Українські традиції судноплавства та Чорноморська гребна флотилія

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКІ ТРАДИЦІЇ СУДНОПЛАВСТВА ТА ЧОРНОМОРСЬКА ГРЕБНА ФЛОТИЛІЯ

В. Саричев

Традиції українського судноплавства формувалися в процесі освоєння територій обабіч Дніпра, його припливів, а також чорноморського та азовського узбережжя від слов'янської та княжої доби. Вони є сукупністю знань та вмінь із суднобудування та навігації з конкретною економічною чи політичною метою в конкретному географічному середовищі, які передаються з покоління в покоління. Тривалість передачі такої інформації залежить від історичного попиту на неї та визначає життєздатність традиції. Знищення Запорозького козацтва у 1775 році стало для традиції іспитом на життєздатність.

Чорноморська гребна флотилія почала створюватися з колишніх запорожців у 1787 році з початком чергової російсько-турецької війни. Це був військово-морський підрозділ Чорноморського козацького війська (з жовтня 1787-го по листопад 1788 р. -- «Військо вірних козаків», до 1798 «Військо вірних козаків Чорноморських»). Першим її очільником був кошовий отаман Сидір Білий. Вона увійшла до складу Лиманської гребної флотилії під командуванням Нассау-Зігена (пізніше -- де Рібаса), у якій загалом було 120 -- 140 суден. Саме козацька флотилія нараховувала до півсотні човнів, а у червні 1788 р. більше 80-ти. Вона складалася з традиційних козацьких суден -- дубів, а також човнів, побудованих за їх зразком у Кременчуку та Фальчі (сучасна Румунія).

Метою цієї роботи є виявлення на прикладі військової діяльності Чорноморської гребної флотилії спадкоємності, а відтак -- життєздатності українських судноплавних традицій. Завданнями є дослідження особливостей суднобудування та застосування плавзасобів Чорноморськими козаками як проявів українських суднобудівних традицій.

Актуальність теми полягає у її значенні для дослідження ролі українського народу в освоєнні півдненних українських територій. Історія флотилії це також прояв українського військового мистецтва та культури, адже судноплавство є ознакою високого технічного та культурного рівня суспільства. Цим пояснюється залучення колишніх запорожців до чергової спроби розв'язання у кінці ХУШ ст. геополітичного конфлікту в Північному Причорномор'ї, першим етапом чого мало стати захоплення російською армією фортеці Очаків, що було неможливо без домінування на морі. Російські вітрильні судна в пониззі Дніпра викликали сумне враження у сучасників. Контр-адмірал російського флоту американець Джон Пол Джонс у своєму щоденнику писав про побоювання іноземних офіцерів, що ці кораблі «у першій атаці потонуть під вагою своїх гармат», адже «створені лише для супроводження почту імператриці» в її недавній подорожі півднем [7, р. 226]. Свідок цієї подорожі імператор Австрії Йосиф II писав, що кораблі «побудовані з сирого лісу та годилися хіба що для показу імператриці, а потім їм належало гнити; щойно набрані матроси не вміли лазити по щоглах, падали і ламали руки і ноги». В умовах війни, що наближалася Г. Потьомкін «як за соломинку» вхопився за можливість швидкого створення флотилії з колишніх запорожців, які вміли вести морські абордажні битви [15, с. 552-553].

Оцінки Чорноморського козацького війська базуються переважно на працях російських дослідників XIX -- початку ХХ ст. (Короленко П., Попко І., Щербини Ф.), українських радянських (Г олобуцький В.) та сучасних російських (Фролов Б. та ін.). Але флотилії в них здебільшого приділяється обмаль уваги. Можна виділити роботи І. В. Сапожнікова та Г. В. Сапожнікової, присвячені позитивній ролі Запорозьких та Чорноморських козаків в історії півдня України та, зокрема, Чорноморській гребній флотилії [16]. Брак уваги дослідників ймовірно обумовлений неоднозначним ставленням в Україні до цього козацького формування. Натомість, тема активно досліджується у Росії із традиційним поглядом на Чорноморське козацтво як на перший етап історії Кубанського козацького війська. Певні складнощі у дослідженні виникають через відсутність сталої класифікації, адже в документах один плавзасіб може мати різні назви. З іншого боку, деякі довідкові видання взагалі відмовляють Черноморській козацькій флотилії у праві на існування: її штучно «розчиняють» у Лиманській та Дунайській флотиліях. Як і прикметник «чорноморські», залишаючи лише загальне поняття «козаки» [22, с. 77-78; 23, с. 59-61]. Хоча флотилія, як і все Чорноморське козацьке військо, змінювала свої назви, в офіційних документах, які мають відношення вже до подій 1788 р. йдеться про «флотилію війська Чорноморських козаків», «чорноморську гребну флотилію під командою полковників Головатого, Мокраго, Білого, Г улика, Іванова та Сухини» та ін [18, с. 71].

