Студенти в анархістському русі в Україні (1905-1928 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський державний університет внутрішніх справ

СТУДЕНТИ В АНАРХІСТСЬКОМУ РУСІ В УКРАЇНІ (1905 - 1928 РР.)

В.А. Савченко

Анотація

Стаття присвячена розвінчанню історіографічного міфу про те, що анархістські організації в Україні в 1905 - 1928 рр. були організаціями суто маргінальними, що в них бракувало інтелігенції та студентства. На підставі наведених фактів в статті обгрунтовується значуща роль студентства у створенні та розвітку анархістського руху в Україні. На етапі виникнення перших анархістських груп в Україні (1904 - 1905 рр.) багатьма з них керували студенти або студенти, що тимчасово кинули навчання. Вони стали інтелектуальним центром руху, редакторами та авторами анархістських видань. Анархісти під час революції 1917 року не змогли повести за собою студентство, в 1917 р. не було студентів-лідерів анархістських груп. У 1918 - 1919 рр. в Росії та Україні стали створюватися молодіжні організації, в яких керівну роль грали студенти (Всеросійська федерація анархістської молоді), студенти брали участь у молодіжних групах Конфедерації анархістських організацій України «Набат». Особую роль зіграли студенти в період відродження анархістських організацій в СРСР в 1923 - 1927 рр., коли в підпіллі з'являються цілком автономні молодіжні анархістські групи в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві, Лубнах. Ці групи були практично не були пов'язані із анархістськими центрами і анархістськими «старими» формуваннями, тому каральним структурам їх було непросто ліквідувати. Анархістське молодіжний рух в Україні, як і в целому по СРСР, було остаточно придушене 1928 р.

Ключові слова: молодь; студенти; анархісти; листівки; ОДПУ; чекісти; репресії. анархістський студентство організація молодіжний

Аннотация

В.А. Савченко

СТУДЕНТЫ В АНАРХИСТСКОМ ДВИЖЕНИИ В УКРАИНЕ (1905 - 1928 ГГ.)

Одесский государственный университет внутренних дел

Статья посвящена развенчанию историографического мифа о том, что анархистские организации в Украине в 1905 - 1928 гг. были организациями сугубо маргинальными, что в них не было интеллигенции и студенчества. На основании приведенных фактов в статье обосновывается значимая роль студенчества в создании и розвитии анархистского движения в Украине. На этапе возникновения первых анархистских групп в Украине (1904 - 1905 гг.) многими из них руководили студенты или студенты, которые временно бросили учебу. Они стали интеллектуальным центром движения, редакторами и авторами анархистских изданий. Анархисты во время революции 1917 года не смогли повести за собой студенчество, в 1917 г. не было студентов-лидеров анархистских групп. В 1918-1919 гг. в России и Украине стали создаваться организации, в которых руководящую роль играли студенты (Всероссийская федерация анархистской молодежи), студенты участвовали в молодежных группах Конфедерации анархистских организаций Украины «Набат». Особую роль сыграли студенты в период возрождения анархистских организаций в СССР в 1923 - 1927 гг., когда в подполье появляются вполне автономные молодежные анархистские группы в Киеве, Харькове, Одессе, Днепропетровске, Полтаве, Лубнах. Эти группы практически не были связаны с анархистскими центрами и анархистскими «старыми» формированиями, поэтому карательным структурам их было непросто ликвидировать. Анархистское молодежное движение в Украине, как и в целому по СССР, было окончательно подавлено в 1928 г.

