6. Возняк В.Г. Развитие колониального движения в Германии в 1871-1887 гг.: дисс…. канд. ист. наук: 07.00.03 / В.Г. Возняк. - М., 1989. - 235 с.

7. Заболотна Л.Л. Витоки німецького колоніалізму (70-і - перша половина 80-х рр. ХІХ ст.) / Л.Л. Заболотна // Вісник Луганського НУ ім. Т. Шевченка: Історичні науки. - Луганськ: ЛНУ, 2008. - №15 (154) серпень. - С. 59-65.

8. Патрушев А.И. Германские канцлеры от Бисмарка до Меркель / А.И. Патрушев. - М.: МГУ, 2009. - 432 с.

9. Петряев К.Д. Курс лекций по истории Франции, Германии, Англии, Ирландии и США 1871-1914 гг.: в 2-х ч. / К.Д. Петряев. - К.: КГУ, 1958. - Ч. 1. (1871-1900). - 443 с.

10. Пуховская Е.Ю. Кризис германской колониальной политики в конце 80-х годов XIX в. / Е.Ю. Пуховская // Диалог культур народов России, Сибири и стран Востока. - Иркутск, 1998. - Кн.1. - С. 110-123.

11. Пуховская Е.Ю. Колониальная идея в кайзеровской Германии. Замыслы и воплощение: дисс…. д-ра. ист. наук: 07.00.03 / Е.Ю. Пуховская. - Иркутск, 2001. - 883 с.

12. Троян С.С. Политическая борьба в Германии по вопросам колониальной политики в Африке в 1871-1890 гг.: дисс…. канд. ист. наук: 07.00.02 / С.С. Троян. - Ужгород, 1990. - 184 с.

13. Klaus K. Die deutsche Kolonialgesellschaft und die deutsche Kolonialpolitik - von den Anfangen bis 1895: Inaug.: Diss. / K. Klaus. - B., 1966. - 292 s.

14. Wackerbeck L. Die deutsche Kolonialgesellschaften: Inaug. - Diss. / L. Wackerbeck. - Munster, 1977.

15. Zimmermann A. Die Kolonialreiche der Grofimachte 1871-1916 / A. Zimmermann. - B., 1916. - 403 s.

Размещено на Allbest.ru