Війна і преса: особливості тематики (1914-1917)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Війна і преса: особливості тематики (1914-1917)

СИДОРЕНКО Наталя,

д-р філол. наук, проф.,

Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка

Мета статті - з'ясування особливостей висвітлення подій Першої світової війни (1914-1918 рр.) на шпальтах періодичних видань Східної та Західної України, а також поза їхніми межами. Об'єктом дослідження обрано як універсальні газети й журнали, що видавались у Києві, Одесі, Житомирі, Львові та інших містах, а також спеціалізовані та воєнні (армійські) часописи, де порушувалися важливі проблеми суспільно-політичного життя. Для реалізації наукової мети використано методи моніторингу, аналізу, жанрової типології та узагальнення. У статті розглядаються періодичні видання на українських землях, а також у таборах українських військовополонених у Європі в період Першої світової війни. З'ясовано тематичні орієнтири преси (повідомлення про події на фронті, суспільно-політичне життя країни у час війни; допомога армії, пораненим і їхнім родинам; психологічний стан людини у складних умовах світових колізій) та жанрові пріоритети (телеграма (телефонограма, радіотелеграма), хроніка, огляд, кореспонденція, передова стаття, лист, нарис, фейлетон, поезія і проза).

Ключові слова: Перша світова війна, преса, тематика, жанри, інформаційне наповнення.

Століття з початку Першої світової війни припало на складний для України час. Політично-соціальні й національні вимоги призвели до антиурядових протестів, революційної ситуації, загострення економічної кризи. Окупація Кримського півострову, затяжні воєнні дії на Сході нашої держави, цілеспрямована інформаційно-пропагандистська кампанія Росії супроти України не дали можливості повною мірою реалізувати ті науково-культурні заходи, які б допомогли проаналізувати уроки минулого, виявити джерела невирішеного «українського питання», що з історичною очевидністю повторюється в реаліях ХХІ століття.

Українські дослідники у форматі нового тисячоліття намагаються по-новому оцінити події минулого, зокрема наслідки двох світових воєн та революційних ситуацій на українських землях у ХХ ст. У зв'язку з цим найбільш обговорюваними темами на шпальтах науко-аналітичних видань стали питання: європейська історія України та її європейське майбутнє. Цій темі була присвячена наукова конференція «Мислити Україною» (2014), в якій взяли участь письменники, журналісти, історики та філософи різних країн. Дискусія була ініційована редактором журналу «The New Republic» Леоном Візельтіром та професором Єльського університету, істориком Тімоті Снайдером.

Неминучість історичних паралелей чітко визначається сьогодні в багатьох однозначних міркуваннях: «Події 100-річної давності, на жаль, повернулися на нашу землю. Але ми сподіваємося, як 1914 рік став початком кінця Російської імперії як агресивного учасника Першої світової війни, так і 2014 рік стане початком кінця нової Російської «імперії», яка не зробила висновків з історичних подій, історичних процесів минулого» [7].

Сьогодні в Україні не так багато матеріалів - документальних чи художніх творів, зокрема фільмів, фотоальбомів, популярних нарисів, спогадів очевидців про події Першої світової війни. в радянські часи достатньо було історичних праць, позначених офіційною точкою зору на події минулого. Українські дослідники в діаспорі намагалися по-іншому інтерпретувати причини й наслідки зазначеного збройного конфлікту в Європі, прагнули реконструювати ті факти, що стосувалися безпосередньо процесів консолідації української нації.

Український читач по суті не знайомий з зарубіжними дослідженнями, виданими англійською, німецькою чи французькою мовами; лише в останні роки деякі наукові інституції та навчальні заклади (наприклад, Києво-Могилянська академія в Києві чи Український католицький університет у Львові) почали формувати серйозні наукові-інформаційні джерела та пропонувати своїм студентам новітні курси про велику війну як «тотальну модерну катастрофу», пізнання її «глобальних та індивідуальних вимірів». Упродовж 2000-х рр. видано кілька книг, пов'язаних із європейською історією ХХ ст., зокрема з наголосами на воєнних подіях. Це зокрема праці «Європа і народи без історії» Е. Вульфа, «Від екстремізму. Коротка історія ХХ віку» Е. Гобсбаума, «Війна в європейській історії» М. Геварда та ін. [3].

