Політичний внесок І.Я. Падеревського у становлення польської державності у першій половині XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94 (477)/475

Політичний внесок І. Я. Падеревського у становлення польської державності у першій половині XX століття

Вікторія Загурська-Антонюк,

кандидат політичних наук, доцент Житомирського державного технологічного університету

Запропоновано аналіз політичних поглядів та внеску І. Я. Падеревського у становлення польської державності. Він належить до плеяди творців нових національних держав, які відіграли виняткову роль у створенні модерної польської державності. Ігнацій Падеревський був представником польської еліти, котра допомогла реалізуватися більш як столітньому прагненню поляків щодо відродження польської державності у 1918 році. Свій музичний талант і популярність піаніста й композитора він використав для популяризації та підтримки польського питання у політичних та культурних колах європейських країн та США.

падеревський політичний державність

Ігнацій Ян Падеревський відіграв винятково важливу роль у становленні польської державності. Ця особистість стала представником нової еліти, котра реалізувала більш як столітнє прагнення польського народу до відродження власної державності у 1918 році.

Тому основною метою дослідження є представлення патріотично - політичної діяльності І. Я. Падеревського, яка стала основою для поширення питання про незалежність Польщі у політично-дипломатичних колах США та європейських держав.

Найбільше І. Я. Падеревський досліджувався як видатний піаніст і композитор, попри те, що його активна патріотично-політична діяльність відіграла величезну роль у відродженні польської державності на початку XX століття. І лише з 80-х - 90-х років XX століття, як зарубіжні, так і українські науковці, почали звертати пильну увагу на політично-ідеологічні здобутки цієї особистості. У тій чи іншій мірі постать І. Я. Падеревського досліджувалася у працях Л. Алексієвець [1], А. Бортняк [2], Е. Бріггс [3], П. Клевіна, В. Грабовського, О. Верещагіна [4], П. Григорчук, В. Зубaчевського, В. Колесника [8], Д. Ллойд-Джорджа [9], Г. Нікольсона [11], В. Рошковського [16] та інших.

Таким чином, основним завданням даної статті є дослідження та аналіз дипломатично-політичної діяльності І. Я. Падеревського, спрямованої на відновлення польської державності.

І. Я. Падеревський належить до видатних постатей кінця XIX -початку XX століття, як в музичній, так і в політичній сферах. Падеревський походив із активної інтеліґентної родини. Ранні роки Падеревський провів з батьком й сестрою в маєтку під Житомиром, однак після арешту батька за підозрою в участі у Польському повстанні 1863 року, його взяла на виховання тітка. Незабаром І. Я. Падеревський був звільнений і, одружившись вдруге, разом з родиною переїхав до міста Судилкова (поблизу Шепетівки), де влаштувався на постійну роботу. У цей період свого життя Ігнацій Ян Падеревський зацікавився музикою. Він брав уроки гри на фортепіано у Петра Совинського, але в основному був самоучкою. Природжений талант і велика працьовитість дозволили йому швидко досягти значних успіхів, і влітку 1872 року він зміг вступити до Варшавського інституту музики (нині Варшавська консерваторія), який закінчив у 1878 р. Музична кар'єра та можливість гастролювати дозволили здобути не лише визнання у мистецькому світі, але налагодити важливі контакти у політично-дипломатичній сфері.

Від початку 1910-х років у еміграції Падеревський починає займатися активною публічно-громадянською діяльністю, спрямованою на поширення ідеї відновлення польської державності. Унікальність цього діяча ґрунтується на тому, що, не маючи практичного політичного досвіду, він використав важливі сиратегічні кроки щодо поширення польського питання у міжнародних політичних колах. Найпершим кроком стала його ініціатива щодо збору підписів на підтримку відновлення польської державності (було зібрано 600 тисяч голосів!) і вже 6 листопада 1916 року на прийомі у президента США В. Вільсона намагався переконати його в необхідності підтримки польського державотворчого процесу, а 11 січня 1917 року представив Вільсону меморандум «Об'єднаних штатів Польщі», до яких мали б увійти «королівства» Польщі, Литви, Полісся, Галицько- Подільського і Волині.

