Особливості реалізації політики пам’яті у Норвегії та Данії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості реалізації політики пам'яті у Норвегії та Данії

Дмитро Лакішик

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

Анотація. Аналізується консолідуючий потенціал політики пам 'яті у Норвегії та Данії. Під час дослідження виявлено відмінні риси у реалізації політики пам'яті Норвегією та Данією. Як і у більшості країн Європи політика пам'яті скандинавських країн знаходить своє відображення на державному рівні після подій Другої світової війни. Але процес примирення з минулим у Норвегії та Данії у 1970-хрр. почав відрізнятись від аналогічного західноєвропейського. Північ європейського континенту виявилася пронизаною радикальними викликами до повоєнної історіографії, яка традиційно продовжувала представляти досить уніфіковану версію трактування подій Другої світової війни. Інтенсифікація вивчення пам'яті припала на початок ХХІ ст., особливо відчутно цей процес спостерігався у Данії, де публікувалась велика кількість книг про «темні плями» історії війни, натомість у Норвегії кількість публікацій була значно меншою.

Важливим елементом у формуванні політики пам'яті є музеї та виставки, які відіграють важливу роль у представленні поглядів на Другу вістову війну. Основною функцією музеїв у Норвегії та Данії було відновлення національної ідентичності після травматичного досвіду війни, яку вони виконують і до нині. Також невід'ємною складовою реалізації політики пам'яті в скандинавських країнах є заходи присвячені закінченню війни. У Норвегії та Данії, як і в інших країнах світу, «дні пам'яті» є наріжним каменем у політиці пам'яті. Вони є важливим елементом для зміцнення групових ідентичностей і є центральним компонентом колективної пам'яті.

Ключові слова: Норвегія, Данія, політика пам'яті, Друга світова війна, історіографія, музеї.

З початку 1990-х рр. в міжнародній політиці відбулися кардинальні зміни, не в останню чергу через розпад СРСР, що актуалізувало питання щодо минулого європейських народів, одним з яких була Друга світова війна та її наслідки для Європи. У середині 1990-х рр. спалахнув «бум пам'яті», що був пов'язаний з 50-річчям закінчення Другої світової війни. На часі постала проблема зникнення покоління свідків тих подій та зростає вагомість усної історії як галузі історичного дослідження. Внаслідок цього публікується величезна кількість літератури, присвячена війні, а також пам'яті про неї. Основна кількість публікацій присвячена таким європейським країнам, як ФРН, Франція та Велика Британія, натомість скандинавським державам (Норвегії, Данії і Швеції), як європейські так і скандинавські дослідники приділяли недостатньо уваги. Але з кінця 1990-х рр. починає зростати увага норвезьких та данських науковців до сфери пам'яті, зокрема періоду окупації їх країн під час Другої світової війни та видаються ґрунтовні дослідження з цієї проблематики.

Досвід війни, втрати, поразки, приниження та переслідування, а також пам'ять про труднощі воєнних років залишили глибокий відбиток у колективній пам'яті скандинавів, а саме норвежців та данців, які на відміну від шведів пережили жахи окупації. У повоєнний період уряди та політичні сили використовували як символ для національного відродження країн рухи опору, які виникли на території Норвегії та Данії під час війни. В обох країнах рух опору надавав шанс для об'єднання націй заради спільної мети перемоги над нацизмом і повоєнної реінтеграції всіх верств населення.

Однак, у 1970-х рр. процес примирення скандинавів з минулим на деякий час дещо відхилився від західноєвропейського. У той час, коли у країнах Західної Європи політика пам'яті, що ґрунтується на подіях Другої світової війни починає виходити на державний рівень, у Норвегії та Данії цей процес лише починає формуватися. Починаючи з середини 1990-х рр. скандинавські історики та соціологи роблять спроби вивчення пам'яті про війну, зокрема у Норвегії та Данії за останні 20 років публікується велика кількість книг про «темні плями» історії країн у війні [1].

Мета статі - дослідити особливості формування та реалізації політики пам'яті у Норвегії та Данії у повоєнний період.

