Успенське братство та львівські єпископи: Йосиф Шумлянський, Варлаам Шептицький

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича

Національної академії наук України

Успенське братство та львівські єпископи: Йосиф Шумлянський, Варлаам Шептицький

Друздєв О.В.

Анотація

Проблематика відносин з львівськими єпископами завжди була однією з основних протягом історії Успенського братства. Особливого значення ці взаємини набули в кінці XVII - на початку XVIII ст., коли під впливом різних обставин львівська єпархія прийняла унію. На тлі цієї конверсії особливо чітко виділився конфлікт між Ставропігією та владикою Йосифом Шумлянським. Розуміючи, що братство стоїть на заваді остаточному переходу під юрисдикцію Римського престолу, єпископ неодноразово вдавався до силових методів спроб вирішення цієї проблеми. Одначе жоден з них не досягнув успіху. Не останню роль в цьому відіграла й присутність військ Петра І в регіоні через події Північної війни. Цим фактом активно користувались братчики, шантажуючи переходом під юрисдикцію Московського патріарха. Одначе, де-факто, це було лише маніпуляцією з метою отримати необхідні права при переході до унії. Зважаючи на звуження соціальної бази та матеріальних основ існування даний крок був лише справою часу. Остаточного удару Ставропігії було завдано створенням василіанської друкарні, яка ліквідувала монополію братства на видавництво «руських книг». Наслідком цього стали переговори з єпископом щодо умов прийняття юрисдикції Римського Престолу. Завдяки посередництву Шумлянського було досягнуто консенсусу, який розпочав нову сторінку в історії львівської конфратернії. Зміна конфесії не відобразилась на становищі братства. Свідченням цього стала участь його представників у виборах нового єпископа, яким став Варлаам Шептицький. Порівняно короткий час його управління став чи не єдиним періодом мирних відносин з Ставропігією. Більше того, владика навіть сам ініціював зібрання всіх братств з метою координації зусиль в боротьбі за зрівняння в правах ввіреної йому української громади міста та передмістя. Фактично, саме під його патронатом Успенське братство розпочало новий етап боротьби, який завершився через кількадесят років бодай частковим, але досягненням мети. Зважаючи на це, тема, якій присвячена дана стаття є актуальною для студій над братством та українською громадою міста Львова на початку XVIII ст.

Ключові слова: братство, Львів, Успенське братство, Ставропігія, Йосиф Шумлянський, Варлаам Шептицький.

Постановка проблеми

Невід'ємною складовою історії Успенського братства є відносини з львівськими єпископами. Одначе, якщо про взаємини періоду кінця XVI -- пер. пол. XVII ст. на даний час маємо достатньо відомостей, то період другої половини XVII і, особливо, XVIII ст. досі перебуває на маргінесі досліджень. Такий стан речей є доволі невиправданим, зважаючи на важливість соціо-політичних та еклезіальних змін, які відбувались протягом цього відтинку часу і мали вирішальний вплив на подальший розвиток подій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Фактично, окрім розвідки Олександри Киричук про процес переходу братства до унії [6, с. 96-99] та нашої доповнюючої статті [2, с. 18-23] предметних праць, присвячених цій темі, немає. Окремі згадки і факти можна зустріти в працях Ігоря Скочиляса [9, с. 832], Тараса Чухліба [17, с. 787-801.], Мирона Капраля [5, с. 440] та ряду інших дослідників, праці яких буде згадано надалі. Основою даної праці є джерельні матеріали з фонду номер 129 Центрально Державного Історичного архіву України у місті Львові(далі -- ЦДІАУ у Львові) [11], а також документів, вміщених у збірці «Собори Львівської єпархії» [10, с. 464], та 12 томі збірки «Архивь Юго-Западной России» [1, с. 748].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Пропонована тематика дає добрий ключ до розуміння процесів та подій, які відбувались в період XVIII ст., тому потребує продовження, що буде зроблено в наступних публікаціях.

Метою цієї роботи є спроба реконструювати відносини між вказаними єпископами та братством, а також простежити їх вплив на подальшу діяльність Ставропігії.

