Багатогранна постать (Михайло Грушевський на ниві журналістики)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Багатогранна постать (Михайло Грушевський на ниві журналістики)

Сидоренко Наталя, д-р філол. наук, проф., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики

Анотація

Ключові слова: публіцистика, українська преса, національна єдність, «азбука національності», відродження.

Annotation

The article analyses organizational talent of Mykhailo Hrushevsky in the publishing field and his editorial ability in a range of the newspapers and journals at the end of the XIX and at the beginning of the XX centuries. The aim of the investigation is to trace the basic landmarks of publicistic activity of the scientist and politician, to find out the key issues, which were reflected by M. Hrushevsky on the pages of periodicals. Accurate work on bibliographical sources, important periods of creative life and activity of M. Hrushevsky gave the possibility to restore the main periodicals, mostly Ukrainian, which were edited and published by him, where he has shown his worth as a leading publicist (in the role of observer, reviewer, literary critic, author of portrait and travelling essays, notes, articles, etc.). The scientific methods of analysis, synthesis, and comparison allowed recreating the dotted way of М. Hrushevsky in the journalistic field. Scientific activity the historian often combined with work in scientific journals and collections (such as «Zapysky NTSh», «Ukraina», «Za sto lit», etc.). The significant issues of the national development, rallying of the Ukrainian people, cherishing the national ideals of M. Hrushevsky represented on the pages of literary-scientific and public-political periodicals («Literaturno-naukovyj vistnyk», «Rada», «Selo», «Zasiv», «Ukrainskaya zhyzn», «Nova rada», «Dilo», etc.). The row of these newspapers and journals he headed as an editor, in some inlaid the personal funds on publishing necessities.

Key words: publicism, Ukrainian periodicals, national unity, «alphabet of nationality», revival.

Аннотация

Многогранная личность (Михайло Грушевский на ниве журналистики)

Сидоренко Наталья

В статье рассматривается организационный талант на издательском поле и редакторское умение в газетно-журнальном измерении М. Грушевского в конце ХІХ - начале ХХ столетий. Цель данной статьи - определить основные вехи публицистической деятельности ученого и политика, выяснить сущностные вопросы, которые отражал М. Грушевский на страницах газет и журналов. Скрупулезное исследование библиографических источников, важных периодов литературной жизнедеяльности М. Грушевского позволило определить основные периодические издания, которые он редактировал и издавал, где выступал как ведущий публицист (обозреватель, рецензент, литературный критик, автор портретных и дорожных очерков, заметок, статей и т. д.). Общенаучные методы анализа, синтеза, сравнения позволили показать пунктирный путь М. Грушевского на журналистской ниве.

Ключевые слова: публицистика, украинская пресса, национальное единство, «азбука национальности», возрождение.

Вступ

Михайло Грушевський - безперечно, одна з найвидатніших і найбагатогранніших постатей української історії кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. Довголітній провідник українства, автор понад двох тисяч наукових і публіцистичних праць, у справах громадських, політичних та літературних він «грав роль свого роду диригента», що кожного «ставив на своє місце», спонукав до активної участі в національній розбудові України. Передусім учений-історик, видатний державний діяч М. Грушевський із великою відповідальністю, навіть самозреченістю, ставився до журналістики.

Найчастіше до діяльності вченого й політика звертались історики (на батьківщині й за кордоном): О. Пріцак, І. Гирич, Ю. Шаповал, П. Верба, П. Сохань, С. Панькова та ін.; частково філологи й журналістикознавці (Г. Бурлака, Л. Супрун, М. Нечиталюк, О. Богуславський, Т. Трачук). Важливими є наукові дослідження американського вченого Л. Винара, передусім детальний реєстр наукових і літературних творів [1 ; 2].

Із 2002 р. у Львові вийшла частина задуманого 50-томного видання творів М. Грушевського (щоправда, з'являються вони не зовсім рівномірно; скажімо, після т. 23 видано т. 46; деякі томи складаються з кількох книг). Перші чотири томи, що мають шість книг, містять суспільно-політичні твори (від 1894 до жовтня 1926 р.), частина з яких - публіцистика. Окремо вміщено літературно-критичні праці (т. 11, 13), рецензії та огляди (т. 14-16); найбільший пласт із упорядкованої спадщини вченого належить історичним студіям і розвідкам (т. 5-10, у 8 книгах). Заслуговують на увагу вступні статті І. Гирича про політичну публіцистику та рецензійний жанр у творчості М. Грушевського, де проаналізовано основну тематику та ідейні орієнтири редактора, видавця й публіциста (українська незалежність, соборність, націоналізація освіти, виховання нової української людини тощо) [3].