Друга світова війна для Норвегії та Данії мала спільні риси, а саме - швидка і руйнівна військова поразка, окупація, співробітництво та колабораціонізм. Першою історіографічною базою подій війни стали матеріали повоєнних комітетів, що створювалися в Норвегії та Данії. Наприклад, перші історичні оцінки війни та окупації Норвегії у своїх роботах дали історики С. Стейн [2], М. Скодвін [3] та С. К'єлдстадлі [4], які під час війни були безпосередніми учасниками руху опору. Історіографічна школа М. Скодвіна стала основою для подальших досліджень норвезьких науковців про події Другої світової війни, що стало одним із потужних інструментів у розробці політики пам'яті.

Наступним і не менш важливим елементом формування політики пам'яті Норвегії та Данії є музеї та виставки, які унаочнюють свідчення Другої світової війни - Музей норвезького опору (Norges Hjemmefmntmuseum, далі - NHM) [5] і Музей свободи, офіційна назва Музей данської боротьби за свободу 1940 - 1945 рр. (Frihedsmuseum, або Museet for Danmarks Frihedskamp 1940-1945, далі - FM) [6]. Основною функцією цих музеїв було відновлення національної ідентичності після травматичного досвіду війни, яку вони виконують і до нині.

В Осло знаходиться низка музеїв та пам'ятників, які репрезентують політику пам'яті Норвегії, серед яких виділяється Музей норвезького опору, що виглядає як неприступна фортеця. Головним ініціатором створення NHM був Й.Х. Хауг, який в період Другої світової війни брав безпосередню участь у русі опору, а в повоєнний період займав високі посади в уряді Норвегії [7]. Відкриття музею відбулося 8 травня 1970 р., але експозиції доповнювалися щороку, до того ж метою КИМ було не висвітлення історії Норвегії під час Другої світової війни, а історії норвезького опору. Музей виконує подвійну функцію виступаючи також меморіалом, де проводяться урочисті заходи присвячені вшануванню бійців руху опору, які були страчені в період окупації.

КИМ є унікальним, оскільки містить найбільшу кількість архівних матеріалів про історію Норвегії у Другій світовій війні, що визначає його високий статус на національному рівні. Його документи використовують різні державні інститути, наприклад Національний пенсійний фонд (Rikstrygdeverket) щодо інформації про громадян, адже його архівний фонд співмірний з найбільшими державними архівами [8, с. 79-80]. Звичайно, якщо порівнювати з архівними фондами інших європейських країн, норвезький може видатись не таким масштабним, проте науковці які досліджують проблематику руху опору в Північній Європі звертаються саме до фондів КНМ.

У порівнянні з європейськими музеями у яких представлені експозиції про події Другої світової війни КНМ є невеликим, але займає чільне місце у відтворенні політики пам'яті Норвегії. З моменту відкриття і до 1995 р. Музей відвідали 2,5 млн. відвідувачів. Він є однією з головних туристичних пам'яток Осло і завжди включений до програми візитів високопоставлених осіб. Великою групою відвідувачів Музею є школярі, які складають 33% [8, с. 95]. КНМ співпрацює Міністерством освіти Норвегії та підтримує публікацію та поширення матеріалу про Другу світову війну у школах країни.

З 1971 р. по 1978 р. до архівних фондів Музею були передані справи судових процесів про зраду, які є важливим історичним джерело для вивчення колабораціонізму під час окупації Норвегії [8, с. 58].

Данський історик Е. Кельдбек розробив класифікацію військових музеїв, за якою він поділяє їх на три групи: 1) музей першого покоління, як правило, засновується сучасниками тих подій, що представлені в матеріалах експозицій даних музеїв та їх основною функцією є висвітлення моменту перемоги через святкування та церемонії; 2) музей другого покоління, як правило, трансформується з музею першого покоління через впровадження нових концепцій та ідей внаслідок чого їх основною метою стає просвітницька місія [9, ^ 120-123].

Згідно класифікації Е. Кельдбека, КНМ є музеєм другого покоління, адже він був створений у 1970 р. та на той час вже не міг слугувати лише пам'яткою та пам'ятником покоління сучасників, оскільки залучив нові концепції у представленні подій Другої світової війни, які спрямовувалися на наступне покоління [9, ^ 120-123]. Специфікою КНМ є те, що початкові експозиції розробляли представники покоління війни, які були залучені і в подальшу роботу Музею.