Ключевые слова: молодежь; студенты; анархисты; листовки; ОГПУ; чекисты; репрессии

V.А. Savchenko

STUDENTS IN THE ANARCHIST MOVEMENT IN UKRAINE (1905 - 1928)

Odessa national university of internal affairs

The article is devoted to the debunking of the historiography myth that anarchist organizations in Ukraine in 1905 - 1928 years were merely marginal, that they lacked intellectuals and students. On the basis of the facts, the article proves the significant role of the students in the creation and the development of anarchist movement in Ukraine. At the stage of the emergence of first anarchist groups in Ukraine (1904 - 1905), many of them were led by the students or students temporarily dropped out. They became the intellectual center of the movement, editors and authors of anarchist publications. During the Revolution of 1917 anarchists could not lead the student body in 1917, in 1917 there were no students - leaders of the anarchist groups. Organizations, in which students played a leading role, were established in Russia and Ukraine in 1918 - 1919 years (Anarchist Youth Federation of Russia), the students participated in the Youth Group of the Confederation of Anarchist Organizations of Ukraine, "Nabat". A special role was played by the students during the period of the revival of anarchist organizations in the USSR in 1923 - 1927, when quite autonomous anarchist youth group in Kiev, Kharkov, Odessa, Dnipropetrovsk, Poltava, Lubny appeared in the underground. These groups were hardly associated with anarchist and anarchist centers of the "old" units, so their punitive structures were difficult to eliminate. The anarchist youth movement in Ukraine, as well as in Soviet Union in whole, was finally suppressed in 1928.

Keywords: youth; students; anarchists; postcards; OGPU; KGB; repressions.

Виклад основного матеріалу

Сучасна російська та українська історіографія часто-густо повторює «радянські штампи» оцінки анархістського руху, продовжуючи відтворювати ленінсько-радянське твердження, що в «маргінальному» анархістському русі повністю були відсутні інтелегенти, студентство [1]. Так Л. Петрішіна і А. Юрій вказували, що анархісти це звичайні «авантюристи», що спираються на «дрібну буржуазію, відсталих робітників, молодь, люмпен-пролетаріат, декласовані елементи». Діяльність анархістів оголошувалася «судомною», «епізодичною і суперечливою» [2, с. 62-63]. Питання включення студентської молоді в анархістський рух ще ніколи не розглядалася в історіографії.

В той же час в українських інтелектуальних і студентських центрах: Києв, Харків, Одеса, Катеринослав, в анархістських групах діяла значна частина студентства, а серед лідерів груп були колишні студенти, що кинули університети заради романтикі підпілля (Я. Кириловський - «Новомирський», М. Музель - «Рогдаєв», Л. Алішкер - «Моріц», Г. Сандомирський - «Колєсов», В. Козловський - «Кок», Г. Якобсон - «Аскаров» та ін.).

Частина одеських студентів - «ліваків» не лише співчувала ідеям анархізму, але й брала активну участь в акціях анархістського підпілля. 1904 р. поліція долучала студента Новоросійського університету французького підданого К. Шампенуа до одеської групи анархістів-комуністів. Аудиторії Новоросійського (Одеського) університету 1905 - 1907 рр. служили трибуною для анархістських агітаторів. У лютому 1907 р. в Новоросійському університеті пройшла сходка анархістів, які прагнули залучати студентство до активних дій. Одеські анархісти-комуністи і анархісти-синдикалісти мали свої групи (кружки) в Новоросійському та Київському університетах, студенти Новоросійського університету Д. Гапш та Л. Розенштейн були індефіковані поліцією як анархісти-комуністи [3, арк. 148], як анархіст, був затриманий поліцією вільний слухач Новоросійського університету М. Брун. 1907 р. відбувалися арешти студентів Новоросійського університету, звинувачених у приналежності до анархістів - синдикалістів Литвак та Зорін. 1908 р., студенти П. Іовановіч (Ковановіч) і Г. Ситін були розкриті поліцією як анархісти - комуністи, що надіслали погрози на адресу генерал-губернатора Одеси І. Толмачова. 1909 р. Одеське художне училище Товариства образотворчих мистецтв перевірялося поліцією за підозрою приналежності учнів училища до групи анархістів-комуністів [4, арк. 1-20].

