Північне порубіжжя Золотої Орди XIV ст. в Побужжі (історіографія виявлення викопних джерел)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Північне порубіжжя Золотої Орди XIV ст. в Побужжі (історіографія виявлення викопних джерел)

Сергій Шевченко

Історія татарської доби XIV ст. стосовно Буго-Тясминсько-Інгулецького межиріччя в регіональній історіографії попередніх століть практично обмежувалась згадкою перемоги 1362 р. на р. Синюха литовських військ (спільно з русичами) князя Ольгерда над татарами, після чого ті відступили до Криму й Чорноморсько-Азовського узбережжя Ф.К. Бєлявін, Б.Л. Дратвер, В.Л. Калініченко, О.К. Піскунов, Історія міст і сіл Української РСР, Кіровоградська область, К. 1972, с. 12.. Обмеженість писемних джерел про цю битву спонукала археологів через 635 років після неї розпочати пошук конкретного місця події біля с. Торговиці Новоархангельського р-ну Кіровоградської обл. Наслідки експедиції дали підстави на несподівані для її організаторів версії, гіпотези, а згодом і висновки. Але не стосовно місця битви, а, передовсім, регіону поширення золотоординського порубіжжя на Дніпровському правобережжі. Зробити огляд публікацій археологів, істориків, джерелознавців, краєзнавців переважно з цієї проблеми робимо спробу в цій статті.

Передовсім зазначимо, що в дорадянських публікаціях про середньовічні старожитності центральноукраїнського регіону містилася деяка інформація про їх зв'язок з Кримом, Османською імперією. У виданих 1863 р. “Матеріалах для географії й статистики” Херсонської губернії, зібраних офіцерами генштабу імперії та укладених полковником А. Шмі- дтом, згадано, що в Новоархангельську над берегом Синюхи на подвір'ї священика у землі виявили фундамент великої будівлі, яка за переказами старожилів була турецькою лазнею, вище від якої знаходилася мечеть. Вціліло й декілька надгробних каменів колишнього мусульманського цвинтаря Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами генерального штаба. Херсонская губерния, сост. ген. шт. полк. А. Шмидт. Ч. II, Санкт-Петербург 1863, с. 807.. З-поміж описово наведених даних у “Сказаннях про населені місця Київської губернії” (1864 р.), зібраних Л. Похилевичем, згадано сліди землянок у с. Кримки Чигиринського повіту. За переказами, тут колись жили кримські татари Сказания о населённых местах Киевской губернии или Статистические исторические и церковные заметки о всех деревнях, сёлах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся, собрал Л.И. Похилевич, Біла Церква 2007, с. 548.. Неподалік, у Мошориному (тепер - Знам'янського р-ну Кіровоградської обл.) біля р. Бешки та в Олександрії на р.Інгульці знайшли 40-відерні горщики з добре випаленої червоної глини, подібні до тих, у яких у Криму зберігали зерно. Ці й інші відомості привели місцевого священика, краєзнавця, автора “Нарисів Олександрійського повіту Херсонської губернії” у “Херсонських єпархіальних відомостях” (1870-і рр.) В. Никифорова до висновку, що тут мешкали татари у 1240-1361 рр. В.Н. Никифоров, Очерки Александрийского уезда Херсонской губернии, вид. 2, доп., Олександрія 2008, с. 48. Автор не пояснює цих хронологічних рамок. Очевидно, вони пов'язані із взяттям монголами Києва та битвою на Синіх водах.

Про випадково знайдені ординські монети на березі Синюхи біля с. Торговиці йшлося в “Археологічній карті Київської губернії” В. Антоновича (1895 р.) В.Б. Антоновичъ, Археологическая карта Кіевской губерніи, Приложеніе къ XV т. “Древности”, Москва 1895, с. 133.. 1903 р. В. Гошкевич деталізував, що із цього скарбу золотоординських та чеських монет до очолюваного ним Херсонського археологічного музею надійшли монети ханів Токтогу (1310-1311), Узбека (1313-1340), Джанібека (1341-1355), Бирдибека (1357-1359), Кульни (1359-1360), Неуруза (1359-1360) В.И. Гошкевыч, Клады и древности Херсонской губернии. Книга первая с художественными иллюстрациями, Херсон 1903, с. 32.. (Тут і далі прізвища ханів подаємо так, як їх наводять автори публікацій).