У 1917 році І. Падеревський сприяв набору близько 30 тис. поляків-добровольців у США до польської армії. Активна публічно-патріотична діяльність дозволила йому стати обраним до складу створеного у серпні 1917 року Польського національного комітету в Парижі, який мав координувати боротьбу польських емігрантів за відродження власної держави. Будучи представником Польського національного комітету в США, відіграв ключову роль у забезпеченні країнами Антанти і США підтримки щодо відродження незалежної Польщі. Результат був неймовірним, адже американський президент В. Вільсон вніс польське питання у звернення до конгресу у січні 1918 року. Такий феномен дав підставу історику Н. Девісу справедливо зазначити, що завдяки музичним вечорам, які влаштовував у Білому домі Ігнацій Падеревський, Вільсон поставив на порядок денний незалежність Польщі [7, c. 45-48]

Завершення Першої світової війни дозволило І. Я. Падеревському повернутися на батьківщину. На шляху до дому, в Лондоні Падеревський зустрівся з міністром закордонних справ Великої Британії Бальфумом і заручився його авторитетною міжнародно-політичною підтримкою.

Повернення на батьківщину принесло для Падеревського не лише успіх у мистецькому колі та шалену популярність серед співвітчизників, але й визнання його політичного досвіду в еміграції. І, хоча національно- демократичні ідеологічні переконання І. Падеревського значною мірою не співпадали із соціалістичними переконаннями начальника Польської Народної республіки Ю. Пілсудського й учільника польського уряду Є. Морачевського, його авторитетність у міжнародних колах змусили їх врахувати популярність і досвід та призначити його одночасно прем'єр-міністром і міністром закордонних справ. Наприкінці січня 1919 р. відбулися вибори до сейму. Новообраний склад сейму прийняв » малу конституцію» Польщі, яка значно посилювала позиції сейму, якому підпорядковувалися Начальник держави (Ю. Пілсудський) та уряд, більше того, новий основний закон ігнорував права національних меншин. В цілому, «мала конституція» 1919 р. стала причиною серйозних проблем державотворення та кризи парламентської демократії в Польщі. Таким чином, у цей період Падеревський повинен був стати посередником між урядом Польщі у вигнанні, який підтримувала Антанта і новим головою держави Юзефом Пілсудським та повинен був об'єднати у коаліційному уряді ендеків і людовців. Результатом досягнутого компромісу стала політична і фінансова підтримка його уряду, як середніми, так і заможними верствами населення. Проте одним із найважливіших державотворчих завдань того часу було встановлення кордонів держави, усунення більшовицької загрози зі сходу. Тому з травня 1919 року І. Падеревський очолив польську делегацію на Паризькій мирній конференції. Польське питання на Паризькій мирній конференції було надзвичайно актуальним, бо воно перепліталося з питанням про ставлення до радянської Росії та Німеччини - двох нових держав на карті Європі. Питання про польсько-німецький кордон було одним з найсуперечливіших аспектів нової системи міжнародних відносин. Притлумивши територіальні претензії з боку Польщі, представники Англії та США в такий спосіб схилялися до підтримки Німеччини проти свого французького союзника. Внаслідок цього Польща отримала лише 45 тис. кв. км. території, замість бажаних 84 тис. [9, с. 77] Проте, використавши всі політичні та дипломатичні механізми впливу, після тривалих та бурхливих дискусій у комісіях, 28 червня 1919 року І. Падеревський підписав Версальський мирний договір, відповідно до якого були встановлені західні і північні кордони Польщі, до якої відходили майже вся Великопольща та Східне Помор'я, без Гданська. Версальський договір залишив відкритим питання про східні кордони Польщі, 25 липня 1919 р. Відбулось підписання Польщею, Великою Британією, Францією та США договору «Про захист прав національних меншин» у Польщі [14, c. 91]. За цим договором Польща зобов'язувалася забезпечити свободу й рівноправність національних меншин. Вже 8 грудня 1919 р. рада послів Антанти прийняла декларацію «Про тимчасовий східний кордон Польщі», але його лінія була визначена лише в 1920 р. й названа на честь міністра закордонних справ Англії Дж. Керзона - »лінією Керзона» (Гродно - Яловка - Немирів - Брест-Литовський - Дорогохуськ - Устилуг, східніше Грубешова через Крилов, далі західніше Рави-Руської, східніше Перемишля до Карпат) [12].