Джерельною та історіографічною базою цієї роботи є видані документи з історії Чорноморського флота [9], документи Кубанського війскового архіву [17; 18] та дослідження з історії російсько-турецької війни 1787--1791 рр. Самопрояв українських та козацьких судноплавних традицій можна встановити у низці фактів та процесів в діяльності Чорноморській гребній флотилії.

По-перше, чорноморці діяли в тих самих районах, де вели господарчу діяльність та здійснювали військові операції давні руси та запорожці -- у пониззі Дніпра, Чорному морі та на Дунаї, і які були їм добре відомі. Відтак до самопрояву українських традицій судноплавства у діяльності Чорноморської гребної флотилії можна віднести напрацьований протягом століть комплекс навігаційних знань, прийомів та особливостей використання плавзасобів в конкретних географічних умовах -- в плавнях, серед островів та мілин річок та у прибережній морській зоні. У 1788 році Російський Чорноморський флот через свою нечисленність очікував на зустріч із супротивником у Дніпро -Бузькому лимані, обмежуючись морськими каперськими рейдами проти окремих турецьких суден. Але лиман був так само небезпечний для великих суден, як і пониззя Дніпра та Дунаю. Джон Пол Джонс, який командував невеликою Лиманською вітрильною флотилією, записав у щоденнику, що відстань від кіля його фрегатів «Володимир» та «Олександр» до дна лиману часом складала всього кілька дюймів [7, р. 226]. Але для козацької флотилії це було перевагою. Саме на швидкість та вміння козаків діяти серед мілин розраховував Г. Потьомкін.

По-друге, багатовікове освоєння українських річок та прибережних морських акваторій породило традицію будівництва суден для плавання серед мілин, островів та порогів. Україна вже мала досвід їх військового застосування у цих природних умовах. Технічна еволюція козацького судна «чайки» протягом щонайменше XVI--XVII ст. стала підґрунтям для нового етапу суднобудування у XVIII ст. Водночас чимало козацьких човнів після 1775 року пішло на Дунай разом із тими запорожцями, які не змирилися з політикою Росії в Україні. Наприкінці 1787 р. на Кременчуцькій верфі для козаків починається будівництво нових «запорожских лодок» [15, с. 559; 9, с. 86, 111]. Їх також іменують «кременчуцькі» та «козацькі». Як це вже було на інших казенних Брянській та Запорозькій верфях у війни 1735--1739 рр. їх будували з урахуванням козацького суднобудівного досвіду. Це були аналоги козацьких човнів, що доводять вже їхні назви та інші дані, зокрема лист Г. Потьомкіна О.В. Суворову 2 березня 1788 р. : «Суда готовить приказал я гребные с крайнею поспешностию; в Кременчуге у меня на подобие Запорожских лодок будет 75, могущих носить и большия пушки» [5, с. 29].

Одночасно козаки розшукували для флотилії дуби, що збереглися -- свої так звані «солені дуби», про що адмірал Мордвінов писав Г. Потьомкіну [9, с. 102]. Безумовно, що термін «солені дуби» вказує на народну технологію обробки корабельних деталей. Досвід козаків також знадобився в 1791 р. для будівництва 50-ти нових «мореходных» човнів. З цією метою у березні у містечко Фальчі на річці Прут відправили більше сотні козаків -- фахівців суднобудівної справи. У липні там працювали вже чотири сотні козаків. Перші «4 казенних дуба» були готові до спуску Прутом у Дунай у липні [18, с. 261-265, 300, 336, 344, 347]. Цього ж року до флотилії додали ще вісім розшуканих старих дубів [18, с. 338].

