Інноваційні вияви історичної пам’яті у філософсько-релігійних ідеях: суперечності гармонізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІННОВАЦІЙНІ ВИЯВИ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ'ЯТІ У ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЙНИХ ІДЕЯХ: СУПЕРЕЧНОСТІ ГАРМОНІЗАЦІЇ

З.І. Тіменик

Постановка проблеми. Історична пам'ять - як багатовимірне міжгалузеве поняття - набуває сутнісно нового сприйняття. Тому її інноваційне осмислення у просторі філософсько-релігійних ідей стимулює евристичні зусилля щодо взаємодії також духовного, національного й культурного. Важливо усвідомити: назване осмислення сприяє активізації (між)релігійних комунікацій, спонукуючи до діалогу зі світом позахристиянським з погляду обумовленості історичних епох. Маловивченою залишається тема історичної пам'яті також щодо її одночасної здатності наскрізно проникати у міждисциплінарний простір. Утруднює дослідження й недостатність термінологічної бази, а тому виникає потреба вводити нові поняття, що сприятимуть утвердженню соборності національного духу, маючи на увазі, зокрема, і багатосотлітні язичницько-християнські контакти. Запропонована тема - майже не досліджена: у публікаціях її заторкнуто дотично, сегментно, опосередковано. Зокрема, О. Богомолець акцентує увагу на можливостях історичної пам'яті щодо культу поклонінь з позиції історико-релігійного досвіду [див.: 2, с. 254]. Натомість В. Волошин зосереджується на феноменологізації зв'язків між фактом історичним й релігійним, зокрема, коли взаємодія добра-зла, світла-темряви ускладнюється, а її критерії уможливлено розкрити тільки з увагою до комплексу суперечностей [див.: 5, с. 344].

Мета досліджень - за текстами українських мислителів 60-х рр. ХІХ - 70-х рр. ХХ ст. осмислити суперечності й закономірності інноваційних виражень історичної пам'яті стосовно ідеї Бога з погляду структури людини, світобудови та ідеї взаємоодії добра-зла, світла-темряви з погляду корелятивних ситуацій.

Результати дослідження. Перша із названих ідей закономірно уконтекстовується із функціональними особливостями історичної пам'яті щодо сутнісного розуміння релігії як системи, передусім, коли усвідомлювати деструктивні реалії лжевчень.

Так, зокрема, Сергій Булгаков, розмірковуючи про дисгармонійне сприйняття Того, Хто Найвищий, стверджував: “Принцип єрархізму, котрий настійливо висувається тут [у теософії], мав би підґрунтя тільки тоді, коли б і Бог увіходив у цю ж єрархію, перебував би на її вершині, так щоби вона зображала собою реальну й природну градацію зіходження до Бога” [3, с. 621-622]. Справжнє сприйняття сутності Божества¹, стає, отже, однією із першоумов згармонізованості у просторі історичної пам'яті про обмірковані духовні стани. Сюди ж долучається непроявно виражене відношення “Бог-людина-Бог” крізь факт історично проминулих епох за участю моделі “тепер- колись”. Водночас дотично примикає принцип по- етапності-послідовності у поєднанні із принципом цілісності. Але останній принцип не може утвердитись - як і принцип єрархізму - через відсутність умов для гармонізації у просторі теософії. Дослідник ситуативно уконтекстовує фрагменти з історії релігійних течій і культів з єдиною метою - усвідомити достовірну сутність Того, Хто Найвищий, осмислюючи водночас окремі необхідні складові релігії: “Де нема молитви, там нема релігії². Не треба при цьому сплутувати з молитвою теософських сурогатів: “концентрації, медитації, інтуїції”, котрі все-таки мають справу не з Богом, а зі світом, занурюють людину не у Трансцендентне, а в іманентне, божественним хочуть замінити Бога” [3, с. 603].