В Києві та Ніжіні анархістський рух 1905 р. починався з об'єднання у групи декількох студентів київського Університету Святого Володимира та Історико-філологічного інституту (студенти Г. Сандомирський, Є. Галецький, Г. Ратнер, М. Данілов, Б. Спіранській та ін.) На початку 1905 р. студент Харківського університету М. Мірзоєв (Мірзошвілі) організував першу групу анархістів - комуністів в Харкові [5].

У той же час в анархістському русі, в порівнянні з соціал- демократами і есерами, кількість людей з вищою освітою (з урахування недовчених студентів) була невеликою. Якщо в столицях С.-Петербурзі та Москві інтелігенція була представлена, то на Півдні - у промисловій Катеринославській губернії, по містечках Правобережжя подібних людей були одиниці. Серед лідерів руху в Україні переважали люди з незакінченою вищою освітою, середньою освітою і без будь-якої освіти. Студенти формували ідеологічні і організаційні засади, редагували підпільні газети та листівкі, виступали як оратори і не обходили бойової діяльності (терор та експропріації наприклад: напад на параход «Софія» (студенти В. Сіденко «Сибиряк», О. Зафріді, В. Козловський «Кок»).

Студентів та представників інтелігенції хоча і було мало в анархістському русі в Україні у 1905 - 1916 рр. (в порівнянні з іншими революційними рухами), але вони, особливо на начальному етапі створення анархістських організацій в 1904 - 1906 р., зиграли вирішальну роль «ідеологічних» центрів. В цей час сформувався «корпус» анархістів з недовчившихся студентів, що на п'ятнадцять наступних років стануть на чолі анархістського руху.

Треба зазначити, що анархістські группи в 1904 - 1910 рр. в Україні можно вважати взагалі молодіжними «неформальними» обєднаннями. Більшисть в таких групах складала молодь з 17 до 21 року, бували випадки перебування в подібні группи підлітків 14 - 16 років, або формування самої групи з гімназистів 14 - 17 років [6, с. 99].

Після Лютневої (1917 р.) революції в анархістському русі в Україні продовжували домінувати ветерани революційних подій с1905 - 1907 рр., що повернулися із заслань, тюрем, еміграції. Серед лідерів українських анархістських груп в цей час практично не було «свіжих» студентів (студентів, що навчалися у вищах в 1917 р.), хоча серед бойовиків і пропагандистів їх було достатньо. М. Кліванський - «Мрачний» організував 1918 р. в Харькові анархістську групу - «Революційне бюро студентів», тодіж в Одесі була створена молодіжна політична організація «Молодий революційний інтернаціонал» - «Моревінт», в який діяло богато анархістів, в тому чеслі і студентів [7].

У 1918 р. в Москве була створена молодіжна анархістська організація, в якій провідну роль грали студенти московських та петроградських вищів, Всеросійська федерація анархістської молоді (ВФАМ). Офіційним друкованим органом ВФАМ став журнал «Жизнь и творчество русской молодежи», що видавався в Москві в 1918 - 1919 рр. Навесні 1919 р. ця федерація провела в Москві І-й Всеросійський з'їзд анархістської молоді, на якому проголосила об'єднання молоді різних течій від анархістів - індивідуалістів до анархістів - комуністів. Це була програма формування подужного анархістського руху на основі ідеології і стратегії «єдиного анархізму», який на початку 1919 р. розробила Конфедерація анархістських організацій України «Набат». ВФАМ виступала за якнайшвидше скликання Інтернаціоналу молоді, за припинення сегрігації молоді, за продовження революції. ВФАМ, як і Конфедерація анархістських організацій України «Набат» зайняла активну антибільшовистську позицію під гаслом «третьої революції» проти радянської бюрократії та диктатури влади більшовиків. Намагаючись перетворитися на масову організацію, ВФАМ створила місцеві осередки у 23 населенних пунктах Росії та України, зберігаючи самостійність місцевих груп [8, с. 121].

