Ідея козацької волі в пропагандистський і організаційній діяльності анархістів в українському селі (1905-1920 рр.)

Victor Savchenko

The article opens up the theme of the formation of the Ukrainian anarchist peasant anarchist movement, as silent Soviet and modem Ukrainian istriografiya. Advocating anarchist ideals anarchists used for approval of Zaporozhzhyan Cossacks traditions of struggle for freedom, ideals and experiences of selforganization of the Ukrainian Cossacks. Starting from 1905 the anarchists of Ukraine have begun to establish local anarchist groups and mobile combat units in the Ukrainian milages of region Kherson, Podolia, Kiev, Katerinoslav, Poltava, Chemihiv, Northern Tavria, which are often formed Ukrainian teachers. In the Alexandersity county in 1906 - 1911 years anarchist federation acted Zaporozhian region, which in its tradition of promoting the use of cossack liberties. In 1918 - 1920 years Zaporozhzhyan Sich tradition tried to resurrect the Makhno movement and the revolutionary - Ukrainian insurgent army (Makhnovci), Confederation anvarhist of organizations of Ukraine «Nabob*. The origins of freedom and national anarchism in the Ukraine, Makhno movement ideologues attributed to Zaporozhzhyan Sich.

Key words: anarchists, students, Cossacks, N. Makhno, Ukrainian peasantry.

Аннотация

Идея казацкой воли в пропагандистской и организационный деятельности анархистов в украинском, селе (1905 - 1920 гг.).

Виктор Савченко

В статье раскрывается тема формирования анархистами Украины крестьянского анархистского движения, о чем умалчивала советская и современная украинская историография. Пропагандируя анархистские идеалы, анархисты использовали для их утверждения традиции борьбы запорожского казачества за свободу, идеалы и опыт самоорганизации украинского казачества. Начиная с 1905 г. анархисты Украины начали создавать местные анархистские группы и мобильные боевые отряды в украинских селах Херсонщины, Подолья, Киевщины, Екатеринославщины, Полтавщины, Черниговщины, Северной Таврии, которые часто формировались украинскими учителями. В Александровском уезде в 1906 - 1911 гг. действовала федерация анархистов Запорожского края, которая в своей пропаганде использовала традиции казацких вольностей. В 1918 - 1920 гг. традиции Запорожской Сечи пытались воскресить махновское движение и Революционно - повстанческая армия Украины (махновцев), Конфедерация анвархистских организаций Украины «Набат». Истоки свободолюбия и народного анархизма в Украине идеологи махновского движения относили к Запорожской Сечи.

Ключевые слова: анархисты, студенты, запорожцы, Н. Махно, украинское крестьянство

Махновський рух, який у 1918 - 1921 рр. підняв на боротьбу за волю українських селян Катеринославської, Херсонської, Полтавської губерній, Північної Таврії, захопив ті самі терени, на яких віками жили і боролися славні сини України - запорізькі козаки. Переважна більшість повстанців - махновців була нащадками запоріжців, не тільки у родинному сенсі, вони були духовними нащадками своїх прабатьків. Селянські анархісти України уявляли себе своєрідними месниками - «шляхетними розбійниками», «запорожцями», бо реальна - «матеріальна» Російська імперія бачилася ними, як соціальне пекло, а її реалії не влаштовували молодих радикалів, як перспектива життя. Вони намагалися плекати романтизований ідеал - анархію, розглядаючи підпільну боротьбу проти влади і террор, як «чистилище».

Українська ментальність початку XX ст. на півдні України формувалася як «анархічна», що часто - густо ігнорувала «державність», міфологізувала «козака Мамая», як «авантюриста- індивідуаліста». Український ідеал, «козацька воля», був замішаний на індивідуалізмі, волюнтаризмі та непокорі. В той час, коли для росіян виступ проти «своєї» держави був «святотатством», українці бачили у владі, що йшла з Петербургу і Москви, тільки «ґвалтівника».

