Жіночі художні текстильні промисли в Україні у другій половині XIX – на початку XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жіночі художні текстильні промисли в Україні у другій половині XIX-на початку XX століття

Вановська Інна Марківна,

кандидат історичних наук

доцент факультету перепідготовки та

підвищення кваліфікації

Національного педагогічного університету

імені М.П. Драгоманова

Постановка проблеми обумовлена тим, що повсюдно в Україні споконвіку вважалося, що жінка зобов'язана вміти виконувати прядильні та ткацькі роботи, інакше її не вважали повноцінною дружиною та господаркою. Протягом другої половини XIX-початку XX ст. етнічна ідентичність та ментальність українського народу формувалася, в тому числі, на основі ціннісних переваг відбитих у його етнічній виробничій культурі. В умовах модернізації України протягом другої половини XIX-початку XX ст., після відміни кріпосного права та початку ліберальних реформ, які сприяли початку якісно нового етапу в розвитку традиційних жіночих художніх текстильних промислів, створився широкий простір для їх динамічного розвитку, для їх ринкової та соціокультурної трансформації. Саме з цього періоду на території українських губерній стали виникати досить великі осередки жіночого художнього текстильництва, що зайняли вагоме місце в загальноукраїнському та світовому культурному просторі. Більшість жіночих художніх виробництв якісно змінилися, перетворившись з патріархальної у форму товарного виробництва. В Україні стали з'являтися відносно великі килимарські мануфактури і фабрики, але основна частина українського населення продовжувала задовольняти власні потреби домотканими художніми тканинами і килимами, які були виготовлені українськими жінками в домашніх умовах. Участь українського жіноцтва в художніх текстильних виробництвах поступово ставала все більш активною, що вело до змін в організації малих форм текстильництва, до суттєвого розширення асортименту художніх текстильних виробів, а також до нового художнього рівня жіночих текстильних промислів як важливого етнокультурного явища України в умовах українського національного відродження.

Аналіз актуальних досліджень. Протягом другої половини ХІХ-початку ХХІ ст. суттєвіший внесок в наукову розробку питання участі українського жіноцтва в художніх текстильних виробництвах другої половини XIX-початку XX ст. зробили такі дослідники як О.Г. Босий [1], Ф.К. Волков [2], А.К. Жук [3], А. Зарембовський [4], Д.К. Зеленин [5], Т.В. Кара-Васильєва [6], О.Р. Кісь [7], С.А. Давыдова, Е.Н. Полоцкая, К.И. Беренс, Е.О. Свидерский [8], В. Малина [9], М.П. Маслов [10], М.А. Трубчанінов [11]та інші, роботи яких вирізняються постановкою проблеми, насиченістю фактичним матеріалів, вивченням деяких важливих аспектів динаміки жіночиххудожніх текстильних виробництвах у другій половині XIX - на початку XX ст.

Мета статті полягає у комплексному дослідженні еволюції художніх текстильних промислів жіночого населення Наддніпрянської України в контексті соціально-економічного та етнокультурного розвитку цього українського регіону протягом другої половини XIX-початку ХХ ст. Реалізація поставленої мети досягається шляхом розв'язання ряду взаємозалежних і в той же час самостійних наукових задач, а саме в аналізі факторів розвитку жіночого дрібного промислового підприємництва; визначенні його основних форм, соціально-економічної організації та географії; вивченні асортименту художніх текстильних виробів; дослідженні особливостей та динаміки розвитку жіночих художніх текстильних промислів в різних регіонах України протягом другої половини XIX-початку XX ст.

Виклад основного матеріалу. Проаналізовані нами фактичні дані дозволяють говорити, що зародження та розвиток в Україні жіночих художніх текстильних промислів визначалося багатьма факторами: багатими історичними традиціями, наявністю необхідних природних ресурсів, рівнем розвитку продуктивних сил, відокремленням ремесла від сільського господарства, розвитком ринкових відносин, формуванням регіональних та загальноукраїнського ринку тощо [18, с. 45-53]. Активна діяльність державних структур, земств та громадських організацій, накладаючись на всю масу соціально-економічних факторів, в сукупності створювали той фон, на якому відбувався розвиток малих форм жіночого домашнього підприємництва і який визначав динаміку, основні форми, соціально-економічну організацію, географію жіночого домашнього прядіння, ткацтва, килимарства, вишивання, сукнарства та виробництва інших видів художніх виробів, а також визначав їх місце і питому вагу в господарській й гендерній структурі Україні [11, с. 190-195].