У радянський час М. Котляр у дослідженні про грошовий обіг згадує знахідки двох срібних джучидських дирхемів Узбека та Сарай Махрусе 1320/21 рр. поблизу кургану в полі с. Маркове (тепер - Добровеличківський р-н Кіровоградської обл.), переданих до Первомайського музею М.Ф. Котляр, Грошовий обіг на території України доби феодалізму, К. 1971, с. 69..

На поч. ХХІ ст. оприлюднюються результати дослідження діяльності Синьоводської археологічної експедиції її керівниками Н. Бокій та І. Козир. Вони прийшли до висновку, що в с. Торговиці на Кіровоградщині виявлено середньовічну пам'ятку Н.М. Бокій, І.А. Козир, Середньовічна пам 'ятка біля с. Торговиця на Кіровоградшині, АДУ 2000-2001 (2002) 90-93.. Її, зокрема, опубліковано у збірці статей про маловідомі сторінки минувшини Центральної України, виданій 2003 р. Інститутом історії України НАН України. Комплекс складається із поселення з виразними рисами міської золотоординської культури та могильника. Він розташований на р. Синюсі значно північніше інших золотоординських центрів у т.зв. буферній зоні між Руссю та Ордою. У статті Н. Бокій та І. Козир зазначено, що з 1997 р. Кіровоградським державним педагогічним університетом імені Володимира Винниченка (далі - КДПУ ім. В. Винниченка) за підтримки Кіровоградського регіонального наукового центру дослідження історії Центральної України Інституту історії НАНУ тут започатковано охоронні розкопки ґрунтового могильника золотоординського періоду. Наведено дані на всі 141 поховання, виявлені протягом перших п'яти польових сезонів. Найважливішими знахідками в них стали джучидські монети. За словами місцевих жителів велику кількість “татарських” монет було знайдено під час повені 1980 р., коли неподалік Синюхи води розмили залишки кам'яної бруківки та цегляної кладки. Розкопки того місця виявили фрагменти кераміки, цегли, водогону, глиняних тандирів, бані, що є характерними для міської золотоординської культури. Призначення тандирів за золотоординськими аналогами в Молдові й Поволжі автори визначили, як побутові печі, хоча залишків житла не було зафіксовано Н.М. Бокій, І.А. Козир, Комплекс золотоординського часу біля с. Торговиця на Кірово- градщині (попередня публікація), Центральна Україна за доби класичного середньовіччя: Студії з історії XIX ст., К 2003, с. 41, 42, 74, 76-78. (Див. також: те ж саме, Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях, К. 2005, с. 41-83.). У статті Л. Литвинової проаналізовано антропологічний матеріал могильника Торговиця Л. Литвинова, Антропологічний склад населення Центральної України доби середньовіччя (за матеріалами грунтового могильника Торговиця), Центральна Україна за доби класичного середньовіччя: Студії з історії XIX ст., К 2003, с. 85-94.. Свідченням особливого значення в левантійській торгівлі шляху між Львовом та Кримом називається у статті Г. Козубовського скарб 173 джучидських дирхемів від часів Тохти (1290-1312) до Навруза (1359-1360) та 6 празьких грошів Г. Козубовський, Синьоводська битва 1362 р. і зміни у грошовому обігу Південної Русі-України, Центральна Україна за доби класичного середньовіччя: Студії з історії XIX ст., К 2003, с. 96.. Зокрема, на підставі аналізу монет, зробленого Г. Козубовським, О. Брайченко пише, що це дозволяє віднести Торговицю до періоду розквіту містобудування за Узбека і Джанібека (з другого десятиліття до 60-х рр. XIV ст.). У цей час давня Торговиця (Сині Води) досягла значного розвитку у якості татарського військово-адміністративного центру зазначеної округи. Надходження джучидських монет на середнє Побужжя, очевидно, припинилося за короткотривалого правління хана Навруза (рубіж 1359-1360 рр.). На жаль, втрачено значний скарб монет, вимитих паводком 1980 р. На думку автора статті, перспективними мали стати археологічні дослідження підземних ходів, розміри яких за свідченням очевидців сягали 1,5-3 м у висоту та 1-2 м у ширину. Вони могли бути пов'язані як з ординськими, так і з гайдамацькими часами О. Брайченко, Синьоводська проблема: перспективи комплексних досліджень, Центральна Україна за доби класичного середньовіччя: Студії з історії XIX ст., К 2003, с. 33-34..

