До питання про вплив політичних процесів на еволюцію латинського письма в Європі та Україні в XVI-XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДО ПИТАННЯ ПРО ВПЛИВ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ НА ЕВОЛЮЦІЮ ЛАТИНСЬКОГО ПИСЬМА В ЄВРОПІ ТА УКРАЇНІ В XVI-XVII СТ.

Тарас Барабаш

Письмо як типовий прояв діяльності людини є продуктом її соціокультурного розвитку. З одного боку, це інструмент поширення суспільно-політичних, культурних досягнень, а з іншого -- їх же відображення. Становлення особливостей письма, його еволюція відбуваються в рамках: а) мовної системи; б) освітньо-навчального процесу; в) суспільно-економічних, суспільно-політичних, культурних запитів і їхніх трансформацій; г) застосування й зміни знарядь письма (М. Коен ); д) мистецько-естетичного світогляду суспільства (В. Істрін ).

Якщо говорити про латинське письмо, то на сьогодні є ряд праць, присвячених різним аспектам взаємозв'язку його еволюції та соціально-культур-них, економічних тенденцій життя людства. Так, добре досліджена взаємозалежність освітньо-педагогічного процесу й еволюції графічних форм латиниці, процесу ґенези національних мов, є напрям, що займається соціологією письма. На жаль, усі ці студії не виходять за хронологію Середньовіччя. Для модерного часу вказані питання залишаються мало або взагалі не розробленими.

Російський (радянський) палеограф Віктор Малов, підсумовуючи свій аналіз французького письма кінця XV-XVIII ст., вказував, що на його розвиток впливали інтенсивна фінансово-економічна діяльність, розширення діловодчої кореспонденції, ускладнення адміністративного апарату, зростання культури та освіти. Та разом із тим відзначав, що механізм впливу цих факторів на історію письма надто мало вивчений.

Із перерахованих факторів два -- ускладнення, розширення адміністративного апарату та розширення діловодчої кореспонденції, листування органів влади -- можна віднести до політичних явищ і процесів. У загальному вигляді політичний процес трактують як форму функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує у просторі і часі. Точніше він може бути охарактеризований як сукупність дій, спрямованих на збереження або зміну певної політичної ситуації чи серії політичних явищ, пов'язаних між собою причинними або структурно-функціональними залежностями.

Вплив політичних процесів на письмо фактично не вивчався з певних науково-об'єктивних міркувань: історія писемності -- це, передусім, соціокультурний та науковий, інтелігентно-інтелектуальний пласт, продукт людської діяльності. Держава, органи влади, політичні інституції чи казуси, обставини, події не справляють виняткове значення на генезис системи письма, а просто ним користуються. Хоча в дослідженнях різних моментів латинського письма так чи інше заходить мова про політичні паралелі вузлових моментів еволюції латиниці. Один із яскравих прикладів таких паралелей, а радше «перпендикулярів» -- це події V-VIII ст. в Західній Європі. Після розпаду Західної Римської імперії на територіях новоутворених «варварських» королівств поширилися так звані «національні типи письма». У VIII ст. імператор Священної Римської імперії Карл на державному рівні провів реформу письма, яка полягала в його уніфікації для всіх територій імперії та мала сприяти централізації влади.

Нашим завданням у конкретній темі дослідження є виявити та зафіксувати точки впливу, взаємодії тих чи інших політичних подій, явищ, процесів і еволюції латинського письма в XVI-XVII ст. в Європі та на українських теренах (на той час -- складових Корони Польської, згодом Речі Посполитої).

Ідеологічною передумовою багатьох політичних трансформацій у XVI-XVII ст. був гуманістичний світогляд, що з Італії та Франції поширився на Священну Римську імперію, а звідти на Польщу. Вироблений італійськими каліграфами гуманістичний курсив та його різновиди -- мішане готико-гуманістичне письмо, італіка, канцеляреска -- швидко проникали через торговельні, наукові, економічні зв'язки до інших країн. Унаслідок італійських війн 1494-1559 рр. із Францією Італія була втягнута в економічну кризу, та по їх завершенні економічне становище покращилось і стабілізувалося на кількадесят років. Але з кінця XVI ст. знову розпочинається невідворотний економічний занепад. Італійське фінансове письмо на готичній основі, курсивне й практичне для роботи в канцеляріях, зі зменшенням кількості економічних операцій виходить з ужитку. З економічним занепадом Італії в другій половині XVI -- середині XVII ст. каліграфічні школи занепадають, а центр каліграфії переміщується до Франції.

