У конституюванні модерного культурного і освітнього просторів в Україні у ХIХ столітті велике значення мали європейські цінності. Особливо це торкається ідеї свободи та ідеї справедливості, які по-різному артикулюються в контекстах до модерної та модерної культури, відповідно як негативна та позитивна свобода, у модусі якої формується розуміння справедливості, позбавлене ресентиментальних реакцій. Важливі імпульси для концептуального оформлення теорії цінностей як комплементарного синтезу багатоманітних підходів виходять не тільки з комунікативно-компетентного дискурсу, але і з різних соціокультурних практик, які структурують цінності в габітус. Звернення до цих контекстів є необхідним для розуміння причини, чому Україна, так само, як деякі інші європейські країни (Німеччина), є „запізнілою нацією”. Існує багато відповідей на це запитання, але основний акцент робиться на духовне пробудження української нації, і, водночас, йдеться про посилення її чутливості до сприйняття європейської ідеї у її модерній інтерпретації, тобто із урахуванням імперативів свободи, рівності, братерства.

Транслятором і першої, і другої низок смислів, як відомо, є філософія. У зв'язку з цим слід зосередитися на багатоманітності форм філософського досвіду та його репрезентацій, що структурують як культурний, так і освітній простір, новий підхід до якого обумовлений також і викликами сучасної культурної глобалізації, історичні передумови якої закладалися в Україні ще у ХІХ ст. на Слобожанщині, де у цей час структурувалося мультикультурне суспільство модерного зразка. Потреба культурної інтеграції і збереження національної ідентичності гостро відчувається у сучасному суспільстві, саме тому історичний досвід такого збереження сприяє розумінню глибинних підвалин сучасних культурних і освітніх процесів. Дослідження філософського спілкування в такому регіоні України, як Слобожанщина, де в ХІХ ст. було відкрито Харківський університет розкриває роль ціннісних орієнтацій і комплементарно обґрунтованої теорії цінностей для формування мультикультурних синтезів та інтелектуальної адаптації.

Ідея університету трансформує проблему свободи у педагогічно-практичну та політичну. За цією ідеєю, уряди й університети повинні забезпечити повагу до цієї фундаментальної вимоги. Університет має залишатися вірним європейській традиції гуманізму. Його основна й постійна турбота полягає у забезпеченні умов для досягнення універсального знання; здійснення свого покликання, незважаючи на політичні, культурні та соціальні обмеження, задовольняючи життєву потребу різних культур у знаннях.

Європейська ідея університету культивує академічну свободу, що ґрунтується на повазі до гідності людини, плюралізму думок, світоглядів, віросповідань. Впровадження цієї ідеї в життя у ХІХ столітті наштовхувалося на низку складнощів. Зокрема, попри посилення диференціації різних наукових напрямків і навчальних дисциплін, яка потребувала філософського обґрунтування, давалося взнаки вороже ставлення до філософії з боку царської цензури. Одним із заходів, спрямованих на активізацію навчальної та наукової роботи серед нового покоління професорів, стало систематичне друкування наукових праць викладачів, а також постійна практика закордонних наукових відряджень. Нові освітні практики, в свою чергу, сприяли відродженню традиції живого філософування, фундамент якої у стінах Харківського університету заклало перше покоління професури. Зауважу, шо в європейських гуманітарних науках доби пізнього модерну дискурсивний аналіз є вже рутинним явищем, оскільки вважається, що людська культура завдячує своїм різноманіттям саме відмінностям у комунікативних стратегіях. Новим життям зажили логіка й риторика, інші традиційні сфери знання, так або інакше зорієнтовані на комунікацію. На передній план виходять комунікативні стратегії функціонування людської свідомості й освіти і тісно пов'язаних з нею сфер духовної культури. На Слобожанщині ця комунікативна тенденція освіти набуває виразного значення вже в ХІХ столітті. Всі ці моменти так чи інакше поставлені й розроблені західноєвропейською філософською традицією епохи Просвітництва, на Слобожанщині починають освоювати в інтерпретаціях професорів - іноземців, задаючи матрицю подвійної герменевтики. У перші роки існування університету його професорська колегія вирізнялася особливою науковою продуктивністю. Шад, Роммель, Стойкович та інші опублікували в той час низку наукових праць по різних галузях знань, які відповідали європейському рівню.