Креслення дуба («запорожской казацкой лотки именуемой дуб») довжиною 14 м та шириною 2,4 м відомі з 1736 року. Важливою особливістю малюнка є кільова балка в основі конструкції замість традиційного «бопланівського» човника-довбанки [6, с. 80]. Це доводить, що козаки використали новітні на той час технологій збирання суден. Інший човен, знайдений біля місця Нової Січі (1734--1775 рр.) мав дубову конструкцію дна та нижньої частини корпуса, довжину 21 та висоту борта 2,1 м. Ширина таких човнів сягала 3,6 м. Саму ж знахідку Д. Яворницький ототожнював із чайкою [24, с. 457, 462; 21, с. 168]. Російські довідкові видання містять лише схематичні малюнки «26-весельной казацкой лодки 1789 г.» без розмірів та посилань на її можливе «запорозьке» або «чорноморське» походження та джерела. До нього подібний «24-весельный турецкий кончебас 1768 г.», довжина якого 18,89 м, ширина 4,29 м, осадка 0,97/0,83 м. Озброєння таке ж як на козацьких човнах -- чотири трифунтові фальконети [22, с. 43; 23, с. 78, 80]. Ймовірно ці розміри близькі до розмірів дубів козацької флотилії 1788 року. Але треба врахувати, що більше відношення довжини до ширини свідчить про більшу швидкість та стійкість судна на хвилях. Кончебас за цим показником поступається наведеним козацьким дубам -- 4,4 проти 5-6. Ця особливість конструкції козацьких човнів простежується принаймні від «козацького човна» XVII ст., описаного Бопланом [3, с. 257-269] та «довгих» запорозьких чайок д'Асколі із шаром соломи по бортах, аби витримувати морські бурі [11, с. 97--98] до XVIII ст. Спадкоємність помітна в інших деталях. Іноді солому по бортах козацьких човнів XVII ст. вважають захистом від куль та стріл. Дещо подібне на козацьких дубах у 1788 році бачив адмірал Джон Пол Джонс, але в цьому випадку екіпаж захищали від ворожих мушкетів торби з вовною на фальшборті [10, с. 432].

Флотилія дубів, традиційних човнів Запорозького козацтва XVIII ст., у травні 1788 р. увійшла до складу Лиманської гребної флотилії принца Нассау-Зігена [17, с. 5859, 221]. Водночас кожне козацьке судно знаходилося при окремому курені, на які ділилося все козацьке військо. Нові судна, які отримувала флотилія також розподілялися по куренях [18, с. 74-75, 84-85]. В офіційних документах човни іменуються по назвах куренів. На них переважно перебувало від 40 до 60 чорноморських козаків [18, с. 219--220] -- традиційна чисельність екіпажів ще з часів Запорозького козацтва.

Загалом перед Лиманською битвою (червень 1788 р.) козацька гребна флотилія складалася з шістдесяти суден [1, с. 273]. У травні А. Г оловатий у Херсоні отримав для неї ще 22 човни -- 8 великих та 14 малих «стругів» [18, с. 89]. Ймовірно саме ці 22 кременчукські човни з 18-фунтовими гарматами прийшли в лиман напередодні битви у червні та приєдналися до козацької флотилії. У сучасному російському довіднику 22 судна чомусь вважаються так званими «військовими човнами» довжиною 14,63 м, шириною 4,26 м та з гарматою у 24 фунти кожна [22, с. 40; 23, с. 60]. Але така назва суперечить офіційним даним, за якими у «військових човнів» суттєво менші розміри (довжина 9 м, ширина 2 м) і у Кременчуці їх побудовано лише 14 [19, с. 638-639]. Існують також дані, що Головатий отримав у травні 13 «малих човнів» та 1 «великий човен» [18, с. 84], але чи йдеться про ті ж самі човни чи інші з документів важко зрозуміти. Так чи інакше, але перед самою битвою козацькі судна (дуби та їх аналоги) склали більшу частину всієї гребної флотилії Нассау-Зігена -- 82 із 147. Решта її 65 суден -- це галери, дубль-шлюпки, плавучі батареї та озброєні баркаси [1, с. 273].

Третє. Протягом століть запорізьке козацтво виробило свої прийоми бою проти ворожих кораблів. Вони полягали у переслідуванні, маневрових діях та абордажних атаках великих суден малими, які переважили кількісно [3, с. 263-265]. Саме швидкість та маневр давали перевагу у сутичці із великим та добре озброєним кораблем, а тим більше з транспортним судном. Цю особливість козацьких човнів, зокрема, відмічав Г. Потьомкін [5, с. 32]. Але в 1788 році козаки вперше мали зустрітися не з поодинокими суднами чи караванами, що охоронялися, а із цілим флотом лінійних кораблів та фрегатів, які мали суттєву перевагу в артилерії. У російській вітрильній флотилії було 16 кораблів -- 8 фрегатів та 8 транспортів. Османський флот, який йшов до Очакова, налічував 22 лінкори, 12 фрегатів та 53 малих судна [1, с. 272-273].