Необхідно зазначити, що КНМ з 1995 р. і до нині входить до складу Музею Збройних Сил Норвегії (Forsvarets museer), що впливає на його внутрішньо організаційну структуру. Основний штат співробітників КИМ складають військові Збройних Сил Норвегії, це пояснюється тим, що батьком-засновником музею був колишній міністр оборони країни Й.Х. Хауг. Він вважав, що однією із складових оборонної політики Норвегії є виховний та патріотичний компонент, який реалізовувався завдяки військовим співробітникам КИМ (така специфіка існує до нині) [8, ^ 90].

Ще однією складовою реалізації політики пам'яті в скандинавських країнах є заходи присвячені закінченню війни. У скандинавських державах, як і в інших країнах світу, «дні пам'яті» є наріжним каменем у політиці пам'яті. Вони є важливим елементом для зміцнення групових ідентичностей і є «центральним компонентом колективної пам'яті» [10, ^ 290]. У Норвегії та Данії свята пов'язані з святкування визволення від німецької окупації (Frigj0ringsjubileer - норвезькою та Befrielsesjubilжr - данською).

Підготовка до цих урочистостей включає видання книг та мемуарів свідків тих подій, телевізійних програм та фільмів про війну. Музеї та бібліотеки проводять спеціальні виставки, лекції та надають іншу додаткову інформацію.

Перші масштабні урочистості у Норвегії були проведені у 1955 р., з нагоди 10-річчя визволення країни і кожні п'ять років святкування ставали все масштабнішими. У їх підготовці були задіяні ветерани опору на прохання уряду Норвегії. Обов'язковим щорічним заходом стало покладання вінків до Пам'ятника загиблим норвезьким патріотам, який було відкрито у 1949 р.

У 1965 р. норвезький уряд призначив спеціальний комітет для підготовки до урочистостей на державному рівні. Комітет повинен був спланувати дві різні річниці - 20-річчя звільнення країни та 25-річчя нападу Німеччини та військову поразку Норвегії. Цього разу до комітету було залучено лише двох ветеранів руху опору [11, с. 94]. Ці заходи були більш масштабнішими, адже поряд з усталеними церемоніальними урочистостями для ветеранів та свідків тих подій, в них брало участь все населення країни.

Наступним великим святкуванням у Норвегії стало 25 -річчя звільнення країни від нацистів. Цього разу спеціальний комітет для координації урочистостей очолив прем'єр-міністр держави. Святкування більш урочистими у зв'язку з відкриттям національного пам'ятника жертвам війни та Музею норвезького опору 7 травня 1970 р. [8, с. 53]. Ця дата була моментом, що спонукав до перегляду ставлення до подій війни у повоєнний період.

Під час святкування було запропоновано зробити наголос на подяці союзникам за звільнення країни, а також створити меморіальний фонд (5 млн. норвезьких крон), який мав підтримувати стипендіями молодь інших країн, яка бажала ознайомитися з воєнною історією Норвегією [11, с. 101].

У 1985 р. на 40-річчя звільнення країни від окупації було відкрито пам'ятник підпільній пресі та тим, хто загинув під час виготовлення чи розповсюдження нелегальних газет. Це супроводжувалося спеціальною виставкою у бібліотеці університету в Осло. Може здатись, що ця річниця нічим не відрізнялась від попередніх. Але зазначимо, що у підготовці урочистостей взяла участь велика кількість ветеранів можливо тому, що це могло бути останнім для них святкуванням [12].

Найбільш масштабні урочистості проходили у Норвегії у 1995 р. у зв'язку з 50-річчям завершення Другої світової війни. Вони супроводжувалися хвилею публікацій та висвітленням подій війни у ЗМІ, зокрема телевізійних та радіопрограмах. Зазначимо, що під час урочистостей вперше була приділена увага жінкам, які були свідками та учасниками війни. В історіографії про війну в Норвегії, протягом тривалого часу жінки не розглядалися як учасники руху опору на рівні з чоловіками.

Було заплановано відкриття двох пам'ятників - Пам'ятника свободи (Frihedsmonument) у Нарвіку та Пам'ятника захисникам (Forsvarsmonument) в Осло. Перший був відкритий 7 травня 1995 р., а інший - не був реалізований, через протести мешканців столиці здебільшого щодо його неестетичності [11, с. 108].