Історик В. Чоп вперше розглянув запорозькі традиції в махновському русі. Він знайшов та проаналізував значну частину факторів, що зближували махновців із запорожцями давніх часів, але його аргументи не торкалися анархістської складової махновського руху, анархістського тлумачення «волі запорозької». В. Чоп вказав на географічну, етнографічну, антропологічну близькість махновських повстанців і запорожців: на спільний менталітет, традиції і національну пам'ять, родове походження, сотенний поділ «махновських» сіл, спільність географічного поширення двох явищ: «В Гуляй-Полі ніколи не забували про запорозьку старовину. Легенди про заснування цієї військової слободи тягнуться від останньої чверті XVIII ст... Махно згадував, що про запорозьких козаків йому розповідала мати». В той же час В. Чоп робить висновок про те, що «...керівна ланка махновського руху не докладала жодних зусиль, на відміну, наприклад, від керівництва армії УНР, для штучного пропагандистського нав'язування козацької традиційності та атрибутики. Всі зовнішні та внутрішні прояви «покозачення» махновських повстанців йшли знизу, будучи ініціативами представників рядової маси повстанців та нижчого командного складу» Чоп В. М. Проблема існування Запорозьких козацьких традицій в історії махновського руху // Записки історичного факультету ОНУ імені І. І. Мечникова.- 2006. - Вин. №17. - С. 196 - 203..

Насправді, починаючи з часів формування анархістського руху в Україні, анархістські ідеологи, під час діяльності серед українського селянства, прославляли звитягу запорожців. Анархісти підкреслювали волелюбство запорожців, їх рішучість у «військовому вирішенні» проблем свободи, традиції самоврядування та «вільних» рад Січі. Науковці давали різні епітети феномену українського «козацького» індивідуалізму: «безмежний» (І. Мірчук), «анархійний» (В. Янів)... В. Липинський вважав основною рисою українця «стихійний нахил до всякого індивідуалістичного анархізму». М. Драгоманів вважав, що українці, наслідуючи козацьку вдачу, будуть виборювати бездержавний федералізм, самоврядування. М. Драгоманів, виходячи з феномену українського козацтва, сформував анархістський ідеал свобідної, рівної, справедливої особистості Хруцький А. Два Українські Анархісти: Михайло Драгоманов та Нестор Махно// [Електронный ресурс]. - Режи доступу: www.ditext.com/chrucky/makhno.htm.. В творах класиків анархізму М. Бакуніна та П. Кропоткіна оспівується сильна, вільна людина, що встановлює самоврядування, як прояв вищого порядку - анархії, коли людина не підлягає державі та політичним інституціям, а сама є носієм порядку.

В той же час Н. Махно, деякий час, пребував у полоні загального «негативу» по відношенню до слова «казак», який затвердився в революційному середовищі в 1900 - 1920 рр. Махновці воювали проти козаків армії гетьмана П. Скоропадського та армії ЗСПЮ генерала А. Деникіна (частини донських, кубанських, терських козаків), царська влада придушивала революційний рух у 1905 - 1907 рр. з допомогою донських козаків, яким нав'язала поліцейські функції. Слово «отаман» використовивали, як донські козаки, так і прибічники УНР, Української держави, тому махновські командири прагнули користувалися почесним запорозьким титулом «батько» (Батько Правда, Батько Савон и ін.). Але, відомо, що Н. Махно позитивно згадував про запорозьких козаків та їх традиції української самоврядування. Описуючи в своїх мемуарах загальні збори у Гуляй-Полі (лютий 1918 р.) Н. Махно писав: «це були збори справжньої Запорізької Січі» Чоп В. М. Проблема існування. - С. 200..

Хоча анархістський рух в Україні зародився 1903 р., до осені 1905 р., цей рух не набув масовості і був підтриманий переважно «нетрами» міських робітничих околиць, до 60% анархістів того часу в Україні були єврейськими ремісниками. З літа 1905 р. перед анархістами стало гостре питання пошуку масової підтримки не тільки по містах, але й в українському селі. Нажаль, в українському історичному середовищі продовжує «блукати» міф про анархістів 1905 - 1916 рр., як про виключно міських маргіналів, але, анархісти бачили в українських селянах «природню бунтарську силу», що має анархістські традиції та потенції. Анархісти - пропагандисти пішли по селах Центральної України, в яких зберіглася пам'ять про «вільне козакування» предків. Звісно, в своїй пропагандистський роботі анархісти зверталися до «зразків» славної української історії, до образів запоріжців - «фанатиків волі».