Аби виправити ситуацію восени 1787 року в лимані розпочалося озброєння малих суден гарматами та заміна їх на запорозьких човнах на більш потужні гармати та мортири [9, с. 81, 85, 97, 111]. Біограф Дж. П. Джонса вказує, що запорозькі човни, «команди яких складалися з запорозьких козаків з пониззя Дніпра», «несли гармати, завеликі для розміру човнів» [10, с. 432].

6 та 16 червня 1788 року в лимані відбулися масштабні корабельні баталії, в яких турецький флот був розгромлений. Козаки йшли вперед, тягнучи на буксирі галери та плавучі батареї, маневрували під вогнем супротивника, зосереджували свій перехресний вогонь на флагманській галері капудан-паши та інших турецьких суднах [7, р. 228-229]. 16 червня Гасан-паша знов з усім флотом увійшов в лиман. Кошовий отаман Сидір Білий зі своїми гребними човнами під градом куль і картечі кинувся штурмувати трьохпалубні турецькі судна. В цьому бою козацький ватажок отримав смертельне поранення. Від залпів брандскугелямі й розжареними ядрами з малих та великих суден турецькі кораблі спалахували і злітали в повітря. Турки почали втікати, попри те, що Гасан-паша наказав стріляти в них, аби припинити паніку. Він рушив вперед на своїй галері, але козаки її оточили та спалили. Турецький флотоводець врятувався на шлюпці. Розгром довершив вогонь з берегових батарей Кінбурна, повз який залишки османського флоту намагалися вночі вийти з лиману. 01 липня флотилія Нассау-Зігена з козаками знов атакувала судна біля Очакова. Одне було спалено, одне захоплено. Гасан-паша був змушений відступити від Очакова до острова Березань [15, с. 577-578]. Потьомкін писав Катерині ІІ: «6 кораблей линейных сожжено, 2 на мели, 30 разбито! Мы лодками истребили самое лучшее, что было в турецком флоте, осталось -- дрянь! Запорожцы показали великую услугу: если бы не они, то бы не могло наше ни одно судно двинуться!» [15, с. 579].

Питання тактики чорноморських козаків у боях в лимані пов'язане з виникненням нового типу суден -- канонерских човнів. Їх призначення -- дії у прибережних морських районах, на річках та мілководді проти великих суден та берегових укріплень. З огляду на це потужність гармат домінувала над кількістю. Появу цих суден пов'язують із російсько-шведською війною 1788--1790 рр. Підґрунтям таких трактувань є дані про будівництво майстром Саричевим у 1788 р. канонерських човнів довжиною 13-20 м для Балтійського флоту та про будівництво канонерок на Херсонській верфі лише з 1793 р. [19, с. 408-409, 623]. Але російсько-шведська війна розпочалася 21 червня 1788 року, тобто вже після того, як відбулися основні бої в Дніпро-Бузькому лимані за участі гребної флотилії, яку разом із козацькою гребною флотилією переозброювали потужнішими гарматами ще з 1787 року [9, с. 81]. На деякі дубель-шлюпки встановили навіть 96-фунтові гаубиці [8, с. 443]. Дж П. Джонс встановив на двох човнах по дві 48- фунтові гармати та по шість фальконетів [7, с. 254 ]. Протягом першої половини 1788 року збільшувалися калібри гармат на козацьких човнах [9, с. 81, 85, 97, 111]. За красномовними свідченнями, вони несли гармати, завеликі для їх розміру [10, с. 432; 2, с. 324]. Їхню флотилію 17 червня 1788 року поповнили 22 човна з 18-фунтовими гарматами [9, с. 144; 13, с. 146]. На відміну від інших козаки прийняли ці судна, адже їх будували саме для них. Ці «кременчуцькі» човни Г. Потьомкін та інші офіцери в офіційніх документах іменують «запорозькі», «козацькі» та «канонерські» [15, с. 570; 9, с. 86, 123, 214]. У листі до імператриці 10 травня 1788 року Г. Потьомкін пише: «Лодок канонерских, речных и мореходных, построено в Кременчуге числом сто» [4, с. 459].

