С. Шелухін та єлисаветградці через призму листування початку 1890-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 930.1(94.977)

СЕРГІЙ ШЕЛУХІН ТА ЄЛИСАВЕТГРАДЦІ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ЛИСТУВАННЯ ПОЧАТКУ 1890-х РОКІВ

Віталій Крижанівський (Глухів)

У статті вперше опубліковано листування відомого українського громадського діяча С.П. Щелухіна з єлисаветградським журналістом М.К. Хороманським та місцевим нотаріусом А.Ф. Якубовським. Нові документи сприяють реконструкції функціонування редакції газети “Елисаветградский вестник” і переосмисленню культурних процесів у нашому місті в 1890-х роках.

Ключові слова: громадський діяч, нотаріус, журналіст, газета, “Елисаветградский вестник”, культурні процеси.

щелухін єлисаветградський журналіст газета

В статье впервые представляется переписка известного украинского общественного деятеля С.П. Щелухина с елисаветградским журналистом М.К. Хороманским и местным нотариусом А.Ф. Якубовским. Новые документы способствуют реконструкции функционирования редакции газеты “Елисаветградский вестник” и переосмыслению культурных процессов в нашем городе в 1890-х годах.

Ключевые слова: общественный деятель, нотариус, журналист, газета, “Елисаветградский вестник”, культурные процессы.

Correspondence between a famous Ukrainian public figure S.P.Shchelukhin, a Yelysavetgrad journalist M.K. Khoromansky and a local notary A.F.Yakubovsky is first published in the article. New documents help to reconstruct the operation of newspaper “Yelysavetgradsky visnyk” editors and to reconsider cultural processes in our town in 1890s.

Key words: public figure, notary, journalist, newspaper, “Yelysavetgradsky visnyk”, cultural processes.

У краєзнавчих розвідках радянської доби та часів незалежної України утвердилася концепція, що українське суспільно-політичне життя Єлисаветградщини генетично та органічно пов'язане з родом Тобілевичів [1]. У той же час мало вивченою залишається проблема осмислення внеску Сергія Павловича Шелухіна в національний рух на Єлисаветгрдщині в 1889 - 1918 роках. У дослідженнях краєзнавців утвердилася думка, що єлисаветградський українофільський та народницький рух після репресій середини 1880-х років маргіналізується [1]. Нами у фонді ХІ “Сергій Шелухін” Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського було виявлено листування відомого українського громадського діяча С. Шелухіна з єлисаветгрдцями М. Хороманським (документ публікується в статті під № 1, 2) та А. Якубовським (документи № 3 - 5) початку - середини 1890-х років, яке уможливлює якісне переосмислення суспільно-політичного життя в нашому краї на межі 1880 - 1890-х років [2].

1889 року в Єлисаветград приїжджає випускник природничого та юридичного факультетів Київського університету святого Володимира Сергій Шелухін, який отримує призначення в міський суд. Саме за його активного сприяння та за підтримки видавця- редактора М. Хороманського “Елисаветградський вестник” у 1889 - 1892 роках перетворюється на інформаційний орган українофільських сил у регіоні.

У віснику публікувалися матеріали самого С. П. Шелухіна. З питання становища українського населення в складі Австрійської держави, місця москвофільства в західноукраїнському суспільному русі тощо [3; 4; 5; 6]. Доцільно припустити, що за його сприяння почали передруковувати із журналу “Зоря” твори польської українофілки Марії Максименко [7; 8]. Це могло імпонувати М. К. Хороманському, який сам був поляком. Про те, що С.П. Шелухін цікавився постаттю письменниці, свідчить його стаття “Марія Максименко і польське українофільство”, яка була написана 1907 року [9, арк. 3]. Окрім цього, у “Елисаветградском вестнике” публікувалися праці Софії Русової, Б. Грінченка, Я. Жарка та ін. [10; 11].