Кінець XVII -- поч. XVIII ст. став періодом загострення конфесійних протиріч у Речі Посполитій, які, здебільшого, були викликані зовнішньополітичними обставинами. Конфлікт з Османською імперією (де знаходився Константинопольський патріарх) та зростаюча військово- політична потужність Московського царства (яке використовувало гасло «захисту православ'я в експансіоністських цілях [20, р. 112]) актуалізували питання введення унії на теренах польсько-литовської держави. Першим кроком на шляху до цієї цілі стала постанова сеймової конституції від 5 лютого 1676 р. про заборону людям «релігії греко-руської» мати будь-які зносини з Константинопольським патріархом [21, с. 180]. Не менш важливим було й непряме урядове протегування унійної церкви та проунійних ієрархів православної. Прикладом цього стало призначення на посаду львівського єпископа соратника короля Яна ІІІ Собєського -- Йосифа Шумлянського [17, с. 791], проти якого виступало Успенське братство [6, с. 97]. Це стало першим непорозумінням, яке, згодом, переросло в понад 30-літнє протистояння [2, с. 18-22]. Перший етап цього конфлікту розвертався в межах боротьби за єпископський престіл між Ієремією Свистельницьким та Шумлянським. Для братства він позначився першим судовим процесом 1679 р. проти майбутнього єпископа за Медзапетівську кам'яницю, в якій він самовільно поселився [4, с. 171]. Того ж року, у зв'язку з смертю Свистельницького, Шумлянський був затверджений львівським владикою. Одначе, братство не одразу прийняло його: «Маючи небезпідставні підозри, які згодом підтвердилися, що він зречеться православної віри і приєднається до унії» [4, с. 171].

Про витоки унійних поглядів Шумлянського однозначно говорити важко. Очевидно, що деяку роль зіграла його військово-політична кар'єра при дворі польського короля. Амвросій Криловський зазначав, що Шумлянський прийняв католицизм і тільки через бажання посісти православну кафедру у Львові знову повернувся до православ'я [7, с. 171]. Мабуть, найближчим до істини був Ігор Скочиляс, який вважає, що Шумлянському йшлось не стільки про реалізацію унійної ідеї, скільки про всебічну легітимізацію еклезіальної моделі Галицької(Львівської) церкви, главою якої він став [9, с. 275]. Про це свідчать умови переходу на унію, які склала «група Шумлянського», а саме: декларацією від 18 березня 1681 року про права руського народу у випадку переходу на унію зазначалось наступне: 1. Грецька віра буде вважатися святою на рівні з римською; 2. Церковні бенефіції будуть роздаватись тільки руським людям; 3. Руське духовенство буде користуватись тими ж правами і бенефіціями, що й латинське; 4. Братства і монастирі, які користуються патріаршими привілеями залишаться при своїх правах, але вища наглядова функція залишиться за єпископами(включно з цензурою друкованих книг); 5. Урівняння руської шляхти і міщанства в правах з латинським; 6. шість людей з руських не дворян, включно з двома братчиками Василієм Корендовичем та Олександром Журавським будуть возведені в шляхетний стан [7, с. 183]. Таке торгування привілеями свідчило не стільки про ідейність, скільки про практичність. Ці ж умови були передані братству, як такі, які мали б їх схилити до прийняття унії, та вони відмовились [7, с. 183]. У відповідь було оголошено про проведення єпархіального собору, де мав відбутись диспут між латинськими і «греко-руськими» теологами. За місце проведення було обрано міську братську церкву. Денис Зубрицький у «Хроніці міста Львова» з цього приводу пише: «...єпископ хотів провести диспут між римськими і греко-руськими теологами в міській братській церкві з метою поширення унії і видав універсал про це, але братство не захотіло й не дозволило ці суперечки у своїй церкві, звернувшись до короля з суплікою, до якої додало 20 дукатів, єпископові також дало грошовий дарунок і таким чином відсунуло цей диспут» [3, с. 399]. Згодом це було підкріплено універсалом Яна ІІІ про перенесення унійного собору з Успенської церкви до кафедрального храму Св. Юрія Побідоносця [10, с. 112]. Цей собор важливий з двох моментів. Перший полягає в розкритті позиції єпископа щодо унії, як способу досягнення власної домінації над руською церквою. Виступаючи перед учасниками зібрання Шумлянський так обґрунтував свою позицію: «я прихилятися до московського патріарха [не буду] -- бо до нього наша Русь ніколи не належала; до київського митрополита не хочу, бо він не є нашим вибраним [первоєрархом]. До константинопольського патріарха не можу -- не лише тому, що немає там жодного ладу . а й тому, що уже й сеймова конституція . усім нам, русі, загородила до нього дорогу» [10, с. 119]. В такій ситуації єдиним виходом було приєднання до папи як верховного зверхника. Другий момент полягає в тому, що після такої промови, єпархія поділилась на тих, хто прийняв позицію єпископа: «. владика відразу в той же час покликав світське духовенство, а саме намісників і парохіяльних єреїв, до окремої каплиці у [храмі] св. Юра і заявив [їм]те саме, що й у церкві. На що всі одностайно пристали...» [10, с. 120], та тих, які відхили її: «Після цієї промови деяка шляхта, ченці окремих монастирів, Ставропігійське й усі інші братства відступилися від цієї побожної справи єднання святої віри і, не виконавши справи, залишили церкву» [10, с. 120]. Фактично на цьому соборі були покладені початки переходу православного кліру Львівської єпархії на унію, що в кінці зіграло вирішальну роль у переході самого братства на унію. Окрім того, як зазначає І. Скочиляс: «проведення соборів 1694 і 1700 року уможливили публічне обговорення еклезіального статусу Львівської єпархії, тому католицький вибір у масовій свідомості значною мірою був корпоративним актом» [9, с. 277], тобто таким чином Шумлянський кардинально звужував ту соціальну базу, на яку опиралось львівське братство у справі відстоювання православ'я.

