Етнохороніми українців, білорусів і литовців в єзуїтських джерелах ранньомодерної доби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етнохороніми українців, білорусів і литовців в єзуїтських джерелах ранньомодерної доби

Тетяна Шевченко

У XVI ст. діяльність Товариства Ісуса стала одним з головних чинників, які поглибили інтеграцію України і Білорусі до європейського культурного та релігійного простору. Річ Посполита, населена іновірцями - “єретиками”-протестантами, “схизматиками”-русинами, а також юдеями та татарами-мусульманами, стала однією з бажаних для єзуїтської місії територій. Ще до прибуття до Польщі Товариство розглядало цю країну як опорний пункт для підкорення для Христа “Татарії” і Китаю* Стаття написана за підтримки стипендії Музею історії Польщі (Варшава). J. Korewa, Z dziejow diecezji warminskiej w XVI w. Geneza braniewskiego Hosianum. Przy - czynek do dziejow zespolenia Warmii z Rzeczpospolitq, Poznan 1965, s. 22-35, 99-100, 104105, 144. . За кілька років після прибуття до Польського Королівства Товариство поширило свою діяльність також на сучасні українські та білоруські землі. До середини XVII ст. єзуїти мали півсотні домів у різних регіонах Речі Посполитої. Українські і білоруські землі ввійшли до складу Польської провінції Товариства з центром у Кракові, а 1608 р. білоруські перейшли до окремої Литовської провінції з центром у Вільні.

Одним із показників успішності діяльності Товариства було рекрутування до його членства осіб місцевого походження. Протягом перших кількох років у Польському Королівстві працювали виключно єзуїти-іноземці - німці, бельгійці, італійці, чехи і т.д. До кінця XVI ст. у Польській провінції працював 181 єзуїт-іноземецьEncyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy: 1564-1995, oprac. L. Grzebien, Krakow 1996, s. 20, 540-541. . До 1602 року провінціалами були виключно італійці. Відтік єзуїтів-іноземців розпочався вже у 1570-х рр. і був пов'язаний з появою достатньої кількості покликань до Товариства у самій Речі Посполитій. На початку XVII ст. іноземці, за нечисленним винятком, залишили країну, а контакти із Заходом підтримували лише делегації на збори Товариства до Риму та візитери, які час від часу приїздили до Речі ПосполитоїJ. W. O'Malley, Pierwsi jezuici, Krakow 1999, 313-315; S. Zal^ski, Jezuici w Polsce. (W skroceniu. 5 tomow wjednym, z dwoma mapami), Krakow 1908, s. 93; B. Natonski, Szkolnictwo jezuickie w dobie kontrreformacji, Wiek XVII: Kontrreformacja. Barok. Prace z historii kultury, ed. J. Pelc., Wroclaw; Warszawa; Krakow 1970, t. XXIX, s. 310. . Проте чи насправді Товариство мало “польський характер”? З яких територій “Русі" і “Литви” походили місцеві єзуїти? Які хороніми вживали єзуїти для зазначення регіонів “Русі" і “Литви”? На які території єзуїтські документи поширювали хороніми “Русь" та “Литва”? Відповіді на ці питання дозволять нам не лише уточнити географію місцевих покликань до Товариства, але і долучитись до дискусій останніх років в українській та білоруській історіографіях щодо локалізації етнохоронімів “русин” і “литовець" у Польському Королівстві та Великому князівстві Литовському (ВКЛ) у XVI - середині XVII ст. Див., напр.: A. Белы, Хроніка Белай Русі: Нарыс гісторьіі адной геаграфічнай назви, Минск 2000, 238 с.; О.И. Дзярнович, “Литва" и “Русь"XIII-XVIвв. как концепты белорусской историографии, Stadia Slavica et Balcanica Petropolitana / Петербургские славянские и балканские исследования 1-2 (2009) 234-249; A. Латышонак, Нацыянальнасць - беларус, Вільня; Беласток 2009, 558 c.; М.Ф. Спиридонов, “Литва " и “Русь " в Беларуси XVIв. Карта, Наш радавод. Матэрыялы мгжнарод. навук. канф. “Пстарычная памяць на - родау Вялшага княства Лггоускага i Беларус XIII-XX ст." (Гродна, 3-5 лшеня 1996), Гродна 1996, кн. 7, 206-211; П. Толочко, Русь-Мала Русь-руський народ у другій половині XIII-XVIIст., Київська старовина 3 (1993), 3-14; Н.В. Шевченко, Білорусько-Литовська держава: нові концептуальні засади сучасної білоруської історіографії, Український історичний журнал 2 (1997) 55-67; Н. Яковенко, Нарис історії середньовічної та ранньо - модерної України, вид. 4, К. 2009, 584 c. Ми розглянемо тут походження лише частини єзуїтів - священиків і кліриків, які займались виключно душпастирською та інтелектуальною діяльністю, оминувши увагою єзуїтів-братів, зайнятих господарськими справами і матеріальним забезпеченням Товариства.