На 19 липня у лимані нараховується вже 53 канонерських човна [9, с. 229]. Таке збільшення їх кількості можна пояснити лише тим, що до цього типу зарахували всі судна з великими гарматами -- «кременчукські» човни, підсилені дуби та інші судна гребної флотилії. Загалом офіційно гребною флотилією вважаються 140 суден «з великими гарматами» [9, с. 236]. Участь козаків у створенні канонерських човнів пізніше підтверджується у рапорті де Рібаса Потьомкіну про те, що серед 48 човнів казацької флотилії А. Головатого 27 були канонерськими. Зрозуміло, що це були «кременчуцькі» човни та переозброєні козацькі дуби. При чому різницю між човнами встановити практично неможливо: в 1791 р. кременчуцькі часом несли і легкі трифунтові гармати, традиційні для дубів, а інші козацькі судна з гарматами 12, 18, 20 та 23,5 фунта вважалися канонерськими човнами [9, с. 305-308, 350]. козацький флотилія турецький судноплавство

Все це дає підстави погодитись з думкою дослідників, які вважають всю гребну флотилію від самого початку її існування флотилією «канонерских човнів», яких було у лимані у травні 1788 року не менше сотні [13, с. 89]. Ці човни іменують канонерськими (gunboats) без додаткових пояснень [2; 20, р. 191].

Четверте. Прикладом спадкоємності традицій є звичні для козацького військового мистецтва розвідка та диверсії. У російсько-турецькій війни 1787-1791 рр. козаки стежили за суднами супротивника та оперативно надавали командуванню дані щодо «замеченных в море плавающих судах» [17, с. 94]. Під час боїв в лимані вони постійно атакували невеликими силами з метою знищення або захоплення окремих суден. Такі нічні рейди, зокрема планував Дж. П. Джонс проти канонерських човнів супротивника поблизу острова Березань. 20 червня він сам очолив загін з п'яти човнів, «які стали канонерськими човнами». Іншого разу для цього він відрядив 4 «озброєнні човни та 5 запорозьких човнів» -- «batteaux saporoses», або згідно іншого видання його щоденника «bateaux Zaporavians» [7, р. 252, 266; 8, р. 450]. Американець відразу оцінив флотські вміння козаків. Напередодні битви 16 червня він провів огляд готовності їх суден та на легкому човні під виглядом торгівця сіллю вирушив у нічну розвідку ворожих позицій у супроводі лише одного козака. За свідченнями, які збереглися, Джонс крейдою написав на борту найбільшого корабля «Буде спалений. Пол Джонс». Вранці це побачила вся турецька флотилія. Напис стерли, але саме цей корабель згорів під вогнем флагмана Джонса. Відразу після повернення адмірал почав готувати план бою з урахуванням отриманих даних [10, с. 440-442]. До екіпажів своєї вітрильної флотилії він залучив людей з гребних суден [7, р. 251]. Безперечно, що це були чорноморці.