Нові погляди на Першу світову війну спробували висловити й вітчизняні дослідники. Так, О. Дзюба-Погребняк простежила літературну спадщину слов'янських народів, зокрема антивоєнну проблематику в творчості письменників Хорватії, Словенії, Сербії, Чехії. Авторка також звернулася до осмислення воєнної тематики українськими митцями (С. Васильченком, О. Кобцем, Р. Купчинським, Б. Лепким, О. Кобилянською, К. Гриневичевою та ін.), які виразно показали людські долі в широкому спектрі випробувань [4].

У середині грудня 2014 р. вийшла перша книжка «Велика війна 1914-1918 рр. і Україна», підготовлена колективом Інституту історії Національної академії наук України та іншими вченими, залученими до цього дослідження. Упорядник видання член-кореспондент НАНУ О. Реєнт зазначив, що це лише один із перших кроків на шляху вирішення цієї фундаментальної проблеми, як і різних вимірів суспільного життя України у Першій світовій війні; водночас книга дає змогу розібратися в «складних хитросплетіннях політики воєнних літ, цивіліза- ційних та формаційних аспектах поставленого питання» [1, с. 16]. Майже через рік з'явилося друге документальне видання, що дозволяє ознайомитися з маловідомими офіційними матеріалами (депеші та повідомлення послів, телеграми й доповідні записки міністрів, канцлерів та імператорів), щоденниками й мемуарами рядових споглядачів війни, нотатками цивільних і військових осіб; листами офіцерів, солдатів, санітарів російської армії; побачити фронтові фотографії, карти бойових операцій тощо [2].

За лаштунками історії, на полицях бібліотек та архівів, досі залишається частина унікальної інформації про перебіг воєнних, прифронтових чи тилових подій.

Мета цієї статті - з'ясування особливостей висвітлення подій Першої світової війни (1914-1918 рр.) на шпальтах періодичних видань Східної та Західної України, а також поза їхніми межами. Об'єктом дослідження обрано як універсальні газети й журнали, що видавались у Києві, Одесі, Житомирі, Львові та інших містах, а також спеціалізовані та воєнні (армійські) часописи, де порушувалися важливі проблеми суспільно-політичного життя. Саме за допомогою фактів, відображених у замітках, нарисах, статтях, художніх творах можна реставрувати деякі події з довгого і тривалого ланцюга подій Першої світової війни.

Методи дослідження. Важливим методом для дослідження зазначеної теми є моніторинг преси періоду Першої світової війни, зокрема тих часописів, що видавались на українських землях чи поза ними (Росія, Австро-Угорщина, Німеччина), але були пов'язані з військовополоненими, втікачами, переселенцями. Виявлення змістових рубрик та окремих публікацій, визначення проблемно-тематичних і жанрових характеристик, з'ясування інформаційного наповнення газет, журналів і бюлетенів 1914-1918 рр. здійснювалось за допомогою методів налізу та узагальнення.

результати й обговорення. З огляду на те, що більшість українськомовних часописів були закриті (заборонені) в межах Російської імперії уже на початку серпня 1914 р., а на Західній Україні - у вересні-жовтні цього ж року, на українських землях видавалася преса здебільшого російською мовою. війна періодичний видання жанровий

Значна частина видань в українських містах (передусім Наддніпрянської України), що не перебували в зоні воєнних дій, з другої половини 1914 р. подавала постійні тематичні новини в рубриках «Війна», «Огляд війни», «Повідомлення зі Ставки», «Телеграми». Більшість таких газет супроводжували позначення «Дозволено воєнною цензурою» чи спеціальні штампи «Проглянуто воєнною цензурою». Інформація стосувалася коротких зведень, що подавались у 3-10 рядках, без фотографій чи особливих поліграфічних прикрас. Іноді великі заголовки наголошували на першорядних фактах: «Рузвельт проти Німеччини», «Государ Імператор у Любліні», «Захоплення німецького аероплану», «Наша перемога», «Наступ французів» тощо. Цій тематиці присвячувалися й окремі «Телеграми», що масово почали створюватись у різних містах і містечках Російської імперії під час війни [див. конкретніше: 9].

