Епістолярні джерела про становлення і початок діяльності видавництва "Дзвін" (1907-1916 роки)

Готуючи матеріали до другого збірника «Дзвону», в тому числі й своє оповідання, яке збирався закінчити до 22-25 січня 1912 р., Ю. Тищенко час від часу висловлював стурбованість тим, чи буде він швидко реалізований. «Боюсь я тілько з збірником, щоб не ліг він»⁹⁵, - писав 28 грудня 1911 р. А 2 січня 1912 р. повідомляв В. Винниченкові: «У всякому разі грошей на виданнє збірника не буде - се факт, бо Ви ж сами знаєте, що значить видати дві жалких книги. Долги, правда, виплачу всі»⁹⁶. Разом з тим, він просив В. Винниченка детально написати йому, якого розміру буде «Дзвін», які гонорари будуть платити авторам, щоб міг порахувати, які суми потрібні для видання збірника. «У всякому разі, - писав він, - само видання, без гонорарів, можна повести й зараз, бо буде трохи грошей, а то таки я й кредітом в друкарні та паперні користуюсь»⁹⁷.

З листування, яке є в нашому розпорядженні, не можна зробити однозначного висновку про те, чи вийшов у світ другий збірник «Дзвону», хоч у повідомленні про книги, випущені видавництвом «Дзвін», опублікованому в газеті «Рада» 6 травня 1912 р., було зазначено: «Дзвін», Збірник ІІ (готують до друку)⁹⁸, а В. Винниченко 1 вересня 1912 р. писав М. Коцюбинському: «Восени має вийти 2-й збірник «Дзвону» (тепер уже напевне). Колись Ви обіцяли дати до його свою працю. Будь ласка, напишіть мені, чи маєте Ви бажання взяти тепер в нашому видавництві участь. Воно - марксистське, с[оціал]-д[демократичного] напряму (як і раніше) <...>

Гонорар у нас усім рівний. Розмір його поки що не установлений, але гадаю, буде не менше 40 р[ублів] за аркуш (40 000 літер - десять літер за копійку!).

Збірник обов'язково вийде, бо вже маємо на його гроші. Так що не бійтеся, що буде та сама історія, що торік»⁹⁹.

Але схоже на те, що збірник так і не вийшов у світ, принаймні в жодному каталозі української книги за цей період таке видання не значиться.

Призначені для нього гроші, ймовірно, були використані для видання однойменного журналу, про який мріяли й В. Винниченко й Ю. Тищенко і про дозвіл на видання якого клопоталися. 2 червня 1909 р. В. Винниченко писав М. Коцюбинському: «. Декілька товаришів та я думаємо покласти основу новому товстому українському журналові. Журнал має носити марксистський характер, але для художників, то звичайно, перешкодою бути не може, якого б соціалістичного напряму б вони не тримались. Коштів знайдеться поки тисяч 5-6. Прохання вже подається в Києві. І коли матеріал збереться, то місяців через два будемо приступати до складання першої книжки. Справа поки що твердо не стоїть на ногах, тому, будь ласка, нікому нічого не говоріть, але мені напишіть: 1) чи згодні Ви брати участь у йому? 2) чи могли би дати що-небудь до першого числа, хоч коротеньке?»¹⁰⁰

М. Коцюбинський дав принципову згоду на співробітництво в журналі¹⁰¹, і В. Винниченко листом від 21 лютого 1909 р. знову звернувся до нього з проханням неодмінно дати що-небудь до першого числа¹⁰².

Проте 3 листопада 1909 р. Володимир Кирилович писав Михайлові Михайловичу: «А журнал наш - фіть, фіть! Злякалась публіка свого безсилля»¹⁰³.

Мабуть, у В. Винниченка була пропозиція для соціал-демократичного органу придбати журнал «Українська хата» і він радився з цього приводу з Ю. Тищенком, який з цим виданням співробітничав. У одному з листів, який за змістом можна датувати листопадом 1911 р., Ю. Тищенко писав В. Винниченкові: «За орган свій я стою. Коли будуть гроші, можна й почати, тілько на ті пропозіц[ії], що Ви кажете, я пристав би з великою неохотою. Бачте, я живу в Київі і знаю, як іде діло «Хати». Неакуратність, убогість і т. и. розачарували в ній публіку, і, придбавши її, ми нічого не виграємо. Краще заложити новий орган, ну хоч би «Дзвін», та не надіятись на тих передплатників, що має «Хата». Та, до речі, вона буде виходити ще, може, з півроку, а, може, й рік. Дозвіл достати і нам легко, а от гроші се річ важна. Коли рахувати, що будемо випускати по 4-5 арк. книжку, то треба найменьше 3900-3800 рублів на рік. Се з гонорарами, але без великої платні на контору. Напишіть мені, як Ви се думаєте зробити, чи як би хотіли. Хто буде вести сей журнал, яка буде компанія писати і т. д. Я тоді дам найточнійший обрахунок». І тут же запитує: «А куди будуть надсилати твори для Збірника?»¹⁰⁴.

