Економічний та соціальний стан робітників Харківського паровозобудівного заводу на рубежі ХІХ-ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічний та соціальний стан робітників Харківського паровозобудівного заводу на рубежі ХІХ ХХ ст.

Дьякова О. В.,

доцент, доцент кафедри історії України, Харківського національного педагогічного університету

імені Г. С. Сковороди

У статті висвітлюється рівень добробуту робітників Харківського паровозобудівного заводу. Проаналізовані зарплатня робітників і ціна на продукти харчування того часу. Відзначається, що при будівництві заводу відразу створювалась і соціальна інфраструктура для працівників підприємства.

Ключові слова: Харків, паровозобудівний завод, робітники, зарплатня, премія, штрафи, соціальна інфраструктура.

В статье освещается уровень благосостояния рабочих Харьковского паровозостроительного завода. Проанализированы зарплаты рабочих и цены на продукты, что показывает о хорошем благосостоянии людей. При строительстве завода сразу же создавалась социальная инфраструктура: жилые дома, больница, столовая, кулинария, магазин. Для досуга сотрудников со временем были созданы такие учреждения, как Дом рабочих и стадион, где работали кружки по интересам, а также учебные заведения.

Ключевые слова: Харьков, паровозостроительный завод, рабочие, зарплата, премия, штраф, социальная инфраструктура.

Helena Dyakova

The ECONOMIC AND SOCIAL SITUATION of WORKERS of the KHARKOV LOCOMOTIVE FACTORY at the turn of the XIX-XX centuries

In the late nineteenth early twentieth century in Ukraine is rapidly developing industry, which leads to the formation of the interlayer proletarians. The increase of the working class in the late nineteenth century leads to their struggle for better conditions of their lives and work.

In the Soviet and modern Ukrainian historiography of this discipline unilaterally. The emphasis is on ruthless exploitation of people and low wages. Social infrastructure is not considered.

The purpose of this article is to highlight the economic and social living conditions of the proletarians on the ex ample of Kharkov locomotive factory (hereafter KlF).

This enterprise since its establishment and until today remains one of the important enterprises of Ukraine (now it is an Malysheva engineering factory). Its construction began in 1895, and in late 1897, the factory began to produce products.

The workers were divided into two categories: labourers and artisans. Besides, the factory employed students.

The workday was 10 hours. on the day. From specialty dependent wage worker. Among the artisans were the highest paid shoppers in the forge (5 rubles 47 kopecks), and the least sidelniki in copper smelting (80 kop.); among laborers the biggest payoff in instrumental (CPC 95), and lowest in blacksmithing (66 CPC); among his students was the biggest in the tool shop (1 BEF.), the smallest of the forge (CPC 34). The company was often used naderman work. At first she paid as and normalized, but later she began to pay more.

Every worker was insured against injury or death during operation. But the administration was slow to pay funds. Therefore, in order to help their comrades, the workers organized a different mutual Fund.

In pre-revolutionary Russia there was a system offines for misconduct. At the Kharkov locomotive plant was fined for possession of alcoholic beverages; for disobedience, untimely execution of the order; if it is clear that the worker often leaves the table for conversations with other workers, etc; for Smoking near storage legkobetonnye substances offenders are immediately released from work.

Therefore, a disciplined work paid on his salary can support a family of four (he, his wife and two children).

Also in the historical literature it was noted that the workers lived in barracks in unsanitary conditions and the on ly entertainment for them were the tavern and drunken fights. However, already from the beginning of construction of the enterprise, his administration, and later the factory workers, the Kharkov intelligentsia cared about the level of cul tural development of the proletariat.

In parallel with the construction of industrial premises were erected dwelling house, a hostel for 100 places. The construction of housing was carried out in subsequent years. The apartment stood a well-functioning workers. Also, when the plant operated dining, cooking, store and hospital.

Great attention to the administration and the employees paid on the education level of ordinary workers. In 1905 at the request of workers at plant a school was opened. Tuition was paid, however, the best students studied at the ex pense of the plant.

Feeling the need in 1909 the factory workers on own funds (and funds from local merchants and entrepreneurs) have built a work house (the prototype of the factory's Palace of culture).

However, despite the rosy picture, provozovny always tried to improve their living and working, referring to the administration or raising riots.

So, at the turn of the nineteenth and twentieth centuries, the situation of workers was more or less decent and to a certain extent depended on the personality: wanted or not wanted people to work well, to do their cultural and intellec tual growth, to fight for their rights and to improve the social situation.