У 2005 р. в Осло відбулися святкування 60-ї річниці звільнення країни, але вони були менш урочистими, хоч у ЗМІ їм було присвячено достатньо уваги. Це можна пояснити тим, що саме на цей рік припав столітній ювілей мирного розірвання унії між Норвегією та Швецією. Цій події була присвячена велика кількість спеціальних виставок, лекцій та телевізійних програм. Власне 1905 р. і 1945 р. мають величезне значення в сучасній історії Норвегії, як дати створення та відтворення незалежної норвезької нації. Тому їх святкування є беззаперечним елементом у реалізації політики пам'яті у Норвегії. У 2010 р. у Норвегії було змінено формат урочистостей і запропоновано цю дату затвердити як свято ветеранів усіх війн.

У 2015 р. у Норвегії пройшли урочистості з нагоди 70-ї річниці звільнення Норвегії та Дня ветеранів. Програма заходів передбачала покладання квітів першими особами держави до місця страти учасників руху опору, покладання квітів до монумента пам'яті, пам'ятника загиблим морякам, відкриття частини експозиції у Музеї Збройних Сил Норвегії, присвяченої Другій світовій війні. Також відбулось вшанування полонених, які знаходилися в німецьких концентраційних таборах на півночі країни [13].

Історія Данії під час війни дещо відрізнялась від норвезької. Данія капітулювала протягом декількох годин і ця «коротка війна» згодом стала джерелом гіркоти для багатьох данців. Політика Данії перших трьох воєнних років дозволила країні вийти з війни у 1945 р. з найменшими руйнуваннями та кількістю жертв, але моральна ціна була вищою.

У повоєнний період перші фундаментальні спроби дослідження подій періоду Другої світової війни зробив Дж. Хеструп, який розпочав свою роботу самостійно, але в подальшому очолив дослідницький проект (Udgiverselskab for Danmarks Nyeste Historie), який фінансувався на державному рівні. Мета проекту полягала у підтримці історичних досліджень у галузі історії війни, використовуючи архівні джерела [14]. Дослідження цього проекту сприймалися з недовірою наступними поколіннями данських істориків, адже така історія «на замовлення» могла бути використана для виправдання колабораціонізму в країні під час війни.

Поряд з офіційною ранньою повоєнною історіографією виходить низка публіцистичних творів, у яких різнобічно було відображено події Другої світової війни. Наприклад, у романі «Невидима армія» К. Сьондербі розповідав історію групи диверсантів, які чинили опір німецьким окупантам [15]. Цей твір став бестселером, на основі якого було знято художній фільм. Потік книг, мемуарів, оповідань, статей у журналах сприяв формуванню об'єктивного погляду на війну та руху опору в Данії.

У 1970-х рр. у Данії, як і у Норвегії, відбувається перегляд («ревізія») ранньої повоєнної історіографії. Данські історики, починають аналізувати події Другої світової війни не з погляду консенсусу, а з конфліктного погляду. Певний період ці два «типи» історичних досліджень про війну та окупацію були протиставлені один одному, але на початку ХХІ ст. почали виникати дискусії щодо їх несумісності [16]. Різке розходження між академічною історіографією, пам'яттю про війну та історичними дослідженнями існувало приблизно з 1970 р. Історіографія мала обмежений вплив на громадську практику пам'яті до кінця 1980-х рр. Але, як зазначають данські історики К. Брілд та А. Уоррінг, у 1990-х рр. відбулись зміни у пануючій парадигмі, що призвело не до аналізу власне подій війни, а до вивчення пам'яті про події війни [17].

Зазначимо, що велика кількість публікацій була приурочена до 60 -річчя завершення Другої світової війни, у яких досліджувались деякі «білі плями» подій воєнного періоду. На початку ХХІ ст. було також перевидано ранньоісторіографічні видання з коментарями, які містили досвід історіографічних розвідок наступних поколінь. вийшла велика і особливо збільшення порівняно з попередніми роками [18].

Як зазначалося, у Данії, як і у Норвегії, музеї відіграють важливу роль у формуванні та збереженні політики пам'яті. У данському меморіальному ландшафті таку функцію виконує Музей свободи (ЕгШеёвтшее! - далі FM), який було відкрито 15 жовтня 1957 р. в присутності Королівської сім'ї, а церемонія транслювалася по телебаченню та радіо. Ідея створення Музею належить А. Шоху, провідному діячу руху опору та одному із засновників Ради Свободи (ЕгШеёБгМе!) - неофіційного уряду Данії періоду окупації [19, с. 43].