Двотижневий журнал «Вестник войны 1914 года» (Київ, 1914) поставив за мету «зафіксувати з можливою повнотою і достовірністю всі найголовніші факти війни», стати «співбесідником і довідником» для кожного читача, якого цікавили воєнні перепитій. До співробітництва було залучено військових письменників, знавців військового і дипломатичного мистецтва, істориків та інших фахівців. При цьому часопис мав власних кореспондентів на фронтах. Але після виходу в світ першого номера в грудні 1914 р. журнал припинив існування.

Та незалежно від тематичного призначення, жодний часопис, що видавався на Наддніпрянщині під час Першої світової війни, не обійшов увагою ці події. Скажімо, спеціалізований місячник «Южный автомобилист» (Одеса, 1914), покликаний пропагувати розвиток автомобільної справи, рекламувати нові моделі («Пежо», «Мітчел», «Форд», «Бенц», «Мерседес», «Фіат»), пасажирські та вантажні омнібуси, а також супутні товари (шини «Колумб» і «Мішлен», «Колумб» і «Ялинка» тощо), з початком війни порушив питання налагодження місцевого транспортного виробництва, просування на світовий ринок вітчизняного машинобудування. У передовій статті «Автомобільна Одеса і війна» (1914. - № 8) вивчалася нагальна потреба перевезення поранених, збору коштів для придбання спеціальних санітарних машин. Під керівництвом Червоного Хреста була створена колона автомобілів для доставляння в госпіталі легких поранених; 50 авто з власного парку запропонували окремі особи та установи (в поданому переліку зазначено зокрема одеські готелі «Брістоль», «Лондонська», «Північна», «Петроградська»). До кожного прибуття поїзда з фронту на одеському вокзалі чергувало 4-5 машин; місцевий градоначальник виділив для воєнних потреб санітарний автомобіль «Бенц».

Деякі нові журнали, позначені такими назвами, як «Война» («Война народов»), «Европейская война» (Харків, 1914) мали художньо-сатиричне забарвлення і друкували пародії, огляди, карикатури «виключно на воєнні теми та злобу дня». «Найсвіжіший гумор» і переможно-патріотичні вірші, фейлетони, оповідання (скажімо, такі: сценка з натури «Перед картою військових дій», героїчна поема «Володар світу», вірш «О Русь!», поетичне наслідування «Яка держава хоробріша» тощо) вийшли в світ упродовж вересня-грудня, коли російська армія здійснила блискавичний наступ на австро-угорське військо. Назви карикатур теж мали іронічно-глузливий тон: «Навчання голодної турецької армії», «Ялинка у союзників», «В берлінській ковбасній», «На пруському фронті все спокійно...».

Майже в кожному великому центрі, передусім губернському, видаються у 19151916 рр. одноденні збірники: «Харьков и война», «Одесса и война», «Война и дети» (Київ) та ін. Цікавим змістом позначений останній збірник, підготовлений під егідою Київського Фребелівського товариства. Упорядники цього видання намагалися долучитися до вирішення дитячого питання в Російській імперії, «зазирнувши в жахливу безодню дитячого горя, пов'язану зі світовою війно». Тут друкувалися статті-бесіди на такі теми, як: «Діти і війна», «Безпритульні діти і війна», «Про вплив війни на дитячу психіку», «Обов'язок суспільства перед дітьми», «Війна в ма- люнках дітей», авторами яких були педагоги, історики, юристи. Наприкінці опубліковано бібліографічний огляд «Література про дітей і література для дітей в зв'язку з війною». У додатках до збірника вміщено листи до солдат із теплими словами та побажаннями якнайшвидшого повернення додому.

У 1915-1916 рр. виникають одноденні газети з назвами: «Воин» і «Помощь» (Кременчук Полтавської губернії), «Оборона» і «Помощь раненым» (Катеринослав). Частково вони видавалися за сприяння Російського товариства Червоного Хреста. У 1917 р. збільшується кількість періодичних видань, які спрямовані не тільки на інформування про події війни, а й ширше висвітлення життя солдат і військовополонених, безпосередню допомогу фронту чи родинам загиблих. Подібний характер мали газети «В плену» і «Голос солдата» (Катеринослав), орган лікарських помічників Київського гарнізону (воєнного округу) під назвою «Наше слово» (Київ), «Солдатська думка» та «Армия и революция» (Одеса), «Военный листок» (Херсон), «Военная копейка» (Єлисаветград) та ін.