П'яте. Перевезення човнами військ та проведення десантних операцій теж було прикладом військових операцій, досвід яких козаки успадкували з минулих століть. Ще в XVII ст. Боплан писав про десанти запорожців на турецьких берегах [3, с. 263]. У 1788 р., напередодні штурму Очакова, чорноморці на дубах з легкими гарматами висадилися на острові Березань. Ад'ютант генерал-поручика князя В. Долгорукого Ф. Сталь записав у щоденнику: «...Остров и крепость Березань были взяты нашими Запорожцами под командою их кошевого атамана Головатого: утром около 9 часов казаки на своих чайках, под сильным огнем и в виду нашей армии, поплыли к острову, пристали к нему и овладели береговыми батареями, которые ими были обращены против неприятеля, отступившего к крепости...» [16, с. 106]. Чимало десантних операцій козаки провели на Дунаї. Гирло під час вітрів з моря заносилися піском та було майже непридатним для плавання. Через це Г. Потьомкін наказав ввести в Дунай гребну флотилію [14, с. 148]. Восени 1790 р. одна її частина під командуванням де Рібаса висадила десант з шести сотень гренадер та з боєм увійшла в Дунай, намагаючись з'єднатися з флотилією А. Головатого, до складу якої окрім 48 козацьких човнів також входили 12 лансонів -- транспортних суден, на яких встановили мортири. Після низки боїв, які супроводжувалися десантуванням, сполучення Ізмаїла по Дунаю були відрізані із заходу флотилією Рибаса, а зі сходу флотилією Головатого. У листопаді козаки знищили турецькі судна та нанесли пошкодження укріпленням. Після знищення 4 лансонів та 17 транспортних суден вони висадилися на берег та атакували ізмаїльські батареї, але повернулися через чисельну перевагу ворога. Штурм Ізмаїла з суші супроводжувався великим десантом з ріки. В його першій лінії йшли 145 суден з козаками та гренадерами, в другій -- 58, які їх прикривали вогнем важких гармат [12, с. 18, 21, 31]. Загалом десантувалися 4300 козаків та 5000 гренадер та єгерів, більшість з яких також були українцями, судячи з назв більшості цих полків -- Миколаївський, Дніпровський, Бузький [12, с. 30]. Під нищівним вогнем серед перших з човна висадився Антон Головатий, який за свідченнями Г. Потьомкіна у листі Катерині ІІ, «с безпредельною храбростию и неусыпностию не только побуждал, но и лично действуя вышел наберег, вступил с неприятелем в бой и поражал оного» [12, с. 80]. Десантні операції козацької флотилії під Ізмаїлом, Браїловим та іншими містами на Дунаї були настільки вдалими, що серед супротивника почали поширюватися чутки, що флотилія невдовзі вийде в море та здійснить напад на Варну [18, с. 291] -- місто, у якому ймовірно ще пам'ятали походи запорожців XVII ст. Ще одним свідченням ефективності козацької тактики став її вплив на військово-морську справу: за підсумками російсько- турецьких війн XVШ ст. на російському чорноморському флоті почали створювати корпус гренадер для висадки десантів з суден гребного флоту [9, с. 470-471].

Наведене дозволяє зробити висновки щодо значення, яке відіграла в історії України козацька Чорноморська гребна флотилія.

По-перше, вона засвідчила життєздатність традицій українського судноплавства, на практиці застосувавши досвід флоту Запорозького козацтва. Ця спадкоємність проявилася у використанні традиційних козацьких суден та створених за цим зразком нових запорозьких човнів, а також у використанні запорозької військової тактики.

По-друге, життєздатність цих традицій підтверджується їх розвитком. Створення та перше бойове використання канонерського човна було природнім продовженням еволюції козацького суднобудування та тактики. До старого досвіду боротьби з великими суднами за допомоги швидкості та маневру з урахуванням вимог часу була додана потужніша артилерія. Аналоги козацьких човнів, які будувалися у Кременчуці від самого початку передбачали певне збільшення їх ширини, адже вони мали бути здатними нести важкі гармати. Тактика бою канонерських човнів з числа нових суден та підсилених козацьких дубів проти потужних вітрильників супротивника залишалася переважно козацькою. Флотилія канонерських човнів виявилася дієвим засобом боротьби с суднами супротивника, береговими укріпленнями та порушення комунікацій, що стало запорукою перемог у битвах за Очаків, Ізмаїл та ін. Окрім цього беззаперечним вбачається вплив козацької тактики на підвищення у військовому мистецтві ролі морської піхоти.

По-третє, треба відмітити, що безперервність українських судноплавних традицій була наочною для сучасників. Для них дуби, на яких воювали чорноморці, залишалися запорозькими чайками, а чорноморські козаки запорожцями. Суспільний резонанс від активності козаків навіть був приводом для непокоєння, висловленого зокрема у листі Катерини ІІ до Г. Потьомкіна 22 лютого 1788 р. : «Что верные запорожцы верно служат, сие похвально, но имя запорожцев современем старайся заменить иным, ибо Сеча, уничтоженная манифестом, не оставила по себе ушам приятное прозвание; в людях же не знающих -- чтоб не возбудилась мечта, будто за нужное нашли возстановить Сечу, либо название» [4, с. 450]. В цьому аспекті діяльність козацької Чорноморської гребної флотилії опосередковано була проти політики імперії щодо України, адже демонструвала участь українського народу в освоєнні та захисті півдня України, що в історичній перспективі сприяло формуванню української державності.

Список використаних джерел та літератури

1. Аркас З. Начало учрежденія Россійскаго флота на Черномъ море и действія его съ 1778 по 1798 годъ / З. Аркас / / Записки Одесского общества истории и древностей. Одесса, 1860. - Т. 4. - С. 261-309.