В історіографії питання рекрутування до чернечих згромаджень Католицької Церкви у Речі Посполитій та походження новіціїв порушувалось від 1930-х рр. до сьогодні винятково польськими істориками Церкви - Камілем КантакомK. Kantak, Bernardyni polscy, Lwow (Nakl. Prowincji Polskiej OO. Bernardynow), 1933, t. 1-2; K. Kantak, Franciszkaniepolscy, Krakow 1938, t. 1-2. , Яном ПопляткомJ. Poplatek, Encyklopedia jezuitow polskich w XVI wieku [Maszynopis w Archiwum Towa - rzystwa Jezusowego w Krakowie]. та Людвіком ҐжебєнємL. Grzebien, SlownikjezuUowpolskich 1564-1990, Krakow 1993; Encyklopedia wiedzy oje - zuitach na ziemiach Polski i Litwy: 1564-1995, oprac. L. Grzebien, Krakow 1996, 676 s. , Єжи КлочовськимJ. Kloczowski, Dominikanie polscy na Slqsku w XIII-XV w., Lublin 1956, XXVII + 356 s.; J. Kloczowski, Kler katolicki w Polsce sredniowiecznej: problem pochodzenia i drog spolecz - nego awansu, Kwartalnik Historyczny 88-4 (1981) 923-938; J. Kloczowski, Zakon Braci Kaz - nodziejow w Polsce 1222-1972. Zarys dziejow, Stadia nad historic dominikanow w Polsce 1222-1972, red. J. Kloczowski, Warszawa 1975, t. 2, 19-139; J. Kloczowski, Zakony mgskie w Polsce w XVI-XVIII wieku, Kosciol w Polsce, red. J. Kloczowski, Krakow 1968, t. 2, 485582; J. Kloczowski, Zakony na ziemiach polskich w wiekach srednich, Kosciol w Polsce, red. J. Kloczowski, Krakow 1968, t. 1, 375-730. , Чеславом ҐілемCz. Gil, Profesi prowincji polskiej karmelitow bosych w latach 1679-1789, Roczniki Huma - nistyczne 27-2 (1979) 57-93. , Адамом ХрущевськимA. Chruszczewski, Zakonnicy diecezji lubelskiej w swietle spisu z 1835 r, Spoleczenstwo Krolewsta Polskiego: studia o uwarstwieniu i ruchliwosci spolecznej, red. W. Kula, Warszawa 1968, t. 3, 165-200. та Генриком ҐапськимH. Gapski, Klasztory krakowskie w koncu XVI ipierwszejpoiowie XVII wieku, Lublin 1993, 291 s.; H. Gapski, Profesi dominikanscy konwentu krakowskiego w latach 1509-1650, Studia nad historic dominikanow w Polsce, 1222-1972, red. J. Kloczowski, Warszawa 1975, t. 1, 647686; H. Gapski, Przydatnosc ksiqg profesji w badaniach spoiecznych XVI i pierwszej poiowie XVII wieku, Roczniki Humanistyczne 24-2 (1976) 97-111; H. Gapski, Rekrutacja do zakonow m^skich w Polsce w koncu XVI i w pierwszej poiowie XVII wieku na przykiadzie krakowskiego osrodka zakonnego, Lublin 1987, 223 s.; H. Gapski, Spoieczne uwarunkowania rekrutacji za - konnej w Polsce w koncu XVI i pierwszej poiowie XVII wieku na przykiadzie krakowskiego osrodka zakonnego, Folia Societatis Scientiarum Lublinensis. Biuletyn LTN. Sekcja Humanis - tyczna 23-2 (1981) 33-39. . При цьому лише останній автор приділив увагу детальному аналізові територіального походження новіціїв чоловічих згромаджень, зокрема єзуїтів, кінця XVI - першої половині XVII ст. H. Gapski, Rekrutacja do zakonow m^skich w Polsce..., s. 65-102.