Італійські війни спричинили не лише занепад каліграфії та вихід з обігу торгового письма в Італії. Вони сприяли інтенсивному проникненню у Францію італійського гуманістичного курсиву. Одними з перших його почали використовувати придворні аристократичні кола, які відповідали за більшість політичних процесів у країні й розуміли переваги італійського гуманістичного курсиву над французьким готичним. Французьке письмо саме починає втрачати свої специфічні ознаки (зокрема скорочення) і наближатися до італійського згідно з ордонансом 1539 р., за яким уся офіційна документація має вестись французькою мовою. Протягом всього XVII ст. ці два типи письма розвивались, взаємозбагачуючи одне одного спільними формами, дуктом тощо. Кожен писар французької канцелярії в XVII ст. володів як французьким курсивом (для написання королівських послань), так і італійським гуманістичним, названим у Франції бастардою (для написання листів державних секретарів). Особи вищої державної ієрархії мали видавати документи тільки національним письмом, а не запозиченим. Французькі каліграфи прагнули регламентувати, спростити канцелярські курсиви, що відображало процес формування бюрократичного апарату. 1633 р. французький парламент дозволив учителям каліграфії навчати лише двом типам письма -- французькому готичному курсиву, що отримало назву «фінансове», та італійській бастарді.

У канцеляріях Англії панівним до середини XVII ст. залишався готичний курсив у каліграфічних та регуляризованих формах. Різні видозміни письма XVI-XVII ст. -- chancery hand, court hand, secretary hand -- формуються за постготичними традиціями. Вони отримали назву «управлінське письмо». Під час протекторату О. Кромвеля 1650 р. було заборонено їх використання й указом революційної влади замінено італійським курсивом. Так новий очільник Англії прагнув позбутися пережитків монархічної влади. Проте реставрація Стюартів, що почалася 1660 р., відновила секретарські та інші «управлінські» типи письма. Вони продовжували розвиватись аж до остаточного скасування парламентом 1731 р.

Особлива доля спіткала готичне письмо в модерний час у Німеччині, через політичні та міцно пов'язані з ними релігійні й економічні перипетії. Суспільні та духовні зрушення в житті країни в кінці XV -- на початку XVI ст., Реформація та Селянська війна мали яскраво виражений національний характер, сприяли зростанню національної свідомості й збереженню культурних здобутків, серед яких було німецьке готичне письмо. Гуманістичне письмо було добре відоме в Німеччині, але використовувалось хіба для латинських текстів. Відомий каліграф Вольфганг Фуггер писав у своєму підручнику з каліграфії 1553 р.: «Це виглядає непристойним, коли німецький (німецько-мовний) текст написаний латинськими буквами». У XVI ст. консервація готичного курсиву була зумовлена Реформацією, реакцією проти всього італійського, «папського». У XVII ст. ситуація дещо змінилася. Унаслідок Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр.) економічна розруха Німеччини призвела до її політичної роздробленості, партикуляризму окремих князівств та земель. Це не давало стимулів до вироблення єдиного, швидкого й розбірливого письма, що на той час формувалося в інших європейських країнах. Однак політична роздільність збільшувала відданість німців готичному письму як фактору, що єднав їх у ментальному плані. Політичні обставини XVII ст. відіграли свою роль і в чеських землях: після битви на Білій горі 1620 р. Габсбурги ліквідували залишки чеської автономії, у регіоні ще більше поширилася німецька культура, зміцнило свої позиції неоготичне письмо.

Як Реформація, так і її антипод -- Контрреформація -- явища не лише релігійні. У цих подіях брали участь перші особи держав, що надавало зазначеним рухам політичного забарвлення. Та й узагалі, ще достатньо сильним у XVI-XVII ст. був зв' язок світської та духовної влади, а боротьба за віру тягнула за собою війни. Історично склалося так, що на «озброєнні» канцелярій ордену Товариства Ісуса (єзуїтів), конгрегацій святого Мавра та інших контрреформаційних, католицьких установ, організацій було письмо італійська бастарда, що слідом за проникненням діячів цих рухів у різні країни поширювалося там разом із ними.