Окремої уваги заслуговує стаття провідного бібліотекаря Національної парламентської бібліотеки України І. Цибенко, яка на підставі фактографічного матеріалу спробувала встановити «провідні напрями бібліографічної діяльності» М. Грушев- ського в українській періодиці та «визначити внесок ученого у розвиток національної преси» [4, с. 30]. Окремі факти співробітництва вченого в російськомовній пресі Петербурга й Москви на початку ХХ ст. («Украинский вестник», «Украинская жизнь») простежив В. Ідзьо [5].

Проте й досі великою мірою організаційний талант на видавничій ниві та редакторський хист у газетно-журнальній площині М. Грушевського не поціновані в Україні. Мета цієї статті - простежити основні віхи публіцистичної діяльності вченого й політика, з'ясувати сутнісні питання, які віддзеркалював М. Грушевський-публіцист у своїй газетно-журнальній творчості.

Методи дослідження. Скрупульозне опрацювання бібліографічних джерел, важливих віх творчого життя й діяльності М. Грушевського дозволило виділити основні періодичні видання, які він редагував і видавав або ж виступав як провідний публіцист (оглядач, рецензент, літературний критик, автор портретних і подорожніх нарисів, заміток, статей тощо). Загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння дозволили відтворити пунктирний шлях М. Грушевського у журналістській площині.

Результати й обговорення. Перші публіцистичні праці майбутній «конструктор української модерної нації» написав ще студентом Університету св. Володимира, друкуючи їх у львівських виданнях (журнали «Правда» й «Зоря», газета «Діло»). З дитинства М. Грушевський «плавав у книжковому морю і вмивався ним»; йому були близькі постаті М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, М. Максимовича, І. Тургенєва, А. Доде, Е. Золя. Письменство і літературна праця ще з гімназійних років здавалися юнакові «найкращим уділом на землі». Батьки прищепили загострене національне почуття і культ громадського обов'язку. Тому «завданням життя» стає діяльність на ниві українського письменства, в інтересах національної справи [6, с. 127].

Непересічний талант публіциста, редактора й організатора виявився із переїздом до галицького П'ємонту, де М. Грушевський із 1894 до 1914 р. очолював університетську кафедру східноєвропейської історії. Формування львівської історичної школи, головування в історично-філософській секції Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) дали можливість українському професорові розширити коло дослідницьких зацікавлень, звернувши увагу на наукові видання.

М. Грушевському вдалося здобути серйозну «трибуну для науково-академічної праці», «зреформувати» «Записки НТШ» (зі щорічника на квартальник, потім двомісячник), подаючи тут чимало власних праць, «справоздань і рецензій». Тоді ж було створено ще кілька спеціальних збірників: «Жерела до історії України-Руси» та «Етнографічний збірник», які так само редагував видатний учений. За час його керівництва НТШ (1895-1913) вийшло 111 томів «Записок НТШ» і більше 150 томів видань різних наукових секцій, у яких брали участь провідні українські науковці (О. Барвінський, М. Павлик, І. Франко, В. Гнатюк, М. Возняк, Д. Дорошенко, В. Антонович, В. Липинський та інші) [7, с. 109]. Деякі свої історичні праці дослідник подавав до журналу «Киевская старина».

1898 р. у Львові з ініціативи та під проводом М. Грушевського починає виходити всеукраїнський універсальний журнал «Літературно-науковий вістник»: поважний, представницький, «європейськи закроєний» літературно-науковий і громадсько-політичний часопис. Постійно учений друкував тут статті й огляди, що стосувалися суспільного життя і розвитку літератури. Великої ваги набуває питання національного розвою, згуртування українського народу, розрізненого кордонами двох імперій, виховання почуття згуртованості й «одноцільності».

