Державна політика російської імперії у сфері використання лівобережного козацтва задля створення добровольчих полків легкої кавалерії в роки кримської війни (1853-1856 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

полк лівобережний козацтво війна

Стаття з теми:

Державна політика російської імперії у сфері використання лівобережного козацтва задля створення добровольчих полків легкої кавалерії в роки кримської війни (1853-1856 роки)

Цигульський С.М., кандидат історичних наук, доцент кафедри фундаментальних та приватно-правових дисциплін ПВНЗ «Кропивницький інститут державного та муніципального управління»

У статті здійснено спробу проаналізувати правову базу формування добровольчих полків легкої кавалерії із представників лівобережного козацтва під час Кримської війни 1853-1856 рр. Встановити рівень участі держави та суспільства в забезпеченні формувань усім необхідним. Окреслити цілі створення, ефективність використання, внутрішню структуру, розформування полків.

Ключові слова: лівобережні козаки, полки легкої кавалерії, добровольці, Кримська війна, матеріальне забезпечення, державна політика.

В статье предпринята попытка проанализировать правовую базу формирования добровольных полков легкой кавалерии из представителей левобережного казачества во время Крымской войны 1853-1856 гг. Определить уровень участия государства и общества в обеспечении формирований всем необходимым. Обозначить цели создания, эффективность использования, внутреннюю структуру, расформирование полков.

Ключевые слова: левобережные казаки, полки легкой кавалерии, добровольцы, Крымская война, материальное обеспечение, государственная политика.

Article attempts to analyze legal framework of the forming of volunteer light cavalry regiments from the representatives of left bank Cossacks in years of Crimean war 1853-1856. Identify levels of involvement of state and society in providing everything necessary forthe formation. Define goals ofthe foundation, effectiveness in exploitation of internal structure, and demobilization ofthe regiments.

Key words: Left Bank Cossacks, light cavalry regiments, volunteers, Crimean war, material security, state politics.

Постановка проблеми

Питання державної політики у сфері створення військових формувань на добровольчій основі в наш час є вкрай актуальним. Такий досвід особливо важливий, з огляду на те, що згадані формування створювалися з добровольців, з нуля, в умовах вкрай обмежених матеріальних і грошових ресурсів держави поруч із гострою необхідністю додаткових дієвих силових підрозділів, які могли б виконувати поставлені перед ними завдання. Саме аналіз тих викликів і реалій, з якими стикнулася держава під час утворення таких збройних загонів, та правова основа їхньої діяльності є головними проблемами наукової роботи.

Стан опрацювання. Історико-правові аспекти формування полків легкої кавалерії з лівобережних козаків під час Кримської війни фігурує в історіографічних джерелах суто в контексті інших проблем (соціально-економічна проблематика, загальна військова історія тощо). Здебільшого лише окреслюються дата створення, кількість полків, внутрішня структура, дата розформування. Водночас проблемами історії лівобережних козаків (які в Російській імперії в документах згадуються як «малоросійські», тобто нащадки реєстрового козацтва Гетьманщини, що компактно проживали на теренах Чернігівської та Полтавської губерній Малоросійського генерал-губернаторства) висвітлюється в працях В.М. Орлика, О.А. Бачинської, В.С. Шандри, О.П. Реєнта, Є.Д. Петренка й інших.

Метою статті є аналіз різних правових документів, відповідно до яких створювалися добровольчі полки легкої кавалерії, визначення рівня участі держави та суспільства у створенні загонів, встановлення цілей, завдань і призначення полків.

Виклад основного матеріалу

У 1853-1856 рр. між Російською й Османською імперіями (разом з її союзниками) точилася так звана Кримська, або Східна війна. Для посилення військового потенціалу російська влада вирішила заручитися додатковою підтримкою. 29 січня 1855 р. у світ вийшов маніфест про скликання державного ополчення. А вже в лютому 1855 р. до Малоросійського генерал-губрернатора С.О. Кокошкіна надійшов наказ від імператора сформувати із представників лівобережного козацтва кінні полки. На його плечі покладалося розроблення проекту формування даних полків. Спочатку планувалося утворити вісім полків, однак в результаті вдалося сформувати лише шість, чотири - у Полтавській та два - у Чернігівській губерніях [1,с. 159].