З весни 1906 р. анархісти - комуністи активізували свою діяльність в українському селі, намагаючись підняти селянство на бунт проти влади. На півдні Київської губернії (де місцеві кобзарі ще співали про звитягу січовиків) постала Київська федерація вільної селянської спілки, яку очолили анархісти - вчителі народних шкіл, надаючи анархістському рухові українського національного забарвлення. По селах Київщини діяли Федерація (група) селянських анархістів - комуністів «Вільна громада» - «Вільна селянська спілка» (вчитель Я. Коваль, О. Ворошевич, Т. Штеп, І. Бабич, В. Полубояр, О. Ціцерух та ін.) Анархист. - Париж. - 1908. - №2. - С. 28; Альманах. Сборник по истории анархического движения в России. - Париж: Б.и., 1909. - С. 187..

В Черкасах поширювався анархістський журнал «Земля и воля», група колишніх місцевих соціал - демократів та есерів, шо перейшла на бік анархістів, видала три анархістські листівки в Смілі, закликаючи селян до бунту. Чигиринсько-Златопільська група анархістів - комуністів 1907 - 1909 рр. провела низку експропріацій і терористичних актів, а 1907 р. у с. Лебедін Чигиринського повіту надрукувала листівку «Слушай брат крестьянин, анархиста!» Буревестник. - Женева. - 1908. - №11 - 12. - С. 25; Центральний державний історичний архів України (далі - ЦДІА України). - Ф. 274. - On. 1. - Спр. 2606. - Арк. 36..

1907 - 1908 рр. актизувала свою діяльність Південноросійська федерація селян анархістів-синдикалістів. Одною з груп «федерації», що діяла по селах і містечках Васильковського, Черкаського, Чигиринського, Каневського повітів (Фастів, Ржигцив, Богуслав, Грушево, Сміла, Городище, Хлистунівка, Товсте, Ротмістрівка, М. Смілянка, Костянтинівна, Ковалівка, Топильна, Старосельци, Тернівка) керували брати І. та А. Жуки, В. Москальов, Я. Лісовий, студент Г. П'ятаков (майбутній радянський діяч). Радянський автор М. Моршанська, яку не можливо запідозріти в сімпатіях до анархістів, писала: ««На Юге России вообще, а в Киевский губернии в частности, анархистский движение был развит чрезвычайно широко» Моршанская М. Иустин Жук. - Л.: Прибой. 1927. - С. 12; ЦДІА України. - Ф. 274. - Оп. І.-Спр. 2710. -Арк. 13.. Г. Пятаков згадував, що: «Летом 1906 г. вел активную анархистскую работу среди крестьянской и рабочей молодежи; был руководителем кружка в 50 человек. Из этого кружка и соседнего, руководившегося Иустином Жуком, выделилась экспроприаторская группа во главе с Жуком» Пятаков Г. Авфтобиография // Деятели СССР и революционного движения России. Энциклопедический словарь Гранат. - М.: Сов. Энциклопедия, 1989. - С. 591.. Група I. Жука стала відома гучними експропріаціями, терором, сутичками із поліцією і загонами охоронців, пропагандою серед селянства «прямих дій». Разом з цією групою в Черкаському повіті, у Звенігородці, Городіщі, Каніві, с. Лебедин діяли і інші групи селянських анархістів-комуністів Державний архів Російської Федерації (далі - ДАРФ). - Ф. 102. - Оп. 234 (1909). - Спр. 12, ч. 21 Н. - Арк. 138-140, 405..