Введення Харківського університету в міжкультурний європейський простір доводить актова лекція ординарного професора П. Лаврова, присвячена світлій пам'яті чеських бібліотекарів В. Ганка та П. Шафарика. Аналізуючи діяльність поважних членів Харківського університету, він акцентував увагу на тому, що В. Ганка, який завдання свого життя бачив у тому, щоб сприяти пробудженню народу свого від морального та розумового сну, збуджувати в ньому любов та повагу до себе, в той же час вважав за необхідне викликати в Чехах розуміння того, що вони тільки частина великого племені Слов'янського, і що “в цій загальній славі та силі повинна і їм належати своя доля, як було колись” [1, с.6] Закликаючи чеський народ до національної ідентифікації як соціокультурної, він базується на концепції розвитку моральної свідомості, виголошує існування універсальних моральних норм, керуючись якими й необхідно формувати цілісний соціально-культурний простір.

Проблему морально-естетичного виховання народу в цьому ж ключі розробляє випускник Ієнського університету доктор філософії П. Шафарик. Його “спостереження і думки слугували нерідко дороговказною зіркою в політичних і соціальних рухах народу” [2, с.11]. Можна сказати, що проблеми морального самоосмислення, свободи, держави і виховання в роботах слов'янських філософів розглядалися в рамках діяльнісного підходу. Актовий виступ наповнений ідеями національно-патріотичного виховання, що дозволяє не тільки виділити загальні для слов'янського світу етично-ціннісні факти духовного розвитку, але й намітити загальний ґрунт філософської рефлексії та суспільної реальності, стає предметом постійного обговорення інтелектуальною громадськістю Харківського регіону.

Серед запрошених іноземних професорів особливий інтерес викликає польський професор, доктор, філософії А.О. Валицький, який мав значний вплив у регіоні. Валицький поділяючи встановлення національного романтизму в його німецьких і польських варіаціях, вважав, що універсальні етичні норми повинні включати в себе етнокультурні відмінності і традиційно-ціннісні орієнтації окремих народів. Тим самим він одним із перших в регіоні ставить проблему свободи та справедливості в міжкультурних відношеннях.

В контексті означеної проблематики заслуговують уваги розмірковування А. Метлинского “Про сутність цивілізації та значення її елементів”, у яких він розглядає моральний розвиток та вдосконалення людини як виду діяльності, зумовленої як внутрішніми потребами власного розвитку так і сприяють оптимальній життєдіяльності загальної системи. Проблему морально-ціннісної орієнтації людини представляє між парадигмами само розуміння і світорозуміння, тобто суб'єктивності та інтерсуб'єктивності. Він розглядає цивілізаційний процес як єдину умову і реальну можливість затвердження нормативних початків, за якими повинні здійснюватися і оцінюватися мотиви людської поведінки. Теоретично обґрунтовуючи уявлення про цивілізацію як „фізико-моральний розвиток людини”, виділяє елементи цивілізації, розташовуючи їх у такому порядку:

суб'єкт, який підлягає розвитку;

суспільство, як форма та умови людського удосконалення;

кінцевий продукт цивілізації - морально - освічена людина як вища цінність. “Розвиток моральних сил людини залежить від сили, повноти та простору епохи, в якій він перебуває" [3, с.108]. Автор бачить пряму залежність морального удосконалення людини від рівня розвитку суспільства, і ототожнює цивілізацію з ідеєю блага, трансформуючи її в ідею добра.

Отже, національно-традиційні форми духовного життя на Слобожанщині ХІХ століття не тільки не втратили свого значення під впливом системи цінностей привнесених із митропольних культур (польської, російської), але й багато в чому визначали характер сучасної моральної культури, її норми й цінності. Таким чином, вимога формування постконвенціональної моралі, необхідної для конструктивного засвоєння європейських цінностей з артикуляцією людської гідності, визначає головну інтенціональність сковородинівської традиції, яка відкриває перспективу духовного оновлення українського суспільства.

академічна свобода європейська цінність університет

Література

1. Гренберг Й. Рассуждение об отношении, в котором находится Общее право к Политическому праву, к Философии положительного права, к Политике и Этике.Х., 1833, С.59.

2. Лавров П. Восспоминание о Ганке и Шафарике.Х., 1861, С.15.

3. Метлинский А. О сущности цивилизации и значения ее элементов. Х.1839, С.122.

4. Етичні норми і цінності: проблема обґрунтування / Аболіна Т.Г., Єрмоленко А.М., Кисельова О.О., Малахів В.А. - К.: Стилос, 1997. - 243 с.

Размещено на Allbest.ru