Підсумки перших десяти років археологічних досліджень золотоординської пам'ятки біля с. Торговиці висвітлили Н. Бокій, І. Козир і Т. Позивай у збірці матеріалів міжнародної наукової конференції, присвяченої ювілею розкопок. Ще задовго до початку цих робіт серед мешканців села ходили легенди про “монетний двір” та ін. знахідки, в т. ч. й внаслідок згаданої повені 1980 р. Протягом 1997-2005 рр. експедицією розкопано більшу частину могильника, кілька об'єктів середньовічного міста, частину лазні. На значній глибині в могильнику виявлено залишки цегляної кладки. Поховання навколо і під нею, на думку наукового керівника Кримської філії Інституту археології НАН України О. Айбабіна, свідчить, що це могли бути залишки мавзолею чи навіть мечеті. Особливо цінними знахідками стали срібні (часів правління ханів Узбека 1312-1342 рр.) та Джанібека (13421357 рр.) й мідні монети. Останні, на думку Г. Козубовського, наслідують поширений тип мідного джучидського пула з квітковою розеткою та легендою “Карбування Сарая-ал-Джедід”. Подібні наслідування могли карбуватися в золотоординських центрах, у т. ч. і в самій Торговиці. Поховання за етнічним складом є переважно слов'янським зі значними монголоїдними домішками (більше в жінок), відчутними салтово-маяцькими (аланськими), болгарськими, кочівницькими впливами. Розкопано залишки трьох глиняних тандирів, характерних, зокрема, й для Криму (Судак, Бахчисарай, Феодосія) Н. Бокій, І. Козир, Т. Позивай, 10 років археологічних досліджень золотоординської пам'ятки біля с. Торговиці на Кіровоградщині, Північне Причорномор'я і Крим у добу середньовіччя (ХІУ-ХУІ ст.), Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 10-літтю археологічних досліджень золотоординської пам'ятки в с. Торговиці, Кіровоград 2006, с. 4-9. (Див. також: І.А. Козир, Т.Д. Позивай, Археологічні дослідження золотоординської пам 'ятки в басейні Синюхи, Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні, К. 2007, с. 414-432)..

2010 р. в Наукових записках КДПУ ім. В. Винниченка І. Козир охарактеризувала керамічну майстерню золотоординського часу з Торговицького археологічного комплексу на р. Синюсі. Цей комплекс залишався єдиною відомою пам'яткою на північно-західному прикордонні Золотої Орди, що має яскраві риси її міської культури. До елементів цивільної забудови належать рештки керамічного водогону, печі-тандири й типова східна лазня (хаммам). У 2008-2009 рр. Кіровоградською Торговицькою середньовічною експедицією відкрито перший виробничий комплекс “міста” - майстерню для випалювання кераміки. Досліджено два керамічні горни, велику піч, п'ять тандирів, погріб-схованку, склад вогнетривкої глини та штучний ровик для відведення стічних вод. Археолог припускає, що майстерня перекривалася навісами, оскільки залишків стін не зафіксовано, окрім решток декількох згорілих стовпчиків. Усю конструкцію виготовили з вогнетривкої глини з домішкою порівняно великих уламків керамічного посуду. Двоярусна конструкція керамічних горнів була традиційною у виробництві Русі, Волзької Булгарії, Криму, золотоординського Поволжя. При спорудженні торговицьких горнів застосували характерний для золотоординських пам'яток прийом вирубування в берегових схилах. Обидва керамічні горни були врізані в материкову глину на крутому схилі берега р. Синюхи (лише їхня купольна частина розміщувалася над поверхнею) І.А. Козир, Керамічна майстерня золотоординського часу з Торговицького археологічного комплексу, Наукові записки, вип. 13, серія: Історичні науки, Кіровоград 2010, с. 6-14..