7 травня 1856 р. вийшло «Положення про створення Малоросійських кінних козацьких полків». Згідно з ним, всі обов'язки по формуванню полків покладалися на генерал-губернатора. Створення полків від початку мало тимчасовий характер, у Положенні зазначалося: «<...> Малороссийские казаки призываются на временную службу в Государственное ополчение», а пунктом № 44 зазначалося: «По окончании войны Малороссийские полки распускаются Высочайшим указом и казаки возвратятся в свои дома» [2, с. 320, 324]. Козацькі товариства звільнялися від сплати податків і оброчної суми на час, коли їх представники перебували в полках на службі. Тобто формування мали тимчасовий характер, на період військової загрози.

У питаннях матеріального забезпечення козаків фінансування відбувалося трьома основними джерелами: козацьким товариствов, дворянським станом Полтавської і Чернігівської губерній та загальним державним земськім збором. Козацьке товариство зобов'язувалося надати кожному козаку по три сорочки і двоє штанів; внести в державне казначейство гроші за вказаними цінами на купівлю шапки, кашкету, краватки, полукафтана, шаровар, шинелі та двох пар чобіт; надати шестимісячну порцію провіанту для козаків (на кожного по 10 пудів і 35 фунтів борошна і 1 пуд та 5 фунтів круп). Із представників місцевого дворянства збиралася шестимісячна норма фуражу для стройових і тяглових коней. Державним коштом (з державного земського збору) покривалися такі затрати: 1) на річне жалування та покращення харчування нижніх чинів полків;

на все обмундирування і спорядження, що не входило до списку вимог від козацьких товариств; 3) на забепечен- ня нижніх чинів від регулярної армії; 4) на купівлю стройових і тяглових коней. Козацька зброя, тобто пістолети і шаблі, також бойові та навчальні припаси постачалися коштом держави [2, с. 323-324].

Надалі козацьке товариство брало активну участь у постачанні козаків, які перебували на службі в полках. Наприклад, вони могли відправляти додатково теплий зимовий одяг Для 6-го полку на зимовий час козацькі товариства «пожертвовали 103 овчинных полушубка» для вихідців із власних товариств. Тобто навіть після остаточного сформування козацьких полків певне матеріальне навантаження на них мало місце.

Уся зброя, за розпорядженням Артилерійського департаменту Військового міністерства, постачалася до полків із Московського та Київського арсеналів (шаблі, піки, пістолети «с прибором», форми для куль та інше спорядження) [3, арк. 3-зв]. Кількість наданої зброї та спорядження визначалася відповідно до складу полку. Наприклад, згідно з відомістю про отримання зброї, від Київського та Московського арсеналів Чернігівські полки отримали: шабель кавалерійських по 1 004 одиниці на полк; по 890 пік козацьких; пістолетів «с прибором» - 1 004 на полк; 6 форм для куль на 2 полки [3, арк. 2]. За зброю козак мав пістолет і до нього патронташ на 16 куль, шаблю і піку [З, арк. 8].

Важливим історичним фактом є те, що деякі елементи амуніції в полки постачалися підрядниками, які виконували замовлення. С.О. Кокошкін власноруч перевіряв якість виробів, прийнятих у козацькі полки. Взагалі, він ставився до справи формування полків з ентузіазмом, самовіддано й ретельно. Наказом від 24 серпня 1855 р. С.О. Кокошкін губернському комітету по формуванню Малоросійських кінних козацьких полків велів зробити розпорядження про початок здавання виготовленої підрядниками амуніції та водночас ретельно перевіряти якість того обладнання, що мали приймати офіцери на озброєння полків [З, арк. 37]. Якщо якість амуніції виявлялася низькою, її повертали підряднику взамін на більш досконалі. Командирам полків наказувалося суворо дотримуватися всіх вимог під час отримання виробів, а також дана операція мала відбуватися лише за наявності відповідних спеціалістів і експертів, які могли засвідчити рівень якості певного виробу [3, арк. 47].

Вимоги до козаків регламентувалися Положенням про державне ополчення від 29 січня 1855 р. У пункті № 45 Положення про ополчення зазначалося: «Ратники, избранные в ополчение, должны быть не моложе двадцати и не старше сорока пяти лет, ростом не ниже двух аршин двух вершков и здоровые. При приеме их в ополчение наблюдается, чтобы они не имели только ран, грыжи и калечества».

Загалом полк складався з 1 083 осіб. Командири полків обиралися імператором, однак на його затвердження екстраординарні збори дворян визначали кандидатури, бажано із представників офіцерського складу кавалерії та, за можливості, вихідців із Полтавської або Чернігівської губерній.

Для навчання козаків військовій справі імператор наказував призначити з кавалерійських резервних бригад, що розміщувалися в Вознесенську, Чугуєві й Умані, на кожен дивізіон діючих сотень представників регулярних військових підрозділів [3, арк. 8].