Близькість до Південного фронту сприяла заснуванню в Одесі десятка видань, призначених як для мирного населення («Война и мир», «Армяне и война»), так і для військових цілей («Военный вестник штаба армии», «Воин-гражданин», «Военный листок», «Вестник Комитета Румынского фронта Всероссийского союза городов», «Дунайский вестник». Так у підзаголовку останньої газети написано: «доставляється в окопи і в кожну роту», а на деяких номерах зазначено: «Діюча армія».

Кількість військо-політичних видань зростає у 1917 р., передусім у міжреволю- ційний період у Росії, із наближенням розв'язки світових воєнних перепитій. В Одесі з'являється «Солдатская мысль / Салдацька думка», «Известия Одесского фронтового и областного съезда Советов солдатских, матросских, офицерских и рабочих депутатов», «Известия Одесского Совета рабочих депутатов и представителей армии и флота». З 1917 по 1919 р. виходила в трьох містах Російської імперії польськомов- на газета «Wiadomosci Wojskowie» (Київ, Мінськ, Одеса).

У вир воєнних подій були втягнуті й газети, що видавалися на території Волинської губернії, зокрема ті місцевості, які знаходилися неподалік фронтової смуги. Навіть релігійна преса поряд із поточними суспільно-політичними та духовними публікаціями щоденно інформувала про Велику війну. Так, газета «Волынская земля», що виходила послідовно в Кременці, Почаєві та Здолбунові (редактори - священик В. Галич та архімандрит Віталій, 1912-1915), передові статті часто підпорядковувала роздумам про війну і мир («В судомах агонії», «Небесний лист», «Підступна зброя», «Свята тиша», «Утопаючий хапається за соломинку», «Католицька віра і війна», «Геройський дух», «Добрі ознаки», «Віра в остаточну перемогу»). Серед інших публікацій подавалися листи з фронту, історичні нариси, огляди, серед яких «листи з театру війни про постачання солдат», «лист із Карпат» монаха Мартирія, «Моліться, воїни» та «Спілка Російського воїнства з Небесним воїнством» ієроніма Гаврила, «Німці в Росії» професора Дм. Позднєєва. Зрештою, газета «Волынская земля» у складний час імперських протистоянь намагалася бути «інформатором з фронту» й цю місію прагнула виконувати чесно.

Друкарня відомої православної святині - Почаєво-Успенської лаври благословляла в світ духовний, релігійно-патріотичний журнал «Почаевский листок», що видавався ще з 1887 р. Значну увагу в роки Першої світової війни редакція звертала на повідомлення з фронту, перебіг воєнних подій, надаючи слово воїнам чи священикам. Скажімо, в 1915 р. з'явилась низка публікацій: «Лист воїна на батьківщину», «Повітряний флот», «Галицька Лавра» (із Діючої армії), «Втішайся! (Слово пораненому воїну)», «Люби батьківщину, захищай її до останньої краплі крові, не здавайся в полон ворогові!», «Тримайтеся!», «Мир, мир, мир!», «На допомогу втікачам» тощо.

Така ж роль належала іншим провінційним газетам Волинського краю у 1914 -1916 рр. Саме «Волынская мысль» (Житомир, 1915), «Волынское слово» (Житомир, 1913-1916), «Жизнь Волыни» (Житомир, 1909-1917), «Последние волынские известия» (Житомир, 1914) та ін. вважали своїм «скромним, хоч і відповідальним обов'язком» інформувати про всі найважливіші етапи війни. Так, на сторінках «Волынской мысли» основним образом і постійною рубрикою стала війна. Висвітленню поточних подій підпорядковувалися телеграми, замітки, огляди в рубриках «Події у світі» (мобілізація у Греції, допомога Японії, наступ союзників), «На суші й на морі» (сфера воєнних дій, німецькі сподівання), «Навколо війни» (внутрішні повідомлення, останні новини, нічні телеграми, місцева хроніка, оголошення), «Телефонограми «Волынской мысли» (заворушення в Афінах, евакуація Чернівців, німці про російський фронт, успіх на Галичині). Нечасто з'являлися фейлетони («Штрихи» М. Аршаніна, «Записки наївної людини» Незнайомого), нариси («За патронами» і «Після бою» В. Бєлова, «Зустрічний бій» Н. М.), статті тощо. Художньо-документальні твори про реалії війни, психологічний стан людини на фронті та поза ним були присутні на сторінках газети «Волынское слово», де читачам пропонувалися листи, спогади, оповідання, поезії очевидців та учасників боїв (матеріали на зразок «Битва в небі», «Оповідання полковника», «Я вмер! Я живий!», «Малолітній доброволець», «Війна народів»).