Постановка проблеми. Наприкінці ХІХ початку ХХ ст. у світі стрімко роз вивається промисловість, що призводить до появи значного прошарку пролетарів. Не залишається осторонь й Україна. Відо мо, що індустріалізація Східної та Півден ної України відбувається дуже швидкими темпами. Збільшення робочого класу вже наприкінці ХІХ ст. призводить до активної боротьби пролетарів за покращання умов свого життя та праці.

Аналіз актуальних досліджень. У ра дянській та сучасній український історіог рафії умови життя та праці робітників, їх соціальний стан висвітлювались однобічно. Головний упор робиться на нещадну екс плуатацію людей, низьку заробітну плату, існуючу систему штрафів і постійне зрос тання каліцтва та загибелі людей через аварії на виробництві [2, с. 24 27, 232 233; 3, с. 235]. Соціальна інфраструктура взагалі не розглядалась, бо вона супере чить концепції поганого стану існування робітників в умовах панування царату.

Мета даної статті висвітлити еконо мічні та соціальні умови життя пролетарів на прикладі Харківського паровозобудів ного заводу (далі ХПЗ).

Викладення основного матеріалу. Це підприємство обрано невипадково воно з самого початку свого існування і до сього днішнього дня залишається одним із важ ливих підприємств України (зараз це машинобудівний завод ім. Малишева). На рубежі ХІХ ХХ ст. його робітники скла дали передовий загін місцевих революціо нерів, борців за радянську владу. На заводі у різні часи працювали такі відомі більшо вики, як Артем, Ю.Д. Тіняков, І.Ф. Котлов та інші. І в радянській історіографії паро возобудівники часто згадувались як учас ники або ініціатори страйків, демонстрацій та мітингів не тільки у Харкові, а й в інших містах Російської імперії.

Засноване у 1895 році Російське Паротягобудівне і Механічне акціонерне това риство цього ж року вирішило спорудити у Харкові паротягобудівний завод. добробут завод соціальний

Умови праці на ньому були досить жорсткими. Адже завод став конкурентом не тільки російським, а й закордонним пі дприємствам такого типу.

Пролетарі поділялись на дві категорії: чорнороби та майстрові. Майстрові воло діли певною спеціальністю, а чорнороби використовувались на підсобних роботах. Крім них, на заводі працювало багато уч нів.

Робочий день заводчан складав 10 год. на добу із вихідними у неділю (щотижня) та церковні свята. У ці часи входили і 2 год., що відводились на обід. Отже, робо чий день складав не 10 годин, як про це говориться у більшості наукових праць (навіть сучасних), а вісім.

Від спеціальності залежала заробітна плата робітника. Оклад сильно різнився і залежав від багатьох факторів (спеціаль ність, цех, кваліфікація тощо). Оплата на раховувалась поденно. Так, серед майстро вих найбільш високооплачуваними були заготівельники у ковальському цеху (5 крб. 47 коп.), а найменш шишельники у мід ноливарному (80 коп.) [4, с. 109]; серед чо рноробів найбільша плата була в інстру ментальному (95 коп.), найменша у ко вальському (66 коп.) цехах [4, с. 108-109]; серед учнів найбільше грошей отримува ли в інструментальному цеху (1 крб.), най менше у ковальському (34 коп.) [2, с. 108-109]. Найбільш контрастною була зар платня у ковальському цеху. Наприклад, у 1904 році тут зарплата заготівельника ста новила 5 крб. 47 коп., а чорнороба 66 коп., ще менше отримували учні лише 34 коп. [4, с. 108].

На підприємстві часто використовува лася наднормована праця. Як видно із до кументів, спочатку вона оплачувалась так, як і нормована. Однак в результаті вимог робітників, які супроводжувалися страй ками, демонстраціями, мітингами, адмініс трації приходилося збільшувати платню не тільки за основну, а й за наднормовану ро боту. Так, середня поденна плата серед майстрових збільшилась з 1 крб. 62 коп. (у 1899 році) до 2 крб. 62 коп. (у 1915 році); чорноробів відповідно від 60 коп. до 2 крб. [7, с. 40]. У 1916 році адміністрація заводу зобов'язувалась сплачувати за позанормовану роботу півтори основної платні [4, с. 297].

Щоб зрозуміти багато це чи ні, наве демо ціни на деякі важливі продовольчі товари згадуваного вже 1904 року. Фунт (~400 г) хліба коштував житнього 2 4 коп., пшеничного 4 6 коп. (ціна залежа ла від пори року дешевше влітку, дорож че взимку); м'яса першого сорту 11 14 коп., третього 8,5 коп.; вершкового масла 50 коп., сіль 0,6 коп.; цукор 13 14 коп.; 10 яєць 20 30 коп.; пуд (16 кг) картоплі 30 40 коп. взимку і 20 коп. влітку [5, с. 32].