Новий виток протистояння розпочався з офіційним проголошенням переходу Львівської єпархії на унію у 1700 році. Реагуючи на ці події, Ставропігія відправила посольство до короля для отримання підтвердження своїх прав. Початок Північної війни і потреба налагодження союзницьких відносин з Московським царством, схилило Августа ІІ до задоволення прохань конфратернії. Більше того, в подальшому він видав цілий ряд рескриптів з забороною єпископу примушувати братчиків до унії [11, спр. 754, 755, 756]. У відповідь Шумлянський видав фальсифікат, за яким нібито самі братчики приєднувались до унії [14, арк. 1]. Позаяк очікуваного результату це не дало, він вдався до прямої сили, захопивши за допомогою коронного гетьмана Станіслава Яблоновського братську церкву та поставивши в ній свій престіл [3, с. 403]. У відповідь братство подало королю скаргу, результатом якої стало майже чотирирічне листування між братством, єпископом, королем Августом ІІ, львівським магістратом та львівським старостою Адамом Синявським [1, с. 95]. Для вирішення даної проблеми королем була призначена комісія, яка мала звільнити Успенську церкву від єпископського престолу, та дано наказ захищати братство перед нападами єпископа Шумлянського відносно прийняття унії. Цікаво те, що у листі до львівського старости А. Синявського король робить особливий акцент на те, що братство має в нього «особливу повагу і протекцію», підкреслюючи свою лояльність до братства [16, арк. 1]. Через 10 днів монарх видав новий рескрипт про призначення комісії для звільнення захоплених будівель та передачу їх братству, в якій ствердив їх право на свою релігію і заборонив Шумлянському примушувати їх до унії [1, с. 600-602]. Очевидно, що не останню роль тут зіграли зовнішні обставини, зокрема позиція Москви щодо православного населення Речі Посполитої [9, с. 281]. До того ж варто додати, що Август ІІ, зважаючи на нестабільну внутрішню ситуацію, потребував допомоги Петра І, тому така лояльність до братства була своєрідним «дружнім актом» щодо московського царя [1, с. 96].