Однак після укомплектування полків старшими й обер-офіцерами, кадровими рядовими з регулярних військ під час підготовки козаків до військової служби виникла специфічна проблема. Річ була в тому, що офіцери, унтер-офіцери та рядові не мали уяви про специфіку козацької служби. Саме тому С.О. Кокошкін 23 вересня 1855 р. звернувся до Військового міністерства за відповідним розпорядженням направити до полків шістьох урядників (одного на кожен полк), які досконало знали службові козацькі прийоми. «<...> Кадровые нижние чины, назначенные для обучения в формирующиеся <...> Малороссийские конные казачьи полки, равномерно штаб и обер-офицеры <.. .> не имеют никакого понятия о казачьей посадке, о приемах и действиях казацкой пикой, оседлании и пригонке амуниции <...>» [3, арк. 46]. Міністерство наказало від учбового зводного козацького полку з міста Новочеркаськ для обміну досвідом негайно прибути 6 урядникам, по 1 на кожен полк.

Генерал-губернатор С.О. Кокошкін міцно тримав руку на пульсі в справі формування полків. Він ретельно здійснював огляди полків, аналізуючи рівень їхньої боєздатності, знання військової справи не лише козаків, але й офіцерського складу, також прискіпливо перевіряв рівень матеріального забезпечення полків, якість спорядження тощо.

Після остаточного сформування полків від імператора протягом листопада надійшли накази і доручення, як використовувати військові контингенти з лівобережних козаків. Збройну силу козаків передбачалося застосувати в Прибалтійському краї. Першим двом полкам, згідно з наказом, випала доля вирушити в грудні до Санкт-Петербурга на огляд до імператора. 3-й та 4-й полки було вирішено залишити до відповідного наказу на місцях формування. 5-й та 6-й полки направлялися до Фінляндії, до міста Гельсинфоргс (сучасні Гельсінки) [4, арк. 5-5-зв.].

У лютому 1856 р. ліквідовувалася посада генерал-губернатора, тому імператорським указом у березні Малоросійські кінні козацькі полки № 3 та № 4, а також резервні сотні 1-го, 2-го, 5-го і 6-го полків підпорядковувалися інспектору резервної кавалерії [5, арк. 1].

Окрім походів для огляду імператором стану полків та тренування військовій справі, козаків Малоросійських кінних козацьких полків залучали до виконання поліцейських функцій. Наприклад, на початку квітня 1856 р. до командира 4-го полку звертався Полтавський цивільний губернатор із проханням виділити дві сотні козаків для придушення кріпацьких бунтів. Річ у тому, що в маєтку колезького асесора Савицього, село Ждановичи, кріпаки вийшлі з-під влади опікуна маєтку князя Обеліянова, саме для наведення тут порядку губернатор і закликав направити туди дві сотні козаків 4-го полку [6, арк. 1].

До с. Ждани відправлялися 2-й дивізіон 4-го полку, де козаки залишалися на постоях. 3-тя сотня розквартирувалася безпосередньо в с. Ждани, 4-та - у селищах Сенчаник, Скоробагатьки. Інші сотні 4-го полку розташувалися поруч, тобто в Лохвицькому повіті. Команда з 50 козаків сотні № 5 «покарала» непокірних на хуторі Закроївщина, тим самим виконавши завдання [6, арк. 5, 6, 17, 23-24].

Під час служби серед козаків виникали непоодинокі випадки порушення дисципліни, закону. З-поміж найпоширеніших проступків виділялися дезертирство та самовільне відлучення з постів. Розшукувати дезертирів полкам допомагала місцева влада. Крім дезертирства, серед козаків мали місце також інші проступки. Наприклад, козак 7-ї, резервної сотні 5-го полку Моісей Шеремет підозрювався в підпалі. Реагуючи на ситуацію, місцева влада проводила слідство [7, арк. 1-3, 32]. На жаль, не лише рядові козаки ставали порушниками дисципліни. Іноді виникали прояви некоректного ставлення до козаків із боку управляючого складу. Факти порушення дисципліни, закону, часом злочинного ставлення до козаків виявлялися не лише серед нижньої ланки керівного складу полків, а навіть серед вищого керівництва полків.