Дослідниця порівнює призначення раніше відомих археологам тандирів на золотоординських поселеннях на території Молдови як: а) побутових печей (приготування їжі, випікання хліба, опалення житла) в Старому Орхеї з найбільшою їх концентрацією біля караван-сараю; б) випалювальні печі керамічних майстерень у Костешти. Характер останніх мали й тандири на Торговицькому поселенні, які могли входити до великого виробничого осередку. Загалом, ці типові східні печі відомі в Середній Азії з доби бронзи, а як характерний атрибут золотоординської міської культури вони виявлені, крім Молдови, в Поволжі, українському Північно-Західному Причорномор'ї. Висновок про залишення господарями торговицької майстерні під тиском певних зовнішніх причин автор обґрунтовує знахідкою погреба-схованки для залізного реманенту зі слідами згарища, черешковий залізний наконечник стріли ромбоподібної форми з оформленими уступами верхніми гранями. Це могло бути пов'язано з військовою акцією литовського князя Ольгерда, яка завершилася його перемогою на Синій воді 1362 р. У “Хроніці…М. Стрийковського в епізоді, присвяченому цій битві, першим серед визволених Ольгердом населених пунктів згадується саме Торговиця Ibid., с. 10, 12..

Кіровоградські автори представляють “торговицько-ординську” проблематику в загальноукраїнській, а також закордонній науковій періодиці. В опублікованому в “Археологічних дослідженнях України” звіті Торговицької середньовічної експедиції за 2008-2009 рр. І. Козир та Т. Позивай висвітлюють продовження дослідження золотоординських ґрунтового могильника, лазні та майстерні XIV ст. Лазня належить до споруд східного типу. Розкопані три її приміщення вірогідно слугували мильнею та парильнями. (У попередні роки виявлено систему опалювальних каналів, велику цегляну піч.) На площі керамічної майстерні досліджені два керамічні горни, погріб-схованку, склад вогнетривкої глини та ровик для відведення стічних вод. Її розташування на крайній околиці поселення є черговим аргументом визначення Торговиці як пам'ятки міської культури золотоординського часу І.А. Козир, Т.Д. Позивай, Дослідження Торговицького середньовічного комплексу в 2008- 2009рр, АДУ 2009 (2010) 201-204.. 2012 р. І. Козир, Т. Позивай, М. Сичов, О. Чорний інформували в “АДУ” про розкопки попереднього року на раніше досліджуваних об'єктах Торговицього археологічного комплексу. Загальна площа вивченого могильника досягла 2400 м². Переважна більшість із усіх 474 поховань є безінвентарними. Поряд з лазнею виявлено ділянку водогону з шести секцій керамічних труб, яка фактично накладалася на ранішню потужну цегляно-кам'яну піч, де, очевидно, випалювали цеглу для лазні І.А. Козир, Т.Д. Позивай, М.В. Сичов, О.В. Чорний, Розкопки Торговицького археологічного комплексу, АДУ 2011 (2012) 279-281..