Шумлянський розумів, що силовий сценарій не дав очікуваного результату, тому пішов на примирення з братством, затвердивши у своєму посланні від 11 червня 1704 року, всі права і привілеї братства [14, арк. 1-25]. Одначе справа приєднання братства до унії вирішилась набагато простіше. Позаяк на початок XVIII ст. 1186 парафій стали унійними, братство залишилось мало не єдиною (точніше однією з небагатьох) православною інституцією в єпархії [8, с. 185]. Остаточного удару Ставропігії завдав дозвіл єпископа свято-юрським василіанам на друк «руських книг», на які була монополія у братства [4, с. 220]. Так як братські богослужбові книги, продаж яких був однією з основних статей доходів братства, не підходили для уніатських богослужінь, відстоювати свою монополію не було можливості. Тому Ставропігія втративши соціальну та фінансову основу для існування була змушене почати переговори про перехід на унію. Отримавши бажане, Шумлянський відправив листа до нунція Нікколо Спіноллі, в якому не жаліючи похвал, повідомляв, що братство «полишило схизму» [16, 4 арк.]. Тут варто віддати належне владиці, який зробив все, щоб римська сторона прийняла усі вимоги братства, основні з яких були такими: 1. Передання за 2 тис. злотих братству василіанської друкарні; 2. Збереження прав і привілеїв братства; 3. Підпорядкування лише папі, а не єпископу (тобто збереження статусу Ставропігії) [4, с. 221]. Ці вимоги за посередництвом Шумлянського були виконані і братство погодилось прийняти унію, про що свідчать листи братства до папи і Конгрегації по поширенню віри, подані у Хроніці Ставропігійського братства [4, с. 222-223]. Ця подія стала своєрідним завершенням попереднього періоду історії братства і одночасно завершенням загального переходу Львівської єпархії на унію.

Першою справою, в якості вже унійного братства, стала спроба повернути 1500 злотих, які раніше були отримані Шумлянським нібито для купівлі будинку під семінарію для русинів. Для цього було скеровано листа до нунція Нікколо Спінолі, щоб той посприяв поверненню коштів [1, с. 619-620]. Варто відзначити, що зміна конфесії не позначилась на суспільно-церковному значенні Ставропігії. Ілюстрацією цього твердження є участь старших братства Стефана Лясковського та Петра Сем'яновича у елекції єпископа Варлаама Шептицького [10, с. 129]. Хоча, слід зазначити, що спершу вони виступали протии його кандидатури, підтримуючи Кирила Шумлянського [9, с. 611]. Цікаво, що братство, без свого відома, виступало як один з гарантів збереження можливості обирати владик, проти чого виступала нунціатура [18, р. 126]. Причина цього полягала в соціальному значенні конфратернії, яка складалась з «провідних русинів» [19, р. 85], що в сумі з недовгим досвідом перебування єпархії в унії вимагало поступок з боку католицької ієрархії.

Відносини з новообраним єпископом були чи не найспокійніші за всю історію Ставропігії. Єдина подія, пов'язана з Варлаамом Шептицьким стосується ініційованого ним зібрання представників всіх братств для координації боротьби за права української громади Львова [5, с. 140]. Одначе, незважаючи на це, саме за його урядування розпочався процес уніфікації Ставропігії Конгрегацією по поширенню віри до норм Католицької Церкви, про що буде згадано в наступних розвідках.

успенський братство ставропігія шумлянський

Висновки

Відносини між Успенським братством та вказаними львівськими єпископами були важливим елементом в процесі еклезіальної трансформації у львівській єпархії кінця XVII -- поч. XVIII ст. Зважаючи на суспільне значення конфратернії справа залучення її до унії була надважливою для остаточної конверсії єпархії. Фактично, «процес» її залучення ліг в основу відносин з єпископом Шумлянським. Прийняття унії у 1708 р. розпочало новий період в історії братства, початок якого припав на урядування Варлаама Шептицького. Новий єпископ виявився чи не наймиролюбивішим по відношенню до Ставропігії за всю її історію, не конфліктуючи з ним. Одначе, за його правління розпочались заходи Конгрегації по поширенню віри по уніфікації конфратернії у відповідності до норм Католицької церкви. Одначе про це буде згадано в наступних публікаціях.

Список літератури

1. Архив Юго-Западной России. Акты, относящиеся к истории Львовского ставропигиального братства (1586-1881 гг.) / Под ред. А. С. Крыловского. - Кіевь: Типографія Императорскаго Университета св. Владиміра, 1904. - Ч. 1. - Т. 12. - 748 с.