Ще раніше теософські лже-релігійні засади у названий простір уконтекстовує Микола Бердяєв. Зокрема, - через поняття “соціалістична лже-релігія”, яка “<...> починається там, де улаштовується людське життя без сенсу, без мети, без Бога” [1, с. 514]. Історико-суспільний контекст обміркованої ідеї тут органічно сегментує з ідеєю взаємодії-добра- зла, світла-темряви на зіткненні філософсько- релігійної та політологічної думки, унаслідок чого створюється ефект міжзагузевого переосмислення поняттєвих сутностей. Водночас сприяє гармонізації антропологізаційна складова названого контексту. Правда, за умови, коли виникнуть дві сприятливі ситуації: зреалізування логічного “якщо-то” у поєднанні з виконанням модального імперативу “не твори злого”: “За духом соціалізму кожен повинен боротися <...> проти єрархії індивідуальностей, що предвічно є даною з погляду божественної гармонії” [1, с. 541]. Тут назване виражено через конкретно історичний простір індивіда-соціума-мирянина, коли мовити про людину як багатовимірне поняття у руслі її духовного покликання, адже вона “<...> має своє значення, якщо сповняє <...> індивідуальне призначення, <...> стає особистістю, образ якої предвічно існує у творчій мислі Божества” [1, с. 541]. Тобто коли гармонізація на шляху до сприйняття Бога усталюється через суперечливу взаємодію добра-зла, світла-темряви і стає підставою для розмислів про взаємозумовлене буття обмірокованих ідей. Структурна різновимірність залучених понять спричинює ефект їх неоднозначних темпоритмічних виражень, до яких супровідно (крізь історичне осмислення епох) долучається також філософська концепція часу, активізуючи вияв і самих ідей. У такому мисленнєвому руслі Сергій Булгаков стверджував: “Актуальність Бога у світі робить час реальним і тим самим установлює часи та терміни...з світових звершень, укладає основу історії, а разом і усуває можливість детерміністичного розуміння світу, як механізму, в якому все заздалегідь передбачено” [4, с. 334]. Відтак усвідомлення сенсу обміркованої ідеї непроявно узалежнюється від рівня згармонізованості історичних подій через повновартісний вияв відношення “Бог-людина-Бог“.

Ідеї виявляють свою функціональність і тоді, коли мовити про ґенезу культу поклонінь, про першовитоки у сприйнятті Божества. З цього приводу Орест Новицький розмірковував: “Перед тим, як виникло поклоніння тваринам і перевелось у <.> забобон, уже повинні були існувати поняття про богів, котрі Курсив - С. Б. Тобто - боги. дали підставу для того, а не навпаки (як багато хто вважає), нібито самі поняття у єгиптян про богів сформувалися ще у час, коли вони попередньо обожнювали тварин, як фетишів” [9, с. 138]. В історичному зрізі існування конкретної віровизнавчої системи відбувається взаємообумовлення ідей, зокрема, коли духовні кризи є безпосереднім наслідком морального занепаду суспільства. Тому поклоніння - як закономірно природне явище - набуває дисгармонійних, деструктивних рис, а із появою елементів фанатизму трансформується у забобон.

Однак контроверзи виникають у працях і самих дослідників. Особливо, коли історико-культур- не буття трактовано без комплексного аналізу, зосібна, - без поєднання принципу поетапності у сприйнятті іншорелігійної думки; принципу вільного розвитку й духовних видозмін; гармонії-симфонії. Таке можна натрапити у Михайла Грушевського, коли латентно із контексту вирисовується його розуміння філософсько-релігійної ідеї взаємодії добра-зла, світла-правди. Дослідник зазначав: “Требник⁶<...> відродив темну середньовічну