Спробу визначити безпосереднє місце битви на Синій воді 1362 р. шляхом аналізу картографічних, писемних джерел, а також матеріалів археологічних досліджень, зроблено І. Козир та О. Чорним у публікації 2012 р. в “Українському історичному журналі”. Зазначено, що за 15 років археологічних досліджень кіровоградські історики, спільно з київськими вченими Ф. Шабульдом, Г. Козубовським, Л. Литвиновою, О. Брайченком (зазначимо, що починав він цю роботу ще працюючи в КДПУ ім. В. Винниченка) отримали свідчення близькості до об'єктивності прив'язки історичною традицією місця Синьоводської битви до Торговиці на р. Синюсі. Тут відкрито типове міське поселення Золотої Орди у складі власне населеного пункту і поховання. Характерне східне походження тут мали тандири (аналоги - на синхронних пам'ятках Криму й Північно-Західного Причорномор'я й закордону), лінії водогону (аналоги - біля Запоріжжя), лазня гамам (в інших публікаціях - хаммам), які відрізнялися від елементів києворуських поселень на суміжних теренах. У ґрунтовому могильнику, який розміщувався на північно-західній околиці, зокрема, виявлено на значній глибині великі кам'яні плити та залишки цегляної кладки. Подібні двом вапняковим орнаментованим (у вигляді стилізованих розеток) плитам знахідки зустрічалися у середньовічному Криму. На похованнях могильника та об'єктах цивільної забудови виявлено 36 срібних дирхемів та 64 мідних пули, за якими поселення датується першою половиною - серединою XIV ст. У Торговиці (на Синій Воді) могла бути ставка ханського намісника. Саме потреби татарської частини населення (більшість же тут складали місцеві етнічні елементи), вважають автори статті, забезпечували лазня та водогін. (Для порівняння зауважимо: водогін у повітовому центрі російської імперії, Єлисаветграді (тепер - Кіровоград) з'явився лише через п'ять з половиною століть.) Потужний шар попелу-згарища свідчить про раптове припинення існування міста та залишення його населенням. Виявлені кілька наконечників стріл, верхня межа дат монет, писемні згадки про Синьоводську битву приводять до висновку про надзвичайну ситуацію, яка призвела до пожежі й могла мати характер воєнного удару. Внаслідок цього Литва знищила важливий стратегічний західний ординський рубіж у Побужжі І.А. Козир, О.В. Чорний, Локалізація місця битви на Синіх Водах 1362р. у світлі нових джерел, УІЖ 2 (2012) 11-27..

Торговицький могильник є одним з найбільших в Україні золотоординського періоду. Найбільше значення для його датування мають знахідки тогочасних монет, зокрема, комплексу з поховання 241, який опублікував в “Археології” Т. Боровик (висловивши подяку Г. Козубовському за допомогу у визначенні монет). Срібні дирхеми представлені карбуванням Узбека (1313-1341 рр.), Джанібека (1341-1352 рр.), Бердібека (1357-1359 рр.). Серед датованих 32 монет найранішнім є дирхем, карбований у Сараї у 1317/1318 рр., найпізніші - в Гюлістані 1357/ 1358 рр. Загалом на могильнику срібні дирхеми та мідні пули виявлені в семи похованнях. Ймовірно, особа з поховання 241 мала вищий, порівняно з іншими, соціальний статус. Серед 100 золотоординських монет та їхніх наслідувань, зібраних за перші 15 польових сезонів, немає монет за 1360-і рр. Це може свідчити про залишення міста золотоординцями у зв'язку з перемогою Ольгерда в битві на Синіх Водах 1362 р. або через інші чинники, що припинили тут життя Т.Д. Боровик, Поховання 241 могильника золотоординського часу на Кіровоградщині, Археологія 4 (2012) 91-94.. До нумізматичних знахідок у Торговиці привертає увагу Г. Козубовський у статті про торгівельні шляхи в Україні в середині XIV ст. Він нагадує, що 1894 р. на березі Синюхи виявлено 173 монети: джучидські дирхеми від Токти (1290-1312) до Навруза (1360) та шість празьких грошів Вацлава II (1300-1346) і Карла І (1346-1378). Скарб датовано межею 1350-1360-х рр. Систематичні дослідження Торговиці останніх кільканадцяти років дозволяють ототожнити пам'ятку зі значним золотоординським центром. Нумізматичні знахідки вказують на датування пам'ятки кінцем першої - початком др. пол. XIV ст. Мідні випуски (суто міська монета) представлені винятково типами золотоординських пулів з двоголовим орлом та квітковою розеткою, а також їх наслідуваннями. В Дністерсько-Дніпровському межиріччі відома низка золотоординських городищ, більшість з яких - у басейні П. Бугу, але, за винятком Торговиці, вони не досліджувалися Г.А. Козубовський, Дані нумизматики про торгівельні шляхи в Україні в серединіXIVст., Археологія 3 (2012) 76-77..