У книзі наказів полку № 3 містяться свідчення про підозріло високий рівень смертельних випадків серед козаків полку. Саме через подібні факти до 3-го полку за розпорядженням начальника Полтавської губернії був відправлений інспектор полтавської лікарняної управи з метою з'ясування причин високої смертності серед козаків. У його висновку констатувалося несвоєчасне доправлення хворих до місць лікування. Опитанню підлягало 29 козаків, які на той час перебували в лікарнях. Опитані зазначили - причиною хвороб було те, що вони забагато займалися фізичною працею [8, арк. 1-1-зв.]. Чиновник 10-го класу Петрін у власній записці звітував - причиною смертей виявилося зловживання посадовими обов'язками командиром 3-го полку полковником П.К. Ланге. У Доповідній записці на ім'я головнокомандуючого Південною армією О. М. фон Лідерса він звинувачував полковника П.К. Ланге: «<...> продает в свою пользу провиант, следующий казакам и ямщикам, и не выдавал лошадям фураж, вследствие сего казаки, для прокормления себя и лошадей, нанимаются на работы, или производят кражи, и <.. .> от изнурения в работах и от недостатка в продовольствии развилась между людьми болезненность и даже смертность, лошади также болеют и падают <...>» [8, арк. 11].

Хоча Малоросійські козацькі полки не брали участі в активних бойових діях, служба в них була небезпечною для життя, що було великим моральним тягарем. Адже під час служби козаки часто хворіли і навіть через це помирали. Важко козакам давалися й походи за зимових умов півночі. Так, станом на березень 1856 р. під час пересування 2-й Малоросійський кінний козацький полк втратив 6 кадрових солдатів і 29 козаків. Загальна кількість хворих налічувала майже дві сотні осіб [9, арк. 63-63-зв.].

Додатковим навантаженням на козаків, які служили, були неодноразові факти тиску на їхніх дружин із боку рідних. Наприклад, родичі намагалися скористатися ситуацією і привласнити рухоме чи нерухоме майно відсутніх господарів тощо. Тому цілком природно, що, перебуваючи на службі, козаки дуже хвилювалися за своє господарство. Старше керівництво полків таі місцева влада пильно ставилися до заяв про майнові зазіхання, швидко реагуючи на такі випади.

Козаки, шукаючи захисту для власних родичів чи дружин від будь-яких зазіхань, зверталися спочатку до сотенного командира із заявами, останні вже надсилали офіційний рапорт на ім'я командуючого полком, а той безпосередньо звертався до представників місцевої влади. Варто зауважити, що не завжди свідчення про порушення виявлялися дійсними.

Щоб уникнути різноманітних поневірянь і небезпек військової служби, деякі представники лівобережного козацтва йшли на певні хитрощі. Ще в червні 1855 р. на ім'я командуючого 6-го полку підполковника Уманця надійшов лист: «Г. Начальник губернии от 26 июня за № 342, поставил палату в известность, что он вместе с тем предложил Вашему Высокоблагородию распорядиться об освидетельствовании и принятии в вверенный Вами полк казаков Конотопского уезда, Давида Петрова Боярчука и Луку Ермолова Сербина на перемену служащих в оном казаков Кушнеренка и Шерсты, и возвращении за тем сих последних в первобытное состояние. Вследствие чего палата государственных имуществ покорнейше просит Ваше Высокоблагородие сходно условию казаков Родиона Кушнеренка с Давидом Боярчуком при приеме последнего на службу истребовать от Кушнеренка сорок руб. сорок коп. серебром в пользу жены его Боярчука и передать оные Новгородскому окружному начальнику для отсылки по принадлежности» [10, арк. 86-86-зв.]. Цей лист свідчить про укладання між козаками домовленостей, згідно з якими більш заможні представники верстви не йшли до лав полку і не піддавалися ризикам, а менш заможні козаки для покращення власного матеріального становища змушені були погоджуватися умови. Водночас зазначені факти можуть ставити під сумнів принцип добровільного формування полків.

Загалом, у травні 1856 р. до полків надійшли накази, відповідно до яких почалося їх розформування [11, арк. 30-31]. Оскільки Малоросійські кінні козацькі полки формувалися як тимчасові військові одиниці, їх розформування стало логічною й об'єктивною реакцією на припинення бойових дій і укладання мирного договору, що відбулося в першій третині 1856 р.

Висновки

Отже, держава для збільшення власного військового потенціалу вирішила задіяти додаткові збройні формування. Зокрема, полки легкої кавалерії створювалися на добровільній основі з українських лівобережних козаків.

Варто зауважити, що полки створювалися на основі законодавства щодо загальнодержавного ополчення, в імперських документах встановлювалася тимчасовість таких формувань. Також було встановлено, що держава в питаннях матеріального забезпечення полків використовувала різні джерела (козацькі громади, дворян), що допомогло зменшити фінансове навантаження на казну.