На першому етапі існування ВФАМ підтримали молоді «авангардні» художники і поети Москви, Петрограда, Києва, Хрьківа (В. Маяковський, В. Хлебніков, Г. Петніков, В. Кручених, С. Єсенін, А. Агінко - «Святогор» та ін.). Анархізм, як соціально-культурна парадігма захопила частину творчої інтелігенції, що розглядала цей рух, як можливість знищення «старого миру» та «буржуазної культури». У 1918 р. в моду увійшла штучна мова есперанто, що відкривала нові шляхи що до культурних змагань. В Києві, Харкові, Одесі, Сімферополі, під потронатом анархістів, формувалося новий молодіжний рух есперантістів. Керівник Всеукраїнської организации есперантістів О. Антонович розглядався чекістамі як «анархістській агітатор» [9, арк. 22].

Навесні 1919 р. Ініціативна група молоді Конфедерації анархістських організацій України «Набат» намагалася створити українську структуру молодіжної анархістської організації, перетворити молодіжний «Набат» в федеративну частину ВФАМ, провести у серпні 1919 р. Всеукраїнський з'їзд анархістської молоді. ВФАМ зблизилася з українським «Набат» не тільки в своєму пориві «боротьби проти влади», але й організаційно. Молодіжні групи «Набат» сформувалися в Одесі, Києві, Харкові, Олександрівську, Єлисаветграді, Катеринославі. Було надруковано два номери «Бюллетня Инициативной группы по созыву съезда молодежи «Набат» (видання були реквізовані і спалені за вказівкою представників радянської влади). Але, повстання Н. Григорьєва (травень 1919 р.) та загибель у Єлізаветграді, в боротьбі з повсталими, частини організаторів молодіжних структур «Набат» (М. Злой, М. Аксенфельд, В. Тарковский) привела до гальмування, цього процесу. Плани молодих анархістів зазнали краху через початок репресій проти ВФАМ в Москві, объяву більшовиками Н. Махна «поза законом», за швидкого захоплення частини України білогвардійцями. З'їзд так ніколи не був проведений, але до ідеї створення анархістського молодіжного руху українські анархісти поверталися в 1920 та 1924 рр.

На липневому пленумі ЦК РКСМ (1919 р.) керівництво Комуністичного союзу висловило стурбованість зростанням популярності анархістських молодіжних організацій. Л. Шацкін, висловлюючись про ВФАМ, заявив, що до неї, з боку влади, можуть бути тільки таки дії, як: «арешт, розгін, суд над винуватцями» [10, с. 121].

В 1921 р. на Волині були арештовані члени групи «Анархістської спілкі молоді», що нібито мали за мету «терор проти партійних працівників» [11. 344]. В збірці «На защите революции» згадується ліквідація Брацлавської організації анархістів, що працювала «з розкладання молоді», ця чекистська справа закінчилася арештом 110 підозрюваних у анархістський агітації [11, с. 327]. У Єлизаветграді 1921 р. була заарештована група «молодих» анархістів, її лідер Кролевецький був вбитий під час арешту [12, с. 344].

Центральні владні структури попереджали місцеві «органи» про небезпеку створення Анархістського інтернаціонального союзу молоді «Бунтарь», Анархо-коомуністіческого союзу молоді в Україні[13, с. 8].

1922 р. групи молодих анархістів були створени в Харкові серед студентів Медакадемії, Сільскогосподарського та ветерінарного інститутів, в Інституті народної освіти [14]. У Омському сільськогосподарському інституті (РФ) на робітфаці була зроблена спроба створення анархістського гуртка ім. П. Кропоткіна [8, с. 121].