Високооплачуваний робітник на свою зарплатню міг утримувати сім'ю із чоти рьох осіб (він, дружина і двоє дітей). При цьому сім'я могла знімати невеличку квар тиру. У такій сім'ї дружина в основному займалася домашнім господарством. Діти могли отримати середню освіту (правда, у тих гімназіях, де оплата була невисокою).

Отже, як і сьогодні зарплатня впливала на добробут і соціальні можливості робіт ників та їх сімей.

Відомо, що у дореволюційній Росії іс нувала система штрафів за порушення ви робничої дисципліни. На ХПЗ штрафували за такі провини: за брак, недотримання чи стоти, порушення тиші або розмови з ін шими робітниками, за паління або непо слух. Так, за запізнення на зміну на 5 хви лин вираховувалася половина денної плати, а за 15 хвилин денний заробіток, за про гул 3-денна плата; за непослух штрафу вали на 3 крб., а невиконання наказу кері вництва 10 крб. або зовсім звільняли [7, с. 39-40]. Іноді з так званим «вовчим біле том» (тобто документом про неблагонадійність людини, який позбавляв можли вості влаштуватись на гарну роботу).

Із цифр видно, що основні штрафи не перевищували середню поденну плату майстрових, яка на початку існування за воду становила 1 крб. 62 коп. [7, с. 40], од нак перевищували заробітки чорноробів та учнів. Отже, виходить, що чим більше лю дина порушувала трудову дисципліну, тим менше грошей вона отримувала на руки. А, отже, такий працівник і жив гірше на від міну від тих, хто працював старанно.

Але на ХПЗ існували й система пре міювання та заохочення. Закінченням бу дівництва заводу вважається 1 листопада 1897 року. А 23 грудня ц.р. урочисто було відзначено випуск першого паротяга. Цьо го дня робітники отримали від заводу “по лштофа (~ 0,75 л) водки, 2 пляшки пива, 2 пирога і полфунта (~ 200 г) ковбаси” [7, с. 39]. На стенді заводського музею відзначе но, що за випуск тисячного паротягу у 1903 році усі робітники, які були задіяні у його створенні, отримали по срібній медалі, годиннику фірми Павла Буре і грошову винагороду.

Кожен заводчанин був застрахований на випадок каліцтва або загибелі під час роботи. У випадку смерті робітника сім'я отримувала 1000 поденних заробітків, при інвалідності паротягобудівнику виплачу вали 1500 поденних заробітків, а при тим часовій недієздатності надавалось 50% по денного заробітку [7, с. 43].

Умови роботи були досить важкими і аварії відбувалися часто. Наприклад, у 1902 році із 614 аварій із жертвами, що сталися у Харкові, 337 припадало на ХПЗ [7, с. 46-47]. Тому, щоб допомогти своїм товаришам, з початку ХХ ст. робітники організували різноманітні каси: лікарняна, взаємодопомоги, на час страйку тощо.

Щодо соціальної інфраструктури заво ду, то вона була певною мірою розгалуже ною.

Також в історичній літературі наголо шувалось, що робітники жили у бараках, антисанітарних умовах і єдиною розвагою для них були шинок і п'яні бійки. Однак це не відповідає дійсності. Звичайно, що було багато заводчан, які так проводили своє дозвілля. Натомість уже із самого початку будівництва виробництва Російське Паро возобудівне і Механічне акціонерне това риство, адміністрація заводу, а пізніше і самі заводчани, харківська інтелігенція дбали про рівень культурного розвитку пролетарів.

Паралельно із будівництвом виробни чих приміщень споруджувались житлові будинки: для директора заводу, кілька бу динків на 24 квартири для майстрів, керів ників відділів і цехів, два триповерхових будинки для запрошених інженерів, техні ків і старших конторників, гуртожиток на 100 місць для нежонатих робітників [7, с. 25]. Також при заводі діяли їдальня, кулінарія, магазин та лікарня [1, арк. 150].

Будівництво житла велось і у наступні роки. З'явились два невеличких житлових райони, де мешкали робітники ХПЗ (тоді вони називались колонії, сьогодні це се лища імені Артема і Герцена). Деякі буди нки збереглись до нашого часу і сьогодні в них продовжують жити люди.

Щодо розподілу квартир тодішній ди ректор заводу П.П. Ріццоні звернувся до керівників цехів та відділів із листом, у якому зазначав: “Так як громадські квар тири у колонії призначаються виключно для робітників, які своєю роботою і пове дінкою заслуговують уваги і утримати яких на роботі є в інтересах заводу, покір ливо прошу панів Начальників цехів мати на увазі ці міркування при призначенні да лі робітниками квартир у колонії, а також повідомити контору заводу про тих робіт ників, що займають громадські квартири, які своєю поведінкою (пияцтво, манкірування роботою і т.д.) повинні бути позбав лені цих квартир” [1, арк. 161].