Наприкінці 1908 - на початку 1909 р. поліції вдалося вбити 12 лідерів та бойовиків анархістських груп Київщини (М. Мирошник, «Аріс» та ін.), арештувати І. Жука. Поліція була здивована тім, що систему анархістського спротиву на Київщині очолили вчителя Черкаського повіту: С. Мищенко, Е. К. Соловьов, С. Рубенштейн, И. Фоменко. Вчітель С. Семенко створив анархістсько-комуністичну групу у с. Товсте, Ф. Симінський - в Залеському, Буревич - в Кирилівці (центр організації), В. Даниленко и 3. Кононенко - в Моренцах, А. Фесенко - в Поповці, регенти церковного хора В. Гнедюк і І. Іваненко в Гнилице. Є данні, що два майбутніх повстанських ватажка визвольних зманань Д. Терпило - отаман «Зелений» та отаман С. Коцюр (Коцюра) були вчітелями, створившими у 1906 р. у Трипіллі і Чигирині місцеві анархістські групи ЦДІА України. - Ф. 274. - Оп. 1. - Спр. 2368. - Арк. 59; Ф. 318. - Оп. 1. - Спр. 1026. - Арк. ЗО - 33; Коваль Р. Отаман Зелений. - К.- Вінниця: Діокор. 2008. - С. 15.. Анархісти мали зв'язок із партизанським загоном ілегалістського отамана «Поліських лісів» О. Савицького на Чернігівщини, його загін 1907 - 1909 рр. проводив експропріації і терор під анархістськими гаслами, в Білій Церкві з ілегалистською групою «Ангел помсти» М. Лукіна¹⁰ ДАРФ. - Ф. 102. - Оп. 234 (1909). - Спр. 12, ч. 21 Н. - Арк. 135-138; оп. 237 (1909). - Спр. 12, ч. 21 Н. - Арк. 139 - 146; ЦЩА України. - Ф. 274. - Оп. 1. - Спр. 2293. - Арк. 4 - 6; Спр. 2709. - Арк. 9..

Непокоїла поліцію і те, що анархістський рух на Київщині почав співпрацювати із національним українським рухом. У Чигирині члени підпільної групи «Українська народна самооборона» (керівники групи українські есери) діяли в союзі з місцевимі анархістами. По селах Київщини був знайдений український переклад брошури російського ідеолога анархізму Леона Чорного (Турчинінова) ДАРФ. - Ф. 102. - Оп. 234 (1909). - Спр. 12, ч. 21 Н. - Арк. 209; ІЩА України. - Ф. 274. - On. 1. - Спр. 2605. - Арк. 37, 305; Спр. 2293. - Арк. 4-6..

Анархісти поширювали по селах Чернігівщині (Чернігівский, Новозибківський, Глухівський повіти) свої листівки. У с. Семенівка, по селах навколо Борзни, Глухіва, Конотопу, була створена Південно-західна група анархістів - комунистів. В найближчих до Полтави селах: Крутой берег і Дублящіна, в Сумському, Ахтирському, Ізюмському, Лебедянському повітах в 1906 р. формувалися селянські анархістські спілки - «Союзи» (с. Хобени, Сватовка, Краснопілля, Должанска волость та ін.). По селах Полтавщини були створені дві анархістські федерації¹² ДАРФ. - Ф. 102. - Оп. 234 (1909). - Спр. 12, ч. 69 А. - Арк. 4; ІЩА України. - Ф. 276. - On. 1. - Спр. 51. - Арк. 4 - 10; Ф. 313. - Оп. 2. - Спр. 2383. - Арк. 103; Ф. 274. - Оп. 1. - Спр. 3424, ч. 3. - Арк. 18; Ф. 336. - Оп.1. - Спр. 2393. - Арк. 34; Спр. 3004. - Арк. 2-4..

В Херсонській губернії анархістські групи фіксувалися поліцією по селах: Ново-Воронцовка, Гладоси, Плетений Ташалик, Акметечка, Інгулець, Богополля, М. Виські, Вахновки, Ольвіополь, Шістка. Журнал «Анархист» сповіщав, що справою «свідомих селян анархістів» є: «бойові виступи по селах Херсонської губернії». «В містечку Голта 1907 р. була створена місцева селянська група анархістів-комуністів, яка проіснувала до 1909 р. (відома вбивствами пристава, урядника, стражника, друкувала листівки). По селах Криве Озеро та Гніляково одеськими анархістами М. Репічем та М. Надєждіним були сформувані селянські групи анархістів-комуністів ЦДІА України. - Ф. 268. - Оп 1. - Спр. 79. - Арк. 183; Спр. 284. - Арк. 3; Ф. ЗОЇ. - Оп. 1. - Спр. 1426. - Арк. 24; Ф. 419. - Оп. 1. - Спр. 6016; Ф. 442. - Оп. 857. - Спр. 495 -а. - Арк. 3-5; Анархист. - Париж. - 1907. - №1. - С. 32..