фантастику, з її обрядами на вигнаннє і прибрканнє⁷ нечистої сили та поученнями, переповненими вірою в реальність всякої чортівщини” [6, с. 101]. Незалу- чення потрібного комплексу методологічних засобів спричинило тут фактичну стереотипізацію понять, а сама історична пам'ять про звичаєво-обрядовий уклад зазнала певних деструкцій. Іншої позиції дотримувався Митрополит Іларіон (Огієнко), який (між)релігійні комунікації у Могилянському Требнику трактував з позиції їх послідовної феноменологізації історичного - у буття сучасної людини, маючи на увазі ситуацію, коли “<...> система [дохристиянських вірувань] й тепер сильно впливає на нашу віру Христову, правильніше - живе поруч із нею <...>” [7, с. 10]. Отже, в разі утвердженні обміркованих ідей вияви названих комунікацій набувають об'єктивізаційних рис. Застосовуючи принцип цілісності, Митрополит небезпідставно зауважував, що старі “<...> релігійні форми звичайно не гинуть остаточно, але тільки змінюються, чи то в формі без зміни ідеї, чи то в ідеї без зміни форми” [7, с. 171]. Дослідник закономірно вводить поняття “глибока старовина” з історіософським, символічно-узагальненим сенсом; і воно стосувалося будь-якого духовно-культурного позитиву із дохристиянської епохи. Тому нібито “темну середньовічну фантастику” із названого Требника [6, с. 101] Владика Іларіон сприймав як фактично глибоку згармонізовану старовину, оскільки “<...> вона була народня⁸ і з народом <...> позосталася” [7, с. 334]. А сам контекст (між)релігійних комунікацій, української мови / Редкол.: акад АН УРСР І. К. Білодід (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 1972. - С. 25], то згодом з'ясувалося, що забобон - “особливий, суціль [тут і далі курсив Марини Новикової - З. Т.] значущий і тому суціль віщий - діалог Людини зі Світом” [див.: Новикова М. Прасвіт українських замовлянь: [передмова] / Марина Новикова // Українські замовляння / упоряд. М. Н. Москаленко. - К.: Дніпро, 1993. - С. 16. [Авторську орфографію цієї сентенції збережено].

До чинників, які формували стереотипи в історіософськім зрізі, треба зарахувати й літописну упередженість про сприйняття Бога (Божеств) у язичників-праукраїнців. Тому з часом і витворилась модель “недостовірності-стереотипи-контроверзи”. Інноваційні вияви в утвердженні обміркованих ідей супровідно стають дотичними до моральної філософії і психофізики. І тут Владика Іларіонов поділяв позицію О. Потебні, який стверджував: “Замовчування в наших літописців <.> або поверхові згадування народніх вірувань пояснюються зневажливим відношенням наших монахів до цих вірувань. З відсутности даних не можна робити тільки негативні висновки” Правопис слів у цій сентенції збережено. [цит. за: 7, с. 13].

За таких ситуацій інноваційні вияви обміркованих ідей ситуативно переміщуються у психофізичний світ самих язичників, темпоритміка якого у цьому разі сприяє цілісному розумінню Того, Хто Найвищий: “Ідол для язичника сам був богом, а не нагадуванням про бога, не його тільки фігурою” [7, с. 156]. Тут інноваційність полягає у спробі Владики Іларіона через компаративний метод зіставити неоднозначні підходи щодо культу поклонінь Бога у двох віровизнавчих системах прото- і сучасних українців. Зосібна, - у ситуації, коли у наших предків уоднозначнювалось зображення Божества і Його Самого, а у сучасних українців - зображення Бога стало супровідним, помагальним чинником у Його сприйнятті. Сам факт, що Митрополит Іларіон жодним чином і не натякає навіть на якийсь нібито примітивний рівень язичників у сприйнятті Божества (Божеств) - такий факт уже свідчить про філософсько-релігійне сприйняття обміркованої ідеї. Окрім того, помітний намір віднаходити й систематизовувати елементи божественного саме щодо рівня пошанування-поклоніння - складової духовної культури українців як етнонації.