2. Anderson, R. C. Naval wars in the Levant, 1359-1853./ Anderson, R. C. - Princeton : Princeton university press, 1932. - 619 p.

3. Боплан Г. Л. де. Описание Украины / Г. Л. де Боплан [Пер. с фр. З. П. Борисюк; ред. перевода А. Л. Хорошкевич, Е. Н. Ющенко]. - М. : Древлехранилище, 2004. - 376 с., илл.

4. Императрица Екатерина II и кн. Потемкинъ. Подлинная переписка. Изъ сборника профессора Николаевской Акад. Ген. Штаба П. С. Лебедева. // Русская старина. - Санктпетербургъ, 1876. - Июль. - С. 441-478.

3. Князь Григорій Александровичъ Потемкинъ-Таврическш, 1739-1791 гг.

Біографический очеркъ. Гл. VI. Очаковъ и Суворовъ // Русская старина. - Санктпетербургъ, 1873. - Май. - С. 20-41.

1. Кобалія Д. Р. «Запорозька чайка»: історія однієї знахідки / Д. Р. Кобалія, В. В. Нефьодов. - Запоріжжя : Дике поле, 2003. - 168 с. : іл.

2. Life of Rear-admiral John Paul Jones, chevalier of the Military Order of Merit, and of the Russian Order of St. Anne, &c. &c. Compiled from his original journals and correspondence : including an account of his services in the American revolution, and the war between the Russians and Turks in Black Sea. Illustrated with numerous engravings. From Original Drawings by James Hamilton. - Philadelphia : J. B. Lippincott & CO. - 1867. - 339 p.

3. Live and correspondence of John Paul Jones, including his narrative of the Campaign of the Liman. From original letters and manuscripts in the prossession of miss Janette Taylor. Stereotyped by A. Chandler. - New York, 1830. - 333 p.

4. Материалы для истории русского флота. В 17 ч. : Ч. 13 / Глав. ред. Ф. Веселаго. - Санкт-Петербург, 1901. - 396 с.

5. Морісон С. М. Джон Пол Джонс : біографія моряка / С. М. Морісон. - Київ : Вид-во ім. Соломії Павличко «Основи», 2013. - 320 с.

6. Описание Чёрного моря и Татарии, составил доминиканец Эмиддио Дортелли Д'Асколи, префект Каффы, Татарии и проч. 1634. // Записки Одесского общества истории и древностей. - Одесса, 1902. - Т. 24. - Ч. ІІ. - Материалы. - С. 89-180.

7. Орлов Н. Штурм Измаила Суворовым в 1790 году. / Н. Орлов. - С.-Петербург, 1890. 94 с.

8. Петров А. Н. Вторая турецкая война в царствование императрицы Екатерины ІІ. 1787-1791 г. Т. І. 1787-1789 гг. / А. Н. Петров. - С.-Петербург, 1880. - 237 с. Прил. 48 с.

9. Петров А. Н. Вторая турецкая война в царствование императрицы Екатерины ІІ. 1787 -- 1791 г. Т. ІІ. 1789--1791 гг. / А. Н. Петров. -- С.-Петербург, 1880. -- 251 С. Прил. 32 с. и 50 с.

10. Русовъ А. Осада и взятие Очакова (1788). / Русовъ А. // Кіевская старина. -- Юевъ, 1888. - Т. XXIII, декабрь. - С. 543-598.

11. Сапожніков І. В. Штурм острова Березань чорноморськими козаками / І. В. Сапожніков. -- Київ -- Іллічівськ : «Елтон-2» -- «Гратек», 2000. -- 128 с.

12. Сборникъ историческихъ матертловъ по исторіи Кубанскаго Казачьяго Войска. Томъ ІІ. Бумаги Императрицы Екатерины II, Потемкина-Таврического, Суворова- Рымникского, Голенищева-Кутузова, де-Рибаса, де-Нассау-Зиген, П. Е. Потемкина, Меллера-Закомельскаго, Горича, Кречетникова, И. И. Коховскаго, М. И. Коховскаго, Ферзена, Мекноба, Гудовича, Пустошкина, Репнина, Толстова, Мордвинова, Жегулина, Габлица, Зубова, Дерфельдена и Дивова. 1787--1795 гг. / Собраны и изданы И. И. Дмитренко. -- С.--Петербургъ, 1896. -- 475 с., XXVII.