В особистому фонді Сергія Шелухіна зберігається лист від 21 квітня 1891 року Василя Лукича - редактора західноукраїнського журналу “Зоря” - про обмін часописами [12, арк. 105]. Доцільно відзначити, що 1884 року чотири особи з Єлисаветграда (вірогідно, з оточення Тобілевича та Михалевича) передплачували журнал “Зоря” [13, с. 554]. Але справжні контакти між редакціями налагодилися саме за перебування в нашому місті С.П. Шелухіна. Слід ураховувати, що Сергій Павлович не був редактором газети “Елисаветградский вестник”, а тому практично все залежало від Михайла Каетановича Хороманського. Якщо біографічні дані С.П. Шелухіна та М.К. Хороманського побіжно висвітлені в науково-краєзнавчій літературі, то власне стосунки між цими людьми спеціально не вивчалися [14].

На жаль, у фонді С.П. Шелухіна збереглося лише два листи М.К. Хороманського, але вони достатньо рельєфно віддзеркалюють стосунки між ними й проблеми видання “Елисавтградского вестника” у 1891 - 1892 роках. З бібліографічної літератури відомо, що вісник з травня 1892 по травень 1893 року не виходив [15]. Запропоновані для публікації документи № 1 та 2 дають змогу реконструювати найбільш критичні моменти існування цього періодичного видання на початку 90-х років.

З 1891 року редакція вісника почала зазнавати значних фінансових труднощів. Передусім це спричинено відмовою міського управління публікувати свої матеріали у відомостях, що зумовило втрату коштів. Окрім цього, у травні 1891 року погіршилося матеріальне становище самого М.К. Хороманського, який вийшов на пенсію й отримував 600 рублів на рік. До цього його зарплатня як бухгалтера Єлисаветградської повітової управи, наприклад, 1886 року складала 1350 руб. [16, с. 70, 79]. Документ № 2 віддзеркалює критичну фінансову ситуацію, яка склалася восени 1890 року, коли редактор був змушений брати кредит. Разом з тим, документ № 1 конкретизує інші проблеми збірника. По-перше, це скасування місцевої цензури, і, по-друге, саме губернське начальство було незадоволене власником та редактором видання і бажало його заміни.

Також у листі від 13 грудня 1892 року можемо простежити тісний зв'язок між родинами Шелухіних та Хороманських, оскільки Михайло Каетанович запропонував купити газету не тільки Сергію Павловичу, але і його дружині - Любові Миколаївні. Опубліковане листування частково відкриває лаштунки переїзду Шелухіних із Єлисаветграда восени 1892 року. Із листа А.Ф. Якубовського до Сергія Павловича від 7 листопада 1892 року зрозуміло, що Шелухіни вже живуть в Ольгопольському повіті Подільської губернії. У той час, як із листа М.К. Хороманського від 13 грудня зрозуміло, що переїзд був вимушений і можливий варіант із поверненням у Єлисаветград.

Іншим єлисаветградським адресатом С.П. Шелухіна був місцевий юрист А.Ф. Якубовський. Якубовський Антон Федорович (друга половина 1840 - після 1918 року), на жаль, малознаний єлисаветградський громадський діяч останньої третини ХІХ - початку ХХ століття. У Державному архіві Кіровоградської області збереглися 168 справ (реєстри нотаріальних дій, алфавіти реєстрових справ) за 1889 - 1918 роки, які віддзеркалюють фахову юридичну сторону життя цієї непересічної особистості [17, с. 95].