Зростання популярності польського прем'єра у громадських колах несподівано викликало конфлікт з Ю. Пілсудським та й авторитет Падеревського погіршувала нестабільна соціально-економічна ситуація в країні, тому вже у грудні 1919 року він йде у відставку. Політичні посади Ігнацій Ян Падеревський займав менше року і його політична кар'єра була короткою, але блискучою, а політично- дипломатичні досягнення стали вирішальними для утвердження нової та ще вразливої польської держави.

Його досвід й активна патріотично-громадянська позиція дозволили у 1920 - 1921 рр. представляти Польщу на різних міжнародних конференціях, у Лізі Націй. У 1926 році, дізнавшись про Травневий переворот у Польщі під проводом Пілсудського, знову заявив про свою активну політичну позицію і виступив проти Санації. У садибі Падеревського була підписана декларація членів опозиції, що отримала назву «Моржский фронт» [7, с. 238]. Після Польської кампанії у 1939 р. вісімдесятирічний Падеревський вирішує знову повернутися до активної громадської діяльності. У 1940 р. він входить до складу польського маріонеткового уряду, що знаходиться в Лондоні і відроджує свій Фонд. Щоб забезпечити його грошима, музикант знову дає концертні тури в США, під час одного з яких він захворів на запалення легенів, від якого і помер у 1941 році в Нью-Йорку.

Попри різноманітні тлумачення і оцінки політично-дипломатичної діяльності І. Я. Падеревського, він увійшов у когорту найвидатніших державотворців першої 264 Вікторія Загурська-Антонюк половини XX століття. Він зумів, як справжній патріот і сподвижник, поєднати духовну діяльність - музичне мистецтво, із практичною політичною працею, що призвело до важливих наслідків - відродження польської державності.

1. Алексієвець Л. Польща: шляхом відродження державної незалежності 1918 - 1939. - Тернопіль, 2002. - С. 98.

2. Бортняк А. Славетний земляк із Поділля // Вінничина. - 2000.

- № 178 - 179. - С. 6.

3. Бриггс Э. Европа нового и новейшего времени с 1789 года и до наших дней. - Москва, 2006. - С. 303.

4. Верещагіна О. Подолянин І. Я. Падеревський - визначний польський політичний діяч // Наукові записки ВДПУ імені М. Коцюбинського: зб. Наук. праць. - Вінниця, 2009. - Вип. 7. - С. 99 - 104.

5. Грабовський В. А світ цей музикою зветься // Урядовий кур'єр. - 2002. - 15 червня.

6. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. - Львів, 1991.

7. Казмірчук М. Ігнаці Падеревський - фундатор дипломатії другої Речі Посполитої // Вісник студентського наукового товариства інституту історії, етнології і права. - Вінниця, 2006. - Вип. 7. - С. 238.

8. Колесник В. Відомі поляки в історії Вінничини: Біографічний словник. - Вінниця: ВМГО «Розвиток», 2007. - С. 468 - 472.

9. Ллойд-Джордж Д. Правда о мирных договорах - Москва, 1957.

- Т.1. - С. 271.

10. Макарчук С. А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западно-украинских землях в период империализма. - Львов, 1983.

11. Никольсон Г. Как делался мир в 1919 г. - Москва, 1945. - С. 173 - 174.

12. АКТУ і dokumenty dotyczqce sprawy granic polski na konferencji pokojowej w Paryzu 1918-1919. - Рагуі, 1920, 1926.

13. Агс^ит polityczne Ignacego Paderewskiego. - Wroclaw, 1974. Т 2.

14. Ваrtoszewicz J. Znасzеnіе роlіtусznе кrеsоw wschodnich dla Polski. - Warszawa, 1924.

15. Сzubinski A. Wаlkі о granice wschodnie Polski w latach 19181921. - Ороіє, 1993.

Roszkowski W. ffistoria Ро^Ы. 1914-1900. - Warszawa, 1992. Політичний внесок І. Я. Падеревського у становлення... 265