А в грудні 1911 р. писав: «Про будучий наш журнал я все-таки буду мріяти і вірю, що діло наше піде. Без нашого чисто партійного журналу будучина краю дуже скверна. Що то за нація, де не буде найреальнійшої групи с[оціал]-д[емократів]? Я не уявляю собі її розвитку. Про се хай подумають ті з тов[аришів], що мають гроші»¹⁰⁵.

10 вересня 1912 р. давній приятель Ю. Тищенка, колишній актор Віталій Павлович Товстоніс, який формально перебрав на себе обов'язки редактора нового видання, отримав від київського губернатора свідоцтво на право видання «ежемесячного журнала на малорусском наречии «Дзвін»¹⁰⁶. А 25 січня 1913 р. староста Київської другої артілі друкарської справи повідомляв інспектора друкарень, що в його закладі «будет печататься журнал на малорусском наречи под названим «Дзвін»¹⁰⁷.

Отже, на початку 1913 р. вийшов у світ журнал «Дзвін», який видавці представляли як журнал-місячник літератури, науки й громадського життя марксистського напряму. Фінансував журнал Л. Юркевич, фактичними редакторами були: Д. Антонович, від 4 числа - В. Левинський. Серед співробітників, які визначали редакційну політику, були у Києві Ю. Тищенко (Сірий) та П. Понятенко, за кордоном - В. Винниченко (який офіційно вважався редактором відділу красного письменства) та Л. Юркевич. Вони ж були й активними авторами журналу. Крім них, у «Дзвоні» друкували твори Лесі Українки, М. Вороного, О. Олеся, Г. Чупринки, С. Черкасенка, публіцистику Л. Юркевича (під псевдонімом Рибалка), Д. Донцова, В. Садовського, Ю. Бачинського, А. Луначарського та ін. Журнал виходив у 1913-1914 рр. (до початку війни), всього видано 18 чисел.

Журнал мав наклад 1000 примірників. Його матеріал ділився на три розділи: І. «Красне письменство», ІІ. «Література, наука, громадське життя», ІІІ. «Бібліографія».

Із листів В. Винниченка до Ю. Тищенка дізнаємося про труднощі суб'єктивного характеру, які виникли в редакції журналу «Дзвін» напередодні виходу першого числа. Оскільки В. Винниченко і Л. Юркевич, який фінансував журнал, перебували за кордоном і зв'язок з ними підтримувався листовно, то їх повідомили, що не будуть їм висилати матеріали для читання, щоб не затримувати справу. Це породило конфлікт. В. Винниченко писав: «Ні я, ні Левко [Юркевич. - Н. М.] редакторства не думали зрікатися. Навпаки, тільки цього хотіли й хочемо. Але ви ж самі нас одкинули, Муха написав нам, що ви всі одноголосно постановили ніяких статтів нам не посилати (не тільки хроніка[ль]них), бо це дуже загайна історія і буде жувать справу. А раз так, то в чому ж наше редакторство? Розуміється, ми задумались. Наше природне бажання було стояти до діла якнайближче, допомогати йому якнайбільше, впливати на його напрям, а нас без всякої церемонії просто взяли та й «одставили». Та хай уже зі мною не церемонились, це річ зрозуміла. Але з Левком, який дає на справу матеріальні средства, який дає їй життя, не можна було так поводитись».