Уперше ім'я А.Ф. Якубовського постає в спогадах Софії Віталіївни Тобілевич, яка зазначала, що наприкінці 1870-х років у будинку О. Михалевича або І. Тобілевича проводилися літературні вечори, у яких, окрім молоді, брав участь й “адвокат Якубовський, який ділом і порадами завжди допомагав бідним” [18, с. 174]. Можна припустити, що Я.Ф. Якубовський був тісно пов'язаний з родиною Тобілевичів у 1880 - 1890-х роках, оскільки Софія Віталіївна Дитківська познайомилася з Іваном Карповичем лише 1883 року, а отже, могла знати про Антона Федоровича тільки з розмов у родинному колі або безпосередньо зустрічатися з ним. Також доцільно звернути увагу на таку цікаву деталь. Іван Карпенко-Карий назвав своїх дітей від першої дружини - Надії Тарковської -Назаром (1874 р.н.) та Галею (1872 р.н.) на честь героїв п'єси Т.Г. Шевченка “Назар Стодоля” [19, с. 14]. У свою чергу, в А.Ф. Якубовського було два сина: Антон (1873/1874 року народження), якого, вірогідно, назвали на честь батька, та Назар. Можна припустити, що саме Антон був старшим сином, оскільки А.Ф. Якубовський у своєму листі до С. Шелухіна від 7 грудня 1896 року згадував, що старший син після закінчення навчання в університеті опинився у психлікарні. Антону на той час було 22 чи 23 роки, а в ті часи саме в такому віці закінчували навчатися в університеті. Назар був не набагато меншим, оскільки у 1902, 1904 роках згадується як член дирекції Єлисаветградської громадської бібліотеки, а в 1905 - 1906 роках уходив до складу ради Єлисаветградської безкоштовної народної бібліотеки-читальні [20, арк. 1 - 3; 21, с. 1; 22, с. 1]. Можливо, під впливом родини Тобілевичів або через захоплення українською художньою літературою А.Ф. Якубовський наприкінці 1870-х років і дає одному із синів ім'я Назар.

А.Ф. Якубовський не потрапив під арешти 1883 - 1884 років. Це можна пояснити тим, що він не входив до осередку політично зорієнтованих місцевих радикалів - народовців та українофілів. Опосередковано ця гіпотеза підтверджується тим, що в спогадах єлисаветградців, які брали активну участь у політичному русі 1880-х років (О. Тарковський та Н. Бракер) [23, с. 2; 24 с. 2], він не згадується. У той же час ця версія може бути скоригована таким фактом. У місцевому адрес-календарі на 1888 рік серед працівників юридичної сфери не вказується Антон Федорович. У цьому разі можна припустити, що родина Якубовських певний час у проміжку з кінця 1870 по 1889 р. не проживала в Єлисаветграді [25]. Вище зазначені факти пояснюють його “пасивність” у суспільно- політичному житті нашого міста в 1880-х роках.

Родина А.Ф. Якубовського, яка на середину 1890-х років складалася з дружини та щонайменше двох синів (Антона та Назара), була заможною. Якщо на зламі 1870 - 1880-х років голова сім'ї працював адвокатом, то на 1889 рік - уже нотаріусом [26. арк. 36]. Слід ураховувати, що згідно з положенням про нотаріат від 1866 року, щоб отримати дозвіл на роботу в цій сфері, необхідно було не тільки виявити високий рівень знань з цивільного законодавства, але й унести заклад у розмірі 4 тисяч рублів. Окрім цього, за роки роботи розміри цього внеску мали бути збільшені до 10 тисяч рублів. [27, с. 14]. Бажано враховувати, що сам Антон Федорович мав середню або вищу освіту, а його син Антон закінчив юридичний факультет Московського університету [28, арк. 1 - 2]. Назар, вірогідно, також здобував знання з юриспурденції в одному з університетів Російської імперії. На підтвердження цього в місцевому адрес-календарі за 1913 рік зазначено, що Антон та Назар працюють присяжними повіреними [29, с. 16, 18].

Ознакою заможності на межі ХІХ - ХХ століття, як до речі і зараз, була нерухомість. А.Ф. Якубовський та його сини на початку ХХ століття проживали на Нижньо-Донській вулиці у власних будинках [30, с. 16, 18]. Зазначимо, що Нижньо-Донська в ті часи була центром міста з відповідними зручностями (на межі 1870 - 1880-х років вона, наприклад, була замощена [31, с. 100].