Головним джерелом встановлення походження єзуїтів є т. зв. книги екзаменів новіціїв (містили відомості про новіціїв) та персональні каталоги, які складались у кожному єзуїтському домі кожної провінції. З усіх книг екзаменів збереглась лише книга Браневського новіціату за 15691575 рр. (зберігається у відділі рукописів Бібліотеки Уппсальського університету у Швеції). Персональні каталоги були впроваджені Ігнатієм Лойолою 1564 р. під назвою catalogi information [інформаційні каталоги]. Вони складались щороку і містили ім'я і прізвище кожного єзуїта, дату вступу до Товариства, дату складення останньої обітниці, місце народження (“батьківщина”), кваліфікацію, заняття до і після вступу до Товариства.1578 р. було введено до обігу т. зв. catalogus triennalis [трирічний каталог]. Він складався кожні три роки і мав три частини. Перший трирічний каталог містив ім'я і прізвище єзуїта; його місце народження (“батьківщина" чи “нація”); вік; стан здоров'я на даний момент; дату вступу до Товариства; освіту, отриману до вступу; освіту, отриману у Товаристві; функції і кількість років, упродовж яких вони виконувались; науковий ступінь; вид і дату останніх обітниць. Ще одним видом каталогів був щорічний короткий каталог (catalogus brevis). Він складався щороку і містив списки осіб, які перебували у домах цієї провінції, із зазначенням їх тогорічних занять. Процес еволюції каталогів завершився всередині 1590-х рр. і вони проіснували без змін до ліквідації Товариства у 1773 р. Всі перші примірники трирічних і коротких каталогів, які зберігались в архіві Польської та Литовської провінції, за винятком трирічного каталогу за 1597 р., втрачені. Другі ж примірники збереглись у Римському архіві Товариства Ісуса. Там у фонді Польської провінції Товариства Ісуса зберігаються використані нами перші трирічні каталоги домів провінції у томах: 6 (за 1584, 1587 рр.), 7 (за 1587, 1590, 1593, 1597, 1599, 1603 рр.), 8 (за 1606, 1611, 1614, 1619, 1622 рр.), 9 (за 1625, 1628, 1633 рр.), 10 (за 1636, 1639 рр.), 11 (за 1642, 1645, 1649 рр.), 12 (за 1651 р.), 13 (за 1655 р.). У фонді Литовської провінції зберігаються використані нами перші трирічні каталоги домів провінції у томах: 6 (за 1611, 1614, 1619, 1622, 1625, 1628 рр.), 7 (за 1628 р.), 8 (за 1633, 1636, 1639, 1642 рр.), 9 (за 1639, 1642, 1651 рр.), 10 (за 1645 і 1649 рр.), 11 (за 1655 р.).

У єзуїтських каталогах особа, народжена у Великопольщі, була записана як Maior Polonus, у Малопольщі - як Minor Polonus, в Русі - як Ruthenus чи Roxolanus, у Литві - як Lithuanus, на Підляшші - як Subsyl - vanus чи Podlachiensis, на землях Східної Пруссії - як Pruthenus, у Же - майтії - як Samogita і т.д. Випадки, коли “батьківщиною" єзуїта був записаний не регіон, але конкретна місцевість, були винятками і фіксувались лише до кінця XVI ст. Так, народжений у Вільні міг бути записаний як Vil - nensis або Lithuanus Vilnensis, у Луцьку - як Luceoriensis, у Кракові - як Cra - coviensis, у Варшаві - як Varsaviensis, у Львові - як Leopoliensis, у Нісвіжі - як Niesviesensis чи Lituanus Niesviesensis, у Кроже, - наприклад, як Samogita ex villa Kroze, або, наприклад, Ruthenus ex oppido N чи natus in pago N. Каталоги Польської провінції етнічне походження не фіксували - записи на кшталт Armenus Camenecensis (“вірменин із Кам'янця”) були винятками.

