І. Мазепа як полководець: військові походи до Хаджибею, Північного Причорномор'я та Криму в 1687-1699 роках

Європейська програма дій, яка була вироблена державами Священної Ліги Міжнародний наступально-оборонний союз, який був підписаний 5 березня 1684 р. в австрійському місті Лінц між Австрійським цісарством, Венеціанською республікою, Річчю Посполитою та Апостольською столицею. Був направлений проти Високої Порти. Згідно з його умовами, австрійський цісар і польський король мали надати сухопутне військо, а венеційський дожа - морський флот для війни з турками. Католицький Рим мав фінансувати усі військові операції. Учасники Священної Ліги домовлялися відвоювати в Османів утрачені раніше території. Австрійський імператор повинен був спрямовувати свої сили проти турків в Угорщині та на всій території Подунав'я. Венеціанський дож мав здобути Далмацію, Грецію та острови в Середземному морі. Річ Посполита зобов'язувалася повернути «Поділля з Кам'янцем і Україну» («Сатепесо ett Podoliae ае Ukrainae vindicandis incumbent»), а також спрямувати свої війська до Північного Причорномор'я. Окрім того, країни Священної Ліги не могли укладати мирних угод з ворогами своїх союзників та повинні були добиватися вступу до Ліги Московського царства. Однією з головних умов входження Московії до Священної Ліги стало підписання «Вічного миру» з Річчю Посполитою у

1686 р. протягом 1684 - 1686 рр. передбачала військові походи козацтва Правобережної та Лівобережної України (як під контролем Речі Посполитої та Московської держави, так і самостійних), а також Запорозької Січі проти татар та інших мусульманських васалів Стамбула у Північному Причорномор'ї, Криму та на землях Молдавії. Включно до кінця XVII ст. Український гетьманат на чолі з Іваном Мазепою брав активну участь у боротьбі християнської коаліції європейських країн проти Османської імперії.

Після того як у серпні 1687 р. війська турецького візира Сулеймана потерпіли поразку від військ Габсбургського цісарства під Мохачем, Відень нарешті опанував більшою частиною Угорщини. У результаті цього відбувся заколот у середовищі османських воєначальників та зміщення з престолу довголітнього турецького султана Мегмеда IV Авджи Про відносини Українського гетьманату з Османською імперією у 1648 - 1687 рр. див. нашу статтю: Чухліб Т. «Цісар Турецький дозволяє Козацькому Війську та його державі плавати по Чорному морю...»: політичні відносини українських гетьманів з султаном Мегмедом IV Авджи // Україна в Центрально-Східній Європі / Відп. ред. В. Смолій. - Вип.9 - 10. - К., 2010. - С.93 - 135. Див. також: Він же. Respublica Christiana - Terra Cossacorum - Pax Orient: Козацька держава у міжцивілізаційному просторі Сходу та Заходу // Україна крізь віки. 36. наук, праць на пошану академіка НАН України В. Смолія. - К., 2010. - С.354 - 369., місце якого обійняв Сулейман II. У 1688 р. Відень все ж таки припинив воєнні дії з турками, адже у цей час розпочався конфлікт між Австрією та Францією. Перед загрозою війни на два фронти цісар йде на переговори зі Стамбулом, до яких з його боку долучається Польща та Венеція. Одночасно Річ Посполита проводить сепаратні переговори з турками і Кримським ханством. Особливу роль у цих дипломатичних комбінаціях відігравало Французьке королівство, яке хотіло спрямувати Варшаву проти Австрійської імперії та її союзників. Ще перед тим французький король Людовік XVI виступав, як посередник між польським королем і турецьким султаном у справі повернення Речі Посполитій Кам'янця- Подільського. У цей самий час Ян III Собеський знову повертається до ідеї оволодіння Молдавією та Волощиною, що вимагало військової допомоги українського козацтва не лише з Правобережжя та Лівобережжя, але й Запорожжя Станіславський В. Запорозька Січ і Річ Посполита. 1686 - 1699. - К.,2004. - С.79 - 80; Чухліб Т. Козаки і яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500 - 1800 рр. - К., 2010. - С.337 - 339..