А.Ф. Якубовський залишив помітний слід в історії нашого міста не стільки як юрист, а як активний громадський діяч, котрому належить вагома роль у відкритті й становленні Єлисаветградської громадської бібліотеки. У 1898 - 1912 роках Антон Федорович був постійним членом дирекції бібліотеки, а з 1900 по 1907 роки її головою [32, с. 1, 4; 33, с. 1; 34, с. 1; 35, с. 2; 36, с. 1].

Про беззаперечний авторитет старшого Якубовського серед громадськості міста свідчить те, що він потрапив у когорту тих членів директорату, які здійснили спеціальний об'їзд відомих містян для збору коштів для громадської читальні. Цікаво, що найбільше грошей зібрав саме Антон Федорович - 100 рублів, що було у два і навіть у три рази більше за колег [37, с. 23]. Можливо, частина коштів належали самому Якубовському. У спогадах С. Тобілевич є інформація, що Антон Федорович у 1870-х роках допомагав бідним “не тільки словами, але й ділом” [38, с. 174 - 175]. На початковому етапі становлення Єлисаветградської громадської бібліотеки він із власних коштів оплачував жалування бібліотекарю. У подальшому був не тільки головою дирекції, але й головним бібліотекарем [39, с. 21 - 23; 40, с. 1].

Про значний авторитет родини Якубовських у Єлисаветграді свідчить і те, що населення Ковалівки напередодні виборів у міську думу 1914 року сформувало список кандидатів у депутати [41, арк. 3]. У переліку осіб натрапляємо на батька та сина Антона

Якубовських. У 1914 та 1917 роках Антон Антонович Якубовський двічі обирається гласним у міське зібрання [42, арк. 148 - 149].

Побіжно можна окреслити світогляд А.Ф. Якубовського та його сина Антона. Як уже зазначалося, Якубовському-старшому були близькі народницькі та українофільські ідеї, що виявилося на громадському та побутовому рівні. Доцільно припустити, що Антон Федорович був прихильником ідеї поступового вдосконалення суспільства підвищенням його культурно-освітнього рівня. Син Антон Антонович був кадетом і 1917 року пройшов у міську думу за списком цієї політичної сили. У той же час, згідно з відомостями єлисаветградського жандармського управління, Якубовському-сину були близькі ідеї соціалізму (“лівий кадет”) [43, арк. 2].

Важливою віхою в житті Антона Федоровича було знайомство з подружжям Шелухіних. Можливо, перша зустріч відбулося в червні 1889 року, коли Сергій Павлович Шелухін завіряв копію метрики про шлюб з Любов'ю Миколаївною Карачевською-Вовк [44, арк. 36]. Подальші їхні зносини документально простежуються через ділове листування 1892 - 1896 років, яке стосувалося вексельної заборгованості С.П. Шелухіна в Єлисаветградському міському банку (див. документи № 3 - 5). Листи віддзеркалюють дружні стосунки, які склалися між родинами Шелухіних та Якубовських. Наприклад, у листі від 7 грудня 1896 року А. Ф. Якубовський скаржиться адресату на сімейні проблеми та передає вітання всьому сімейству Сергія Павловича. У фондах інституту рукописів НБУ ім. В. Вернадського також зберігся лист Якубовського-старшого до Любові Миколаївни Шелухіної [45, арк. 35].

Листування між цими адресатами дає можливість уточнити верхню межу перебування С.П. Шелухіна в Єлисаветграді. У краєзнавчій літературі утвердилася позиція, що останній працював у нашому місті до 1893 року, а в листі від 7 листопада 1892 року вказується, що С.П. Шелухін проживає вже на теренах Подільської губернії (див. лист № 3).