При заводі товариство споживачів від крило магазин, де робітникам можна було придбати товари у кредит [приміщення збереглося і багато місцевих жителів й ни ні називають його «Жевержеєвським» за прізвищем господаря. О.Д.]. Так само у кредит можна було придбати товари і у кулінарії.

З 1897 року існувала заводська лікарня, де службовці, робітники та їх родини без коштовно отримували медичну допомогу. У цей час паровозообудівний завод був єдиним підприємством у Харкові, що мав свій власний лікувальний заклад. У 1897 році тут працювали один лікар і два фель дшери. З 1898 по 1913 рік головним лікарем заводу був Іван Васильович Кудинцев дуже чуйна людина і добрий фахівець. Ад міністрація заводу намагалася зменшити кошти на утримання медичної установи. Однак І.В. Кудинцев завжди домагався, щоб бюджет не урізали. Більше того, він домігся розширення лікарні. Якщо на поча тку відкриття заводу тут було 4 ліжка і ам булаторія, то через два роки лікарню роз ширили до 30 койок [6].

Старожили говорили, що Іван Васи льович надавав допомогу і вдень, і вночі. А під час революції 1905-1907 рр., не дивля чись на ризик потрапити у в'язницю, лікар допомагав пораненим страйкарям (до речі, також безкоштовно). Коли у 1913 році І.В. Кудинцев переходив працювати на медич ний факультет університету, рядові пра цівники заводу від себе особисто надали йому вітальну адресу із теплими словами подяки: “Ми, робітники паровозобудівного заводу, протягом 15-річчя Вашої діяльнос ті бачили в Вас людину друга, який від дає нам свої сили, свої знання. Ваше добре до нас ставлення примусило полюбити Вас всією душею” [6]. І навіть у 1929 році, ко ли громадськість Харкова відзначала 35річний ювілей шанованого професора, де легація від ХПЗ подарувала бронзові маке ти паровоза і трактора, нагадавши І.В. Кудинцеву не тільки про його зв'язок із підп риємством, а й про те, що його там пам'ятають з теплотою.

Велику увагу адміністрація та завод чани звертали на освітній рівень пролетарів. Адже праця на підприємстві вимагала певних знань. У 1859 році у Хар кові відомою просвітителькою Х.Д. Алчевською була відкрита недільна школа. Серед її учнів були й паротягобудівники. У 1905 році на вимогу робітників при заводі також була відкрита школа, яка поруч із загальною освітою надавала й професійну. Навчання в ній було платним, однак кращі учні навчались за рахунок заводу. Якщо людина була талановита і адміністрація була зацікавлена в ній, то такому робітни ку надавали можливість навіть навчатися і у технологічному інституті. Правда, та та ких щасливчиків лише одиниці.

Відчуваючи потребу, у 1909 році робі тники заводу на власні кошти (а також на кошти місцевих купців і підприємців) спо рудили Робочий будинок (зараз палац ку льтури “Металіст”). Зодчий будинку ві домий харківський архітектор О.М. Беке тов. Тут діяли різноманітні гуртки по інте ресам, акторська студія, спортивні секції, працювала школа для робітників. На сцені Робочого будинку виступали видатні спі ваки і актори. Так, 27 травня 1905 року тут давав концерт Ф.І. Шаляпін. А у 1914 році, не дивлячись на сувору заборону, у будин ку урочисто відзначили 100-річчя з дня на родження Т.Г. Шевченка.

Про умови праці, добробут і соціаль ний стан заводчан говорить той факт, що із 3632 осіб, які працювали на ХПЗ у 1915 році, майже 2000 прийшли на завод у 1895 році [4, с. 23], тобто у перші дні його робо ти.

Однак, не дивлячись на райдужну кар тину, паровозобудівники завжди намага лися покращити умови свого життя. Вони часто звертались до адміністрації з вимо гами збільшення зарплати, покращання умов роботи, освітнього, медичного та са нітарного обслуговування, звільнення май стрових, бригадирів, які погано ставилися до рядових робітників. Часто бунтували, якщо заводське керівництво не хотіло по зитивно вирішувати їх проблеми. І неод норазово вони домагались свого.

Отже на зламі ХІХ ХХ ст. становище робітників було більш-менш пристойним і певною мірою залежало від особистості: бажала чи не бажала людина добре працю вати, займатися своїм культурним та інте лектуальним зростанням, боротися за свої права і покращення соціального стану.