Своєрідною з точки зору взаємодії політичних процесів та еволюції латинського письма була ситуація в Польщі. З часів пізнього середньовіччя й до другої половини XVII ст. у країні невпинно росла кількість міст, особливо із самоврядним статусом на німецькому праві. Латинське письмо з'являлось у поселенні разом із локаційним документом і появою канцелярії, органів влади -- війта, ради й лави. Розширення адміністративного апарату, утворення нових управлінських інститутів у містах розширювали сферу вжитку письма, прискорювали процес його швидкості та усталення курсивних, канцелярських форм. Внутрішньополітичним явищем, зв'язаним із життям міських осередків, були королівські привілеї найрізноманітнішого характеру. Їхнє письмо часто копіювали писарі місцевих канцелярій і вживали згодом у повсякденній практиці.

Польща переймала доволі швидко нові віяння письма передусім через культурні інститути. Та доволі живучим і конкурентоздатним із гуманістичним виявився польський постготичний курсив, що вживався ще в 1630-х рр. Як показують дослідження Я. Словінського, спершу нові форми письма з'явились у королівській канцелярії, дещо пізніше -- у канцелярії краківської капітули та єпископської краківської канцелярії. На черзі ставали канцелярії Кракова (міська, гродська, земська), а потім решта інших міст і сіл. Часова різниця між кожним етапом складала в середньому 5-10 років. У канцеляріях малих провінційних міст і сіл писарські традиції, як правило, оновлювались повільніше. Так, постготичний курсив у канцеляріях малих міст і сіл ще на початку XVII ст. використовувався в чорнових записах, а також переважав у приватному листуванні. На соціально-політичних особливостях постготики в цьому виді письма варто детальніше зосередити увагу. політичний латинський письмо європа

Особисті листи, документи й нотатки велись міщанами, котрі складали найбільшу частку писемного населення XVI-XVII ст. у Польщі, та шляхтою, яка посідала друге місце й у вказаний період володіла двома третинами всіх міст Корони Польської. Так, наприклад, у Руському воєводстві, станом на XVI-XVII ст., із локованих 105 міст 17 було королівських, 4 -- церковних і 84 -- шляхетських. Шляхта була вагомим чинником політичного життя, що фактично функціонувала як шляхетська республіка. У XVI-XVII ст. серед шляхти, на фоні ідеології шляхетського сарматизму, почала поширюватися ксенофобія антизахідного характеру. Шляхта вороже сприймала проникнення в Польщу західної культури, недовірливо ставилася до королівського й магнатського дворів, що жили на західний кшталт. Т ож рецепція письма італіки як культурне надбання шлюбу короля Сигізмунда І Старого з італійською принцесою Боною Сфорцою 1518 р., недовге правління Генріха Валуа (15731574 рр.) і перше знайомство польської еліти з французькою бастардою сприймались передусім заможною шляхтою. Більшість із них постійно посилала своїх дітей вчитись за кордон. Для дрібної шляхти ці можливості були обмежені. Тож можна зробити припущення, що в містах та селах Польщі, де довго зберігалися постготичні форми, тамтешні власники свідомо певний час гальмували поширення гуманістичних західних взірців письма. На прикладі дослідження Я. Лосовським шляхетських міст Любельського воєводства вже з'ясовано та підтверджено факти контролю міськими власниками канцелярської роботи писарів і втручання в її хід. Але наразі це тільки гіпотеза, що потребує додаткового джерельного обґрунтування.