До 1610-х рр. приплив русинів-вихідців з українських земель до новіціату Польської провінції Товариства Ісуса був спорадичний. Зростання рекрутації серед русинів зростає на початку 1610-х рр. і триває до 1637 р. У 1612-1627 рр. їх кількість поступово збільшується, протягом 1628-1637 рр. вона стабільно висока, у кінці 1630-х - падає. При цьому хвиля посиленої рекрутації русинів співпала за часом з двома хвилями посилення рекрутації в усій Польській провінції Товариства - 16001620 рр. та найпотужнішою - у 1625-1635 рр. Але на відміну від ситуації в усій провінції, серед русинів не було спаду кількості кандидатів у 16201625 рр. - кількість русинів у цей час повільно зростала. Протягом 16261648 рр. чисельність єзуїтів-русинів зросла у п'ять разів у порівнянні з періодом 1604-1624 рр. Це корелює з різким зростанням загальної чисельності єзуїтів у домах Товариства на українських землях та з посиленням рекрутації у попередні роки.

Після відкриття другого новіціату Товариства Ісуса у Вільні в 1605 р. та відокремлення у 1608 р. Литовської провінції від Польської єзуїти, записані “литовцями”, практично зникають із каталогів Польської провінції. Ті кілька осіб, які все ж залишаються “приписаними” до Польської, майже всі є братами. Натомість “підляшці" і далі фігурують у каталогах як Польської провінції, так і Литовської. Оскільки до новоство - реної провінції, окрім ВКЛ, увійшли також Мазовія, Королівська Прусія і Латвія (Лівонія), то, відповідно, тут зросла кількість вихідців з цих земель, а в Польській провінції - зменшилась. На відміну від динаміки рек - рутації вихідців з українських земель, кількість вихідців з ВКЛ від початку 1570-х до початку 1630-х рр. мало змінювалась, складаючи близько п'яти новіціїв щороку. У 1631 р. відбулось різке зростання кількості покликань із цього регіону, яке досягло піку 1638 р. (22 особи) і далі поступово зменшувалось до попередніх показників.

До вихідців з “коронної Русі” ми віднесли осіб, які були записані в каталогах Польської провінції як роксолани (Roxolani), рутени/русини (Ru - thenia), руси (Russi), підгоряни (Submontani), підляшці (Subsilvani, Podla - chiani, Podlascenses), львів'яни (Leopolienses), волиняни (Volhynenses, Volinenses), подоляни (Podolani), лучани (Luceorienses), кам'янчани (Ca - menecenses), дрогобичани (Drohobicenses), сіверяни (Severienses), пере - мишльці (Praemislienses), рогатинці (Rohatynenses), новомістяни (Novo - mestenses) та українці (Ukrainenses). Як вихідці з українських земель були ідентифіковані ті Submontani і Podlachiani, які були записані ще і як Roxolani, Rutheni чи Russi, тобто вихідці з руської частини передгір'я Карпат. Інші ж Submontani, вихідці з малопольської частини записані у каталогах і як Submontani, і як Minor Poloni. Проте записи у каталогах показують, що власне ідентичність підгорян - умовно “руську" чи “польську" - встановити найскладніше, оскільки деякі з них були записані і як Submontani, і як Roxolani чи Rutheni, і як Minor Poloni. Каталоги Польської провінції вказують на поширення термінів Roxolanus і Ruthenus на всіх вихідців з “руських воєводств" - паралельно з назвою регіону (таб.1).