На кордоні Катерининської і Таврійської губерній анархізм популяризувався в селянському середовищі колишніх поселень Запоріжжя та Азовського козацького війська, де по селах діяли анархістські бойові групи: Пологи (1906 - 1910), Гуляй-Поле (1906 - 1913), Новоспасівка (1906 - 1913), Гур'ївка (1906 - 1907). Найбільш відомий з цих груп був «Союз бідних хліборобів» (в якому починали шлях боротьби Н. Махно та інші махновські командири). Цей «Союз» був створений у квітні 1906 р. В. Антоні та братами П. та О. Семенютами і налічував більш ніж 40 «активістів». «Союз» друкував листівки (листівка «К крестьянам»), підтримувала зв'язки із анархістами Олександрівська та Катеринослава. Ватажок гуляйпільської групи О. Семенюта 1906 р. звертався до гуляйпільських анархістів: «Велика честь і слава вам - синам народу, славним правнукам запорожців» Кушніренко І., Жулінський В. Нестор Махно і «Союз бідних хліборобів». - Запоріжжя: Дніпровський металург, 2010. - С. 17 - 26; ЦДІА України. - Ф. 313. - On. 1.Спр. 583. - Арк. 43..

1906 р. був створений Подільсько-Бесарабський селянський союз анархістів - комуністів (групи в Болграді, Аккермані, Ізмаїлі), Селянський союз Поділля та Херсонської губернії. Анархістські «селянські спілки» намагалися утворити Української селянську федерацію анархістів - комуністів «Вільна громада», таємно видавати газету українською мовою «Вільна громада» у Летичеві. У повітовому містечку Балта анархізм пустив коріння, які два роки знищувала місцева поліція, тільки 1907 р. поліція заарендовала близько 60 анархістів з Подільсько-Бессарабського селянського союзу анархістів- комуністів та групи анархістів - синдикалістів Трудового Союзу. 1907 - 1908 рр. групи на Поділлі фіксувалися у містечках: Янушполь, Жмеринка, Гайсин, по селах: Цвілихівка, Брага, Атакі¹⁵ ДАРФ. - Ф. 102. - Он. 234 (1906). - Спр. 20, ч. 76. - Арк. 2; Он. 234 (1907). - Спр. 20, ч. 56. - Арк. 2; Он. 237 (1907). - Спр. 12, ч. 45. - Арк. 26 - 27; Спр. 12, ч. 45 А. - Арк. 12; Спр. 12, ч. 45 Н. - Арк. 27 - 28; ЦЩА України. - Ф. 275. - On. 1. - Спр. 1700. - Арк. 7; Ф. ЗОЇ. - On. 1. - Спр. 28187 - Арк. 3; Спр. 1251. - Арк. 4; Ф. 385. - On. 1. - Спр. 2131. - Арк. 2 - 3; Ф. 419. - Оп. 1. - Спр. 6035. - Арк. 6..

Анархістська агітація проводилася в с. Ново-Павлівка Таврійської губернії, с. Качанівка - Харківської губернії, по селах Новомосковського, Верхнідніпровського повітів Катеринославської губернії. Роменська група анархістів - комуністів до 1909 р. була сильнішою на Полтавщині (лідери: А. Найдиш, бр. Безпальчеви, Власенко, Пилипенко). 1910 р. полтавські анархісти намагалися, об'єднавшись, створити міжрайонну Малоросійську боєву групу анархістів ДАРФ. - Ф. 102. - Оп. 234 (1907). - Спр. 12, ч. 46. - Арк. 2; Оп. 238 (1908). - С,пр. 12 ч. 46. Арк. 4 - 13; Оп. 239 (1909). - спр. 12, ч. 46 А. - Арк. 120; ЦДІА України. - Ф. 268. - Оп 1. - Спр. 79. - Арк. 98; Спр. 79, ч. 2. - Арк. 22; Ф. 276. - Оп. 1. - Спр. 190. - Арк. 12; Ф. 320. - Оп. 1. - Спр. 438 А, ч. 111. - Арк. 760; Спр. 940. - Арк. 2 - 18; Арк. 2-8..