Основним завданням БМ було представлення історії руху опору у Данії під час Другої світової війни, зосереджуючись загалом на двох останніх роках, щоб показати данцям та іноземцям, що держава справедливо включена до країн, які боролись з нацизмом. Це завдання Музею перегукується з його норвезьким «колегою» КИМ.

Концепція FM не була сталою та змінювалася у зв'язку з новими дослідженнями щодо війни. Особливо це стало помітно у 1970 -х рр. та інколи нові ідеї для висвітлення воєнних подій зазнавали спротиву ветеранів та вступали у конфлікт з їх спогадами та традиціями. Тому директори Музею, які мали намір оновити виставку, повинні були узгодити інколи протилежні погляди дослідників та ветеранів, щоб знайти баланс порозуміння між ними [11, с. 162].

Головною проблемою, з якою довелося зіткнутися БМ на середину 1980х рр., стало те, що він досі залишався музеєм першого покоління. Ветерани керували екскурсіями, розповідали власну історію життя під час війни і це спрацьовувало протягом останніх двох поколінь після війни, але не для молоді 80-х. І, нарешті, останньою проблемою, яку мав вирішити FM, було питання про те, як інтегрувати нові педагогічні інструменти (введення інтерактивних елементів, включити нові технології та гаджети), щоб зацікавити і привернути увагу молодших відвідувачів [9, с. 120-123].

Результатом роботи над змінами стало відкриття оновленого Музею у 1995 р., на якому була присутня велика група запрошених гостей. Воєнний характер старої виставки було пом'якшено, але до нині ця складова залишається сильною (описано/показано життя під час окупації, контекстуалізація руху опору в Данії, введення нацистської ідеології та розкриття теми біженців). Співробітники Музею ставили за мету ознайомити молодь з ситуацією дефіциту протягом усієї війни. Були показані старі та нові фільми про війну та рух опору, організовано низку дискусій, що зосереджувались темах економічної співпраці, єврейських біженців, які були відправлені назад до Німеччини, німецьких біженців у післявоєнній Данії, співпраці данців тощо. Таке оновлення FM викликало хвилю позитивних відгуків відвідувачів та ЗМІ, що сприяло популяризації роботи Музею [20].

Невід'ємною складовою політики пам'яті у Данії, як і у Норвегії, є урочистості пов'язані із завершенням Другої світової війни. У перше повоєнне десятиліття лише ветеранські спілки, асоціації та клуби відзначали завершення війни та згадували загиблих. На державному рівні відбувались лише заходи локального характеру у пам'ять про події війни. 20 -річчя звільнення Данії від нацистської окупації відзначали, як і в Норвегії, вже заходами загальнонаціонального характеру. Це робилося для того, що молодь більше розуміла, що трапилося, і що ніхто не може жити окремо від історичного досвіду власного народу [11, с. 185].

У 1970 р. для святкування 25 річниці звільнення Данії було створено спеціальний комітет на чолі з прем'єр-міністром країни для планування урочистостей. Вперше були активно залучені ЗМІ країни - радіо і телебачення. Під час святкування стало очевидним, що населення починає втрачати зв'язок з минулим і що тема війни стає менш важливою для більшості молодих людей [17, с. 144].

40-річному ювілею звільнення Данії у країні було приділено значну увагу - навіть більше, ніж у Норвегії. Для ветеранів війни Данії, як і Норвегії, цей ювілей міг бути останнім святкуванням. Урочистості широко висвітлювались у ЗМІ, а також були опубліковані нові книги про окупацію, серед яких слід згадати книгу Д. Тамма про повоєнну «правову очистку» [21]. пам'ять музей данія норвегія

1995 р. став роком масштабних свят у всьому світі присвячених 50 -річчю перемоги та закінчення Другої світової війни. Данія не стала виключенням: не лише Копенгаген, але вся країна відзначала цю подію. Під час святкування виступи офіційних осіб були позбавлені усіх суперечливих моментів війни, щоб уникнути критики (що було характерним і для тогочасних норвезьких урочистостей). Необхідно зазначити, що цей ювілей виявив нову тенденцію до поєднання святкових заходів з освітніми програмами [11, с. 200].