Щоденна газета «Жизнь Волыни», яка в мирний час основне місце на своїх шпальтах відводила публікаціям про суспільно-політичні новини, сільськогосподарські справи й духовне життя краю, в час Великої війни активно друкувала телеграми власних кореспондентів і Петербурзького телеграфного агентства, воєнні повідомлення, фронтові епізоди, листи з Діючої армії, списки поранених і вбитих героїв. У 1915 р. з'явилась нова рубрика «Життя Галичини», що територіально була найближчою до Волині, де розгорталися бурхливі події Першої світової війни. Кореспонденти цієї житомирської газети працювали у Львові та інших фронтових містах. Як і сподівалася редакція, «виняткове зацікавлення» у місцевих читачів викликала публікація нового фантастичного роману «Звільнений світ» («The World Set Free», 1914) англійського письменника Герберта Уеллса, який у своєму творі поєднав наукову вірогідність із політичними прогнозами про прийдешню всесвітню державу.

Прифронтова волинська територія сприяла виходу в світ армійських періодичних видань, серед яких: «Бюллетень Исполнительного комитета ополчения Юго-Зпадно- го фронта» (Житомир, 1917), «Голос воина» (Волочиськ, 1917), «Военно-санитарный обзор» (Бердичів, 1915; Житомир, 1917), «Известия Военно-революционного комитета Юго-Западного фронта» (Діюча Армія, [Рівне], 1917-1918), «Социал-демократ: орган РСДРП (объединенной) Особой Армии» (Луцьк, 1917).

У Київській губернії зафіксовано появу таких військових органів, як «Голос фронта» (Бердичів, 1917), вісник Української військової ради Південно-Західного фронту «Козацька думка / Вільна думка» (Бердичів, 1917-1918), популярний військовий часопис «Вільний козак» (Біла Церква, 1917-1918) та ін. У Сімферополі 22 червня 1915 р. вийшов перший і єдиний номер політико-гро- мадського і літературного часопису «Семьям воинов». Тут опубліковано статтю Б. Мурина «Преса - сім'ям воїнів», в якій стверджувалася думка: друковане слово - це засіб спілкування між людьми; ніхто не повинен «перетворитися в пилюку», варто прагнути до об'єднання, стати одним із елементів тієї сили, що має перемогти. Ольга Личагіна подала тут «спогади дівчинки-галичанки» під назвою «Куточок Галичини», А. Г. опублікував «На кінчику багнета (із нотаток студента)», Н. П. запропонував оповідання «Шалена куля».

Досі мова йшла лише про одну частину українських земель - Східну, у межах Російської імперії. Ці території фактично не постраждали від вибухів і повітряних нальотів, а населення не зазнало переселенської долі вигнанців. Але війна торкнулася долі багатьох сімей, де чоловіки зі зброєю в руках захищали «Царя, Православ'я і Вітчизну», а жінки могли виконувати обов'язки сестер милосердя на фронтах чи в госпіталях.

Для західних, галицьких українців настав трагічний час, коли 2 вересня 1914 р. російське військо вступило до Львова, перемагаючи тих, хто воював під прапорами цісаря Франца-йосипа І. Вже на початку вересня були закриті всі українські культурно-політичні товариства: Наукове товариство імені Шевченка, «Просвіта», «Сільський господар»; заборонено друкувати пресу українською мовою.