Найбільшу групу вихідців з Русі складали особи, чия регіональна приналежність не була визначена докладніше, - вони були записані як Rutheni чи Roxolani. На другому місці за чисельністю були вихідці з Галичини та Підляшшя. На третьому - вихідці з прикордонних русько-ма - лопольських територій, зазначені то як Rutheni чи Roxolani, то як Minor Poloni, та волиняни. На четвертому - підгоряни, на п'ятому - подоляни. Отже, рекрутація серед русинів спиралась насамперед на вихідців із Західної України, де західнохристиянська традиція була триваліша, а мережа Католицької Церкви густіша.

До вихідців з ВКЛ нами були зараховані єзуїти, чия “батьківщина” в каталогах Польської провінції була записана як “Литва”, а в каталогах Литовської - як “Русь”, “Литва”, “Підляшшя”, “Жемайтія”. Серед цих осіб близько 14 % єзуїтів згадуються виключно як Rutheni. Порівняй місце народження, подане в особових каталогах, з деталізованими відомостями Л. Ґжебєня у “Slowniku jezuitow polskich” (табл.2):

Як Lituani були записані близько 43% осіб в обох провінціях. Так, виходець з Вільна чи Ковна завжди записувався або як Lithuanus або як Lithuanus Vilnensis чи Lithuanus Covnensis, чи просто Vilnensis або Cov - nensis. Табл.3 порівнює записи каталогів про місце народження “литвинів" з уточненими даними Л. Ґжебєня у “Slowniku jezuitow polskich”, які підтверджують вживання хороніма “Литва” щодо західної частини ВКЛ:

Ще 7 % осіб фігурували в каталогах обох провінцій то як Lituani, то як Ruteni (див. порівняльну табл.4):

Вихідцями з Жемайтії були названі близько 13% єзуїтів, п'ята частина яких паралельно згадувалась також як “литвини”. Одна особа (Alexander Korsak) - і як Samogita, і як Lithuanus, і як Rutheno Samogita.

Subsylvani, або Podlachiani, складали п'яту частину єзуїтів у каталогах Литовської провінції, із них близько 20% згадувалися як Rutheni, Masovitae і Lithuani (див. табл.5 з уточненням локалізації місць народжень “підляшців”).

єзуїтський товариство ісус релігійний

Присутність у каталогах різних місць народження тієї самої особи можна витлумачити як невизначеністю кордонів між регіонами, якщо єзуїт походив з “прикордонної місцевості”, так і народженням та зростанням єзуїта в різних регіонах, які він теоретично міг називати почергово або залишав цю справу на розсуд писаря, оскільки особові каталоги складались у кожному домі провінції.

Як бачимо, Товариство Ісуса в Речі Посполитій не лише не мало “польського характеру”, але й активно поповнювалось за рахунок покликань з територій, заселених переважно православними мешканцями держави. Хороніми “Русь" і “Роксоланія" для окреслення сучасної території України у каталогах Польської провінції зустрічаються разом з назвами регіонів - Поділля, Волині, України, Підляшшя, Сіверщини, при цьому “Русь" і “Роксоланія" виступають як загальніші, які можуть замінити локальні назви регіонів. ВКЛ виступає в єзуїтських каталогах як сукупність регіонів Литви, Жемайтії, Русі і Підляшшя і, на відміну від українських земель, не завжди позначається єдиним хоронімо “Литва”. З одного боку, єзуїтські каталоги підтверджують висновки М. Спірідонова про розмежування між “Литвою" і “Руссю” по західному кордону Полоцької землі, де до “Литви”, зокрема, відносились повіти: Віленський, Ковенський, Браславський, Лідський, Ошмянський, західна частина Мінського і Но - вогрудського, а територія на схід від цієї лінії - до “Русі” М.Ф. Спиридонов, “Литва” и “Русь" в Беларуси XVI в.., с. 208. . Проте, з іншого боку, хоронім “Литва”, вочевидь, до середини XVII ст. не закріпився за Гродненським, Лідським, Новогрудським і Мінським повітами, які паралельно називались “Руссю”. Хоронім “Білорусь" - Alba Russia - ми зустріли лише раз, його було вжито для означення місця народження вихідця з Сіверщини, який також згадувався як Roxolanus і Severiensis.

Размещено на Allbest.ru