«Муха мене просто дивує, - продовжував В. Винниченко. - Він склада всю вину на нас і каже, що ми зрікаємось. Ну, скажіть, будь ласка, що я можу сказати, коли мені кажуть, що ні одної статті не пришлють, що числа укладатимуться без мене, що зібрання співробітників щось там одноголосно постановило і що я не маю ніякої змоги брати ближчу участь. Що мені лишається сказати? Звичайно, я кажу: як не будете присилать, то й не присилайте, як одставляєте од редакторства, так одставляйте. Брати участь як звичайний співробітник я буду; присилатиму свої роботи якомога частіше; буду піддержувать всім, чим зможу, - та й уже. Не образився, не обидився, а що неприємно і досадно, то теж правда, бо зовсім не так уявлялась мені моя участь у нашому журналі, про який я вже літ п'ять мрію. І знов кажу, якщо, справді, не можна прислати, то хай іде діло без нас, аби йшло. - Пише Муха: присилайте Ваш матеріал. Як чого не вистачить, я додам. Що додам? Адже не можна робить на галай-на-балай. Чи є белетристика? Хто її редагує? До кого писалося? Хто одповів? Хто що прислав?

Я розумію, що Вам там буде досада на нас, що час іде, що ми запізнюємось. Але ми, не вияснивши справи, не могли щось рішити. Та й матеріалу у нас ніякого нема. Я не тільки нічого не зібрав, а й сам не написав».

Про себе В. Винниченко зазначав, що йому навіть добре від того, що не буде мати обов'язків читати статті, листуватися, бо дуже зайнятий написанням великого роману і стомився. «Але з погляду самого діла думаю, - продовжував він, - що вам не слід нас одставлять, особливо Левка. Який би ангол чоловік не був, але коли він дає на якусь справу грошей, то завжди хоче, щоб вона йшла так, як він думає треба їй йти, завжди йому хочеться брать в ній ближчу участь. Я навіть дивуюсь, як ви могли одноголосно ухвалити таку річ, щоб брати у чоловіка гроші, а його самого до справи не підпускати, не розумію». В. Винниченко запитував: «А коли ж може вийти перше число «Дзвону»? Що є у Вас з белетрестичного матеріалу? Може Коцюбинський дав або дасть, то я б не спішив з своїм?»¹⁰⁸

Новий журнал був прихильно зустрінутий читачами, про що також свідчать епістолярні джерела. Так, Христя Алчевська в листі до Ю. Тищенка від 21 березня 1913 р. писала, що висилає для «Дзвону» три поезії, оформила через книгарню на нього передплату і додавала: «Він робить приємне, свіже, працьовите вражіння. Дай Боже, щоб істнував!» І просила написати: «Чи став він так, що вдержить себе на рівних ногах?»¹⁰⁹

А В. Левинський писав з Відня 3 квітня 1913 р.: «2 ч[исло] Дз[вону] гарне. Як мені пишуть з Галичини, Дзвін скрізь дуже подобається»¹¹⁰.

Листування В. Левинського з Ю. Тищенком містить чимало інформації про «технологію» підготовки видавництвом праць до друку в умовах, коли частина авторів перебувала за кордоном і спілкування з ними відбувалося листовно. Так, надсилаючи рукопис своєї брошури, В. Левинський писав Ю. Тищенкові 3 квітня 1913 р. з Відня: «Я пішов за Вашою порадою і дав наголовок для брошури, котра розрослася просто в книжку - «З українського робітничого руху в Галичині». Прошу Вас отже ще раз виправити з ласки своєї всі нецензурні місця, а також й правопись, коли вважаєте за відповідне - я держусь правописі ЛНВ»¹¹¹. Він просив також пояснити термінологію й незрозумілі для читачів слова, виписати їх і подати в кінці книжки. Висловлював свої пропозиції стосовно технічного боку видання (формат, папір, наклад). «Про гонорар буду з Вами говорити тільки тоді, коли розпродаж покриє кошти видавництва»¹¹².