Святкування 2005 р. в Данії було особливим, адже ветеранів Другої світової війни залишилось зовсім небагато і на відміну від Норвегії, данські урочистості були більш масштабними (однією з причин цього був також вагомий внесок тогочасного прем'єр-міністра Данії А. Расмуссена).

У 2015 р. 8 травня в Копенгагені пройшли заходи з нагоди Дня пам'яті та примирення - офіційні особи поклали квіти до монументу загиблим воїнам радянської, польської та британської армій у часи Другої світової війни на цвинтарі Біспб'єрг [22].

Отже, політика пам'яті у Норвегії та Данії формувалася спираючись на широку основу, яка була пов'язана з подіями Другої світової війни, але особливості її реалізації мають специфічні риси. У Норвегії у повоєнний період дослідження істориків здебільшого концентрувались на русі опору та були менш підпорядковані офіційній цензурі, натомість в Данії існував жорсткий контроль над історіографією війни. У 1990-х рр. обидві країни вводять нові підходи у вивченні пам'яті, що надає сучасних обрисів нинішній політиці пам'яті.

Важливу роль у формуванні політики пам'яті у Норвегії та Данії відіграють музеї опору, історія створення яких була різною, але мала спільні риси. У Норвегії засновниками Музею опору були високоосвічені особи - професори, єпископи, юристи, бізнесмени та міністри уряду. Він став меккою для дослідників, які використовували його документальні фонди для вивчення подій війни. Натомість у Данії Музей опору фактично створили ветерани, які профінансували його та передали державі. Він виконує суто музейну функцію і не передбачає на його базі широких наукових досліджень.

Одним із спільних елементів для обох країн є те, що реалізація політики пам'яті спрямовується на подолання почуття провини через швидку поразку у війні та подальшу співпрацю з нацистським режимом. Тому основна увага зосереджувалася на русі опору та його героях, яких вшановували у повоєнний період. Обов'язковою складовою цих подій стали урочистості, що набували щораз більшої ваги та масштабів, до планування яких долучались високопосадовці. Ці святкування з нагоди завершення Другої світової війни та вшанування ветеранів, стали одним із виразників політики пам'яті обох скандинавських держав.

Список використаних джерел та літератури

Bryld C. Bes^ttelsestiden som kollektiv erindring. Historie og tradisjonsforvaltning af krig og bes^ttelse 1945-1997 / C. Bryld, A. Warring. -

Frederiksberg: Roskilde Universitetsforlag, 1998. - 561 s.; Eriksen A. Det var noe annet under krigen: 2. verdenskrig i norsk kollektivtradisjon / A. Eriksen. - Oslo: Pax Forlag, 1995. - 202 s.; Lenz C. Haushaltspflicht und Widerstand. Erzдhlungen norwegischer Frauen ьber die deutsche Besatzung 1940-1945 im Lichte nationaler Vergangenheitskonstruktionen / C. Lenz. - Tьbingen: Edition diskord, 2003. - 269 s.

Steen S. Norges Krig 1940-1945 / S. Steen. - 3 volumes. - Vol. 1. - 1947; Vol. 2. - 1948; - Vol. 3. - 1950. - Oslo: Gyldendal Norsk Forlag, 1950.

Skodvin M. Norsk historie 1939-1945. Krig og okkupasjon / M. Skodvin. - Oslo: Det Norske Samlaget, 1991. - 420 s.

Kjeldstadli S. Hjemmestyrkene. Hovedtrekk av den militere motstanden under okkupasjonen / S. Kjeldstadli. - Oslo: Aschehoug 1959. - 489 s.

Norges Hjemmefrontmuseum. [Electronic Resource]. - Mode of Access: http://forsvaretsmuseer.no (Last Access: October 14, 2017). - Title from the Screen.

Frihedsmuseum. [Electronic Resource]. - Mode of Access:

http://natmus.dk/museerne/frihedsmuseet (Last Access: October 14, 2017). - Title from the Screen.

Nj0lstad O. Jens Chr. Hauge - fullt og helt / O. Nj0lstad. - Oslo: Aschehoug, 2008. - 893 s.