Встановлено, що командири полків призначалися імператором, однак за пропозиції місцевих дворян. Усі питання створення й організації полків вирішував вищий представник місцевої виконавчої влади, тобто генерал- губернатор. Новостворені полки до активних бойових дій не залучалися, займалися військовою підготовкою, на прохання місцевої влади виконували поліцейські функції.

Отже, імперська влада в стислі терміни без відчутних для себе матеріальних затрат поповнила власний резерв збройних сил на шість полків легкої кавалерії, які за першим наказом могли виконувати поставлені перед ними завдання.

Список використаних джерел

1. Павловский И.Ф. Малороссийское казачье ополчение в Крымскую войну / И.Ф. Павловский II Труды Полтавской ученой архивной комиссии. - Полтава, 1908. -№ 7,- С. 159-166.

2. Высочайше утвержденное Положение о Малороссийских конных казачьих полках. 7 мая 1855 г. II Полное собрание законов Российской Империи. - Собрание 2. -Т. XXX. - Отд. 1. - СПб., 1856. - № 29288. - С. 320-325.

3. Центральний державний історичний архів України в м. Києві. - Ф. № 1379 (Штабы Малороссийских казачьих полков легкой кавалерии 1855-1856 гг.). - Оп. 1. - Спр. 1. Приказы главнокомандующего Малороссийскими казачьими полками. Типографские оттиски (7 марта 1855 г. - 29 марта 1856 г.). - 79 арк.

4. Центральний державний історичний архів України в м. Києві. - Ф.№1379 (Штабы Малороссийских казачьих полков легкой кавалерии 1855-1856 гг.). - Оп.1. - Спр.5. Дело о выступлении полка в г. Петербург и возвращении его обратно в г. Полтаву (26.11.1855 г. - 30.05.1856 г.) -- 111 арк.

5. Центральний державний історичний архів України в м. Києві. - Ф. № 1379 (Штабы Малороссийских казачьих полков легкой кавалерии 1855-1856 гг.). - Оп. 1. - Спр. 276. Дело о подчинении полка инспектору резервной кавалерии Графу Никитину в связи с упразднением должности черниговского, полтавского... (20 марта 1856 г. -6 апреля 1856 г.). - 13арк.

6. Центральний державний історичний архів України в м. Києві. - Ф. №1379 (Штабы Малороссийских казачьих полков легкой кавалерии 1855-1856 гг.). - Оп. 1. - Спр. 278. Дело о переводе полка из Миргородского в Лохвицкий уезд на квартиры и расположении на постой в с. Ждановичах, Лохвицкого уезда казачьей сотни для усмирения местных крестьян, отказавшихся выполнять распоряжение опекуна имения (6 апреля 1856 г. - июнь 1856 гг.). - 36 арк.

7. Центральний державний історичний архів України в м. Києві. - Ф. № 1379 (Штабы Малороссийских казачьих полков легкой кавалерии 1855-1856 гг.). - Оп. 1. - Спр. 326. Дело о проведении следствия по подозрению казака Шеремета в поджоге сарая жительницы с. Товстолеса, Черниговского уезда Жовнарьовой (1 ноября 1855 г. - 19 ноября 1855 г.). - 34 арк.

8. Центральний державний історичний архів України в м. Києві. - Ф. № 1379 (Штабы Малороссийских казачьих полков легкой кавалерии 1855-1856 гг.). - Оп. 1. - Спр. 284. Дело о производстве следствия по выяснению причин высокой смертности среди казаков 3 полка (17 марта 1856 г. - 14 мая 1856 г.). - 32 арк.

9. Центральний державний історичний архів України в м. Києві. - Ф. № 1379 (Штабы Малороссийских казачьих полков легкой кавалерии 1855-1856 гг.). -Оп. 1. -Спр. 63. Дело о выступлении в г. Петербург и возвращении его обратно в г. Полтаву (27 ноября 1855 г. - 13 мая 1856 г.). -113 арк.

10. Центральний державний історичний архів України в м. Києві. - Ф. № 1379 (Штабы Малороссийских казачьих полков легкой кавалерии 1855-1856 гг.). - Оп. 1. - Спр. 355. Дело о формировании полка и выступлении его в поход в город Гельсингфорс (Финляндия) (5 июля 1855 г. - 30 декабря 1855 г.) - 365 арк.

11. Центральний державний історичний архів України в м. Києві. - Ф. № 1379 (Штабы Малороссийских казачьих полков легкой кавалерии 1855-1856 гг.). - Оп. 1. - Спр. 169. Книга приказов по полку (1 января 1856 г. -11 мая 1856 г.). -33 арк.

Размещено на Allbest.ru