Контрреформація в Польщі також сприяла змінам у стилях вживаного письма. Її «офіційне» письмо, італійська бастарда, розпочало поширення в регіоні в 1590-х рр., якраз за часів правління короля Сигізмунда Ш, який був ревним прихильником католицьких устоїв церкви. У XVII ст. французький гуманістичний варіант бастарди ще більше утвердився в країні за рахунок династичних шлюбів принцеси Людовіки Марії Гонзага з Владиславом IV 1646 р., а потім з Яном Казимиром 1649 р., що посилили французький вплив на Польщу. Із початком Контрреформації дрібна шляхта опиняється в доволі цікавій ситуації: з одного боку, у державі поширюються протестантські та кальвіністські школи, що дають гідну й недорогу гуманістичну освіту, а їм на зміну приходять безкоштовні єзуїтські колегіуми, що залучають до своїх навчальних програм і протестантські науки. В обох випадках ведеться навчання власне гуманістичному письму. За рахунок дешевизни науки найбільший приріст освіченості в цілому серед населення в XVII ст. належав саме дрібній шляхті, яка брала активну участь у Реформації чи долучалася до її освітньої системи.

Якщо вести мову про українські терени, то актом безумовно великої політичної та культурної ваги, що спричинив поширення латинського письма на нові території, була Люблінська унія 1569 р. До складу Польського королівства були приєднані Київське, Волинське й Брацлавське воєводства, частини Великого князівства Литовського -- українські православні регіони, де в побуті та офіційному листуванні вживалась українська мова на кириличному алфавіті. Із часу унії в ділове життя Правобережної України проникає польська мова на латинському алфавіті, яка поступово витісняє кирилицю з ужитку. Українська мова в актових книгах судів і Київського, і Волинського воєводств зникає після Андрусівського договору 1667 р., коли, як зазначає Н. Яковенко, українська шляхта була змушена визнати свою залежність як у політичному, так і в культурному плані від польської держави. А остаточний перехід у діловодстві з української на польську мову, заміна кирилиці латиницею були прискорені законом про зрівняння в правах литовської та польської шляхти, за яким польська мова ставала офіційною мовою Великого князівства Литовського.

На теренах Галичини, так званої Червоної Русі, латинське письмо було в обігу з 1340 р., коли Казимир Великий приєднав до Польщі ці землі, а в урядах утвореного тут Руського воєводства -- з часу його виникнення, 1434 р. У XVI ст. у Львові, центрі воєводства, починають поширюватись взірці гуманістичного письма з Європи. Передумовою й приводом для цього вважають велику пожежу 1527 р., що призвела до потреби швидкого відновлення міста, необхідності широких політичних, торговельних та культурних контактів із європейськими центрами.

Не оминули Руське воєводство як Реформація, так і Контрреформація, зокрема, у галузі освіти. Серед студентів із Г аличини популярністю користувалися школи кальвіністів. У м. Дубецьку на р. Сян (західна частина Руського воєводства) з 1559 р. почала діяти перша на території України кальвіністська школа гуманістичного типу, де лише в період до 1562 р. навчалося близько 300 юнаків із Перемишльської та Сяноцької земель Руського воєводства (школа, імовірно, припинила своє існування в 1580-х рр., разом із ліквідацією церковної громади). 1661 р. за підсумками Гадяцького договору 1658 р. був відкритий Львівський університет, де також навчали письму. Та його вплив на регіональну писарську традицію залишається нез'ясованим.

Підсумовуючи, варто сказати, що політичні процеси, однозначно, вплинули на еволюцію латинського письма в європейських країнах XVI-XVII ст., і це відображалося в таких формах:

1) італійсько-французькі війни, що призвели до занепаду центру каліграфії в Італії й зміщення його до Франції;

2) революційні події середини XVII ст. в Англії, що призвели до нетривалого скасування давніх готичних видів письма;

3) Реформація, Селянська війна й Тридцятилітня війна, в які була втягнута Німеччина, що, зокрема, призвело до консервації готичних курсивних та каліграфічних взірців;

4) династичні шлюби польських королів, що ставали джерелом проникнення італійських і французьких гуманістичних взірців письма;

5) супротив королівській владі польською шляхтою, яка стояла на позиціях ідеології сарматизму, довго протидіяла перейманням нового письма із Заходу, уживала постготичний курсив, та згодом пройшла через Реформацію й почала використовувати гуманістичний;

6) династична Люблінська унія, згідно з положеннями якої українські етнічні території (Київське, Волинське, Брацлавське воєводства) були включені до складу Польського Королівства й стали територією для поширення латинської, польської мов та латинського письма.

Размещено на Allbest.ru