З 1923 р. в СРСР спостерігається небезпечна для влади тенденція посилення «анархічної молодіжної фронди» по відношенню до покоління «старих більшовиків». Значна частина молоді (в тому числі й комсомольці), розчарувалася в НЕПі, у чварах серед кремлівської верхівки та «політиці партії», у радянський та профспілковій бюрократії, стала шукати застосування своїх сил і «свій шлях» в «лівих» опозиційних групах. Радикалізм і бажання змін штовхали молодь СРСР до анархізму, до заперечення «культу вождів», до бунту проти жорсткої структури в комсомолі. Молодь, яка була не задоволена відродженням капіталістичних елементів в процесі здійснення НЕПу, вже виступала під гаслами боротьби проти нових експлуататорів, радянських бюрократів та зрадників трудящих, гаслами, яки використовувала анархістська опозиція на шляху до «третьої революції».

Чекістські зведення попереджали владу про небеспечну роботу анархістів серед молоді: «анархістське студентство випустило на друкарській машинці журнал... Студентською групою передбачалося створити організацію виключених з вузів з метою масового протесту», анархістами ведетстя робота «з розкладання РКСМ», в Ленінграді «випущена студентською групою листівка», в Москві серед студентства «організовуються гуртки та налагоджується підпільна робота». Подібні оцінки, на рубежі 1924 - 1925 рр. лунали в доповіді 1-го СВ ОДПУ - анархістські групи діють в військової артилерійській школі і багатьох вищах Ленінграду [14]. Анархісти діяли серед учнівської молоді Харькова, Києва, Одеси, Полтави. Анархісти Полтави створили гуртки Союзу анархістської молоді в полтавському Інституті народної освіти, Лубенський педагогічній школі, на Педагогічних курсах Гадяча [15, арк. 110, 135, 835].

Лідери анархістського руху оптимістично дивилися на перспективи створення груп серед радянської молоді. У 1925 р. якийсь «Віктор» писав лідеру анархістів С. Флешіну, що брав участь «в гуртку анархіствующей молоді» зауваживши, що в комсомолі багато розчарованих і відчувається ухил «до анархістів» [16].

Каральні радянські органи відповіли репресіями на посилення анархістських тенденцій в молодіжному середовищі. Масові арешти молоді за звинуваченням «анархізм» набули особливого розпоширення з весни 1924 р.

Навесні 1924 р. стався арешт пяти студентів з молодіжної групи анархістів при Музеї П. Кропоткіна в Москві, в Петроград стався арешт 65 стуентів [17]. У червні 1924 р. в Одесі було арештовано кілька студентів із Союзу анархістської молоді (цей «Союз» був створен у підпіллі, як конфедерація автономних груп) [18, арк. 115]. В Києві влітку 1924 р., як анархісти, була арештована «група молоді» [19, с. 3].

Арешти анархістських активістів у другій половині 1924 р. торкнулися бл. 100 чол. в Москві і Московській області, стільки ж - у Петрограді. Близько 150 анархістів було арештовано в Україні [20]. У 1924 р ОДПУ сигналізує про «посилення підпільної діяльності анархістів серед студентства» в масштабах СРСР, стверджуючи, що анархізм «впроваджується різними шляхами і способами і в компартію, і в комсомол, і що значна частина підростаючого покоління зацікавлена теорією та ідеями анархізму». Чекісти повідомляли, що анархістське «підпіллі з студентства маскується кружками по вивченню містики», «актив молоді вимагає переходу в підпілля і переобрання секретаріату ВФА (Всеросійської федерації анархістів - авт.)» [14].