Навколо О. Семинюти та В. Антоні зібралася група селянськіх анархістів - комуністів «Запорізького краю»: О. Дорогобед, А. Мехеєв - «Отаман», «Солдат» - Т. Дудник, І. Опанасенко - «Старий» (бл. 20 осіб) ЦДІА України. - Ф. 313. - Оп. 2. - Спр. 2383. - Арк. 2.. 1909 р. О. Семинюта скоїв вбивство поліцейського пристава в Гуляй-Полі, група намагалася організувати втечу арештованих анархістів, вибух в'язниці. 1 травня 1910 р. в перестрілці з поліцією О. Семинюта загинув, але група продовжувала діяти до 1911 р., друкувала листівки Кушніренко І. Жулінський В. Нестор Махно і «Союзбідних хліборобів». - Запоріжжя, Дніпровський металург, 2010. - С. 45 - 48; Яланський В., Верьовка Л. Нестор і Галина. Розповідають фотокартки. - К.- Гуляй-Поле. 1999. - С. 77 - 90.. Анархісти «Запорізького краю» (нагадаємо, що сама назва Запорожжя, на початок XX ст. офіційно не вживалася, пропаганда розглядала запорожців як «бунтарів») вирішили відродити селянські групи Олександрівського повіту, поширювали серед місцевих селян привезені з Парижу листівки та брошуру українською мовою Групи анархістів-комуністів Запорозького краю - «Кілька спогадів про Прокопія Семенюту, Назара Зуйченко, Івана Шевченка». З брошури можна дізнатися, що Н. Зуйченко і І. Шевченко друкували на гектографі прокламації, агітували по селах в районі Гуляй-Поля, причому «організація охопила великий регіон». Автори брошури підкреслювали те, що згадані анархісти агітували тільки українською і були «запорожцями» ЦДІА України. - Ф. 313. - Оп. 2. - Спр. 2383. - Арк. 103..

1909 р. група анархістів з Гуляй-Поля та Олександрівська (Т. Шуба, 3. Рубловський та ін.) організували бойовий загін, але, нові арешти та загибель у перестрілці лідера, підірвали спроможності групи. 1910 р. поліцейські зведення вказували, що у с. Погребище місцеві мешканці співчувають анархістам. Числені групи анархістів продовжували непокоїти владу до 1911 р. коли структура анархо- селянського спротиву на Києвщині була остаточно розгромлена поліцією. Деякі селянські групи по українських губерніях продовжували діяти до 1913 р.²⁰ дарф. - Ф. 102. - Оп.239 (1909). - Спр. 12, ч. 15 А. - Арк. З, 20, 36..

На еміграції, в Швейцарії та Франції в 1909 - 1916 рр. діяла Федеративна спілка анархістів «Вільна громада», що намагалася вести пропаганду українською мовою (4 групи, керівник М. Музель (Рогдаєв), групи були пов'язані з «селянськими спілками» анархістів в Україні). 1914 р. М. Музель почав видавати в Парижі газету анархистів - комуністів «Набат» (1 № вийшов в липні 1914 р., до початку 1915 р. редакція «Набат» та одноіменна група опинилися в Женеві, де видала, ще три числа газети).

1917 р., після Лютневої революції, почалося відродження анархістського руху в Україні, поновили свою діяльність і анархістські селянські групи. Але на Правобережній України революційна боротьба вже проходила під гаслами «лівих» партій та партійних груп українського спрямування - УРСДРП та УПСР, в які перейшла частка колишніх сімпатиків анархістів, деякі анархісти знайшли себе в лавах партії більшовиків. Треба, вказати на те, що значну частину повстанських отаманів, більш-меньш анархістського штабу, таких як Зелений, Коцюр, Чорний ворон, окремі дослідники автоматично зараховують до симпатинів УНР, «національних», «петлюрівських» отаманів... хоча в них була анархістська історія та близька до анархістів програма (загони Трипільської «республіки» 1919 р., Чигиринської «республіки» 1919 р., загони Ф. Шуби та «шубівців» на Чорнігівщині 1919 - 1920 рр., загони анархістів «Самарських лісів» 1919 - 1920 рр., загони атамана Христового на Полтавщині 1920 р. та ін).