На цьому загальному тлі, протягом другої половини XIX-початку ХХ ст., в ході буржуазного реформування України, істотно змінювалася роль жінок у сфері малого домашнього підприємництва, що дозволяє судити про те, наскільки вдалося українському суспільству перебороти стереотипи традиційної патріархальної культури, відмовитися від старих суспільних установок і виробити в ході ліберальних реформ нову філософію й нормативну базу жіночого домашнього підприємництва, зокрема художнього текстильництва [20, с. 20-27]. Із покоління в покоління народні майстри передавали й удосконалювали як техніку, так і основні принципи художнього оформлення тканин і килимів. Українські народні майстри, які займалися виробництвом художніх тканин і килимів, ставили перед собою основною метою збереження українські національної ідентичності, традиційної народної культури і мови, популяризацію історії українських народних промислів, передачу наступним поколінням українських народних виробничих традицій. При цьому, було характерним, що протягом другої половини XIX-початку ХХ ст. в українському суспільстві не викликало протесту прагненню жінок до різних форм підприємницької діяльності, до тендерної рівності в професійних заняттях, до спроб змінити традиції поводження жінок в родині кустаря. У кожному українському регіоні виготовлення різноманітних художніх тканин та килимів мало свою багатовікову історію та свої глибокі традиції [14, с. 455-647].

Жіночі виробництві художніх тканин і килимів були одним із найпоширеніших в пореформеній Україні видів дрібнотоварного виробництва, залишалися невід'ємною частиною домашніх занять жінок в кожній українській родині. Специфіка українського етнокультурного простору була вплетена у формах художніх текстильних виробів українського жіноцтва, якими користувався український народ [19, с. 7-19]. При цьому, для організації товарного виготовлення художніх тканин і килимів у домашніх умовах, українським народним майстриням не потрібні були великі витрати. Сировину для ткання вони могли виробляти у власному господарстві, чому сприяли природно-географічні умови України. На її лісостепових і степових просторах можна було розводити овець, а на родючих ґрунтах - засівати великі площі коноплями та льоном, що забезпечувало сировинну базу промислу. Із багатьох видів місцевих рослин, плодів, комах і матеріалів дрібні народні майстрині навчилися одержувати чудові природні фарби різних відтінків для фарбування своїх художніх виробів. В різних регіонах України і навіть у різних промислових господарствах одного населеного пункту народні майстрині виготовляли барвники за своїми рецептами, які намагалися зберігати в таємниці й передавали як цінність у спадок. Разом із динамічним розвитком жіночого домашнього прядіння, ткацтва, килимарства, вишивання, сукнарства та їх трансформацією в товарне виробництво українські народні майстрині дедалі частіше експериментували й винаходили нові барвники, знаходили нові способи фарбування килимів [15, с. 68-91].

Поступальний розвиток ринкових відносин в другої половині ХІХ-на початку ХХ ст., пред'являв чимраз більший попит на текстильні вироби народних майстринь, особливо на вдосконалені художні вироби, що визначало подальші шляхи розвитку традиційного для українських земель художнього ткацтва, килимарства, вишивання, сукнарства та інших видів жіночого художнього текстильництва [16, с. 34-41]. Значну увагу українські народні майстрині приділяли компонентам знаковості обрядових реалій і фізичних характеристик ткацьких виробів, якими обумовлювали їхню обрядову символіку. Враховувався механізм дії магічних обрядів, які гуртувалися на традиційних уявленнях про «надприродне», комунікація з якими реалізувалася за допомогою виробів художнього ткацтва [22, с. 280-286].

Жіноче декоративно-прикладне мистецтво України було зосереджено на задоволенні потреб як місцевого сільського, так й міського населення. Саме тому, протягом другої половини ХІХ-початку ХХ ст. повсюдно в Україні жінки-виробники художнього текстилю у своїх перевагах орієнтувалося як на національні традиції, так й на тогочасну новітню європейську моду. У відповідності зі зміною художніх стилів в українських кустарних осередках виготовлялися візерункові тканини, гобелени, покривала, килими, бісерні вироби, пояси, а також окремі деталі костюма, текстильні аксесуари, хустки, шалі та інші текстильні вироби. Одночасно жіночі домашні прядіння, ткацтво, килимарство, вишивання, сукнарство та інші промисли залишалося одним із найважливіших елементів національної культури українського народу [10, с. 20-21].