Саме в цей час на західних українських землях починає виходити газета «нового уряду» - з дозволу Головнокомандувача арміями Південно-західного фронту Росії з'являється російськомовний щоденник «Львовское военное слово» (редактор - капітан Н. Ф. Наркевич). Окрім узвичайних цього часу хроніки та оглядів («Військова хроніка», «Телеграми», «У Львові», «По Росії», «Галицький огляд»), друкувалися повідомлення про допомогу «російському православному населенню Галичини» (виділено 60 тис. крб, відкрито дешеві їдальні, прибуло 10 вагонів із борошном), оголошення градоначальника м. Львова генерал-майора Ейхе, зокрема й розпорядження по відділу воєнної цензури.

Прикладом протистояння ворожим силам можуть слугувати публікації газети «Wiadomosci wojenne» (Перемишль, 1914-1915), що видавалась під час облоги місцевої фортеці російською армією (останній номер датований 22 березня 1915 р., у день капітуляції, коли похитнулися сили оборонців). Публікації здійснено трьома мовами - німецькою, угорською і польською; основна частина інформаційної площі відведена радіотелеграмам, маніфестам цісаря Франца-йосипа, наказам коменданта укріплення. Найчастіше повідомлення надходили з Відня («З російського театру війни»), Берліна («З французько-англійського театру війни»), траплялася хроніка з московських і петербурзьких газет; із жовтня 1914 р. збільшилася кількість донесень Бюро Рейтера. Навіть у виснажливий час війни комендант Перемишля, генерал Кусманек стратегічно мислив не тільки категоріями протистояння ворогові, а й пам'яті та майбутнього: в газеті друкувалися нариси про історію міста, розпочато збір матеріалів для музею, влаштовувались благодійні вечори й концерти, лотерея на користь удів і сиріт загиблих захисників.

Узимку 1915 р. у Львові та інших містах почалися арешти відомих діячів. Як зазначав відомий політичний діяч Галичини Кость Левицький, українців поділили на три етапи: «політично небезпечних», відправлених у табори Сибіру; менш небезпечних тримали у європейській частині, а третю категорію, так званих «заложників» перемістили до Києва. Таким чином розгорнулася внутрішня «визвольна війна». Не тільки для військовополонених із армії Австро-Угорщини та її спільників готувалися табори вглибині Росії, на Далекому Сході, Уралі та Півночі, сюди також потрапляли українські священики, кооперативні діячі, адвокати, митці, вчителі, вчорашні студенти.

Особлива увага була зосереджена на становищі українських військових із австро-угорської армії, які потрапили в полон до Росії. Дані про них, умови їхнього побуту зафіксовані на сторінках політичної, економічно-суспільної газети «Українське слово» (Львів, 1916). Тут існували рубрики «Полонені українці», «Вісти від полонених», «В полоні», де у 5-20 рядках подавалися короткі повідомлення або друкувалися ширші матеріали. Зокрема називалися такі міста, як Тюмень, Томськ, Семипалатинськ (Сибір, Урал, Казахстан), де існували великі поселення українських військовополонених і виселенців із Галичини. Умови їхнього життя були вкрай незадовільні.

Дещо інакше складалася ситуація з українськими військовополоненими з Російської армії. Їхньою долею опікувалася неполітична організація Союз визволення України (СВУ), створений у Львові з початком Першої світової війни з ініціативи політичних емігрантів із Східної України - А. Жука, В. Дорошенка, Д. Донцова, М. Меленевського та ін.).

За сприяння СВУ вдалося впродовж 1915 р. створити 4 українські табори для військовополонених: три з них на території Німеччини (Раштат, Вецляр, Зальцведель) та один в Австрії (Фрайштадт). Уже в 1917 р. під опіку СВУ потрапили старшинські табори: спочатку в Ганновер-Мюндені (Німеччина), потім у йозефштадті (Чехія). Для освітньо-культурної та агітаційно-пропагандистської роботи в ці табори були покликані досвідчені лектори, фахівці з різних галузей знань, які допомагали долати неписьменність, читали популярні лекції, створювали хори й театри, вели дискусії, видавали книги, брошури й періодичні видання. У названих таборах функціонували такі газети, як: «Розвага» (Фрайштадт, 1915-1918), «Просвітній листок» (Вецляр, 1915-1916), згодом «Громадська думка» (Вецляр, 1917-1918), «Вільне слово» (Зальцведель, 1916-1919), «Розсвіт» (Раштат, 1916-1918), «Селянин» (Зальцведель, 1918), «Метелик» (Фрайштадт, 1916) [детальніше див.: 8]. Всі ці видання створювалися військовополоненими і для військовополонених, основною метою було національне просвітництво, виховання свідомих українців, які б повернулися після війни на свою рідну землю, щоб відстоювати незалежність майбутньої держави України.