Важливою віхою у житті й діяльності М. Грушевського стали революційні зрушення 1905-1907 рр. у Росії. Про цей час, коли демократичні події «застукали й до кабінету вченого», С. Єфремов написав: «М. Грушевський кидається у вир життя, стежить за примхливою зміною того, що відбувалося, за припливом і відпливом визвольного руху, відгукуючись на всі його питання й перспективи живим, палким, переконливим словом. Несподівано для багатьох народився сильний і оригінальний публіцист із справжнім темпераментом борця, з вмінням тверезо оцінити події, показати в них не тільки те, що безпосередньо впадало у вічі, а й те, що було приховане від спостережників...» [цит. за: 7, с. 106].

Публіцистичний збірник - «З біжучої хвилі» (1907) умістив 20 актуальних матеріалів, друкованих у ЛНВ періоду першої революції 1905-1907 рр. у Росії. Це, зокрема, «Українство і питання дня в Росії», «На руїнах», «Дорогою віків», «Дума і національне питання», «Конституційне питання і українство в Росії» та ін. Численні статті на українські теми вміщено на початку ХХ ст. у багатьох російських часописах: «Сын Отечества», «Страна», «Наша жизнь», «Речь» тощо. М. Грушевський уболівав за долю української преси, вважаючи, що вона приречена на «неможливе існування, а її розвиток - «найбільш пекуча справа» [3, с. 113].

Коли ж виявилося, що українське питання не знаходить належної симпатії в російських колах, М. Грушевський почав клопотатися про створення окремого українського видання російською мовою. Так, 1906 р. у Петербурзі вийшов «Украинский вестник», де щономера з'являлися статті публіциста. Із цих матеріалів («Поточные дела», «Национальный вопрос и автономия», «О зрелости и незрелости», «Украинский Пьемонт», «Наши требования», «Встревоженный муравейник» тощо) склався другий збірник - «Освобождение России и украинский вопрос» (1907). Деякі публіцистичні праці видані також окремими брошурами («Украинство в России, его запросы и нужды», «к польско-украинским отношениям в Галиции»).

Секретар редакції цього журналу Д. Дорошенко дивувався енергії та невичерпній працездатності М. Грушевського, навколо якого, здавалося, вирувало все українське життя Петербурга. У редакції збирались і представники Державної думи, і свідомі українці, які навідувалися до міста на Неві, і співробітники часопису. Д. Дорошенко підкреслював: «Грушевський сам правив коректу своїх статей і взагалі стежив за складанням кожного числа. Я міг побачити, яка з нього широко освічена людина, який цікавий і дотепний співрозмовник, який невтомний працівник. Легко і радісно було працювати під його кермою» [7, с. 109].

На порядку денному стояли важливі питання практичного об'єднання України, одним із таких кроків мало стати перенесення «Літературно-наукового вістника» до Києва. Цей задум здійснився у 1907 р., до нової редакції були запрошені Ф. Красицький, О. Олесь, Ю. Тищенко (Сірий), І. Джиджора, Л. Старицька-Черняхівська та ін. Дещо змінився характер журналу: більше уваги надавалось економічно-політичним та духовно-культурним питанням українців у Росії та за її межами, ширше тут репрезентована і творчість письменників зі Східної України. Ініціатор ЛНВ подає на сторінках журналу низку портретів видатних національних діячів; він згадує Т. Шевченка, М. Гоголя, І. Мазепу, І. Виговського, В. Антоновича, М. Костомарова, П. Житецького, М. Лисенка, В. Доманицького та інших.

Особливої ваги набирають питання «розкріпачення української національності», підтримка «живої духової лучності різних частин нашої землі», аби всі громадяни могли стати «активними учасниками українського культурного руху». Зокрема у статті «З новорічних думок» М. Грушевський підкреслював: «Всеукраїнство, або український універсалізм - тісне єднання всіх частин української землі і підпорядкування всіх ріжниць, які їх ділять, спільній і єдиній цілі - національному розвоєві...»; тому кожен повинен «свідомо й запопадливо працювати над поборенням всіх перепон, які можуть ослаблювати єднання і гальмувати живу силу єдності і солідарності» [3, с. 126].

«Національна закраска» усіх сфер суспільного життя розглядається і в статті «При кінці року», поданій у рубриці «На українські теми», до якої часто долучався М. Грушевський на шпальтах ЛНВ. Потреба подолати песимізм і безнадійність, піднести віру й енергію, витривалість і повагу українців до себе, щоб не «спізнитися з усією своєю національною роботою й національними планами», - ці думки виразно звучать у публікації. Далекоглядний політик наголошував: «Треба заложити перші підвалини національного життя - добитися того, щоб кожний член українського народу, на верхах і низах, цінив і дорожив національною, народною українською формою» [3, с. 7-8]; публіцист підкреслював: на цю «азбуку національності» мають звернути увагу всі зацікавлені українським життя. При цьому «преса, література, жива пропаганда повинні служити їй», завданням українства мусимо «присвячувати наші сили, нашу енергію, наші впливи» [3, с. 8].