2. Друздєв О. Протистояння Львівського ставропігійського братства та єпископа Йосифа Шумлянського. Прийняття унії. Загальний огляд / О. Друздєв // Наукові записки Вінницького педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. Вип. 23. Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. О. А. Мельничука. - Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2015. - С. 18-23.

3. Зубрицький Д. Хроніка міста Львова [Текст] / Д. І. Зубрицький; пер. з пол. І. Сварник; наук. ред. Я. Дашкевич, Р. Шуст; наук. комент. М. Капраль; Міське громад.-культур. об-ня «Документ. скарбниця Львова» [та ін.]. - Л.: Центр Європи, 2002. - XV, 601 с. - (Львівські історичні пам'ятки; т. 3).

4. Зубрицький Д. Хроніка Ставропігійського братства / Д. Зубрицький. - Львів: «Апріорі»,2011. - 404 с.

5. Капраль М. Національні громади Львова XVI-XVПI ст. (соціально-правові взаємини) / М. Капраль. - Львівський національний університет ім. Івана Франка, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. - Львів, 2003. - 440 с.

6. Киричук О. Перехід львівського ставропігійського братства під юрисдикцію святого Апостольського престолу (за матеріалами ЦДІА України у Львові) / О. Киричук // Успенське братство і його роль в українському національно-культурному відродженні / Матеріали наукової конференції 4-5 квітня 1996 року / за ред. М. Бандрівського. - Львів, 1996. - С. 96.

7. Крыловский А. Львовское Ставропигиальное Братство (Опыт церковно-исторического изследования) / А. Крыловский. - К.: Изд. Н. Т. Корчак-Новицкого, 1904. - 230 с.

8. о. Мудрий С. Нарис історії церкви в Україні / о. С. Мудрий. - Івано-Франківськ: Видавництво Івано- Франківського Теологічно-катехитичного інституту, 1999. - 534 с. - ISBN 9666-582-09-0.

9. Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХП-XVIII ст. Організаційна структура та правовий статус / І. Скочиляс. - Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2010. - 832 с.

10. Собори Львівської єпархії / Упорядкування та історичний нарис Ігоря Скочиляса. - Львів: Видавництво УКУ, 2006. - 464 с. - ISBN 966-703-458-5.

11. ЦДІА України у Львові, ф. 129, оп. 1, спр. 754,755,756.

12. ЦДІА України у Львові, ф. 129, оп. 1, спр. 762, 2 арк.

13. ЦДІА України у Львові, ф. 129, оп. 1, спр. 763, 4 арк.

14. ЦДІА України у Львові, ф. 129, оп. 1, спр. 773, 25 арк.

15. ЦДІА України у Львові, ф. 129, оп. 1, спр. 777, 4 арк.

16. Центральний Державний історичний архів України, м. Львів. - ф. 129, оп. 1, спр. 754, 755, 756, 762, 763, 773, 777.

17. Чухліб Т. Львівський єпископ Йосиф Шумлянський - військовий діяч та дипломат Корони Польської (60-ті роки XVII - початок XVIII ст.) / Т. Чухліб // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - 2012. - Вип. 21. - С. 787-801. - ISBN 966-02-3318-3.

18. Acta Nuntiaturae Polonae / Ed. Ioannes Kopiec. - Romae, Institutum Hostoricum Polonicum Romae, 2014. - Tomus XLII. Nicolaus Spinula. - Vol. 2 (2.VII.1708 - 31.XII.1708). - 369 p. - ISBN 978-83-60183-65-6.

19. Monumenta Ucrainae Historica / Упоряд. митр. Андрей Шептицький. - Рим: Український Католицький університет, 1964. - Т. 5. - 434 с.

20. Isaievych Ia. Voluntary Brotherhood: Confraternities of Laymen in Early Modern Ukraine / Ia. Isaievych. - Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 2006. - 324 p. - ISBN 1-894865-02-2.

21. Volumina Legum / Ed. J. Ohryzko. - Petersburg, 1860. - Vol. V. - 464 p.

Размещено на Allbest.ru