У 1924 - 1925 рр. чекісти твердили, що у Харкові фіксується анархістська агітація в Технологічному інституті, спроби створення «Спілки молодих анархістів підпілля» [21, арк. 41, 103, 122 об.]. Чекісти, встановлюють наявність студентів - анархістів в київських Інституті народної освіти та Вищому кооперативному технікумі, «втягування молоді» в анархістські «п'ятірки» серед одеських студентів Інституту народної освіти, Інституті народного господарства, Медичного інституту. Ця інформація підтверджується й іншими джерелами: вилученням рукописних анархістських листівок у студентських гуртожитках, анархістської листуванням [22]. У Полтаві анархісти проводили пропаганду в Торгівельно-промисловій та Фельдшерской школах, в Аграрно-кооперативному технікумі, в Лубенському окрузі - на Педагогічних курсах. У 1925 р відбувся арешт 85 чол. по справі «анархістів Полтавщини», заарештованим було від 18 до 25 років [23]. Кримські чекісти повідомляли про групу анархістів-комсомольців Севастополя під назвою «Оса», в яка готувалася до терору та експропріацій [21, арк. 122].

У 1926 - 1927 рр. чекісти посили пошуки «підозрілих в анархізмі» серед молоді і студентів в СРСР. В лютому 1926 р чекісти доповідали: «анархісти посилили свою підпільну діяльність на Україні... головним чином, серед студентської молоді», «до систематичного вивчення анархізму залучалися навіть члени КСМ», в Ленінграді і Москві «знову виявлено кілька підпільних гуртків здебільшого зі студентів», «організувався анархічний гурток, що складається головним чином з виключених комсомольців» [14].

На початку 1927 р. в Дніпропетровську чекістами була «знешкоджена» анархістська група з 22 людей, що друкувала (або готувала до друку) листівки «Молодой анархист». У зведеннях ОДПУ твердиться: що більшість групи становили студенти Гірничого інституту, Інституту народної освіти, що сформували групу «Молодых анархистов» [14]. У с. Гупалівка фіксувалася анархістська група з учнів інститутів Дніпропетровська, що вели роботу серед селян. У Донецькому гірничому інституті (м. Сталіно) 1927 р. була виявлена підпільна група анархістів [24]. Анархістські молодіжні групи («гуртки») фіксувалися в Одесі в інститутах Народного господарства та Народної освіти (ОІНО), біля одеського Фізичного інституту та в гуртожитку ОІНО було розкидано 17 анархістських листівок звернених до студентства. В 1927 р. чекістами фіксувалося агітація анархістів в Полтавському агротехнікумі, де була «співчуваюча анархістам» молодь, і в Лубнському педагогічному технікумі, в якому поширювалися анархістські відозви, і фіксувалася анархістська група Г. Лінченка [25].

Останній етап ліквідації молодіжних анархістських груп припадає на 1928 р., коли в СРСР почався «коренний перелом» - згортання НЕПа. У травні 1928 р. чекісти повідомляли Сталіну, що по СРСР: «зареєстровані спроби залучення учнівської молоді в анархо- гуртки». Інформація про існування анархістських студентських груп в Одесі, Полтаві, Києві, Харкові давала підставу для початку чекістської «полювання». У Харкові були виявлені група анархістів у Харківському сільгоспінституті та «близький до анархістів» «Союз вольной федеративной массы» у Харківському сільськогосподарському технікумі (зоотехнікуму). В цей «Союз» входили харківські та полтавські студенти. Керівники групи - викладач Кузмін (колишній анархіст) і студент Ігнатенко були арештовані. В Одесі серед студентів була зафіксована пропаганда анархістів «за вільні ради» [26].

У серпні 1928 р. в Керамічному технікумі с. Глинське Ромниського округу чекістами була виявлена анархістська організація з учителів і студентів. У Педагогічному технікумі Лубен була «розкрита» молодіжна організація, яка поширювала анархістські листівки, розгорнула пропагандистську діяльність по сусідніх селах, налагодив зв'язки зі студентами-радикалами Києва, Полтави та Одеси. Група мала намір налагодити видання лістовок [27].