13. Сборникъ историческихъ матертловъ по исторіи Кубанскаго Казачьяго Войска. Томъ ІІІ. Войско Верныхъ Черноморскихъ Казаковъ. 1787--1795 гг. / Собраны и изданы И. И. Дмитренко. -- С.-Петербургъ, 1896. -- 799 с., XL.

14. Списокъ русскихъ военныхъ судовъ съ 1668 по 1860 годъ. / [Сост. Ф. Веселаго]. -- Снктпетербургъ, 1872. -- 797 с., XXX.

15. Tooker, L. Frank. John Paul Jones. / L. Frank Tooker. -- New York : The MacMillan Company, 1916. -- 210 p.

16. Українське козацтво : Мала енциклопедія / [кер. авт. колект. Ф. Г. Турченко ; відпов. ред. С. Р. Лях]. -- Київ : Г енеза ; Запоріжжя : Прем'єр, 2006. -- 672 с. : іл., карти.

17. Черников И. И. Русские речные флотилии за 1000 лет (907--1917). / И. И. Черников [под ред. В. Н. Щербакова]. -- Санкт-Петербург : Б.С.К., 1999. -- 122 с., 149 рис. + вкл.

18. Черников И. И. Флот на реках. / Черников И. И. -- СПб. : ООО «Издательство «Полигон», 2003. -- 704 с. : ил.

19. Эварницкш Д. И. Исторія запорожскихъ козаковъ: Т. І. / Д. И. Эварницкш. -- С.-Петербургъ, 1892. -- 542 с.

Анотація

У статті розглядається участь козацької Чорноморської гребної флотилії в Російсько турецькій війні 1787--1791 рр. як один із прикладів безперервності традицій українського судноплавства. Основу флотилії складали традиційні запорозькі дуби та човни, спеціально побудовані для дій на Дніпрі, Дунаї та на Чорному морі з урахуванням козацького досвіду. Їх також називали козацькими або запорозькими човнами. Головним нововведенням була здатність цих човнів нести більш потужні гармати. Цього потребувала необхідність боротьби з великими кораблями Османської імперії. В такий спосіб народжувався новий для російського флоту тип судна -- канонерський човен. Прикладом життєздатності традцицій козацького судноплавства та їх впливу на військове мистецтво також можна вважати формування за досвідом цієї війни корпусу морської піхоти, тактику якої запорожці застосовували ще з XVI століття.

Ключові слова: дуб, козацький човен, Чорноморська гребна флотилія, кременчуцький човен, канонерський човен.

The article considers the participation of the Cossack Black Sea Rowing Flotilla in the Russian-Turkish War of 1787--1904 as one of the examples of the continuity of the traditions of Ukrainian shipping. The basis of the flotilla were traditional Zaporozhzhye «oaks» and boats specially built for operations on the Dnieper, the Danube and the Black Sea, taking into account the Cossack experience. They were also called Cossack or Zaporozhzhye boats. The main innovation was the ability of these boats to carry more powerful guns. This needed the need to fight the great ships of the Ottoman Empire. In this way a new type for the Russian fleet was born - a gunboat. An example of the viability of the traditions of the Cossack shipping and their influence on martial arts can also be considered the formation of the Marine Corps building on the experience of this war, which tactics Cossacks used since the 16th century.

Keywords: Dub, Cossack boat, Black Sea rowing fleet, Kremenchug boat, gunboat

В статье рассматривается участие казацкой Черноморской гребной флотилии в Русскотурецкой войне 1787--1791 гг. как один из примеров непрерывности традиций украинского судоходства. Основу флотилии составляли традиционные запорожские дубы и лодки, специально построенные для действий на Днепре, Дунае и на Черном море с учетом казацкого опыта. Их также называли казацкими или запорожскими лодками. Главным новшеством была способность этих лодок нести более мощные пушки. Этого требовала необходимость борьбы с крупными кораблями Османской империи. Таким образом рождался новый для российского флота тип судна - канонерская лодка. Примером жизнеспособности традциций казацкого судоходства и их влияния на военное искусство можно считать формирование по опыту этой войны корпуса морской пехоты, тактику которой запорожцы применяли еще с XVI века.

Ключевые слова: дуб, казацкая лодка, Черноморская гребная флотилия, кременчугская лодка, канонерская лодка.

Размещено на Allbest.ru