Московська держава продовжувала виконувала свої зобов'язання як члена Священної Ліги, які взяла на себе від часу укладення Вічного миру 1686 р. з Варшавою. Головним чином, це лягло великим військовим та матеріальним тягарем на Батурин, який перебував у політичний залежності від Москви. Після невдалого Кримського походу 1687 р. протягом вересня-жовтня 1688 р. лівобережний охотницький полк Іллі Новицького разом з козаками Переяславського полку за наказом гетьмана І. Мазепи атакував турецьку місто-фортецю Очаків. Українці спалили посад міста й взяли у полон значну кількість татар. Тоді ж за наказом царів Івана та Петра і розпорядженням гетьмана І. Мазепи у гирлі річки Самари спорудили Новобогородицьку фортецю, яка б не лише обороняла Україну та Московію з півдня, але й слугувала б військовою базою для підготовки нових походів на володіння Кримського ханства.

Протягом березня-червня 1689 р. Москва і Батурин здійснили другий великий похід з метою завоювання Криму. На той час об'єднана армія нараховувала 140 тисяч чоловік, з них 100 тис. московського війська і 40 тисяч козаків Лівобережної України, головне командування над якими здійснював І. Мазепа. Ця грандіозна військова операція, незважаючи на локальні перемоги над окремими татарськими загонами, також закінчилися невдачею. Її причина полягала, насамперед, у непідготовленості московських військ до війни з кримською кіннотою та довгочасного перебування в умовах степу, де за відсутності спеціальної тилової служби було складно поповнювати запас провіанту і фуражу. Проведення цієї кампанії не дало змоги кримському ханові допомогти турецьким військам на Дністрі, Пруті й Дунаї, а також сприяло успішним діям венеціанського флоту проти кораблів Османської імперії на Середземному та Чорному морях Разин Е. История воєнного искусства XVI - XVII вв. - СПб.; М., 1999. - С.262.. Адже турки змушені були тримати значні сили свого флоту для оборони причорноморського узбережжя. У зв'язку з Кримським походом 1689 р. московсько- українського війська султан відмовився від наступальних дій на Балканах, а також змушений був перекинути частину своєї дунайської армії для посилення фортець у Північному Причорномор'ї та Криму Бабушкина Г. Международное значение крымских походов 1687 и 1689 гг. / / Исторические записки. - Москва, 1950. - №33. - С. 158 - 172..

Однак українське козацтво продовжувало проводити розвідувальні бойові дії на берегах Чорного моря. У вересні 1689 р. сотник Полтавського полку Іван Ковальчук разом з кількома сотнями воював в урочищах Кочубея (Хаджибея) на шляху між Білгородом (Ак-Керманом) та Очаковом. Як засвідчував гетьман І. Мазепа у своєму листі за 19 жовтня 1689 р.: «Пішов у Дикі поля по моєму наказу ватаг Іван Ковальчук з товариством для вчинення промислів над неприятелями бусурманами, і будучи він на шляху Очаківськім до Білого города на урочищах Кочубея...» Листи Івана Мазепи/ Упор. В. Станіславський. -T.l: 1687 - 1691. - К.,2002. - С.361..

З початком останнього десятиліття XVII ст. було розпочато проведення спільних військових операцій козацьких полків з Лівобережної та Правобережної України, а також Запорозької Січі та Слобожанщини проти татар і ногайців Чухліб Т. Українське гетьманство у війні європейської Священної Ліги з Османською імперією 1684 - 1699 рр. // Terra Cossacorum: студії з давньої і нової історії України.

Науковий збірник на пошану д. і. н., проф. Валерія Степанкова. - К., 2007. - С.233 - 260.. Кримські татари не лише здійснювали постійні напади на українські землі, але й дієво допомагали туркам воювати з Австрійською імперією та її союзниками у Центральній та Південно-Східній Європі. Однією з перших таких кампаній стала участь підрозділів С. Палія та козаків з Переяславського полку Лівобережної України у битві з татарами, яка відбулася у травні 1690 р. на р. Тікич поблизу Білої Церкви. Наприкінці червня того ж року гетьман Мазепа наказав компанійському полковнику І. Новицькому готуватися до спільного з правобережцями походу на турецьку фортецю Кази-Кермен у пониззі Дніпра. З боку Лівобережжя в цій операції, яка відбувалася з 22 липня до 16 серпня 1690 р., взяли участь близько 4 тисяч компанійців та сердюків, козаки Переяславського і Лубенського полків, а зі сторони Правобережжя - тисячний підрозділ С. Палія Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останної чверті XVII століття. - Дніпропетровськ, 2003. - С.372; Сокирко О. Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669 - 1726 рр. - К.,2006. - С.245..