У цей же час М. Грушевський не лишався осторонь видання щоденної київської газети «Рада», де опубліковано його матеріали «Вражіння оптиміста», «Вороги «русскаго народа», «За український маслак (В справі Холмщини)», «Крашаночка», «Маленьке бажання», «На спомин Миколи Костомарова», «Наша газета», «Нова Дума й українці», «Про мову» тощо. Публіцист стає ініціатором створення популярних народних часописів - «Село» (1909-1911) і «Засів» (1911-1912). Шпальти цих видань також прикрашали своєчасні, закличні статті: «В єднанні сила», «До наших читачів», «Закон про свободу віри», «Мова панська і мужицька», «Про права жінок», а також низка портретних зарисовок: про В. Винниченка, І. Мазепу, К. Острозького, М. Лисенка, Б. Хмельницького, Т. Шевченка, І. Франка, В. Антоновича та інших українських діячів.

Часописом нових досягнень у галузі українознавства став тримісячник «Україна» (1914) за редагуванням М. Грушевського. Тут висвітлювалися не лише суто наукові досягнення (історія, археологія, етнографія, філологія), а й проблеми письменства й мистецтва. Активно долучився учений і до співробітництва в московському журналі «Украинская жизнь», де його перу належать такі статті: «Украина и украинство», «В годовщину войны», «Независимая Польша и автономная Галиция», «На распу- тьи», «Украинство и российская пресса», «Новые лозунги» тощо.

За підрахунками, найбільша кількість публікацій (здебільшого публіцистичних) М. Грушевського припадає на 1905-1910, а також 1917-1918 рр. Кількісні показники статей та оглядів (не беручи до уваги окремі книги, брошури, художні твори) такі: у 1905 і 1906 рр. - по 84, 1907 р. - 85, 1909 р. - 80, 1910 р. - 102, 1917 - 50, 1918 р. - 47 [2, с. XVIII].

На хвилі нових революційних перетворень у російській імперії М. Грушевський найвиразніше виявляє свій політичний талант - його зусиллями створена Українська Центральна Рада, що стала основним органом піднесення нової України. Але публіцистична праця, хоч і відступає на другий план, не залишається поза увагою державного діяча. Статті й виступи М. Грушевського друкуються у київській («На- родня воля», «Нова рада», «Вільна Україна», «Літературно-науковий вістник»), львівській («Шляхи», «Українське слово», «Діло»), московській («Промінь») пресі. Це такі публікації, як: «Важна хвиля», «Велика, Мала і Біла Русь», «Від слова до діла», «Повороту немає», «Чергова справа», «Український герб», «В огні й бурі», «Очищення огнем» тощо. Президент Української Народної Республіки М. Грушев- ський добре розумів вагу слова, зверненого до народу.

Покидаючи Україну з наступом Директорії, Михайло Сергійович на деякий час зупинився у Кам'янці-Подільському, де йому довелося редагувати популярний часопис для народу «Життя Поділля». Згодом через Галичину й Угорщину учений потрапляє до Відня, де продовжує наукову діяльність, бере участь у створенні Українського Вільного університету, засновує Український соціологічний інститут, редагує орган Української партії соціалістів-революціонерів «Борітеся - поборете!» (1920-1922), де друкувалася його політична публіцистика.

Через чотири роки професор повернувся на батьківщину. йому ще вдалося закласти низку наукових періодичних видань («Україна», «За сто літ», «Первісне громадянство»), публікації яких цілком відрізнялися від офіційних досліджень радянських істориків. Та виявилося, що «небезпечні хвилі» тільки накочувалися, що Україна знову опинилася «в огні й бурі»; «головні контури цієї катастрофи» були очевидні для М. Грушевського. Ліквідація наукових установ у Всеукраїнській академії наук, якими опікувався вчений, депортація його до Москви, а потім Кисловодська, закриття журналів - творчих трибун незаангажованої наукової думки, шантажі та обвинувачення - так розвивався наступ влади на «головного будівничого і провідника», який став «символом українського національного і наукового відродження, віталізму української нації» [1, с. 77].