F^roy F. Norges Hjemmefrontmuseum: i stiftelsens ar / F. F^ray. - Oslo: Norges Hjemmefrontmuseum, 1997. - 126 s.

Kjeldb^k E. Post-Modernism and the Three Generations of Museums / E. Kjeldb^k // Nordisk Museologi. - 2000. - № 1-2. - P. 119-126.

Binder B. Jahrestag / B. Binder // Gedдchtnis und Erinnerung. Ein interdisziplinдres Lexikon / N. Pethes, J. Ruchatz (ed.). - Reinbek bei Hamburg: Rowohlt, 2001. - P. 290-291.

Maier C. Making Memories: The Politics of Remembrance in Postwar Norway and Denmark / C. Maier. - European University Institute. - July 2007. - 434 p. [Electronic Resource]. - Mode of Access: http://link.library.eui.eu/portal/Making-memories--the-politics-of-remembrance- in/hs_280YAYB8 (Last Access: October 14, 2017). - Title from the Screen.

Ustvedt Y. Slik greidde vi oss!: daglegliv under krigen 1940-45 / Y. Ustvedt, E. L^greid. - Oslo: Samlaget 1985. - 215 s.

8 травня Норвегія відзначила День звільнення та День ветеранів. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://norway.mfa.gov.ua/ua/press- center/news/36367-8-travnya-norvegija-vidznachila-deny-zvilynennya-i-deny- veteraniv (Дата звернення: 14 жовтня 2017 р.). - Назва з екрану.

Bryld C. Er vi selv historie? Kampen om samfundets legitime erindring /

C. Bryld // Nordiske Historikerm0de. - 2001. [Electronic Resource]. - Mode of Access: http://aarhus2001.hum.au.dk/rundborde/bryldpdf.pdf (Last Access:

October 14, 2017). - Title from the Screen.

S0nderby K. Den usynlige h^r / K. S0nderby. - K0benhavn: Gyldendal, 1980. - 90 s.

Roslyng-Jensen P. Befrielsesjubil^et og den nyere bes^ttelsesliteratur. Idealister og `materialister' i bes^ttelsesforskningen / P. Roslyng-Jensen // Historisk Tidskrift. - 1995. - No. 95. - S. 367-398; Roslyng-Jensen P. Bes^ttelsesforskningen 1995-2001. En national eller ideologisk historieskrivning? / P. Roslyng-Jensen // Historisk Tidskrift. - 2001. - No. 101. - S. 480-530; Roslyng-Jensen P. Bes^ttelseslitteraturen 2001-2006. Postmodernistisk variation og fortsat hausse / P. Roslyng-Jensen // Historisk Tidskrift. - 2006. - No. 106. - S. 198-242.

Bryld C. Bes^ttelsestiden som kollektiv erindring. Historie og tradisjonsforvaltning af krig og bes^ttelse 1945-1997 / C. Bryld, A. Warring. - Frederiksberg: Roskilde Universitetsforlag, 1998. - 561 s.

Andersen C. Historie: Besat Af Bes^ttelsen / C. Andersen // Politiken.

2005. [Electronic Resource]. - Mode of Access: http://politiken.dk/kultur/boger/art4879237/Besat-af-bes%C3%A6ttelsen (Last

Access: October 14, 2017). - Title from the Screen.

Kjeldb^k E. Frihedsmuseet, Catalogue of Museet for Danmarks Frihedskamp 1940-1945 / E. Kjeldb^k. - Copenhagen: Nationalmuseet 1995. - 56 p.

Hellman H. Da husmoderen var helt / H. Hellman // Politiken. - 2005. [Electronic Resource]. - Mode of Access: http://politiken.dk/arkiv/2005/10/7 (Last Access: October 14, 2017). - Title from the Screen.

Tamm D. Retsopg0ret efter bes^ttelsen / D. Tamm. - K0benhavn: Jurist- og 0konomforbundets Forlag, 1985. - 827 s.

В Копенгагені вшановано пам'ять ветеранів та загиблих у Другій світовій війні. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://mfa.gov.ua/ua/news-feeds/foreign-offices-news/36152-v-kopengageni- vshanovano-pamj aty-veteraniv-ta-zagiblih-u-drugij-svitovij -vijni (Дата звернення: 14 жовтня 2017 р.) - Назва з екрану.

Размещено на Allbest.ru