Таким чином, пожвавлення українського культурно-освітнього рух на межі 1880 - 1890-х років у Єлисаветграді було пов'язане із перебуванням у нашому місті С.П. Шелухіна. Безумовно, у своїх прагненнях він був не сам й опирався на коло однодумців або на тих, хто співчуває. У когорту цих осіб увійшли редактор місцевої газети

М.К. Хороманський та нотаріус А.Ф. Якубовський. № 1

Многоуважаемый Сергей Павлович и Любов Николаевна

Елисаветградский вестник все еще сидит на мели и давно уже вывесил флаг, говорящий: “Терплю бедствие”, но помощи все нет, как нет! Недавно бувший предводитель дворянства Ревуцкий оказался единственным человеком, сделавшим попытку сдвинуть вестник с мели. Ревуцкий говорил с губернатором о пользе, которую приносит газета населению и вообще ходотайствовал о восстановлении местной цензуры. Губернатор, по мнению Ревуцкого даст благоприятельный отзыв, если его запросят из Петербурга, но сам на себя почин не возмет [...]. Вообще Олива выссказался более в пользу того чтобы газета перешла в другие руки. Вот почему я обращаюсь к Вам с предложением, не признать ли возможным тепер же подать совместное со мной заявление о том, что Вы приобрели, а я продал издание и просим Губернатора ходотайствовать об утверждении Вас редактором и о восстановлении цензуры. Если Сергей Павлович, по своему служебному положенню, найдет же неудобность, то может Вы, Любов Николаевна, найдет возможным бать редактором и издательницей. Я всегда верил в удачный исход Вашого процесса и тепер сохраняю то убеждение что рано или поздно дело Ваше восторжествует. Потому я отказался продать издание Малаеву, а теперь в минуту жизни трудную ображаюсь к Вашему содействию, ибо твердо верю, что Вы оба искренне желаете восстановить газету и ее успех. Со всех сторон я слышу сожаления о вынужденом молчании газеты, многие говорять что теперь только они поняли, как необходима газета и нет никакого сомнения, что она пошла бы бойко.

Пожалуста не заставляйте ответом на это письмо, ибо и без того времени потеряно очень много.

Будьте здоровы и благополучия, жму крепко Ваши руки и желаю Вего лучшего.

Уважаущий Вас [...]

P.S [...] М. Хороман[ский]

13 декабря

Елисаветград

№ 2 Взамен учтенного мною 5 сентября 1890 года в Кременчуцком городском банке векселя, выдано мне С. П. Шелухиным на 700 руб.; получен мною от него другой для переучета на ту же сумму, по учтении коего обьязываюсь прежний вексель возвратить г. Шелухину.

М. Хороманск[ий]

3 октября 1891 года

№ 3 Его Высокоблагородию Сергею Павловичу г-ну Шелухину судебному следователю.

Подол[ьская] губер[ния] Ольгопольск[ого] уезда в село Каменку Многоуважаемый Сергей Павлович. Около 24 ноября срок Вашему векселю в гор[одском] банке, пожалуйста заблаговременно пришлите новый вексель или только вексельную 30 коп. бумагу с Вашей на ней подписью, а я здесь подгоню сумму и проч[ее]. По всей вероятности Вы не вышлете 200 руб. и потому присылайте на погашение части капитала и % за полгода.

Мы все кланяемся Вам и Вашей супруге! Как Вам живется на новом месте? Будьте здоровы. Искренне уважающий Вас Яку[бович]

7 ноября 1892 г.

№ 4 Многоуважаемый Сергей Павлович! Срок Вашему векселю в городском банке на 140 руб. наступил еще 21 мая и чтобы не допустить протеста векселя, по моему ходотайству в город[ском] банке принят вексель моей жены на 130 руб. за ее и моей подписями и Ваш вексель выкуплен 21 мая причем я уплатил на погашение 10 руб. и % за полугодие и вексельную бумагу всего 16 рублей от Вас же я получил 25 мая 30 р. [...]; из этих 30 руб. я удержал из расходованных мною 16 р. Так что мне осталось Ваших денег 14 р. Да еще имеются остатки от прежних Ваших высылок 8 руб. Всего Ваших денег у меня 22 руб. с которыми можна поступить по Вашему усмотрению; если Вы найдете продолжить долг то в ноябре можете не высылать денег. Я эти 22 р. употреблю на погашение части долга и на % и вексель можете не присылать ибо я сохраню Ваш бланк присланный теперь; старые векселя Вам посылаю; одного что на 140 р. я теперь не могу найти (куда-то засунул) найду и уничтожу.