Ще один історіософський зріз запропонував Олексій Козлов: “<...> окрім сили традиції, котра неминуче підпорядковує собі всіх людей, <...> окрім незначної здатності пересічної людини взагалі до самостійного мислення, є ще важлива причина такого явища Тобто мовиться про явище об'єктивного існуван-ня численних понять про Бога., яка полягає у найбільшій природній трудності Курсив - О. К. формувати достатньо відповідне поняття про БогаТут і далі написання цього слова - наше.. Як уже спочатку зазначалося, для цього треба зіставити (порівняти) пункт первісного усвідомлення Бога з якими-небудь пунктами <...> похідної свідомості”. [8, с. 453-454]. Тут історіософське органічно взаємообумовлено і з психофізичним, і з філософською концепцією часу. Відтак формується твердження: в усій повноті проникнутись у язичницький віровизнавчий світ на шляху до осмислення обміркованої ідеї видається практично неможливим. Попри те, однією з перших підстав для гармонізації різнотемпоритмічних процесів є взаємо- злагоджена темпоритміка духовних станів різних історичних епох через осмислення сутнісних порівняльних зіставлень. Зі ситуативною дотичністю сюди примикають елементи й одкровенознавства (передусім - з погляду культури його усвідомлення цього поняття і щодо його перспективного усталення у дослідницькім процесі як окремої галузі знання).

Усвідомлюючи, що обмірковане теоретично є малоймовірним, Владика Йосиф (Сліпий) використав низку методологічних чинників, аби все-таки ствердити: практика духовного життя здатна засвідчити уже давно усталені у (між)релігійних комунікаціях своєрідні духовні вартості, якими для різдвяно-новорічного циклу стали, зокрема, колядки. Серед таких чинників - принцип таємничості, єдності протилежностей і єдності всього сущого разом із принципом симфонії і у взаємозв'язках із двома методами - аналізу й синтезу. Комплексне використання названих принципів дало підстави Владиці Йосифу стверджувати: в (охристиянізованих з язичницької епохи) колядках “висловлена уся теологія і вкладена ціла українська душа” [11, с. 5]. Тут контроверсійність випливає передусім із парадоксальної ситуації, коли мати на увазі ідею взаємодії добра-зла, світла-темряви. У розумінні українського Владики теологія не є настільки такою вже консервативною, бо в її структурі, виявляється, органічно вписане функціонування колядок. Отож, крізь (між)релігійні комунікації у різдвяному посланні історико-культурні набутки - колядки - набули цілісного вираження. З огляду на супровідну дію моделі “тепер-колись” можна розмірковувати про елементи синтезу і ситуативний вияв “міжрелігійної свідомості” - поняття, через яке уможливлено обґрунтовувати зміни на міжвіровизнавчих суміжжях.

Суперечності виникають й тоді, коли зодіакальний прояв гороскопів (зі сфери астрології) трансформується у можливості християнського Бога. Отож Владика Йосиф небезпідставно стверджував: “Ісус <...> - це символ майбутнього, <...> дороговказ всіх високих задумів, зусиль і трудів з найкращими гороскопами і візіями на грядущі віки”, тому необхідно “йти за Христовою звіздою в дальшу мандрівку життя” [12, с. 14-15]. З позиції обміркованих ідей уможливлено розмірковувати про охристиянізоване сприйняття “гороскопів” через своєрідні прояви народної космогонії.

Тут “міжрелігійга свідомість” об'єктивізує безперерність своєї буттєвості попри історично неоднозначні епохи двох віровизнавчих систем пра- і сучасних українців. Згодом уреальнюються елементи синтезу також на зіткненні безпосередньо опроцесу- альнених двох віровчень українців: коли “<...> різдвяні гороскопи зоріють перед кожним з нас і цілим нашим народом”[13, с.5]. Взаємодія обміркованих ідей тут непроявно пов'язана з ідеєю соборності української нації, зокрема, - щодо феномену безперервного взаємобуття пра- і сучасного звичаєво-обрядового укладу. Тому назване дало підставу ствердити, що “пшениця-кутя, коляди і різдвяна ікона - це геніальна творчість, віра в радість українця, в яких він вложив цілу свою душу” [10, с. 11]. Етнонаціональне набуває всесоборницького утвердження:“<...> різдвяні гороскопи зоріють перед кожним з нас і цілим нашим народом” [13, с. 5]. Мисленнєвий хід поетапно сприяв сформуванню такого, на перший погляд, парадоксального поняття як “різдвяні гороскопи”, але - закономірного саме з позиції “релігійної логіки”, внаслідок чого інноваційне осмислення через системне згармонізування з комплексом методологічних чинників уможливило супровідну участь названого поняття у просторі обміркованих ідей.