Інформативним є листування цих співробітників «Дзвону» й того періоду, коли Ю. Тищенко в кінці 1913 р. через загрозу арешту змушений був тікати з Києва і виїхати за кордон, а В. Левинський переїхав до Києва і став редактором «Дзвону». До речі, з листа В. Левинського від 23-29 січня 1914 р. дізнаємося про те, як відреагували знайомі Ю. Тищенка на його несподіваний від'їзд, як коментували цю подію. В цьому ж листі міститься й цікава інформація про те, як вирішувалося питання про керівництво видавництвом після від'їзду Ю. Тищенка. У листі В. Левинського читаємо: «Пишеш мені про Ваше спільне рішення, аби я приняв, як ти кажеш, «стерно» вид[авництва] «Дзвін». Колись я з тобою про се мимоходом говорив. Я сказав навіть, що в крайнім випадку не можу не відказатись. А тепер мушу свої слова дещо змінити». Він пояснював, що не може взяти на себе «стерно» цілком, бо йому відомо з уст С. Черкасенка, що Ю. Тищенко перед від'їздом домовлявся в справі видавництва з ним, «дав йому повновласть і просив все вести. А тепер всьо по просту відбираєш від нього і на мене переносиш. Так, Козлику¹¹³, - продовжував він, - з людьми, до котрих гарно ставишся, як в данім разі з Черк[асенком], поступати не можна». Він уважав, що передача йому всіх повноважень буде образою для Черкасенка і не міг цього допустити. Тому пропонував, щоб все - і матеріальну, і моральну сторону видавництва полишити Черкасенкові, а він готовий бути помічним. «Від помочі всякої я не ухиляюсь загалом, я можу давати для вид[авництва] стільки праці, скільки треба, але «стерна» приняти під ніяким услівєм не можу»¹¹⁴.

Схоже на те, що питання керівництва видавництвом було вирішене таким чином: 1 березня 1914 р. формально посаду редактора видавництва «Дзвін» зайняв С. Черкасенко (до нього цю посаду займали послідовно В. Товстоніс, Ф. Преподобний та І. Ващенко). Однак, на відміну від своїх попередників, С. Черкасенко був не лише формальним редактором журналу, але й одним з активних його авторів, а згодом почав відігравати помітну роль у діяльності всього видавничого товариства¹¹⁵. Фактичним же редактором журналу «Дзвін» (починаючи з четвертого числа) був В. Левинський.

З його листів до Ю. Тищенка видно, як нелегко було вести справу в умовах, коли не завжди можна було вчасно мати контакт із авторами, тим більше, що інколи листи вилучалися при обшуках. В одному з листів писав: «Тут був малий трус і догадуюсь, що листи переловлюють»¹¹⁶. Жалівся, що до Шевченківських празників зовсім немає матеріалу, просив посприяти, щоб вчасно прислали свої матеріали Винниченко, Лу- начарський, Юркевич, а Винниченко й ті всі речі, які йому вислано на перегляд¹¹⁷. В іншому листі докоряв галицьким товаришам за те, що не пишуть до «Дзвону». «Чому Дор[ошенко] не пише на літ[ературно] крит[ичні] теми? Може дав би він рецензію на «Казку»¹¹⁸ Черкасенка до Дзвону. Вона потрібна, бо в 4 ч[ислі] «Сяйва» Стешенко безграмотно «знищив» «Казку»¹¹⁹.

Як бачимо, епістолярні джерела містять інформацію про різні сторони діяльності видавництва «Дзвін» в початковий період його історії. Вони дають підставу для висновку, що його становлення відбувалося в два етапи. На першому, що розпочався в липні 1907 р., його організаторами були В. Винниченко, І. Личко та П. Понятенко, а діяльність обмежилася виданням першого збірника «Дзвін». Другий етап почався з переїздом до Києва в 1907 р. Ю. Тищенка, який, починаючи з 1909 р., став клопотатися про організацію власного видавництва, до якого мав намір залучити й В. Винниченка. Спочатку, мабуть, не йшлося про його зв'язок зі «Дзвоном» 1907 р., бо обговорювалася навіть інша назва видавництва («Кресало»). Ймовірно, що на зустрічі В. Винниченка з Ю. Тищенком улітку 1911 р., про яку останній пише в спогадах, було вирішено організувати видавництво, засновниками якого стали В. Винниченко, Ю. Тищенко та Л. Юркевич. Узгодили назву - «Дзвін», чим фактично визнали своє видавництво правонаступником «Дзвону» 1907 р. І це було логічно, адже В. Винниченко, для публікації творів якого насамперед і створювалося видавництво, був тією ланкою, яка зв'язувала обидва «Дзвони». Підтвердженням того, що видавництво, яке почало діяти в 1911 р., визнавало свій зв'язок зі «Дзвоном» 1907 р., була публікація в газеті «Рада» в травні 1912 р. реклами книг видавництва «Дзвін», яка починалася: «1) «Дзвін» збірник І», і містила всі твори, які вийшли у видавництві або друкувалися на той час. Виходом у світ в 1913 р. журналу з однойменною назвою завершувався етап становлення видавництва «Дзвін».