Література

1. Архів музею заводу ім. Малишева. Папка “Дореволюционные документы”.

2. История Украинской ССР: В 10-ти т. Т. 5. Украина в период империализма (на чало ХХ в.) / [редкол.: В. Г. Сарбей (отв. ред.)и др.]. К.: Наук. думка, 1983. 559 с.

3. История Украины: учеб. для иностр. студ. высш. учеб. заведений / Г. Д. Казьмирчук, В. И. Гусев, В. П. Капелюшный и др. ; под ред. Г. Д. Казьмирчука. К. : Издательско-полиграфический центр «Ки евский университет» , 2010. 631 с.

История Харьковского паровозо строительного завода. 1895 1917: Сбор ник документов и материалов / Сост. М.П. Авдушева, В.А. Вострикова, Р.С. Липянская, К.К. Шиян; Гос. архив Харьковской обл. -Харьков: Харьковское областное изд-во, 1956. 380 с.

1. Історія міста Харкова ХХ століття /

О.Я. Ярмиш, С.І. Посохов, А.І. Епштейн та ін. Харків: Фоліо, Золоті сторінки, 2004. 686 с.

2. Попик Г. Професор медицини [І.В. Кудинцев] / Г. Попик // Вечірній Харків. 1979. 2 серпня.

3. ХПЗ завод им. Малышева. 1985 1995: краткая история развития. Харьков: Прапор, 1995. 792 с.

REFERENCES

l. Arjiv myzeyu zavodu im. Malysheva. Papka “Dorevolyucionnye documenty” [The archive of the Museum of the plant. Malysheva. The folder “pre-Revolutionary documents”].

2. Istoriya Ukrainskiy SSR: V 10-ti t. T. 5. Ukraina v period imperializma (nachalo XX v.) / [redkol.: V.G.Sarbey (otv. red.) i dr.]. K.: Nauk. dumka, 1983. 559 s. [History of Ukrainian SSR In 10 volumes T. 5. Ukraine in the period of imperialism (beginning of XX

C.) / [editorial Board.: V. G. Sarbei (resp. Ed.) etc.]. K.: Of Sciences. Mysl', 1983. 559 p.]

3. Istoriya Ukrainy: ucheb. dlya inostr.

stud. vyshs. ucheb. zavedeniy /

G.D. Kazmirchuk, V.I. Gusev, V.P.

Kapelyuhsniy i dr.; pod red. G.D. Kazmirchuka. K. : Izdatelsko-

poligraficheskiy centr “Kievskiy universitet”, 2010/ 631 s. [History of Ukraine: textbook. for foreign. stud. the high. proc. routine / D. G. Kazmirchuk, V. S. Gusev, V. P. Kapelushny and others ; ed. by G. D. Kazmirchuk. K. : Publishing center "Kyiv University" , 2010. 631 p.]

4. Istoriya Harkocskogo

parovozostroitelnogo zavoda. 1985 1917: Sbornik dokumentov i materialov / Sost. M.P. Acduhseva. V.A. Vosteikova. R.S. Lipyanskaya, K.K. Hsiyan; Gos. arjiv Harkocskoy oblasti. Harkov: Harkovskoe oblastnoe izd-vo, 1956. 380 c. [The history of the Kharkiv locomotive plant. 1895 1917: a Collection of documents and materials / Ed.

Avdasheva M. P., V. A. Vostrikova, G. S. From Lypyanska Seven Year, K. K. Shiyan; GOS. archive of Kharkov oblast Kharkov: Kharkov oblast publishing house, 1956. 380 P]

5. Istoriya mista Harkova XX stolittya / O.Ya. Yarmyhs, S.I. Posojov, A.I. Ephsteyn ta in. Kharkov: Folio, Zoloti storinky, 2004. 686 s. [The history of the city of Kharkov of the XX century / A. J. Armes, S. I. Posokhov, A. I. Epstein, etc. Kharkov: Folio, Golden pages, 2004. 686 p.]

6. Popik G. Professor mediciny [I. V. Kudintsev] / G. Popik // Vecherniy Kharkov. 1979. 2 serpnya. [Popik G. Professor of medi cine [I. V. Kudintsev] / G. Popik // Nighlyt Kharkov. 1979. August 2].

7. KhPZ zavod im. Malysheva. 1985 1995: kratkaya istoriya pazvitiya. Kharkov: Prapor, 1995. 792 s. [KhPZ p 1 ant . Malysheva. 1985 1995: a brief history of the development. Kharkov: Prapor, 1995. 792 p]

Размещено на Allbest.ru