У липні 1690 р. об'єднані українські війська під керівництвом генерального осавула Івана Ломиковського знову атакували Очаків. Саме у цей час козаки воювали з татарами в околицях Хаджибею. «Іван Ковальчук з товаришами у сімдесят чоловік перебуваючи за турецьким городом Очаковим в урочищі Пересип (поблизу Хаджибея. - Т. Ч.) побили татар із Криму» Листи Івана Мазепи / Упор. В. Станіславський. - Т.1: 1687 - 1691. - К., 2002. - С.387., - так оцінював цю локальну військову операцію сам І. Мазепа. Цього ж року козаки вінницького полковника Самуся (Самійла Івановича) воювали з татарами поблизу Білгороду і Килії. Основним методом боротьби з турками і татарами у цей час стали рейди, в ході яких по опорних пунктах та місцях зосередження противника наносилися блискавичні удари Сокирко О. Вказана праця. - С.244.. Такі військові дії проти володінь Османської імперії в Північному Причорномор'ї планувалися країнами- учасницями антитурецької коаліції й, головним чином, організовувалися в гетьманській канцелярії І. Мазепи.

З огляду на військові інтереси Священної Ліги та підписані угоди, у березні 1691 р. австрійські та польські дипломати у Москві вимагали від царського уряду розпочати черговий похід на Кримське ханство, щоб відволікти сили Османської імперії з театру бойових дій на Балканах. Поки планувалося організувати третій напад на Крим, майже трьохтисячний корпус українського козацтва з «обох берегів» Дніпра здійснив похід до Буджаку й розгромив частину місцевої орди. Навесні 1692 р. відбулася чергова виправа правобережного та лівобережного козацтва до Очакова.

Козаки знову воюють в околицях Хаджибея. «...Весь народ український, особливо запорожці, бажають битися з невірними, сподіваючись на велику користь», Бантыш-Каменский Д. Источники малороссийской истории. - Ч. 1. - Москва, 1858. -С.12. - відзначав у цей час гетьман І. Мазепа.

У квітні 1693 р. білоцерківський полковник С. Палій писав з Фастова до Яна III Собеського: «...Коли той не приятель меча святого посягнув на все християнство... До того ж спільна і нерозірвана Ліга Монарша квітне В[ашої] Королівської] М[илості] П[ана] М[ого] М[и]л[остивого]; щоб Цар Пр[есвітла] Величність просив на услуги і підданих ВКМ до спільної праці проти того неприятеля. Тоді я, слуга і підданий ВКМ, не бажаючи попасти в гнів монаршої В[ашої] К[оролівської] М[илості] Щана] М[ого] М[и]л[остивого], дідизної, не відмовляюсь від тієї праці до порятування Християн (виділ. - Авт)» Бібліотека Музею Чарторийських у Кракові, відділ рукописів. - Рукоп. 844/4, арк.133 - 134.. Восени того ж року С. Палій разом з підрозділами Лівобережної України (разом до 7 тисяч козаків) здійснили напад на околиці Тягині у Молдавії й витримали кількаденний бій з військами Білгородської орди Samecki К. Pami^tniki z czasow Jana Sobieskiego. Diariusz і relacje z lat 1691 - 1696 / Wyd. J. Wolinski. - Wroclaw, 1958. - S.55..

Влітку 1694 р. козаки Київського полку Костянтина Мокієвського, компанійці з полків Григорія Пашковського і Михайла Кузьмовича та правобережне козацтво1 під керівництвом С. Палія за наказом гетьмана І. Мазепи вже вкотре штурмували Очаків й захопили сотню полонених. Через деякий час 20-тисячне українське військо наказного гетьмана і чернігівського полковника Якова Лизогуба (до нього входили й правобережні підрозділи) воювало у буджацьких степах, де за свідченнями Самійла Величка «села спустошили, і багато ясиру набрали, і іншої здобичі, і в цілості повернули...» Величко C. Літопис. - T.2 - К., 1991. - С.234..