Висновки та перспективи

Як бачимо, наукові розвідки історик М. Грушевський поєднував із безпосередньою діяльністю в «Записках НТШ», «Етнографічному збірнику», тримісячнику «Україна», громадсько-літературному журналі «За сто літ» та інших вагомих часописах дослідницького характеру. Теми національного розвитку, згуртування українського народу, плекання національних ідеалів та соборності українських земель публіцист порушував на шпальтах літературно-наукових і громадсько-політичних періодичних видань (ЛНВ, «Рада», «Село», «Засів», «Украинская жизнь», «Нова рада», «Діло», «Українське слово» та ін.). Низку цих газет і журналів він очолював як редактор, у деякі вкладав власні кошти на видавничі потреби.

«Славний історик своєї нації», «духовий вождь українських патріотів», талановитий письменник і пристрасний публіцист, перший президент самостійної і незалежної Української держави, який указував нові дороги у переломні моменти нашої історії, залишається однією з ключових постатей української політики і національної гуманітарної науки. Він вартий того, щоб його багатогранна діяльність була об'єктивно проаналізована й оцінена на батьківщині. Редакторська і видавнича діяльність, як і публіцистична творчість М. Грушевського залишаються пріоритетними аспектами наукових досліджень.

Література

1. Винар Л. Найвидатніший історик України Михайло Грушевський (1866-1934) : у 50-ліття смерти / Любомир Винар. - Б. м. : Сучасність, 1986.

2. Hrushevs'kyj Mykhailo. 1866-1934 : bibliographic Sources / ed. by Lubomyr R. Wynar. - New York ; Munich ; Toronto, 1985. - 203 p.

3. Грушевський М. Твори : у 50 т. / Михайло Грушевський. - Львів : Світ, 2005. - Т. 2 : Суспільно-політичні твори (1907-1914). - 704 с.

4. Цибенко І. Українська періодика у творчому житті Михайла Грушевського / Ірина Ци- бенко // Вісник Книжкової палати. - 2012. - № 11. - С. 30-34.

5. Ідзьо В. Михайло Грушевський на шпальтах часописів українців Росії «Украинский вестник» та «Украинская жизнь» у першій чверті ХХ століття / Віктор Ідзьо. - Львів : Спо- лом, 2007. - 62 с.

6. Грушевський М. Як я був колись белетристом / Михайло Грушевський // Великий українець : матеріали з життя та діяльності М. С. Грушевського. - К. : Веселка, 1992. - 549 с. : фот.

7. Шаповал Ю. Михайло Грушевський / Юрій Шаповал, Ігор Верба. - К. : Альтернативи, 2005. - 351 с. : іл.

References

1. WynarL. Mykhailo Hrushevs'kyj (1866-1934) as the most outstanding historian of Ukraine : in the 50th anniversary of death / Lubomyr Wynar. - [Without place] : Suchasnis't', 1986.

2. Hrushevs'kyj Mykhailo. 1866-1934 : bibliographic sources / ed. by Lubomyr R. Wynar. - New York ; Munich ; Toronto, 1985. - 203 p.

3. Hrushevsky М. Works : in 50 v. / Mykhailo Hrushevs'kyj. - L'viv : Svit, 2005. - V. 2 : Social and political works (1907-1914). - 704 p.

4. Tsybenko І. Ukrainian periodicals in the creative life of Mykhailo Hrushevs'kyj / Iryna Tsybenko // Visnyk Knyzhkovoji palaty. - 2012. - № 11. - P. 30-34.

5. Idzio V. Mykhailo Hrushevsky on the pages of the Ukrainian periodicals in Russia «Ukrainskyj vestnik» and «Ukrainskaya zhyzn'» in the first half of the ХХ century / Viktor Idzio. - Lviv : Spolom, 2007. - 62 p.

6. Hrushevsky М. As I was once a fiction writer / Mykhailo Hrushevs'kyj // An outstanding Ukrainian : materials of life and activity of М. S. Hrushevs'kyj. - Kyiv : Veselka, 1992. - 549 s. : Phot.

7. Shapoval Yu. Mykhailo Hrushevsky / Yurij Shapoval, Ihor Verba. - Kyiv : Al'ternatyvy, 2005. - 351 p. : il.

Размещено на Allbest.ru