Література

1. Панченко В. Є. Володимир Винниченко: парадокси долі і творчості: Книга розвідок та мандрівок. К.: Твім інтер, 2004. С. 54 - 55, 74 - 78, 153 - 156 та ін.

2. Антонюк Н. Тищенко Юрій // Українська журналістика в іменах: Матер. до енциклопедичного словника / За ред. М. М. Романюка. Львів, 1995. Вип. 2. С. 221 - 222; Погребенник Ф. Тищенко Юрій // Українські письменники діаспори: Матер. до біобібліографічного словника / Відп. ред. В. Кононенко. К., 2007. Ч. 2 (Л-Я). С. 197 - 199; Мельник О. Щоденник Юрія Тищенка (Сірого) (1919 - 1924 роки) // Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип.12. К., 2007. С. 596 - 598; її ж. Михайло Грушевський та Юрій Тищенко: розмова упродовж двох десятиліть / Листування Михайла Грушевського. Т 6: Листування Михайла Гру- шевського та Юрія Тищенка / Упоряд. О. Мельник; ред. Л. Винар, І. Гирич. Київ- Нью-Йорк: УІТ, 2012. С.23 - 29.

3. Білоцерківська Г, Гальчук Л. Діяльність видавництва «Дзвін» // Бібліотечний вісник. 1996. № 3. С. 23 - 26.

4. Мельник О. Видавниче товариство «Дзвін»: між Києвом та Віднем / Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конференції. К.: Вид-во «Кий», 2007. С. 137 - 159.

a. 5 Ткаченко І. Видавничий аспект листування В. Винниченка та Ю. Сірого // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Серія: Філологічні науки (літературознавство, мовознавство). Вип. 62. Кіровоград, 2005. С. 183-189; Сахно І. Відображення громадсько- політичної діяльності В. Винниченка в його листуванні з Ю. Тищенком (Сірим) / Громадсько-політична діяльність Володимира Винниченка (до 125-річчя від дня народження). К., 2006. С. 236-244; МиронецьН. І. Питання розвитку української культури в листуванні Володимира Винниченка з Михайлом Грушевським та Юрієм Тищенком (Сірим) (1908 - 1913 роки) / Національна та історична пам'ять. Політика пам'яті у культурному просторі: Зб. наук. праць. Вип. 8. К.: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2013. С. 156 - 166.

5. Сторінки співпраці Лесі Українки з «Літературно-науковим вісником» / Вступ, підготовка текстів і примітки Р. П. Радишевського // Слово і час. 1991. № 2. С. 14 - 20, № 3. С. 24 - 27.

6. Миронець Н. Листи Володимира Винниченка до Юрія Тищенка (Сірого) (1919 - 1920 роки) // Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип.12. К., 2007. С. 571 - 590.

7. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 2. Перевидання в Україні. Львів, 1993. С. 507.

8. Антонюк Н. Тищенко Юрій // Українська журналістика в іменах. Вип. 2. С. 221.

9. Див.: інформаційний ресурс: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8 %D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE _%C2%AB%D0%94%D0%B7%D0%B2%D1%96%D0%BD%C2%BB.

10. Див.: Мельник О. Видавниче товариство «Дзвін»: між Києвом та Віднем. С. 152 - 153.

11. Панченко В. Є. Згад. праця. С. 55.

12. Цит. за: Панченко В. Є. Згад. праця. С. 54.

13. Листи до Михайла Коцюбинського / Упор. та коментарі В. Мазного, вступ. ст.

14. Шевчука. К.: Українські пропілеї, 2002. Т 1. С. 109.

15. Там само. С. 110 - 111.

16. Цит. за: Панченко В. Є. Згад. праця. С. 154.

17. Листування Михайла Грушевського. Т 4: Листування Михайла Грушевського та Івана Джиджори / Упоряд.: С. Панькова, В. Пришляк; ред. Л. Винар, П. Сохань, І. Гирич. Київ-Нью-Йорк: УІТ, ВД «Простір». С. 112.

18. Там само. С. 113.

19. Там само. С. 105.

20. Є. Чикаленко, В. Винниченко. Листування. 1902 - 1929 роки / Упоряд. та вст. ст. Н. Миронець. К.: Темпора, 2010. С. 53.

21. Див.: Там само. С. 437.