Восени 1694 р. козаки лубенського полковника Леонтія Свічки, компанійці І. Новицького разом з правобережцями та запорожцями знову здійснили успішний похід до Північного Причорномор'я. Повертаючись з Буджаку до Фастова, С. Палій надіслав до білоцерківського коменданта «реляцію» з повідомленням про знищення 7 татарських поселень, захоплення 23 гармат і наметів самого хана, подарованих тому султаном Бібліотека Національного інституту Осолінських у Вроцлаві, відділ рукописів. - Рукоп. 452/ II, apK..l;Wiadomosci do dziejow Polskich z Archiwum Prowincyi Szlaskiej / Zebral August Mosbach. - Warszawa, 1860. - S.391.. Фастівський полковник відправив до польського короля й коронного гетьмана 20 полонених «язиків». Того ж року загін запорожців на чолі з кошовим отаманом Запорозької Січі Шарпилом атакував Перекоп і захопив на Сиваші татарську вежу, прапори, 8 гармат та захопив 200 полонених Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останної чверті XVII століття. - С.380..

Протягом 1695 - 1696 рр. Московська держава та Український гетьманат здійснили два великих походи на зайнятий турками Азов та один у пониззя Дніпра. Метою цих операцій було відвоювання в Османської імперії та Кримського ханства виходів до Чорного та Азовського морів Станіславський В. Участь лівобережного та запорозького козацтва в боротьбі з Османською імперією // Україна в Центрально-Східній Європі. - Вип. 5. - К., 2005. - С.581.. Вже під час першого Азовського походу, який хоча й не завершився взяттям Азову, українсько-московськими військами було завойовано чотири турецькі фортеці у пониззі Дніпра - Кази-Кермен (Газі-Кермен), Мустріт-Кермен (Нусрет- Кермен, Таванськ), Мубарек-Кермен (Мубеуре-Кермен) та Іслам - Кермен (Шах-Кермен). Влітку 1695 р. з наказу І. Мазепи було здійснено один з найбільших морських походів українського козацтва того часу. На чолі з кошовим отаманом Я. Морозом одна тисяча 740 запорожців та лівобережних козаків на 40 човнах атакували турецькі судна в Чорному морі. Під час морських боїв українцями було знищено 3 ворожих корабля та захоплено декілька десятків полонених Там само. - С.588 - 589..

Влітку 1696 р. близько 15 тисяч козаків з Чернігівського, Гадяцького, Лубенського полків, а також компанійці та сердюки з Лівобережжя під керівництвом Я. Лизогуба за наказом гетьмана І. Мазепи взяли участь у другому московсько-українському поході на Азов. У цій виправі також брав участь і «перший бомбардир» московської армії - цар Петро. Українські козаки відзначилися протягом місячної облоги, з 17 червня до 18 липня 1696 р., цієї потужної турецької фортеці, під час якої вони втратили загиблими 160 і пораненими 272 чоловік. 19 липня турецький гарнізон Азовської фортеці капітулював, що спричинило велику паніку в Османській імперії та Кримському ханстві, а також велике піднесення у країн-учасниць Священної Ліги. Повернення російських військ до Москви було обставлено надзвичайно урочисто й досить незвично для жителів столиці. Згідно з висновками істориків, гучне світське святкування Азовської перемоги над турками означало офіційний початок імперського періоду в історії Московської держави, а проїзд Петра І попід класичною Тріумфальною аркою (яка була зроблена за проектом українського архітектора І. Зарудного) начебто мало символізувати наступність подвигів античних імператорів, а, отже, претензій царської влади на міфічну спадщину Римської імперії Верстюк В., Горобець В., Толочко О. Україна і Росія в історичній ретроспективі. - Т.1. - К., 2004. - С.180; Лотман Ю., Успенский Б. Отзвуки концепции «Москва - Третий Рим» в идеологии Петра Первого // Успенский Б. Избранные труды. - Т. 1. - М., 1968. - С.124- 141..