Жму Вам, дорогой Сергей Павлович, руки и желаю Вам всего лучшего, жена моя и дети кланяются купно со мною и Вашей супруге. Будьте здоровы.

Простите что так нацарапал; пишу между делом и все отрывают меня.

Искренно глубоко уважающий Вас А. Як[убович]

27 мая 1894 г.

№ 5 Многоуважаемый Сергей Павлович Вашему долгу в здешнем город[ском] банке наступил срок всего долга 58 руб. которые я уплатил; прошу Вас уплатить мне эту сумму. Как живете Вы и Ваша супруга? На мою долю выпало большое несчастье: сын мой старший по окончании университета попал в лечебницу душевнобольных, заболела жена, а я перестал видеть правым глазом (какое-то отслоение сетчатки врачи нашли болезнь близоруких). Кланяюсь я и моя жена[...]. Будьте здоровы.

Жму Вашу руку А. Якубов[ский]

7 дек[абря] 1896 г.

Джерела та література

1. Див.: Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область / [ред. колегія: Сиволап Д.С., Безтака П.М. та ін.].-К.: [Б.м.в.], 1972. - 816 с.; Шевченко С. Єлисаветградський період життєпису родини Шульгиних (1894 - 1899 рр.) / Сергій Шевченко // Наукові записки. Історичні науки. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка. - С. 372 - 379 та ін.

2. Інститут рукописів Національної бібліотеки імені В. Вернадського. - Фонд ХІ. - Листи А.Ф. Якубовського С.П. Шелухіну (№ 1416 - 1418); листи М.К. Хороманського С. П. Шелухіну (№ 1370, 1371).

3. Елисаветградский вестник (далі - ЕВ). - 24 апреля 1890.

4. Науково-довідковий апарат. Опис фонду ХІ “Сергій Шелухін”. - Частина 1-а. - 101 арк.

5. Науково-довідковий апарат. Опис фонду ХІ “Сергій Шелухін”. - Частина 2-а. - 102 - 109 арк.

6. Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 - 1886). / Ярослав Грицак. - К.: Критика, 2006. - 630 [2] с. Див.: Шевченко С. На пограниччі культур: Кіровоградщина - Польща в літературних зв'язках

7. (ХІХ - поч. ХХІ ст.) / Сергій Шевченко. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - С. 24.; Про Сергія Шелухіна // Енциклопедія українознавства / [голов. Редактор В. Кубійович]. - Львів; Вид-во “Молоде Життя”, 1993. - Т.10. -С.3858; Володимир Босько І був фактично редактором

8. “Елисаветградского вестника” // Народне слово. - 3 вересня 1994.; Українська муза. Поетична антологія / Під ред. О. Коваленко. - К.: АТ Обереги, 1993. - Вип. 7. - С. 655 - 656.; Крижанівський В. М. Джерела з історії Єлисаветградського міського самоврядування (червень 1871 - лютий 1917 рр).: дис. ... канд. іст. наук: 07.00.06 / Крижанівський Віталій Михайлович - Київ, 2012. - С. 156 - 157.

9. Газеты дореволюционной России 1703-1917 г. Каталог. / [ред.: Т.В.Акопян, М.А. Луковская].- Спб.: Русская национальная библиотека, 2007. - 592 с.

10. Систематический свод постановлений Елисаветградского уездного земского собрания 18651895 годы / [сост. Е.И. Борисов].- Елисаветград: Тип. Гольденберга. 1895 - 897 с.

11. Державний архів Кіровоградської області. Анотований реєстр описів. Т.1. Фонди до 1917 р. / [упоряд.: Т. І. Базишена, О. К. Жук, Л. В. Равська, Т. В. Чвань, Ю. В. Чорна]. - Кіровоград, 2005. - 292 с.

12. Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі. / Софія Тобілевич - К.: Дпержавне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 473, [2] с.

13. Куценко Л. Стежками хутора “Надії”. Нарис / Леонід Куценко. - Кіровоград, “Імекс - ЛТД”, 2007. - 48 с.

14. Державний архів Кіровоградської області (далі - ДАКО). - Ф. 78. - Оп. 7. - Спр. 21.

15. Отчет о деяельности Елисаветград обществен библиотеки в 1903 году. - Типо-Литограф Ш.Я. Бахмутського, 1904. - 34 с.

16. Отчет о деяельности Елисаветград обществен библиотеки в 1904 году. - Типо-Литограф Ш.Я. Бахмутського, 1905. - 33 с.

17. Бракер Наталя Опанас Іванович Михалевич / Наталя Бракер // Єлисавет. - 8 липня 1992.

18. Тарковский А. Очерки революционного движения 80-х годов в городе Елисаветграде / А. Тарковский // Єлисавет. - 16 вересня 1992.

19. Адрес-календарь и справочная книга “Елисаветград” на 1888 год. - Елисаветград: Скоропечатная Гольденберга, 1887. - 49 с.

20. Науково-довідковий апарат. Опис фонду ХІ “Сергій Шелухін”. - Частина 1-а. - 101 арк.

21. Вергасова Р.И. Нотариат в России. Учеб. Пособие. - М., Изд-во Проспект, 2004. - 480 с.

22. Інститут рукописів Національної бібліотеки імені В. Вернадського. - Фонд. 209. А.А. Тулуб. - Спр. 4.

23. Ежегодник голоса Юга. Адрес-календарь и справочная книга по г. Елисаветграду и уезду с диаграммами, рисунками, портретами и шаршами. - Елисаветград: Изд-во редакции газеты “Голос Юга”, 1913. - 167 с.

Там само.

24. Пашутин А.Н. Исторический очерк г. Елисаветграда / А.Н. Пашутин. - Елисаветград: Лито- Типография Бр. Шполянских, 1897. - 311 с.

25. Отчет о деяельности Елисаветград обществен библиотеки в 1900 году. - Типо-Литограф Ш.Я. Бахмутського, 1901. - 19 с.

26. Отчет о деяельности Елисаветград обществен библиотеки в 1903 году. - Типо-Литограф Ш.Я. Бахмутського, 1904. - 34 с.

27. Отчет о деяельности Елисаветград обществен библиотеки в 1904 году. - Типо-Литограф Ш.Я. Бахмутського, 1905. - 33 с.

28. Отчет о деяельности Елисаветград обществен библиотеки в 1907 году. - Типография И.К. Линцера, 1908. - 26+32 с.

29. Отчет о деяельности Елисаветград обществен библиотеки в 1907 году. - Типография И.К. Линцера, 1913. - 34 с.

30. Бібліотека - свідок і творець історії краю / [авт. кол.: Н.Зеленська, В. Козлова, Т. Макарова]. - Кіровоград, Центрально-Українське вид-во, 2009. - 182.

31. Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі. / Софія Тобілевич - К.: Дпержавне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 473, [2] с.

32. Бібліотека - свідок і творець історії краю / [авт. кол.: Н.Зеленська, В. Козлова, Т. Макарова]. - Кіровоград, Центрально-Українське вид-во, 2009. - 182.

33. Отчет о деяельности Елисаветград обществен библиотеки в 1903 году. - Типо-Литограф Ш.Я. Бахмутського, 1904. - 34 с.

34. ДАКО - Ф. 304. - Оп.1. - Спр. 277. - 12 арк.

35. ДАКО - Ф. 78. - Оп. 10. - Спр.31. - 159 арк.

36. Центральний державний історичний архів (Київ). - Ф. 353. - Оп.1. - Спр.4.

37. Науково-довідковий апарат. Опис фонду ХІ “Сергій Шелухін”. - Частина 1-а. - 101 арк.

Размещено на Allbest.ru