Висновки

Отже, є підставі стверджувати, що: 1) історична пам'ять виражається у філософсько- релігійних ідеях системно з огляду на свою багато- вимірність; 2) взаємодія методологічних засобів (принципів, моделей, відношень) максимально сприяє інноваційному трактуванню такої пам'яті; 3) стосовно (між)релігійних комунікацій та міждисциплінарного простору, то вони взаємообумовлю- ються, синхронізуючи свої можливості через сегментність, дотичність, ситуативність; 4) існування суперечностей є закономірним, оскільки сприяють сутнісного вивченню ідей і водночас стають “ключем розуміння” для гармонізації у виниклих процесах, станах; 5) щодо можливих контроверзів у сентенціях мислителів, то таке відбувається, коли недостатньо використовувати методологічні засоби, побічним наслідком чого є стереотипізація позицій в осмисленні феномену історичної пам'яті.

Подальше вивчення теми сприятиме поглибленому розумінню як історичної пам'яті в обміркованих ідеях, так і актуалізації їх утвердження задля зміцнення соборницького духа української нації серед сучасних глобалізаційних обставин.

історичний пам'ять бог світобудова

Література

1. Бердяев Н. Социализм, как религия / Николай Бердяев // Вопросы философии и психологии [Москва]. - 1906. - 5(85). - С. 508-545.

2. Богомолець О. В. Специфіка язичницькго світогляду слов'ян в контексті його християнської трансформації / О. В. Богомолець // Гілея: наук вісник: зб. наук. праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К.: Гілея, 2015. - 99 (№ 8). - С. 251-255.

3. Булгаков Сергей. Трасцендентальная проблема религии // Вопросы философии и психологии [Москва]. - 1914. - 4(124). - С. 580-652.

4. Булгаков Сергей. О тварности // Вопросы философии и психологии [Москва]. - 1915. - 4(129). - С. 293-344.

5. Волошин В. Історичний факт та факт релігійної історії / В. Волошин // Гілея. - 75(8). - 2013. - С. 343-345.

6. Грушевський М. З історії релігійної думки в Україні / Михайло Грушевський. - К.: Освіта, 1993. - 192 с.

7. Іларіон Митр. Дохристиянські вірування українського народу: іст.-реліг. моногр. / Іларіон Митр. - К.: АТ "Обереги”, 1992. - 424 с. - (Факсимільне відтворення за вінніпедзьким виданням 1965-го року).

8. Козлов А. Сознание Бога и знание о Боге. Воспоминание об онтологическом доказательстве бытия Божия / Алексей Козлов // Вопросы философии и психологии [Москва]. - 1895. - 4 (29). - С. 445-460.

9. [Новицький Орест]. Постепенное развитие древних философских учений в связи с развитием языческих верований. Соч[инение] Ор[еста] Новицкого: в 4 ч. / [вступ. стаття автора без підпису на с. V-ХІІ] / [Орест Новицький]. - К.: В Университетской типографии, 1860. - Ч. І: Религия и философия Древнего Востока. - XV с. + 326 с.

10. [Сліпий Иосиф]. Різдвяний привіт Верховного Архиєпископа Кард[инала] Кир Йосифа // Благовісник [Рим]. - 1967. - 1-2. - С. 9-13.

11. [Сліпий Йосиф. Різдвяний привіт Верховного Архиєпископа Кард[инала] Кир Йосифа // Благовісник [Рим]. - 1968. - 1-4. - С. 3-5.

12. [Сліпий Йосиф]. Послання Верховного Архиєпископа Кир Йосифа з нагоди Різдва / Йосиф Сліпий // Благовісник. - [Рим], 1969. - 1-4. - С. 11-15. 13. [Сліпий Йосиф]. Послання з нагоди Різдва Верховного Архиєпископа / [Йосиф Сліпий] // Благовісник. - [Рим], 1970. - 1-4. - C. 3-6.

Размещено на Allbest.ru