У листопада 1928 р. чекістами була ліквідована група «Народна воля» - «Набат», що була організована в кінці 1927 р. в Глухівському окрузі місцевим учителем М. Медведем. У групу, яка проводила «експропріації та терор проти представників влади» входили комсомольці (по доповіді ОДПУ - «цілі осередки комсомолу»). Ця місцева організація була частиною якоїсь невідомої (або вигаданої ОДПУ) структури, яка охоплювала кілька округів, з центром у Києві, звідки на Чернігівщину було завезено 150 анархістських листівок, виготовлених на друкарській машинці: «Ко всем трудящимся против большевицкого самодержавья». В організації «головну скрипку» грала вчительська молодь Харкова, Києва, Чернігова, Ніжина, Глухова. По цій справі були арештовані студент Київського інституту народної освіти І. Федюра, студенти Ніжинського інституту народної освіти, студенти Глухівського педагогічного технікуму і профшколи [28].

1928 р. у Луганську в Педагогічному технікумі чекістами була виявлена анархістська група, подібна група була розгромлені чекістами в Уманському аграрному технікумі [29]. Після листопада р. згадкі про студенські анархістські організації в радянський Україні зникають з чекістськіх звітів.

Аналізуючи строкату інформацію із джерел ОДПУ треба обмовитися, що вже в 1920-х рр. чекісти часто-густо фальсіфікували справи, перебільшуючи провину «підозрілих», створюючи штучні пастки - «трести» для незгодних з політикою сталінського режиму. Але, закордонні анархістсьекі джерела підтверджують факти існування анархістського підпілля в СРСР у 1920-х рр. В цьому підпіллі значну, а часом, незалежну роль грали автономні «молоді» («дикунські») групи, в яких сформувалася нова генерація анархістських лідерів - студентів, або колишніх студентів вже радянських вузів. Потреба молоді в соціальній самоідентифікації задовольнялася в ціх групах закритістю для непосвячених, таємністю підпілля, згуртованістю групи в небеспечному світі. Молодіжне почуття протесту проти тотального режиму гуртувало молодих пасіонаріїв в безкорисливому служінні ідеї, в самопожертві, в прагненні до подвигу. Студенські анархістські групи виступали проти існування самого інститу держави СРСР. Падіння життєвого рівня більшості населення країни у 1920 -х рр. не справдило очикування кращої долі після перемоги революції, молодь того часу виявляла невдоволення своїм матеріальним становищем, існуванням «непманів», партійної бюрократії - «червоного дворянства». Песимістична оцінка майбутнього країни, що опинилася в лащетах тоталетаризьму, відчуття несправедливості, кризове загострення в суспільстві в часи зламу державної та соціальної структур, підштовхували студенську молодь до радикалізму, штовхаючи її в анархістські групи.

Джерела та література

1. .Горев Б. И. Анархизм в России: От Бакунина до Махно / Б. И. Горев. М.: Молодая гвардия, 1930; Ярославский Ем. Анархизм в России / Ярославский Ем. М.: ОГИЗ, 1939; Комин В. В. Анархизм в России / В. В. Комин. Калинин; изд. КГУ, 1969; Канев С.Н. Октябрьская революция и крах анархизма / С.Н. Канев. М.: Мысль, 1974.

2. Петришина Л. В. Анархісти в Одесі в період першої революції в Росії / Л. В. Петришина, А. К. Юрій // Наукові праці з питань політичної історії. К., 1992. Вип. 172. С. 61-63.

3. Державний архів Одеської області (далі ДАОО). О разных проишествиях в Одессе (1907). Кнцелярія Oдеського губернатора (1802-1917). Ф. 2. Оп. 4. Спр. 8269.

4. ДАОО. О розысках и одиночках по политическим делам (1906 - 1907). Канцелярія Одеського губернатора (1802 -1917). Ф. 2. Оп. 4. Спр. 8173.

5. Придеснянский Л. Первые шаги анархизма на Украине / Л. Придеснянский // Альманах. Сборник по истории анархического движения в России.Т. 1. Париж: б.и., 1909. С. 117.

6. Ермаков В. Д. Портрет российского анархиста начала века / В. Д. Ермаков // Социологические исследования. 1992. № 3. С. 97- 99.