22. Листування Михайла Грушевського. Т 4: Листування Михайла Грушевського та Івана Джиджори. С. 112 - 113.

23. Див.: Мельник О. Видавниче товариство «Дзвін»: між Києвом та Віднем. 143.

24. Сірий Юрій. Із спогадів про українські видавництва. Авгсбург: Накладом товариства Прихильників УВАН, 1949. С. 9.

25. Див.: Там само.

26. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України). Ф. 1823. Оп.1. Спр. 36. Арк. 72-73зв.

27. Там само. Арк. 77-78.

28. Там само. Арк. 11-14.

a. 29 Там само. Арк. 89-89зв.

29. Там само. Арк. 24-25зв.

30. Там само. Арк. 28-29зв.

31. Там само. Арк. 30-31.

32. Там само. Арк. 34-35зв.

33. Там само. Арк. 36-37зв.

34. Там само.

35. Там само. Арк. 6-7зв.

36. Там само. Арк. 43-44зв.

37. Там само. Арк. 93-94зв.

a. 35 Там само. Арк. 45-46зв.

38. Там само. Арк. 87-88зв.

39. Там само. Арк. 6-7зв., Арк. 87-88зв.

40. Сторінки співпраці Лесі Українки з «Літературно-науковим вісником» // Слово і час. 1991. № 3. С. 25.

41. ЦДАВО України. Ф. 1823. Оп. 1. Спр. 37. Арк. 99 зв.

42. Там само. Арк. 119 - 119 зв.

43. ЦДАВО України. Ф. 1823. Оп.1. Спр. 36. Арк. 45-46зв.

44. Там само. Арк. 79-80зв.

45. Там само. Арк. 60-60зв.

46. Там само. Арк. 63-64зв.

47. Там само. Арк. 79-80зв.

48. Там само. Арк. 87-88зв.

49. Там само. Ф. 3803. Оп. 1. Спр. 46. Арк. 29 - 29 зв.

50. Там само. Ф. 1823. Оп.1. Спр. 36. Арк. 87 - 88 зв.

51. Там само. Арк. 85-86зв.

52. Там само. Арк. 83-84зв.

53. Там само. Арк. 81.

54. Слова, взяті у квадратні дужки, у публікації випущені (Див.: ЦДАВО України. Ф. 4028. Оп. 1. Спр. 3. Арк.42). Цитати тут подаємо за публікацією в журналі «Слово і час», у якій тексти відредаговані за сучасним правописом, що, на жаль, не оговорено упорядником.

55. Я чула, напр., про якісь заміри Садовського (прим. Лесі Українки. Н. М.)

56. Сторінки співпраці Лесі Українки з «Літературно-науковим вісником» // Слово і час». 1991. № 3. С. 25 - 26.

57. Там само. С. 27.

58. ЦДАВО України. Ф. 1823. Оп.1. Спр. 36. Арк. 21-21зв., 22 - 23, 28.

59. Там само. Арк. 79-80зв.

60. Там само. Арк. 60зв.

61. Там само. Спр. 37, арк.. 159-160-а.

62. Там само. Спр. 36. Арк. 56-56зв.

63. Там само. Арк. 75.

64. Там само. Арк. 65..

65. Там само. Арк. 66.

66. Там само. Арк. 68-68зв.

67. Сірий Ю. Згад. праця. С. 9.

68. Див.: Січинський В. Українські видавничі знаки // Наук. зб. в 30 річницю наукової праці проф., д-ра Івана Огієнка. Варшава, 1937. С. 147.

69. Рада. Газета політична, економична та літературна. Київ, 1912. № 102, 5 травня. С. 4; № 103, 6 травня. С. 1.

70. ЦДАВО України. Ф. 1823. Оп.1. Спр. 36. Арк. 63-64зв.

71. Там само. Арк. 103-103зв.

72. Там само. Арк. 75-75зв.

73. Листування Михайла Грушевського. Т 6: Листування Михайла Грушевського та Юрія Тищенка. С. 289. Рецензію на І том творів Лесі Українки написав М. Євшан (ЛНВ. 1911. Т 56. С. 611 - 614).

74. Цит. за: Панченко В. Згад. праця. С. 154.

75. Листи до Михайла Коцюбинського. Т І. С. 116.

76. Там само. С. 114.

77. Там само. С. 120.

78. Там само. С. 123.