Восени 1918 р. анархісти створили Конфедерацію анархістських організацій України «Набат», зафіксував в цій назві українську складову. Незабаром Н. Махно створює Революційно-повстанську армію України, так само фіксуючи «українські цілі» цієї армії. В жовтні 1919 р. махновцями була проголошена Південноукраїнська трудова федерація, що мала свою «конституцію» - «Декларацію» (редагована анархістом В. Воліним, що у вересні - листопаді 1919 р. був головою махновської Ради, а з серпня по кінець грудня 1919 р. очолював пропаганду армії махновців - «культпросвітвідділ» при махновський Раді). В «Декларації» фігурує основне поняття -- Україна, про Росію майже нічого не йдеться, вона випадає з поля зору авторів. Ось як подає кінцеву мету боротьби армії махновців «Декларация»: «И когда революция эта, разгоревшись полным пламенем, охватит собой всю Украину и освободит ее от всех насильников и властителей, - тогда, ее верные бойцы, растворимся в миллионных рядах повстанческого народа и перейдем рука об руку с ним к свободному строительства анархии» Проект Декларации Революционно - повстанческой армии Украины. - Екатеринослав, 1919.. Об'єктом махновського перетворення була проголошена Україна, на що вказує і назва статті «Декларации» -- «Зносини з іноземними державами». Вона ставить Украшу поза Росією і наділяє її функціями вільної міжнародної політики. Вона проголошує, що волю народу - «соціальну й трудову незалежність України», буде захищати «все трудове населення України».

Анархіст та діяч махновського руху Волін (В. Ейхенбаум) підкреслював, що «атмосфера на Украине сильно отличалась от российской... Ряд районов Украины, в отличие от Великороссии, никогда полностью не подчинялся центральной власти. Их население сохранило определенный дух независимости, сопротивления. Умный и достаточно образованный, своего рода «индивидуалист», предприимчивый и инициативный, оберегающий свою независимость, веками привыкший отстаивать ее с оружием в руках, дорожащий своей свободой и самостоятельностью, украинец, по сути, никогда не был полностью порабощен -- не только телом, но и душой, что отличало его от остальных жителей Российской империи... В особенности это относилось к островам в низовье Днепра, знаменитому Запорожью, где свободолюбивые люди уже в XIV веке создали военные лагеря и в течение столетий боролись против попыток их порабощения со стороны соседних стран, в том числе России. В конце концов этим воинам пришлось подчиниться российскому государству. Но традиции «вольницы» на Украине так и не удалось полностью искоренить. Какие бы усилия не предпринимали цари, начиная с Екатерины II, чтобы уничтожить в душе украинского народа всякие остатки традиций «запорожской республики», это наследие минувших (XIV-XVI) веков оставило свой след... Украинские крестьяне сохранили любовь к свободе вплоть до наших дней. Она нашла проявление в их упорном сопротивлении всякой Власти, желающей их поработить» Волин В. Неизвестная революция 1917-1921. - М.: Праксис, 2005. - С.389..

В межах одного і того ж географічного регіону Запорожжя, з сталим етносом, в різні історичні епохи (XVI ст. та 1918 р.) виникли масштабні визвольні народні рухи, що демонструє виразні риси спорідненості та історичну спадковість цих явищ. Треба зазначити, що з усіх козацьких утворень Східної Європи запорожці були найбільш демократичним, федеративним об'єднанням, що ставила не меті досягнення соціальної справедливості, народовладдя. Подібні завдання декларувалися махновським рухом. Анархісти та махновці першої чверті XX ст. в своїй діяльності багато що запозичили з традицій самоврядування та змагань за волю Запорозької Січі.

Размещено на Allbest.ru