У жовтні 1696 р. гетьман І. Мазепа писав до Петра І, що вислав козацькі полки на ті шляхи, якими «бусурманські війська ходили на німецьку війну» Станіславський В. Вказ. праця. - С.592., тобто до Австрії та Угорщини. У листопаді того ж року частини Полтавського (його очолював Ф. Шепель) і Миргородського (І. Мирович) полків разом з охотницькими підрозділами Лівобережної України на чолі з С. Палієм (цьому полковникові з Правобережжя, з огляду на його військовий хист, довірялося командувати об'єднаними військами) атакували татарські поселення поблизу Дубоссар. Тоді ж для боротьби з турками на морі та нападу на ворожі фортеці в Україні було виготовлено 70 великих та майже тисячу малих морських човнів. Протягом 1697 р. значні сили українського козацтва здійснили т. зв. другий Дніпровський похід, під час якого відбулися важливі бої з турками за утримання стратегічних фортець у пониззі Дніпра.

Протягом 1697 - 1698 рр. за наказом правителя Українського гетьманату І. Мазепи було здійснено два великих військових походів українсько-російського війська у пониззя Дніпра. У травні-жовтні 1697 р. з метою завоювання Очакова і захисту вже відвойованих у турків Кази-Кермена і Таванська було проведено т. зв. Другий Дніпровський похід. Зокрема, багато українців загинуло з 31 липня по 2 серпня під час оборони від потужного яничарського штурму захопленої перед тим козаками фортеці Шин-Гірей, яку все ж таки довелося залишити Станіславський В. Дніпровські походи 1697 - 1698 рр. в ненадрукованих листах Івана Мазепи до Петра І // Україна в Центрально-Східній Європі. - Вип.б. - К.,2006. - С.489 - 508.. Всього під час цього походу загинуло 253 та було поранено 425 козаків. Натомість втрати османських сил становили близько 6 тисяч осіб Бантыш-Каменский Д. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. - К., 1993. - С.563.. А в травні-серпні 1698 р. відбувся Третій Дніпровський похід, що мав за мету забезпечити належну оборону нижньодніпровського плацдарму. Зокрема, у боях з яничарами за Кази-Керменську і Таванську фортеці відзначилися Київський, Прилуцький та Миргородський полки, які нараховували до 8 тисяч козаків Станіславський В. Вказ. праця. - С.505.

²⁵ Цит. за: Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. - Нью-Йорк; Київ, Острог, 2001. -С.96.

²⁶ Мацьків Т. Англійський текст Зборівського договору 1649 року та інші вибрані статті. - Нью-Йорк, Львів, Київ, 1993. - С.29 - 37.

²⁷ Складовою частиною війни християнської Священної ліги з Османською імперією стала російсько-турецька війна 1686 - 1700 рр.

²⁸ Складено автором.

²⁹ Гетьман Війська Запорозького «обох сторін Дніпра» І. Мазепа здійснював вище військове командування усіма військовими операціями, де були задіяні українські козацькі полки з 1687 до 1700 рр..

Оцінюючи участь Українського гетьманату у християнсько - мусульманському військовому протистоянні сам український полководець, гетьман Мазепа писав: «Протягом 12 років, від початку свого гетьманування, зробив я 11 літніх і 10 зимових походів, і не важко кожному розсудити, які труднощі, збитки, руйнації від цих безупинних походів терпить Військо Запорозьке і вся Мала Росія»25. 8 лютого 1700 р. московський цар Петро І в урочистій обстановці вручив гетьману І. Мазепі щойно заснований найвищий імперський орден св. Андрія, відзначаючи тим самим доблесну участь багатотисячних козацьких полків Українського гетьманату у російсько-турецькій війні 1686 - 1700 рр. Від імені європейських країн, що входили до Священної Ліги, польський король Август II Саксонський у 1703 р. нагородив І. Мазепу за боротьбу проти турок і татар орденом «Білого Орла», а австрійський імператор Йосиф І Габсбург невдовзі надав українському гетьману, в т.ч. і за військові заслуги, титул «найсвітлішого князя Священної Римської (Австрійської. - Т.Ч.) імперії»26. Такі дії європейських монархів переконливо засвідчували значний внесок українців на чолі з видатним полководцем свого часу Іваном Мазепою у війну християнських країн з Османською імперією в останніх десятиліттях XVII ст.

Таблиця. Україна у війні²⁷ європейської Священної Ліги з Османською імперією: Північне Причорномор'я, Молдавія, Крим (1684 - 1699 рр.)²⁸

Размещено на Allbest.ru