Наукові записки КДПУ ім. В. Винниченка 2014 р. присвячені проблемі “Синьоводська битва 1362 року в контексті середньовічної історії Східної Європи”. У статті І. Козир розглянуто результати розкопок комплексної пам'ятки серед. XIV ст. біля с. Торговиці. Тут підтверджується, що аналіз археологічних матеріалів дозволив виділити риси золотоординської культури, які засвідчують існування на берегах р. Синюхи одного з міських центрів порубіжного західного улусу Золотої Орди. Виявлені об'єкти та окремі артефакти мають аналогії в золотоординських містах, зокрема Північно-Західного Причорномор'я та Криму. Єдиною відомою на час публікації архітектурною пам'яткою об'єкта є типова східна лазня, збудована із характерної для золотоординських споруд квадратної випаленої цегли. Виявлені печі-тандири були також характерними для ординських міст. Подібні аналогії мають і лінії водогону, майстерня з опалювання кераміки. Знахідки монет дозволяють датувати пам'ятку першою половиною - серединою XIV ст. Знову оприлюднено версію, що, вірогідно, заснування міста відбулося за хана Узбека, а припинитися могло у зв'язку з перемогою 1362 р. литовського князя Ольгерда у Синьоводській битві над татарами. Відсутність поховань під більшістю кам'яних надгробків на могильнику дозволяє віднести їх до кенотафів, що характерно і для золотоординського Поволжя. Загалом, на Торговицькому могильнику присутні елементи християнської та мусульманської атрибутики, що свідчить про релігійну неоднорідність мешканців поселення та певну віротерпимість, підтримувану ординською адміністрацією І. Козир, Торговицький археологічний комплекс та проблема локалізації Синьоводської битви 1362 року, Наукові записки, серія: Історичні науки, вип. 20, Синьоводська битва 1362 року в контексті історії Східної Європи, Кіровоград 2014, с. 10-11, 16-17.. Водночас, М. Сичов, торкаючись питання біографічної реконструкції, вважає, що відсутність чітких християнських або мусульманських рис у поховальному обряді не дає можливості визначити його релігійну належність.

До елементів поховальних традицій мусульман можна віднести відсутність з померлим речей М. Сичов, До питання про біоархеологічну реконструкцію Торговицького золотоор- динського комплексу, Наукові записки, серія: Історичні науки, вип. 20: Синьоводська битва 1362 року в контексті історії Східної Європи, Кіровоград 2014, с. 228..

У публікаціях дорадянської доби згадуються матеріальні сліди вірогідного чи реального перебування (мешкання) татар у районі річок Інгульця й Тясмину. Більш конкретним джерелом вивчення золотоординської доби стали монети, про виявлення яких йшлося в публікаціях рубежу ХІХ-ХХ ст. Статті 2000-х рр. висвітлюють результати археологічних розкопок у районі с. Торговиці на р. Синюсі, які виявили золотоординський комплекс Х ст. На наш погляд, вони засвідчують потребу в продовженні пошуку решток житлової зони поселення, підземних ходів, можливо, місця битви на Синій Воді. Напевне, мають бути оприлюднені підсумки вивчення фрагментів стріл, кераміки.

Размещено на Allbest.ru