79. ЦДАВО України. Ф. 1823. Оп.1. Спр. 36. Арк. 89-89зв.

80. Там само. Арк.91-92.

81. Там само. Арк. 6-7зв.

82. Там само. Арк. 50.

83. Там само. Арк. 52-53.

84. Там само. Арк. 85-86.

85. Там само.

86. Сторінки співпраці Лесі Українки з «Літературно-науковим вісником» // Слово і час. 1991. № 2. С. 18.

87. ЦДАВО України. Ф. 1823. Оп. 1. Спр. 36. Арк. 81-82зв.

88. ЦДАВО України. Ф. 1823. Оп. 1. Спр. 37. Арк. 106 - 107.

89. Там само. Арк. 110.

90. Там само - Арк. 113 зв.

91. Листи до Михайла Коцюбинського. Т І. С. 134.

92. Там само. С. 135.

93. ЦДАВО України. Ф. 1823. Оп.1. Спр. 36. Арк.62-62зв..

94. Там само. Арк. 79-80 зв.

95. Там само. Арк. 54-56 зв.

96. Там само.

97. Рада. 1912.- № 103, 6 травня. С. 1.

98. Листи до Михайла Коцюбинського. Т І. С. 140.

99. Листи до Михайла Коцюбинського. Т І. С. 125.

100. Див.: Там само. С. 126.

101. Там само. С. 127.

102. Там само. С. 128.

103. ЦДАВО України. Ф. 1823. Оп.1. Спр. 36. Арк. 83-84зв.

104. Там само. Арк. 81-82зв.

105. Цит. за: Мельник О. Видавниче товариство «Дзвін»: між Києвом та Віднем. С. 147.

106. Там само.

107. ЦДАВО України. Ф. 3803. Оп. 1. Спр. 46. Арк. 28-29 зв.

108. Там само. Спр. 45. Арк. 1.

109. Там само. Спр. 51. Арк. 2.

110. Там само. Арк. 1.

111. Там само. Арк. 1 зв. 2.

112. Козликом у колі друзів називали Ю. Тищенка (Сірого), який і сам під листами, зокрема до В. Винниченка, часто підписувався: Козлик, Сіренький Козлик і т.п.

113. ЦДАВО України. Ф. 3803. Оп. 1. Спр. 51. Арк. 5 - 5 зв.

114. Див.: Мельник О. Видавниче товариство «Дзвін»: між Києвом та Віднем. С. 147 - 148.

115. ЦДАВО України. Ф. 3803. Оп. 1. Спр. 51. Арк. 6.

116. Там само. Арк. 6-6 зв.

117. Йдеться про п'єсу С. Черкасенка «Казка старого млина».

118. ЦДАВО України. Ф. 3803. Оп. 1. Спр. 51. Арк. 9 зв.



Анотація

видавництво дзвін лист винниченко

У статті, на основі листів В. Винниченка, В. Левинського, Лесі Українки, Ю. Тищенка, Л. Юркевича та інших, висвітлюється процес заснування та діяльність видавництва «Дзвін» у 1907-1916рр. Уточнено хронологію та імена фундаторів на різних етапах його становлення.

Ключові слова: епістолярні джерела, В. Винниченко, В. Левинський, Леся Українка, Ю. Тищенко, Л. Юркевич, видавництво «Дзвін».



Аннотация

В статье, на основе писем В. Винниченко, В. Левинського, Леси Украинки, Ю. Тищенко, Л. Юркевича и других освещается процесс основания и деятельность издательства «Дзвін» в 1907-1916 гг. Уточнена хронология и имена основателей на разных этапах его становления.

Ключевые слова: эпистолярные источники, В. Винниченко, В. Левинский, Леся Украинка, Ю. Тищенко, Л. Юркевич, издательство «Дзвін».



Annotation

Myronets Nadiya. Epistolary sources about the formation and the beginning of activity of the publishing house «Dzvin» (1907-1916).

The process of formation and activity of the publishing house «Dzvin» in the 1907-1916 based on letters of V. Vynnychenko, V. Levynsky, Lesya Ukrainka, Y. Tyshchenko, L. Yrkevych are found out in the article. The chronology and names of the founders at various stages of its formation are refined.

Key words: V. Vynnychenko, V. Levynsky, Lesya Ukrainka, Y. Tyshchenko, L. Yrkevych, the publishing house «Dzvin».

Размещено на Allbest.ru

...