7. Порто - Франко. Одесса. 2008. № 34(930). 12 сентября.

8. Рыбаков Р. В. К вопросу об альтернативах в молодежном движении России (1917-1920) / Р. В. Рыбаков // Вестник Томского государственного университета. 2014.- № 382. С. 119-124.

9. Галузевий державний архів Служби безлеки України (далі ГДА СБУ). Материалы по анархистам 1921 - 1924 гг. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 415.

10. На защите революции. Из истории Всеукраинской ЧК 1917 - 1922. К.: Политиздат Украины, 1971. С. 344.

11. На защите революции. Из истории Всеукраинской ЧК 1917 - 1922. С. 344; ГДА СБУ. Материалы по анархистам 1921 - 1924 гг. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 415. Арк. 273, 314, 753.

12. Вестник агитации и пропаганды. 1921. №11-12.

13. Гонения на анархизм в Советской России. Берлин: изд. Группы русскх анархистов в Германии, 1922. 63 с.

14. «Совершенно секретно». Лубянка - Сталину о положении в стране (1922-1934) [Электронный ресурс] // Исторические материалы. Проэкт. Режим доступа: istmat.info/ node/22548 - Название с экрана. (Дата обращения: 04.02.2016).

15. ГДА СБУ. Материалы по анархистам 1921 - 1924. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 415. Т. 1.

16. Archives International Institute of Social History (IISH). Senya Fleshin papers. The Relief Fund of the International Working Men's Association for Anarchists and Anarcho-Syndicalists Imprisoned or Exiled in Russia (Berlin and Paris, 1926-1932). F. 79. р. 2.

17. Голос труда: Орган федерации рабочих организаций Южной Америки. 1924. 26 июля. №217. С. 2; Там же. 16 августа. №220. С. 1.

18. Материалы по анархистам 1921 - 1924 // ГДА СБУ. Ф. 13. Оп. 1. Спр. 415. Т. 2.

19. Голос труда: Орган федерации рабочих организаций Южной Америки. 1924. 11 октября. №228.

20. Дело Труда: орган рабочикх-безвластников. 1925, - №1, - С. 10; Там же. №2. С. 15; Там же. 1926. №33-34. С. 10.

21. ГДА СБ України. Еженедельные сводки СО ГПУ по контрреволюционным организациям 1927 - 1929 гг. Ф. 13. Спр. 370. Т.5. Арк. 41, 103.

22. ГДА СБ України. Информационно-циркулярное письмо об анархистах 1929 г. Ф. 13. Спр. 283. Арк. 10 - 11; «Совершенно секретно». Лубянка - Сталину о положении в стране (1922-1934)...

23. ГДА СБ України. Материалы по анархистам 1921 - 1924. Ф. 13. Спр. 415. Т. 2. Арк. 19; Там саме. Еженедельные сводки СО ГПУ по контрреволюционным организациям 1927 - 1929 гг. Ф. 13. Спр. 370. Т. 5. Арк. 178, 21, 25, 89.

24. ГДА СБ України. Еженедельные сводки СО ГПУ по контрреволюционным организациям 1927 - 1929 гг. Ф. 13. Спр. 370. Т. 11. Арк. 240.

25. Там саме. Т. 4. Арк. 95; Т. 5. Арк 31, 35.

26. Там саме. Т. 4. Арк. 10, 115; Т. 8. Арк. 9.

27. Там саме. Т. 4. Арк. 174 - 175; Т. 5. Арк. 259, 324; Т. 10. Арк. 32; Т. 11. Арк. 15, 116.

28. Там саме. Т. 6. Арк. 60; Т. 9. Арк. 99; Т. 13. Арк. 19; Т. 16. Арк. 50, 97.

29. Там саме. Т. 10. Арк. 8, 14, 46; Т. 15. Арк. 31 - 34; Т. 16. Арк. 5.

Размещено на Allbest.ru