Українська таборова преса під час Першої світової війни здійснювала не тільки інформаційну місію, передусім вона виконувала ту національно-виховну й освітню місію, якої була позбавлена преса на батьківщині. Фактично українська національна преса впродовж 1914-1916 рр. була заборонена російською військовою владою, за винятком кількох газет і журналів, які продовжували існувати російською мовою, у російській транслітерації або виходили без цензурного дозволу 1-5 номерами.

Як писав про цей період український письменник Сергій Єфремов влітку 1915 р.: минув перший рік війни - «чорний в історії людськості рік крові та мук, розбитих надій, перекинутих сподіванок, нечуваного напруження старої Європи». Це був страшний рік і для України та українців: замовкло українське слово, «притаїлося публічне життя, зійшли зі сцени українські установи, самі навіть бажання поховались і натомість повстало одне страшливе суцільне німування. Де був рух, кипіло життя, провадилась боротьба - виросла одна велика руїна, що переважувала дечим навіть руїни попередніх віків», а їх уже достатньо зазнав українській народ у своїй історії» [5, с. 240].

Висновки

Таким чином, періодика в Україні під час Першої світової війни, зокрема у 1914-1916 рр. друкувала в основному інформаційні повідомлення про воєнні події, іноді подавала листи, спогади, художні твори, що не мали політичного чи національного забарвлення. Українська преса в таборах військовополонених поставила чи не основним завданням політичні цілі й національне виховання, підтвердження ідеї про незалежність і побудову вільної Української держави. Вже в 1917 р. - з падінням царського режиму Миколи ІІ, утворенням Української Центральної Ради як українського революційного парламенту, що керував національним рухом, почали відновлюватися національні установи на Сході та Заході України, почала відроджуватися й преса, що несла рідне слово до свого народу.

Література

Велика війна 1914-1918 рр. і Україна: у 2 кн. / упоряд. Олександр Реєнт. - К. : Кліо, 2014. - Кн. 1: Історичні нариси. - 784 с.

Велика війна 1914-1918 рр. і Україна: у 2 кн. / упоряд. Олександр Реєнт. - К. : Кліо, 2014. - Кн. 2 : Мовою документів і свідчень. - К. : Кліо, 2015. - 800 с.

Вульф Е. Європа і народи без історії / Ерік Вульф ; пер. з англ. - К. : Вид. дім «КМ Академія», 2004; Гевард М. Війна в європейській історії / М. Гевард ; пер. з англ. - К. : Мегатайп, 2000; Гобсбаум Е. Від екстремізму. Коротка історія ХХ віку / Е. Гобсбаум ; пер. з англ. - К. : Альтернативи, 2001.

Дзюба-Погребняк О. Перша світова війна в літературах південних слов'ян / Олена Дзюба-Погребняк. - К. : Дух і література, 2014. - 496 с.

Єфремов С. Із хвиль життя / Сергій Єфремов // Основа (Одеса). - 1915. - № 3. - С. 111-120.

Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 1914-1918 / Кость Левицький. - Львів, 1928. - Ч. 1. - С. 194-200.

Події у нашій державі увійдуть в історію як сторінки перемоги української нації! [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zunr.info/news/ 2014/08/05/65326-podiyi-u- nashiy-derzhavi-uviydut--v-istoriyu-yak-storinky-peremogy-ukrayins-koyi-naciyi-.html. - Дата доступу: 12.10.2015.

Сидоренко Н. Національно-духовне самоствердження : у 3 кн. / Наталя Сидоренко. - К., 2000. - Кн. 1: Українська таборова періодика часів Першої світової війни. - 202 с.

Сидоренко Н. Телеграми як тип видання (1914-1917 рр.) / Сидоренко Наталя // Образ. - 2015. - Вип. 1(16). - С. 123-130.

Размещено на Allbest.ru