Кожен регіон України протягом усієї другої половини ХІХ-початку ХХ ст. зберіг цілу низку специфічних рис у своєму соціально-економічному та етнокультурному розвитку, але повсюдно спостерігався досить високий рівень товарності жіночих художніх текстильних виробництв. Товарний характер жіночої дрібної текстильної промисловості виявився задовго до середини XIX ст., завдяки чому в багатьох регіонах України протягом другої половини XIX-початку XX ст. поступово сформувалися кустарні осередки, в яких українське жіноцтво спеціалізувалися на виробництві одного-двох видів художньої текстильної продукції. Причому одні кустарні осередки художнього текстильництва були пов'язані з регіональними ринками збуту, а інші - з загальноукраїнським [8, с. 1-18].

Висновки і перспективи подальших досліджень. Підбиваючи підсумки узагальнення й аналізу розглянутого фактичного матеріалу, можна з упевненістю констатувати, що в Наддніпрянській Україні протягом другої половини XIX-початку ХХ ст. склалися всі необхідні об'єктивні та суб'єктивні передумови для широкого розвитку тут жіночих художніх текстильних промислів. Поступово все більш значну й активну роль у стимулюванні розвитку художніх текстильних промислів серед українського жіноцтва відігравала діяльність державних відомств, місцевих земств та різних господарчих товариств. В результаті всіх цих факторів протягом другої половини ХІХ-початку ХХ ст. художні текстильні промисли українського жіноцтва, будучи фундаментом національної культури, перебували в прямій залежності від рівня розвитку духовної культури українського суспільства, залишалися важливою формою ідентифікації українського національного відродження, були особливим типом народної художньої творчості й містили в собі різноманітні історичні, соціокультурні, етнокультурні та художні процеси. При цьому участь жінок у підприємницькій діяльності, що мала місце й у дореформений час, сприймалися як щось природне в складній особистій ситуації, як життєва необхідність, прагнення забезпечити гідне життя собі й своїм дітям Навколишній світ, відбитий у художніх тканинах і килимах, метафорах, порівняннях, символах - це один з факторів, що визначав універсальність і специфіку конкретної національної картини світу.

Література

текстильний промисел домашній підприємництво

1. Босий О.Г. Знакові функції виробів ткацтва у звичаєво-обрядовій культурі українців: Автореф. дис... канд. іст. наук: 05 / О.Г. Босий / НАН України. Ін-т мистецтвознавства, фольклористики й етнології ім. М.Т. Рильського. - К., 2000. - 18.

2. Волков Ф.К. Этнографические особенности украинского народа / Ф.К. Волков // Украинский народ в его прошлом и настоящем. - Петроград: Тип. т-ва “Общественная польза”, 1916. - Т. 2. - С. 455-647.

3. Дутка Р.М. Полтавські вибійчані рушники / Р.М. Дутка // Народна творчість та етнографія. - 1988. - № 6. - С. 46-50.

4. Ежегодник главного управления землеустройства и земледелия по Департаменту земледелия. - СПб.: Тип. В.П. Мещерского, 1914. - 529 с.

5. Ежегодник народного труда / [под. ред. В.В. Черняева]. - М.: Тип. И.Д. Сытина, 1898. - 461 с.

6. Жук А.К. Українські народні килими (XVII-поч. ХХ ст.) / А.К. Жук. - К.: Наук. думка, 1966. - 151 с.

7. Журнал Совещания о нуждах кустарной промышленности. - СПб.: Тип. В. Киршбаума, 1909. - 26 с.

8. Зарембовський А. История и техника тканья украинских килимов // Материалы по этнографии. т. III. Вып. первый.- Ленинград: Изд. гос. рус. музея, 1926.- С. 1-18.

9. Зеленин Д.К. Восточнословянская этнография / Д.К. Зеленин. - М.: Наука, 1991. - 511 с.

10. Иллюстрированный кустарный словарь. - СПб.: Тип. В. Киршбаума, 1895. - 146 с.

11. Историко-статистический обзор про мышленности России // Под.ред. Д.А. Тимирязева. - СПб.: Тип. В. Киршбаума, 1883. - Т. 1. - 222, 53, 83, 164 с.

12. Кара-Васильєва Т.В. Традиційне і нове в полтавських рушниках / Т.В. Кара- Васильєва // Народна творчість та етнографія. - 1981. - № 5. - С. 45-52.

13. Кісь О. Особливості соціалізації дівчаток в традиційній українській сім'ї XIX-початку XX ст. / О.Р. Кісь // Етнічна історія народів Європи. Традиційна етнічна культура слов'ян: Збірник наукових праць. - Київ: Стилос, 1999. - С. 49-55.

14. Кустарная промышленность России. Женские промыслы / С.А. Давыдова, Е.Н. Полоцкая, К.И. Беренс, Е.О. Свидерский. - СПб.: Изд. отделом СЭ и СС, 1913. - 440 с.

Размещено на Allbest.ru